Чорноморське козацьке військо в планах польського національно-визвольного руху середини ХІХ ст.

Чорноморське козацьке військо в планах польського національно-визвольного руху середини хіх ст.

Дмитро Білий, кандидат історичних наук, доцент кафедри українознавства Донецького юридичного інституту

У статті розглядається роль Чорноморського козацького війська в планах польського національно-визвольного руху середини ХІХ ст. В контексті цієї проблематики автор визначає місце Чорноморського козацького війська в загальній системі політичних лояльностей Російської імперії та підстави, на які спирались в своїх розрахунках представники польських визвольних організацій, розраховуючи на участь чорноморських козаків у загальному національно-визвольному русі європейських народів. У науковий обіг вводиться лист-заклик активістів польської антиімперської революційної організації “Готель Лямбер” до старшини і всього “Козацького чорноморського народу” стати разом у боротьбі за національне визволення від Російської імперії.

Ключові слова: козацьке військо, національно-визвольний рух, міфологеми, Польща, Північний Кавказ, "Готель Ломбер", Міхал Чайковський, Теофіл Латинський.

Сучасні процеси формування та розвитку козацького руху в Російській Федерації базуються в першу чергу на міфологемних уявленнях про козацтво Сучасний козацький рух в Україні теж побудований на міфологемах але дещо іншого змісту.. Зазвичай ці міфологеми стверджують декілька аксіоматичних образів «справжнього козака» і не передбачають інших інтерпретацій. Серед цих уявлень є такі: «козаки завжди вірою і правдою служили Російській імперії та були вірними царськими слугами», «козацтво ніколи не уявляло себе поза структурами російської державності», «козаки були виключно православні» та ін. Ці міфологеми з'явились не на початку 90-х рр. ХХ ст., водночас із початком «неокозацького» руху, а посилено формувались наприкінці ХІХ ст., як це не парадоксально, двома антагоністичними силами - офіційною імперською ідеологією та революційними теоретиками та практиками. Більшою мірою ця міфологема не відповідала ні конкретній історії козацтва, ні реальному його менталітету та становищу в дореволюційній Росії. Утім, ці міфологеми як обґрунтування інстуціональної та, значною мірою, фізичної ліквідації козацтва у 20-30-х рр. ХХ ст. міцно закріпились у радянській історіографії та продовжили своє життя на сучасному етапі, впливаючи і на історіографічний, і на ментальний дискурси.

Позбавлене стереотипів та політичної заангажованості звернення до історії різних козацьких спільнот дозволяє зруйнувати звичні та стійкі стереотипи.

«Золотим віком козацтва» в імперській та російській «неокозацькій» міфологемах є дев'ятнадцяте сторіччя, коли, здавалось, козацтво дійсно відіграло досить важливу роль у російській імперській колонізації Далекого Сходу та, у першу чергу, Північного Кавказу. Але наскільки козацькі війська, насамперед донське та Чорноморське/Кубанське, були надійною опорою імперії на Північному Кавказі? Яке місце вони займали в імперській ієрархії політичних лояльностей? У ХІХ ст. найбільше клопоту імперській колонізаційній політиці завдавали два бунтівні та нестабільні регіони - Польща й Північний Кавказ. Незважаючи на географічну віддаленість один від одного та суттєві відмінності в культурах, релігіях, етнічному складі, діячі антиімперського опору як Польщі, так і гірських народів Північного Кавказу намагалися об'єднати свої зусилля для досягнення успіху в боротьбі. Зрозуміло, що головним ініціатором в цих процесах були представники польських антиімперських організацій. Яке місце у цих планах займало чорноморське козацтво, котре, здавалось, беззастережно виконувало колонізаторську місію на Кавказі?

Метою нашої статті буде стислий огляд діяльності польських антиімперських організацій на Кавказі та спроба охарактеризувати ту роль, яку, за їх розрахунками, могло відіграти Чорноморське козацьке військо в національно-визвольній боротьбі середини ХІХ ст.

Як внутрішні процеси та розвиток Чорноморського козацького війська, так і його місце в загальній структурі Російської імперії стають більш зрозумілими, якщо розглянути їх в історичному контексті імперських ієрархій.

Ідеально-типову модель таких ієрархій запропонував німецький історик А. Каппелер, і використання її для аналізу українського населення Кубані може надати нам широкі можливості для інтерпретації його історії.

«Я розрізняю три ієрархії. Критерієм однієї є політична лояльність, другої - станово-соціальні фактори, третя побудована за культурними критеріями, такими як життєвий уклад та мова. Усі три ієрархії впливали одна на одну. Вони не були статичні та змінювалися протягом сторіч. Змінювалось також становище окремих етнічних груп в цих ієрархіях, так і реальне значення самих ієрархічних структур» [1].

До другої половини ХІХ ст. для системи організації структури Російської імперії етнічні, релігійні та культурні ідентичності лише незначною мірою впливали на відбудову ієрархії лояльностей, набагато більшу роль відігравали такі фактори, як рівень інтегрованості певних спільнот у цю структуру.

Складна міжнародна «Велика гра» навколо Кавказу та Кавказької війни впливала й на ставлення імперської влади до чорноморців Про політику Британії по відношенню до Кавказької війни див.: Хопкирк П. Большая Игра против России : Азиатский синдром / П. Хопкирк. - М. : РИПОЛ КЛАССИК, 2004. - С. 199-211.. На Кавказі перетнулися інтереси не тільки Російської імперії, Оттоманської Порти та Персії. Зовнішня політика Британії відносно Російської імперії в середині ХІХ ст. визначалась контекстом «Східного питання», у якому визвольній війні гірських народів відводилася чимала роль. Чорноморські, донські й терські козаки розглядалися як потенційно антагоністичні по відношенню до Російської імперії спільноти. Підтвердження цьому знаходилися в численних спостереженнях іноземних мандрівників та емісарів, які бували на Північному Кавказі в розпал Кавказької війни. Англієць Е. Спенсер, який багато мандрував Кавказом у 30-х рр. ХІХ ст., так характеризував відносини чорноморців і російського уряду:

«Незважаючи на служби, які він ніс, козак цих країв у жодному разі не улюбленець росіян, які роблять вигляд, що турбота про нього нижче їх уваги; він людина, у чиїй відданості немає жодної впевненості. Окрім того, він є професійним розбійником, він до того ж варвар, а його звитяга має характер більше жорстокості дикуна, аніж хоробрості галантного солдата. Реальним фактом є те, що не існує любові між ним і московітами старої Русі, вони ставляться один до одного із взаємною підозрілістю; і їх ненависть така, що вони нечасто спілкуються без того, щоб дійти до бійки. Козак, зі свого боку називає росіянина нешляхетним, підступним негідником без будь-якої величі душі; як безпринципним, так і відразливим за натурою. Таким чином, ми повинні мати думку, що якби козаки цієї частини імперії були б достатньо могутніми, Росія могла б в якомусь майбутньому приймати до розрахунку їх відмову від союзу з нею. Серед усіх козаків Російської імперії чорноморські козаки вважаються найбільш хоробрими як між друзями, так і між ворогами …» [2]

На можливість підняти антиімперське повстання серед чорноморців розраховували польські революціонери, об'єднані навколо організації Готель Лямбер, яку очолював граф Адам Чарторийський (1770-1861). У 1848 році, у самий розпал «Весни народів» - національного руху, який охопив Європу, один із учасників Готелю Лямберу, найбільш вірогідно - Міхал Чайковський (1804-1886 рр.), узагалі надавав перспективі козацького руху загальноєвропейського значення [3]. Міхал Чайковський разом із іншими поляками-українофілами входив до «українського гуртка» при об'єднанні польських емігрантів Готелі Лямбері (від назви паризької резиденції його голови - князя Адама Чарторийського, обраного в січні 1831 р. президентом Національного уряду). Його представники вбачали відродження Речі Посполитої як федеративної демократичної держави, у відбудові якої велику роль мав відіграти український та козацький національний антиімперський рух. Після поразки Листопадового повстання 1830-1831 рр. та Краківського повстання 1846 р., придушення виступів у Львові 1848 р. для польських політичних діячів стало зрозуміло, що без залучення до визвольного руху українських селян та всіх сил, які потенційно були противниками Російської імперії, відновлення Польської держави було неможливе [4].

Важливим напрямом діяльності Готелю Лямберу стає агітація серед українського населення та козацьких військ та підтримка кавказьких горців у їх війні проти Російської імперії. Секретаріат Готелю Лямберу - «Влада» - активно займався налагоджуванням зв'язків із горцями Північно-Західного Кавказу та поляками, які служили в Кавказькому корпусі. Планувалось утворити регулярну антиімперську армію на Кавказі, основою якої могли б стати поляки-дезертири з російської армії. Особливо активно кавказькими питаннями займалося представництво Готелю Лямберу в Стамбулі - «Східне Представництво», яке очолив Міхал Чайковський.

Першу польську місію до горців у 1844-1846 рр. здійснив член секретаріату «Влада» Л. Зверковський (Льонуар). У нього був налагоджений зв'язок із натухайським князем Сефер-беєм (Зан-Уко). Планувалося налагодити також контакт безпосередньо із Шамілем. Чарторийський був переконаний, що без союзу із Шамілем спільний виступ разом з горцями, козаками і російськими заколотниками був неможливий. Зверковський мав переконати горців у необхідності об'єднання, дослідити можливості масового дезертирства поляків із Кавказького корпусу та створення регулярної польської армії на Кавказі. Зустріч безпосередньо із Шамілем не відбулася через тяжке поранення Зверковського.

У червні 1846 р. на Кавказ прибув ще один емісар А. Чарторийського - Казимир Гордон із такими ж завданнями. Але, незважаючи на намагання налагодити контакти безпосередньо з імамом Шамілем, діяльність польських емісарів обмежувалася Черкесією. Певною мірою це було обумовлене тим, що Лівобережна Кубань межувала із Чорноморією, українське населення якої розглядалося як потенційний союзник у планах спільної польсько-української антиімперської акції.

Навесні 1846 р. під час перебування в Стамбулі голова «Східного Представництва» Міхал Чайковський зустрівся з лідером убихів Хаджі Берзеком Карантухом, який передав Чарторийському такий лист: «У нас із вами спільна мета в боротьбі наших народів за незалежність. Тому я зобов'язуюсь приймати у себе поляків, дезертирів із російської армії, а також інших і поводитись із ними добре. Я також зобов'язуюсь провести в Черкесію генерала артилерії та інженерних військ Казимира Гордона та піклуватись про нього…. Ми будемо прислуховуватись до його порад і будемо його вважати посланцем польського вождя». Казимир Гордон разом з убихами брав участь у боях із російськими військами і загинув на початку 1847 р.[5]

У липні 1847 р. член секретаріату Готелю Лямберу Л. Бистжоновський повинен був очолити нову експедицію на Кавказ. Його план складався з двох варіантів можливого розвитку подій. Перший, настільки грандіозний, наскільки ж і нереалістичний варіант, передбачав організацію загального повстання козаків і горців, утворення регулярної частини з поляків та здійснення експедиції в глибину Росії, другий (на випадок невдачі при залученні козаків до повстання) передбачав масштабні військові дії об'єднаних сил поляків і горців проти російських фортів на Чорноморській береговій лінії. Існувало ще декілька прожектів, які передбачали спільні широкомасштабні наступи поляків та військ Шаміля на Кавказі та Волзі. Відповідно до плану Бистжоновського, на Кавказі могли бути утворені декілька держав - незалежний імамат Шаміля та дві козацькі держави (Чорноморських та лінійних козаків). Але ці плани не були здійснені, не вистачило грошей навіть на організацію невеликої делегації до Шаміля [6].

У 1848 р. у самий розквіт «Весни народів» у Європі було підготовлено дві прокламації до донських та чорноморських козаків. Обидві, вочевидь, були написані Міхалом Чайковським, козакофілом, автором багатьох другорядних романів на українську історичну тематику, у яких він обґрунтовував нерозривну єдність українців та поляків. Його політичний світогляд досить влучно охарактеризував історик польської літератури Зигмунт Швейковський:

«Чайковський завжди вважав себе поляком, але ідея незалежної Польщі без сумніву була для нього другорядною справою. У його свідомості вона нерозривно пов'язана з ідеєю вільної України, і без неї повністю втрачала для нього привабливість і сенс. Русь Чайковський уявляв собі під владою ідеалізованої Польщі. Влада, проте, обмежувалася польським королем, який був далеким повелителем для України. Провідною ідеєю Чайковського було воскресіння Запорозької Січі, старої козацької України, у тій самій формі й характері, що існували в добу польської незалежності [тобто за старої Речі Посполитої]. Він вірив, що стара Україна була втіленням найвищих життєвих ідеалів, тому її воскресіння вважав справою не локального, а радше європейського і навіть світового значення... За цією «святою», за цією «божественною» Україною Чайковський тужив усе своє життя» Цит за: Лисяк - Рудницький І. Козацький проект Міхала Чайковського//Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. - К. : Основи, 1994. - Т. І. - С. 255..

Зрозуміло, що Чорноморія була для Міхала Чайковського, як і для багатьох інших, закоханих у козацьку романтику, живим утіленням міфічної «Козацької України».

Стилістика прокламації до чорноморського козацтва цілком відповідає стилістиці польської романтичної школи «Східних кресів» і власним політичним поглядам автора, який добре знав тогочасну українську розмовну мову Правобережної України:

«До Панов Атаманов, Полковников, Сотников, Старшин и Панов Молодців Козацкого Черноморского Народа.

Во имя Святого Бога - в имя волности и Свободы - в Имя Славы Козацкой.

Черноморцы, Славны Козаки, Кров с Крови Кость с Кости Старого Запорожа ридни братя мои, я до Вас промовляю с нашего Запорожа. Чиж Вы забулы Наш Днипер, Пустыни Наших Святых, старою Сич, православной Кіев, и свободу под Королем Польши, нашими Батьками и войсковую славу Хетьманщины. Чиж все цее Вы забулы, Чыж Вам як собакам Московскому Царю по Вик виков служиты, Чыж вже Вам вильным сынам Запорожцям як рабам по Вик виков в Московской неволи житы и Мерты.

Ой нехай так небуде!

Ох чи нечуете Панове Молодци як там из Полши свобода и честь войскова и слава в хмарах гуде. Вже и на Украини нашой над Днипром, над Днипром Соколы литають Короля Польши нашего Батька выглядають. Весь свит Французы, Талянцы, Нимци, Славяне, вси Народы Запада, сталысь вильными и свободными так як Сын Божи Иисус Христусь сказав. Прійде мое Королевство и пришло. Бисурмин Царградзкой дае вольность и свободу народам своего Царства. Тилко идеен Московской Царь, пил Нимця пил Татара, хоче над рабами пановаты и Християнски народы в Сибирь гнаты, кнутом владаты. Не вами не нами того Антыхриста поддерживаты.

Наставыте уши, як там гомоныть в Польши. Всим людям свобода и вильность, по Вик виков небуде ни Паншины, ни подданства, земля буде для всих, вси будуть дидичами, як нешляхтыч буде храбрым и розумны, то буде и Хетманом и Воеводом. А як Князь яки и Граф буде дурньом то и останеся в дурнях. Небуде шляхты и нешляхты вси люде будуть аднаки, вси братья меж собою вси диты Польши. Православна вира буде шанована. Така воля Короля така воля народа Польскаго.

Нуте Панове Молодци кони сидлаты, та и до сабли, до списы ся браты. Старшину котора с Вами піде пошануйте як батькив. А цею котора запродалась Московским Царям выжените як паршивы собаки. И бижить на Москаля в помоч Полши в помоч Украини. Нехай ся справдять слова Верныгори.

Козаки з Ляхами побратаются як ридни братя Москаля выженуть, а кароль дасть всему народу вильность и свободу. Святы Бог Кароля и вес народ поблагословыть, и буде шастье и все добре на Мїру.

Нуте Панове Молодцы на конь и швыдко и жваво, як побіем Москаля, кто схоче над Днипром житы, достане и землю и все що треба. Кто схоче над Кубань ся вертаты то и так зробыть а и там и там буде вилны и свободен, Пан для себе и Пан у себе.

Братя наши, Рыцары наши, до нас прибываите - Билы Ангел повїе над нами, вся Украина в пики (рики) спляше, и Святы Бог дасть нам славу, свободу и шастье по вик виков» Наводиться із збереженням орфографії оригіналу. Biblioteka Czartoryskich (Krakow) - 5422 ІV. - Арк. 954 - 953..

Галицький шляхтич Теофіл Лапинський (1826-1886), активний учасник польського національно-визвольного руку і ледь не всіх антиросійських воєн середини ХІХ ст., угорської революції 1848 р., невтомний організатор повстань і заколотів, непримиренний ворог російської імперії, «класичний кондотьєр» (О.Герцен) і прихильник «Туранської» теорії Франчішека Духінського про неслов'янське походження росіян, волонтер Теффік-бей, який три роки воював на боці адигів зі своїм загоном польських волонтерів, вважав, що перспектива підняти антиімперське повстання серед чорноморських, донських і лінійних козаків є цілком реальною:

«Вони (чорноморські козаки - Д.Б.) єдині серед козаків Росії, у яких переважає слов'янська кров і які розмовляють не офіційною великоросійською, а своєю старою малоросійською або русинською мовою;… Ці козаки ніколи не мали великої прив'язаності до російського уряду, але в останній час (Т. Лапинський перебував на Кавказі в 1857-59 рр. - Д.Б.), коли російський уряд усе більше й більше порушує їх привілеї і коли, незважаючи вони надзвичайно роздратовані, і якби вони мали у своїх сусідів, адигів, хоч якусь підтримку, вже не раз спалахнули би заворушення, і це було б тим більше небезпечно для уряду, що на Дону є також багато незадоволених. До того ж це старе плем'я козаків серед усіх козацьких племен користується найбільшою повагою і вважається серед них головним. Окрім того, їх контингенту біля 20 000 осіб і вони можуть скликати такий же сильний резерв [7].

Оцінка чорноморців Теофілом Лапинським - одне з небагатьох свідчень з боку противників періоду Кавказької війни. На його постаті варто зупинитися детальніше.

Народився Т. Лапинський у Галичині 1826 р., з молодих років брав участь у польських підпільних організаціях, після придушення спроб повстань 1846 і 1848 рр. емігрував. Брав активну участь в Угорській революції 1848-1849 рр. У часи Кримської війни в ранзі полковника артилерії воював на боці європейських держав у складі польської дивізії генерала Замойського. Після завершення бойових дій у Криму Т. Лапинський планує сформувати окремий польський експедиційний корпус і переправити його на Північно-Західний Кавказ на підтримку адигів, щоб там створити дієву базу для антиімперської боротьби. З невеликим загоном польських волонтерів Т. Лапинський у 1857 р. висаджується на чорноморському узбережжі Кавказу й намагається протягом трьох років створити регулярну військову частину, посилену артилерією, залучаючи до неї численний контингент поляків, які служили в російській армії. Змістовна книга Т. Лапинського «Горці Кавказу та їх визвольна боротьба проти росіян», яка поєднує як докладну розповідь автора про його участь у Кавказькій війні, так і багато унікальної інформації про адигів Північно-Західного Кавказу та особливостей військових дій у цьому регіоні, вийшла німецькою мовою в 1863 р. в Гамбурзі й зараз залишається одним із найцінніших досліджень з історії Кавказької війни, культури, соціальної структури та історії адигів. Останні роки свого життя Т. Лапинський прожив у Франції та Британії. Помер 1886 р. у Львові [8].

Висновки

Роль, яка відводилась чорноморському козацтву в планах польського національно-визвольного руху, була ключовою для кардинальної зміни ситуації на Північному Кавказі. Польські лідери розуміли, що без опертя на самостійницький рух козацьких спільнот на Кавказі декомпозиція Російської імперії неможлива. Підстави для таких планів були засновані на висновках, до яких приходили представники польських національно-визвольних організацій під час перебування на Північному Кавказі. Наскільки вірними були розрахунки на участь чорноморських козаків в антиімперському русі? У будь-якому разі, головні сподівання були на те, що могутній національно-визвольний рух - «Весна народів», який охопив усю Західну та Центрально-Східну Європу починаючи з 1848 р., пошириться і на Російську імперію. Утім, цього в ХІХ ст. не сталось. Як відомо, польський національно-визвольний рух, як і антиколоніальна боротьба кавказьких горців у ХІХ ст., зазнали поразки. «Весна народів» так і не прийшла тоді до Російської імперії.

Але події 1917-1920 рр., коли на Кубані розгорнулися державотворчі процеси за активної участі чорноморських/кубанських козаків довели, що потенційні умови для антиімперського руху в середовищі чорноморського козацтва були закладені ще в ХІХ ст.

Література

1. Каппелер А. Мазепинцы, малороссы, хохлы: украинцы в этнической иерархии Российсой империи / А. Каппелер // Россия-Украина : история взаимоотношений. - М. : Школа «Языки русской культуры», 1997. - С. 119.

2. Спенсер Э. Путешествия в Черкессию / Э. Спенсер. - Майкоп, Республиканское издательско-полиграфическое предприятие «Адыгея», 1994. - С. 59-60.

3. Лисяк-Рудницький І. Козацький проект Міхала Чайковського / І. Лисяк-Рудницький. Історичні есе / І. Лисяк-Рудницький. - К. : Основи, 1994. - Т. І. - С. 251-263.

4. Зашкільняк Л.О. Історія Польщі : Від найдавніших часів до наших днів / Л.О. Зашкільняк. - Львів : Львівський національний університет ім. Івана Франка, 2002. - С. 298-299.

5. Лакоба С. Двуглавый орел и традиционная Абхазия. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.apsny.ru/print.php

6. Там само.

7. Лапинский Т. (Теффик-бей). Горцы Кавказа и их освободительная борьба против русских / Т. Лапинский. - Нальчик, 1995. - С. 43-44.

8. Кушхов Х.С. Замечательная книга о Кавказе / Х.С. Кушхов // Лапинский Т. (Теффик-бей). Горцы Кавказа и их освободительная борьба против русских / Х.С. Кушхов. - Нальчик, 1995. - С. 7-8.