Договір про ненапад між СРСР і Німеччиною та таємний протокол до нього

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОГОВІР ПРО НЕНАПАД МІЖ СРСР І НІМЕЧЧИНОЮ ТА ТАЄМНИЙ ПРОТОКОЛ ДО НЬОГО

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Наприкінці 1930х років у Європі розжарювалася міжнародна ситуація. Дві тоталітарних держави - Німеччина й СРСР готувалися до територіальних захоплень. Їхні інтереси зіштовхнулися в Іспанії, де всетаки гору взяв профашистський уряд генерала Франко, що підтримував нацистський уряд Німеччини. Потім, була захоплена Австрія під приводом з'єднання німецьких земель. Пізніше, в 1938 році шляхом військового тиску була захоплена частина Чехословаччини (так звана Судетська область), а небагато пізніше окупована й сама Чехословаччина.

Однак цього Німеччини виявилася мало й нацистська верхівка, на чолі з Адольфом Гітлером почала готуватися до війни в Європі. Агресивні плани Гітлера вимагали забезпечення позиції нейтралітету з боку СРСР. Радянський уряд який прагнув запобігти створення антирадянської коаліції в Європі, наприкінці 1938 р. узяв курс на зближення з фашистською Німеччиною.

У ніч з 23 на 24 серпня 1939 р. між СРСР і Німеччиною був підписаний пакт про ненапад і секретні протоколи до нього.

Мета: ретельно ознайомитись з договором про ненапад між СРСР та Німеччиною. З'ясувати суть таємного протоколу.

Завдання:

- Детально ознайомитись з договором про ненапад, та його секретним протоколом;

- З'ясувати питання щодо земель України;

- Дізнатись про сучасну оцінку пакту про ненапад.

1. ДОГОВІР ПРО НЕНАПАД МІЖ СРСР І НІМЕЧЧИНОЮ

Радянський уряд робив улітку 1939 р. усе можливе, щоб домовитися з Англією і Францією з метою запобігання німецької агресії, зберігання світу. На жаль, ці зусилля не увінчалися успіхом.

У серпні 1939 року Німеччина завершила підготування до війни в Європі. Не бажаючи воювати на два фронти, Гітлер запропонував підписати радянськонімецький договір про ненапад. Договір обіцяв Радянському Союзу розширення західних меж.

СРСР фактично продовжував залишатися в положенні міжнародної ізоляції, у якому він виявився в результаті мюнхенського договору. У цій обстановці Сталін і Молотов прийняли рішення погодитися з пропозицією Німеччини про висновок договору про взаємний ненапад.

Радянськонімецькі переговори почалися 15 серпня 1939 р. у Москві зустріччю з Молотовим посла Шуленбурга. Першим результатом цієї зустрічі стало підписання торгової угоди між Німеччиною і СРСР.

Гітлер, що поспішав розв'язати конфлікт із Польщею військовим шляхом і не міг уже відмовитися від підготовленого на її напади, 20 серпня 1939 р., направив Сталіну телеграму, у якій наполягав на якнайшвидшому підписанні договору про ненапад.

Обговоривши з Молотовим отримане послання і вислухавши повідомлення Ворошилова про хід переговорів з англійцями і французами, Сталін у своїй відповіді Гітлерові дав згоду на приїзд у Москву Риббентропа і підписання угоди про ненапад.

23 серпня Иоахим Риббентроп і В'ячеслав Молотов підписали Договір про ненапад. Разом із договором був підписаний і секретний додатковий протокол. Він не обговорювався ні в Політбюро, ні у Верховній Раді СРСР, ні в уряді. У строго секретному додатковому протоколі говорилося про розмежування «сфер інтересів» у Східній Європі. У радянську «сферу інтересів» відходили Естонія, Латвія, Правобережна Польща і Молдавія (пізніше до цього списку додалася і Литва).

Відразу ж, після того як договір був підписаний, припинилася антифашистська кампанія в радянській пресі. Зате Англію і Францію тепер називали «підпалювачами війни».

Проводячи політику нейтралітету, Радянський Союз точно виконував укладені ним із Німеччиною угоди. Радянський уряд намагався уникати терть із Німеччиною і старанно стежив за тим, щоб не дати їй якогось приводу до порушення радянсько німецьких угод. Такими принципами керувалися не тільки дипломатичні, військові, господарські й інші радянські відомства, що відповідали за стан відношень із Німеччиною, але також преса і радіо.

Отже, Гітлер, не бажаючи воювати на два фронти запропонував підписати радянськонімецький договір про ненапад. Договір обіцяв Радянському Союзу розширення західних меж. Разом із договором був підписаний і секретний додатковий протокол.

2. ТАЄМНИЙ ПРОТОКОЛ

Пакт МолотоваРіббентропа назва секретного додаткового протоколу до договору про ненапад між СРСР та Німеччиною, підписаного 23 серпня 1939р. у Москві народним комісаром закордонних справ СРСР В. Молотовим та міністром закордонних справ Німеччини Й. фон Ріббентропом. Секретним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі. Протокол складався з короткої преамбули і наступних чотирьох пунктів:

1) У випадку територіальнополітичної перебудови областей, які входять у склад Прибалтійських держав (Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва), північний кордон Литви одночасно є границею сфер інтересів Німеччини і СРСР. При цьому інтереси Литви щодо Віденської області визнаються обома сторонами.

2) У випадку територіальнополітичної перебудови областей, які входять у склад Польської держави, границя сфер інтересів Німеччини і СРСР буде приблизно проходити по лінії рік Нарви, Вісли і Сяну. Питання, чи є у взаємних інтересах бажаним збереження незалежної Польської держави і якими будуть кордони цієї держави, може бути остаточно вияснене лише протягом дальшого політичного розвитку...

3) Стосовно південносхідної Європи з радянської сторони підкреслюється зацікавленість СРСР до Бесарабії. З німецької сторони заявляється про її повну політичну незацікавленість у цих областях.

4) Цей протокол буде зберігатися обома сторонами в суворій таємниці.

З підписанням секретного додаткового протоколу різко змінилася стратегічна розстановка сил у Європі на користь фашистської Німеччини. Підписанням пакту дві тоталітарні держави фашистська Німеччина і комуністичний Радянський Союз прискорили розв'язання Другої світової війни 1939-45рр. У процесі його реалізації обидві країни здійснювали спільні агресивні дії проти Польщі, країн Прибалтики, Румунії. Вже 17 вересня 1939 радянські війська перейшли східний кордон Польщі і зайняли визначену протоколом територію Західної України і Західної Білорусії. Визвольний похід Червоної Армії закінчився підписанням «Договору про дружбу і кордон між СРСР і Німеччиною» та двох секретних протоколів. Договір складався з п'яти статей, які закріпляли розподіл Польщі, і встановлювали нові кордони між двома державами.

Включення у склад СРСР Західної України супроводжувався насильницькою колективізацією, масовими переслідуваннями і арештами серед місцевого населення. З 1939 по 1941рр. тільки у тюрмах «визволеної» Галичини було замучено 50 тис. політв'язнів, з її території депортовано понад мільйон жителів.

«Договір про дружбу і кордон між Німеччиною і СРСР», а також секретні додатки до нього переконливо доводять про спільну змову гітлерівського і комуністичного керівництва двох тоталітарних держав проти демократичних країн і миролюбивих сил світу й їх співучасть у розв'язанні Другої світової війни. Не випадково протягом багатьох десятиріч комуністичне керівництво СРСР намагалось приховати від своїх народів такі ганебні документи.

Таким чином, секретний протокол визначав сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі. У випадку територіальнополітичної перебудови областей, які входять у склад Прибалтійських держав, північний кордон Литви одночасно є границею сфер інтересів Німеччини і СРСР. У випадку територіальнополітичної перебудови областей, які входять у склад Польської держави, границя сфер інтересів Німеччини і СРСР буде приблизно проходити по лінії рік Нарви, Вісли і Сяну. Щодо південносхідної Європи то радянська сторона має зацікавленість до Бесарабії. Протокол зберігався у таємниці обома сторонами.

3. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ

Спочатку конкретних планів стосовно Західної України у нацистської верхівки не було. Загальний напрям її думок підтверджують вказівки А. Гітлера командуванню сухопутних військ від 25 березня 1939 р. Вторгатися на Україну фюрер не хотів. Залежно від обставин можна було б створити Українську державу, але ці питання залишалися поки що "відкритими".

Проте вже з середини квітня дедалі чіткіше визначалася позиція керівництва Німеччини у справі Західної України. Подальша доля цієї української землі розглядалася ним насамперед з огляду сприяння успішній реалізації планів захвату Польщі.

Ставши на шлях конфронтації з Польщею, гітлерівці вирішили скористатися "українською картою". Для цього вони пішли на поліпшення стосунків з українською еміграцією, якій обіцяли підтримувати політичні прагнення українських угруповань, надавати їм матеріальну і моральну допомогу, зокрема створити український легіон. З цією метою гітлерівці вважали за доцільне ще раз звернутися до справи Закарпаття найболючішої на той час проблеми українськонімецьких відносин. Вони намагалися вплинути на уряд Угорщини стосовно надання Закарпатській Україні автономного статусу.

Блискавичність і "обґрунтованість" воєнної кампанії, на думку гітлерівців, дадуть змогу поставити західні держави перед реальним фактом. До того ж, ідеальним вони вважали такий варіант, коли конфлікт із Польщею не буде відверто викликаний Німеччиною. Саме ці міркування і спричинили посилений інтерес німців до "української карти". Це підтверджує і довірча розмова відповідального працівника Міністерства закордонних справ Німеччини П. Клейста з німецьким журналістом 2 травня 1930 р. Йшлося про, те, щоб зусиллями українських угруповань підготувати масовий виступ проти польських властей. Між Берліном і Львовом було встановлено тісний безпосередній контакт. Вогнище пожежі в українських районах дало б Німеччині привід для воєнного втручання у великих масштабах.

А. Гітлер спрямував увагу до Заходу, розглядаючи війну з Польщею як прелюдію до агресії проти Франції та Англії. І лише після здійснення цих планів, згідно з його розрахунками, мала бути черга Радянського Союзу. У розмові зі швейцарським вченим В. Буркхардтом 11 серпня 1939 р. А. Гітлер так зобразив нацистську концепцію: "Усе, що я роблю, спрямоване проти Росії. Якщо Захід надто дурний і сліпий, щоб це осягнути, то я буду змушений порозумітися з росіянами, розбити Захід, а потім, після його розгрому, повернутися моїми об'єднаними силами проти Радянського Союзу. Мені потрібна Україна, щоб ми не голодували, як під час останньої війни"[1].

Отже, українські землі розглядалися у перспективі як одна з основних цілей завойовницької політики фашизму, а 1939 р. німецький уряд був зацікавлений у тому, щоб під час воєнних кампаній Третього Рейху проти Польщі та західних держав СРСР займав нейтральну позицію. Це дало б Німеччині змогу уникнути війни на два фронти. Треба було укласти німецькорадянську угоду із зафіксованими у ній відповідними зобов'язаннями Москви. Щоб Сталін наважився на цей крок, необхідно було переконати його у відсутності агресивних намірів. З цією метою, вважали у Берліні, найбільше можна використати "українське питання". Планувався новий поворот німецької політики в "українському питанні".

4. СУЧАСНА ОЦІНКА ПАКТУ ПРО НЕНАПАД ТА ДОГОВОРУ ПРО «ДРУЖБУ І КОРДОНИ» МІЖ СРСР ТА НІМЕЧЧИНОЮ

німецький пакт протокол

Реакція громадськості різних країн на пакт у перші дні після його укладення була неоднаковою. В Англії він викликав гірке розчарування, у Франції розгубленість, в Німеччині незвичайне полегшення. Серед німців одні сподівалися, що небезпека війни для них минула, оскільки не буде укладено спрямованого проти Німеччини англо франко радянського союзу, інші навпаки вважали, що пакт врятував Німеччину від можливості ведення війни на два фронти й вона тепер зможе швидко розв'язати свої суперечності з Польщею.

Ставлення радянських людей до підписання договору було неоднозначним. Безумовно, вони довіряли уряду і тому схвалювали його дії. Разом з тим радянські люди, особливо ті, хто допомагав республіканській Іспанії у боротьбі з фашизмом, не могли збагнути потребу укладення такого договору і, зрозуміло, відчували зніяковіння перед нашими однодумцями в інших країнах, які бачили в Радянському Союзі головну надію в боротьбі з світовою реакцією.

Якщо укладення договору виправдовувалося необхідністю уникнути війни, а її ніхто не хотів, то підписання договору про дружбу і кордони між СРСР і Німеччиною здавалося протиприродним. Ніяких дружніх почуттів до німецьких фашистів радянські люди не відчували. Договір і наступні дії засобів масової інформації духовно обеззброювали населення СРСР, яке ненавиділо фашизм, розуміло, ще це найбільше зло не лише для нашої країни, а й для всього людства, а офіційна пропаганда певною мірою закликала змиритися з цим злом.

Слід також мати на увазі, що з середини 30х років у СРСР проживала значна кількість антифашистів, які прибули з Німеччини і анексованих нею територій. Як свідчать їх спогади, договір про ненапад вони зустріли з розумінням. Деякі з них за завданням Комінтерну виступали на зборах у різних містах і роз'яснювали, що підписання цього документа дасть можливість Радянському Союзу уникнути війни. Однак укладення «договору про дружбу з смертельним ворогом соціалізму» вони зустріли негативно, їх невдоволення викликали й окремі дії радянського керівництва. Зокрема, восени 1939 р. у Москві було закрито дитячий будинок № 6, створений спеціально для дітей австрійських і німецьких політичних емігрантів. На початку 1940 р. німецьким властям було передано кілька груп німецьких і австрійських антифашистів, які були репресовані в 30ті роки і перебували під слідством або у в'язницях.

Різною була реакція на пакт і в наступні роки, інколи він став набутком історії. Інтерес до нього завжди був винятково великим, але висвітлювався порізному. В період «холодної війни» буржуазні історики використовували пакт, щоб звинуватити Радянський Союз у співучасті в розв'язуванні другої світової війни й тим самим зняти за це провину з правлячих кіл західних держав. У радянській літературі довгий час пакт трактувався однобічно, тільки як правильний, «мудрий» зовнішньополітичний крок уряду СРСР в обстановці, що тоді склалася. При цьому радянські автори дотримувалися позиції замовчування таємного протоколу до пакту, вже давно опублікованого на Заході, допускали недомовки, висвітлюючи причини, які спонукали Радянський Союз укласти пакт. Така позиція радянських істориків породжувала сумніви в правдивості усього того, що писалося й говорилося ними в ті часи про пакт, призводила до підриву авторитету радянської історичної науки не тільки в чужих очах, а й в очах радянських людей.

Лише останнім часом в умовах гласності радянські дослідники почали відкрито, без недомовок писати про радянськонімецький пакт, висловлювати більшою чи меншою мірою об'єктивні думки. Пакт уже не вважався бездоганним. Зявилися навіть статті, автори яких оцінили його як негативний акт, що завдав Радянському Союзу і всьому світові непоправної шкоди. Нерідко емоції при цьому виступали на передній план і все, що було пов'язане з пактом, фарбувалося чорною фарбою подібно до того, як раніше все змальовувалося рожевим кольором.

Багато істориків і публіцистів порівнюють укладення радянсько-німецького договору про ненапад з підписанням Брестського миру, вказують на схожість між ними в світлі ленінських положень про можливість використання комуністами компромісів з буржуазією та міжімпеаріалістичних суперечностей в інтересах соціалізму. Дійсно, з цієї точки зору схожість між ними є. Обидва укладені у винятково складній для нас міжнародній обстановці і були спрямовані на зміцнення позицій соціалістичної держави в умовах капіталістичного оточення. Однак між цими дипломатичними актами була й істотна різниця.

Наприклад, обговорення питання про підписання Брестського миру проходило в партії відкрито, виступали його прихильники і противники, зрештою все вирішувалося демократичним шляхом. Договір про ненапад укладався в період, коли в партії і країні панували адміністративно командна система керівництва і культ особи. Всі найважливіші питання фактично вирішувалися Сталіним. Ніяких інших думок не висловлювалося. Навіть деякі члени Політбюро ЦК ВКП(б) дізналися про договір вже після його підписання.

В результаті ж підписання договору про ненапад Радянська держава і соціалізм як система зазнали серйозних ідеологічних втрат.

Позитивне значення договору про ненапад тривалий час радянські дослідники вбачали в тому, що нібито завдяки його укладенню СРСР одержав близько двох років для зміцнення своєї обороноздатності. Однак, як свідчать факти, цей час Радянський Союз використав менш ефективно, ніж фашистська Німеччина. За 22 місяці, що минули з дня підписання договору до початку Великої Вітчизняної війни, вона значно більше підвищила свій воєнний потенціал, ніж СРСР. Якщо на початку 1939 р. військовополітичне керівництво рейху оцінювало Червону Армію як противника дуже сильного, збройний конфлікт з яким був небажаним, то вже через 2 роки воно відзначало відносну слабкість Збройних Сил СРСР, особливо їх командного складу.

Оцінюючи тогочасні події з позицій сьогодення, слід зазначити, що підписання договору було вимушеним кроком, наслідком мюнхенської змови і війни за переділ світу, що вже почалася. В той же час ця акція супроводжувалася діями, породженими сталінською деформацією соціалізму, яка знаходила вияв і у зовнішній політиці Радянського Союзу.

Радянськонімецький договір про ненапад мав для СРСР як позитивні, так і негативні наслідки.

Позитивні:

* Радянський Союз уникнув війни на два фронти, оскільки договір породив тріщину в німецькояпонських відносинах;

* Відсунувши свої кордони на кілька сотень кілометрів на захід, Радянський Союз поліпшив своє військовостратегічне становище, що позитивно позначилося на його обороноздатності;

* Договір сприяв поглибленню розколу капіталістичного світу на два ворожих табори, перешкоджав їх об'єднанню проти СРСР;

* Радянському Союзу було повернуто ряд територій, що належали Російській державі і були відторгнуті від Радянської Республіки після Першої Світової війни в результаті підступів імперіалістичних кіл.

Негативні:

* Договір применшив пильність радянського народу і військовополітичного керівництва СРСР, став однією з причин невдалого для нашої країни початку Великої Вітчизняної війни;

* Було підірвано міжнародний авторитет СРСР, ВКП(б) і Комінтерну як послідовних борців проти фашизму;

* Було порушено багато міжнародних правових та етичних норм.

Спочатку ставлення радянських людей до підписання договору було неоднозначним. Деякі вважали що це правильно, інші - ні. Але згалом ніякої дружби до німецьких фашистів радянські люди не відчували.

У радянській літературі довгий час пакт трактувався як правильний крок. Лише останнім часом в умовах гласності радянські дослідники почали відкрито, писати про радянськонімецький пакт, висловлювати об'єктивні думки. Пакт уже не вважався бездоганним. Деякі автори навіть оцінили його як негативний акт, що завдав Радянському Союзу і всьому світові непоправної шкоди.

ВИСНОВКИ

Детально ознайомитись з договором про ненапад, та його секретним протоколом, з'ясували питання щодо українських земель, дізнались про сучасну оцінку пакту про ненапад.

Список літератури

1. Бойко О.Д., Історія України: Посібник, В.: Академія, 2002 р.;

2. Данилов А.А., Косуліна Л.Г., Історія Росії XX сторіччя М.: Просвітництво, 1995;

3. Історія батьківщини XX сторіччя М.: Дрохва, 1995;

4. Мирончук В. Д., Ігошкін Г. С., Історія України: Навч. посіб. -- 2ге вид. - 2000;

5. [1] Електронна бібліотека, Геополітика (ст. 1).

Размещено на Allbest.ru