Сталiнiзм та сталiнщина

РЕФЕРАТ на тему

“СТАЛІНІЗМ ТА СТАЛІНЩИНА"

План

Введення

Об'єктивні і суб'єктивні передумови виникнення культу особи.

Сталінізм як теоретична основа сталинщины.

Головна частина

Індустріалізація і колективізація сільського господарства по- сталински

ГУЛАГ як прояв сталинщины

Політичні процеси 30-50 х г.г.

Висновок

ХХ з'їзд КПРС засуджує культ особи Сталіна

Сталін в 90-і роки ХХ століття.

Введення

Особа Сталіна знаходиться сьогодні в центрі уваги, як політиків, так і обивателів, як істориків, так і діячів мистецтва. Це невипадкове, оскільки ця людина більше 30-ти років знаходилася біля керма управління однієї з великих держав світу, подаруй найзагадковішою і непередбачуваною. Він був біля керма управління не тільки цієї держави, але і цілої групи країн, яку іменували соціалістичним табором; він претендував на роль вершителя доль "Пригноблюваних народів і експлуатованих класів", як говорили в його часи у всьому світі.

Пройшло 44 року з дня його смерті, але про нього продовжують говорити, як його прихильники так і його супротивники. Кожне нове покоління хоче осягнути таємницю цієї особи і того явища, яке з найбільшою силою виявилося в цій особі.

Ім'я цього явища - культ особи. Сталін - сталінізм - сталинщина будуть знаходиться в центрі уваги даної роботи.

Об'єктивні і суб'єктивні передумови виникнення культу особи

Про небезпеку виникнення цього явища в революційному русі мислителі Росії і Європи попереджали вже в 70-і роки ХIХ століття

Симптоми цього явища в російському соціал-демократичному русі з'явилися ще до 1917 року. Після приходу більшовиків до влади в поведінці Л. Троцького, Р. Зіновьева, І. Сталіна почали спостерігатися окремі ознаки цього явища. Після смерті В.І. Леніна усередині партійного керівництва почалася боротьба за лідерство. Через різні обставини переміг І.Сталін.

На партійних з'їздах і конференціях до кінця 20-х років звучали голоси тих, хто намагався звернути увагу на ті сторони поведінки Сталіна, які ясно говорили про наявність симптомів "культової хвороби" у цього партійного лідера.

У партійних лавах тільки вузьке громадянство знало про "Лист з'їзду", в якому В.І. Ленін давав характеристику партійним лідерам зокрема Сталіну і в якому Ленін пропонував перемістити Сталіна з поста генерального секретаря, тобто з тієї посади, де він міг завдати справі партії серйозного збитку своїм характером, своєю схильністю до "культової хвороби".

Ця обставина перешкодила партійцям зрозуміти виступаючих, а їх точку зору багато хто сприйняв, як прояв особистого суперництва в боротьбі за лідерство.

Прикладом може служити реакція на виступ Л.Б. Каменева на Хiy з'їзді ВКП(б).

В кінці 20-х - початку 30-х років Сталін захопив лідерство в партії і фактично очолив радянську Державу. Він залишився у керівництва до кінця свого життя.(березень 1953 р.) За ці роки не без його участі ідеологічні служби СРСР сформували ідеологію культу його особи і упровадили його в суспільну свідомість.

Пізніше, після смерті Сталіна і ХХ з'їзду КПРС буде прийнято Ухвалу ЦК Кпсс"о подоланні культу особи і його наслідків", в цьому документі був дан відповідь про причини виникнення культу особи.

У 1956 році керівництво КПРС знайшло в собі сили засудити культ особи і заявити про об'єктивні і суб'єктивні передумови його виникнення. Комуністи 1956 року заявили:

- ... складний міжнародний і внутрішній стан вимагав залізної дисципліни невпинного підвищення пильності, строгої централізації керівництва, що не могло не позначитися негативно на розвитку деяких демократичних форм.

- ... доводилося йти на деякі обмеження демократії, виправдані, логічною боротьбою нашого народу за соціалізм в умовах капіталістичного оточення. Але ці обмеження вже тоді розглядалися партією і народом, як що тимчасові підлягають усуненню у міру зміцнення Радянської держави і розвитку сил демократії і соціалізму у всьому світі.

- ... народ свідомо йшов на ці тимчасові жертви, бачивши з кожним днем все нові успіхи радянського суспільного устрою.

-... оскільки Сталін тривалий час знаходився на посту генерального секретаря ЦК партії, успіхи, досягнуті Комуністичною партією і Радянською країною почали пов'язувати з його ім'ям.

Ці передумови були названі об'єктивними передумовами виникнення культу особи.

Суб'єктивними були названі ті, на які указував Ленін в 1922 році: "Сталін дуже грубий, і цей недолік, цілком терпимий в середовищі і в спілкуваннях між нами, комуністами стають нетерпимим на посаді генсека". Далі Ленін писав, що на цій посаді повинна бути людина ввічливіший, уважніший до товаришів, терпиміших і лояльніших до недоліків інших, менш капризніших.

В наші дні до суб'єктивних чинників виникнення культу Сталіна, напевно, слід віднести поведінку всіх керівних партійців, які ухвалили рішення приховати "Лист..." Леніна від з'їзду, від партії, від народу. Серед них особисту відповідальність несуть Л. Каменев, Р. Зіновьев, які умовляли представників делегацій залишити Сталіна на своєму посту, доводили, що він може стати іншим.

Більшість авторів вважають, що культ особи Сталіна виник, як неминучий результат того, що сама партія спочатку відмовилася від демократичних принципів, як партійного, так і радянського будівництва. Ряд авторів вважає, що культ особи закладений в самій соціалістичній ідеї; є неминучим супутником соціалістичної практики.

Сталінізм як теоретична основа сталинщины.

З середини 80-х років у вітчизняній літературі з'явилася тенденція розчленувати поняття: Сталін, сталинщина, сталінізм.

Під сталінізмом мають на увазі ті ідеї, принципи, якими керувалися Сталін і його оточення в совій повсякденній практиці сталинщину, що породила.

Суть сталинщины в тому, що Сталін перш за все сприймав ідеї вироблені ще за життя Леніна, як назавжди дані, і хоча він постійно говорив про діалектичний метод пізнання і перетворення миру сам опинявся в полоні догм.

Одним з них було переконання в тому, що у міру просування вперед до соціалізму загострюватиметься класова боротьба, опір тих, хто не хоче соціалізму, або не розуміє необхідності такого руху.

Сталінізм - це переконаність в тому, що "хто не з нами той проти нас", що "якщо ворог не здається, то його знищують", а ворог - це той, хто виступає проти вирішень Партії, хто сумнівається в мудрості товариша Сталіна.

Сталін був переконаний, що капіталістичне оточення готує новий похід проти СРСР і тому потрібно прискореними темпами укріплювати обороноздатність країни.

На теорії сталінізму зробило вплив особа самого Сталіна, його підозрілість, недовіра до людей, зокрема до свого оточення.

"Сталін був людина дуже недовірлива, з хворобливою підозрілістю, в чому ми переконалися працюючи разом з ним, - говорить Хрущев на ХХ з'їзді Партії - Він міг подивитися на людину і сказати: "Що - те у вас сьогодні часто відвертаєтеся, не дивитеся прямо в очі" Хвороблива підозрілість привела його до огульного недовір'я, у тому числі і по відношенню до видатних діячів партії, яких він знав багато років. Скрізь і усюди "він бачив ворогів, дворушників, шпигунів".

Маючи необмежену владу, він допускав жорстоке свавілля, пригнічував людину морально і фізично. Створилася така обстановка, при якій людина не могла проявити свою волю. ¹⁾

Головна частина

Індустріалізація і колективізація сільського господарства

по- сталински

План індустріалізації країни базувався на розрахунках великої групи учених, економістів, тих хто виношував ці плани не один рік. Це були напружені завдання, розраховані на декілька років вперед, але вони були цілком здійснимі. Акцент в цих планах ставився на розвитку важкої промисловості, раніше всього машинобудування. Укладачі плану враховували, що потрібно буде створювати нові для країни галузі виробництва(шарикоподшипниковая, верстатобудівна, автомобільна і тому подібне) Виконання цих планів припускала наявність висококваліфікованих робочих, не говорячи вже про інженерів і технологів .

Радянські люди приступили до виконання намічених планів, повні ентузіазму.

Цехи Сталінградського тракторного заводу зводилися в 2-3 рази швидше за плановий термін

Якщо потрібно працювали не дев'ять, а 12-16 годин..."По всьому будівництву щодня здійснюються тисячі випадків справжнього героїзму Це факт. Газети нічого не вигадують. Я сам такі випадки спостерігаю весь час"

Сп'янілий успіхами Сталін в 1929 році особисто править цифри п'ятирічного плану (1928 - 1932) у бік їх збільшення:

по чавуну з 10 до 15-17 млн.т.

по тракторах з 53 до 170 тис. Шт.

По автомашинах з 100 до 200 тыс.шт.

Таке рішення економічно було необгрунтованим. План виявився нездійсненним, але Сталін, не зважаючи на реальності, оголошує, що п'ятирічка виконана за 4 роки 3 місяці. У другій п'ятирічці він вимагає нарощувати темпи, а коли плани виявляються невиконаними, то вимагає шукати винних. Так виникає "шахтинское справа", коли в навмисному шкідництві були звинувачені десятки людей, які були піддані репресіям. Пізніше директор заводу в Сталінграді напише книгу про будівництво тракторного заводу. У цій книзі про будівництво тракторного заводу. У цій книзі був розділ "Як ми ламали верстати". Автор писав: "ламали не вороги, не шкідники, а робочі, в масі своїй вчорашні селяни, що уміли поводитися з конем, з сокирою і пилою. Що - б освоїти конвеєр, їм належало піднятися на рівень високої індустріальної культури. Це вимагало часу, а Сталін квапив і квапив; тих, хто не встигав, чекав ГУЛАГ.

Історія колективізації сільського господарства стала найтрагічнішою сторінкою в радянській історії

У 1927 році в СРСР налічувалося 24-25 млн. селянських господарств, кожне з яких в середньому мало по 4-5 га посівів, 1 коня, 1-2 корови, і це на 5-6 їдців при 2-3 працівниках. Селянська праця залишалася ручною, технічно неозброєним. Лише 15% господарств мали ті або інші сільгоспмашини. Серед орних знарядь можна було часто бачити дерев'яну соху, а прибирали хліб в основному серпом і косою. Один працівник в сільському господарстві "годував" окрім себе самого тільки одного людину.

Таке положення з сільським господарством було нетерпимим зі всіх точок зору. До 1929 року радянські керівники усвідомили, що успіхи індустріалізації безпосередньо залежать від підйому сільського господарства. Селянські одноосібні господарства не могли в короткий термін добитися підвищення врожайності.

Сталінське керівництво приймає рішення провести колективізацію одноосібних селянських господарств прискореними темпами. Все хто заперечував Сталіну були оголошені захисниками кулака, ворогами соціалізму. Серед них опинилися: головний редактор газети "Правда" Н.І. Бухаріна, голова СНХ А.І. Риків і багато інших. Сталін вимагав продовжувати початий курс, не зважаючи на жертви. У його адресу йшли листи, автори яких сподівалися зупинити репресивну машину.

Ось що писав М.А. Шолохов 18 червня 1929 року Сталіну: "... Ви б подивилися, що твориться у нас і в сусідньому краю Ніжневолжськом. Тиснуть на куркуля, а середняк вже роздавлений. Біднота голодує, майно, аж до самоварів і порожнин, продають в Хоперськом окрузі у самого справжнього середняка, часто навіть малоімущого. Народ звіріє, настрій пригнічений, на майбутній рік посівний клин катастрофічно зменшиться. І як наслідок умілого проведеного натиску на куркуля є факт (жахливий факт!) поява на території сусіднього округу політичних банд, що оформилися... Після цього і давайте завіряти про союз з середняком. Адже все це пророблялося відносно мит середняка.

Колективізація по сталински - це мільйони репресованих селян.

Так в хрестоматії "Історія Росії 1917-1940" Один з документів свідчать: "У 1930 році виселено 113013 сімей - 551330 чоловік. У 1931 році все виселено 243531 сім'я - 1128198 чоловік.

Сучасні дослідники наводять дані про число репресованих самі різні, але завжди це десятки мільйонів висланих в східні райони СРСР, померлі з голоду. А всього не менше 13-15 мільйонів.

ГУЛАГ як прояв сталінщини

Ідея використання увязнених на будівництві народно-господарських об'єктів була висунута Н. Янсоном (тоді заст. наркома РКИ РРФСР) в його листі Сталіну в 1928 році. Цю ж ідею пізніше виразив інший начальник з Гулага м.Д. Берман:

Ув'язнений коштує державі більше 500 рублів в рік. З якої статі робочі і селяни повинні годувати і поїти всю цю ораву...

Ми їх пошлемо в табори і скажемо: "Ось вам знаряддя виробництва. Хочете їсти працюйте"

Практично всі будівництва сталінських п'ятирічок були зведені руками увязнених, а пропаганда стверджувала, що на них працюють комсомольці - добровольці. Вони були на цих будівництвах, але основну раб силу всюди складали увязнені.

Будівництво каналу Москва - Волга вела "трудова армія" увязнених. Серед них були "колишні шкідники" інженер Н.І.Хрустальов, професора О.В. Вяземський, В.Д. Журін. За будівництво каналу вони були нагороджені орденами Трудового Червоного Прапора, а такий же "колишній шкідник" К.А. Вернебіцкий отримав орден Леніна. Їх випустили на свободу. Газети повідомляли, що на цих будівництвах ефективно йде процес перевиховання увязнених. Того ж дня 1 травня 1933 року достроково звільнили 12,5 тисяч увязнених - будівельників, а 60 тисяч мешканців Гулага на цьому будівництві дізналися про скорочення ним термінів ув'язнення.

Через ГУЛАГ пройшли всі жертви сталінських репресій, окрім тих, кого за наказом Сталіна розстрілювали відразу після суду. Це письменник

А. Солженіцин і академік Д.Ліхачев, конструктор королев, майбутній маршал Рокосовський, співаки Русланова и В. Козін.

Свого апогею ГУЛАГ досягає останніми роками життя Сталіна. Французький історик Н. Верт пише в своїй книзі:

"В кінці 40 років радянська концентраційна система мала вже велику історію. Местомом, де почалося її формування, були Соловецкие острова... В кінці 20 років "населення" Соловков було розкидане по будівництвах залізниць і лісоповалах Карелії,, Архангельської і Вологодської областей Мурманська. Першим великим сталінським будівництвом з використанням увязнених стала прокладка Беломоро-балтийского каналу (1931 - 1933 г.г.). У теж час був почати поетапне будівництво "Північно-східної дороги", уздовж якої були розкидані більш менш постійні табори... У другій половині 30 років увязнені почали будувати ще одну лінію від Південного Уралу до Кузбасу, Байкалу і Амура. У той же період принаймні центральна частина Казахстану і Колими так само покрилися мережею таборів.

Повністю ізольована Колима - добратися туди можна було тільки морем - Колима стала регіоном - символом ГУЛАГА. Її адміністративний центр і порт прийому увязнених - Магадан був побудований ними самими, як і життєво важливе Магаданське шосе, що сполучало тільки табори. Здобич золота в нелюдських важких умовах, пізніше детально описаних колишніми в'язнями, складала основний вид їх занять...

...Економічна рентабельність ГУЛАГА отримала різні оцінки: деякі (А.Солженіцин, З Розенфельд) підкреслюють неймовірну дешевизну цієї робочої сили..; інші (Амальрік, Буковський) наполягають на широкому розповсюдженні всякого роду "приписок", дуже низькій продуктивності табірної робочої сили і величезних витрат на зміст численного і корумпованого табірного персоналу. Як би там не було "населення" ГУЛАГА внесло основний внесок до освоєння нових районів, ресурси яких могли б експлуатуватися вольною найманою робочою силою, як це робиться в даний час, правда з дуже великими економічними витратами."

Політичні процеси 30-50 х г.г.

По вказівці Сталіна спочатку репресіям піддавалися колишні ідейні супротивники і можливі суперники, які були оголошені агентами імперіалізму і іноземних розвідок. Такі ж звинувачення пред'являлися і іншим комуністам і безпартійним, таким, що ніколи не брав участь ні в яких опозиціях. Були репресовані партійні і державні діячі, що не влаштовували Сталіна, багато інших ні в чому не повинні люди. Так затверджувався режим особистої влади Сталіна, насаджувався страх, пригнічувався будь-який вираз власної думки. Не дивно тому, що репресіям в першу чергу піддавалися старі більшовики, соратники В.І. Леніна, оскільки цих людей, що ідейно загартованих і мали великий політичний досвід, було важче залякати, змусити відмовитися від вислову своїх переконань. Важче за них було і обдурити.

Щоб виправдати масові репресії в очах трудящих були організовані ряд відкритих судових процесів, головними обвинуваченими на яких стали видні діячі партії і Радянської держави. У січні 1935 року слухалася справа Зіновьева, Каменева і ін. Тоді міра покарання була обмежена позбавленням волі: Зіновьева на 10 років, Каменева на 5 років. Проте в серпні 1936 року, коли почався процес у справі "об'єднаного троцькістсько-зінов'євського терористичного центру", їх знов притягають до відповідальності і цього разу засуджують до розстрілу.

Найкрупніший судовий процес відбувся в березні 1938 року у справі "правотроцкистского блоку", по якому проходили колишній член Політбюро ЦК Н.І. Бухарін, колишній член Політбюро ЦК голова Раднаркому Ссср а.І. Риків, наркоми Крестінський, Розенгольц, Грінько, Чернов.

Сенс цих процесів полягав в тому, щоб у відкритих судових засіданнях обвинувачені самі "призналися" в зраді Батьківщині і інших тяжких злочинах.

Вставши на шлях репресій, Сталін наполіг на тому щоб був змінений порядок судочинства. Виконавцем цієї його ідеї став Вишинський, висунутий Сталіном на пост Генерального прокурора. Вишинський "науково" довів, що визнання провини обвинуваченим цілком достатньо для винесення судової ухвали. Слідчі добивалися тортурами визнання провини, обумовлювали інших не в силах винести мук. Якщо на суді вони суді вони відмовлялися від колишніх свідчень, то їх вже ніхто не слухав.

От як це було з Михайлом Кольцовим, відомим публіцистом, депутатом Верховної Ради РРФСР, член кореспондентом Академії наук СРСР. Засідає Військова колегія під головуванням Василя Ульріха. З ним ще два військових М. Кольцова звинувачують в шпигунстві на користь німецької, французької і американської розвідок, в приналежності до антирадянського підпілля з 1923 року. У обвинувальному висновку сказано, що він признався по всіх пред'явлених йому злочинах.

"- Бажаєте чим-небудь доповнити (звинувачення - моє)? - запитав підсудного Ульріх.

- Не доповнити, а спростувати, - сказав Кольцов. - Все, що тут написане, - брехня. Від початку і до кінця

- Ну як же брехня? Підпис ваша?

- Я поставив її. Після тортур... Жахливих тортур...

- Ну ось, тепер ще ви обмовлятимете на органи... Навіщо посилювати свою провину? Вона отже величезна...

- Я категорично заперечую... - почав Кольцов.."

Але його вже не слухали. Кольцов був розстріляний за вироком такого "суду".

Ось що писав про вживані до нього тортури Всеволод Мейерхольд, великий реформатор театру НКВД, що опинився в застінках:

"...Меня клали на підлогу обличчям вниз, джгутом били по п'ятах, по спині, коли сидів на стільці, тією ж гумою били по ногах. Наступні дні, коли ці місця ніг були залиті рясним внутрішнім крововиливом, то по цих червоне -синим- жовтим синцям знову били джгутом... Руками мене били по обличчю... Слідчий весь час твердив, загрожуючи: "не писатимеш, битимемо знову, зупинимо незайманими голову і праву руку, останнє перетворимо на шматок безформного скривавленого тіла".

І я все підписував до 16 листопада 1939 р.

Про широке застосування незаконних методів слідства до заарештованих дав свідчення ще в 1938 році колишній помічник начальника відділу НКВД Ушаков з.М. брав участь в допитах Тухачевського, Якира, Фельдмана.

Про застосування до заарештованим жорстоких мерів дії свідчать і той факт, що на протоколі допиту Тухачевського від 1 червня 1937 року, в якому зафіксовано визнання провини Тухачевського, на листах справи 165-166 виявлені плями, які по висновку біологічної експертизи є краплями і мазаннями людської крові.

Окрім Тухачевського були знищені і зганьблені ще тисячі командирів і комісарів Червоної Армії. Тільки з травня 1937 по жовтень 1938 року в армії і на флоті було репресовано близько 40000 чоловік. А попереду ще були інші процеси.

Серед них сумну популярність здобула "Ленінградська справа". Це була серія справ, сфабрикованих проти ряду видних партійних, радянських і господарських працівників Ленінграда в кінці 40х початку 50х років. В результаті цієї акції були засуджені і фізично знищено багато керівників, які висувалися напередодні і в роки Великої Вітчизняної війни.

Початком "Ленінградської справи" послужив анонімний лист в ЦК ВКП(б) про нібито сфальсифікованих результатах голосування на Ленінградській х обласний і YIII міської об'єднаної конференції ВКП(б) 25 грудня 1948 року.

Були зняті зі своїх постів і зраджені суду секретар ЦК ВКП(б) А.А.Кузнецов, Голова Ради Міністрів Рсфср м.І. Радіонов, заступник Голови Держплану Ссср н.А. Вознесенський, секретар Ленінградського обкому і міськкому ВКП(б) П.С.Попков і ще декілька партійних радянських і господарських працівників. Їх звинуватили в шкідницькій підривній роботі в партії (вони пропонували створити організацію ВКП(б) в РРФСР) в порушенні державних планів(без відома центру провели аукціон неліквідного промислового устаткування) і навіть в шпигунстві. Відомості про судовий процес в друк не поступили. На суді всі обвинувачені заявили, що не винні, але колегія верховного суду засудила їх до розстрілу. Продовженням "Ленінградської справи" були суворі вироки(розстріл, тривалий термін тюремного ув'язнення) ще більш ніж 200 партійним і радянським працівникам Ленінграда, близьким і дальнім родичам Вознесенського, Кузнецова, Попкова, Радіонова, Капустіна і Лазутіна.

"Ленінградську справу" Сталін Розглядав, як важлива ланка в ланцюзі подальшого зміцнення культу особи.

Останнім політичним процесом стала справа про "Єврейський антифашистський комітет". Воно слухалося в травні - липні 1952 року. У справі було привернуто 15 чоловік.

Висновок

ХХ з'їзд КПРС засуджує культ особи Сталіна

На початку 1956 року в газеті "Правда" з'являються статті про куксу особи без вказівки імені Сталіна, Це було свідоцтвом того

що через 3 роки після смерті Сталіна нові керівники КПРС осмелилися нарешті заговорити про це небезпечне для справи соціалізму явленді, В лютому почав свою роботу ХХ з'їзд КПРС

Радянська і світова громадськість спостерігаючи за роботою съезта з нетерпінням чекала оцінки особи Сталіна, але з'їзд мовчав 24 лютого було оголошено, що наступні засідання буде закритим.

Пізніше стане відомо, що Хрущев н.С. наполіг на тому, щоб довести до зведення делегатів інформацію про грубі порушення соціалістичної законності в період культу особи Сталіна.

Радянській громадськості зміст цієї доповіді стане відомий тільки в 1988 році. До публікації його у всіх центральних газетах радянські люди начитаються вже спогадів в'язнів ГУЛАГА і доповідь Н.С.Хрущева здасться їм обережною, стриманою підлозі одкровенням лиходійствах, що відчинилися.

Комуністи вимушені будуть визнати, що Сталін "відкидав Ленінський метод переконання і виховання, переходив з позицій ідейної боротьби на шлях адміністративного придушення, на шлях масових репресій, на шлях терору. Він діяв все ширше і наполегливіше через каральні органи, часто порушуючи при цьому всі існуючі норми моралі і радянські закони...

Масові арешти і посилання тисяч і тисяч людей, страту без суду і нормального слідства породжували невпевненість, викликали страх і навіть озлоблення.

Делегати почують, що "з 139 членів і кандидатів в члени ЦК Партії, вибраних на ХVII з'їзді Партії, було арештоване і розстріляне (головним чином в 1937 -1938 г.г.) 98 чоловік, тобто 70% ...

Така доля спіткала не тільки членів ЦК, але і більшість делегатів ХVII з'їзду Партії. З 1966 делегатів з'їзду...було арештовано по звинуваченню в контрреволюційних злочинах... 1108 чоловік.

У доповіді було визнано, що Сталін единолично ухвалив рішення і змусив підписати його, як ухвала від імені Президії ЦВК Енукидзе:

"1)Следственным властям - вести справи обвинувачених в підготовці або здійсненні терористичних актів прискореним порядком;

2) Судовим органам - не затримувати виконання вироків про вищу міру покарання із-за клопотань злочинців даної категорії про помилування, оскільки Президія ЦВК союзу РСР не вважає за можливе приймати подібні клопотання до розгляду;

3)Органам Наркомвнудела - виконувати вироки про вищу міру покарання негайно після ухвалення судових вироків."

Делегати з'їзду сприйняли, як справедливе слова Хрущева, коли він заявив:

"Ми звинувачуємо. Але треба відповісти на такі питання: хіба міг Ежов сам, без відома Сталіна, заарештувати наприклад, Коснора? Чи був обмін думками або вирішення Політбюро з цього питання( Ні, не було, як не було цього і відносно інших подібних справ. Хіба міг Ежов вирішувати такі важливі питання, як питання про долю видних діячів партії? Ні, було б наївним вважати це справою рук тільки Ежова. Ясно, що такі справи вирішував Сталін, без його вказівок, без його санкцій Ежов нічого не міг робити".

Сьогодні вже відомо, що з часом Сталін і його підручні виробили цілу систему репресивного механізму. Ежов, Берія представляли Сталіну списки засуджених з вказівкою міри покарання. Сталін примушував осіб зі свого оточення ставити під цими списками свої підписи. Делегатів ХХ з'їзду про це не повідомляли. Хрущев звертав увагу перш за все на те, що в роки репресій знищувалися партійні і радянські працівники. Засуджуючи порушення соціалістичної законності в роки культу особи Хрущев хотів переконати делегатів в тому, що вони люди із сталінського оточення самі жили в постійній напрузі, переживали почуття страху. Ось один з прикладів, включений в його доповідь:

"О обстановці тієї, що склалася у той час, ми нерідко розмовляли з Н.А. Булганіним. Одного разу, коли ми удвох їхали в машині, він мені сказав: " )там же... стр. 64Ось інший раз їдеш до Сталіна, викликають тебе до нього, як друга. А сидиш у Сталіна і не знаєш, куди тебе від нього повезуть: або додому або у в'язницю."

Зважившись повідомити делегатів з'їзду про лиходійства в період культу особи Сталіна, Хрущев, як першу особу в партії рахував, що всьому народу наший країни, світовій громадськості не слід знати про це: " Ми повинні зі всією серйозністю віднестися до питання про куксу особи. Це питання ми не можемо винести за межі партії, а тим більше в друк. Саме тому ми докладаємо його на закритому засіданні з'їзду. Треба знати міру, не живити ворогів, не оголяти перед ними наших виразок. Я думаю, що делегати з'їзду правильно зрозуміють і оцінять всі ці заходи".

Ці слова делегати зустріли бурхливими аплодисментами. Означає погодилися приховати правду. Це був тривожний симптом.

ХХ з'їзд засудив культ особи, навіть розробив програму заходів направлених на його викорінювання, але вже найближчий час показав, що коріння цього явища залишилося і культ першої особи в партії відродився, хоча і не прийняв таких кривавих форм, як при Сталіні. Діяльність самого Н.С. Хрущева останніми роками його перебування на посту 1 ого секретаря ЦК КПРС назвуть в жовтні 1964 року волюнтаризмом.

Потворні форми прийме культ особи партійного вождя при Л.І, Брежневе. Навіть Сталіну не приходило в голову нагородити себе п'ятьма золотими зірками, зайняти стільки керівних постів, скільки їх зайняв Брежнев.

Був інший час і особа була іншою. Своєрідною виявилася реакція народу на це явище: всюди демонстративно почали наклеювати портрет Сталіна, як би кажучи, що у минулому був культ, але культ Особи.

Справедливості ради слід сказати, що Брежнев створив своєрідний ГУЛАГ: інакодумців відправляли в психіатричні лікарні або доводили до самогубства.

Сталін в 90-і роки ХХ століття

Ім'я Сталіна продовжує привертати увагу як вітчизняній, так і зарубіжній громадськості.

У наший країні і за кордоном виходять книги про Сталіна, знімаються кінофільми, зокрема відеофільми у формі коміксів. Керівники наший країни дозволили кінорежисерам знімати фільми "На натурі" (колишні сталінські дачі).

Найвідомішою книгою і найгучнішою телепередачею стало творіння Едуарда Радзінського.

Автор зібрав великий фактичний матеріал про життя Сталіна і тих з ким йому довелося зустрічатися. Радзінський за власним розсудом вибудовує низку фактів і дає свій коментар до того, що трапився.

На екрані ТБ ми ще маємо можливість спостерігати в якій емоційній тональності подаються ці факти (про акторські здібності говорити не стоїть).

Робота Радзінського викликає неоднозначні оцінки його співвітчизників: від захоплених в демократичній пресі до роздратованих в прорадянській - комуністичною.

Радзінський робить акцент на особистих якостях Сталіна (підступність, дратівливість, мстивість, непогрішність і тому подібне), намагається пов'язати з цим якостями зміст і суть тієї тоталітарної системи, яку він створив. Така думка створюється, особливо після того, як він показує нікчемність осіб його оточення.

Це схоже на неглибоке освітлення складного явища.

Останнім часом до ювілейних сталінськими дат (дню народження 21 грудня і дню смерті 5 березня) почали з'являтися статті, фотографії Сталіна.

Деякі носять черговий характер. Публікації в газеті "Радянська Росія" звертають увагу на те, що з ім'ям Сталіна в свідомості його сучасників і найближчих нащадків зв'язано поняття Російської державності. Його, Сталіна представляють, як великого государственника, що умів захистити інтереси великої держави, відстояти їх від будь-яких нападок з боку будь-якою ціною.

Швидше за все цей акцент пов'язаний з проблемою російської державності, як її розуміють нинішні керівники.

Можна запитати: "Чому в наші дні на вулицю виходять люди з портретами Сталіна? Невже вони нічого не чули про жорстокі репресії сталинщины?"

Напевно це відбувається тому, що ще із сталінських часів люди звикли дивитися в Сталіна, як в дзеркало, бачивши в нім віддзеркалення своєї величі, своєї участі в творчій діяльності, про яку в наші дні або не згадують або говорять нешанобливо, ніби всі радянські люди що кожен жив за радянських часів - сталініст і несе особисту відповідальність за Сталіна .Против такої думки і виступають ці люди.

А ще і тому, що в суспільній свідомості живуть ті ідеї, які створили сталінізм і сталинщину:

- гостре бажання одним махом знищити все погане, що копилося

століттями;

- готовність пробачити собі і нетерпимість до чужих недоліків.

Список літератури, використаний при підготовці реферату

Про подолання культу особи і його наслідків. Ухвала ЦК КПРС від 30 червня 1956 року. Госькоміздат. М. 1956 р.

Про куксу особи і його наслідки. Доповідь Першого секретаря ЦК КПРС товариша Хрущева н.С. ХХ з'їзду КПРС 25 лютого 1956 року.

У книзі "Реабілітація. Політичні процеси 30-50 -х років М. 1991 р.

Реабілітований посмертно; изд 2е М. 1989г.

Історія Росії 1917-1940. Хрестоматія Під ред. проф. М.Е. Главацкого. Катеринбург 1993 р.

Ласло Беладі, Тамаш Краус. Сталін М. 1990 р.

Н. Верт. Історія Радянської держави. 1900 - 1991 Видання 2е М. 1994г.

Едуард Радзінський "Сталін" М. 1997 р.

Жарова, Мішина Історія вітчизни 1900-1940 Учбова книга для старших класів середніх учбових закладів. М. "Освіта" 1992 р.