Софія Київська

Размещено на http://www.allbest.ru/

Софія Київська - один із перших християнських храмів на Русі, який понад десять століть є символом духовного єднання нації та свідком величі українського народу, його мудрості, сили, таланту і слави.

Дивне відчуття охоплює кожного, хто переступає поріг славетної Софії Київської. Десь поза стінами залишається гомінливе сьогодення, віки розступаються, і постає далеке минуле…

988 року князем Володимиром Великим було прийнято християнство на Русі, що мало велике значення для дальшого розвитку феодальних відносин, зміцнення єдності держави, піднесення культури, розширення політичних і культурних зв'язків Київської Русі з Візантією та іншими країнами. Із запровадженням християнства в Давньоруській державі почалось інтенсивне будівництво кам'яних християнських храмів, серед яких першою постала Десятинна церква, збудована 989-996 року в центрі Києва. До створення церков залучалися кращі будівельники і художники того часу, використовувалися художні й технічні досягнення епохи. Храми прикрашалися настінними розписами, кам'яним різьбленням, ставали справжніми творами мистецтва.

За часів правління сина Володимира - Ярослава Мудрого в Києві продовжується велике будівництво. Територію міста було розширено більш як у 8 разів і обнесено новими оборонними валами. В цей же час було створено Софійський собор - всесвітньо відому пам'ятку архітектури і монументального живопису ХI століття. Заснування собору згадується в літописах як під 1017 р., так і під 1037 р. Будівничим Cв. Софії літописці називають великого київського князя Ярослава Мудрого. Джерела свідчать, що в цій справі Ярослав завершив починання свого батька Володимира - хрестителя Русі.

Софіївський собор було засновано на честь перемоги Ярослава над печенігами. Навколо Софійського собору - центральної споруди Ярославового міста - стояли кам'яні храми, боярські палаци, житла городян, а подвір'я митрополії було огороджено муром. Назва собору “Софійський” походить від грецького слова “софія”, що в перекладі означає “мудрість”. Присвячений “мудрості християнського вчення”, собор, за задумом творців, мав утверджувати на Русі християнство і феодально-князівську владу. Збудований як головний, митрополичий храм Русі, Софійський собор був у давнину громадським і культурним центром держави. Тут відбувалися церемонії “посадження” князів на київський престол, прийоми іноземних послів; біля стін собору збиралося київське віче; при соборі велося літописання і була створена Ярославом Мудрим перша відома в Стародавній Русі бібліотека. софійський київський собор

За свою багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові і руйнування, ремонти і перебудови.

В один з найважчих періодів історії древнього Києва - захоплення міста полчищами хана Батия в 1240 році - більшість архітектурних споруд було перетворено на руїни. Софійський собор був розграбований і спустошений та все ж таки уцілів.

Протягом XIV-XV століть киянам доводилося вести боротьбу проти литовських і польських феодалів, а також проти кримських татар, які спустошували місто грабіжницькими набігами. Попри всі злигодні українці намагалися відбудувати свій головний храм. У 1497 році митрополит Київський Макарій, зібравши гроші на відбудову Софії, віз їх до Києва, але по дорозі в селі Скриголові, коли він відправляв Службу Божу, раптом напали татари. Вони просто в церкві вбили й пограбували Макарія. Це трапилося 1 травня, якраз на великодньому тижні. Коли згодом люди знайшли серед загиблих тіло митрополита, то побачили, що воно нетлінне. Мощі святого великомученика Макарія тепер лежать, оточені шаною, у Володимирському соборі.

І знову проминуло багато років. Шостого вересня 1625 року до схід сонця в Київ в'їжджало двоє шляхтичів. Їдучи повз Софію, вони побачили у вікнах світло й почули спів. Дуже здивувалися: невже в соборі знову правлять, та ще й так рано? Підійшли, бачать - двері завалено камінням. Заглянули в проломи - аж там нам хорах стоять співаки у сліпучо-білих ризах… Пани перелякалися, кинулися навтіки. Прибігли до митрополита - ним був тоді Йов Борецький. Він також бачив світло у вікнах головної софіївської бані. „Запам'ятайте, чада, слова мої: я вже старий, але при моїх наступниках повернеться до вас церква”, - мовив митрополит.

Справді, незабаром новий митрополит Петро Могила відремонтував собор, заснував при ньому чоловічий монастир. Храм було частково відремонтовано, навколо нього споруджено дерев'яні монастирські будівлі, а всю територію обнесено високою дерев'яною огорожею. До робіт у соборі Петро Могила залучив італійського архітектора Октавіано Манчіні. Основним будівельним матеріалом була цегла і вапняно-піщаний розчин. Причому цегла часто застосовувалась не тільки для мурування стін і склепінь, але й для фундаментів. Стандартних розмірів цегли не було, тому іноді навіть в одному будинку можна зустріти цеглу різної величини. Внаслідок нерівномірності випалювання цеглини мали різні відтінки - від темно-червоного до світло-жовтого. Як правило, всі внутрішні приміщення будинків мали склепінчасті перекриття. У житлових приміщеннях стояли печі, облицьовані візерунчастими полив'яними плитками, що надавало інтер'єрам особливого колориту.

XVII століття ознаменоване національно-визвольною боротьбою українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького і возз'єднанням України з Росією. У 1654 році кияни затверджували у Софійському соборі історичні рішення Переяславської ради.

У XVII - XVIII століттях у Києві розгорнулось інтенсивне кам'яне будівництво. У 1697 році велика пожежа знищила дерев'яні будівлі Софійського монастиря. Через два роки за указом Петра І розпочалося спорудження нових кам'яних будинків навколо собору. Будівництво тривало по 1767 рік. У цей період споруджено дзвіницю, трапезну, хлібню (пекарню), будинок митрополита, західні ворота (Браму Заборовського), монастирський мур, південну в'їзну башту, Братський корпус, бурсу.

Та настали інші часи. Комуністи, перенісши столицю Радянської України з Харкова до Києва, задумали перебудувати старовинний центр на власний смак. Вони висадили в повітря славетний Михайлівський Золотоверхий монастир, планували зруйнувати й Софію. Хто міг її порятувати, коли українських вчених, митців, письменників спеціально винищували, коли й сама Україна конала, вимордувана голодом та розстрілами? Проте знайшовся героїчний чоловік, який зумів захистити святиню. Ним був дослідник Софійського Собору Микола Макаренко. Київські перекази говорять, що через далекі зв'язки вченому вдалося звернутися до уряду Франції, а вже той, буцімто від себе, попросив радянську державу не руйнувати святу Софію, тому що в ній поховано Ярослава Мудрого - батька Анни Ярославівни, королеви Франції… Іншій державі, чужим правителям наша святиня виявилася дорожчою, аніж „рідній” московсько-більшовицькій владі.

Ще раз загроза знищення нависла над славетним собором під час другої світової війни. Коли радянські війська відступали з Києва, до Софії під'їхала машина, завантажена вибухівкою, щоб замінувати храм. Ледве-ледве пощастило умовити офіцера не руйнувати святиню.

Тепер Софія - пам'ятка світового значення, всесвітньо відомий храм. Тисячі туристів, митців, учених з різних країн приїжджають подивитися на неї.

Архітектурно-художній образ Софійського собору вражає своєю досконалістю й не поступається перед найвидатнішими тогочасними спорудами світу.

Головний архітектурний ефект споруди полягає в її складній і разом з тим надзвичайно гармонійній композиції. Відкриті арки галерей неначе зв'язують споруду з довколишнім середовищем. Їх ритм пов'язаний із декоративними нішами, що прикрашають фасади, напівциркульними арками вікон, дверних пройомів і, нарешті, завершеннями куполів. Складність композиції нарощується знизу вгору й з краю в центр. Собор завершується тринадцятьма главами, з яких головна, найбільше оздоблених, - центр усього художнього задуму споруди.

Композиція Київської Софії має динамічний характер не тільки зовні, де він підкреслюється ритмом різномасштабних елементів, а й усередині, де численні, трохи затемнені аркові анфілади контрастують з високим і світлим під банним простором. В архітектурно-художньому задумі собору виняткову роль відіграє синтез мистецтв. Мозаїки та фрески багатокольоровою гамою вкривають стіни, стовпи, склепіння, арки й куполи собору. Барвисті зображення й орнаменти з блискучим золотим тлом мозаїк у центральній частині храму вдало поєднуються з легкими тонами фрескового розпису, що прикрашає боки центральної частини, бічні нефи, галереї, приміщення другого поверху й башти собору. Художній ефект підсилюють барвисті килими мозаїчних підлог, різьблені мармурові окраси перед вівтарної перегорожі, мармурові пороги та одвірки отворів, різьблені шиферні плити, що оздоблюють парапети другого поверху.

Цікаво відзначити одну особливість Софійського собору. За розмірами він не такий уже й великий. Проте винятково вдала композиція різномасштабних елементів створює враження грандіозності споруди.

Найдорожче та найцікавіше в Софії - мозаїки та фрески ХІ століття. Такої якості та кількості - 260 квадратних метрів мозаїк та 3 тисячі квадратних метрів фресок - немає ніде в світі. Центральний образ собору - викладена з мозаїки Божа Мати з молитовно піднятими руками. Такий образ називається Орантою, що значить „Моління”, або „Заступниця”. Божа Мати зображена в блакитному одязі, на золотому тлі. Це поєднання - блакить і золото - панує в соборі. Воно і в мозаїчному зображенні Христа-Вседержителя в головному куполі, і в сцені Благовіщення, і на фресках, і на орнаментах. Нам воно добре знайоме, адже це барви українського прапора. Чудову Богоматір Оранту ще в давнину називали „стіною непорушною” і склали легенду, що поки стоїть Софія і поки Марія Оранта молиться за нас, доти Бог оберігає Київ. Зараз мозаїка Божої Матері на реставрації, обіцяють що вже наприкінці вересня можна буде побачити її оновленою.

У Софійському соборі мозаїки прикрашали лише центральну частину споруди, передусім вівтар. Інтер'єр оздоблювали головним чином фресками, які не потребували дорогих матеріалів, були простішими у виконанні і разом з тим справляли величезний художній ефект. Саме із зображень музикантів, скоморохів, сцен полювання вчені „вичитують” цікаві речі про тогочасне життя. Особливо дорогі нам портери родини князя Ярослава Мудрого.

Вдивімося в лики святих, зображених на стінах. Скільки в них мудрості, доброти, розуміння. Софія показує нам ту найвищу духовну досконалість, якої може досягти людина. Тому стараймося хоч трішечки бути схожими на цих мудрих, добрих, світлих людей.

У Софійському соборі, було здійснено три цикли зображень: перший, що трактує євангельські легенди, другий - біблійні легенди і третій - житійний, присвячений головним чином „чудесами” покровителів князівського роду - святим Георгію, Ганні та архангелу Михаїлу.

Розпис Київської Софії читається зліва направо і зверху вниз, як книга. На склепіннях собору були зображені сцени з легендарного життя Христа: „Різдво,” „Стрітення”, „Преображення” та інші, які до наших днів не дійшли. Під склепінням, в закоморах, збереглися сцени з пізніших євангельських подій: „Суд над Христом”, „Розп'яття” тощо. Нижче, на стінах, - сцени з євангельських легенд після „воскресіння” Христа: „Зішестя в пекло”, „Увірування Фоми” та інші. З цього циклу найцікавіша композиція „Послання учнів на проповідь”, що натякає на недавнє прийняття християнства на Русі. Всі постаті композиції виконано приблизно в одному масштабі, лише Христос більший за інші. Композиції майстерно вписані в площині півциркульних закомар та ділянки стін. Фрески виконували першокласні досвідчені митці, про що свідчать чіткий малюнок, стримана, але тонко підібрана гама.

В оздобленні давньоруських храмів Х-ХІ ст. значну роль відіграє різьбярство. Давньоруські скульптори розробляли орнаментальний рельєф, архітектурні деталі та оздоби, що прикрашали християнські храми й князівські палаци. В цих видах оздоблення давньоруські майстри досягли високої досконалості.

Для різьбленого оздоблення монументальних споруд у Київській Русі вживали два матеріали - мармур та рожевий шифер. Мармуру на Русі не було, його привозили здебільшого з острова Проконнесу в Мармуровому морі, де в той час знаходився відомий на весь світ центр по видобуванню та обробленню мармуру. З Проконнесу привозили і готові вироби з мармуру - колони, капітелі. Мабуть, з Проконнесу везли на Русь і мармурові саркофаги, в тому числі - відомий саркофаг Ярослава Мудрого, що стоїть у Софійському соборі. Різьблені проконнеські мармурові вироби служили взірцями для київських майстрів, які спеціалізувалися на іншому, суто руському матеріалі - овруцькому рожевому шифері. Під Овручем здавна зводилися численні майстерні по виготовленню з шиферу різноманітних виробів. Рожевий шифер добре колеться на плити й прекрасно ріжеться. Це - чудовий матеріал для підлог, карнизів, парапетів, вівтарних перегородок, що їх ставили в ті часи замість іконостасів.

Винятково цікаві орнаменти на шиферних плитах київського Софіївського собору, що утворюють парапети другого поверху. Кілька їх ще й досі збереглося. Кожна плита - окрема композиція. Основний орнаментальний мотив - це плетиво, вписане в кола та ромби. В колах - розетки, що нагадують стародавні слов'янські сонячні знаки, стилізовані квіти, вінки. Над портретом дочок Ярослава розміщена плита, в центрі якої зображено геральдична фігура орла. На плитах, що відгороджують південну аркаду, бачимо то дрібний сітчастий орнамент, то вишуканий візерунок з плетива, то перевиту стрічками решітку з зображеннями раків та риб - карасів, пліток, лящів, окунів.

Софійський собор дивує на кожному кроці: зображенням в храмі чоловіка без німба - можливо, самого Ярослава Мудрого; якістю звуку: одночасно може говорити кілька екскурсоводів, і кожен турист чутиме свого; тут навіть графіті є - наші пращури з XI століття вміли писати, і якщо вже дряпали на стінах, то щось справді важливе. З одного напису історики дізналися точну дату смерті князя Ярослава Мудрого.

Свята Софія, є унікальним джерелом знань про минуле, збагачує сьогодення духовними здобутками наших пращурів, котрі творчо засвоїли і передали нам фундаментальні цінності вищої у європейському середньовіччі візантійської цивілізації.

Саме з Софії Київської починають знайомство з Україною її гості, саме на її пам'ятках пізнають своє минуле українці.

Світова громадськість високо оцінила діяльність Національного заповідника “Софія Київська”. У 1987 році Міжнародне журі Гамбурзького фонду ФРН присудило заповіднику Європейську Золоту медаль за збереження історичних пам'яток; у 1990 році Софійський собор XI ст. з комплексом монастирських споруд XVIII ст. на його території внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Зовні це храм у стилі українського бароко, але всередині збережені фрески та мозаїки XI століття. В усій Європі немає настільки якісно збереженої пам'ятки такої давнини. У 2010 році Софія буде представлена на виставці в самому Луврі. У цьому храмі безліч див, які ще навіть історики не розгадали: досі невідомо, як наші пращури змогли збудувати такий храм і так його прикрасити.

Указом Президента України від 11 жовтня 1994 року заповіднику надано статус Національного закладу культури.

Сьогодні на теренах музейного осередку, одного з найбільших і найвідоміших не лише в Україні, а й далеко за її межами, здійснюються комплексні гідрогеологічні, спелеологічні, археологічні, інженерні, історичні, мистецтвознавчі та інші дослідження. Важливі дослідницькі роботи проводяться у Софійському соборі. Це дуже складний організм, який нині почали вивчати відповідно до новітніх наукових розробок. У дослідженнях беруть участь провідні науково-дослідні інститути та відомі фахівці України, Росії, далекого і ближнього зарубіжжя.

Одним з головних напрямків діяльності Національного заповідника “Софія Київська” є пам'яткоохоронна та реставраційно-реабілітаційна робота. Заповідник плідно співпрацює з науково-дослідними установами щодо створення системи моніторингу технічного стану стародавніх споруд архітектурного ансамблю Софійського собору, розташованих у зоні геодинамічного ризику та інтенсивної забудови історичного центру міста. Розроблено об'ємні електронні моделі Софійського собору та Дзвіниці на основі комп'ютерних технологій, фотограмметричних вимірів.

Не менш важливим напрямком діяльності заповідника є історико-архітектурні дослідження рухомих і нерухомих пам'яток. Цей напрямок об'єднує історичні, археологічні, архівні та мистецтвознавчі дослідження.

Загальнодержавного значення набула нині проблема використання культових споруд, які мають всесвітню історичну та культурну цінність. Вік та значущість пам'яток, про які йдеться, потребують постійного піклування, реставрації, забезпечення оптимального режиму зберігання -- інакше їх буде втрачено для прийдешніх поколінь. Протягом майже тисячі років Софія була не просто храмом - тут ухвалювали державні рішення, вчилися та навіть святкували. Сьогодні традиції великих київських князів відроджуються, бо найближчим часом, коли будуть зроблені всі реставраційні роботи, тут підписуватимуться найважливіші державні та міждержавні угоди, відбуватимуться прийоми послів іноземних держав”.

Унікальні пам'ятки Національного заповідника “Софія Київська” заслуговують на дбайливе ставлення та безумовну належність до музеєфікованих споруд. Вони мають оберігатися державою і використовуватися за універсальними законами збереження найцінніших пам'яток людства. Враховуючи винятковість та історико-архітектурну і мистецьку цінність пам'яток, необхідно й надалі зберігати їх, щоб нащадки наші могли зазирнути в минуле рідного краю, долучитися до його історії. Адже без знання минулого не може бути майбутнього.

Размещено на Allbest.ru