Галицько-Волинська держава-спадкоємиця Київської Русі

2

Реферат на тему

Галицько-Волинська держава -- спадкоємиця Київської Русі

ПЛАН

1.Вступ.

2.І етап (1199--1205) -- утворення та становлення.

3.II етап (1205--1238) -- тимчасовий розпад єдиної дер-жави.

4.III етап (1238--1264) -- об'єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом.

5.IV етап (1264--1323) -- стабільність і піднесення.

6.V етап (1323--1340) -- поступовий занепад.

1.Вступ.

Наприкінці XII -- у першій половині XIII ст. князів-ства Середнього Подніпров'я -- Київське, Чернігово-Сі-верське та Переяславське через низку обставин (нескін-ченні князівські міжусобиці, певну зміну світових торго-вельних шляхів, активізацію нападів кочівників, відтік населення з південних районів тощо) економічно та полі-тично занепадають. Монгольська навала посилила та по-глибила руйнівні процеси в цьому регіоні.

Іншою була ситуація в південно-західній частині Русі, де 1199 р. з'явилося нове державне об'єднання -- Галиць-ко-Волинське князівство. Майже впродовж півтора сторіч-чя воно відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов'ян.

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської дер-жави сприяла низка чинників:

вдале географічне положення (віддаленість від Киє-ва послаблювала вплив центральної влади, природні умо-ви робили ці землі важкодоступними для степових кочів-ників, крім того, князівство розташовувалося на перехрес-ті стратегічно важливих торгових шляхів);

необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти мон-гольського нашестя та іга;

енергійна об'єднавча політика князів Романа Мсти-славича (1199--1205) та Данила Романовича Галицького (1238--1264);

існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифіка-ції торгівлі.

Державний розвиток Галицько-Волинського князів-ства відбувався в кілька етапів.

2.І етап (1199--1205) -- утворення та становлення.

Спи-раючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман у 1199 р. придушує опір великих бояр і об'єд-нує Галичину й Волинь. Сміливий воїн, талановитий полі-тик, жорстокий володар, князь веде активну зовнішню по-літику. Переможні походи проти Литви та Польщі помітно підняли його авторитет та посилили вплив на Русі. Вже 1202 р. Роман оволодіває Києвом і стає великим князем. Літописець називає його «самодержцем всея Русі».

Оволодівши значною частиною київської спадщини, Галицько-Волинське князівство на зламі XII--XIII ст. за розмірами своїх володінь не поступалося Священній Рим-ській імперії. Його зміцнення на тлі прогресуючого зане-паду князівств Середнього Подніпров'я свідчило про те, що центр політичного та економічного життя поступово пересувається в західному напрямку. Центром своєї дер-жави Роман обрав не орієнтований на Візантію Київ, а близький до кордонів західних держав Галич. Потужна торговельна артерія Буг -- Дністер витісняє занепадаючий шлях «із варяг у греки».

Роман стає помітною фігурою на європейській історич-ній сцені, про що свідчить пропозиція Папи Римського 1204 р. в обмін на прийняття князем католицизму корону-вати його. Галицько-Волинський князь втягується в жор-стоку боротьбу між Гогенштауфенами і Вельфами, яка за-гострилася в тодішній католицькій Європі. Проте не тіль-ки мечем здобував собі славу Роман. В останні роки життя він запропонував модель підтримки «доброго порядку» на Русі. Планувалися припинення князівських міжусобиць, консолідація сил для відпору зовнішнім ворогам, запро-вадження майорату (передачі князівського столу й усіх зе-мель старшому сину, з метою зупинити процес роздрібне-ності) та вибори київського князя (у разі смерті) шістьма найбільшими на Русі князями.

Проте галицько-волинському князю не вдалося об'єд-нати Русь. У 1205 р. він трагічно загинув поблизу поль-

ського містечка Завихоста під час сутички з вояками кра-ківського князя Лешка Білого.

3.II етап (1205--1238) -- тимчасовий розпад єдиної дер-жави.

Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. Характерними ознака-ми державного життя у цей час були:

прогресуюче свавілля бояр, які дійшли до безпреце-дентного порушення норм феодального права -- оголошен-ня князем боярина Владислава Кормильчича (1213-- 1214);

безперервне втручання у внутрішні справи західно-руських земель сусідніх держав -- Угорщини та Польщі, проявом якого було проголошення «королем Галичини та Володимири» п'ятирічного угорського королевича Калма-на (Коломана), одруженого з дворічною польською княж-ною Саломеєю (розпочата після цього воєнна окупація три-вала від 1214 р. до 1219 p.);

зростаюча монгольська загроза, що вперше заявила про себе 1223 р. на березі ріки Калки (галицькі та волин-ські формування входили до коаліції руських князів);

енергійна боротьба за відновлення державної єднос-ті Данила Галицького, яка успішно закінчилася 1238 р.

4.III етап (1238--1264) -- об'єднання та піднесення,активна боротьба із золотоординським ігом.

Відновившиєдність, Галицько-Волинське князівство набирає сили тавідвойовує втрачені позиції. Навесні 1238 р. Данило роз-громив тевтонських лицарів Добжинського ордену під До-рогочином. Незабаром він знову поширює свій вплив на Київ, у якому залишає управляти свого воєводу Дмитра. Відчуваючи реальність постійної загрози із заходу і сходу,зводить низку міст-замків (Данилів, Кременець, Угровеськ та ін.).

На початку монгольського нашестя Данила Галицько-го не було в князівстві: він перебував в Угорщині та Поль-щі, де намагався схилити феодальну верхівку цих держав до утворення антимонгольського воєнного союзу.

Коли полчища Батия рушили в Угорщину, Данило по-вернувся на рідні землі. Тут його чекали не тільки значні демографічні втрати, руїни та згарища, а й чергове зі-ткнення зі свавіллям галицьких бояр, які запросили на престол маріонеткового чернігівського княжича Ростисла-ва. Одержавши 1245 р. у битві під галицьким містом Ярос-лавом перемогу над військами Ростислава, Данило знову відновлює єдність Галицько-Волинського князівства. У то-му ж 1245 р. князь змушений їхати до Золотої Орди, щободержати ярлик на управління землями. Формально ви-знавши залежність від хана, Данило намагався тим самим виграти час для збирання сил та підготовки вирішального удару по золотоординцях. Географічна віддаленість від Ор-ди створювала для цього сприятливі умови: сюди майже не навідувалися ханські баскаки, тут не проводилися тоталь-ні переписи населення з метою обкладення даниною; головний обов'язок князя полягав лише в наданні хану до-поміжних збройних формувань під час його походів на Польщу та Литву.

За цих обставин Данило мав змогу сконцентрувати ува-гу на посиленні боєздатності, внутрішньому зміцненні та централізації князівства. Активно укріплювалися старі міста та зводилися фортеці нового типу, розташовані на горбах і з кам'яними стінами; відбулася реорганізація вій-ська: було сформовано піхоту, переозброєно кінноту (особ-ливу увагу зосереджено на важкоозброєній кінноті, ударів якої, як правило, не витримували татари).

Водночас з політикою внутрішнього зміцнення кня-зівства Данило Галицький у зовнішньополітичній сфері намагається створити антиординську коаліцію. Князь не тільки примирюється, а й налагоджує союзницькі відноси-ни зі своїми колишніми ворогами -- Польщею, Угорщи-ною та Литвою. Шлюб дочки Данила та володимиро-суз-дальського князя Андрія Ярославича, молодшого брата Олександра Невського, скріпив воєнний союз двох найвпливовіших руських князів. Ці зовнішньополітичні кро-ки галицько-волинського князя не привели до утворення антиординської коаліції. По-перше, основні інтереси за-хідних сусідів Данила були зосереджені на заході, а не на сході. По-друге, у 1252 р. Золота Орда завдала спустошли-вого превентивного (запобіжного) удару по Володимиро-Суздальському князівству, внаслідок якого князь Андрій втратив свій стіл і втік до Швеції.

Скориставшись скрутним становищем Данила Галиць-кого, римський папа Інокентій IV пообіцяв галицько-во-линському князю реальну допомогу в боротьбі з золотоординцями та королівську корону за умови укладення унії руської православної церкви з католицькою під покровительством папи. Намагаючись використати всі сили для боротьби проти іга, Данило погоджується на ці умови. У 1253 р. в місті Дорогочині відбувається його коронація. У цьому ж році Папа Римський оголошує Хрестовий похід проти татар, до участі в якому закликав Польщу, Чехію, Померанію та Сербію. Проте через низку причин (більшість названих країн були втягнуті в боротьбу за австрій-ську спадщину, їх роздирали внутрішньополітичні нега-разди, ні: могли нони забезпечити й кількісної переваги над військовими формуваннями монголів) плани ще одно-го Хрестового походу так і залишилися нездійсненими. Не відчувши реальної допомоги з боку папської курії, Данило розриває угоду з Ватиканом і вступає у відкриту збройну боротьбу із Золотою Ордою.

Наприкінці 1254 р. Данило Галицький перейшов у на-ступ проти військ Куремси, який намагався окупувати Га-лицьке пониззя. Внаслідок вдалих та рішучих дій князю вдалося відвоювати в кочівників землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетерева. До його планів входило визволен-ня Києва, але саме в цей час литовський князь Міндовг розриває укладений 1254 р. військовий союз, який було скріплено заручинами сина Данила -- Шварно та дочки Міндовга. Це різко змінює ситуацію -- протягом 1255-- 1256 pp. безперервно триває протистояння з Литвою.

Змінивши слабкого Куремсу на досвідченого Бурун-дая, якого літописець називає «безбожним, лихим, окаян-ним», Орда розпочинає 1258 р. новий масований наступ. Не маючи сил для протидії, Данило Галицький під тиском вимог Бурундая був змушений віддати наказ про знищен-ня укріплень Володимира, Луцька, Львова, Кременця, Да-нилова та інших міст. Збереглися лише оборонні споруди неприступного Холму. Саме в цьому місті після тяжкої хвороби 1264 р. помирає князь Данило.

5.IV етап (1264--1323) -- стабільність і піднесення.

Пі-сля смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність: його землі поділено між трьома нащадками князя -- Левом, Мстиславом і Шварно. Прагнучи стабіль-ності, Шварно укладає союз Галицького князівства з Лит-вою, але це об'єднання не було тривалим. Найпослідовніше продовжував державницьку політику батька Лев Данило-вич (1264--1301). Хоча він і був змушений визнати залеж-ність від улусу Ногая, все ж саме цей князь приєднав до своїх володінь Закарпаття та Люблінську землю. Завдяки цьому територія Галицько-Волинської держави стала най-більшою за всю свою історію.

На зламі XIII--XIV ст. відновилася єдність Галицько-Волинської держави під владою наступника Лева -- князя Юрія І (1301--1315). Це був період, коли Золота Орда, яку роздирали внутрішні міжусобиці та чвари, поступово втра-чала владу над підкореними територіями. Юрію вдалося скористатися цією сприятливою обставиною для зміцнення власних позицій. Він, як і Данило, прийняв королів-ський титул і назвав себе «королем Русі та князем Володи-мири». За період правління Юрія І стабілізувався суспіль-ний розвиток, розквітли міста, піднеслася торгівля, зріс економічний добробут. І хоча миролюбний, схильний до компромісів князь змушений був повернути зміцнілій Польській державі люблінську землю, його міжнародний авторитет і вплив зростали. Про це свідчить встановлення 1303 р. окремої Галицької митрополії, яка безпосередньо підпорядковувалася Вселенському патріархові в Констан-тинополі. За словами польського середньовічного історика Яна Длугоша, Юрій І був «людиною спритною і шляхет-ною, щедрою до духовних осіб. Під час його правління Русь користувалася благами миру і величезного добробуту».

Наступниками Юрія І стали його сини -- Андрій та Лев II (1315--1323). Вони поділили територію князівства на сфе-ри впливу, але правили спільно, дуумвіратом, і тому роз-паду єдиної держави не відбулося.. Романовичі проводили активну зовнішню політику: налагодили союзницькі від-носини з Польською державою та Тевтонським орденом. Ці союзи мали антилитовську та антиординську спрямова-ність. Однак братам не вдалося ефективно протидіяти екс-пансії Литви -- Дорогочинську та Берестейську землі було втрачено. Трагічно для них закінчилася і боротьба з Ор-дою: 1323 р. у битві з військами хана Узбека молоді князі загинули.

6.V етап (1323--1340) -- поступовий занепад.

Загибель Андрія та Лева II, які не мали дітей, увірвала пряму лінію династії Романовичів, що призвело до посилення політич-ного впливу галицького боярства, зростання чвар та між-усобиць у феодальній верхівці, втручання іноземних дер-жав у внутрішні справи галицько-волинських земель. Майже два роки галицько-волинський трон залишався без правителя. Лише 1325 p., внаслідок компромісу між міс-цевим боярством і правителями Польщі, Угорщини та Литви, главою держави було обрано 14-річного мазовець-кого князя Болеслава Тройденовича, сина Марії, дочки Юрія І Львовича. Юний князь, який прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслава, не став маріонеткою в руках бояр, а проводив самостійну внутрішню і зовнішню полі-тику. Проте апогей свого розвитку Галицько-Волинська держава вже пройшла.

Період правління Юрія II став по-ступовим занепадом Галицько-Волинського князівства: посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше конзнать відійшла ВІД адміністративної влади, місцеве населення наверталося до католицизму.

Масове невдоволення народу політикою Юрія II дало підставу боярам не тільки для антикнязівської агітації, а й для активних насильницьких дій. Внаслідок боярської змови у квітні 1340 р. Юрія II Болеслава було отруєно. Пі-сля цієї події зберегти єдність колись могутнього Галицько-Волинського князівства вже не вдалося. Протягом ко-роткого часу держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина -- під Поль-щею, Волинь -- під Литвою, Буковина -- у складі Молдав-ського князівства.

Будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Га-лицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важ-ливу роль в історії українського народу:

зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов'янства, сприяло їхній консолі-дації та усвідомленню власної самобутності;

стало новим після занепаду Києва центром політич-ного та економічного життя;

модернізувало давньоруську державну організацію;

розширило сферу дії західноєвропейської культури, сприяло поступовому подоланню однобічного візантій-ського впливу;

продовжило славні дипломатичні традиції Київ-ської Русі, ще 100 років після встановлення золотоордин-ського іга представляло східнослов'янську державність на міжнародній арені.

Використана література

1. Котляр Ф. Данило Галицький. - К., 1979.

2. Крип'якевич І. Галицько-Волинське князівство. - К., 1984.

3. Рыбаков Б. Киевская Русь и русские княжества ХІІ - ХІІІ вв. - М., 1982.

4. Бойко О. Історія України. - К., 1999.