Причини активізації молодіжного радикалізму в країнах Заходу в другій половині 60-х рр. ХХ ст. та його особливості

Причини активізації молодіжного радикалізму в країнах Заходу в другій половині 60-х рр. ХХ ст. та його особливості

Андрій Мінаєв

Проблема активізації молодіжного радикалізму, що мав місце у країнах Західної Європи та США в другій половині 60-х рр. ХХ ст., яка привертала прискіпливу увагу сучасників, і не лише дослідників, а й політиків, митців, просто пересічних громадян того часу, і сьогодні становить неабиякий інтерес. Зацікавленість викликає гідний подиву розмах молодіжного та студентського руху другої половини 60-х років, який крім того, що охопив найрозвинутіші держави Заходу, тією чи іншою мірою відобразився і на країнах "третього світу", і на країнах так званого "соціалістичного табору". Безпрецедентний радикалізм намірів учасників цього руху підкреслюють більшість його західних дослідників, використовуючи при його розгляді такі терміни як "бунт", "повстання" чи навіть "революція". Так, німецький дослідник К.Менерт ще у 70-х рр. характеризував рух молоді 60-х як "світову революцію", що підірвала найбільш стійкі й старі традиції та поставила під сумнів усі авторитети й усі уряди, а деякі навіть повалила [ 24: 7]; сучасний американський дослідник П.Джонсон називає студентів кінця 60-х "найбільшими руйнівниками" в історії [4: 248], і подібні характеристики є далеко не безпідставними і непоодинокими.

Сьогодні, три десятиліття по тому, багатьох, як і наприкінці 60-х, цікавить питання: що ж саме викликало такий небувалий доти спалах активності молоді та студентства, які поставили собі за мету - згідно з їх гаслами і програмами - докорінно змінити все - від головних засад західної цивілізації та культури до внутрішнього світу кожного окремого індивіда включно? Причини, на нашу думку, доцільно шукати у сукупності процесів та явищ, що відбувалися у країнах Західної Європи та США, починаючи з 50-х рр.

При аналізі спалаху молодіжного радикалізму в другій половині 60-х рр. особливу увагу варто відвести двом істотним особливостям, що значною мірою зумовили специфічність даного руху, його неподібність на інші (наприклад, на робітничий чи селянський). По-перше, його найвище піднесення відбулося не в період економічної кризи, а, навпаки, під час найсприятливішої за попередні 20 років економічної кон`юнктури і підвищення життєвого рівня населення. У Франції, наприклад, у період 60-х рр. реальні прибутки населення зростали в середньому на 5% за рік; за 10 років вдвічі збільшилося число власників автомобілів, подвоїлася кількість пральних машин у приватних домах; утричі зросло придбання холодильників, більш ніж 1 млн. французів купили будинки за містом, у 5 разів збільшилася кількість власників телевізорів [5: 18]. Приблизно така ж ситуація була і в інших головних країнах Заходу.

Друга особливість полягала в тому, що основу молодіжного руху 60-х рр. становила молодь з цілком забезпечених, навіть багатих буржуазних прошарків, тобто ті, хто, навпаки, мали би бути зацікавленими у збереженні status quo. На цю обставину звернули увагу чимало дослідників [Див.: 19: 57; 25: 491; 2: 40-41 та ін.].

Що ж зумовило такі дивні і, нібито, аналогічні особливості молодіжного руху другої половини 60-х? На це є цілком раціональні пояснення, які, знову ж таки, містяться в сутності процесів та явищ, що мали місце на той час у країнах Заходу.

По-перше, свідомість та соціальна психологія молодого покоління 60-х значною мірою сформувалися під впливом розвитку західної цивілізації, зокрема, вдосконалення техніки та засобів комунікації. Швидкий прогрес у розвитку техніки, особливо транспорту, після Другої світової війни в поєднанні зі створенням об`єднаної Європейської тарифної системи та скасуванням паспортного контролю на кордонах країн Західної Європи, привели до того, що відстані та географічна протяжність втратили своє колишнє значення; захоплення кіно, телебаченням та подорожами сприяло розширенню світогляду населення країн Заходу, привертало увагу до глобальних проблем людства [ 15: 477].

По-друге, поступово відбувалося пом`якшення політичного клімату в західних країнах. Якщо у 40-50-х рр., що пройшли під прапором боротьби спочатку з фашизмом, а потім з комунізмом, ліберальна інтелігенція призупинила критику недоліків західного суспільства, то із втратою антикомунізмом його ідеологічної сили ця критика відновилась, більше того - на сцену вийшло нове покоління молодої, критично налаштованої інтелігенції, яка, за висловом С.Ліпсета, "знає про Гітлера чи Сталіна … лише з чужих слів" і не вірить у реальність "комуністичної загрози" [20: 9].

По-третє, економічне піднесення на Заході призвело до поширення у свідомості населення настроїв накопичення й споживацтва; із розвитком науки й технологій на перший план серед явищ суспільного та духовного життя вийшли надраціоналізм, прагматизм та утилітаризм. На державному рівні все було підкорено інтересам економічного піднесення, на індивідуальному - інтересам особистої кар`єри та підвищенню матеріального добробуту. Проте вже у 50-х рр. виникли перші симптоми кризи ідеології накопичення, коли з напівофіційної схеми "накопичення - споживання" випало власне накопичення; поширилась ідея споживання без накопичення, насолоди заради насолоди. Французький дослідник К.Лоренц бачив у цій тенденції насамперед вплив атомної загрози, яка породила настрої "кінця світу" і, відповідно, прагнення негайного задоволення найпримітивніших бажань та неспроможність відчувати відповідальність за віддалене майбутнє [21: 159].

Усе це не могло не сприяти подальшому занепаду духовних, культурних цінностей. І першою на подібні явища зреагувала саме молодь. Німецький філософ М.Мюллер зазначав, що в основі протесту була "втрата сенсу", коли в умовах безперебійного функціонування виробництва і споживання раптом виникло питання: "Який все це має сенс?" [14: 274]. На цьому ж наголошував і американський соціолог М.Мід: "Раніше мислячі люди запитували себе: чому я присвячу своє життя? Тепер вони запитують: чи можу я присвятити чому-небудь (виділено автором статті - А.М.) своє життя" [23: XI-XII].

У результаті "мовчазне покоління" 40-х рр., яке цікавилося лише кар`єрою і було байдужим до суспільних та інших проблем життя, поступилося місцем "втраченому поколінню" 50-х рр., яке будь-що намагалося віднайти загублений сенс свого існування.

Вище було вказано, що одна з особливостей молодіжного руху полягала у домінуванні в ньому представників ліберально налаштованих заможних та багатих родин. Ці молоді люди виховувалися на традиційних інтелектуальних, естетичних, політичних та релігійних цінностях, прищеплених їм у сім`ї, які не могли не увійти у протиріччя з бездуховністю та утилітаризмом післявоєнного Заходу [9: 98-99]. З іншого боку, як представникам соціальної еліти, їм не потрібно було, на відміну від вихідців з нижчих прошарків суспільства, думати про здобуття "хліба насущного" - сучасний їм стандарт споживання був у їхніх родинах з дитинства разом із високим рівнем життя і матеріального добробуту, а тому сприймався як щось цілком природне [10: 106]. Саме тому, як влучно відзначав німецький дослідник Б.Гуггенбергер, молодіжний рух другої половини 60-х рр. "з самого початку був продуктом не нестачі, а достатку…" [16: 21].

Звідси випливає ще одна обставина, також породжена епохою економічного піднесення. Особливо на ній наголошував відомий ідеолог "нових лівих" Т.Розак [26], певну увагу їй приділяли і радянські дослідники [Див.: 12: 17-18]. Полягала ця обставина в тому, що нерідко дитинство майбутніх студентів - вихідців з заможних родин - проходило в умовах відчутної свободи як від домашньої праці, так і від ряду традиційних моральних заборон, пов`язаних із протестанською етикою. Свою роль грало і прагнення батьків-нонконформістів обмежити вплив суспільства на формування свідомості дітей. Наслідком було стійке небажання молодих людей, які виховувалися у подібних умовах, нести на собі свою частку відповідальності, що очікувала кожного з них у світі дорослих. Звідси - інфантилізм багатьох "молодих революціонерів", їх прагнення віддалити час свого вступу у доросле життя (яке, до того ж, вони бачили втіленням конформізму), або краще взагалі піддати світ дорослих "тотальному знищенню". Проте варто зауважити, що серед майбутніх активістів молодіжного руху 60-х було чимало й таких, виховання яких характеризувалося не надмірною свободою, а навпаки - її майже повною відсутністю. Як мотиви таких активістів виступало прагнення якомога скоріше звільнитися від батьківського (а згодом і взагалі суспільного) нагляду, яке було тим сильнішим, чим відчутніший тиск справляли на них у дитинстві та юнацтві.

Саме таким чином характерний для всіх епох "конфлікт поколінь", "конфлікт батьків і дітей", загалом закономірний і викликаний підвищеною критичністю сприйняття молодими людьми навколишнього світу разом з їх прагненням у будь-який спосіб самоутвердитись, побудувати свої взаємовідносини незалежно від уявлень старших, у другій половині 60-х рр. надзвичайно загострився і набув хворобливого вигляду. Цей конфлікт настільки впадав у очі західним дослідникам та різноманітним ідеологам лівого радикалізму, що багато хто з них проголошував "зіткнення поколінь" у 60-х рр. ледве не єдиною причиною революційних перетворень у суспільстві. Так, Т.Розак стверджував, що "віковий процес взаємного відштовхування поколінь перетворюється … на основний важіль соціальних змін" [26: 1]. Подібну думку висловлював і згаданий вже К.Лоренц, який вважав, що, незважаючи на різноманітність гасел та "зовнішніх" мотивів "молодих бунтівників", "насправді вони виступають проти всіх без винятку людей певного віку, незалежно від їх політичного кредо" [21: 159].

Коментуючи подібні висновки, варто відзначити, що попри очевидне перебільшення ролі "конфлікту поколінь" в активізації молодіжного радикалізму в країнах Заходу в другій половині 60-х, не варто заперечувати її повністю. Не стільки власне "конфлікт", скільки його роздмухування справило певний вплив на ще не остаточно сформовану свідомість "молодих революціонерів", внаслідок чого в багатьох з них сформувався комплекс недовіри до представників старшого віку - своєрідний "молодіжний расизм". Так, лідер американського молодіжного екстремістського угрупування "йіппі" Дж.Рубін неодноразово заявляв: "Не довіряйте нікому, хто старше сорока!" [Цит. за: 1: 149]. Інший лідер "молодих бунтівників" пішов ще далі, закликавши: "Не можна довіряти тим, кому за тридцять!" [Цит.за: 3: 35]. Безперечно, всі вони відразу "забували" про свої гасла, тільки-но самі досягали віку, приреченого ними на недовіру.

Варто підкреслити, що вирішальну роль у розгортанні "революції молодих", роль її авангарду відіграла найбільш освічена й інтелектуальна частина молоді - студентство. Серед багатьох причин, що спонукали студентство країн Заходу очолити активну опозицію до тодішнього "істеблішменту", доцільно виділити дві об`єктивні - кризу вищої освіти, яка мала інтернаціональний характер, та зміни у соціальному статусі західної інтелігенції взагалі й випускників вузів зокрема.

Західні вузи готували традиційно досить обмежену кількість представників суспільної еліти: в 1950 році отримати вищу освіту змогли лише 3-4% західноєвропейської молоді та 22% молоді США [17: 1120]. При цьому основну увагу вони приділяли підготовці спеціалістів з традиційних дисциплін (література, право, медицина, "чиста" наука); розвиток практичних, прикладних наук важливим не вважався [17: 1120]. Отримання вузівського диплому, враховуючи обмежений доступ до освіти, було гарантом місця у державному апараті, а, відповідно, і доступу до влади, впливу та можливостей фінансового збагачення, а тому було ключем до реального добробуту [18: 296-297].

Проте, починаючи з 50-х рр., випускники вузів неймовірно швидко втрачають свій попередній високий соціальний статус. Післявоєнний демографічний вибух привів до збільшення населення Західної Європи у 50-70-х рр. з 286 млн. до 333 млн. чол. [15: 476]. Водночас зріс соціальний попит на вищу освіту - посилилось прагнення батьків надати своїм дітям освіту, зміцніло бажання самої молоді щодо набуття знань, у ряді країн проводили державну політику розвитку освіти та розширення доступу до неї [6: 26]. Відповідно, почала збільшуватись чисельність студентів у вузах - з 1950 по 1965 рр. їх кількість на Заході зросла утричі: з 6,3 млн. до 18 млн., щодо ж їх соціального складу, то здебільшого серед них переважали вихідці з середніх прошарків, тоді як відсоток молоді з робітничих сімей коливався від 25% у Великобританії до 1% в Іспанії [11: 126] - переважали таким чином представники саме тієї молоді, психологічні особливості якої ми вже характеризували вище.

Природно, що збільшення числа студентів викликало жорстку конкуренцію як в університетах за право отримати диплом, так і за їх межами за можливість отримати гідну роботу, оскільки тепер диплом про одержання вищої освіти вже не гарантував своєму власникові автоматичного здобуття престижної й високооплачуваної посади. У свідомості студентів посилилося почуття невпевненості за своє майбутнє. Дуже чітко соціальний статус тодішнього студентства був окреслений у "Сорбонській декларації" - програмному документі паризьких студентів, складеному в 1968 р. Зокрема, там відзначалося наступне: "Раніше ми становили незначну жменьку майбутніх привілейованих осіб, які неминуче інтегрувалися суспільством… Ми більше не впевнені у своєму майбутньому становищі керівників. Це єдине джерело нашої революційності… Віднині ми - трудящі, як і решта" [Цит.за: 8: 55].

Варто згадати перегини, з якими проходили реформи у системі вищої освіти, оскільки це також позначалося на настроях західноєвропейського студентства. Нерідко замість розширення загальнотеоретичної і загальнотехнічної підготовки відбувалось її скорочення; акцент почали робити на отриманні студентами тільки знань, необхідних для виконання визначених функцій вузького спеціаліста [7: 11-12]. Подібне навчання, за влучним висловом студентів Західної Німеччини, перетворювало їх на "спеціалізованих ідіотів" [13: 155]. Крім того, багатьом студентам здавалося, що університети перетворилися на "мультиверситети" - машини, що виробляють з людей "людські деталі для механізму економіки" [27: 11]. Вони аж ніяк не хотіли змиритися з перетворенням вузів на слухняні установи для обслуговування "істеблішменту". До того ж, ранні зрілість та потяг до самостійності, що проявлялись у зниженні шлюбного віку, нехтуванні формальними шлюбними зобов`язаннями серед студентів 60-х рр., а також зменшення вікового цензу на виборах, привели до сильного обурення тих з них, хто вважав себе вже повноправним і дорослим і не бажав коритися авторитетові викладачів та владі університетської адміністрації та нав`язаним зверху курсам навчання [15: 476-477].

Усе наведене вище, власне, і зумовило особливості молодіжного руху другої половини 60-х і, відповідно, водночас спричинило його активізацію. Проте, аналізуючи молодіжний рух 60-х, не можна обминути увагою ще низку причин, які при поєднанні з усім, про що йшлося вище, відіграли роль каталізатора, сприявши радикалізації молоді в другій половині 60-х рр.

Однією з таких причин стала війна, організована США проти В`єтнаму, яка сильно похитнула віру молоді Заходу у демократичність суспільно-політичного ладу США та їх союзників по НАТО. Молодь зробила висновок щодо аморальності та імперіалістичності всієї західної цивілізації [17: 1121], втіленням та еталоном якої виступали Сполучені Штати. На настроях американської студентської молоді ця війна особливо позначилась влітку 1967 р., коли було скасовано звільнення студентів від військової служби (до того 91% їх підтримували військові дії у В`єтнамі). Психологічний стан студентства влучно відображений у фразі одного з учасників тодішнього студентського руху: "Ми відчували себе як людина, яку зараз відправлять у газову камеру. Виходу не було" [Цит.за: 24: 61].

Друга причина полягала в тому, що на свідомість молодого покоління значною мірою вплинув національно-визвольний рух у країнах "третього світу", в першу чергу на Кубі та в інших країнах Латинської Америки. Латиноамериканські методи боротьби "молоді бунтівники" нерідко механічно переносились на грунт Західної Європи та США, як, наприклад, сумновідому тактику "міської революційної герільї", згідно з якою, "міста - це є цементні джунглі, в яких герільєро здатні краще ховатися та споряджатися, ніж у горах" [24: 196].

Суттєвий вплив на радикалізацію молоді (особливо американської) справив рух негрів за свої права, який підтримала на початку - в середині 60-х і біла ліберальна молодь.

Однак чи не найгучніше у свідомості та настроях молодого покоління відгукнулась "культурна революція" в Китаї, що почалась у 1966 році. Німецький дослідник К.Менерт, говорячи про причини надзвичайно високої популярності серед західного студентства ідей Мао-Цзедуна, вважав, що останній "дійсно бачив рушійну силу історії у боротьбі протиріч, тобто у революції, яка постійно виникає знову і знову, що він не намагався її з боягузтва загальмувати… а надавав її свободу, що він дійсно вірив у вічну зміну… Людина з такою перспективою, від якої перехоплює подих, окриляла західну молодь" [24: 370]. Як би там не було, але масова участь у подіях "культурної революції" китайської молоді, уявна стихійність та псевдоантибюрократична спрямованість цього руху сприяли його дуже високій популярності серед молоді та студентства Заходу.

Варто додати до цього переліку ряд обставин локального характеру, що визначалися специфічними умовами окремих країн та посилювали невдоволення їх населення. В США, на думку американського дослідника Р.Маккензі, досить болісно стояла проблема виходу з-під контролю громадськості зростаючого державного апарату, внаслідок чого ускладнилась реалізація принципу "вільного підприємництва", а уряд перетворився на орган для здійснення політичного тиску [22: 7]. Крім того, на настроях американської молоді суттєвим чином позначилась трагічна смерть президента Сполучених Штатів Дж.Кеннеді. Як влучно зазначав вже згаданий К.Менерт, "блиск молодого президента, що випромінював оптимізм і готовність молоді слідувати його гаслам … одним ударом все це було знищено. Молодь опинилась залишеною на самоті, без перспективи, без віри в Америку…" [24: 379]. Натомість французів непокоїли авторитарні тенденції режиму особливої влади президента де Голля, політика якого становила втілення його девізу "Я належу всім, і всі належать мені!" [Цит.за: 5: 10]. Італійців разом з німцями турбувало пожвавлення ультраправих, неофашистських сил.

Отже, молодіжний радикалізм у країнах Заходу в другій половині 60-х рр. ХХ ст. був спричинений сукупністю глибинних процесів та явищ, характерних для тогочасного західного суспільства. Особливості молодіжного руху 60-х (те, що піднесення даного руху відбувалося в умовах економічного розквіту, а також те, що в його рушійною силою виступила молодь із заможних та багатих прошарків суспільства) обумовили не лише його специфічність, а, значною мірою і власне причини активізації молодіжного радикалізму. Серед обставин, що сформували вказані особливості у другій половині 60-х, особливо виділялися зрушення у психології та свідомості молоді, зокрема, розширення світогляду населення країн Заходу, втрата молодим поколінням 50-х рр. сенсу існування у "суспільстві споживання", загострення "конфлікту поколінь" тощо. Криза вищої освіти, що охопила країни Західної Європи та США, і втрачання випускниками вузів свого попереднього престижного соціального статусу спонукали саме студентство Заходу очолити рух протесту молоді проти "істеблішменту". Значною мірою активізації молодіжного радикалізму в другій половині 60-х рр. ХХ ст. у країнах Заходу сприяли війна США у В`єтнамі, національно-визвольний рух у країнах "третього світу", китайська "культурна революція", а також низка обставин локального характеру.

1. Александрович Г.С. Молодежь Запада: пути и судьбы. - Л.: Лениздат, 1977. - 246 с.

2. Большаков В.В. Бунт в тупике? Очерки с идеологического фронта. - М.: Молодая гвардия, 1973. - 365 с.

3. Грачев А.С. Поражение или урок?: Об опыте и последствиях молодежных и студенческих выступлений 60-70-х гг. на Западе. - М.: Молодая гвардия, 1977. - 223 с.

4. Джонсон П. Современность: Мир с двадцатых по девяностые годы. - М.: Издательство "Анубис", ТОО "ВИЛАД", 1995. - Ч.ІІ. - 479 с.

5. Дойл К. Месяц революции. - М.: Рабочая демократия, 1993. - 104 с.

6. Кумбс Ф.Г. Кризис образования. Системный анализ. - М.: Прогресс, 1970. - 261 с.

7. Левое студенческое движение в странах капитализма. - М.: Наука, 1976. - 311 с.

8. Мяло К.Г. Социальная динамика майского движения//Вопросы философии. - 1969. - № 6. - С.47-59.

9. Новинская М.И. Исторические традиции и леворадикальное сознание (К проблеме формирования идеологии "новых левых" в США)//Вопросы философии. - 1975. - № 5. - С.95-109.

10. Новинская М.И. Студенчество США. Социально-психологический очерк. - М.: Наука, 1977. - 213 с.

11. Новицкий Г.А. Характер и особенности студенческого движения в развитых капиталистических странах Западной Европы//Актуальные проблемы современного молодежного движения. Критика антимарксистских и антикоммунистических концепций. - М.: Издательство МГУ, 1971. - С.126-127.

12. Социология контркультуры. Критический анализ. (Инфантилизм как тип мировосприятия и социальная болезнь). - М.: Наука, 1980. - 263 с.

13. Супрыгина Г.Г., Черкасов Н.С. К характеристике состояния молодежного движения в ФРГ//Вопросы истории международного движения: Труды Томского государственного университета. - Томск: Издательство ТГУ. - Вып. 5. - 1976. - С.146-170.

14. Философия истории: Антология: Учебное пособие для студентов гуманитарных вузов. - М.: Аспект Пресс, 1995. - 317 с.

15. Gilbert F. The End of the European Era.1890 to the Present. - New York, London, 1984. - 556 p.

16. Guggenberger B. Ein neues Biedermeier oder Wohin treibt die Protestbewegund. Junge Rebellen zwischen Subkulter und Parteikommunismus. Ursachen und Folgen der Unfahigkeit zur Politik. - Freiburg, 1975. - 158 S.

17. A History of Western Society. - Vol. II: From Absolutism to the Present. - Boston etc., 1983. - 1159 p.

18. Hobsbawm E. Age of Extremes. The short Twentieth Century. 1914-1991. - London, 1995. - 627 p.

19. Larkin R.W. Suburban youth in cultural crisis. - New York; Oxford, 1979. - XI, 259 p.

20. Lipset S.M. Rebellion in the university. A history ot student activism in America. - London, 1972. - 310 p.

21. Lorenz K. Les huit peches capitaux de notre civilisation. - Paris, 1973. - 160 p.

22. Mckenzie R.B. Bound to be free. - Stanford, 1982. - XIY, 203 p.

23. Mead M. Culture and commitment. A study of generation gap. - Garden City (N.Y.), 1970. - 307 p.

24. Mehnert K. Jugend im Zeit - bruch. Woher - Wohin. - Stuttgart, 1976. - 512 S.

25. Roots Ch. Student radicalism: Politics of moral protest and legitimation problem of the modern capitalist states//Theory a. soc., Amsterdam etc. - 1980. - Vol. 9. - № 3. - P. 473-503.

26. Roszack Th. The Making of a Counter - Culture. Reflection on the Technocratic Society and its Youthful Opposition. - Garden City (N.Y.), 1969. - XYI, 303 p.

27. Student political involvement in the 1970 s. - Port Washington (N.Y.), London, 1979. - 9, 189 p.