Репродукція народонаселення в епоху матріархату

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Зміст

1. Поняття про общину та ранньородову епоху - матріархат

2. Народонаселення та його репродукція в епоху ранньородової общини

Література

1. Поняття про общину та ранньородову епоху - матріархат

народонаселення ранньородовий община матріархат

Розглядаючи питання народонаселення та його репродукції в епоху ранньородової общини, неможливо не звернутися до наукових джерел і визначити сутність цих понять.

Отже, общимна - форма соціальної (колективної) організації людей, характерна майже для всіх народів. Виникла за часів первіснообщинного ладу. Її ознаками були спільна власність на засоби виробництва та звичаєві форми самоврядування. З розвитком суспільства, майнової нерівності і приватної власності змінювалась і форма общини: родова (матріархат), сімейна (патріархат), сільська (поземельна).

З утворенням великого феодального землеволодіння втратила незалежність, перетворившись на залежну від панівних верств організацію безпосередніх виробників. Розпалася з розвитком капіталістичних відносин.

Підсумуючи викладене, зазначимо, що община характеризується спільністю економічного життя, значною економічною самодіяльністю, іншими соціальними зв'язками її членів, що засвідчує, окрім усього іншого, трансформацію культурних процесів первісних людей.

Розглядаючи проблеми, пов'язані з суспільними відносинами ранньородової общини, слід зауважити, що основним соціальним осередком був рід. Він здійснював свою господарську діяльність через родову общину, яка будувалася за родинною ознакою (кровною або шлюбною). Суспільство мисливців і рибалок не знало іншої форми власності на землю, крім спільної власності всієї групи співродичів. Засвідчено також колективне володіння мисливськими загонами, рибацькими човнами і сітками. Окремим особам належали лише індивідуально виготовлені ними знаряддя праці і різні побутові предмети. Рід був верховним власником не лише продуктів колективного полювання чи рибальства, але й будь-якої індивідуальної здобичі.

Основними статевими групами в ранньородовій общині були групи дітей, дорослих жінок і дорослих чоловіків. Поділу суспільства на ці угрупування надавалося велике значення, до того ж дуже важливим вважався віковий рубіж переходу до категорії дорослих, що супроводжувалося урочистими обрядами, відомими під назвою ініціацій (від лат. - посвячення).

Виникнення общинно-родової організації сприяло розвиткові не лише соціального, але й духовного життя первісного людства. Епоха ранньородової общини відзначена успіхами в розвитку мови, міфології, зачатків раціональних знань, мистецтва.

Первісна община була общиною рівних, але в умовах жорстокої боротьби за існування цими рівними були лише повноцінні члени виробничого колективу. В ранньородовому суспільстві діяли звичаї умертвіння ("добровільної смерті") перестарілих співродичів, які втратили працездатність, позбавлялися хворих, ослаблених від голоду, від маленьких дітей, яких неможливо було прогодувати. Антропологам і етнографам давно відомий звичай кочових племен, діючий за необхідності скорочувати свою чисельність. Коли харчів не вистачало, спочатку їх переставали давати старим, потім маленьким дівчаткам, потім маленьким хлопчикам. У періоди голоду їжа діставалася тільки тим, хто її здобував.

Умертвіння дітей через нестачу їжі було особливістю способу життя збиральників і мисливців, характерною рисою культури того часу. Новонародженого нерідко вбивали, якщо він народжувався раніше, ніж попередня дитина розпочинала упевнено пересуватися самостійно (пояснювалося це тим, що жінки змушені були пронести кожну дитину в загальній складності 7-8 тис. км). За оцінкою антропологів, кількість убитих дітей сягала 50% усіх новонароджених.

Культура збиральництва і полювання не знала ще зведення будівель, у ній відсутні засоби комунікації. Але виникає уже певне моральне виробництво: формуються моральні основи людського гуртожитку, необхідно для його виживання. Важливою умовою підтримання життя слід розглядати колективну працю і взаємовиручку, що сприяло виживанню примітивної людини у боротьбі із жорстокою природною стихією.

Рід, плем'я, сім'я, подружжя - ось ті конкретно-історичні форми соціальної організації життя первісної людини, що дали змогу людині вижити.

Головними еволюційними процесами, що супроводжували становлення роду як відмінної від стада спільності, вважаються: виключення кровозмішення і усвідомлення характеру зв'язків, об'єднуючих людей. Разом з поступовим удосконаленням знарядь праці і форм соціальної організації більш складною стає і духовна культура. У первісних релігійних віруваннях втілено фантастичне усвідомлення людьми їх залежності від сил природи. За верхнього палеоліту виникають перші форми релігійних вірувань: тотемізм, анімізм, фетишизм, магія.

Тепер розглянемо таку форму общини, як родова, або матріархат.

Матріархат (лат. mater - мати і грец. Ьсчз - влада) - ранній період у розвитку первіснообщинного ладу (від палеоліту до розвинутого неоліту), який характеризувався наявністю материнського роду і рівноправним з чоловіком, а пізніше провідним становищем жінки у суспільстві.

За раннього матріархату (палеоліт і ранній неоліт) основними заняттями населення були збиральництво, мисливство та примітивне рибальство, причому збиральництвом займалися жінки, мисливством - чоловіки, а рибальством - одні й другі. Це було основою для рівноправного становища жінки й чоловіка в суспільстві.

Розвинутий матріархат характеризувався переважним становищем жінки в суспільстві. Основними галузями господарства було мотичне землеробство, досить розвинуте рибальство, розведення свійських тварин.

Життя в первісному суспільстві (видобуток їжі, шлюбно-сімейні та інші відносини між людьми) не було хаотичним, воно підпорядковувалося певним звичаям і традиціям, в яких закріплювалися ритуали, обряди, табу (заборони вчиняти певні дії) та інші правила поведінки людей в певних життєвих ситуаціях. Ці норми, як правило, виконувалися добровільно: за звичкою, в рамках наслідування іншим членам товариства або в силу їхньої корисності. Тим не менше, порушення цих норм могло спричинити покарання, аж до вигнання з общини (яке практично неминуче призводило до смерті вигнаного).

2. Народонаселення та його репродукція в епоху ранньородової

общини

В цій частині нашої роботи ми розглянемо сутність терміну народонаселення та його репродукцію в епоху ранньородової общини.

Населення або народонаселення - це сукупність людей, що проживають у межах відповідних територій (світ, материки, країни, міста, села та ін.).

Народонаселення разом з природними умовами і ресурсами та способом виробництва матеріальних благ є основою матеріального життя суспільства. Взаємодія людей за допомогою засобів виробництва, з одного боку, та предметів праці - з іншого, забезпечує матеріальне виробництво.

Населення проживає у певному географічному середовищі і здійснює виробництво матеріальних благ у відповідності з наявними природними ресурсами. Розвиток народного господарства (економіки) будь-якої країни можливий лише за певної чисельності населення, яке здійснює виробництво товарів і послуг, необхідних для власного життя суспільства. Виробництво засобів існування та послуг становить суть господарювання людей. Без цього існування суспільства неможливе.

Народонаселення - одне з головних понять низки суспільних наук. Найзагальніше його визначення дає "Демографический энциклопедический словарь": "Народонаселення - природно-історично постала й неперервно самовідновлювана в процесі відтворення безпосереднього життя сукупність людей, головний матеріальний компонент людського суспільства". Народонаселення й населення - синоніми. Цей термін був уведений до наукового обігу вперше на початку XIX сторіччя. 1806 року в "Статистическом журнале" (він був першим російським науковим гуманітарним часописом) була опублікована стаття І.Ф. Германа "Про народонаселення (про чисельність жителів у Росії)". Цей неологізм, який об'єднав два слова - народ та населення, відносно швидко утвердився в мові, проте в народну мову так і не потрапив. Термін "народонаселення" використовують, як правило, для позначення сукупності людей, а його синонім уживають більш універсально - І в народній мові, і в науковій літературі. На кожному етапі розвитку суспільства населення виступає як конкретно-історична сукупність людей, а його найважливішими характеристиками є соціально-часова та просторово-територіальна.

Населення не існує поза часом, простором і рухом. Неперервний процес зміни генерацій людей завжди прив'язаний до конкретного історичного часу й перебігає у певних просторових межах, зумовлених територіальною організацією суспільства.

Залишаючись частиною живої природи й маючи сталі властивості біологічної популяції, населення має водночас соціальну природу. Сукупність людей перетворюється з простої відновлюваної популяції на населення завдяки суспільним відносинам і зв'язкам. Як носій суспільних відносин населення є органічною частиною всього суспільного розвитку.

А тепер доцільно звернутися до проблем народонаселення та його репродукції в період матріархату або ранньородової общини.

Осередком матріархального суспільства була материнська сім'я - велика група (200-300 чол.) близьких родичів по жіночій лінії. На чолі сім'ї стояла старша жінка. Ці сім'ї були господарськими одиницями. З них складався материнський рід, який колективно володів родовою общинною землею. На чолі материнського роду була старша жінка старшої в роді сім'ї. В межах свого роду заборонялося одружуватися, тому рід був пов'язаний шлюбними відносинами з іншим родом (т.зв. дуальна екзогамія).

Згодом дуальна організація (зародок племені) переросла у фратріальну (поділ племені на дві половини, що складалися кожна з кількох родів-фратрій, між якими були заборонені шлюбні відносини). Спочатку чоловік і жінка жили кожний у своєму роді (дислокальне поселення), зберігався груповий шлюб. Діти не знали свого батька. Кровна спорідненість ішла по лінії матерів, біля яких групувалися діти. З розвитком матріархального роду дислокальні поселення замінювалися матрилокальними. У той час виник парний шлюб.

Дальший розвиток продуктивних сил зумовив перехід до нової організації родового суспільства - патріархальної. Оскільки матріархат був історичною стадією розвитку людства, його пережитки ще довго мали місце в багатьох європейських та інших народів, зокрема й українського.

Перехід від культури збиральництва і полювання до ранньої землеробської культури відбувся приблизно від 15 до 12 тис. років тому завдяки події першочергової важливості в історії людства - неолітичної революції. Це поняття, що стало загальноприйнятим, увів Гордон Чайлд. Хоч процес переходу і тривав протягом тисячоліть, порівняно з десятками тисячоліть попереднього існування “сапієнсної” людини, він справді був революційним стрибком.

Стосовно значних змін, властивих цьому періоду, був перехід від привласнювального до виробляючого господарства, різке зростання народонаселення, народження етносів та прамов.

Із точки зору економіки “неолітична революція” характеризується більше чи менше однозначним освоєнням землеробства, одомашненням тварин і появою дещо пізніше кераміки, шліфування камінних знарядь та інших поєднаних з ними культурних досягнень.

Там, де здобуло широкого розвитку виробляюче господарство, відбувалося освоєння нових, раніше незалюднених просторів. При цьому і землеробство, і тваринництво відкривало широкі можливості господарського освоєння раніше невикористовуваних ландшафтних зон.

Найдавніші центри землеробства виникли саме у місцях природного зростання дикого ячменю, пшениці й рису. Очевидно, давні збиральники і мисливці частіше влаштовували свої житла там, де зростали ці рослини. Вони щорічно збирали врожай і навчилися ретельно турбуватися про відновлення посівів, зростання і дозрівання диких злаків. Усвідомлення взаємозв'язку між посівом і урожаєм нарешті привело до того, що людина сама була змушена висаджувати насіння в землю. Це й дало поштовх розвитку аграрної культури.

Так непомітно збиральник і мисливець перетворилися у землероба, який культивував рослини і збирав урожай. Також непомітно людина приручила тварин і взяла на себе догляд за ними.

Значення названих процесів і, в першу чергу, вирощування рослин не зводиться лише до отримання додаткових харчів. Землеробство прив'язувало людину до землі. Будучи протягом мільйона років кочівником і мандрівником, вона тепер улаштувалася на постійному місці, а це відкривало перед нею чимало можливостей.

Нам нині важко оцінити, наскільки багато переваг надало людині постійне проживання. Адже саме воно стабілізувало людське життя, забезпечило притулок для задоволення основних потреб; завдяки йому людина здобула змогу сформувати соціальний простір, де відбувається її життя: вона споруджує перші будови для тварин, помешкання, культові споруди, міські поселення (давнє місто Єрихон). Постійне мешкання перетворювало пошук їжі в організований процес вирощування і зберігання продуктів харчування. Полегшився захист від несприятливих погодних умов, звірів і ворогів. Проблема регулювання народжуваності вже не була такою гострою оскільки матері могли піклуватися вже про кількох дітей.

Осілий спосіб життя сприяв нагромадженню знань і досвіду. У кочових племенах лише зрідка досвід передавався від діда онуку. У народжуваній сільській общині це стало за правило. Атмосфера постійної домівки надавала підростаючим поколінням кращі умови для засвоєння досвіду і знань, загального розвитку, аніж кочовий спосіб життя.

Серйозні наслідки для культури мав також перехід від матріархату до патріархату. Це спричинило глибоку перебудову укладу життя, появу нових традицій, норм стереотипів, цінностей і ціннісних орієнтацій.

Повернемось до питання репродукції населення в епоху раньородової общини. Епоха ранньородової общини характеризується низькою продуктивністю праці, залежністю від природних катаклізмів, стихійних лих, епідемій, голоду.

В цей період спостерігається надзвичайно висока смертність, особливо серед жінок і дітей, що призводило до загрози вимирання. Адже у ті часи проблема збереження та продовження роду були складним завданням. Життєспособність общини була у прямій залежності від народжуваності, здоров'я жінок та дітей.

На цьому етапі можливість жінок до народження дітей цінується вище, ніж вміння та фізична сила чоловіка-мисливця. Все що могло підвищити та сприяти народжуваності почиталось правильним, моральним, а все що призводило до її зменшення повинно було бути викорененим. Саме це змусило людство шукати саме таку організацію суспільства, яка була б найкращою для материнства. Саме таким і виявився матріархат, який створював для жінок не тільки рівні, але в багатьох випадках і особливі умови існування. Жінки були провідною статтю, тому що це створювало оптимальні умови для материнства.

Можна припускати, що в період матріархату посильна допомога породіллі виявлялася жінкою, старшою в сім'ї. Не виключено, що в той далекий час жінка народжувала і без будь-якої допомоги, сама перекушували пуповину, як це роблять тварини. Підтвердженням цього можуть послужити побут і звичаї деяких племен Бразилії, де в недалекому минулому жінки народжували саме так.

Отже, на цьому етапі розвитку суспільства найактуальнішою проблемою була репродукція населення, община цікавилась лише приростом народонаселення, тому що перенаселення не загрожувало.

Але разом з появою землеробства зменшується смертність від голоду, хвороб - кількість населення поступово, але впевнено зростає. Зменшується небезпека вимирання, приріст населення настільки перевищує необхідність суспільства, що з'являється можливість перейти до менш сприятливому для материнства, але більш підходящому для росту праці патріархату.

Заміна матріархату патріархатом говорить про те, що народження і виховання дітей, чи репродукція населення, перестало бути найактуальнішою проблемою суспільства. Влада чоловіків основана на їх економічній силі, на вмінні добувати засоби існування. Ця форма общинного устрою змогла з'явитися тільки після того, коли матеріальне благополуччя виросло настільки, що при відносному погіршенні життєвих умов жінки, приріст населення не падав нижче норм простої репродукції. А кожен чоловік міг забезпечити себе бажаною кількістю спадкоємців. На якийсь час кількість дітей в сім'ї стало індивідуальною справою сім'ї. Це був період відносно пасивного відношення суспільства до народжуваності.

Література

1. Советская историческая энциклопедия. - М.: Советская энциклопедия, 1966. - 567 с.

2. В.П. Алексеев. Становление человека. - М.: Политиздат, 1984. - 432 с.

3. А.И. Першищ, А.Л. Монгайт, В.П. Алексеев. История первобытного общества. - М.: Высшая школа, 1974. - 324 с.

4. Історія світової культури. - К.: Світоч, 1993. - 214 с.

5. Історія світової та української культури. - К.: Кондор, 2000. - 432 с.

6. Історія світової культури. Культурні регіони. - К.: Світоч, 1997. - 276 с.

7. Боярский А.Я. Население и методы его изучения. - М.: Наука, 1975. - 234 с.

8. Боярский А.Я., Валентей Д.И., Кваша А.Я. Основы демографии. - М.: Политиздат, 1980. - 478 с.

9. Демографический энциклопедический словарь. - М.: Луч, 1985. - 761 с.

10. Семёнов Ю.И. Происхождение брака и семьи. - М.: Наука, 2000. - 403 с.

Размещено на Allbest.ru