Православні колегіуми та єзуїтські школи в Україні у XVIII сторіччі

Контрольна робота

на тему:

Православні колегіуми та єзуїтські школи в Україні у XVIII сторіччі

Православні колегіуми. У XVIII ст. крім Києво-Могилянської академії засновується ще кілька навчальних закладів вищого типу: Чернігівський, Харківський та Переяславський колегіуми.

Колегіум у Чернігові -- значному тодішньому політичному, економічному та культурному центрі Гетьманщини -- виник на базі слов'яно-латинської школи, переведеної архієпископом Л. Барановичем з Новгорода-Сіверського. Відкриття його відбулося у 1700 р. при архієпископі І. Максимовичі.

Спочатку через відсутність спеціального приміщення колегіум розмістився в келіях кафедрального Борисоглібського монастиря, а з 1705 р. -- у шести невеликих будинках, споруджених за підтримки гетьмана І. Мазепи. Того ж року на знак вдячності за надану підтримку перший префект колегіуму Антоній Стаховський присвятив І. Мазепі свою працю "Зерцало от писания Божественного". Однак через незручність приміщень, що знаходилися у шумному місці -- біля дороги, яка йшла від міських воріт, у XVIII ст. неодноразово піднімалося питання про переведення навчального закладу до П'ятницького монастиря. Нове приміщення для колегіуму було знайдене щойно 1776 p., коли він переїхав у будинок колишнього гетьмана П. Полуботка.

У матеріальному плані навчальний заклад залежав від архієпископи, яка збирала кошти на нього з монастирів і церков. Велике значення мали й пожертвування приватних осіб.

Викладачами колегіуму працювали в основному випускники Києво-Могилянської академії, отримуючи за свою роботу невелику платню. Серед них найвідомішими є А. Стаховський, І. Дубинський, Ф. Жолтовський, Л. Богословський, І. Поповський, Ф. Сулима, К. Політанський. До середини 30-х pp. XVIII ст. навчальний процес вели префект та два викладачі (ченці). З часом число останніх зросло до шести. А з половини століття серед викладачів з'являються світські особи.

Навчатися у колегіумі могли вихідці з різних соціальних станів, досить різні за віком. Серед них були діти з відомих українських родів Бакуринських, Грембецьких, Комаровських, Кричевських, Лизогубів, Мокрієвичів, Стаховських, Рославців та інших. Кількість учнів коливалася у межах 200--300 осіб.

До 70-х pp. XVIII ст. серед них значно переважали вихідці зі світських станів. Наприклад, наприкінці 30-х pp. тут навчалося 176 дітей світського походження та 78 -- духовного. Та вже у 1767/68 навчальному році це співвідношення змінилося: на той час у колегіумі було 111 дітей зі світських сімей та 102 -- із сімей священиків, що стало наслідком процесу розподілу освіти на духовну та світську.

Спочатку колегіум приваблював світське населення ґрунтовністю та широтою освіти, яку надавав. Та з часом він у примусовому порядку став набувати рис духовного закладу. Українська ж старшина почала направляти своїх дітей на навчання до російських навчальних закладів або й далі за кордон, прагнучи зрівнятися у всьому з російськими дворянами. Водночас стали зобов'язувати здобувати освіту дітей священиків, маючи на увазі, що вони продовжать справу своїх батьків. А в 1776 р. вийшли розпорядження російського уряду про перетворення українських колегіумів на духовні семінарії. На місцевому ж рівні цей процес тривав досить довго. У Чернігові лише 1784 р. єпископом Ф. Ігнатовичем прийнято рішення перейменувати колегіум у семінарію. Розпорядження ж про це Синоду датовано 1786 р.

За своєю структурою навчання у колегіумі наближалося до навчання в академії. Спочатку тут було відкрито класи фари, інфіми, граматики та синтаксими. З 1705 р. з'явився клас поетики, а згодом і риторики. Філософію вивчали разом з іншими предметами, виділивши її у самостійний курс лише у 1749 р. Сталося це завдяки зусиллям архієпископа, відомого професора Києво-Могилянської академії А. Дубневича. Його ж клопотання перед Синодом про відкриття богословського класу успіху не принесли. А отже, не справдилися надії щодо перетворення навчального закладу на університет.

Нещодавно перекладений та опублікований один з курсів філософії за 1740-- 1747 pp., який читали у колегіумі і який містив великий обсяг інформації з діалектики, логіки, фізики та космології, відомості з метеорології й геології, дані з анатомії та фізіології. Велика увага у цьому "Курсі всієї філософії" приділялася так званій філософії моралі, яка поділялася на етику, економію та політику. Етика, або вчення про мораль, розглядала норми поведінки особи в суспільстві, економія зосереджувалася на принципах раціонального господарювання, політика вивчала питання державного устрою та управління.

У 1708 р. з'явився перший підручник, створений у колегіумі, курс риторики -- "Ключ знання" А. Стаховського. З 70-х pp. тут використовується популярний підручник німецького вченого Ф. Баумейстера "Основи філософії"", виданий 1747 р.

Приблизно з 1706 р. у колегіумі почали викладати курс історії, якому керівництво навчального закладу, особливо префект А. Стаховський, приділяло виняткову увагу. Ставши після І. Максимовича архієпископом, він займався перекладом історичних творів Тіта Лівія, наголошуючи на тому, що цей римський автор був великим патріотом своєї батьківщини, а отже, гідним прикладом для вихованців колегіуму.

Крім того, у колегіумі викладали математику, географію, латинську, польську та грецьку мови. З плином часу почали вивчати німецьку й французьку мови. Спочатку навчальний процес здійснювався українською та латинською, а згодом і російською мовами. Значну увагу приділяли музиці й співу. У колегіумі існував хор та інструментальний оркестр. Не залишалося поза увагою й малювання. Навчання тривало шість, пізніше -- вісім років.

Довгий час (до 1774 р.) у колегіумі не вели офіційного обліку учнів. Вони могли навчатися з перервами, вільно переходити до інших навчальних закладів. Це було однією з ознак демократичної форми навчання. Свого часу така практика привела навіть до непорозумінь з російськими владними структурами. Так, 1727 р. архієпископ І. Рогалевський, отримавши запит Синоду про кількість учнів колегіуму, відповів, що такого роду списків не існує. А 1737 р. до нього надійшло розпорядження Синоду про направлення частини випускників за їх бажанням на церковну службу та примусове залучення інших до роботи у державних установах. На це І. Рогалевський відповів, що примус є порушенням прав малоросійського народу і тому піти на виконання частини наказу щодо світської служби він не може.

Зі стін Чернігівського колегіуму вийшло багато відомих особистостей. Один з них -- Д. С. Самойлович (Сушинський) після продовження навчання в закордонних університетах став відомим епідеміологом, членом 12 закордонних академій.

Професори колегіуму зробили чимало й позаосвітянською нивою. Це, зокрема, стосується їхнього внеску у створення юридичного кодексу "Права, за якими судиться малоросійський народ", над яким працювали А. Дубневич, Д. Бі-линський та Т. Сморжевський.

Як і у Києво-Могилянській академії, для бідних студентів при колегіумі існувала бурса, мешканців якої частково підтримувала архієпископія. Та це допомагало мало, тому учні мусили самі турбуватися про забезпечення себе хоча б найнеобхіднішим для прожиття.

Для популяризації свого навчального закладу викладачі та студенти влаштовували диспути, на які запрошували київських міщан, розповсюджували власні поетичні твори. При колегіумі існувала солідна бібліотека, створена на основі особистих зібрань Л. Барановича та поповнена з інших джерел. У ній зберігалися тисячі книг і сотні давніх рукописів, що не дійшли до наших днів.

Харківський колегіум було відкрито в 1726 р. клопотанням бєлгородського єпископа Є. Тихорського та за підтримки князя М. Голіцина. Він створювався на базі середньої духовної школи, перенесеної з Бєлгорода. Спочатку для колегіуму було куплено будинок та приписано до Покровського монастиря, за кошти якого передбачалося його утримання. Крім того, М. Голіцин подарував колегіуму село та чотири хутори. Надалі Голіцини продовжують надавати допомогу. Так, вони утримували 12--15 учнів, які навчались на відмінно, виділяючи для них 500 руб. на рік. Загалом навчальний заклад значною мірою існував за рахунок благодійницької підтримки. Впродовж кількох десятиліть його господарство розвинулось настільки успішно, що на першу половину XVIII ст. порівняно з іншими колегіум уже мав найкращі матеріальні умови.

Однак такий стан справ проіснував лише до середини 60-х pp. У 1764 р. колегіум було переведено на річну штатну суму, а збори на нього з церков та монастирів скасовувались. Негаразди, з якими з цього часу стикається навчальний заклад, ілюструє звернення єпископату до Синоду в 1766 р., у якому, зокрема, говорилось: "Вчителі й учні в їжі зазнають надзвичайну нестачу... учні, шукаючи легкого денного прокормлення, милостиню просять". Остаточний удар по його матеріальному благополуччю "Завдала секуляризація церковних та монастирських вотчин, проведена на Слобідській Україні у 1786--1788 pp. Крім того, це означало різке зростання залежності колегіуму від центральної влади.

Штат його викладачів був сформований і надалі поповнювався з випускників Києво-Могилянської академії та інколи з українців, які закінчили Московську слов'яно-греко-латинську академію, хоча з 40-х pp. їх більшість є випускниками колегіуму. Платня для викладачів була визначена у розмірі 60 крб. на рік, причому вона значно диференціювалася залежно від класу, в якому вони працювали. Так, у двох нижчих класах викладачам платили по 6 крб. на рік, від 3-го по 5-й -- по 8 крб., у 6-му -- по 12 крб., викладач філософії отримував 14 крб. З часом платня викладачам збільшилася.

Як й інші навчальні заклади Лівобережжя, колегіум був всестановим. Чисельність учнів колегіуму в окремі роки (1737, 1781, 1790) перевищувала 500 осіб. Серед них була значна частка вихідців з духовенства. Це було пов'язане з виходом законодавчих актів, що зобов'язували осіб, які розпочинають духовну кар'єру, здобувати освіту у відповідних закладах. Так, на 1742 р. у Білгородській єпархії було всього 7 % дітей духовенства, котрі з тих чи інших причин не навчались у колегіумі.

Навчання в колегіумі тривало 13 років: у шести класах до риторики включно -- по одному року, у класі філософії -- 2 роки, у класі богослов'я (відкритому у 1734 р.) -- 4 роки. Найбільшою популярністю в учнів світського походження користувалися класи риторики та поетики. До того ж світські особи могли опановувати, крім слов'янської, грецької та латинської, французьку, німецьку та італійську мови, математику, географію, інженерну справу, малювання, архітектуру, артилерію з геодезією та інші дисципліни. З 60-х pp. під тиском імперського центру все більше часу приділяється вивченню російської мови.

Особливою увагою керівництва навчального закладу користувалось виховання учнів. Цікавим прикладом цього є розпорядження єпископа Петра Смєлича від 1734 р. За його наказом духовенство Харкова мусило брати собі на квартири по 2--3 учні й "доглядати за ними, як за своїми дітьми". Всі провини вихованців каралися досить помірно. При цьому адміністративно-викладацький склад намагався діяти за допомогою пояснень та переконань 19.

Читати курс "християнського добронравія" у колегіумі у 1768--1769 pp. було запрошено Г. Сковороду. Він же, вважаючи, що заповіді Божі, як і всю Біблію, треба розуміти не буквально, вчив бачити їх внутрішній зміст. За його розумінням, весь цей зміст у любові. Всі ж церковні обряди -- це лише ознаки любові, без якої вони нічого не варті. Г. Сковорода вчив, що Царство Боже треба бачити у самій людині, а не шукати щастя десь у іншому місці. Бог -- це і є щастя, розум, правда. Викладаючи ці істини, Г. Сковорода навіть відмовився отримувати платню. Він же виступав за гуманізм у навчально-виховному процесі, першим в українській педагогіці висунув ідею природного виховання. Певна річ, за такого незвичного підходу до своєї роботи, несхожості на інших він не міг довго втриматися на своєму місці і невдовзі мусив стати мандрівним учителем.

Викладачі колегіуму, крім одружених, мешкали в своєрідному гуртожитку у монастирських келіях. Адміністрація закладу виділяла їм дрова та свічки. Для усіх разом закладався стіл на обід та вечерю, у належні дні до столу закуплялося м'ясо, а в святкові дні готували чотири страви. Крім того, кожному на келію на обід та вечерю видавалося пиво, а кожного вівторка, четверга та неділі у ректорській келії можна було скуштувати не менше двох чарок горілки. На великі свята, а часом і в неділю до столу викладачів видавалися мед та "вишнівка".

Для потреб викладачів і студентів у Харківському колегіумі на основі зібрання книг Є. Тихорського з 83 примірників було створено солідну бібліотеку. У 1732 р. до бібліотеки колегіуму перейшло 609 книг із зібрань С. Яворського, у якому були томи з історії, філософії, географії, медицини, чимало релігійних та художніх творів, зокрема Арістотеля, Сенеки, Діогена, Флавія, Гомера, Езопа, Софокла, Я. Кохановського, С Твардовського, Ф. Прокоповича, "Синопсис" 1678 р. видання тощо. У 1769 р. у бібліотеці було уже близько 2,5 тис. книг. Надалі вона продовжувала комплектуватись значною мірою й за рахунок московських та петербурзьких видань. Так, у 1771 р. колегіум звернувся до Московського університету з проханням про літературу для французького, німецького та італійського класів, книги з історії, географії, геометрії тощо.

Окрема бібліотека була створена й при бурсі, побудованій для бідних студентів. А в 1793 р. при колегіумі відкривається друкарня.

Уже під час навчання учні займались просвітницькою діяльністю, а після закінчення колегіуму обіймали різні духовні посади переважно на Слобожанщині та в сусідніх регіонах, окремі потрапляли до Москви чи Петербурга, а іноді й у віддаленіші від України землі. Проте церковною діяльністю роль випускників колегіуму не обмежувалась. Протягом XVIII ст. чимало з них обійняли різні світські посади.

Переяславський колегіум був відкритий в жовтні 1738 р. стараннями єпископа Арсенія Берло -- випускника Києво-Могилянської академії та Львівського університету. В 1737 р. єпископ зібрав дані про осіб, котрі навчалися в академії та потенційно могли стати учнями колегіуму. Його діяльності сприяв й указ імператриці Анни Іоаннівни про заснування училищ для навчання дітей духовенства, виданий наступного року. Тоді ж на прохання А. Берло настоятель Києво-Печерської лаври Іларіон Негребецький передав на потреби майбутнього навчального закладу чотири хати поблизу Переяслава. Саме ж дерев'яне приміщення колегіуму було споруджене на території, прилеглій до Вознесенського монастиря.

У цьому ж році по єпархії було розіслано розпорядження єпископа направити до колегіуму схильних до навчання дітей, причому йшлося про тих, які вже мали елементарні знання: вміли читати та писати. З Києва були викликані викладачі. А вже наступного року через брак учителів до викладацької справи було залучено трьох священиків, котрі свого часу вивчали богослов'я.

Колегіум було відкрито 2 жовтня. Тут одразу почалося викладання в шести класах, до яких вступили 110 учнів. У фарі розпочали навчання 30 учнів, в інфімі -- 27, у граматиці -- 11, синтаксимі -- 24, поетиці -- 6 та риториці -- 12 осіб. Хоча більшість дітей походила з сімей духовенства, значне число -- 45 учнів було зі світських сімей. До нижчих класів зараховували дітей, які мали певну початкову освіту, а до вищих -- студентів, котрі вже навчалися у Києво-Могилянській академії. З плином часу співвідношення вихідців з духовенства та світських верств населення залишалося приблизно на одному рівні. Так, у 1766 р. в колегіумі навчалося 122 учні. Синів священиків серед них було 67, дяків -- 8, шляхтичів із земель, підвладних Польщі, -- 7, козацької старшини -- 20, козаків -- 9, простолюдинів -- 11.

Заслуговує на увагу діяльність А. Берло з подальшого матеріального забезпечення навчального процесу. За його розпорядженням до витрат на колегіум, крім Вознесенського монастиря, були залучені й інші монастирі та міські священики. Попередньо було визначено їхні потенційні можливості та розміри внесків. Уже в серпні розпочався збір продуктів харчування для учнів. При А. Берло також було побудовано бурсу для бідняків, на утримання мешканців якої виділялася частина внесків, що збирав єпископ на потреби колегіуму.

При одному з наступних єпископів -- Іоанні Козловичі -- у 1753--1757 pp. був споруджений новий кам'яний корпус колегіуму. У цьому одноповерховому будинку, що зберігся до нашого часу, є вестибюль, чотири класні кімнати, приміщення бібліотеки. Крім того, було зведене нове приміщення для вихідців з небагатих сімей. Для вчителів призначалися окремі помешкання -- келії. Згаданий єпископ вперше призначив викладачам платню. А в 1782--1783 pp. за єпископства Іларіона Кондратовського до основного будинку колегіуму було прибудовано ще один клас.

Навчання в закладі розпочиналося з підготовчого класу -- фари. У наступних трьох особливу увагу приділяли вивченню латинської, грецької, російської, польської, а також української книжної та слов'янських мов. Поряд з цим учні опановували основи арифметики, геометрії, нотного співу, катехізису. Не залишалася поза увагою й література, особливо класична. У класі синтаксими учні вже вчилися писати твори на морально-виховні теми, а в наступних оволодівали теорією та практикою складання поезій, написання та виголошення промов.

З 1773 р. у колегіумі розпочалося викладання філософії, а з 1781 р. -- і богослов'я, що давало змогу отримати закінчену богословську освіту в одному навчальному закладі.

Важливо, що крім цих дисциплін у колегіумі можна було отримати початкові знання з медицини, що давало поштовх молоді до продовження вивчення її у спеціальних навчальних закладах Росії. А в 1764 р. єпископат видав цікаве розпорядження: тих студентів, котрі виявлялися нездатними до вивчення латинської мови, а отже, й до опанування основних дисциплін колегіуму, залучати до навчання живопису, аптекарства, столярної справи тощо. При цьому особливо цінувалося ремесло іконописця.

Починаючи з 1785 p., коли було ліквідовано окрему Переяславсько-Бориспільську єпархію, частину викладачів та учнів колегіуму було переведено до Новгород- Сіверської семінарії. Крім того, у Переяславі були закриті класи філософії та богослов'я, що фактично означало припинення існування колегіуму як навчального закладу. Лише в 1799-- 1800 pp. відновилося викладання цих курсів.

Неповні колегіуми являли собою власне середню школу без викладів з філософії. Така школа давала типову гуманістичну освіту з семи вільних мистецтв -- граматики, поетики, риторики, арифметики, геометрії, діалектики й музики. Навчальна програма складалася з п'яти класів: найнижчого класу граматики (grammatica), що в свою чергу розбивався на класи інфіми, граматики й синтаксису, та класів поетики (poesis) й риторики (rhetorica). Головним предметом середньої школи була латинська мова. В інфімі викладали її елементарний курс, включно до навиків складання речень, а також ази грецької мови.

Другий клас -- граматики -- охоплював викладання всієї латинської граматики, але ще на полегшеному рівні, а навички грецької мови обмежувалися вмінням складати речення. Клас синтаксису мав на меті дати учням досконале знання латинської мови та правил віршування, а володіння грецькою мовою передбачалося на рівні елементарної граматики. Засадничим підручником з латинської мови єзуїтських колегіумів залишався підручник єзуїта Еммануїля Альвареса "De Istitutione Grammaticae Libri Tres", виданий вперше у 1572 p. і неодноразово перевиданий зі змінами впродовж наступних століть. Грецьку мову вивчали за підручником Гретцера. Для читання використовували твори Цицерона, Овідія, Вергілія, Цезаря, Тіта Лівія, Езо-па, Федра та інших класичних авторів.

Клас поетики, мав дати знання властивостей мови та правил вимови. Цьому сприяли регулярні й часті письмові завдання, інтенсивне читання стародавніх авторів і виклади вступних засад риторики. Основним на цьому етапі був підручник Кіпріана Соареса "De arte rhetorica libri III", який неодноразово перевидавався в Речі Посполитій (відомі щонайменше 35 його польських видань).

В останньому, п'ятому, класі серед-ньої школи (rhetorica) учні оволодівали досконалою вимовою та мистецтвом поезії, вивчаючи твори Цицерона, Квінтіліана, Гомера, Арістотеля, Гесіода, Платона, Фукідіда та інших.

Елементарних знань з математики учні набували у початкових (граматичних) класах колегіумів. Зазвичай підручником слугувала "Epitomae Arithmeti-cae practicae" єзуїта Криштофа Клавіуса. Використовувався у XVII ст. також підручник польських єзуїтів "Arithmetica practica in usum Scholarum S. J. opera Patrum eiusdem S. conscripta" (Краків, 1609).

Велику увагу середня школа приділяла різноманітним практичним завданням: усним та письмовим вправам, диспутам, власним письмовим композиціям учнів, переказам, а також тренуванню пам'яті завдяки запам'ятовуванню цілих уривків зі стародавніх авторів. Раз на тиждень, у неділю, у всіх класах викладалися засади католицької релігії. Підручником слугував катехізис Петра Канізія.

Наприкінці навчального року відбувалися екзамени, за результатами яких учнів переводили до наступного класу.

У межах повного курсу філософії вивчали логіку, фізику, математику, метафізику й етику, проте повний курс філософії викладали не у всіх колегіумах.

На момент ліквідації ордену єзуїтів у 1773 р. на українських землях повними, або колегіумами вищого типу, були Ярославський, Перемишльський, Луцький, решта колегіумів належала до неповних.

Із середини XVII ст. єзуїтське шкільництво переживало кризу, спричинену кількома чинниками, найважливішим з яких була застаріла програма єзуїтських шкіл, кодифікована в Ratio Studiorum (1599). Ratio регламентувало навчальні дисципліни, програми, підручники, розклад занять та інші питання шкільного життя. Воно було обов'язковим керівництвом для всіх шкіл ордену незалежно від країни і не переглядалося, відколи було затверджено й опубліковано. Єзуїтську освіту все більше й більше критикували за поверховість, відсутність зв'язку з реальним життям і його потребами. Слабкою також стала підготовка вчителів, про що, зокрема, свідчить кореспонденція самих єзуїтів останньої чверті XVII ст. Серйозною перешкодою для функціонування колегіумів були війни, що супроводжувалися людськими втратами й матеріальними збитками. Зокрема, в роки Національно-визвольної війни багато колегіумів змушені були припинити навчання. Так, Вінницький колегіум, закритий 1648 p., поновив свою діяльність лише 1732 р. У 1648 та 1654 pp. не діяв й Ксаверівський колегіум, а 1678 р. рішенням Сейму його було перенесено до Овруча. Майже припинилося викладання також в Острозькому колегіумі, де тимчасово (до 1666 р.) діяв лише клас граматики для світських учнів. Класи граматики Барського колегіуму були знову відкриті тільки у 1723 р. Київський та Переяславський колегіуми, зачинені з початком війни, по її закінченні не відновилися взагалі. Кам'янець-Подільський колегіум не діяв в роки перебування міста під владою Туреччини (1672--1699). Важким часом для Ярославського, Кросненського, Перемишльського, Красноставського та Самбірського колегіумів стали роки Північної війни, які супроводжувалися пожежами, руйнаціями, грабуванням, контри-буціями, епідеміями, що призвело до зменшення кількості учнів і викладачів колегіумів.

У першій чверті XVIII ст. єзуїтське шкільництво почало оновлюватися. Відчуття необхідності реформ виникло всередині самого ордену, але не останню роль відіграли нові західноєвропейські освітні тенденції. Розвиток освіти у Західній Європі у XVIII ст. характеризувався двома головними рисами: збільшенням кількості освітніх закладів та секуляризацією освітянського процесу. Остання виявилася у введенні нових предметів навчання, що більше відповідали духові епохи Просвітництва і потребам абсолютизму. Для збереження своїх позицій у сфері освіти єзуїти повинні були реагувати на нові потреби часу.

Найрадикальніших змін зазнало викладання філософії та історії. Зокрема, у філософських курсах було обмежено вузько філософську, особливо метафізичну, проблематику, натомість розширено викладання експериментальних наук -- фізики та астрономії. У 1730 р. Генеральна конгрегація ордену ухвалила включення експериментальних наук до курсів філософії й взагалі до шкільних програм єзуїтських шкіл. Це було найбільшим відступом від Ratio Studio-rum. Експериментальна фізика викладалася професором філософії.

У XVIII ст. пожвавлюється видавнича діяльність єзуїтів. Збільшується й поліпшується видання підручників та іншої навчально-дидактичної літератури. Польські єзуїти не тільки продовжують використовувати іноземні підручники, а й розширюють видання власних.

Серед підручників з математики, написаних польськими єзуїтами, була "Іп-formacja matematyczna" Войцеха Бистржоновського (Люблін, 1743, 1749). Підручник з рахування "Alpha matheseos, arithmetica theoretica et practica", виданий у Вільні 1733 p., містив початки алгебри, знання про степені й корені, відомості про міри, ваги і монети, а також початки геометрії та астрономії. Авторами підручників з філософії були Ян Моравський, Казимир Островський, Стефан Щанєцький, Станіслав Шадурський. Видатний литовський філософ XVIII ст. Антоній Скорульський у своєму підручнику з філософії "Commenta-riorum philosophiae" (Вільно, 1755) ширше подав нові напрями у філософії та приділив більше уваги природничим наукам.

У XVIII ст. єзуїти відкрили новий тип навчального закладу, призначений для нащадків магнатерії та заможної шляхти -- collegium nobelium. Він був змодельований з аналогічних навчальних закладів для знаті у Західній Європі. Спершу такі рицарські школи або, як їх ще називали, рицарські академії виникли після Тридцятирічної війни в німецьких державах. Ці аристократичні навчальні заклади дуже швидко набули популярності й у інших європейських країнах. Рицарські школи були платними і пропонували освітню програму, що мала на меті підготовку майбутніх державних чиновників. Вона включала в себе європейські мови (французьку та німецьку), політику, економічні науки, юриспруденцію, історію, військову та цивільну, архітектуру, а також власне "рицарські науки" -- фехтування, танець, їзду верхи. Навчання в collegium nobelium тривало в середньому 7--9 років. Вони були незалежними від єзуїтських колегіумів навчальними закладами зі своїм ректором та викладацьким складом.

Спроба відкрити першу у Речі Посполитій рицарську школу належить до другої половини XVII ст. Одним з ініціаторів проекту був єзуїт Бартоломей Вонсовський, котрий протягом 1671-- 1674 pp. обіймав посаду ректора Ярославського колегіуму. За зразок були обрані рицарська школа у Неаполі та математична семінарія у Венеції. Плани створення рицарської школи Б. Вонсовський обговорював з тогочасним великим коронним гетьманом Яном Собєським, але за браком коштів переговори не увінчалися успіхом.

З семи рицарських шкіл Речі Посполитої на українських землях діяли дві, що виникли на базі конвіктів для шляхти в Острозі та Львові. Конвікти, або інтернати для молоді, створювалися спочатку для дітей з незаможних родин. Конвікт в Острозі був уфундований Анною - Алоїзою Ходкевичевою 1640 р. для 20 збіднілих шляхтичів23. У XVIII ст. він налічував близько 30 слухачів. 1751 р. цей шляхетський конвікт було перетворено на рицарську школу -- незалежний від Острозького колегіуму заклад, який мав свого ректора. Його студенти вчилися за окремою навчальною програмою. Вчителями у ньому були також єзуїти-іноземці.

Львівську рицарську школу було відкрито 1749 р. на базі існуючого там з 1709 р. конвікту для шляхетської молоді. Вона була заснована завдяки фундації київського ловчого Францішка Завадського. Її студентам викладали латинську, польську, німецьку та французьку мови, історію Польщі та загальну історію, географію й хронологію, математику і геометрію, цивільну й військову архітектуру, астрономію, статистику та право. Правно-політичні стосунки в Речі Посполитій слухачі академії вивчали за творами протестантів Христофа Іоанна Харткноха "Respublica Polonica duo-bus libris illustrata" (1678) та Годофреда Ленгніха "Jus publicum Regni Poloniae" (Гданськ, 1742, т. 1, 2; 1765, 1766, т. 1, 2). Про зміст і рівень історичних та правових знань, що викладалися у Львівській рицарській школі, можна судити з фіксованих джерелами питань, які виносилися на іспити.

З метою підготовки учительських кадрів єзуїти відкрили в Ярославі учительську семінарію, що діяла періодично у 1661--1662, 1664--1665, 1672-- 1673, 1691--1736 та 1751--1758 pp. У другій половині XVII ст. в ній викладав видатний теоретик риторики Ян Квяткєвич. У роки функціонування семінарія випускала до 20 вчителів. У XVIII ст. до програми було введено викладання французької мови, математичних наук та історії.

У XVIII ст. єзуїти стали приділяти більше уваги підготовці професорсько-викладацького складу для своїх колегіумів. З 50-х pp. XVIII ст. майбутніх професорів математики та експериментальної фізики готували за кордоном -- у Празі, Парижі, Відні, Римі.

У XVIII ст. для випускників філософських студій були організовані спеціальні дворічні курси, що мали на меті підготовку викладачів з математики, експериментальної фізики, архітектури та грецької мови. Такі курси існували у Львові й Красноставі.

Протягом XVIII ст. прослідковується загальне розширення мережі єзуїтських навчальних закладів у межах усієї Речі Посполитої: якщо на 1700 р. налічувалося 46 єзуїтських шкіл, то на 1750 їх було вже 66. Кількість працюючих в них викладачів зросла на 70 % -- з 244 у 1700 р. до 417 у 1773 p., а кількість студентів за цей самий час побільшала приблизно на 60 % -- з 10200 до 16400. На українських землях кількість колегіумів за період 1700--1773 pp. зросла з 9 до 15, а їх професорський склад збільшився майже вдвічі -- з 41 до 90.

У найстарішому єзуїтському колегіумі на українських землях Речі Посполитої -- Ярославському -- діяли філософські студії для світських студентів.

Майбутні ж служителі культу мали змогу відвідувати лекції з моральної та полемічної теології. У 1673--1675 pp., у зв'язку зі спробами ректора Б. Вонсовського заснувати рицарську школу, у Ярославському колегіумі були відкриті математичні студії, на нетривалий час поновлені на початку 80-х pp.

Одним з найбільших на українських землях у другій половині XVII-- XVIII ст. продовжував залишатися Львівський єзуїтський колегіум, чисельність студентів якого сягала 600--700 осіб. У 1673 р. колегіум отримав від генерала ордену Павла Оліви право надавати випускникам-єзуїтам академічні ступені з філософії та теології. У 1743 р. в колегіумі було відкрито дворічний курс математики для майбутніх професорів єзуїтських шкіл. Його викладачами були професори Фаустин Гродзицький (1743-- 1749), Міхал Радзиміновський (1749-- 1753), Томаш Сєкержинський (1753-- 1769) і Людвік Гошовський (1769-- 1773). У 1769 р. було запроектовано будівництво астрономічної обсерваторії, яка зводилася на кошти Себастіана Сєраковського. Львівський колегіум мав одну з найбільших і найкращих бібліотек, каталог якої на 1773 р. налічував 10 000 назв. У Перемишльському колегіумі, відновленому 1654 p., філософію для світських студентів викладали з 1688 p., а теологію для священиків дієцезії -- з 1659 р. У 1754 р. Вацлав Ієронім Сєраковський заснував другу кафедру філософії, а також кафедри догматичної й моральної теології для кліру.

У XVIII ст. у Барському колегіумі періодично читалися лекції з моральної теології для дієцезіального кліру. Після тимчасового закриття закладу на час Барської конфедерації 1768 р. класи з викладанням риторики й логіки було заново відкрито у 1771 р. Напередодні ліквідації ордену тут існувала чотирикласна школа зі скороченими викладами філософії та теології.

У 1700 р. було відновлено навчання у Кам'янець-Подільському колегіумі. Курс філософії для світських студентів викладався у 1726--1769 pp., а курс моральної теології для єзуїтів діяв з перервами у 1610--1672, 1709--1726, 1738-- 1762 і 1771--1773 pp.

У Кросненському колегіумі моральна теологія для дієцезіального кліру викладалася з 1661 p., а з 1731 р. велися виклади з філософії для світських студентів.

Вінницький колегіум з 1665 р. функціонував лише періодично, і навчання велося тільки у нижчих, тобто граматичних класах. Нормальне функціонування цього навчального закладу почалося лише у 1732 p., a 1758 р. тут було запроваджено курс з філософії та математики.

Резиденція єзуїтів в Овручі, а пізніше й колегіум, постали на базі перенесеної сюди за дозволом Сейму 1678 р. фундації єзуїтів із Ксаверова. У 1685 р. було відкрито класи граматики. Постійні виклади з поетики почалися з 1728 p., натомість риторику викладали лише періодично. У 1726--1758 pp. священики київської дієцезії могли слухати тут курс з моральної теології. У 1716--1722 pp. школа тимчасово не діяла. У середині XVIII ст. у колегіумі навчалося близько 300 учнів.

У 1691 р. в Красноставському колегіумі було відкрито класи поетики та риторики, а також курс моральної теології для дієцезіального кліру. У 1728-- 1736 pp. діяли математичні студії для кількох світських студентів і студентів-єзуїтів. Колегіум мав багату бібліотеку, у якій на 1773 р. налічувалось понад 6000 томів, а також велику кількість рукописів. Саме цією бібліотекою користувався Каспар Несецький під час написання своєї праці "Korona Polska".

Колегіум у Станіславі був створений на кошти київського воєводи Юзефа Потоцького. У 1718 р. у ньому було відкрито дворічний курс філософії. З 1726 по 1735 р. при колегіумі існувала бурса для 8 убогих шляхтичів, заснована дружиною Юзефа Потоцького -- Вікторією. Бурсаки були зобов'язані відвідувати лекції з філософії. Окрім того, у 1726 р. завдяки фундації Вікторії Потоцької постали кафедри німецької та французької мов. Моральну теологію в колегіумі викладали у 1726--1727 pp.

Фундатором Житомирського колегіуму був житомирський староста Казимир Отецький. У колегіумі з 1747 р. викладали граматику, з 1754 р. -- поетику і з 1757 р. -- риторику. Окрім того, з 1762 р. читали дворічний курс з моральної теології для священиків дієцезії. На 1773 р. тут діяла чотирикласна школа.

Усі єзуїтські колегіуми мали свої бібліотеки, жодна з яких не збереглася цілісно як окреме зібрання.

Для незаможної шляхетської молоді при деяких колегіумах існували конвікти (інтернати). У Кам'янці-Подільському конвікт, що був заснований ще 1614 р. на кошти кам'янецького старости Вацлава Олександра Калиновського, функціонував до 1672 р. Відновлений 1714 p., він діяв ще й після ліквідації колегіуму й проіснував до 1783 р. Учні відвідували заняття у колегіумі, а додатково їм викладали ще й німецьку мову. Кременецький конвікт було відкрито у 1749-- 1750 pp. на кошти литовських стольників Рачиборського та Базальського. Окрім того, у Кременці луцький канонік Темезвара заснував конвікт для синів неофітів, котрі перейшли у католицьку віру з іудаїзму та магометанства. Луцький конвікт було створено 1752 р. Його вихованці відвідували заняття публічної єзуїтської школи, а також мали ще виклади з додаткових дисциплін у самому конвікті. З 1754 р. діяв шляхетський конвікт при Вінницькому колегіумі. Кількість слухачів Кросненського конвікту, відкритого 1766 p., коливалася від 8 до 12. Окрім відвідування занять в колегіумі, конвіктори студіювали французьку, німецьку мови та географію.

При багатьох колегіумах існували музичні бурси. При Ярославському, Львівському та Луцькому колегіумах вони виникли ще в XVI -- першій половині XVII ст. З 1647 р. існувала музична бурса при Кросненському колегіумі. Аналогічний заклад було відновлено 1706 р. при єзуїтському колегіумі Кам'янця-Подільського після переходу міста з турецького підданства до Речі Посполитої. Музичні бурси діяли також у Перемишлі (з 1689 p.), Красноставі (з 1700 p.), Кременці (з 1720 p.), Станіславі (з 1720 p.), Житомирі (з 1766 p.), Вінниці (з 1769 p.), Овручі. Музична бурса Барського колегіуму, відкрита у XVIII ст., на час ліквідації ордену налічувала 80 нотних рукописів.

Невід'ємною складовою шкільного життя єзуїтських колегіумів були театри. Як правило, вони засновувались у перші роки існування цих навчальних закладів. Вистави ставили переважно на релігійні та історичні сюжети морально-повчального змісту.

Серед видатних єзуїтів, доля яких тривалий час була пов'язана з українськими землями, слід згадати і Каспара Несецького (1682--1744), проповідника у Львові (1719--1720) та Красноставі (1723--1744). Саме у Красноставському колегіумі, як зазначалося, К. Несецький працював над своєю "Короною Польською" і тут підготував її до друку. У Красноставі його було й поховано.

Після заборони ордену єзуїтів буллою Папи Римського Климента XIV від 21 липня 1773 р. маєтності єзуїтів у Речі Посполитій були описані й передані на потреби Едукаційної комісії, проте багато єзуїтських викладачів залишилося працювати у реформованих комісією колишніх навчальних закладах ордену.