Голодомор

У XX ст. Україна пережила три голодомори -- усі за радянської влади, й основною їх причиною стала непродумана аграрна політика партійного радянського керівництва.

Перший голодомор був в Україні в 1921 -- середині 1923 рр. Його причини:

1) політика «воєнного комунізму» (зокрема, продрозкладка -- насильницьке вилучення хліба в селян);

заборона реалізації хлібних лишків за ринковими цінами;

падіння товарності сільського господарства внаслідок незацікавленості
селян у розвитку виробництва сільгосппродукції;

перша світова війна, громадянська війна;

5) руйнування матеріальної бази сільського господарства внаслідок надзвичайно жорстокої посухи, що викликала неврожаї в 1921 і 1922 рр.;

6) криза в сільському господарстві була посилена скороченням промислового виробництва через його мілітаризацію під час громадянської війни.

Голод охопив повіти Олександрійської губернії (сучасна Запорізька обл.), Донецької, Катеринославської (сучасна Дніпропетровська обл.), Миколаївської, Одеської, півдня Полтавської та Харківської губерній -- усього 21 повіт України. Відбувалося масове запустіння сіл, селяни переселялися в багатші села, внаслідок чого продовольча ситуація погіршувалася і там. Водночас з України продовжували відправляти до Росії ешелони з продовольством: увесь світ знав про голод у Поволжі, що трапився в цей же час; йшло збирання коштів. Голод в Україні замовчувався. Вважалося, що в Україні недорід. В Україну з Поволжя, Казахстану, Південного Уралу йшли потяги з переселенцями.

Із середини 1922р. голодуючим було надано допомогу Американською адміністрацією допомоги (АРА). Було введено систему «голодних пайків» (спеціальні відрахування від підприємств і організацій), почалися розграбування і продаж за кордон музейного і церковного майна. Голод був ліквідований у середині 1923 р. -- пізніше, ніж у голодуючих районах Росії.

Голодомор 1932--1933 р. був страшним злочином сталінського режиму. Голодомор був спровокований радянським керівництвом з метою масового вступу селян до колгоспів. Поставлені перед селянами плани хлібозаготівлі були завищеними й економічно не обґрунтованими. Однак для успішного проведення індустріалізації хліб був потрібний за будь-яку ціну. Політика колективізації дозволила збільшити збір зерна, але труднощі з заготівлею залишилися.

Постачання хліба на користь держави здійснювалося в результаті додаткової хлібозаготівлі. Фактично це означало застосування вже відомої політики продрозкладки. Знесилені селяни не змогли ефективно провести посівну кампанію навесні 1932 р. Але їм попри все вдалося засіяти більше половини запланованих площ. План здачі хліба державі опинився під загрозою зриву. Водночас почався голод. Голодні люди збирали колоски пшениці, залишені на полях, щоб прогодувати дітей.

7 серпня 1932 р. було видано постанову «Про охорону соціалістичної власності» і названу в народі «законом про п'ять колосків». Вона передбачила за крадіжку колгоспної власності розстріл із конфіскацією майна чи позбавлення волі на термін, не менший за 10 років.

Найвище керівництво країни знало про голод в Україні, але замовчувало цей факт. Допомоги надано не було. Більше того, в Україну для виконання плану хлібозаготівлі було направлено комісію на чолі з В'ячеславом Молотовим. Дії комісії були твердими: села заносилися на «.чорні дошки»; у них конфісковували продовольчі й навіть посівні фонди; проводилися масові репресії; припинялося постачання товарів; села оточували загони НКВС.

Голодомор став національною катастрофою. За різними даними, голодною смертю померли від 3,5 до 9 млн. чоловік -- точні цифри вже навряд чи будуть з'ясовані.

Тільки наприкінці 80-х -- у 90-х рр. XX ст. про голодомор з'явилися наукові статті, спогади очевидців, про нього заговорили в пресі; складено мартиролог жертв голодомору, дні їх пам'яті проводяться щороку.

Голодомор 1946--1947 рр.,стався в період повоєнного відновлення господарства. Причини голоду:

1) повоєнна розруха;

2) відновлення важкої промисловості за рахунок сільського господарства;

запровадження для селян величезних податків (навіть на фруктові дерева);

розширення посівних площ і виконання планів хлібозаготівлі будь-яким коштом;

посуха 1946 р., що викликала неврожай усіх сільськогосподарських
культур.

Голод охопив більшість східних і частину південних областей України. Хлібозаготівельна кампанія проводилася під гаслом. «Боротьба за хліб -- це боротьба за соціалізм!»

У роки голодомору радянське керівництво надавало «інтернаціональну допомогу» країнам Східної Європи, у яких був встановлений соціалістичний лад, а також Франції, яка була спільницею в розгромі нацистської Німеччини. З СРСР ешелони з хлібом вирушали до цих держав.

У роки голоду в містах діяла карткова система забезпечення населення хлібопродуктами. Селяни ж не мали й цього. Позицію держави було висловлено так: «продовольчі труднощі, які швидко й безболісно були ліквідовані». Голодуючих називали «колгоспниками, які мають гострі нестатки». У результаті голоду в Україні померли близько 1 млн. чоловік.

Висновок. Голодомори 1921-І923, 1932--1933 і 1946--1947 рр. стали наслідком наступу тоталітарної системи на селянство. Сталося «розселянювання селянства». Голодомори відбили стан економічних відносин І соціальних умов на селі. Командно-бюрократична система керівництва призвела до того, що селянин перестав бути хазяїном на землі, було вбите його почуття власника. Продовольчу проблему в СРСР не було вирішено.