Історіографія історії Хорватії, Словенії, Боснії та Македонії

Размещено на http://www.allbest.ru/

17

ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО

Кафедра історії слов'янських народів

РЕФЕРАТ

Історіографія історії Хорватії, історії Словенії, історії Боснії, історії Македонії

Вінниця 2004 р.

ПЛАН

1. Розвиток романтичного напрямку. Ілліризм

2. Ліберальний напрямок

3. Розвиток історичної науки наприкінці ХІХ - в І половині ХХ ст.

4. Історична наука Хорватії ІІ половини ХХ ст.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Историография истории южных и западных славян. - М., 1987, с. 41-44, 81-84, 115, 118-120, 169-170, 173-178.

2. Историография истории нового времени стран Европы и Америки. - М. 472-473.

3. Волков В. Новые тенденции в развитии исторической мысли в странах Центральной и Юго-Восточной Европы. /Новая и новейшая история/ - 1991 - № 4.

З кінця ХVІІІ ст. землі хорватів входили до складу Австрійської імперії. Частина з них - Далмація, Істрія, військова границя безпосередньо підпорядковувалася австрійським урядовцям. Інші - Словаків та Хорватія входили до імперії на правах земель угорської корони, маючи певну автономію. В першій половині ХІХ ст. формувалася хорватська нація. Національно - визвольний рух, що розгорнувся з 30-х років ХІХ ст., проголосив своїм гаслом ілліризм. Хорватів та інших південних слов'ян діячі руху вважали нащадками найдавнішого автохтонного населення - іллірійців, які начебто створили Іллірію, як спільну державу південних слов'ян, очолюваних хорватами. Насправді такого слов'янського державного утворення не існувало. Історію діячі іллірійського руху розглядали, як засіб обґрунтування національних вимог.

Центрами історичних досліджень були засновані у Загребі Матиця іллірійська у 1842 р., товариство югославської історії та старожитностей в 1850 р., югославська академія наук та мистецтв у 1866 р. Ці заклади видавали історичні часописи. Наприкінці ХІХ ст. умови розвитку історичної науки дещо поліпшилися. Товариство югославської історії та старожитностей в 1878 р. було перетворено у Хорватське археологічне товариство, почалось видання нового часопису. В 1874 р. було засновано Загребський університет. Зародження історичної науки Хорватії пов'язане з романтичними ідеями.

1. Розвиток романтичного напрямку. Ілліризм

І. ШВЕАР в 1839 - 1842 рр. видав чотиритомник "Дзеркало Ілліріума" - першу історичну працю хорватською мовою. В ній міститься огляд історії південних слов'ян з найдавніших часів до кінця ХVІІ ст.

2. Ліберальний напрямок

І. КУКУЛЕВИЧ - САКЦІНСЬКИЙ (1816 - 1889), учений та політичний діяч, фундатор історичної науки, ініціатор створення Товариства югославської історії та старожитностей.

Археограф доклав багато зусиль для пошуків та публікації історичних джерел. Хорватський собор (парламент) доручив йому в 1847 р. виявляти та видавати документи про автономні права Триєдиного королівства (Хорватії, словаків, Далмації). Дотримувався концепції югославської національної спільноти, як частини слов'янського світу. Намагаючись засобами історичної науки сприяти вирішенню актуальних проблем свого часу, прагнув до об'єктивного висвітлення історичних явищ.

В історичному процесі вирішальну роль віддавав особистості.

В проблематиці досліджень головну увагу приділяв питанням державно - правового розвитку Хорватського суспільства та південних слов'ян в цілому. Також вивчав історію селянських рухів та історію мистецтв.

В праці "Події Медведграда" вперше на основі джерел дослідив причини та події селянського повстання 1573 р.

До значних праць належить монографія "Боротьба Хорватів з монголами і татарами" в якій доводить, що опір хорватів врятував Західну Європу від монгольської навали та спустошення.

Чотиритомний "Словник югославських діячів мистецтв" до сьогоднішнього часу є унікальним виданням.

В збірнику "Видатні хорвати минулих століть" подав біографії письменників та політичних діячів.

Ф. РАКЧІ (1828 - 1894) - вчений, політичний діяч, один з ініціаторів заснування університету та Югославської академії наук і мистецтв, 20 років був її президентом. Виявив, зокрема в архівах Італії, та опублікував велику кількість джерел з середньовічної історії Хорватії. Виступав за об'єднання та автономію хорватських земель в складі австрійської імперії, яка трансформувалася б у Федеративну державу. Кінцеву мету політичного розвитку вбачав у створенні незалежної югослов'янської держави. Пропагував ідею югослов'янської спільноти та солідарності слов'ян.

Багато творів присвятив дослідженню державницької традиції та територіальної цілісності хорватських земель.

В серії статей "Внутрішнє становище Хорватії до ХІІ ст." вивчав політичні та інші аспекти розвитку. Завдяки приверненню уваги до низки проблем і історіографії було створено декілька концепцій походження "племства" - пануючої верстви феодальної Хорватії.

В праці "оголіли та патарени", яка зберігає наукову актуальність розкрив зв'язки Балкан з південною Францією та Італією, показав, що рушійними силами богомильства були народні низи.

До значних праць належать "Рухи на слов'янському півдні наприкінці ХІV - на початку ХV ст.", "Боротьба південних слов'ян за державну незалежність в ХІ ст." та інші.

Автор першої праці про розвиток історичної думки - "Нарис хорватської історіографії з 1835 по 1885 р."

З кінця ХVІІІ ст. до 70 - х років ХІХ ст. хорватська історична наука мала найбільше досягнень серед південно - слов'янських історіографій.

В кінці ХІХ - на початку ХХ ст. хорватська історіографія продовжувала успішний розвиток.

Т. СМІЧІКЛАС ( 1843 - 1914 ) - видатний учений. Видав велику кількість джерел з історії середніх віків. Переконаний прихильник югославізму. Двотомник "Історія Хорватська " - головна праця, де вперше викладено історію країни з найдавніших часів до 1848 року. Використав велику кількість джерел, які критично проаналізував.

В центрі уваги автора перебувають політичні події, хоча торкався інших аспектів історії суспільства.

Відмовився від династичного принципу періодизації, поклав в її основу розвиток ідей за незалежність. Зміст історичного процесу вбачав у опорі хорватів зазіханням і тиску сусідів. Праця сприяла розвитку національної самосвідомості хорватів.

Статті "Захист і розвиток хорватської національної ідеї " поклав початок вивченню національного відродження, яке він розглядав як пробудження національної ідеї. В двотомнику "Двохсотріччя визволення Славонії" висвітлюється історія краю в часи турецького панування та вигнання османів з краю.

Разом з Ф. МАРКОВИЧЕМ видав збірник "Матиця хорватська з 1842 до 1892 р." в якому показана політична ситуація та стан культури, діяльність діячів національно - визвольного руху. Видав також біографії І. Кукулевіча - Сакцінського, Ф.Рачкі, Й. Штроссмайєра та інших діячів національного відродження.

М. ПОЛІЧ в праці "Парламентерська історія Королівства Хорватії, Славонії та Далмації" подав детальний опис політичної боротьби в 60 - 80 рр. ХІХ ст., проаналізував програми політичних угрупувань. Навів данні про соціально - економічний розвиток.

ОБ'ЄКТИВІСТСЬКИЙ НАПРЯМОК

В. КЛАЇЧ (1849 - 1929) - визначний учений, медієвіст. Шеститомник "Історія хорватів з давніх часів" доведений до 1608 р., насичений фактичним матеріалом про політичні події ХV - ХVІ ст. В низці праць досліджував проблему соціально - політичної історії, зокрема так званої мартурину, що являла собою одну з основних форм феодальної ренти та державний початок водночас.

Д. ШУРМІН - в двотомнику "Хорватське відродження" найбільш повно, комплексно висвітлив це явище. Для праці характерні описовість, насиченість фактичним матеріалом. Суть національного відродження вбачав у засвоєнні суспільством "національної ідеї", "духу народності".

Р. ХОРВАТ у праці "Новітній час хорватської історії" вперше висвітлив період з останніх десятиріч ХVІІІ ст. до 1875 р., зробив спробу його періодизації.

Ф. ШІШІЧ (1869 - 1940) - провідний медієвіст І половини ХХ ст., видатний учений. На його діяльність наклала відбиток ідеологія югославізму.

Опублікував велику кількість джерел не лише середньовічної історії, а й часів ХІХ - початку ХХ ст.

Опублікував "Хорватську історію", доведену до 1790 р., "Нариси історії хорватського народу", в якому охоплено період до 1790 р.

Зробив значний внесок у вивчення історії раннього середньовіччя. Поряд з іншими істориками виявляв підвищений інтерес до епохи " народної династії", з цієї існує значна джерельна база. Проте головний мотив, що спонукав до вивчення проблеми, полягав у можливості виховання почуття національної гордості за хорватську державу, незалежність якої було втрачено в 1102 р. Досліджувались, головним чином, зовнішньополітичні проблеми, генеза феодалізму в хорватському суспільстві пов'язувалася з політикою угорської королівської династії. Головна праця "Історія хорватів в часи народних правителів".

М. МАР'ЯНОВИЧ в праці „Сучасна Хорватія”, виданій в 1906 р., побіжно зупинився на середньовічній історії, основну увагу зосередив на економічному та соціальному розвитку в ХІХ ст. Противник Австро - Угорщини, охарактеризував головні політичні течії, перебіг політичної боротьби, відзначив визначні явища культурного життя.

В єдиній Югославській державі в 1927 р. у Загребі було створена філія Югославського історичного товариства як один з центрів історичної науки. В 20-40 роки ХХ ст. Хорватські історики зосереджували увагу переважно на проблемах середньовічної історії, що було пов'язано із спробами надати відсіч сербському гегемонізму.

Багато праць було пов'язано із відзначенням в 1925 р. 1000 - річчя проголошення Хорватського королівства та 100 - річчям національного відродження в 1935 р.

Було видано колективні праці про першого короля Хорватії „Збірник Матиці хорватської про тисячоліття Хорватської історії”. Ювілеям були присвячені монографія Л.КАТІЧА „Огляд болгарської історії”, двотомник І.ХОРВАТА „культура хорватів за 1000 років”.

Л. КОРАЧ - представник соціал - демократичної течії марксистського напрямку в 1929 - 1933 р. видав тритомник „історія робітничого руху в Хорватії та Славонії”.

В цілому хорватська історіографія періоду між світовими війнами не досягла рівня, досягнутого напередодні І світової війни.

3. Розвиток історичної науки наприкінці ХІХ - в І половині ХХ ст.

Певний відбиток на розвиток історичної науки наклало існування незалежної Хорватської держави - союзниці нацистської Німеччини в 1941 - 1945 рр.

Після проголошення Федеративної Народної Республіки Югославії на чолі з комуністичною партією та утворенням в її складі Народної Республіки Хорватії значно збільшилась кількість наукових центрів історичних досліджень та періодичних видань, змінилася тематика досліджень. В системі Югослов'янської академії наук та мистецтв в Загребі було створено Історичний та Андріатичний інститути, в Задарі - Інститут історії та економіки, в Дубровніку - Інститут історії, в Славонскі Брод - Славонський історичний інститут. В Загребі розпочав діяльність Інститут робітничого руху.

В 1947р. виникло Історичне товариство Хорватії. Загребський університет створив свої філії в окремих містах.

Було сформовано систему архівів, що сприяло історичним дослідженням. Велика увага надавалась дослідженням з історико-економічних проблем, історії робітничого руху, комуністичної партії, подій ІІ світової війни.

Л. БОБАН видав двотомник „Мачек і політика Хорватської народної партії. 1928-1941.”; М.БАСТА - працю „Агонія та крах Незалежної держави Хорватії” (в ХХ ст.);

В. БОГДАНОВ автор монографій про суспільно-політичну боротьбу в Хорватії в 1848 - 1849 рр. та з історії політичних партій Хорватії, що викликали наукову полеміку і сприяли створенню загальноприйнятої концепції з цих проблем.

Я. ШІДАК присвятив праці дослідженню дискусійних питань хорватської історії XIX ст.

М. ГРОСС досліджувала історію робітничого та соціалістичного руху наприкінці XIX - на початку XX ст.

Дискусійного характеру набрало також дослідження проблем феодалізму.

Н. КЛАЇЧ в монографіях "Хорвати та раннє середньовіччя”, "Історія хорватів у розвинутому середньовіччі", "Суспільні рухи та повстання в Хорватії в ХVІ і ХVП ст." стверджує, що відносини феодальної залежності не пов'язані з відносинами власності. Цей постулат суперечить положенням марксистської історіографії.

С. АНТОЛЯК присвятив свою працю повстанням селян та мешканців міст в середні віки.

Р. БІЧАНІЧ - книгу "Зачатки капіталізму в Хорватії" проблемам історії пізнього феодалізму.

Дослідженнями цього ж періоду займалися.

Й. АДАМЧЕК в праці "Селянське повстання 1573 р." Історія хорватської столиці відображена в монографіях І.КАМПУША "1000 - літній Загреб".

С. КРІВОШІЧА "Загреб і його населення з найдавніших часів до середини XIX ст.". Праці цих дослідників містять значний цифровий матеріал, який дозволяє робити висновки про стан міського господарства, демографічні процеси тощо.

Історії міст далматинського узбережжя присвячено праці М.СПРЕМІЧА, Т.РАУКАРА та інших.

Розпад югославської федерації супроводжувався військовими діями, внаслідок яких дуже постраждала частина території Хорватії, культурні пам'ятки та установи, зокрема архіви і бібліотеки.

В незалежній Хорватії історики, зокрема Л.Бобан привертають увагу до оцінки проблем ІІ світової війни - незалежної держави Хорватії, руху усташів.

На сучасному етапі Хорватське суспільство прагне зайняти своє місце в Європейській спільноті, засвоїти моральні та демократичні цінності західної цивілізації. Цей процес не може залишити осторонь історичну науку.

СЛОВЕНСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ

ЛІТЕРАТУРА:

1. Историография истории южных й западных словян. - М., 1987, с. 84- 85, 115, 119, 170, 172, 173,176,178.

2. Историография истории нового времени стран Европы и Америки. - М., 1990, с. 473-474.

Початок розвитку історичної науки в Словенії пов'язаний з національним відродженням. Його діячі з кінця ХVІІІ ст. і до 70-х років XIX ст. найбільш активно працювали в сфері національної історії.

А ЛІНХАРТ (1756-1795) поклав початок історичним дослідженням. Поділяв просвітницькі ідеї. Головна праця - двотомник "Спроба історії Крайни та інших земель південних слов'ян Австрії" видана німецькою мовою. Висвітлив історію автохтонного населення до приходу слов'ян, заселення балкан словенцями і створення ними державного об'єднання Карантанії та її розвиток до ІХ ст. Слов'янське населення Словенії ХVІІІ ст. розглядав як єдиний слов'янський народ - нащадків стародавніх карантанців. Намагався використовувати різноманітні джерела - писемні, епіграфічні, лінгвістичні, археологічні, етнографічні.

В основу періодизації поклав принцип руху народів та зміни цивілізації.

Е. КОПІТАР (1780-1844) - вчений-філолог. У вступі до праці "Граматика слсв'янської мови в Крайні, Карінтії та Штірії" подав короткий нарис стародавньої історії слов'ян, відзначив особливу роль Кирила та Мефодія.

А. КРЕМПЛ - діяч національного руху, автор першої книги з словенської історії, написаної словенською мовою "Події в Штірійській землі" (1845 р.). Науковий рівень книги нижчий від праці А.Лінхарта. В ній стверджується автохтонність слов'янського населення на землях Словенії, звеличується мудрість їх правителів. Проте, написана доступною мовою, книга відіграла важливу роль у формуванні національної самосвідомості словенців.

В 70-х роках XX ст. починає видаватися часопис Матиці словенської, згодом з'явилося ще два часописи з історичної тематики.

І. ВРХОВЕЦЬ досліджував історію словенських міст часів середньовіччя.

Й. АПІХ - видав працю "Словенці та 1848 р.". Обидва автори були проавстрійської орієнтації, доводили, що поза Австро-Угорщиною словенці не можуть існувати. Їх заслугою є введення до наукового обігу великої кількості джерел.

Ф. КОС (1853-1924) - найвидатніший учений - історик наприкінці XIX - на початку XX ст. Медієвіст. Опублікував тисячі документів-джерел з історії слов'янського середновіччя, подав до них коментарі та критичну оцінку. Автор багатьох наукових праць. З наукових позицій виступав проти теорії автохтонності словенців.

Й. ГРУДЕН (1869-1922) - клерикальний історик, у шеститомній "Історії словенського народу", яка охоплювала період від переселення слов'ян на Балкани до кінця ХVШ ст., перебільшував роль католицької церкви, некритично ставився до джерел.

Д. ЛОНЧАР (1876-1954). Поділяв погляди Т.Масарика. Досліджував проблеми нової історії Словенії. В працях "Доктор Янез Блейвейс та його час", "Соціальна історія словенців" виявляв симпатії до демократичних та ліберальних національних діячів. В монографії "Політичне життя словенців" охарактеризував найвидатніших національних діячів XIX ст., показав розвиток югослов'янської ідеї в словенському суспільному житті, вперше подав короткий нарис історії робітничого руху в Словенії.

Після утворення єдиної югославської держави історична наука в Словенії піднялася на вищий ступінь. У Любляні почала працювати філія Югославського історичного товариства, було створено університет. В 1938 р. Товариство гуманітарних наук було перетворено у Словенську академію наук та мистецтв.

М. КОС (1892-1972) - медієвіст, досліджував проблеми аграрних відносин, міграції населення, культури. Найважливіша праця "Історія словенців від поселення до реформації".

І. ПРИЯТЕЛЬ (1875-1937) - найвизначніший представник позитивістського напрямку. У найзначнішій праці - п'ятитомнику "Культурна та політична історія словенців. 1848-1895", викладено історію словенської суспільної думки П половини XIX ст. Праця зберігає наукове значення.

Е. КАРДЕЛЬ (1910-1979) - видатний діяч комуністичної партії. В праці "Розвиток словенського національного питання" (1939 р.), розглядав процес становлення та розвитку словенської нації, міжнаціональні відносини в міжвоєнній Югославії.

А. КРІСТІАН_ - представник соціал-демократичної течії видав працю "Про робітничий та соціалістичний рух в Словенії до утворення Югослов'янської соціал-демократичної партії. (1848-1896)".

Після встановлення влади комуністичної партії до існуючих додалися нові центри історичних досліджень.

В 1959 р. в Любляні було утворено Інститут робітничого руху, в 1961 р. - Вища школа політичних наук. З 1946 р. діяло історичне товариство Словенії. Збільшилась кількість видань історичної періодики. Посилилась увага до досліджень з проблем історії робітничого та революційного руху.

С. КРЕМЕНШЕН видав працю "Словенський студентський рух в 1919 -1941 рр.".

Д. КЕРМАВНЕР - "Початок словенської соціал-демократії" та "Словенська публіцистика і перша російська революція".

Проблемам національно-визвольної боротьби присвячено монографії А.БРІТОВІІІЕКА "Антін Фюстер та революція 1848 р. в Австрії", Я.ПЛЕТЕРСЬКОГО "Національна і політична свідомість в Карінтії",

В. МЕЛІКА "Вибори з Словенії. 1861-1918".:

Ф. ЦВІТТЕР за участю В.БОГДАНОВА та Я.ШІДАКА видав узагальнюючу працю "Національні проблеми в Габсбурзькій імперії" (1962 р.), в якій подано огляд національної боротьби слов'янських народів, що входили до Австро-Угорщини в другій половині ХІХ на початку ХХ ст.

Раніше Ф. ЦВІТТЕР опублікував монографії "Найдавніші країнські міста та їх мешканці", "Витоки політики ілліризму та Іллірійські провінції".

Ф. ГЕСТРІН та В. МЕЛІК_ в праці "Словенська історія", яка охоплює період з кінця ХVШ ст. до 1918 р., з нових позицій висвітлили проблеми промислового перевороту, такого явища в робітничому русі як християнський соціалізм та інші.

В двотомній монографії "Економічна історія словенців. Історія сільського господарства" велике місце займають події XIX - початку XX ст., зокрема соціальні рухи селянства та сільських наймитів.

М. МІКУЖ в праці "Нариси історії словенців в старій Югославії" досліджує національне питання в 1918-1941 рр.

Б. ГРАФЕНАУЕР_ - академік, найвидатніший медієвіст. Видав п'ятитомну "Історію словенського народу", яка охоплює лише період феодалізму, монографії - ''Зведення на престол карантанських воєвод та держава карантансьних словенців", "Боротьба за стару правду в Словенії".

В умовах незалежності словенська історична наука отримала потужний імпульс для свого розвитку.

БОСНІЙСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ

(БОСНІЯ та ГЕРЦЕГОВИНА)

ЛІТЕРАТУРА:

1. Историография истории южных и западных славян.- М., 1987, с. 86-88, 119, 120, 170, 176, 178.

2. Историография истории нового времени стран Европы и Америки. -М., 1990, с. 474.

В історіографії Боснії та Герцеговини відобразилася національна та конфесійна специфіка країни - приналежність населення до трьох громад - католицької, православної, мусульманської. Зародження історичної науки пов'язано із розгортанням національно-визвольної боротьби.

І. ЮКІЧ (1818-1857) - засновник історичної науки Боснії, католик, прихильник ідеї ілліризму та концепції єдиної югославської держави, засновник першого часопису в краї. Вимагав критичного ставлення до джерел та перевірки фактів.

Найважливіша праця "Географія та історія Боснії".

Ч. ТРУХЄЛКЕ (1865-1942) - один із засновників музею в Сараєві, що став центром історичних досліджень, редактор часопису. Належав до про австрійської орієнтації. Збирав, вивчав та видавав різноманітні джерела. Підсумки своїх досліджень та пошуків видав окремою книгою. Організатор науки.

М. ПРЄЛОГ (1879-1931) в працях "Історія Боснії з найдавніших часів до загибелі королівства", двотомник "Історія Боснії в період османського панування" значно більше уваги, між попередники, приділив аграрним відносинам, повстанням, історії культури.

В. ПЕЛАГІЧ (1838-1899) - видатний суспільний діяч, учасник повстання 1875-1878 рр. - найбільш значної події другої половини ІХ ст. В праці "Історія боснійсько - гєрцеговінського повстання" (1879 р.) показав боротьбу народу за визволення від османського панування в тісному зв'язку з внутрішньою та міжнародною ситуацією. Вказав на процеси, які відбувалися в суспільстві напередодні повстання.

Визначального значення надавав соціально - економічному, політичному та класовому чинникам, вирішальній ролі народних мас в історії. Вважав повстання та революції об'єктивною закономірністю історичного процесу. Визначив в якості найважливіших і найгостріших аграрну та національну проблеми.

Недоліком праці є відсутність систематичного викладу подій. В міжвоєнний період розвиток історичної науки гальмувався відсутністю національних кадрів та коштів.

В 30-х - першій половині 40-х років XX ст. до значних праць належать монографії В. СКАРИЧА з історії Сараєва та його околиць з найдавніших часів до австро-угорської окупації та В. МАСЛЄШІ (1906-1943) "Молода Боснія".

На новий рівень піднялась історична наука Боснії та Герцеговини в часи народної Югославії. Виникли нові наукові центри, розширилися обсяг та проблематика досліджень.

В 1949 р. в Сараєво було відкрито університет, в 1950 р. - Інститут сходознавства, в 1952 р. - утворено Історичне товариство Боснії та Герцеговини, в 1966 р. - Академія наук та мистецтв Боснії та Герцеговини, також Інститут робітничого руху.

Досліджувалися проблеми національно-визвольного, робітничого та соціалістичного руху.

М. ЕКМЕЧІЧ видав монографію з історії Боснійського повстання (1875-1878 рр.), Р. ПЕТРОВІЧ -з проблеми національного питання в Далмації XIX ст., Е.РЕДЖІЧ, Н,ШАРАЦ - з проблем робітничого та соціалістичного руху в Боснії та Герцеговини до 1919 р.

Трагічні події громадянської війни на території Боснії та Герцеговини, які супроводжували розпад соціалістичної Югославії, відсутність взаєморозуміння та нормальних відносин між різними громадами значно зашкодили розвитку історичної науки.

МАКЕДОНСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ

історіографія хорватія словенія

ЛІТЕРАТУРА:

Историография истории южных и западных славян . - М.,1987, с. 115, 119, 171.

Першим центром історичної науки була філія Югославського історичного товариства в Скоп'є, яка розпочала свою діяльність в 1927 р. Проте відсутність національних кадрів істориків, нестача матеріальних засобів гальмували розвиток історичної науки в міжвоєнний період.

В народній Югославії, в Скоп'є в 1948 р. було створено Інститут національної історії, в 1949 р. - університет, розпочало діяльність Історичне товариство Македонії.

В 1975 р. А_.СТОЯКОВСКІ, І. КАТАРДЖІЄВ,__Д. ЗОГРАФСКІ,. М.АПОСТОЛСКІ видали узагальнюючу працю, яка охоплювала період з найдавніших часів до 1945 р. - "Історія македонського народу".

В умовах незалежності, попри матеріальну скруту, історична наука Македонії отримала сприятливі можливості для свого розвитку.

Размещено на Allbest.ru