Соціальні протистояння у паперовій галузі України на початку ХХ століття

Соціальні протистояння у паперовій галузі України на початку ХХ століття

Автор:

Володимир Студінський,

кандидат економічних наук,

доцент кафедри економічної теорії

Національного педагогічного університету

ім. М. Драгоманова, м. Київ

В статті розглянуті питання соціальних протистоянь на переробних підприємствах України на початку ХХ століття. Визначено, що головними причинами таких конфліктів були насамперед економічні негаразди як на виробництвах, так і у суспільстві в цілому. Підкреслено, що у періоди гострих суспільних конфліктів, як то революційні події 1905 та 1917 років, протистояння робітників з роботодавцями на паперових підприємствах України набували політичного забарвлення.

Соціальні конфлікти у суспільстві є віддзеркаленням різних проблем, які притаманні тій або іншій історичній епосі, конкретному історичному періоду, окремій галузі виробництва. Розгляд даної проблематики дає змогу зрозуміти всю багатоаспектність і складність розвитку суспільства в цілому. В зв'язку з цим актуальність вивчення соціальних протистоянь на початку ХХ століття полягає в тому, щоб з'ясувати загальні тенденції розвитку суспільства в цей період. Висвітлення проблеми в окремих сферах виробництва, зокрема паперовій, визначає як загальні, так і особливі тенденції цих протистоянь у площинах робітник-роботодавець та робітник-держава.

Дослідження соціальних конфліктів у вітчизняній історичній літературі саме в сфері паперового виробництва здійснювались фрагментарно. Зокрема окремі аспекти таких протистоянь висвітлені у працях О.Мацюка [1], П.Ідова [2] та окремих краєзнавчих розвідках [3]. З точки зору методології дослідження даної проблеми великий інтерес являють праці Б.Андрусишина [4].

Головна мета цієї статті полягає в тому, щоб розглянути факти соціальних протистоянь на папероробних підприємствах України на початку ХХ століття в комплексі, з'ясувати природу цих конфліктів та їх наслідки.

У 80-90-х роках ХІХ століття у паперовій галузі України сформувалась система взаємостосунків роботодавець-робітник. Зокрема це стосувалось різних форм оплати праці на підприємствах, створення певної соціально-побутової бази в галузі, а також вирішення трудових спорів [5]. Щоправда, не завжди ці стосунки вирішувались передбаченим законом шляхом. Часто-густо протистояння робітника й роботодавця призводили до конфліктних ситуацій - страйків, пікетувань, маніфестацій, мітингів і врешті - збройних виступів.

К.Маркс у "Капіталі" з цього приводу зазначав, що "капіталістичний процес виробництва самим своїм ходом відновлює відокремлення робочої сили від умов праці. Тим самим він відновлює і увічнює умови експлуатації робітника. Він постійно змушує робітника продавати робочу силу, щоб жити, і постійно дає капіталісту можливість купувати його, щоб збагачуватись" [6].

Та загальний стан соціальної сфери був незадовільний. Тому й не дивно, що на папероробних підприємствах виникали конфлікти між робітниками та адміністрацією.

Зокрема за період 1895-1904 рр. фабрична інспекція зареєструвала в Російській імперії 7 страйків робітників папероробної галузі із загальною кількістю учасників 1506 чол., що складало 8% зайнятих в галузі [7].

Відомо також, що в листопаді 1903 року на Острозькій паперовій фабриці припинила роботу 51 робітниця. Вони пред'явили вимоги до адміністрації підприємства - зменшення тривалості робочого дня та збільшення зарплати [8].

А події 1905 року спонукали до активізації соціальних виступів паперовиків. Так, у цьому році відбулось 102 страйки робітників папероробної галузі із загальною кількістю 22 478 чол. Основні вимоги цих виступів мали суто економічний зміст.

У травні 1905 року на Малинській паперовій фабриці спалахнув загальний страйк, який тривав п'ятнадцять днів. Організатором і керівником цього виступу був Феофан Мельниченко. Також робітники створили страйковий комітет, до якого уввійшли шість чоловік. В результаті страйкарі домоглись певних поступок адміністрації. Так, в червні 1905 року на підприємстві встановлювався 8-годинний робочий день (три робочі зміни) в цехах, а в майстернях - 10,5 години; підвищено заробітну плату - чоловіки отримували в середньому від 50 копійок до 1 рубля 20 копійок на день, жінки, які працювали за підрядом, заробляли до 10 рублів на місяць при 5-годинному робочому дні [9].

5 лютого 1905 року застрайкували робітники картонажної фабрики "Гофман-Дуель", які вимагали зменшення тривалості робочого дня на одну годину та надбавки до зарплати 5 копійок на день. Страйк тривав кілька днів [10].

В червні 1905 року застрайкували робітники Миропільської фабрики, основною вимогою яких був 8-годинний робочий день. В січні подібний виступ робітників відбувся й на Роганській фабриці.

11 листопада 1905 року звернулись до власників і робітники Коростишівської фабрики. Вони, зокрема, писали: "Ми робітники, …просимо підвищити денну зарплату всім робітникам без винятку: робітникам по 25 коп., жінкам по 50 коп., дівчатам по 30 коп., а також повинен бути фабричний місячний фельдшер і фабрична аптека. Якщо фабрика сама не в змозі побудувати училище на 12 душ дітей різного стану, то повинна платити за 12 душ дітей в міністерській школі за свій рахунок. Всі без винятку робітники повинні працювати 8 годин на день, навіть і ті, що знаходяться у фабричному дворі. Так само фабрика повинна влаштувати за свій рахунок лазню. Хазяї і директор не повинні поводитись з робітниками як з тваринами, а як з людьми. Ми тому вимагаємо надбавки, що раніше можна було купити фіру дров за 75 копійок, тепер треба дати 3 руб.; пуд житнього борошна коштував 50 коп., тепер треба дати 1 руб.; міра картоплі коштувала 15 коп., тепер - 25 коп.; фунт солонини 15 коп. - тепер 22 і 25 коп.; фунт яловичини коштував 3 коп. - тепер 10 коп.; фунт коров'ячого масла 15 коп. - тепер 35 коп.; фунт сиру 3 коп. - тепер 7 коп.; кварта молока коштувала 4 коп. - тепер 7 коп. Так само раніше можна було взяти у крамниці матеріал на одяг для роботи по 15 коп. за аршин, тепер же саме трико по 30 коп.; чоботи коштували 2 руб. 50 коп., а тепер коштують 3 руб. 50 коп. З цієї нашої платні, що ми одержуємо, кожний робітник мусить ходити напівголий й голодний.

Тому маємо честь уклінно просити панів хазяїв Воловників і пана директора фабрики відповісти нам на нашу вимогу до 20 листопада цього року. Але коли не будемо мати жодної відповіді, то змушені будемо залишити роботу на фабриці. Якщо фабрика забажає поставити інших робітників, то ми їх не допустимо до роботи, тому що самі бажаємо працювати, але на такій платні, як ми одержуємо, працювати неможливо" [11].

Не менш активними були виступи протесту і в наступному році. Так, на паперовій фабриці у Малині 26 травня 1906 року розпочався страйк. З цього приводу київська газета "Рабочий" писала: "В містечку Малині Радомишльського повіту вже два тижні страйкують робітники паперової фабрики, які висунули цілий ряд вимог" [12].

В зв'язку з цим члени правління акціонерного товариства "Малинська письмово-паперова фабрика" у листі від 6 червня 1906 року до київського генерал-губернатора зазначали: "В даний час робітники висунули вимоги: підвищення заробітної плати на 70 %, яка на Малинській паперовій фабриці і без цього значно вища, ніж на інших письмово-паперових фабриках; запровадження примирювальних камер; звільнення декількох осіб із адміністрації фабрики; прийняття на роботу звільнених протягом минулого року за пияцтво і крадіжки робітників… Задовольнити дані вимоги неможливо. Правління зі свого боку запропонувало підвищити заробітну плату на 15 %, але робітники не погодились, внаслідок чого доводиться призупинити діяльність фабрики і розрахувати робітників. Крім цього, робітники вимагають виплатити їм 8 червня заробітну плату за час страйку і погрожують у випадку незадовільного вирішення їхніх вимог продовження насильницьких дій" [13].

Далі в своєму зверненні члени правління просили прислати в Малин 50 солдатів для охорони фабрики.

Під час цього страйку було заарештовано одного з організаторів виступів робітників Ф.Мельниченка, якого 5 вересня 1906 року було заслано на три роки в Архангельську губернію за "організацію мітингів, підбурювання робітників паперової фабрики до страйку, а також за розповсюдження прокламацій антиурядового змісту" [14]. Але арешт Ф.Мельниченка ніяк не вплинув на активність малинських паперовиків.

На початку травня 1907 року робітники фабрики знову застрайкували. Причиною виступу стало звільнення трьох робітників. У зв'язку із цим 800 чоловік пікетували підприємство, не допускаючи нікого до роботи. Поповзла навіть чутка, що робітники повинні отримати вибуховий прилад, щоб підірвати фабрику. Для припинення безпорядків із Радомишля прибуло 32 стражники [15].

Великий масовий виступ робітників відбувся і на паперовій фабриці в Проскурівці Подільської губернії. Тут 4 березня 1907 року розпочався страйк, в якому взяли участь практично всі робітники. Страйк тривав 43 дні [16]. В результаті цього виступу частково вимоги робітників було задоволено. Щоправда, трьох найактивніших учасників страйку за ухвалою ушицького повітного справника було заарештовано [17].

Соціальні виступи робітників папероробних виробництв України тривали і після поразки російської революції 1905-1907 рр. Так, 5 січня 1909 року розпочався страйк на Коростишівській фабриці. Основною причиною цього виступу було збільшення робочого дня до 12 годин. Однак даний страйк завершився поразкою робітників. Частина учасників була звільнена, як зазначається в донесенні київського губернатора, "за їхніми заявами і на їх місця прийняті нові, а частина ще не одержала розрахунку. Фабрика не зупинялась, і роботи на ній ідуть звичайним порядком. Застосовано необхідні заходи для забезпечення порядку і спокою на фабриці" [18].

Практично всі виступи робітників паперових фабрик мали економічний характер: зменшення тривалості робочого дня, збільшення заробітної плати та поліпшення умов праці. Проте поступово відбувається процес політизації паперовиків. Особливо значного поширення набувають серед них марксистські ідеї.

Соціал-демократи різних гатунків підштовхували робітників до протестів, особливо до такої форми, як страйк.

Наприклад, у газеті Української соціал-демократичної партії "Соціал-демократ" в травні 1907 року була надрукована стаття "Що дасть робітникові страйк?", де говорилось, що в результаті перемоги соціал-демократів "вони заведуть соціалістичний лад - такий лад, де земля й фабрики належали б всім людям, всьому громадянству, там не буде того лиха і тих злиднів, в яких живе люд тепер, бо всі будуть рівні та вільні. Відтак довгою боротьбою доб'ється робочий люд людського та вільного життя; таким тільки шляхом він може знищити всю неволю і неправду на землі, цілком забезпечити своє становище. Довгий час та важкий шлях, що веде робітників до щастя і до волі. Але, ступаючи на цей шлях, хай пам'ятають робітники, що перемога за ними. За них стоїть життя, воно збільшує число робітників, воно показує, що треба єднатися, що треба боротися. З кожним страйком, кожним виступом до боротьби робочий люд прискорює час свого повного визволення од злиднів та гніту" [19]. Даний номер газети широко розповсюджувався на підприємствах Волинської губернії, в тому числі й паперових фабриках.

Зокрема на Малинській паперовій фабриці в 1904 році засновується соціал-демократичний гурток, а згодом він переростає в підпільну більшовицьку організацію.

Привабливість ідей марксизму полягала в багатьох аспектах. З цього приводу Орест Субтельний зазначав, що "привабливим аспектом марксизму була його пряма пов'язаність із сучасністю. Говорячи про наближення останньої сутички між капіталом і пролетаріатом, Маркс передбачав, що найбільша в світі революція відбудеться у недалекому майбутньому. Перемігши в цій титанічній боротьбі, пролетаріат здійснить остаточний синтез соціалізму. Таким чином, марксизм не лише надихав радикалів новим оптимізмом, а й схиляв їх до віри в те, що вони власними зусиллями можуть сприяти епохальним подіям" [20].

Деякі папероробні підприємства ставали колискою для формування майбутніх професіональних революціонерів-більшовиків. Так, у 1913 році розпочав свою революційну діяльність Ян Гамарник, який у радянські часи займав високі урядові та військові посади. Саме на Малинській паперовій фабриці він проводив марксистські заняття з робітниками. Як він сам пізніше згадував, "тут вже в мене почалась, так би мовити, революційна практика: пропагував марксизм серед робітників місцевої паперової фабрики. Вів гурток, брав участь у сходках, допомагав більшовикам організовувати страйки… Так і жив. Працювати доводилось багато …" [21].

Було б далеко не точним твердження, що на паперових фабриках організовувались лише більшовицькі організації. Слід зауважити, що серед малинських паперовиків також були прихильники меншовиків та Бунду. Прихильність до Бунду на півночі Київщини та Волині була цілком закономірною, оскільки тут проживало чимало євреїв. Велика частина з них працювала на папероробних підприємствах.

Але тема соціальних конфліктів, як справедливо відзначає Б.Андрусишин, є дуже багатогранною і не вміщується в межах суто соціально-економічної проблематики. Тут варто звертати увагу на національну, політичну, морально-етичну та релігійну сферу [22].

Соціальне й економічне становище робітників галузі залишалось досить складним. Особливо воно ускладнилось з участю Російської імперії у світовій війні. Робітники відчули одразу загрозу реального падіння свого заробітку, що в першу чергу пов'язувалось із поступовим зростанням цін на товари першої необхідності - харчі та одяг.

Причинами такого становища, на думку членів комісії по вивченню тодішньої дорожнечі при імператорському університеті, були, зокрема на Поділлі, розлад залізничого транспорту, спекуляції торговців, нестача рухомого складу, посилений попит військового відомства на продукти харчування, заборона вивезення продуктів із місця їх виробництва, підвищення провізної плати, припинення доставки продуктів з-за кордону морським шляхом, непідготовленість міст працювати і жити в складних умовах та інші. Хоча влада українських міст і прагнула змінити стан на краще, проводячи жорстку політику й здійснюючи прямі поставки продуктів харчування, це кардинально нічого не змінювало [23]. В суспільстві назрівала криза, яка не могла не привести до соціального вибуху.

На ряді підприємств відбуваються виступи протесту. У Малині, зокрема, робітники паперової фабрики в 1916 році застрайкували на шість тижнів і змусили власників піти на певні поступки [24].

Революційні події лютого 1917 року привели в рух всю імперію. У ці буремні дні перший уряд України - Центральна Рада - обговорював питання, чи може коаліційний уряд різних партій, кожна з котрих має власну економічну платформу, займатись розв'язанням економічних проблем. Але на місцях, особливо в невеличких містечках із обмеженим числом корінного етнічного населення, не чекали рішень національного уряду. Так, у Малині ініціативу в свої руки взяла Рада робітничих депутатів [25]. Саме під її керівництвом 18 квітня 1917 року відбувся 8-денний страйк, в якому взяли участь 435 чоловік. Страйк почався в результаті невиконання пред'явлених робітниками вимог адміністрації підприємства. Основними вимогами були: влаштування лікарні і поліпшення санітарного обслуговування; створення фабричного комітету; звільнення робітників здійснювати лише за погодженням з фабричним комітетом; збільшити заробітну плату на 50-75 %. Не дивлячись на те, що в результаті страйку було втрачено 3480 людино-днів і власники підприємства зазнали чималих збитків, практично всі вимоги страйкуючих були задоволені [26].

Швидкий розвиток подій улітку і восени 1917 року, особливо збройний переворот більшовиків у Петрограді, призвели до різкого розмежування політичних сил. Разом з тим втягнення України в російську громадянську війну деструктивно впливали не лише на виробництво, а й призводили до ускладнення соціального становища трудящих мас.

Таким чином, основною природою соціальних протистоянь були суто економічні проблеми. Проте під дією зовнішніх факторів, зокрема це стосується революційних подій 1905 та 1917 років, активізовувалась боротьба паперовиків за свої права. На окремих підприємствах, наприклад на Малинській паперовій фабриці, ця боротьба набувала не лише економічного, а й політичного забарвлення, що виявлялось насамперед у створенні більшовицьких організацій та структур Бунду.

Література

1. Мацюк О.Я. Папір та філіграні на українських землях (ХVI - початок ХХ ст.). - К.: Наукова думка, 1974.

2. Идов П. Малинская бумажная. - К.: Политиздат Украины, 1971.

3. Шевченко Л., Тимошенко В. Життя віддане людям // Прапор Жовтня. - 1987. - 20 серпня.; Рожкова М.М. История Малинской ордена Октябрьской революции бумажной фабрики им. 50-летия Великой Октябрьской социалитсической революции. - Малин, 1985. (рукопись).

4. Андрусишин Б. У пошуках соціальної рівноваги. - К.: ФПСУ, 1995.; Методологія оцінки соціальних конфліктів на Волині у період революції та визвольних змагань 1917-1920 рр. // Малинщина у просторі і часі. Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції. - Малин, 1996. - С.113-114.

5. Студінський В. Організація та оплата праці робітників на папероробних підприємствах України у 80-90-х рр. ХІХ ст. // Схід. - 2002. - №2. - С.28-31.

6. Маркс К. Капитал. - М., 1978. - Т.1. - С.590.

7. Участкина З.В. Русская техника в производстве бумаги. - С.20.

8. Революция 1905-1907 гг. на Украине. Сб. докум. и матер. - К.: Политиздат Украины, 1955. - Т.1. - С.436.

9. Революция 1905-1907 гг. на Украине. Сб. докум. и матер. - К., 1955. - Т.2.-Ч.2. - С.147.

10. Революция 1905-1907 гг. на Украине. Сб. докум. и матер. - К., 1955. - Т.2.-Ч.2. - С. 81, 88.

11. Мацюк О.Я. Папір та філіграні на українських землях. - С.45.

12. До історії більшовицьких організацій на Україні в період першої російської революції (1905-1907 рр.). - К., 1955. - С.218.

13. Революция 1905-1907 гг. на Украине. Сб. док. и матер. - Т.2. - Ч.2. - С.147-148.

14. ЦДІАК. - Ф.274. - Оп.1. - Спр.1054. - Ч.2. - Арк.509.

15. Революция 1905-1907 гг. на Украине. Сб. док. и матер. - Т.2. - Ч.2. - С.154.

16. ЦДІАК. - Ф.575. - Оп.1. - Спр.334. - Ч.2. - Арк.38-39.

17. Мацюк О.Я. Папір та філіграні на українських землях. - С.66.

18. ЦДІАК. - Ф.442. - Оп.1. - Спр.6. - Арк.1.

19. ДАЖО. - Ф. 70. - Оп. 2 - Спр. 14. - Арк. 6.

20. Субтельний О. Україна. Історія. - К.: Либідь, 1992. - С.258 -259.

21. Салехов М., Горелик Я. Товариш Ян. - К., 1963. - С.7.

22. Андрусишин Б.І. Методологія оцінки соціальних конфліктів на Волині у період революції та визвольних змагань 1917-1920 рр. // Малинщина у просторі і часі. Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції. - Малин, 1996. - С.114.

23. ДАЖО. - Ф. 206. - Оп. 1. - Спр. 39. - Арк. 6 (зв.).

24. Идов П. Малинская бумажная фабрика. - С.24.

25. Андрусишин Б. У пошуках соціальної рівноваги. - К.ФПСУ, 1995. - С.37.

26. ЦДІАК. - Ф.574. - Оп.1. - Спр.1994. - Арк.26-29.