Українська соціал-демократична спілка в роки першої російської революції

Незважаючи на те, що Українська соціал-демократична «Спілка» входила на автономних засадах до меншовицької фракції РСДРП, її все-таки потрібно відносити до національних українських політичних партій з точки зору соціальної бази, її генетичного родоводу - Революційної української партії. Що ж стосується нехтування «Спілкою» національних домагань і національних інтересів українського народу, то варто сказати, що вона, за словами С.Петлюри, «нехтувала навіть програмою тієї партії, до якої вона належала» [1]. Зазначимо, що «Cпілка» була утворена в грудні 1904 р. в результаті розколу РУП, що було викликано посиленням суперечностей серед рупівців - так званих «націоналів» - прибічників існування самостійної соціал-демократії та «інтернаціоналістів», які орієнтувалися на політичний союз із РСДРП [2: 582].

Утворення «Спілки» як частини РСДРП було викликано соціальними особливостями селянського руху в Україні, зокрема тим, що українське селянство, сільськогосподарський пролетаріат не володів російською мовою. Спілчани, колишні члени РУП, плекали надію на розширення соціалістичної роботи серед сільського робітництва і селянства України. В цьому напрямку політичної діяльності діячі «Спілки» сподівалися на допомогу російської соціал-демократії. Один із лідерів «Спілки», Скоропис-Йолтуховський, після повернення в ряди УСДРП, писав у 1911 р.: «Вступаючи в «Спілку», я ніколи не почував себе зрадником українства, як то мені часто закидали. Я не боюсь русифікаційної місії «Спілки», якщо навіть припустити такі наміри у декого з моїх товаришів-робітників. Логічний хід думок у мене був такий: настав час перетворення російських, здебільшого інтелігентських, соціал-демократичних гуртків у масову пролетарську партію. Я іду до мас сільського, а тим самим не зденаціоналізованого українського пролетаріату, отже, масова його партійна організація не може бути іншою, як тільки українською, хочуть того чи не хочуть верхи РСДРП. Турбуватися про те, чи українська, як пролетарська селянська, так і селянсько-демократична маса має бути національною чи ні, не приходиться. Аби вона була політичною і соціально-свідомою, а українською вона не може не бути» [3: 57]. Про деякі мотиви, що штовхали частину вихідців з РУПУ до об`єднання з РСДРП, свідчить і заява М.Меленевського на об`єднавчому з`їзді РСДРП в 1906 р. «Український пролетаріат, - вказував він, - цілком обрусів, і тому існування окремої його організації не має жодної рації» [4: 127].

РСДРП, йдучи на утворення «Спілки», виходила з потреби включити у сферу свого організаційного й політичного впливу українське революційне селянство і робітничий клас Наддніпрянщини. На Женевській конференції РСДРП (квітень 1905 р.) «Спілка» була визнана автономною складовою частиною на основі окремого статуту. В статуті «Спілки», затвердженому на її всеукраїнській конференції (травень 1905 р.), мету й організаційну структуру нової національної політичної організації було визначено таким чином:

Українська Соціал-Демократична Спілка є частина РСДРП; вона має на меті організацію пролетаріату, що говорить українською мовою.

Спілка користується всіма правами, що їх надано по статуту РСДРП спілковим комітетом партії.

Українська Соціал-Демократична Спілка складається з громадян, котрі в тих місцевостях, де немає комітетів РСДРП, являються самостійними організаціями; там же, де існують такі комітети, громади входять у склад місцевої партійної організації, як їхні складові частини, автономні лише у справах своєї внутрішньої організації, пропаганди та агітації.

На чолі Спілки стоїть комітет Спілки, що вибирається з`їздом представників громадян. Спілка має літературну комісію, котра може перебувати і за кордоном.

Комітет Спілки має право організувати спеціальні технічні групи.

Спілка посилає своїх представників на загальнопартійний з`їзд, кількість яких встановлюється по згоді з ЦК [5: 16].

Враховуючи ту обставину, що як «Спілка», так і провінційні організації РСДРП проводили роботу на одній території і серед спільного соціального контингенту, виникло питання про їх об`єднання. Це питання було розв`язано на конференції «Спілки» в листопаді 1906 року. На цій конференції було обрано Головний Комітет «спілки» у складі колишніх членів РУП: М. Меленевського, О. Скорописа-Йолтуховського та представників від провінційних організацій РСДРП - Г. Довженка, П. Тучапського, Завадського, Подольського, Соколова, що були членами РСДРП [6: 57]. Згодом до нього було кооптовано Ю. Ларіна, М. Ткаченка, Р. Рабіновича, А. Ріша та інших. У роки революції 1905-1907 рр. Головний Комітет видав газету «Правда» українською і російською мовами. «Правда» почала виходити з січня 1905 р. і згодом перетворилася в один із центрів «Спілки». Головним редактором спілчанської газети став П. Тучапський. У 1905 р. він опублікував брошуру, в якій українською мовою в популярній формі виклав соціал-демократичну програму в сфері національних відносин.

За згодою ЦК РСДРП до структури «Спілки» повинні були перейти всі провінційні організації РСДРП в Україні, крім місцевих організацій у Києві, Харкові, Катеринославі та Одесі.

Розгром спілчанських організацій після грудневого повстання 1905 р., вчинені поліцією арешти їх членів, перешкодили формальному об`єднанню «Спілки» з провінційним бюро, рішення про яке було прийняте ще влітку 1905 р. Лише в березні 1906 р. після спільної конференції представників провінційних організацій РСДРП в Україні й «Спілки» було остаточно оформлено приєднання цих організацій до «Спілки». На чолі «Спілки» й надалі залишався Головний Комітет у старому складі. Всі спроби скликати загальноспілчанську конференцію в 1906-1907 роках виявилися безуспішними в результаті пильного нагляду поліції за діяльністю «Спілки». Єдина нарада в розширеному складі була скликана в жовтні 1906 року у зв`язку з виборчою компанією до II Державної думи. Нараду була скликана не за демократичним принципом, а з представників найбільших районів. На цій нараді були підтверджені повноваження Головного Комітету попереднього складу. Невдача всіх спроб скликати конференцію «Спілки» можна пояснити також присутністю деяких провокаторів у складі місцевих організацій, яких, наприклад, було виявлено в Бердичеві, Фастові, а також у Чернігівській губернії [7: 19].

Нова політична організація користувалась увагою з боку меншовиків. Тому не випадково, що її представники брали участь у підготовці III-го з`їзду РСДРП, в роботі Женевської конференції меншовиків, а в подальшому в роботі IV і V з`їздів російської соціал-демократії. Спочатку «Спілка» мала намір вести відповідну роботу серед тієї частини сільського пролетаріату, яка володіла українською мовою. З цією метою восени 1905 р. було створено 17 селянських комітетів. Однак незабаром вона перетворилася на звичайну меншовицьку організацію, поступово зливаючись з їхніми місцевими організаціями. Так, у лютому 1906 р. «Спілка» об`єдналася з провінціальною організацією РСДРП Південно-Західного краю, а в листопаді - з Полтавським губернським союзом РСДРП [8: 44]. Значна частина членів РУП, особливо її місцеві організації, представники української інтелігенції створення «Спілки» і її союз з РСДРП сприйняли як національну зраду. М.Меленевського і його прибічників підтримували тільки окремі громади Західної України, в той час як Київська, Харківська, Одеська, Катеринославська громади підтримували ортодоксальних прибічників РУП на чолі з М.Поршем, Д.Антоновичем, С.Петлюрою та іншими. З часом вплив «Спілки» зростав. На початку 1906 р. вона вже об`єдналась з Південноросійським бюро РСДРП, взяла на себе його функції і стала активніше вести боротьбу з впливом на маси УСДРП, проголошуючи останню «дрібнобуржуазною» і «націоналістичною» партією. Агітація членів «Спілки» не минула безслідно, і навесні 1906 р. до них перейшла частина Лубенського комітету УСДРП [9: 582]. Агітаційно-пропагандистська діяльність «Спілки» сприяла перетворенню її на одну із впливових політичних сил півдня Росії. Проте це мало для «Спілки» і негативні наслідки. Партія втрачала в результаті посиленої орієнтації на меншовиків всі основні риси, які відрізняли її від інших партій, насамперед мовну основу. Так, в офіційних доктринах і виданнях «Спілки» стала домінувати російська мова. Поступово «Спілка» перетворилася на філію меншовицької частини РСДРП в Україні. Це знайшло відображення у питаннях стратегії і тактики «Спілки» в період революції 1905-1907 рр.

Влітку 1905 р. «Спілка» мала місцеві організації у деяких повітах Київської губернії, в Лубнах Полтавської губернії, в південних повітах Чернігівської губернії, в районі Жмеринки.

У жовтні цього ж року майже в усіх містах і містечках Південно-Західного краю існували соціал-демократичні організації, діяльність яких мала напівлегальний характер. Після грудневого повстання розпочалися смута поліцейських репресій і розгром революційно-демократичних організацій, що відбилось і на внутрішньополітичному стані «Спілки». Після цих розгромів вона відновила свою роботу на початку 1906 р. Влітку цього ж року вона спиралась на зкілька великих районних організацій. Найбільшими серед них були Сквирсько-Васильківська районна організація Київського повіту, Вінницька і Брацлавська повітові організації, Черкаський і Чигиринський повіти і південні повіти Чернігівської губернії.

Згідно з даними члена Головного Комітету «Спілки» С.Завадського восени 1906 р. тільки в двох губерніях - Київській і Чернігівській - кількісний склад організації перевищував 3000 чоловік [10: 22].

В умовах активного залучення до революційного руху дрібнобуржуазних верств організації «Спілки» значно зросли. Якщо навесні 1906 р. у виборах на IV (об`єднавчий) з`їзд РСДРП взяло участь 1337 членів «Спілки», то на початку 1907 р. вона нараховувала близько 6 тис. членів, що дало можливість надіслати на V з`їзд РСДРП 12 делегатів [11: 651-654]. Однак відомості про чисельність «Спілки» на цей період, які наводять у літературі та деяких інших джерелах, також вимагають певного уточнення. Так, її керівники у зв`язку з підготовкою до V з`їзду РСДРП заявили, що всі організації партії об`єднують 5 тис. членів [12: 206]. Меншовицьке керівництво, в свою чергу, ставлячи під сумнів право «Спілки» на посилку делегата, вказувало на те, що загальна чисельність її місцевих організацій становила 4376 чоловік [13: 206зв.]. Сучасні дослідники оцінюють чисельність Спілки в межах від 4,3-7 тис. чол. (напередодні V з`їзду РСДРП) [14: 583].

Український соціал-демократичний союз («Спілка») в роки першої російської революції з усіх основних питань стратегії і тактики поділяв погляди меншовицької фракції РСДРП. Так, на конференції «Спілки» і південного бюро провінційних груп, що відбулася на початку 1906 р., була прийнята резолюція, яка визнала «єдино правильною» програму П.Маслова. Меншовицьку ідею муніципалізації землі керівники «Спілки» обстоювали і в листі до ЦК РСДРП восени 1906 р. «Спілка» закликала селян «не розбивати і не палити поміщицьких економій, а чекати скликання Всенародної Конституційної Ради, яка розгляне земельне питання» [15: 582].

Тактика «Спілки» сприяла посиленню партійного впливу на українське селянство. Майже з самого початку виходу газети «Правда» була проголошена необхідність негайної конфіскації землі у поміщиків. В «Листку Правди», що видала «Спілка» у Львові в липні 1905 р., була опублікована стаття під характерною назвою «к відібрати землю в панів» Починалася вона так: «Давно в мужика лягла на серце одна затаєна думка: «Як би його забрати хліборобам панську та удільну землю» [16: 58].

У цьому листі «Спілка» показувала зв`язок земельного питання з революцією проти самодержавного режиму. Редакція «Правди» вже в лютому 1905 р. опублікувала «Лист до членів Української Соціал-демократичної Спілки», в якому закликала всіх партійців брати активну участь у революційному русі на селі [17: 59].

Варто зазначити, що «Спілка» досить успішно конкурувала з УСДРП в організації селянських виступів. Причому, якщо УСДРП негативно поставилася до стихійних виступів селян, експропріації майна, погромів поміщицьких садиб, наслідуючи приклад європейської соціал-демократії, то «Спілка», навпаки, всіляко сприяла цим селянським розрухам. Як зазначилося в одному з оглядів чиновників Київського губернського жандармського управління, «партія доклала всіх зусиль до піднесення масових розрух у селянстві і до влаштування погромів та підпалень поміщицьких садиб» [18: 9зв.].

Основний напрямок практичної діяльності «Спілки» в роки першої російської революції полягав в організації і проведенні страйків сільськогосподарських робітників. Ці економічні страйки мали певний успіх. Офіційні джерела стверджують, що плата сільськогосподарським робітникам у 1905 р. значно підвищилась, умови праці поліпшилися, робочий день скоротився. «Спілка» брала участь і в організації селянських повстань. У жовтні 1905 р. в деяких районах спілчанам вдалося підняти селянські повстання, внаслідок яких влада в окремих повітах тимчасово перейшла до рук революціонерів. Таке повстання відбулося, зокрема, в Золотоноському повіті на Полтавщині. Повстанці тоді розгромили волосні управління, розігнали поліцію і невеликі військові загони. Успішні повстання відбулись також у Лубнах, Білій Церкві, в Клинцях (на Чернігівщині), де селяни захопили зброю і тероризували певний час місцеву владу [19: 131].

У 1906 р. «Спілка» фактично очолювала керівництво масовим пролетарським рухом на півдні Російської імперії. В період революції 1905-1907 рр. лідери «Спілки» намагалися розширити сферу свого впливу на маси, зміцнити співробітництво з іншими політичними силами. Так, під час жовтневого політичного страйку (1905) члени «Спілки» входили до складу коаліційного комітету революційних сил Києва разом з більшовиками, меншовиками, есерами, анархістами, бундівцями, сеймівцями і членами РУП [20: 284, 344].

Останнім серйозним успіхом «Спілки» були вибори до II Думи. Від південно-західних губерній України «Спілка» спромоглася провести 14 депутатів, у той час як УСДРП - лише одного. Здавалося, «Спілка» поступово перетворювалася на численну, впливову політичну організацію, яка використовувала різні форми роботи, включаючи парламентську. Проте організація, яка проголосила себе єдиним представником українського пролетаріату, практично перестала звертати увагу на національні проблеми, всіляко підкреслюючи необхідність розв`язання соціально-економічних питань.

Оцінку становища «Спілки» дав у серпні 1907 р. відомий політичний діяч і науковець С.Єфремов: «Пройшовши чималий шлях еволюції, - писав він, - партія придбала нарешті повну фізіономію, прийняла виразну ідеологію, в якій од загалу російської соціал-демократії різниться тільки постулатом автономії України. Поки що цей постулат єдине, що держить українських соціал-демократів на українському грунті, але в становищі їх, як партії української, не можна недобачати великої небезпеки. Вже й тепер їм спокусливо всміхається перспектива сполучення всіх національних пролетарських армій під прапором єдиної державної соціал-демократичної партії Росії з спільною програмою і спільною тактикою. Що станеться тоді з постулатом автономії України і чи не проковтне його відома централістська течія російської соціал-демократії - вгадати трудно, проте доля «Спілки», що втратила цілком первісний український характер і ставиться навіть вороже до українців, може наводити щодо цього на досить сумні міркування» [21: 37].

З кінця 1906 р. партія почала занепадати, і згодом фактично перестала існувати як самостійна організація. 8 грудня 1906 р. меншовик Ю.Ларін, якого восени цього ж року було кооптовано до Головного Комітету «Спілки», повідомив керівників меншовицької фракції: «Немає людей, немає грошей. Хоч топись. Можна багато зробити, але нікому» [22: 65].

Навесні 1907 р. Головний комітет на підставі узагальнених даних про діяльність своїх місцевих організацій у роки революції дійшов до висновку, що їхнім загальним недоліком є «повна розрізненість наших організацій. Вони не зв`язані одна з одною, і не тільки райони, а й навіть окремі організації скрізь ведуть відособлений спосіб життя. Кожна організація залишена на свій розсуд і риск самостійно вирішувати питання партійного життя; звідси - відсутність єдиного плану, єдності в тактиці; немає, одним словом, політичного життя» [23: 19]. Фактично припинило існування Центральне бюро селянської групи «Спілки», яке відповідало за роботу на селі [24: 10]. З цього часу діяльність організації перетворилася на суспільний ланцюг арештів і провалів. Однак керівники «Спілки» не змогли прийти до єдино правильного визначення причин такого невтішного становища. Продовжуючи йти у фарватері меншовизму, вони тим самим ще більше посилили ідейно-політичні розмежування в самій партії. Поступово Спілка втрачала національний колорит, увійшла в тісні контакти з Бундом, конфліктуючи час від часу з УСДРП. Вступивши з таким «багажем» у революцію, вона закономірно була приречена на ідейно-політичну поразку.

Список використаних джерел