Іван Дмитрович Сірко - кошовий отаман Запорізької Січі

Тоді ж Іван Сірко зблизився з правобережним гетьманом Михайлом Ханенком і використав його сили у війні проти татар. 25 жовтня 1671 р. на козацькій раді біля с Іллінці на Поділлі Сірко й Ханенко, присягнувши Речі Посполитій, зобов'язалися воювати з Кримським ханством. Прямо з ради кошовий отаман повів своїх запорожців у район Рашкова, звідти на Білгородщину, потім на Чечельник, Ладижин і Кальник. А на початку 1672 р. Сірко і Ханенко повели об'єднані сили козаків у похід на Волощину й Білгородщину. Біля Куяльницького лиману в степу вони завдали поразки орді кримського хана Султан-Нуреддіна.

Після скинення з гетьманства і заслання Дем'яна Многогрішного (1672) Іван Сірко вирішив домагатися гетьманської булави. Чутка про це дійшла до Москви. Царський уряд був проти обрання Сірка гетьманом. Кошовий отаман вирішив зустрітися з воєводою Г. Ромодановським і разом із своїм зятем Іваном Сербином і кількома запорожцями виїхав до Курська. Але дорогою на нього напав полтавський полковник Федір Жученко, арештував, закував у кайдани і ув'язнив у Батуринській фортеці. Сірка звинувачували в підбурюванні козаків до повстання. Новообраний гетьман Іван Самойлович відправив Сірка в Москву, а звідти царський уряд заслав його до Сибіру в м. Тобольськ.

А вже. навесні 1672 р. 300-тис. армія Туреччини перейшла Дунай і вдерлася на Поділля, взяла в облогу фортецю Кам'янець-Подільський і невдовзі оволоділа нею. Турки загрожували спустошенням не лише Україні, а й Речі Посполитій та Росії. З півдня насувалися орди Кримського ханства -- хан планував навіть знищити Запорозьку Січ.

Відсутність Івана Сірка послабила спротив турецько-татарській агресії. Уже в липні 1672 р. польський посол в Москві передав прохання короля Речі Посполитої звільнити й повернути козацького ватажка, бо «той Сірко служив обом великим государям, безперестанку над спільним ворогом, над кримським ханом промисли чинив». Про це ж просив гетьман Лівобережної України Тван Самойлович. Та найбільше клопоталися за свого отамана запорожці. В листі до Москви писали: «щоб польовий наш вождь добрий і правитель, для бусурманів страшний воїн, Іван Сірко до нас був одпущений, тому що у нас другого такого польового типа і бусурманів гонителя нема; бусурмани, прочувши, що у Військові Запорозькому Івана Сірка, страшного для Криму промисловця та удачливого переможця, котрий їх завжди громив і розбивав та християн з неволі рятував, немає, радіють і над нами промишляють».

Зваживши на складну ситуацію, російський уряд поступився. У грудні 1672 р. козацький полководець вже був у Москві. Цар Олексій Михайлович примусив його в присутності патріарха, Священного Собору, бояр і думних людей дати клятву на вірність Російській державі. Ще півроку Сірко залишався у Москві, бо про це просив його недоброзичливець -- гетьман Іван Самойлович.

Зрештою на початку літа 1673 р. Іван Сірко прибув до Запорожжя й негайно розпочав воєнні дії проти Кримського ханства: водив козаків на фортеці Аслам і Очаків, під Чигирином не пропускав татар до Кам'янця-Подільського на допомогу туркам. 8-тис. татарська орда у серпні 1673 р. щільно оточила кошового отамана з військом в степу й три дні тримала в облозі, але не здолала й відступила. А в листопаді того ж року 10 тис. козаків і кілька сотень їх союзників-калмиків під загальним командуванням Івана Сірка здійснили похід на Крим, Білгородщину й Волощину, завдавши поразки турецьким і татарським ордам, спаливши фортецю Тягин (Бендери), захопивши полонених і трофеї.

У червні 1674 р. Івану Сірку довелося познайомитися з ротмістром (провідником, капітаном) гетьманської корогви Іваном Мазепою, який тоді служив у війську Петра Дорошенка. Гетьман спорядив освіченого помічника-ротмістра до кримського хана для переговорів, надіславши в подарунок ханові 15 закованих у колодки, лівобережних козаків. їх супроводжували 9 татарських воїнів.

Інгулом загін запорожців випадково натрапив на це посольство: татари були перебиті або кинулися в річку, козаки звільнені, а Мазепу привели в Січ як злочинця. На козацькій раді зачитали листи Дорошенка до хана. Обурені запорожці вирішили тут-таки скарати смертю Мазепу. Однак Сірко і старі отамани заступилися за нього: «Панове браття, просимо вас, не убивайте цього чоловіка, може, він нам і вітчизні нашій колись знадобиться». Запорожці прислухалися до цієї поради. Мазепу і одного уцілілого татарина було відправлено до гетьмана Самойловича, щоб доставив їх у Москву.

У листі до Самойловича від 6 липня 1674 р. кошовий отаман також клопотався про долю Мазепи: «Покажи милість свою, як батько милосердний, щоб він у неволі не був і щоб військо запорозьке, яке дарувало йому і волю, і життя, і здоров'я, не стало говорити, що Сірко засилає людей у неволю». Це прохання дійшло до гетьмана і царя. У Москві Мазепа розповів про дії Дорошенка і своє посольство. Згодом він повернувся в Україну і став на службу в лівобережне козацьке військо, де дослужився до посад генерального осавула, а потім і гетьмана. Сірко врятував йому життя.

Постійна війна запорожців проти Кримського ханства і їхні походи в турецькі володіння перешкоджали загарбницьким планам Туреччини. 1674 р. султан Мухаммед IV відправив до козаків листа з вимогою припинити напади, здатися й прийняти його протекцію. Запорожці відповіли дошкульним листом, який, певно, дійшов до султана й переповнив його злістю й жадобою помсти за образу. Восени 1674 р. зі Стамбула в Крим Чорним морем вирушило 15 тисяч яничар з наказом римському хану: вести яничарів і 40-тис. татарську орду на Запорозьку Січ, зруйнувати її та винищити козаків. А запорожці наприкінці грудня зібралися до Січі святкувати Різдво. Ханська орда щільно оточила Січ, щоб не випустити жодного козака. Яничари через вузькі фіртки проникли у фортецю й заповнили майдан і проходи між куренями й будівлями. Запорожці, які міцно спали, запізно помітили вороже нашестя, але не злякалися й почали у вікна стріляти з мушкетів. Після кількагодинної стрілянини-побоїща козаки за сигналом кошового отамана Івана Сірка висипали з куренів і кинулися в рукопашний бій, добиваючи ворогів шаблями й піками. З 15 тис. яничарів утекло з Січі лише півтори тисячі, 150 потрапило в полон, решта загинула. Запорожці у цій страшній битві втратили лище 50 чол. убитими. Січ здобула славу непереможної твердині на Дніпрі.

За віроломну спробу знищити Січ Іван Сірко влітку 1675 р. влаштував похід на Кримське ханство: 20-тис. козацьке військо зруйнувало міста Гезлев (Євпаторію), Карасу-Базар і столицю Бахчисарай, чимало татарських селищ. Хан зі своїм почтом врятувався втечею в гори, а його військо зазнало нищівної поразки. Козаки визволили з неволі тисячі невільників -- українців, росіян, поляків, захопили в полон 4 тис. татар. Це був один з найвизначніших походів Івана Сірка на Кримське ханство.

На початку 1679 р. запорожці під проводом свого кошового отамана влаштували похід проти турецьких і татарських фортець на Дніпрі -- Кизикермена і Тавані, які перешкоджали виходові їхніх «чайок» у Чорне море, і дощенту зруйнували. За цю зухвалу акцію султан наказав помститися: надіслав велике військо під начальством Кара-Мухам-мед-паші для зруйнування Січі та покарання козаків. Але при його наближенні до Чортомлика Іван Сірко повів свої загони в урочище Лободиху й підготувався до оборони. Дізнавшись про це, вороги не наважилися вступати в бій і підступили ні з чим. Січ була врятована.

Це була остання перемога старого воїна. Після того Іван Сірко відхилив пропозицію царя Олексія Михайловича і гетьмана Івана Самойловича про розташування їхніх військ неподалік Січі. Кошовий отаман і його запорожці гордо відповіли у листі до Самойловича (навесні 1680 p.): «Ми ввіряємо себе всемогутній Божій милості і самі... дбатимемо про свою цілість на випадок ворожого нападу». В документі від 29 травня 1680 р. востаннє згадується Сірко: «Надіслано од Сірка в усі міста листи про те, що бусурмани хотіли з ним укласти мир і не уклали».

Неспокійне життя і старість далися взнаки: влітку 1680 р. Іван Сірко занедужав і незабаром помер. Новообраний кошовий отаман 10 серпня 1680 р. повідомляв у, Москву: «Того ж літа серпня першого числа упокоївся, похворівши трохи, у Грушівці на пасіці своїй славний кошовий отаман Іван Сірко... Усе товариство його любило і за батька свого уважало». Запорожці поховали славного отамана над Дніпром з великою жалобою і віддали йому належні козацькі почесті.

Размещено на Allbest.ru