Причини, характер, періодизація української національної революції

6

Реферат на тему

Причини, характер, періодизація української національної революції

ПЛАН

1. Причини та передумови визвольної війни.

2.Основні чинники розгортання боротьби.

3.Теоретично-концептуальні проблеми питання.

4.Періодизація революції.

5.Література.

1. Причини та передумови визвольної війни.

У середині XVII ст. в українських землях народний гнів вибухнув з такою силою, що не тільки кардинально змінив хід національної історії, а й суттєво вплинув на геополітичний розвиток усієї Європи. Ця подія була глибо-ко закономірним явищем. Спрацював комплекс чинників, які зробили широкомасштабний народний виступ необхід-ним і можливим. Перша група чинників спонукала, під-штовхувала до вияву активності, а друга робила цю актив-ність можливою, створювала ґрунт для її розгортання.

Які ж причини робили необхідним початок національ-но-визвольної боротьби в 1648 p.?

У цей час(надзвичайно ускладнилася соціально-еконо-мічна ситуація в українських землях, що входили до скла-ду Речі Посполитої.; Після закінчення¹ виснажливої для За-хідної Європи 30-літньої війни саме Польща стає одним з головних експортерів хліба!) Основний польський порт Гданськ від 1583 до 1648 р. у 2,5 раза збільшив відванта-ження зерна. Орієнтація на внутрішній та зовнішній рин-ки, а не на задоволення власних потреб суттєво вплинула на структуру поміщицьких господарств. Вони активно пе-ретворюються на фільварки. В основі цієї трансформації лежали два взаємопов'язані процеси -- зміцнення фео-дальної земельної власності та посилення кріпацтва.

Польські та полонізовані українські феодали, намага-ючись максимально збільшити свої прибутки, йшли шля-хом посилення експлуатації селян. Саме тому помітно зростає панщина, особливо в районах, сполучених із зов-нішнім ринком. Наприклад, у Східній Галичині та на Во-лині вона становила 5--6 днів на тиждень. Водночас не-впинно зростали натуральні та грошові податки. За оцін-кою очевидця Г. Боплана, багатьом селянам в Україні в цей час жилося «гірше, ніж галерним невільникам». Справді, влада пана була безмежною -- він за своїм бажан-ням міг будь-кого з селян продати, обміняти, навіть убити.

Помітно погіршуючи соціальне становище народних мас, фільварково-панщинна система водночас гальмувала розвиток простої капіталістичної кооперації та початко-вих форм мануфактурного виробництва, зародки яких бу-ли тоді в багатьох галузях промисловості, не сприяла вона й формуванню єдиного ринку УкраїниГ)

Потерпали українські селяни і від здавання феодалами своїх маєтків у оренду. Лише 1616 р. більша частина укра-їнських земель, що належали Польщі, орендувалася єв-рейськими підприємцями, які, маючи на меті в короткий строк повернути з прибутком вкладені гроші, нещадно експлуатували селян і виснажували землі.

У складній ситуації опинилося і міщанство, особливо в тих містах, які перебували в приватній власності феодалів. Міщанство виконувало повинності та сплачувало податки -- чинш (по 20--30 грошів з «диму»), церковну десятину та ін. Хоча на початку XVII ст. більшість міст України мала Магдебурзьке право, це самоврядування постійно обмежу-валося. Війтів, як правило, призначав польський уряд, а не обирали міщани. Користуючись правом безмитного ви-везення своїх товарів і монополією на виробництво та пере-робку різних видів продукції, феодальна знать досить успішно конкурувала з жителями міст у торговельно-про-мисловій сфері. До того ж у політичному та економічному житті міст провідну роль відігравали поляки та інші іно-земці, а українські міщани витіснялися, що зумовлювало загрозу «випадання» українців із загальнолюдських циві-лізаційних процесів, перетворення їх у перспективі на від-сталу «селянську націю».

Незадоволене своїм становищем було і заможне реєс-трове козацтво, яке являло собою проміжний стан між шляхтою і селянством. Як і шляхта, реєстрові козаки звільнялися від кріпацтва та панщини, тобто користува-лися індивідуальною свободою. Водночас вищі козацькі верстви завжди бажали володіти закріпаченими селянами і мати інші рівні права зі шляхтою. На середину XVII ст. авторитет, вплив, активність та слава козацтва зростали, а права дедалі більше обмежувалися. Намагаючись взяти козацтво під контроль, польський уряд після придушення селянсько-козацьких повстань у січні 1638 р. прийняв «ординацію Війська Запорозького реєстрового», яка суттє-во обмежила самоврядування реєстровців. Скасовувалася виборність старшини, ліквідовувався козацький суд, на чолі війська замість гетьмана було поставлено польського комісара, а посади полковників обіймала шляхта. Крім то-го, козацький реєстр скорочувався до 6 тис. осіб, а всі ви-ключені з реєстру автоматично ставали кріпаками.

Ситуація в українських землях у середині XVII ст. уск-ладнювалась і критичним становищем у політичній сфері. Відсутність власної держави, перервана державотворча традиція, масове ополячення української еліти були чіт-кими симптомами катастрофи, що насувалася. Прогресу-юча асиміляція українського народу поступово доходила до тієї межі, за якою він мусив зійти з історичної сцени як самостійний суб'єкт. Намагаючись прискорити хід цього процесу, польська сторона посилила національно-релігій-не гноблення. Спираючись на католицизм, польські магна-ти здійснювали політику національного та культурного поневолення українського народу. Одним з основних інс-трументів окатоличення в їхніх руках стала уніатська цер-ква, яку активно підтримувала Римська курія. Папа Ур-бан (1623--1644) у своїх листах до керівництва Речі Пос-политої неодноразово закликав сприяти поширенню унії та фізично знищувати її противників. Один за одним в ук-раїнських землях виростали костьоли, кляштори (монас-тирі), колегіуми та школи єзуїтів, а водночас дедалі біль-шого поширення набував процес передання католикам, за-хоплення або руйнації православних культових споруд, утисків православних за їхню віру, переслідування вжи-вання української мови та поширення українських книг.

Отже, відсутність власної держави, прогресуюча втра-та національної еліти, церковний розкол, наростаюче за-кріпачення селянства не тільки помітно гальмували в се-редині XVII ст. суспільний розвиток українського народу, а й робили цілком реальною загрозу втрати його націо-нальної самобутності, асиміляції та зникнення. Зазначені чинники були спонукальними, вони зумовлювали необхід-ність масового народного виступу саме в цей час. Крім фак-торів, що підштовхують до дії, обов'язково мають існувати ті, які роблять цю дію можливою.

2.Основні чинники розгортання боротьби.

Серед чинників, які сприяли активній національно-визвольній боротьбі, були слабкість королівської влади та прогресуюче посилення відцентрових тенденцій у Речі Посполитій. Своєрідним ґрунтом для розгортання та по-глиблення цих процесів стало зміцнення крупного фео-дального землеволодіння. Так 250 магнатських родів (Острозькі, Заславські, Збаразькі, Вишневецькі та ін.), які проживали на Волині, тримали у своїх руках найбіль-ші латифундії в усій Речі Посполитій. Концентрація мате-ріальних цінностей була величезною: 1629 р. 37 найбагат-ших волинських магнатів володіли 3/4 усіх селянських господарств. Оцінюючи цей процес, Н. Полонська-Васи-ленко зазначає: «Це були «королев'ята», «віце-королі», «королики», удільні князі нової генерації, справжні пра-вителі України, супроти яких король і сейм не мали ні ав-торитету, ні влади».

Виявом слабкості королівської влади була і певна втра-та контролю над реєстровим козацтвом. Козацтво створю-валося для оборони коронних земель, але оскільки поль-ська казна була, як правило, порожньою, то основною фор-мою оплати козацькому військові стало розширення його вольностей і прав. Внаслідок цього реєстрове козацтво пе-ретворилося на впливову самостійну силу, яку вже наказа-ми та «ординаціями» обмежувати було не тільки важко, а й небезпечно, бо виписані з реєстру козаки, на думку офі-ційних польських властей, ставали «постійними резерва-ми бунту».

Селянсько-козацькі повстання першої половини XVII ст. сприяли накопиченню воєнного досвіду, зростанню націо-нальної самосвідомості українського народу, посиленню єдності козаків та селян у боротьбі за національне визво-лення, формуванню психологічної готовності боротися до переможного кінця.

Важлими причинами, що робили можливим початок козацького повстання, є посилення та розширення сфери впливу Запорозької Січі, яка того часу була своєрідним за-родком української державності, що за певних умов міг стати основою для створення повноцінної держави.

3.Теоретично-концептуальні проблеми питання.

На жаль, серед істориків досі немає одностайності сто-совно питань типології, хронологічних меж та періодиза-ції боротьби, що розпочалася 1648 р. У науковій та нав-чальній літературі, описуючи цей народний виступ, най-частіше вживають три терміни: «повстання» (козацьке, народне, українське, селянське), «війна» (козацька, се-лянська, громадянська, польсько-козацька, визвольна, національно-визвольна) та «революція» (козацька, буржу-азна, національна, національно-визвольна, українська). Такий широкий оцінний спектр, очевидно, пов'язаний з тим, що доба широкомасштабної національно-визвольної боротьби середини XVII ст. в українських землях склада-лася з неоднакових за тривалістю та змістом періодів, у межах яких домінувала то одна, то інша тенденція. Саме ця особливість національно-визвольних змагань певною мірою і зумовила таку розбіжність у термінології. Заува-жимо, що розбіжність відносну, оскільки між поняттями «повстання», «війна», «революція» у контексті подій XVII ст. існує не протиріччя, а глибинний зв'язок. Народ-не повстання, яке розпочалося 1648 p., охопивши більшу частину території та населення України, незабаром пере-росло у визвольну війну, а війна, зумовивши докорінні зміни в суспільному розвитку -- в національну революцію. З огляду на це «національна революція» є саме тим уза-гальнюючим терміном, який адекватно відображає суть, масштаби, зміст та форми боротьби цієї доби. Аргумента-ми на користь терміна «національна революція» є ті рево-люційні зрушення, які відбулися в житті суспільства в другій половині XVII ст.:

утворення та розбудова Української національної держави;

встановлення нових кордонів та поступове форму-вання державної території;

радикальні зміни станової ієрархії, прихід до вер-шин влади національної за складом козацької старшини;

скасування кріпосного права, завоювання селянами особистої свободи;

ліквідація великої земельної власності польських та ополячених українських феодалів і утвердження дрібної (фермерського типу) козацької власності на землю;

визволення українських міст з-під влади короля, магнатів, шляхти, католицького духовенства;

втягнення в орбіту соціальних змін абсолютної біль-шості населення, всіх суспільних станів та верств, що про-живали в українських землях.

Революція характеризується переплетінням націо-нально-визвольних та соціальних спонукальних мотивів. Значну роль відігравало і релігійне протистояння (католи-цизм -- православ'я), оскільки вимоги та мета окремих суспільних сил приховувалися під релігійною оболонкою. Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом якого згуртувалося селянство, міщанство та духовенство.

4.Періодизація революції.

Нині залишається відкритим питання про хронологічні межі революції. Як відомо, вона почалася в лютому 1648 р. із за-хоплення повстанцями Запорозької Січі та обрання геть-маном Війська Запорозького Б. Хмельницького.

Хмельницький Богдан (Зиновій) Михайлович (1595--1657) -- гетьман України, творець Української держави. Місцем наро-дження вважається Суботів. Походженням з дрібної української шляхти (по матері -- з козацької родини). Освіту здобув в одній із київських шкіл та уЛьві'вськіи єзуїтській колегії, добре знав декіль-ка мов, історію, юриспруденцію, військову справу тощо. З юнаць-ких років на військовій службі. Брав участь у походах проти Крим-ського ханства, а в часи повстань 30-х років XVII ст. виступав на боці козаків. У січні 1648 р. на Запорозькій Січі він піднімає по-встання, поклавши тим самим початок Українській національній революції. Під час національно-визвольних змагань виявив себе як видатний державний діяч, досвідчений полководець, тонкий дипломат. До кінця свого життя Хмельницький проводив незалеж-ну внутрішню політику, прагнув зміцнити міжнародні позиції Укра-їни. Помер у Чигирині. Похований у Суботові в Іллінській церкві.

Закінчення Визвольної війни радянська історіографія пов'язувала з 1654 p., тобто роком Переяславської угоди з Росією, роком «возз'єднання», у якому вбачалася основна мета повстання. У сучасній науковій і навчальній літера-турі переважає думка, що її закінчення слід пов'язувати зі смертю Б. Хмельницького 1657 р. Проте це трактування видається дещо механічним, оскільки визвольні змагання українського народу після цієї події не припинилися, а ли-ше змінили свій характер, стали менш масштабними. 06-ґрунтованішим можна вважати висновок В. Смолія та В. Степанкова про те, що революція закінчилася після па-діння гетьмана П. Дорошенка 1676 р.

Українська національна революція у своєму розвитку пройшла кілька етапів:

етап (лютий 1648 -- серпень 1657 р.) -- найбільше піднесення національно-визвольних змагань та соціальної боротьби.

етап (вересень 1657 -- червень 1663 р.) -- громадян-ська війна, що призвела до поділу козацької України на два гетьманства.

III етап (червень 1663 -- вересень 1676 р.) -- боротьба
за возз'єднання Української держави.

Отже, у середині XVII ст. відсутність власної держави, прогресуюча втрата національної еліти, церковний роз-кол, полонізація, окатоличення, наростаюче закріпачення селянства спонукали українців до масового народного ви-

ступу, а слабкість королівської влади, розширення впливу Запорозької Січі, втрата контролю над нею з боку Польщі робили цей виступ можливим. Народне повстання, що роз-почалося 1648 p., швидко переросло у визвольну війну, яка згодом трансформувалася в національну революцію. Бо-ротьба, що точилася протягом 1648--1676 pp., мала націо-нально-визвольний, релігійний та соціальний характер.

Література

Бойко І. До питання про державність українського народу в період феодалізму // Укр. іст. журнал. - 1968. - № 8.

Гайбонюк В. Богдан Хмельницький в українській і світовій історії. - Рівне, 1997.

Дорошенко Д. Нарис історії України. - Львів, 1991.

Оглобін О. Хмельниччина й Українська державність. - Нью-Йорк, 1954.