Складність і суперечність соціально-економічного і політичного розвитку радянського суспільства (60-ті – 80-ті роки ХХ ст.)

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

«Складність і суперечність соціально-економічного і політичного розвитку радянського суспільства (60-ті - 80-ті роки ХХ ст.)»

Виконала:

Костенко Л.М.

План:

1. Реформа 1965 року: сутність і наслідки

2. Наростання кризових явищ в радянській економіці

3. „Перебудова” і її наслідки

1. Реформа 1965 року: сутність і наслідки

Проект Директив по восьмому п'ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР (1966-1970) розроблявся з великими труднощами. Уже в самому розпалі роботи (1963-1964) стало зрозумілим, що завдання, закладені в Програмі партії, в тому числі і на 1970 рік, виконати неможливо. В зв'язку з цим виникає ідея розробити ще один семирічний план на 1966-1972 роки. Це було зроблено для того, щоб замаскувати неможливість виконання завдань, визначених ХХII з'їздом партії. Передбачалось приділити першочергову увагу розвитку сільського господарства, виробництву товарів споживання, росту реальних прибутків населення.

Однак здійснити заплановане було неможливо без кардинальних змін в економіці. В зв'язку з цим гостро постала проблема її реформування. Наступним важливим напрямком даної реформи стала зміна всієї системи планування і економічного стимулювання. Було признано доцільним ліквідувати надто жорстку регламентацію господарської діяльності підприємств. З цією метою зменшили кількість планових показників які визначались центром. Серед обов'язкових показників визначались іще і такі: основна номенклатура продукції, фонд заробітної плати, платежі в бюджет і асигнування із бюджету, показники по об'єму централізованих капіталовкладень і вводу в діло виробничих потужностей і основних фондів, завдання по впровадженню нової техніки і матеріально-технічного постачання. Всі інші показники господарської діяльності передбачалось встановлювати без затвердження в міністерствах і відомствах.

Господарська реформа розпочалась дуже активно. Уже в січні 1966 року на нові умови роботи було переведено перші 43 підприємства в 17 галузях промисловості. В жовтні 1965 року було затверджено Положення про соціалістичне державне підприємство, в якому закріплювались його права в сфері виробничо-господарської діяльності, будівництва і капітального ремонту, в галузі матеріально-технічного постачання, фінансів, праці і заробітної плати, а також коло обов'язків і міра відповідальності за їх порушення.

Помітно змінились відносини між підприємством і державою. Була введена плата за виробничі фонди, за земельні і водні ресурси. Надлишок обладнання дозволялось реалізовувати іншим підприємствам. Встановлювалась залежність між величиною виробничих фондів підприємства і його внеском в державний бюджет. Це повинно було зацікавити підприємства в кращому використанні цих фондів.

Відбулись помітні зміни і в системі ціноутворення: оптові ціни стали більш об'єктивно відображати реальні виробничі витрати і підприємства уже могли отримувати прибуток від реалізації своєї продукції. Із цього прибутку підприємства повинні були вносити до бюджету плату за виробничі фонди, фіксовані (рентні) платежі, а також могли утворювати свої фонди заохочення.

Для підприємств, що були переведені на нову систему господарювання, було встановлено державний Знак якості. Цей Знак підтверджував стабільність якості даного виробу, високу культуру виробництва і ін.

В 1967 році на нові господарські умови стали переводити цілі галузі промисловості, і до кінця року по-новому працювало 15% підприємств, на долю яких припадало 37% промислової продукції. Незабаром на новий порядок планування і економічного стимулювання стали переходити підприємства будівництва і торгівлі.

Господарська реформа зачепила і сільське господарство. В 1965 року на Пленумі ЦК КПРС було поставлено завдання ліквідувати негативні наслідки хрущовських “експериментів” на селі. Відмінялись обов'язкові посіви кукурудзи, відновлювались присадибні ділянки і т. ін.

Змінювалась система закупок сільськогосподарської продукції, вводились тверді (незмінні) і відносно низькі плани заготівлі на декілька років наперед, до 1970 року включно. Були підвищені закупівельні ціни на пшеницю, жито і інші культури, передбачалась диференціація цін у різних природно-кліматичних зонах і районах країни. При надплановому продажу зерна держава встановлювала 50% добавки до основної закупівельної ціни. Приймались заходи направлені на поширення господарського розрахунку сільськогосподарських підприємств.

Різко збільшилось фінансування аграрного сектора. В 1966-1980 роках, за офіційними даними, туди було направлено 383 млрд. крб., що складало 75% всіх капіталовкладень в сільське господарство за роки Радянської влади. За рахунок цих коштів намагались здійснити грандіозні програми по комплексній механізації, електрифікації сільського господарства, меліорації і хімізації ґрунтів.

У 1966-1970 роках були виконані завдання по випуску промислової продукції, нарощувались виробничі потужності, підвищувалась продуктивність праці. Важливою особливістю цього періоду стало зростання в Україні темпів виробництва предметів споживання. Протягом 1966-1970 рр. зростали потужності електростанцій та виробництво електроенергії. До державних енергосистем були підключені всі колгоспи, радгоспи й населенні пункти, розташовані в сільській місцевості.

Перших успіхів було досягнуто в хімічній промисловості. Україна стала виробляти більше ніж у попередні роки мінеральних добрив, сірчаної кислоти, соди, хімічних волокон, засобів захисту рослин та ін. Прискореними темпами розвивалася легка, харчова й місцева промисловість. Обсяг продукції взуттєвої галузі збільшився в 1,5 рази.

Якими ж факторами можна пояснити прогресивні переміни в економіці? Вплив реформи, звичайно, був значним, але не вирішальним. Тим більше, що значне зрушення в економіці відбулись якраз в першій половині восьмої п'ятирічки, коли масовий перехід на нову систему іще тільки розпочинався. Істинна причина в іншому: в період повороту від раднаргоспів до міністерств, підприємства отримали деяку свободу для маневру, деякий час вони не були скуті жорстокою регламентацією, що і дало тимчасовий позитивний результат. Слід відмітити також, що до складання восьмого п'ятирічного плану були залучені професійні економісти, які намагались закласти в план найбільш оптимальні параметри економічного розвитку країни.

Наприкінці 1960-х на початку 1970-х років позитивний потенціал господарської реформи став вичерпуватись, народне господарство поверталось до традиційних джерел економічного росту за рахунок паливно-енергетичного і військово-промислового комплексу. Не принесли бажаного результату спроби запровадити в масове виробництво наукомісткі технології (радіоелектроніку, інформатику, обчислювальну техніку, біотехнологію і ін.). Структура радянської економіки набувала все більш нераціонального, однобокого характеру, з нахилом в бік важкої індустрії із мінімальним виходом на безпосередні потреби людей.

На початку 1970-х років, коли в економіці іще відчувався вплив реформи 1965 року, стало очевидним, що вона поступово припиняється, хоча ніхто не відміняв економічних методів управління, а в партійних документах постійно підкреслювалась необхідність підвищення фондовіддачі, зниження виробничих затрат і т. д.

Все частіше стали з'являтися різноманітні обмеження в регламентації діяльності підприємств, що підривало саму ідею госпрозрахунку. Зокрема, були введені ліміти на створення фондів економічного стимулювання, перевищувати які навіть високорентабельні підприємства не мали права. Весь додатковий прибуток у вигляді “вільного залишку” приходилось перераховувати в державний бюджет. Таким чином, підприємства, які успішно працювали не заохочувались.

Дуже швидко під контроль вищестоящих організацій попав і фонд розвитку виробництва, який став включатись в централізований план розподілу капітальних вкладень. Таким чином відбувалось жорстке обмеження повноважень підприємств у праві розпоряджатись власними коштами.

Найбільш вразливим елементом господарської реформи були взаємовідносини відносно самостійних підприємств і державних управлінських структур, які в своїй діяльності все більше опиралось на адміністративні методи. Апарат міністерств постійно розростався, виникали нові підрозділі, фактичне прийняття рішень розподілялось між чисельними інстанціями партійно-господарської ієрархії, де всі документи необхідно було “ув'язувати” і “узгоджувати”.

З самого свого початку, реформа була приречена на поразку, оскільки вона залишала без змін глибинні відносини виробництва - відносини власності. В реформі були закладені несумісні принципи: розширення прав підприємств і посилення централізації. Хоча підприємства ставали формально більш самостійними, вони не мали права самостійно визначати ціну на свою продукцію. Та ж ситуація була і з правом підприємства самостійно розпоряджатися робочою силою, наймати необхідних працівників, звільняти лишніх чи тих хто погано працює.

З великими труднощами вписувалось в реформу впровадження нових технологій, оскільки воно вимагало часу на освоєння, навчання робітників. Адже при цьому могло відбутися тимчасове скорочення випуску продукції, чого, щоб не зірвати планових показників, не могли допустити управлінці.

Помітному тиску стали піддаватися ті вчені, які намагалися в своїх розробках знайти вирішення проблем радянської економіки шляхом розширення дії закону вартості і деяких елементів ринкової економіки, оскільки в їх пропозиціях проглядались загрози командно-адміністративній системи в цілому.

Таким чином, економічна реформа 1965 року знаменувала собою найбільш масштабну спробу вдосконалення соціалістичної системи господарювання, але ця спроба виявилась половинчатою і не дала помітних стійких результатів. Партійне керівництво країни, здійснивши декілька кроків вперед до ринку, не насмілилось на подальшу трансформацію господарської системи, так як це неминуче зумовило б необхідність і політичної лібералізації.

2. Наростання кризових явищ в радянській економіці

В якості універсального засобу вирішення всіх соціально-економічних проблем, проголошувалось підвищення керівної ролі комуністичної партії, поширення партійного контролю на всі сфери життя суспільства. У відповідності з рішеннями XXIV з'їзду КПРС (1971), в Статут партії було внесено положення про те, що правом контролю за діяльністю адміністрації, наділялись партійні організації не тільки в сфері виробництва, а і в науково-дослідних інститутах, навчальних закладах, культурно-просвітницьких закладах і т.д. При цьому зберігалось унікальне становище: партія всюди керує і контролює, а за помилки відповідають державні органи і керівники підприємств.

В цей час великих успіхів досягла так звана “тіньова економіка”, яка розвивалась завдяки тотальному одержавленню господарських структур і спритного маніпулювання дефіцитом.

В ці роки керівництво країни намагалось відійти від екстенсивного розвитку економіки, але робити це вдавалось все тяжче. І хоча офіційно було заявлено, що країна іще в 1930-х роках пройшла стадію індустріалізації, в дійсності економіка СРСР 1960-х - 1970-х років не відрізнялась високим рівнем технічного розвитку. Як і раніше відбувався процес переходу від до машинних методів праці до машинної техніки в усіх галузях матеріального виробництва, в той час як промислово розвинуті країни уже давно пішли вперед по шляху науково-технічного прогресу.

В країні посилилась масова міграція населення із села в місто. Однією з форм кризи в економіці, що насувалась, була практика маніпулювання інформацією, підтасовування розрахунків у проектах, звітах. І хоча десята п'ятирічка (1976-1980) була проголошена “п'ятирічкою ефективності і якості”, наслідки роботи виявились дуже скромними.

На початку 1970-х років в результаті сировинної і енергетичної кризи ціни на енергоносії на західних ринках різко зросли. Тому було прийнято рішення форсувати продаж нафти і газу на Захід.

Слід підкреслити, що наприкінці 1960-х - на початку 1970-х років відбулось деяке підвищення життєвого рівня трудящих, в тому числі і на селі, де колгоспники почали отримувати заробітну плату. Поступово середня заробітна плата сільських працівників наблизилась до середньої на країні і складала 90% від цього рівня.

Але поступово, до початку 1980-х років цей процес почав гальмуватись. Поступово скоротились об'єми житлового будівництва. Витрати на охорону здоров'я складали 4% від національного прибутку (в розвинутих країнах - 10-12%). За рівнем споживання на душу населення Радянський Союз займав 77 місце в світі.

Військовий бюджет Радянського Союзу в період з 1965 по 1977 рр. зростав щорічно не менше ніж на 4,5% і складав приблизно 11-13% валового національного продукту. В 1967 р. у Радянського Союзу було 570 міжконтинентальних балістичних ракет, а у США - - 1054. В 1979 р. США зберегли цю кількість ракет незмінною, а Радянський Союз збільшив їх до 1409. Чисельність армії США за цей період скоротилась з 3,5 млн. до 2,06 млн. осіб, а чисельність Радянської Армії зросла з 3,68 млн. до 4,19 млн. осіб.

З метою підтримки постійного мобілізаційного характеру радянської економіки, практично щорічно встановлювались чергові ювілейні дати, які необхідно було зустрічати високими трудовими досягненнями, брати на себе підвищені зобов'язання, про виконання яких оголошувалось на святкових зборах, мітингах.

Дуже помітним фактом стала публікація в травні 1982 року газетою “Правда” статті академіка В. Трапезникова, в якій автор відкидав стереотипні погляди щодо погіршення економічної ситуації в країні - несприятливі кліматичні умови, обмеженість деяких джерел сировини, труднощів в освоєні нових територій і т.п. В статті вперше визначено інші причини: низька ефективність жорстокого централізованого планування, відсутність матеріальних стимулів управління і т. п. Але ні Ю.В. Андропов, ні К.Ч. Черненко не спромоглися на радикальне реформування економіки. Вони вважали, що це може привести до ліквідації комуністичної системи. Тому вони продовжували триматись попереднього курсу.

3. „Перебудова” і її наслідки

В березні 1985 року, після смерті К.У.Черненка, генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано М.С. Горбачова, а Головою Ради Міністрів став М.І. Рижков. Розпочався новий і останній етап в історії СРСР, який отримав назву “перебудова”.

Нове керівництво стало перед необхідністю зупинити розпад системи “державного соціалізму” і захистити інтереси правлячої номенклатури. З цією метою почали проводити обережні реформи всіх громадянських структур, в тому числі і в економіці, оскільки глибока криза уже встигла охопити основні елементи системи.

До середини 1980-х років валовий випуск продукції в розрахунку на душу населення складав близько 37% рівня США. Приріст продуктивності праці впритул наблизився до нульової позначки. На одиницю національного прибутку в радянській економіці затрачалось в 1,5-2 рази більше електроенергії, палива, металу і інших ресурсів, ніж в промисловості розвинутих країн. По сутності, тільки у військово-стратегічній сфері великими зусиллями підтримувався паритет із США.

В якості одного із перших кроків по виходу країни із кризового стану було проголошення курсу на “прискорення соціально-економічного розвитку країни”. Цей курс був направлений на досягнення щорічного приросту національного прибутку не менш ніж на 4%. Для досягнення такого росту національного прибутку, необхідно було за п'ятирічку збільшити видобуток палива і сировини на 15%, збільшити інвестиції на 30-40%, додатково залучити у виробництво до двох мільйонів осіб. Але оскільки в країни таких ресурсів не було, то досягти мети можна було за рахунок збільшення темпів машинобудування в 1,5-2 рази.

На перших порах “перебудова” пов'язувалась з концепцією “вдосконалення господарського механізму”, тобто з наданням підприємствам більшої самостійності в розвитку виробництва, оновлення продукції, матеріального стимулювання працівників в залежності від фінансових результатів роботи підприємства, тобто з фактичним поверненням до реформи 1965 року. Але при цьому обов'язковою залишалась одна умова: непорушність соціалістичної (державної) власності.

В 1989-1991 роках широкого поширення набули нові форми виробничих об'єднань - концерни, корпорації, які створювались таким чином: група державних підприємств і підрозділів галузевих міністерств утворювали певну асоціацію. Тут об'єднувались інтереси галузевих, союзних і республіканських закладів і інтереси директорів підприємств. Державні заклади намагались зберегти в своїх руках питання фінансування і постачання, а директори - вигідно приватизувати підприємства через так звану номенклатурну приватизацію.

В червні 1990 року була прийнята постанова Верховної Ради СРСР “Про концепцію переходу до регульованої ринкової економіки” і ряд інших документів, за якими передбачалась поступова демонополізація, децентралізація і роздержавлення власності, створення акціонерних товариств, реформування кредитної і цінової політики, системи роздрібної торгівлі обладнанням і сировиною, електроенергією, розвитку приватного підприємництва і т.д. Правда, реалізація цих законодавчих актів відкладалась на рік, оскільки уряд боявся їх впливу на погіршення ситуації в країні.

Особливо слід зупинитись на становищі в сільському господарстві. М. Горбачов, як ініціатор і провідний автор Продовольчої програми, продовжував настоювати на збільшенні інвестицій в сільське господарство. Але при цьому зовсім не обговорювалося питання про докорінний перегляд форм господарювання в цьому секторі економіки.

По всій країні посилився процес формування суспільних рухів і політичних партій ліберального, центристського, радикального напрямків, які займали, в основному, антикомуністичні позиції і критикували КПРС за нездатність здійснювати керівництво країною. Розпочався масовий вихід людей із партійних рядів, багато республіканських компартій заявило про свій вихід із КПРС.

Невдалі спроби консервативної стабілізації привели частину керівників Радянського Союзу до створення 19 серпня 1991 р. Державного Комітету по надзвичайному стану (ДКНС), що було, по суті, спробою державного перевороту. Лідери ДКНС виступили з дуже популістською і практично не реалізованою програмою виходу країни із кризи. 21 серпня 1991 р. путч провалився, а разом з ним рушились всі надії М. Горбачова на підписання нового союзного договору.

Саме з цього моменту розпочався процес фактичного розпаду СРСР, як єдиної держави. В серпні 1991 р. про вихід із нього заявили прибалтійські республіки. 1 грудня на Україні відбувся референдум, на якому населення країни висловилось про свою повну незалежність.

8 грудня керівники Росії, України, Білорусії (країн співзасновників СРСР) Б. Єльцин, Л. Кравчук і С. Шушкевич підписали так звані “Біловезькі угоди” про денонсацію Союзного договору 1922 року і оголосили про створення Співдружності Незалежних держав. 25 грудня 1991 р. М.С. Горбачов подав у відставку з поста Президента СРСР в зв'язку із зникненням даної держави.

Термінологічний словник:

Демократія -- форма політичного та економічного устрою суспільства, заснована на визнанні народу основним джерелом влади; тип держави, яка декларує і втілює на практиці принципи народовладдя, права і свободи громадян, рівні можливості для діяльності різних політичних сил, контроль за діями органів влади.

Дисидентство -- морально-політична опозиція до існуючого державного (політичного) ладу, панівних у суспільстві ідей та цінностей....

Інфляція -- переповнення каналів грошового обігу масою надлишкових паперових грошей що спричиняє знецінення їх зростання цін на предмети першої потреби зниження валютного курсу реальної за робітної плати

Література:

1. Беседін В. Перебудова і перехід до ринкових відносин//Економіка Радянської України.-1990.- № 8.

2. О.М. Царенко, А.С. Захарчук. Економічна історія України і світу. - Суми, Університетська книга, 2001. - с.267-291.

3. Панченко П.П. Становище українського села (60-80-ті роки) // Укр. іст. журн.-1988. - №8.