Абсолютизм епохи раннього нового часу
Основні ознаки абсолютизму. Процес формування політики абсолютистської держави. Роль адміністративно-юридичних і соціально-політичних інститутів, їх взаємовідносин з монархом. Політико-правові концепції обґрунтування абсолютизму в країнах Західної Європи.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 03.01.2011 |
| Размер файла | 35,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
15
Зміст
- Вступ
- 1. Поняття про абсолютизм
- 2. Політико-правові концепції обґрунтування абсолютизму в країнах західної Європи
- Висновки
- Список використаної літератури
Вступ
У ХХ столітті перед історичною наукою постало багато актуальних проблем, серед них відродження інтересу до політичної історії з виділенням нових напрямків та аспектів дослідження: проблем ґенези правової, класової, національної держави, змісту політичної влади, засобів її самопред'явлення.
В цьому контексті представляє інтерес абсолютизм епохи раннього нового часу. Абсолютизм належить до тих небагатьох проблем, інтерес до яких з боку наукових кіл навіть з плином часу не лише не зменшується, але, навпаки, виявляє стійку тенденцію до зростання. Винятковий інтерес до її вивчення зумовили багатовікова еволюція державно-правових конституційних структур та спадкоємність в розвитку політичних інститутів.
З наукової точки зору, характеристика структури та діяльності державних установ раннього абсолютизму в цілому дозволяє прослідкувати процес формування політики абсолютистської держави, поглибити розуміння ролі адміністративно-юридичних та соціально-політичних інститутів, їх взаємовідносин з монархом, на етапі становлення, форми правління, що одержала назву абсолютної монархії: дослідження цього явища безперечно має практичну значимість. Його результати, узагальнюючи історичний досвід, допомагають аналізувати й прогнозувати розвиток сучасних структур влади.
Абсолютизм характеризується наступними основними ознаками: зосередження законодавчої, виконавчої і судової влади у руках спадкоємного монарха; право монарха розпоряджатися податковою системою і державними фінансами; наявність розгалуженого чиновницько-бюрократичного апарата, що здійснює від імені монарха управлінські, фінансові, судові й інші функції; централізація, уніфікація й регламентація державного і місцевого управління, територіального розподілу, наявність постійних армії і поліції; регламентація всіх видів служб і станів.
1. Поняття про абсолютизм
Цей термін нині не має точного значення. Він вільно застосовується до такого суспільного ладу, за якою влада здійснюється без представницьких інституцій чи конституційних обмежень. Хоча термін "абсолютизм" в наш час часто вживають як синонім тиранії чи деспотизму, він звичайно застосовується до держав раннього Нового часу. У XIX cт. до термінів на позначення даної форми правління долучили слова "бонапартизм" і "цезаризм", а в XX cт. - "тоталітаризм". Усі різновиди суспільного ладу цього типу породили подібні дискусії щодо питань, чи була абсолютна чи тотальна влада здобута фактично (насправді), чи вона існувала лише формально. (див. Деспотизм і Тоталітаризм).
Уперше цей термін з'явився у Франції приблизно в 1796р., а в Англії та в Німеччині десь у 1830р. Як і "просвітницький деспотизм", це був неологізм, створений істориками після зникнення явища, яке він позначав. Протягом XIX ст., термін здебільшого вживали у негативному значенні. Зараз він використовується істориками політичної теорії і тими, хто займається виникненням держав у XVI-XVIII століттях. З одного боку, абсолютизм розглядають у ході дискусій з проблем суверенності, конституціоналізму, прав, опору і власності, а з іншого - фігурує в історикографічних диспутах між немарксистськими та марксистськими істориками про датування, функції і класову чи соціальну основу періоду, названого віком абсолютизму (1648-1789). Деякі немарксистські історики вважають абсолютизм спірним поняттям, яке краще розглядати як абсолютну монархію.
Історики політичної та правової думки більш обережно підходять до розгляду обох дискусій, приводом до яких стали більш централізовані і досконалі держави та теорії, які використовувалися для їх визнання чи критики. В результаті, теоретики раннього Нового часу використовували мовне значення для позначення ступеня фактично існуючої необмеженої влади при функціонуванні режимів, які вони описували. Найвидатнішими прихильниками (захисниками) абсолютизму серед політичних теоретиків були Боден і Боссюе у Франції, Гоббс та Філмер в Англії. Обговорюючи деякі спірні питання, використовували і використовують у дослідженнях щодо їхньої творчості, Дейлі запропонував, щоб аналітики розглянули наступні питання щодо вживання слів "абсолютний" та "абсолютизм" у словниках 17 ст.:
1. Що має на увазі той, хто його вживає? У якому проміжку століття він творить? До якої партії чи фракції він належить? Чи він каже, що король не має ніякої переваги? Чи що він не обирається, чи що йому не можна чинити опору? Чи "абсолютний" застосовується лише до королівської сили, яка використовується, щоб захопити трон, чи до поширення влади, яку надає цей трон? Чи це стосується окремого законного права, чи форм правління? Чи це означає право монарха підвищувати податки і виробляти закони без погодження?.
2. Жан Боден був найвидатнішим теоретиком верховної влади. Безладдя того часу у Франції змусили його усвідомити потребу концентрації влади в централізованій державі. Політична та соціальна стабільність, вважав він, вимагає у кожній країні наявності найвищої чи верховної влади, необмеженої у своїй юрисдикції і постійної у своєму здійсненні. За теорією Бодена, верховна влада не означала необмеженої влади над людьми та їх власністю. Монарх був лише засобом для обмежених, пов'язаних з природнім правом і основним звичаєвим правом (наприклад, згода на оподаткування). Але ні природнє, ні звичаєве право не може бути нав'язане суспільством; легально, монарху не чинили опору і він не міг бути усунений від влади. Верховна влада є абсолютною і неподільною. Або влада принца незалежної держави є абсолютною, або ж вона використовується іншими станами, які є пануючими.
Більш теологічною була версія теорії абсолютизму єпископа Боссюе, сучасника Людовика XIV. Боссюе поєднав традиційні біблійні та метафоричні поняття з новішими юридичними і гоббсенівськими твердженнями. Звертаючись до думки про давній рід у Франції, Боссюе розглядав короля як поставленого Богом для задоволення громадських потреб і для захисту простого люду від місцевих деспотів. Боссюе наполягав на тому, що король в державі займає таке ж місце, як Бог у Всесвіті. Гоббсенівський аргумент Боссюе додав до своєї теорії, коли стверджував, що кожен у державі отримує захист, відмовившись від своїх особистих прав на користь монарха.
Монархія, як і Бог, є установчою і директивною; сама по собі вона запобігає анархії. Боссюе збільшив моральні вимоги до короля: він повинен правити доброчесно і безкорисливо, дотримуватися встановленого права (закону) і пам'ятати, що його судитиме Бог.
Хоча "абсолютизм" в англійській мові був творінням XIX ст., термін "абсолютний" гаряче обговорювався в політичних та правових диспутах XVI-XVII ст., які торкалися проблем абсолютної монархії. В Англії за часів правління Тюдорів сер Томас Сміт уживав слово "абсолютний" як в негативному, так і в позитивному значенні. Він звинувачував Людовіка XI у перетворенні Франції з "законної і правильної монархії" у "монархію з абсолютною і тиранічною владою та управлінням". Але Сміт гордо приписав Парламенту "найвищу і абсолютну владу королівства Англії".
Двозначність у застосуванні Тюдорами в політичній сфері терміну "абсолютний" призвела в XVII ст. до гострих конфліктів під час громадянської війни і після неї. Парламентаристи ототожнювали абсолютну владу з тиранією чи східним деспотизмом. Вони навіть не припускали, що король має якесь абсолютне право підкорення. Семюель Резерфорд писав, що "абсолютна необмежена монархія … є найгіршою формою управління".
Хоча реалісти громадянської війни визнавали владу короля, але не всі вони розглядали її як абсолютну. Ті, хто відстоював позицію, що Англія є монархією, де влада обмежується законом, заперечували наявність у короля абсолютної влади на видання законів "по своїй волі" і для власного задоволення. Навіть Генрі Ферн, розглядаючи повну і пасивну підкореність, відкидав думку, що абсолютна монархія означає пасивну підкореність: "Це не відмова від опору, яка забезпечує абсолютну владу монарха, це відмова від права обмежувати його волю". Інші роялистські теоретики періоду Реставрації доводили, що влада короля є абсолютною у тому значенні, що вона не може бути обмеженою законом. Найвидатнішими теоретиками, які доводили, що влада короля є і абсолютною, і свавільною, були Гоббс і Філмер; обидва вони зверталися до теорії верховної влади Бодена. Гоббс наділяв ексклюзивною "необмеженою і надзвичайною владою" абсолютного правителя - короля чи законодавчий орган (асамблею). Він також намагався показати різницю між обмеженою та абсолютною монархією, заперечуючи, що тиранія означає щось більше, ніж ненависну монархію.
Погляди Гоббса про верховну владу поділяв і Роберт Філмер, який майже один серед роялістів продовжував розглядати монархію як свавілля, у значенні, що король може робити все, що хоче. Це вже було заперечення того, що верховна влада може обмежуватися будь-яким законним способом, і що король може здійснювати владу, яка йому належить. Філмер, як і Гоббс, відкидав думку про те, що тиранія є багатозначним терміном. Філмер також зазначав, що спадкова влада короля відрізняється від природньої, дарованої Богом.
Такі позиції дали підгрунтя для критики Філмера лібералами. Локк критикував ототожнення Філмера абсолютної монархії зі свавільною, як несумісне з поняттям громадянського суспільства чи з суспільством без певної форми управління. В той же час він розглядав таке управління у східних державах, наприклад у Туреччині, як деспотичне. Англійці не могли сприйняти поглядів Філмера, які Локк подав у такому вигляді: "Монарх-батько чи принц має Абсолютну, Свавільну, Необмежену і Необмежуючу Владу над Життям, Свободами і Майном своїх дітей і Підданих, яку він використовує для відчуження чи продажу їхнього Майна, кастрування чи використання їх як Осіб, як йому заманеться, всі вони є його Рабами, а він - Господар і Власник всього, а його безмежна Воля - Закон для них".
Після 1689 р. термін "абсолютне правління" став втрачати своє практичне значення і політичний зміст в Англії. Хоча це не стосується Північної Америки, де прирівняний до абсолютної тиранії та абсолютного деспотизму, він з'явився у Декларації про Незалежність.
Сьогодні абсолютизм є переважно предметом дискусій серед істориків. Марксисти продовжують шукати класову основу абсолютистських держав. Немарксистські історики дійшли згоди, що абсолютні монархії Європи ніколи не були вільні від обмежень для ефективного здійснення влади за допомогою традиційних методів, поєднання суспільних сил і законів, чи інституцій, успадкованих з минулого. Ніде не було досягнуто певної свободи дій, навіть у Франції за часів Людовика XIV, правління часто подається як модель чи "сплав" абсолютизму. В той час, коли політичні теоретики возвеличували абсолютну верховну владу, як ніколи більше, старі порядки і колишні стани, які вже втратили владу, успішно запобігали перемозі абсолютизму. Що залишається пояснити про такий результат - це значення тих теоретиків, які критикували чи шукали якоїсь іншої альтернативи політичній теорії абсолютизму.
2. Політико-правові концепції обґрунтування абсолютизму в країнах західної Європи
У XIV-XV ст. в країнах Західної Європи почався стрімкий занепад феодального устрою.
В 1358 р. у Франції, 1381 р. в Англії, в першій половині XV ст. в Чехії, а згодом (у 1524-1525 pp.) і в Німеччині сталися селянські повстання проти феодального гноблення. Воднораз посилилась боротьба і проти політики церкви в суспільстві, що привело до появи єретичних течій, ідеологами яких були: в Англії Джон Уїкліф (1324-1384), у Чехії Ян Гус (1371-1415). Вони висловлювали думки проти феодальної роздробленості, про необхідність єдиної національної державності, скасування привілеїв церкви, оновлення її на засадах повернення до ранньохристиянських цінностей.
Ці обставини сприяли ліквідації особистої залежності селян від феодалів, збільшенню пропозиції вільної робочої сили, розвиткові виробництва й торгівлі, а в цілому - формуванню нових економічних відносин, що своєю чергою ініціювало пошук нових форм державності з якісно іншими владними інститутами, а також розроблення нових правових норм, які регулювали б ці відносини і належним чином забезпечували б захист інтересів власників.
Спробу вирішити ці проблеми зробили представники ранньобуржуазних вчень про державу і право. Державно-правову думку ранньобуржуазного періоду можна розділити на два етапи.
Для першого етапу (XV-XVI ст.) була характерною критика феодального устрою та обґрунтування переваг сильної централізованої монархії; для другого (XVII ст.) - перевага раціоналістичного надбання попередніх поколінь, подальше розроблення ідеї природного права, з'ясування проблем співвідношення свободи і права, права і закону, особи і держави.
Крім того, в політико-правовій думці формувалися та обґрунтовувались ідеї громадянського суспільства і правової держави.
Одну з перших світських державно-правових концепцій ранньобуржуазного періоду розробив італійський політичний мислитель Нікколо Макіавеллі (1469-1527) у творах "Государ", "Історія Флоренції", "Міркування про першу декаду Тіта Лівія". Макіавеллі заперечував теологічний підхід до з'ясування сутності держави і права та обґрунтовував концепцію фортуни (долі). Але воля людини не зовсім підкорена приписам чи випадковості фортуни. Фортуна визначає тільки половину дій людини, в іншому людина вибирає свій шлях сама, відповідно до власних інтересів та устремлінь, погоджуючи свої дії в межах долі з обставинами життя. І навпаки, сліпе підкорення долі, як і повені, призводить до негативних наслідків, тому людина має активно використовувати надану їй можливість свободи волі.
З цього приводу він зазначав, що правителі, які повністю підкорялися долі, не змогли вистояти проти її ударів і втратили владу.
На думку Макіавеллі, влада в державі може бути здобутою з допомогою зброї чи милості долі.
Форма держави залежить від кількості правителів. Це, за вченням мислителя, республіки або держави, що управляються "єдиновладно", - монархії. Останні можуть бути успадкованими або новими, що здобуті з допомогою зброї або в той самий спосіб приєднані до успадкованої монархії.
Значну увагу Макіавеллі приділяв дослідженню процесу утворення монархії. Держава, утворена силою з застосуванням зброї, завдає багато клопоту, і в ній важко утримати владу.
Ліпший і вигідніший шлях - це сприяння співгромадян і хитрість правителя. Таке "єдиновладдя" (владу однієї особи) Макіавеллі називав громадським, оскільки воно утворюється завдяки бажанню двох суспільних станів: знаті та простого народу. Причому прагнення до утворення держави з такою формою правління є одночасно як у знаті, так і в народу. Знать, як менше суспільне угруповання, не може протистояти народові та висуває когось одного, щоб за допомогою його влади захистити свої інтереси. Так само і народ: в особі монарха прагне знайти гаранта своїх прав, що постійно обмежуються знаттю.
Але вдалішою буде монархія, що утворена прагненням народу, оскільки". у народу чесніша мета, ніж у знаті: знать прагне пригноблювати народ, а народ не бажає бути пригнобленим".
Навіть більше - з народом, який має ворожий настрій до монарха, вдіяти нічого не можна, оскільки його в державі значно більше, ніж знаті. Тому монарх повинен підтримувати дружбу з народом, який вимагає лише одного - щоб його не пригноблювали.
абсолютизм політичний інститут монарх
У разі, якщо монарх отримав владу з рук знаті, то першим його обов'язком повинно бути прагнення заручитися підтримкою народу, вжити заходів для його захисту. Якщо він цього не зробить, то в скрутний час буде відсторонений від влади.
Розмірковуючи про монархію, Макіавеллі віддавав перевагу абсолютній монархії, - адже влада, здійснювана монархом за допомогою магістрату, не може бути надійною, оскільки монарх повністю залежить від волі громадян, що входять до магістрату.". вони можуть позбавити його влади будь-коли, а тим паче у скрутний час, можуть або виступити проти нього, або ухилитися від виконання його розпоряджень".
Тому мудрий монарх повинен своєчасно сконцентрувати владу в своїх руках і робити все, щоб народ постійно відчував необхідність у державі та її правителі.
Окрім цього, монарх мусить подбати про утворення державних інститутів, які убезпечували б його свободу. Гарантом цього він убачав (на прикладі Франції) парламент, який стримував би зазіхання на владу знаті й виступав би третейською установою, що". приборкує сильних і заохочує слабих".
Необхідною умовою сильної централізованої держави, на думку Макіавеллі, повинні бути гарне законодавство, гарне військо і гарні союзники.
Рівночасно мислитель рекомендував монархові підбирати компетентних і чесних людей до виконавчої влади, які". повинні дбати не про себе, а про державу.".
Король мусить чітко формулювати мету і досягати її всякими засобами. Якщо державі загрожує занепад чи втрата незалежності, то в цьому разі він може ігнорувати моральні норми. Навіть більше, монарх постійно знаходиться у стані ворожнечі. Його оточують вороги як у державі, так і ззовні. Тому він може нехтувати моральними засадами і застосовувати насилля, може уподібнюватися левові та лисиці. Такий принцип у політиці перегодом отримав назву макіавеллізму.
Пропонуючи абсолютну монархію, Макіавеллі воднораз виклав низку цікавих положень, що могли б сприяти розвиткові держави. Це - створення умов для праці обдарованим людям; сприяння розвиткові торгівлі, рільництва й ремесел; встановлення розумних податків; забезпечення захисту приватної власності.
В іншій праці мислителя "Міркування про першу декаду Тіта Лівія" висловлено думку про те, що надзвичайна централізація влади монарха виправдовує себе на етапі об'єднання та укріплення держави. Після цього він допускав установлення республіканської форми правління, але такої, яка поєднувала б елементи монархи, демократії та аристократії.
Ідею сильної централізованої монархії обстоював також політичний мислитель Франції Жан Боден (1530-1596). Свою політико-правову концепцію він виклав у творі "Шість книжок про республіку". Боден піддав критиці проекти ідеальної держави Платона і вважав, що держава - це сукупність сімей. Але держава відрізняється від сім'ї особливим характером державної влади - її суверенністю, яка і є головною ознакою держави.
Суверенітет, за його вченням, - це необмежена влада над громадянами і підданими. Суверенітет не зв'язаний позитивними законами, він знаходиться над ними. Боден припускав підкорення суверена тільки божественним і природним законам.
Повноваження суверена надзвичайні: він одноособове схвалює закони, має право оголошувати війну і мир, здійснювати судочинство та інші владні функції. У рамки вчення Бодена вкладалася тільки одна форма державності - монархія. Тільки вона єдина може здійснювати надзаконну владу. Ба більше - тільки в монархії можливе чітке функціонування всіх елементів державного механізму, оскільки вони скеровуються однією особою - монархом. Він стимулює ефективність одних і стримує інших. Демократичну, аристократичну і тиранічну державність Боден уважав такими, що не можуть забезпечити добробут суспільства. Тиранія є насильницькою формою, що спричинює постійне обурення громадян і, зрештою, непокору; аристократія з її партійними конфліктами теж не в змозі реалізовувати функції держави; найгіршою формою є демократія, оскільки народ нездатний до розумних рішень, а безмежна свобода призводить до анархії та занепаду держави.
Обстоюючи ідею сильної централізованої монархії, Боден не припускав можливості змішаної форми держави, мотивуючи це тим, що суверенітет не може бути поділеним і одночасно належати різним суб'єктам влади: монархові та аристократії. Суверенна влада неподільна.
Будучи апологетом абсолютизму, Боден усе ж спробував означити межі впливу суверенітету. Його влада безмежна тільки у сфері державних відносин; відносини приватної власності, особисте життя громадян знаходяться поза сферою впливу суверена, вони недоторканні та священні. Безумовно, це положення мало важливе значення для формування основ капіталістичних відносин і становлення ідеї громадянського суспільства.
Право, за вченням Бодена, є досягненням суспільства, бо відрізняє державу від додержавного утворення. Він зазначав, що для з'ясування загальних засад права необхідно осягнути всі системи права, які мали місце в історії людства, використовуючи одночасно філософський та історичний підходи.
Така методологія давала йому підстави стверджувати, що загальними засадами права є вічна істина, а також універсальні зразки, що знайшли відображення в сукупності законодавств різних народів.
Воднораз мислитель зазначав, що позитивне право, встановлюване в державі сувереном, не повинне суперечити вимогам божественного і природного права, оскільки суверен повністю підкорений Богові та не може оголосити йому війну.
Висновки
Абсолютизм - формально необмежена монархія, самодержавство. Одна з форм правління феодальної держави, при якій юридично верховна влада (законодавча, виконавча і судова) в повному її об'ємі належить монархові і в державі відсутній орган, який би юридично обмежував його повновладдя. Державний апарат централізований, армія є регулярною в основному найманою. Церква підпорядкована світській владі. У Європі виник в кінці XV - XVI ст., у період, коли в суспільстві після остаточного подолання періоду феодальної роздробленості завершився процес утворення централізованих держав. Окрім цього, зароджувався капіталізм, намітився занепад дворянства і формувалася буржуазія, ще не готова до боротьби за державну владу, але вже здатна відстоювати перед дворянством свої корінні економічні інтереси. Монархія, використовуючи протиріччя між дворянством і буржуазією, отримала відносну самостійність по відношенню до обох класів, виступаючи при цьому як деякий арбітр. З фінансовою допомогою буржуазії монархія створила підлеглі їй армію і поліцейсько-адміністративний апарат. Основна частина дворянства, потребуючи сильного централізованого механізму придушення селянства, підтримала ці зміни.
Список використаної літератури
1. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. - К., 2001. - с.126-145.
2. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн. - Харків. 2009. - с.101-110.
3. Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн. - К., 2004. - с.239-289.
4. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. - К., 2004. - с.80-107.
5. Галанза П.Н. Феодальное государство и право. - М., 1993.
6. История государства и права зарубежных стран: рабовладельческое и феодальное государство и право / Под ред. П.Н. Галанзы и Б.С. Громакова. - М., 2000.
7. История средних веков / Под ред. Е. Косминского. Т.1. - М., 1992.
8. Краткая всемирная история. Кн.1. - М., 1997. - с. 192-213.
9. Шевченко О.О. Історія держави та права зарубіжних країн. Хрестоматія. - К., 1995. - с.51-62.
10. Афанасьева В.И. История государства и права России. Становление и развитие абсолютизма в России (вторая половина ХVII в. - ХVIII в.). - М.: Изд-во МГОУ, 2006. - 20 с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Особливості російського абсолютизму та його відмінність від західноєвропейського. Основні підходи до дослідження російського абсолютизму в історіографії, передумови і особливості його розвитку. Реформи Петра І та їх роль у розвитку абсолютизму в Росії.
курсовая работа [74,6 K], добавлен 12.01.2010Становлення абсолютизму в Росії. Створення системи абсолютної монархії за добу Петра I. Спадкоємність реформ. Післяпетровські перевороти. "Просвітницький абсолютизм" Катерини II. Джерела права в Російській імперії. Право за "Артикулами військовими".
контрольная работа [31,6 K], добавлен 03.12.2009Визначення соціально-економічних, суспільно-політичних та релігійних рис східних суспільств. Характеристика розвитку цивілізацій Сходу і Заходу на рубежі Нового часу. Дослідження причин та наслідків переходу світової гегемонії до країн Західної Європи.
курсовая работа [89,5 K], добавлен 13.06.2010Характеристика епохи вікінгів, яка для Західної Європи почалася 8 червня 793 року і закінчилася 14 жовтня 1066 року. Основні причини військових походів скандинавів. Знайомство з Вільгельмом Завойовником. Значення норманів в житті народів Європи і на Русі.
реферат [47,9 K], добавлен 20.06.2012Поняття і сутність протестантизму. М. Вебер як провідний дослідник його соціально-економічних основ. Роль протестантизму в політичній історії Західної Європи в нові часи. Концепція покликання у М. Лютера. Професійна етика аскетичного протестантизму.
курсовая работа [37,0 K], добавлен 18.07.2015Доба раннього Нового часу - епоха трансформації, інституціоналізації принципово нового суспільно-політичного порядку в Європі, утвореного територіальними державами. Франсуа Війон - один з найвидатніших представників гуманістичної літератури Франції.
дипломная работа [12,0 K], добавлен 14.08.2017Антифеодальний суспільний рух Західної і Центральної Європи першої половини XVI століття. Лютеранство, найбільший напрям протестантизму. Передумови Реформації, перші десятиліття XVI століття. Кальвiнiзм, особливості Реформації в країнах Західної Європи.
реферат [37,3 K], добавлен 18.11.2010Столетний период в истории Западной Церкви, взлет и падение папского могущества, основные вехи: противостояние французской монархии папскому абсолютизму; централизация и фискальная эксплуатация церковных структур. Двоепапство в Риме, Великий раскол.
реферат [38,9 K], добавлен 28.02.2012Вивчення життєвого шляху Ф. Прокоповича. Київський та петербурзький періоди творчої діяльності Феофана Прокоповича, філософські погляди на світобудову. Прокопович як автор теорії просвіченого абсолютизму та основний ідеолог реформ Петра Першого.
реферат [33,5 K], добавлен 08.02.2013Становлення тоталітарних режимів в країнах Східної Європи у 1943-1948 рр. Соціально-економічне положення у післявоєнний час. Політичне становище Чехословаччини після Другої світової війни. Основні етапи формування опозиції. Хід, наслідки "Празької весни".
курсовая работа [58,0 K], добавлен 19.09.2010
