Підготовка та забезпечення господарства України спеціалістами і керівними кадрами в період завершення масової колективізації

Ярослав Мандрик

Підготовка та забезпечення господарства України спеціалістами і керівними кадрами в період завершення масової колективізації

Період завершення масової насильницької колективізації в селах України є дуже складним в історії розвитку наших сільськогосподарських кадрів.

У роки другої п`ятирічки певні зміни відбулися в системі підготовки спеціалістів із вищою і середньою спеціальною освітою. З 1934 року встановлюється безплатне навчання у вузах і технікумах, з 1935 р. було скасовано соціальні обмеження при вступі в ці навчальні заклади. В 30-х роках в Україні почали проводити спеціальні набори у сільськогосподарські вузи і технікуми представників робітників і селян. У 1934 р. було прийнято рішення направляти в вузи 10 тис. кращих колгоспників. Так був направлений бригадир Я. Шамота із села Кобилинці Кременчуцького району, І. Вовк із села Довге цього ж району, яка «нещадно боролася, викриваючи куркулів, що пролізли в колгоспи», Г. Шкорина, Г. Голин з колгоспу «Нове життя» с. Чекилівки цього району [16] тощо.

На 8 травня 1934 р. по Україні було направлено 5276 осіб, в тому числі по Київській області - 1356 (при плані 1600 осіб), по Вінницькій - 296 осіб (при плані 1400), по Чернігівській - 514 осіб (при плані 850) [17] тощо.

Для покращення їх підготовки в Харкові у приміщенні НКЗС республіки було організовано навчальний комбінат на 1,5 тис. осіб, при Кам`янецькому зоотехнічному інституті, Глухівському сільськогосподарському інституті, Полтавському сільськогосподарському технікумі були створені курси на 400 слухачів у кожному навчальному закладі [22: арк. 222].

Звичайно, що такий цільовий набір змінив соціальний склад студентів. У роки 2-ї п`ятирічки серед студентів сільськогосподарських вузів і технікумів було 18,4% дітей робітників і наймитів, 59,4% - колгоспників і 13,9% - селян-одноосібників [22: арк. 92-93].

Значно збільшується чисельність стипендіатів. У 1937 р. стипендії отримували в сільськогосподарських вузах 95%, а в технікумах - 82,5% студентів [8: 53].

Змінилася мережа сільськогосподарських вузів і технікумів. Так, Полтавський сільськогосподарський технікум був об`єднаний з Полтавським сільськогосподарським інститутом на правах факультету індустріалізації сільського господарства. Ліквідовано Дніпропетровський землевпорядний технікум. Рільничі технікуми України були об`єднані з сільськогосподарськими інститутами. Було створено Волинський сільськогосподарський політехнікум, Запорізький сільськогосподарський інститут, Дніпропетровський ветеринарний інститут, відкрито 6 нових факультетів колективного землеробства при сільськогосподарських інститутах республіки [3] тощо.

Покращилось фінансування сільськогосподарських вузів. Так, тільки в одному 1934 р. на обладнання лабораторій цих вузів було виділено 1412 тис. крб., на обладнання гуртожитків - 1058 тис. крб., на придбання навчального обладнання - 338 тис. крб. [22: арк. 1] тощо.

У результаті значно зростає вартість навчання студентів сільськогосподарських вузів і технікумів. Наприклад, у 1934 р. вартість навчання студента сільгоспінституту досягла 229,55 крб. на рік, а в технікумі - 209,5 крб. [22: арк.14].

Усі ці позитивні моменти перекреслювалися беззаконням і злочинами, допущеними партійно-радянським керівництвом у ці роки щодо викладачів та студентів сільськогосподарських вузів і технікумів. У 1935 р. за постановою парткому Одеського сільськогосподарського інституту «за потурання класово-ворожим елементам в інституті і відсутність наполегливої боротьби з їх антирадянськими підступами» було знято з роботи 18 викладачів інституту, відбулися арешти в Київському сільськогосподарському інституті. Харківському інституті соціалістичного землеробства, а також майже у всіх сільськогосподарських вузах і технікумах [18].

У 1933 р. з 8 наукових інститутів Всеукраїнської сільськогосподарської академії було звільнено 165 осіб, з них 130 наукових співробітників, 7 членів президії академії із 9-ти. Їм була дана характеристика: «До роботи придатний, але куркуль, брав участь в гетьманщині», «старший науковий співробітник, старанно приховує дрібнобуржуазну ідеологію», «син землевласника», «донька попа» тощо.

Результати звільнень для багатьох установ академії були катастрофічними. Склад наукових співробітників в інституті колгоспного будівництва скоротився на 35%, у Південному Інституті молочного господарства - на 30%, ветеринарному - на 30%, рослинництва - на 42%, захисту рослин - на 40% тощо.

У Харківському сільськогосподарському інституті викладачі «під виглядом новаторських заходів і наукових відкриттів... прагнули викликати в країні голод і зруйнувати взагалі сільське господарство» [8: 150]. Так були знайдені ті, на кого звалили причини голодомору 1933 р. Серед них відомі вчені-аграрники А. Сліпанський, О. Яната, А. Мізерницький та ін. З бібліотек терміново вилучали «шкідницьку» літературу цих авторів [5: 11-12] тощо.

Періодичними чистками і погромами тоталітарна система формувала абсолютно відданих виконавців волі компартії, із скованою ініціативою. В свідомість надовго заганяли страх. Такі працівники ставали вірними носіями радянської політики на селі.

Всупереч страшним погромам у сільськогосподарських інститутах і технікумах, їх колективи дійсно героїчними зусиллями в обстановці загального страху і підозри підготували за роки другої п`ятирічки 6963 інженерів-механізаторів сільського господарства, агрономів і ветеринарних лікарів; 6109 осіб закінчили вищі комуністичні школи, 21730 осіб - сільськогосподарські технікуми [8: 40-41].

Деякі позитивні зрушення в підготовці дипломованих кадрів сільського господарства видно із тих фактів, що за роки 1-ї і 2-ї п`ятирічок (з 1928 по 1937 р.) чисельність студентів у сільськогосподарських вузах України зросла більше ніж у 3 рази (із 4402 осіб до 13643), а в технікумах і середніх спеціальних школах - у 8 разів (з 4033 осіб до 32317). За цей час було підготовлено 47,6 тис. дипломованих спеціалістів сільського господарства [8: 51].

Змінюється керівний склад колгоспів і радгоспів. На 1937 р. в республіці працювали 27,3 тис. агрономів, зоотехніків, ветеринарів та інших спеціалістів [22: арк. 12], але з цієї кількості основна маса фахівців (понад 20 тис.) - в МТС і радгоспах [5: 460]. У колгоспах було їх ще дуже мало. Особливо мало було агрономів, лише 3890 осіб [22: арк.42]. Не вистачало голів колгоспів, хоча щороку їх готували понад 2 тис. осіб [21: 443]. Тільки з ветеринарних професій не вистачало в Україні 3,5 тис. спеціалістів. Тобто, в середньому один агроном обслуговував 7 колгоспів, а один зоотехнік - 35 [8: 50]. Низьким залишався професійний рівень колгоспних кадрів. Так, серед голів колгоспів спеціальну підготовку мали лише 22,1%, серед завідувачів тваринницькими фермами - 46%, серед бригадирів-рослинників - 17,2%, серед бригадирів-тваринників - 17,5% [9: 76] тощо.

У чому була причини такого гострого дефіциту керівних працівників та спеціалістів сільського господарства України на 1938 рік? Адже, здається, готували їх достатньо. Нині можна з певністю говорити - це масові репресії, чистки і арешти на всіх рівнях, серед всіх керівників і спеціалістів сільського господарства України, розпочинаючи від НКЗС і закінчуючи бригадами колгоспів.

Перші масові репресії серед керівного складу працівників сільського господарства були проведені політвідділами МТС. Так, за зрив хлібоздачі були арештовані всі керівники П`ятихатського зернорадгоспу, радгоспу ім. Петровського, директори Одесько-Миколаївського, Близнецького, Арбузинського і ще 4-х зернорадгоспів республіки. В Чернігівській області політвідділи «вичистили» з МТС «недобитків куркульства, ворожих куркуло-елементів» 27 осіб завдільниць, 35 - механіків, 59 - агроперсоналу, 44 - рахівників, 44 - бригадирів тракторних бригад, 41 - тракториста; з колгоспів було вичищено: 161 завгоспа, 419 членів правління, 150 комірників тощо. В Харківській області з 91 МТС було арештовано 1739 осіб (у середньому по 20 осіб на одну МТС). Перша в СРСР МТС Шевченківська в Одеській області була оголошена «гніздом, де організовувалось шкідництво тракторного центру». В результаті, більше половини керівників і спеціалістів були репресовані [15].

«Попрацювали» політвідділи і в колгоспах України. Наприклад, в одній Харківській області було репресовано 8787 осіб, з них: 312 голів колгоспів, 329 завгоспів, 293 членів правлінь, 230 бухгалтерів і рахівників, 225 комірників [1З]. Протягом 5-ти місяців 1932 р. майже 30% керівників середньої ланки сільського господарства України були арештовані [22: арк. 6]. На Соловках були знищені відомі українські агрономи О. Навроцький, І Бойко, В. Сапожніков, М. Арсененко, Р. Лашкевич [4: 85] та ін.

Усе це діялося всупереч тому, що самі ж політвідділи встановили порядок, згідно з яким без згоди загальних або бригадних зборів, колгоспників ніхто не мав права зняти з роботи. Всього в 1933 р. політвідділи виключили з партії, зняли з роботи 36% голів колгоспів, 25,6% бригадирів, 31,3% завідувачів тваринницькими фермами [8: 28]. Працівники ОДПУ, які були введені в 1933 р. в штат політвідділів, часто ставили себе поза контролем із боку парторганізацій, що призводило до масових порушень законності. Саме в цей період було встановлено абсолютно всі обмеження, щоб не допустити в МТС на роботу вихідців із «класово ворожих елементів». Так, у договорі між профспілкою МТС і наймитства і Тракторцентром передбачалося, що на роботу в МТС (навіть тимчасово)» ні в якому випадку не будуть допускатися нетрудові, куркульські елементи і колишні поміщики» [12: 12].

Звичайно, що для такої «напруженої праці» в голодних селах необхідні були додаткові фізичні зусилля. Тоді Москва негайно подбала про працівників політвідділів МТС і радгоспів. У всі політуправління на місця були розіслані телеграми з вимогою дати конкретні пояснення: як забезпечені продуктами і промтоварами названі працівники та їх сім`ї [22: арк. 7]. Всім працівникам політвідділів разом з їх сім`ями були виділені посилені пайки через апарати ДПУ [23: арк. 8].

Ще більші погроми розпочалися в кадровій системі сільського господарства України після приїзду в січні 1933 р. в республіку особистого посланця Й. Сталіна - П. Постишева. Перш за все, були арештовані 27 агрономів з органів НКЗС республіки «за пропаганду теорії М. Кондратьєва». Це був пробний камінь. Дуже швидко були розкриті «шкідницькі організації», «які працювали в НКЗС України, Держплані республіки і Укрсельбанку, Наркомпраці республіки». Було звинувачено в «диверсійній діяльності, використанні службового становища для створення голоду в Україні» і розстріляно 75 осіб. Саме на них і на відомих вже викладачів Харківського сільськогосподарського інституту було звалено всю вину за голод в республіці. Зразу ж на ці події відгукнулась президія ВУКу Робземліс, яка в своєму привітанні ДПУ республіки «засудила і заплямувала шкідницькі організації», привітала славні органи ДПУ і просила нагородити їх орденом Червоного Прапора [2].

Хвиля репресій прокотилася по всій республіці. В лютому 1933 р. за невиконання плану хлібоздачі були репресовані директори Велико-Бурлуцької, Гайсинської, Носівської та ряду інших МТС. У липні цього року відбувся суд над керівництвом Одеського зернорадгоспу. За приховування урожаю були розстріляні директор радгоспу, старший агроном, агроном-плановик, агроном-інспектор, головний бухгалтер [7].

Було репресовано 49,2% голів колгоспів у Одеській області, 44,1% - у Донецькій, керівників нижчих ланок, відповідно, 33,2% і 33,8% тощо. Всього тільки в грудні 1933 р. - січні 1934 р. у колгоспах України було ліквідовано 85 різних контрреволюційних організацій, репресовано понад 400 осіб [20,с. 279]. Їм на зміну на село було послано 10 тис. активістів з міста, ще 3 тис. дістали призначення на посади голів колгоспів, секретарів парторганізацій і уповноважених. У цілому в села України було направлено 40-50 тисяч осіб.

Це принесло негативні наслідки. Так, на 1 листопада 1933 р. серед спеціалістів сільського господарства 50,7% були звичайними практиками. Наприкінці 30-х років їх питома вага зменшилась до 42,1%, але все ж залишалась високою.

Арешти і розстріли продовжувалися в наступні роки другої п`ятирічки. Для прикладу можна взяти Чернігівську область. З перевірених на 2 серпня 1934 року 52 комуністів - голів колгоспів тільки по Прилуцькому району було виключено з партії та арештовано 10 чоловік. У цілому по області із перевірених 5020 комуністів було виключено з партії та арештовано 1302 (25,9%), переведено до кандидатів у члени партії і знято з роботи 280 осіб, переведено до співчуваючих 39 осіб. Всього по області тільки серед сільських комуністів (в основному керівників) потерпіло цього року 1997 осіб, що склало 1/3 частину обласної парторганізації [1].

За всі ці «справи» в Україні і за «турботу» про українські сільські кадри від душі дякувала рідній партії і особисто Сталіну у своєму виступі на II Всесоюзному з`їзді колгоспників-ударників (лютий 1935 р.) П.Ангеліна [19].

Особливо масові погроми і репресії серед працівників сільського господарства прокотилися в 1937 р. Насамперед було «прочищено» НКЗС республіки. В липні серед його працівників було «викрито 7 ворогів народу». Після цього за серпень-вересень було репресовано ряд керівних працівників і спеціалістів сільського господарства 17 районів України. Наприклад, були розстріляні секретар Гайсинського райкому партії на Вінничині, завідувач райземуправлінням, держагроном району, 3 агрономи МТС, голова колгоспу «Більшовик» [11].

Усі провали і недоліки в роботі сільського господарства УСРР валили на шкідницьку діяльність «ворогів народу». Так, у Шалигінському районі Чернігівської області в 1936 р. через погані умови утримання загинуло 1411 свиней, у 1937 р. за 9 місяців - 350 корів, 29 коней. Причина їх загибелі була знайдена не у відсутності кормів і відповідних приміщень, а в шкідництві з боку керівників і спеціалістів сільського господарства району. З цієї причини були розстріляні 4 ветеринарних лікарі, З фельдшери, 5 голів колгоспів [14].

Надзвичайно негативну роль у ті роки зіграли сількори. Республіканські газети друкували багато повідомлень з колгоспів (переважно під псевдонімами чи номерами), в яких всі негативні явища відносилися до шкідницької діяльності конкретних осіб. На ці факти зразу ж порушувалися кримінальні справи. В такий спосіб були репресовані голова колгоспу ім. Леніна Новогеоргіївського району на Харківщині, голова артілі «Більшовик» Охтирського району на Харківщині, ряд інших керівників і спеціалістів сільського господарства республіки [14].

Щоб якось виправити становище із керівними кадрами, парторганізації села залучали до керівної роботи в колгоспах жінок. У роки І п`ятирічки серед голів колгоспів та їх заступників жінок було одиниці. В період II п`ятирічки спостерігаються деякі зміни. За даними із 440 районів України, головами колгоспів та їх заступниками в 1936 році працювало 2823 (2,7% від загальної кількості), бригадирами тракторних бригад 4206 жінок (15%) і т. д. Особливо зростає кількість жінок серед бригадирів тваринницьких бригад - до 66,8% від їх загальної кількості [6: 108].

Не принесла значних результатів робота парторганізацій по зміцненню партійно-комсомольського прошарку серед керівників та спеціалістів сільського господарства України. На 1936 р. серед голів колгоспів комуністи становили 45,3%, серед бухгалтерів-рахівників - 1%, завідувачів тваринницькими фермами - 3,2%, бригадирів рільничих бригад - 2,2%, серед бригадирів тваринницьких ферм - 1,6% [6: 157] та ін.

Як бачимо, тут успіхи комуністів були в основному серед керівників колгоспів. Доступ безпартійним до керівництва колгоспів був обмежений. Щодо середнього керівного персоналу, то він ще не поспішав вступати в ряди ВКП(б). Причина, напевне, була в тому, що безпартійні керівники несли менше відповідальності за доручену ділянку роботи. Крім того, в цілому вплив компартії на селі був ще слабкий.

На кінець другої п`ятирічки освітній рівень колгоспних кадрів ще значно відставав від потреб виробництва. Так, на кінець 1937 р. із загальної кількості голів колгоспів тільки 7,5% закінчили районні колгоспні школи, 22,8% - закінчили курси, 9,6% працювали без спеціальності, колгоспні школи закінчили 2,5% голів ревізійних комісій, курси - 2,8%, а решту 92% були без спеціальної підготовки [23: арк. 38].

Без спеціальної підготовки були 43% бухгалтерів і рахівників, 75,5% бригадирів по рослинництву, 62% завфермами, 72,3% бригадирів-тваринників тощо.

Тобто, велика армія підготовлених у роки другої п`ятирічки спеціалістів сільського господарства або була репресована, або дуже слабо закріпилася на селі. Вони залишали села й осідали в різних управлінських конторах. Так, на кінець 1938 року із всієї кількості підготовлених спеціалістів 18,5% працювали в науково-дослідних організаціях, 21,8% - в навчальних закладах, 33,6% - в апараті центральних та земельних органів. Значна група (понад 12%) працювала в інших організаціях. Таким чином, спеціалістів із закінченою вищою освітою безпосередньо в сільському господарстві було лише 14%. Причому, багато з них також були зайняті не на виробництві, а мали справу з плануванням, статистикою тощо. У всій системі Наркомзему зоотехніків на виробництві було лише 15%, а інженерів тільки 3,2% [23: арк. 64] тощо.

На 1939 рік у колгоспах, радгоспах, МТС було зайнято не більше 1/10 всіх спеціалістів із закінченою вищою освітою.

Спроба ЦК ВКП(б) і РНК СРСР в 1939 р. перерозподілити спеціалістів сільського господарства нічого суттєвого не дала. Тому на місцях значна частина керівних працівників галузі не мала відповідної освіти. В кінці 30-х років спеціальну підготовку в колгоспах мали лише 59,2% агрономів, 72,0% - зоотехніків, 74,8% - ветфельдшерів [23: арк. 71].

Плинність спеціалістів з вищою і середньою спеціальною освітою склала за роки І-ї п`ятирічки 22,3%. Велика була плинність керівних кадрів. Так, у колгоспі «Радянське село» на Харківщині за 1930-1932 рр. голови правління мінялися 4 рази, в колгоспі «Червоний сівач» - 3 рази, в колгоспі ім. Чубаря - 3 рази, в колгоспі ім. Франка цієї області - 6 разів.

У 1932 році 60% директорів МТС працювали менше 1 року. В цьому році ЦК КП(б)У обстежив стан зернорадгоспів України. Їх нарахувалося 24.

Була виявлена велика плинність директорів господарств з причини «ненормальних відносин з місцевими органами, райкомами партії, органами ДПУ». На практиці це означало дуже часті рішення місцевих партійних і політичних органів про зняття з роботи керівників радгоспів. ЦК був змушений у березні 1933 р. прийняти спеціальну постанову, якою забороняв місцевим органам виносити рішення про зняття директорів радгоспів та їх заступників з роботи.

У березні 1935 року ЦК КП(б)У приймає постанову «Про плинність директорів МТС». У ній відзначалось, що за 1935 р. із 873 директорів було змінено 377 (43%). По МА СРР було змінено 60% директорів МТС [23: арк. 84].

З цих причин особливо гострою проблемою для сільського господарства України в довоєнні роки була плинність спеціалістів та керівників. Вони на селі довго на одному місці роботи не затримувалися. Відпрацювавши деякий час, ці спеціалісти або виїжджали взагалі, або влаштовувались на іншу роботу, яка не мала відношення до сільськогосподарського виробництва.

Таким чином, 1933-1938 рр. були дуже важким і складним періодом в історії українських сільськогосподарських спеціалістів. Їм довелось пережити роки форсованої підготовки і страшні випробування арештами та репресіями. Це наклало відбиток на дальшу їх долю та участь у житті країни.

Список використаних джерел

1. Вісті з сіл//Комуніст. - 2.08.1935.

2. Вітання ДПУ//Комуніст. - 8.11.1933.

3. Пірняк М. Важливі рішення//Комуніст. - 17.12.1935.

4. Гривачевський Б. Листи з Соловків. - К., 1992.

5. Затонський В. Итоги XI пленума ЦК й ЦКК ВКП (б) й задача работников просвещения. - X., 1934.

6. Женщины в СССР. Стат. справочник. - М., 1937.

7. Оліїв М. Багато злочинців.//За соціалістичну перебудову. - 11.09.1933.

8. Культурне будівництво в Українській РСР. - К., 1959.

9. Колхозы во второй сталинской пятилетке. - М., 1938.

10. Народне господарство Української РСР. - К., 1935.

11. Небезпека на селі//Комуніст. - 3.09.1937.

12. Материали о работе политотделов МТС за 1933. - М., 1934.

13. Працюють політвідділи//Комуніст. - 10.11.1934.

14. Паливода Г. Обстановка покращується//Комуніст. - 3.11.1937.

15. Сільські справи//Радянське село. - 21.01.1933.

16. Селяни їдуть вчитися//Комуніст. - 6.05.1934.

17. Селяни їдуть вчитися//Комуніст. - 8.05.1934.

18. Чистимо вузи//Комуніст. - 3.06.1937.

19. Чистка на селі//Комуніст. - 2.09.1937.

20. Такер Р. Сталин. Путь к власти. - М., 1991.

21. УРСР в цифрах. Стат. довідник. - К., 1936.

22. Центральний державний архів органів державного управління України. - Ф. 2623. - Оп.1. - Спр.19. - Арк. 222; Ф. 166. - Оп. 17. - Спр.16. - Арк. 92-93; Ф. 348. - Оп.1. - Спр.633. - Арк.1; Ф. 2623. - Оп.1. - Спр.492. - Арк. 12; Ф. 348. - Оп.1. - Спр.120. - Арк. 7.

23. Центральний державний архів громадських об`єднань України. - Ф. 1. - Оп. 2702. - Спр.3185. - Арк.; Ф. 1. - Оп.164. - Спр.23. - Арк.38.