Історія розвитку Дрогобича

Реферат

Історія розвитку Дрогобича

Провінційне місто в Галичині: Дрогобич в останні 50 років австрійського панування

У цій статті розглядається питання про історичний тип галицького провінційного містечка наприкінці 19 ст. Самому терміну „провінційне місто” властива двозначність з одного боку, про провінційне місто - це місто і цим воно відрізняється від околиць. З іншого боку, провінційне місто залишається „провінційним”. А це означає, що воно не є центром чи столицею політичної території. Саме між цими двома полюсами, між сільськими поселеннями і урбаністичним центром, знаходиться провінційне місто.

Якщо взяти для прикладу Дрогобич, то слід було б висвітлити 4 аспекти для того, щоб підійти ближче до історично-суспільного феномену провінційного міста:

А) Державно-правовий розвиток.

Щонайпізніше у часи надання Магдебурзького права (15 ст.), Дрогобич був сформований/констатований як місто. Саме цей державний статус залишається фундаментальним фактом, навіть незважаючи на те, що у 19ст. були проведені різноманітні адміністративно зумовлені розмежування, які особливо віддалили провінційне місто від метрополіса/столиці.

Б) Демографічний розвиток.

Величина, заселеність і соціальна структура провінційного міста є визначальними факторами для визначення урбанізації по відношенню до менш заселених, аграрних околиць, а також по відношенню провінційного міста до метрополії.

В) Економічна та культурна функція.

З одного боку, провінційне місто як місцевий центр має вплив на сільське оточення, з іншого ж боку, воно само є економічно-культурною периферією по відношенню до столиці і її централізуючої сили.

Г) Політичне становище.

Провінційне місто визначається знову ж таки як особливий політичний тип, який знаходиться між не урбанізованими околицею і столицею.

А) Державно-правовий розвиток.

Коли Австрія під час першого поділу Польщі створила Коронне Королівство Галичини і обрала Львів його столицею, то управління, що було вірним просвітницьким ідеям державотворення, приділило особливу увагу створенню нових адміністративних одиниць. У Передкарпатті, на південь від Львова, знаходились 3 провінційні центри управління з міськими правовими традиціями: Стрий, Самбор (Самбір) та Дрогобич. В той час як 2 вищезгадані міста були підняті до рангу районних центрів, Дрогобич претендував на третій за ієрархією ступінь, оскільки він був і з точки зору юстиції, і з точки зору політичного устрою, підпорядкований Самбірському району. У судовому устрої це підпорядкування місту, що знаходиться на північному-заході (від Дрогобича), збереглося до Першої світової війни, так само як і поділ Коронного Королівства на два вищі суди (Oberlanolsgerichte), Львів (якому непрямо підпорядковувався і Дрогобич) і Краків.

Політичний устрій зазнав при цьому, протягом перетворення Австро-Угорщини на конституційну „подвійну” монархію, фундаментальних змін, коли на місце старого поділу на райони (Kreis) прийшов поділ на області (Verualtungsbezirke). Саме тоді Дрогобич і був зрівнений у правах з сусідніми містами і став резиденцією обласної ради (Bezirkshauptmannschaft), що підпорядковувалася одному із намісництв у Львові, і обласного представництва, яке як виборчий орган на чолі з обласним комітетом і обласним головою виконувало функцію так званого „автономного управління” на рівні області.

Затвердження Дрогобича як адміністративного центру, підкреслювало його значення як місцевого центру і змінило його соціальний склад, оскільки збільшилася кількість державних службовців. Ще важливішого значення для історії міста набуло комунальне самоуправління, яке також вводилося в рамках конституційної монархії на початку 1860-х років: закон місцевого самоуправління 1862р. та Landesgesetz 1866 року спершу створили для всіх общин єдиний устрій з відповідальними органами і головою. Винятки становили Краків і Львів, які мали власні статути, згідно з якими вони підлягали намісництву. А втім діючий закон про рівність всіх общин - від найменшого села з сотнею жителів до міста, де проживало 30000 - на практиці виявився недосконалим. Внаслідок цього у два етапи (1889 і 1896 р.) було створено окремі закони для більших, а згодом і для менших міст. Дрогобич належав до першої категорії, до „більших міст”, які повинні були регулювати всі внутрішні справи згідно з законом 1889 року (Landesgesetz). При цьому враховувались кількість жителів міста, значення міста і йог довга історія комунальної самостійності.

Такий статус Дрогобича, як „більшого провінційного міста”, яке ієрархічно знаходилося після Кракова і Львова, був визнаний вже на початку конституційного періоду в сфері політичної репрезентації. У галицькому законі впорядкування земель від 1861 року (Landesordnung), Дрогобич був зарахований до тих 15 міст Коронного Королівства, які мали право самостійно визначати своїх представників в рамках міських виборів. Це стосувалося також Стрия та Самбора, але не інших важливих східно-галицьких міст, які отримали таке право лише у 1900 році (Золочів, Бережани), або й взагалі до кінця мали право виборів лише в межах області.

Право міських виборів мало не лише символічне значення, а й надавало чимало політичних переваг. З одного боку, кількість представників, тобто депутатів, відносно кількості населення була значно більшою, а з іншого боку, у місті діяло пряме виборче право, в той час як депутати обласного виборчого округу визначалися через Wohlmanner.

Ця обставина привела до того, що активізація автономно керуючого суспільства у таких містах як Дрогобич, могла відбуватися у сприятливіших умовах, ніж будь-де. Окрім того, право діяти за принципом „Одне місто - один депутат” мало важливе значення, оскільки через це посилювався зв'язок носія мандату і „його” міста та виборців. Центральний парламент у Відні прийняв поданий обласною радою поділ на великі міста і провінційні містечка і тоді у 1873 році було введено прямі вибори. На виборах до Рейхстагу Дрогобич обирав разом з обома сусідніми містами, Самбором і Стриєм, що при висуненні кандидатур вело до суперництва. Із введенням загального виборчого права у 1907 році ці 3 традиційно тісно пов'язані міста, відійшли до 3 різних виборчих округів і Дрогобич відтоді обирав свого депутата до Рейхстагу разом з південними сусідами - Туркою, Болеховом і Сколе.

Висновки:

Конституція, управління і виборча система визначили у державно-політичній сфері різні категорії різних політичних общин і їхні адміністративні стосунки. Виходячи з тогочасних порядків, можна виділити 4 групи, станом на 1896 рік:

1. Краків та Львів підпорядковувалися власним статутам. Вони були резиденціями прокуратури і обирали більш ніж 1-го депутата в органи парламенту. У нашій схемі „центр-провінція” вони були, власне столицями/метрополіями. Сучасники також називали їх двома столицями Галичини.

2. 30 найбільших міст, які підпорядковувались законам 1889 року. До цієї групи належав і Дрогобич. Всі вони були резиденціями районної ради, а 14 з них - районного суду (Krusgericht), усі ж інші (до них належить також Дрогобич) - обласного суду. Переважна більшість (і Дрогобич) мала виборче право в міських куріях: 27-у випадку Ляндестагу (виключно до 1900 року, включаючи Дрогобич),21-у випадку Рейхстагу (до 1907 року).

3. 131 „мале місто” (містечко), для яких діяв закон 1896 року. Частина з них мала у своєму розпорядженні обласний суд, але всі вони обирали в рамках сільських общинних курій (до 1907 року). Сюди належали такі важливі міста як Городенка, Збараж, Калуш.

4. Сільські общини, тобто території сільського характеру, складали решту. Сюди належало також важливе для Дрогобича „нафтове” містечко Борислав, незважаючи на його промисловий характер і кількість населення, що становила понад 10000 осіб. Усі ці сільські общини обирали 2 депутатів до Рейхстагу у рамках сільської общинної курії, а після 1907 року вони робили це спільно з іншими сільськими общинами.

Б) Демографічний розвиток.

Різка невідповідність між адміністративно-політичним розміщенням і кількістю населення (як це бачимо на прикладі Борисова) привела нас до другого аспекту, тобто до демографії. Дрогобич належав протягом того періоду, про який іде мова, до 10 найбільших міст Галичини. Перед Першою світовою війною він навіть посідав 6-те місце, а перед ним розмістилися Львів, Краків, а також Перемишль, Тарнов, Тернопіль. Дані подано у вигляді таблиці, де порівняно сусідні міста Стрий, Самбір, а також дещо віддаленні - Станіслав, і столицю Львів.

На основі приблизно однакової кількості населення, яка коливалася від 10000 в середині століття до 30000 перед Першою світовою війною, можна виділити 4 провінційні міста, які відносяться до однієї і тієї ж категорії. Щодо Львова, то він у демографічному відношенні посідав особливе місце, відповідно до його зростаючих політичних, культурних і адміністративних функцій. Розглядаючи зміни кількості населення Дрогобича протягом 50-ти років, ми зіткнулися з особливістю, яка потребує пояснення. Наперекір очікуванням з 4-х наведених провінційних міст динаміка населення в Дрогобичі між 1869 і 1900 роками була найменшою (15% порівняно з більш ніж 100% у Стрию та Станіславі), хоча економічний імпульс від нафтового регіону почав надходити у 1860-х роках і пішов на спад аж на зламі століть. Це пояснюється тією обставиною, що мало робітників проживало в самому Бориславі, причому в більшості випадків у жалюгідних умовах, а Дрогобич притягував лише незначний прошарок заможних власників шахт, управляючих і підприємств. Лише на зламі століть, а отже, в час зменшення типів економічного розвитку, дійшло до великого демографічного зсуву, який протягом 10 років привів до росту Дрогобича на 80%. Власне, саме завдяки цій прилягаючій силі міста на зламі тисячоліть Дрогобичу вдалося залишитись одним із тих 4 політичних регіонів Галичини, де незважаючи на довготривалу еміграцію за кордон, все ж було відмічено позитивний баланс міграції.

Припущення, що економічна динаміка гальмувала демографічний розвиток, підтверджується при розгляді поділу професійних секторів. Ще у 1880 році кількість ремісників, промисловців і шахтарів в Дрогобичі була меншою, ніж в інших містах.

У 1910 році ця картина різко змінилася. Тепер понад 44% працюючих в Дрогобичі, були задіяні в секторі промисловості і ремесла (Стрий 26%, Самбір15%,Станіслав 19%). З них майже третина була робітниками або учнями на підприємствах. Така демографічна зміна дозволяє зарахувати Дрогобич в роки перед Першою світовою війною до тих 4 провінційних міст, які найбільше прогресували в соціально-економічному відношенні.

З іншого боку, такий соціально-професійний аналіз дає можливість зламати вжиту у цій статті парадигму столиця/провінційне місто і замінити її соціально-функціонально визначеною типологією міст. Згідно з цією типологією Дрогобич належить до промислових міст, Стрий та Самбір - це полі функціональні людині, в той час як Станіслав та Львів можна охарактеризувати як міста побутового обслуговування.

Але така типологія була б досить сумнівною для сучасників кінця 19 століття. З їх точки зору, важливими були б не кількість населення чи професійний склад як демографічні показники, а національно-етнічний поділ. У процесі прискореного національного руху саме статистичні матеріали були все більшим обґрунтуванням національно-політичних запитів. Так австрійські інстанції у своїх переписах населення все частіше задавали питання не про національність, а про віросповідання з одного боку і розмовну мову з іншого. І в залежності від мети та інтересів найчастіше саме це використовувалося у політичних дискусіях, щоб потім з цього вивести національну приналежність. Для Дрогобича і 4 вже згаданих міст на 1900рік були дійсними такі дані:

Якщо брати за критерій релігію, то всі провінційні міста, за винятком Самбора, характеризуються відносною юдейською більшістю. Іншою була ситуація у Львові, де більшість цивільного населення була римо-католицької віри. Щодо інших східно-галицьких міст, таких як Коломия, Тернопіль чи Броди, то можна сказати, що галицькі провінційні міста, включаючи Дрогобич (тут 45%, а у 1880 році - понад 50%) були більш „юдейськими”, ніж столиця. Важливу роль у цьому відіграли процеси відбору, а також велика частина службовців в управлінні столиці. Картина виглядатиме зовсім по-іншому, якщо за основний критерій взяти не релігію, а розмовну мову. Згідно з цим критерієм в усіх провінційних містах, а також у Львові, польський елемент є значно більшим, ніж би це мало відповідати к-сті римо-католиків. У цій обставині відображається політико-соціальне домінування польської мови, а також процеси асиміляції, особливо стосовно юдейського населення.

Саме Дрогобич залишився у цьому відношенні важливим винятком, оскільки тут польська мова залишалась далеко від абсолютної більшості. Більш ніж третина визнала у 1900 році німецьку як розмовну мову (і при цьому мала на увазі ідім, що не визнавалася офіційною мовою), приблизно ? - русинську. Загалом можна констатувати, що Дрогобич чинив сильний опір полонізації. У Дрогобичі, на противагу іншим містам регіону і більшості східно-галицьких міст, ще на зламі століть переважали греко-, а не римо-католики. Лише за часів демографічних зрушень на зламі століть радикально змінилися співвідношення на користь римо-католиків (1910р. 34% до 21,2% греко- католиків), оскільки останні більш приклалися до демографічних змін. І цим нарешті пояснюється те, що не лише русинське населення околиць було причетне до демографічного вибуху і структурних змін в Дрогобичі після 1900 року. Для точнішого аналізу тут потрібні були б додаткові стилістичні дані (для кореляції професій і конфесій).

В) Культура і економіка.

Ці обидві галузі в багатьох відношеннях існують як єдине ціле, якщо наприклад пригадати щорічний ярмарок, який одночасно є місцем обміну і комунікації, а отже, і культури. Саме „право ринкової торгівлі” було давньою міською привілегією, яка зберегла свою чинність до 19ст. у день, коли в Дрогобичі відбувалася щотижнева ярмарка, у місті була сконцентрована вся економічна динаміка цілої області і місто одночасно піклувалося про співпрацю і міського і неміського населення. В середині 1880 року на такому ярмарку були присутні в середньому 1800 осіб, що переважно займалися купівлею/продажем худоби та збіжжя. Отже, йдеться про одну з найважливіших функцій провінційного міста, про взаємодію регіонального економічного і культурного центру і його аграрних околиць.

Специфічним для Дрогобича було також те, що він належав до нафтового регіону у підніжжі Карпат. Не лише установи гірничого управління, але й насамперед, численні підприємства нафтодобувної та нафтопереробної промисловості для міста як і інтернаціональна інтеграція сконцентрованого тут капіталу привели до того, що Дрогобич став менш „провінційним”, ніж інші провінційні міста регіону. Культурні зв'язки юдейських сімей, в руках яких знаходилась більша частина капіталу, сягали щонайменше до Відня. Лише деякі з них, як наприклад, сім'я Гартенберг, там проживали, але одночасно вони були щедрими меценатами доброчинних організацій свого міста. По відношенню до нафтового регіону Борислава і його невпинно зростаючого населення, Дрогобич перейняв на себе функцію споживчого центру. Це стосується, насамперед, часу між відкриттям залізниці (1882р.) і періодом, коли Борислав сам міг запропонувати готелі та магазини, тобто споживацькі заклади. Мабуть, саме з цією специфічною роллю Дрогобича пов'язують те, що місто мало особливо велику к-сть трактирів. У 1878 році їх налічувалось 167 (у Самборі 52, Стрию -84), причому через 10 років їх к-сть зменшилася до 88.

Культурний рівень міста визначається, в першу чергу, наявністю в ньому культурних закладів в широкому значенні цього слова. Сюди належать, насамперед, освітні заклади. Наріжним каменем в історії міста стало, без сумнівів, відкриття гімназії у 1858 році. Ініціатором цього стала Дрогобицька спілка, яка „хотіла залишити пам'ятку про чудесне визволення його величності Короля з рук вбивці (йдеться про спробу замаху на короля Франца Йосифа у 1852 році).

Отже, Дрогобицька гімназія завдячує своїм виникненням австрійсько-патріотичному акту у пізній період неоабсолютизму. Дрогобицька гімназія була єдиною, яка носила ім'я правлячого монарха, який оцінив це належним чином, відвідавши місто двічі - у 1880 та 1894 роках. На час відкриття у гімназії навчався 61 учень, к-сть книг у бібліотеці становила 219 творів та комплект навчальних засобів, що був профінансований профспілкою.

У 1914 році у розпорядженні бібліотеки було вже 3000 творів для 800 учнів, які з 1897 року навчалися в новій імпозантній будівлі (сьогодні це головний корпус педагогічного університету).

Гімназія належала до тих закладів, які створювали соціокультурну сферу міста і тим самим відрізняли провінційне місто як центр периферії від околиць. Ця подвійна роль відображалась також і в походженні учнів, з яких у 1914 році 39% народились у місті, а 33% - походили з району. Решта ж, як правило, походила з інших галицьких областей (17). Політичні зміни можна було виявити і в національно-конфесійних відносинах. Ще в час відкриття гімназії русини були в більшості як за конфесійними так і за мовними ознаками у співвідношенні до поляків становили 2 до 1 (2:1), але вже у 1900 році (отже, перед зміною демографічної ситуації в місті) переважали значною мірою поляки. Найбільшу групу становили юдеї, яких ще 40 років тому представляв у гімназії всього лиш 1 учень. Якщо говорити про динаміку у секторі освітніх закладів, то слід було б зазначити, що сюди належать також народні школи, яких перед Першою світовою війною було не менше 9, одна з яких користувалася орденом василіан.

Чи був, отже, Дрогобич осередком освіти? Щодо цього виникають сумніви, якщо зіставити к-сть освітніх закладів з к-стю жителів міста. Фактично на 1880 рік к-сть неписьменних становила понад 70% (переважно діти), що було найбільшим відсотком в Галичині (значно більше ніж в Стрию та Самборі). Але ця тенденція зменшувалась і вже на 1900 рік лише половина населення на міста залишалась неписьменною.

Не беручи до уваги залу ратуші, гімназія протягом довгого часу мала в розпорядженні єдиний великий актовий зал для зборів. Крім того у 1880-х роках будівля належала до тих мало чисельних будинків у місті, які мали більше ніж один поверх, оскільки 95% (а це приблизно 2000) будинків в місті були одноповерховими. У цьому відношенні, а також з погляду на складні санітарні умови, Дрогобич ще довгий час скидався на велике село, а не на місто. Лише з будівництвом залу (Sokol-Saal) у Дрогобичі стало можливим проведення багатьох культурних заходів. Протягом тривалого часу у місті не було ані театру, ані власної театральної трупи. Періодично у місті виступали мандрівні театральні колективи, насамперед, Львівський театр (Руська Бесіда), під керівництвом Івана Біберовича і Івана Гриневецького, який проводив не лише вистави, а й літературні читання та бали-маскаради. В останньому випадку запрошеним гостям надавалися костюми, що були власністю трупи. Виступи львів'ян у Дрогобичі вказують на певну культурну залежність від столиці. Одночасно вони забезпечили провінційному місту доступ до великого світу, оскільки репертуар трупи Руської Бесіди у жодному разі не обмежувався лише національно-народними виставами, а вміщував і західноєвропейські вистави з технічними ноу-хау.

Як показує повне ентузіазму сприйняття театральних вистав у місцевій польсько-мовній пресі, народні вистави у провінції, на відміну від столиці краю , тобто Львова, не приймали з огляду на національне самозображення. Тут вони становили загальну об'єднуючу культурну подію, Highlight в культурній глухомані. Це також відрізняло провінцію від метрополії. регулярні повідомлення про гастролі русинського театру можна знайти у „Gazetі Naddniestrznaskу” 1884-1889.

Починаючи з останніх десятиліть 19 ст. зростаючу роль в культурному житті відігравали різноманітні спілки та об'єднання, які спиралися з 1867 року на відповідне ліберальне право спілок. Головну роль поряд з спілками пожежників (1873) та ощадними та кредитними спілками (1877) відігравали освітні та розважальні об'єднання. У 1875 році була заснована перша спілка казино, через 5 років - „Читальна і розважальна спілка”. У 1876 році русофільно-орієнтована спілка Качковського відкрила свій філіал, у 1876 виникла філія спілки Талмуд-Тора, 1879 - перша музична спілка . дати заснування профспілок взяті переважно з : Handbuch der Verein fur die im Reichsrathe vertretenen Konigreiche und Lander, Wien 1892, стор. 507-550. Деякі знаходяться у Pastuch, Drohobyc, стор. 41-46.. спочатку ведучими у русі спілок була єврейська інтелігенція і буржуазія. Але оскільки у цьому, а особливо у „Читальній і розважальній спілці”, можна було помітити тенденцію до онімечення, виникла зустрічна ініціатива, яка вилилася у заснування польсько-русинської читальної спілки (1884). Те, що вже відзвучало у політичному центрі Львові, все ще було актуальним тут: пропаганда польською стороною „слов'янської єдності” проти нібито панівного, тобто такого, що загрожує повернутися, домінування німецьких культурних елементів, які тут більше, ніж у Львові, вносили євреї. У 1887 році, із заснуванням русинської читальної спілки, почався перший крок до національної сегрегації на рівні спілок, який, проте, не спричинив протистоянь. В травні наступного року поляки і русини спільно вшанували 27 роковини смерті Шевченка та 50-річчя заснування „Русалки Дністрової”. Тут також приділили увагу як народній (тексти Гушалевича і Шашкевича під музику місцевих композиторів), так і світовій культурі (Бетховен, Доніцетті) „Gazeta Naddniestrznaska” 1,5,1888 (№9), стор.3. Такі спільно організовані заходи до цього залишились непоміченими у дослідженнях, так як у (Адама) Adam Galos, Obchody rocznikowe na prowincji zabone austriackiego, у: Ders. (Hg), Studia 2 dziejow prowincji galycyjskiej, стор. 89-112..

Пов'язані з розвитком Борислава як динамічно зростаючого нафтового регіону витрати та поселення єврейських підприємств в м. Дрогобичі призвели до того, що вищезгадані антинімецькі ідеї змішалися з антикапіталістичними і перетворилися на антисемізм. Центром цього стала заснована у 1884 році „Gazeta Naddniestrznaska”. Це галицьке видання відзначалося з двох причин, а власне тому, що „євреїв” загалом, причому це часто не повторювалось, ототожнювали з певними ознаками (тут здебільшого з експлуататорними) звичайно, такі антисемітські тенденції загалом відійшли. Див. про „рутенодгілів” головний редактор газети Леон Солєцкі, дослідження Ярослава Грицака, Забутий польський перекладач Шевченка - Є. Л. Селюцький, у: Матеріали засідань історичної та археологічної комісії НТШ, Львів 1999, стор. 11-116.. „Gazeta Naddniestrznaska” була відповіддю на засновану рік перед цим (1883) німецькомовну, написану гебрестськими літерами газету „Drohobyczer Zeitung”. Це взагалі перша політична газета в Дрогобичі діяла як видання (єврейської) еліти, тоді як інша була рупором соціал-національної опозиції. Ідеологічна напруга, яку створили ці дві газети, належала до найпомітніших культурних елементів 1880-років. В обидвох своє зображення знаходили офіційна публікація подій в місті та районі. Конкуруючі тлумачення створювали початки диференційованої гласності.

Кожній газеті належала друкарня. „Drohobyczer Zeitung” виходила в місті, в друкарні єврейського підприємця Аарона Жупника.

Серед форм естетичної діяльності особливе місце займає мистецтво: професійні народне, фольклор.

Культурний вплив його друкарні за межами Дрогобича крім названої газети проявився у ряді інших видань, які призначалися для поза регіональної публіки. Сюди належить і польський переклад тоді шанованої етнографічної праці Йозефа Вертгаймера про євреїв, і керівництво до основного закону громади, яке читали у всій Галичині. Конкуруючу газету навпаки друкували не в місті, а у Львові, а саме у друкарні ім.. Шевченка. Тут знову виявляється зв'язок залежності між провінційним містом і метрополією, тому що остання володіла багатими ресурсами в сфері книгодрукування. В даному випадку ця залежність галом мала значний вплив на місцеву громадськість, переважно тоді - і це траплялось не рідко - коли сполучення поїздів зі Львовом переривалося у зв'язку з природними умовами або технічними проблемами і „Gazeta Naddniestrznaska” з'являлася із запізненням. Комунікація виступає тут як чутливий мотор громадських змін у провінційному місті, як у внутрішніх стосунках (при зародженні місцевої гласності), так і у зовнішніх (як важливий зв'язок з культурним центром). Епохальною подією в історії Дрогобича стало приєднання міста до залізничної лінії, яку провели на протязі кількох років:1872 - зі Львовом, 1875 - з Станіславом. Найшвидший поїзд з Дрогобича до Львова (з пересадкою у Стрию) йшов неповні 4 години. У внутрішньому житті міста центральну роль грав відкритий у Грудні 1872 року вокзал, як місце куди приходили і звідки відправлялися люди, товари, новини.

З 1890-х років почався стрімкий розвиток у всіх галузях культури і освіти. Різниця із Львовом залишалася чітко помітною, хоч стала трохи меншою. Слід згадати таку технічну новацію як введення газового освітлення (1904), з'явилися також нові види транспорту, перший велосипед (1895), перший автомобіль (1904). Планувався і трамвай, хоча проект так і не було реалізовано. У 1909 році відкрився перший кінотеатр Pastuch, Drohobyc, 47-52.. велику частину культурної динаміки тепер несли національні рухи з їх закладами та об'єднаннями. Сюди належала польська спортивна спілка „Sokol“ (1890), реміснича спілка „Gwiarda“ (1893), русинська (українська) освітня організація „Просвіта” (1903), русинська спортивна спілка „Сокіл” (1903), єврейська спортивна спілка „Betar“ (1908) і т. д. Як правило ці національні спілки були бюрократично-ієрархічними організаціями з своїми центрами та відповідними місцевими групами. А оскільки центри знаходились знову ж таки у Львові, то тут виникає нова сфера стосунків взаємозалежності між провінцією і метрополією. Порівняно незалежною залишалася провінційна преса, яка могла збільшити кількість випусків і розміри тиражів. домінуючу роль відігравала польськомовна преса. Наступниками „Gazeta Naddniestrznaska” були: Kurjer Drohobycki/Nowy Kurjer Drohobycki.... „Gazeta Podkarpatska (1911-1912), Reforma (1912-1914), а також місцева службова газета: Driennik Rozporzadzen c. K. Rady..... Див. Aleksandra Garlicka......1978, а також у Andrej Notkowski..... на і димі була принаймні 1 газета „Das judische Wort” (1913). На українській мові виходила лише газета „Голос Підкарпаття” (1911-1913) Одна з цих газет опублікувала незадовго до Першої світової війни календар, в якому показувався досягнутий „рівень цивілізованості” Дрогобича. Тут налічувалося 43 адвокати (з яких аж 7 мали слов'янське прізвище!), крім того 17 лікарів, 20 повитух і 5 зубних лікарів. Ще було 4 аптеки і 2 аптекарських магазини, 15 банківських і кредитних установ, 4 готелі, 2 ресторани, 4 кафе, 2 кондитерські і 4 книгарні. Якщо порівняти цю ситуацію із становищем в середині століття, то можна без сумніву сказати, що навіть провінційне містечко брало участь у загальному „прогресі” Kalendar, Tygodnika Drohobyckiego, стор. 36-39..

Г) Політичне становище

Деякі згадані події торкнулися також і політики, наприклад розподіл електорату, стан газетної справи чи націоналізація культурного життя. Політика як культура і економіка в провінційному місті перебуває у напружених стосунках між місцевою спрямованістю на себе та відкритістю по відношенню до політичного розвитку зовнішнього світу. Інтенсифікація зв'язку через залізницю, пошту і телеграф вирішально змінила становище у цій ситуації напруги. Звичайно, важливу роль відіграли і інші фактори, а особливо соціальні процеси диференціації і певний розподіл ролей між метрополією і провінцією, який відбувся з різними перспективами на політичну дійсність. Короткий огляд провінційної преси показує, що великі державно-політичні питання того часу тут довго не посідали такого місця, яке вони мали у львівській пресі. З рештою у Львові знаходилися політичні органи та інституції економічного керівництва. Це визначало інші інтереси політичної еліти.

Такий стан підтверджується і на прикладі Дрогобича. Ще до 1890-х років складається враження, що політичні теми значною мірою були спрямовані на комунальні стосунки. При цьому у 1880-х роках відбулися великі суспільні зміни у комунальній політиці. Як вже згадувалося, динамічний розвиток нафтового Борислава призвів не до демографічного зрушення в Дрогобичі, а до перевороту у значно вищих прошарках. Виникла здебільшого єврейська грошова еліта (сім'ї Гартенберг, Гольдгаммер, Ляутербах, Шраєр, Вегиан, Фойєрштайн і т.д.), які почали контролювати міську політику. На фоні цієї напруженості виникла вже згадувана конкуренція між „Drohobyczer Zeitung” і „Gazeta Naddniestrznaska”. Проте, було б без сумніву помилковим створювати з цього політичний роздор між євреями і християнами. Тут більше йшлося про соціальні суперечності, де кожен з таборів пред'явив над пропорційну частку відповідних конфесійних груп. Крім того, частка євреїв, що мали право голосу на виборах до муніципалітету у 1880-х роках була на 30% менша від їхньої частки населення (50%). Трикласове виборче право діяло, звичайно, на користь єврейській еліті, яка повністю контролювала другу виборчу дільницю і завдяки суперечкам і невідповідностям паритетного співвідношення на двох інших виборчих дільницях досягла більшості у муніципалітеті Громадське виборче право розділяло виборців відповідно до сплати податків на 3 рівні за розміром виборчої дільниці. Таким чином, багатії а також певні титуловані особи і посадовці отримували більший вплив на голосування. Другий виборчий округ (400 чоловік) складався з виборців, які сплачували 14-77 гульденів прямого податку, з них 58% євреї, тоді як у 6 разів більший третій округ (менше 14 гульденів) складався на ? з християн. Більшість титулованих осіб і посадовців належали до першої дільниці (131 виборець, більше 77 гульденів податку), з яких тут утворилася християнська більшість (77 до 46). Див. Obzar, zabudwania i budnosc, стор. 24 (табл.. 1).. Опозиції досягнути більшості у раді міста вдалося аж у 2-й половині 1880-х років, передусім завдяки підтримці газет, і у 1888 році вони вибрали мером „незалежну” особу. Нею був русинський вчитель гімназії Ксенофонт Охримович, який зрештою змушений був залишатися службовцем близько 10-ти років і виконував обов'язки депутата від краю, а також уряду, але не як репрезентант міського, а крайового виборчого округу, до якого належав Дрогобич. В провінційній політиці цього часу було цілком можливим, що в своїй переважній більшості польськомовна преса і домінуюча польська еліта (за підтримки євреїв) вибрала мером русина про Охримовича, який у парламенті до прихильної до поляків групи клерикалів-консерваторів. Див. Harald Binder, Polen, Ruthenen, Juden. Politik und Politiker in Galizien 1897-1918,phil. Diss Bern Wien 1997, том 2, стор.204..

Отже, поки з середини Дрогобич ніс ознаки глибоких політичних рівнобіжностей, ззовні, з огляду на крайову політику та політику імперії, місто справляло зовсім інше враження. Тут згадуваний колективний статут міста 1889 року сприяв ідеї спільності галицьких міст. Виходячи з подібних випадків у попередніх роках і виборів у ради краю, що мали незабаром відбутися у цьому ж 1889 році у Львові сталася велика політична подія - рада міст (wiec miast i miasteczek),у якій і взяв участь представник Дрогобича. Головним організатором була ліберально-демократична преса міста Львова, яка тут знову зіграла роль двигуна, , також з огляду на об'єднання провінційних міст для спільної політики. Ціллю була емансипація міст як носіїв демократично-національних ідей проти тривалого панування дворянства і його лояльної регресивної політики Повідомлення про це у Nowa Reforma, 30, 4 (№99) - 2,5 1889 (№101).

Питання репрезентації Дрогобича для зовнішнього світу стало особливо актуальним, коли місту треба було обирати депутата до ради краю та до парламенту. Це були часи підвищеної політичної мобілізації із зборами виборців, промовами кандидатів та передвиборчими плакатами у публічних місцях. І навіть якщо утворені комунальною політикою ворогуючі табори відігравали певну роль, то вибори до парламенту і до ради краю здебільшого відбувалися за своїми законами. Це було пов'язане не в останню чергу з різним виборчим правом. Система одного виборчого округу вимагала інші форми організації виборів, ніж вибори за списком. Стосовно тих, що мали право голосу, вибори до міських курій ради краю і парламенту не мали сегментації на виборчих дільницях, а нижню межу прямого податку (у Дрогобичі у 1901 році флорини 20),нижче якої навіть ті, що сплачували податки не мали права голосу Buzek. Materialy statystyczne, cтор. 13 (табл..IX)+. Коло виборців у випадку виборів до крайового уряду і парламенту було меншим, ніж на місцевих виборах. Для крайового уряду це діяло до 1918, для парламенту - до 1897 року, коли було створено п'яту загальну курію виборців із введенням загального і рівного права виборів для чоловіків до парламенту імперії у 1907 році крайовий уряд і парламент стали ще дальшими один від одного. Так у Дрогобичі 1908 року із 30000 осіб лише 3467 брали участь на виборах до сейму, тоді як через 3 роки вже 7306 осіб мали право вибирати до парламенту Marcin Nadobnik, Materialy.....

Звичайно, вибори до крайового уряду і парламенту імперії відрізнялись перш за все політичною сферою впливу, яку мали ці органи від місцевих виборів. При цьому слід виділити чітку зміну з політично-прогресивної якості у свідомості демократів в 1889 році на національно визначену постановку завдань. Домінуючу роль при цьому грав польський ЦВК, який виступав як захисник польського активу перш за все у парламенті. За його підтримки у 1897 і 1900 роках у дрогобицькій курії міст був обраний професор Львівського університету Густав Рожковський, який не мав жодного стосунку до міста. Тут, як і в інших містечках з'явилося обурення у міському електораті, який під законом до традиційної міської автономії виступав проти такого „диктату зі Львова”. ЦВК також був створений за відомим зразком центр (Львів) - місцеві комітети (тут Дрогобич) так, що і у політиці виборів знову проявилися взаємодія і напруження між площиною метрополії і провінційного міста.

Це саме, тобто орієнтована на Львів ієрархічна структура, стосувалося і багатьох партій, які виникали з 1890-их років і заснували в місті свої філіали. Не в останню чергу саме через них в провінційне місто приходили сучасні політичні ідеології. Філіали в Дрогобичі мали зокрема соціал-демократи, які з'явилися в місті у зв'язку з високим рівнем індустріалізації регіону дуже швидко (спілки робітників „Sixa“ 1892, „Братерство” бл. 1895) і відзначилися в кінці 1890-х маніфестаціями і страйками Walentyna Najdus...... після того як самостійними стали українські соціал-демократи, вони також належали до особливо активних сил, але в них був талановитий лідер, депутат парламенту і організатор страйків у районі Борислава Семен Вітик, а також з 1911 - україномовна газета (єдина в місті) „Голос Підкарпаття”. Українські соціал-демократи зазнали поразки спочатку через заборону намісництва при спробі створити політичну спілку, яка була копією Львівської Народної Ради, але згодом проникли в місто після заснування Націонал-демократичної партії. Центральний державний архів у Львові, фонд 146, опис 58, стор.406.

Особливо активним був також рух, який ще в кінці 1880-х років заснував свої перші спілки („Єдність” 1887 „Наівні” 1889 - третя за величиною сіоністська спілка того часу на Галичині), які у 1907 році вперше взяли участь у виборах Adolf Garsbauer.

Не зважаючи на проникнення партій, Дрогобич ніколи не був центром політичного радикалізму. Місто вибрало до Віденського парламенту поміркованого (польського) демократа. З 1907 року згідно з домовленістю з польським ЦВК (Rada Narodowa)і представниками єврейсько-польської еліти ним мав стати єврей Претензії Євреїв на дрогобицький мандат до парламенту групувався на їхній відносній більшості серед виборців, яка відповідно з вимогам загального і рівного виборчого права точно відповідала конфесійним стосункам всього населення міста (1910-42,2%). Представником Дрогобича у парламенті загального і рівного виборчого права став Натан Лювенштайн, син відомого львівського прогресивного рабина, сам вражаюче розумний і розважливий парламентар. Провідний польськомовний тижневик після 1910 „Tygodnik Drohobycki“ мав швидше ліберальне спрямування і виступав за політику національного примирення. І це в той час коли у Львові на сцену вийшли „SlowoPolske“ i „Endecja“, а для українського національного руху місто ніколи не грало ролі місцевого осередку національного радикалізму, як це було у випадку з Перемишлем, Коломиєю чи Стриєм. Проте одна подія все таки затьмарює цю картину миролюбного міста. 19 червня 1911 року під час проведення виборів до парламенту дійшло до заворушень перед виборчою дільницею. Пролунали постріли, згодом нарахували 26 мертвих і десятки поранених. До трагедії призвела вибухова суміш місцевої конкуренції кланів, в центрі якої стояв голова культурної общини її колишній віце-мер Якоб Фойєрштайн, і розпалені сіоністами та соціалістами настрої проти Лювенштайна. Завдяки „кривавим виборам” у Дрогобичі про місто вперше почули далеко за межами регіону і навіть у тих місцевостях австрійської імперії, де таку назву ніколи до цього не знали. На короткий час, хоч і за трагічних обставин, Дрогобич втратив свою провінційність.

Заключне зауваження

У цій статті наведені деякі ознаки, які змальовують Дрогобич як типове провінційне місто. Водночас є і такі, що характерні лише для цього міста. Стосунки між метрополією і провінцією не вичерпуються лише демонстрацією демографічних відносин і взаємозв'язків в галузі управління, економіки, культури і політики. Метрополія і провінція це те, що люди переживають безпосередньо, коли їх життєва дорога веде їх по різних місцях. Такий життєвий шлях з провінції у метрополію (рідко у зворотному напрямку) характеризує долю багатьох інтелектуалів і політиків цієї місцевості. Згадаймо відомого сина Дрогобицького району Івана Франка: народився у селі біля Дрогобича, далі гімназія в Дрогобичі, навчання в університеті у Львові, докторат у Відні (мегаметрополії) - це класична провінційно-метропольна кар'єра. У такій зміні вражаючими в першу чергу є контрастні оптичні враження, взяти хоча б громадський транспорт - від возу (Дрогобич) через трамвай (Львів) до міської залізниці (Відень). Саме інтелектуали знову проводять дискусії про себе і про суспільство, цього також багато у просторі між метрополією і провінцією. Хто ж їх не знає - стереотипів про щось інше - затишне проти гарячкового, нудне проти небезпечного, регресивне проти бунтівного. Вони були очевидно вже тоді, і у Дрогобичі, і у Львові, і вони є і зараз.

Важливі дати з історії Дрогобича

1852 Перша вдала спроба дистиляції карти Абрагамом Шрайдером

1858 Заснування гімназії Франца Йосифа (31874 - державна)

1860 Відкриття єврейської лікарні

1861 Перші вибори до місцевого уряду

1863 Заснування нафтопереробного заводу „Галіція”

1865 Завершення будівництва Великої синагоги

1868 Заснування Першої Бориславської нафтової компанії у Дрогобичі

1872/72 Відкриття залізничної лінії Хирів - Самбір - Дрогобич - Стрий, Дрогобич - Борислав, а також Стрий - Львів, що з'єднала Дрогобичі із столицею провінції

1873 Заснування першої добровільної пожежної частини

1875 Заснування Спілки казино

1879 Відкриття міської ощадної каси

1880 Заснування єврейської „Читальної та розважальної спілки”

1884 Заснування „Польсько-Рутенської читальні”

1884 Поява перших газет

1888 Вибори „національно-опозиційного” Ксенофонта Охримовича на мера

1889 Общинний статус для „більших” міст, зокрема і Дрогобича

1889 Заснування першого сіоністського об'єднання у Дрогобичі

1890 Заснування спілки „Sokol“

1893 Спілка ремісників „Gwiarda“

1897 Нова будівля гімназії

1907 Перші вибори до парламенту за загальним виборчим правом: асимільований поляк Натан Лювенштайн переміг соціал-демократа, сіоніста і русина - націонал - демократа

1911 „Криваві вибори” у Дрогобичі.

1911 Заснування єдиної україномовної газети „Голос Підкарпаття” (до 1913)

1912 Конкуруючі газети „Tygodnik Drohobycki“ i „Reforma“ (до 1914)