Козацько-селянські повстання наприкінці XVI-початку XVII ст.

Причини широкомасштабних народних повстань. Посилення феодального і національного гніту на українських землях після Люблінської унії. Загострення міжконфесійних суперечностей після підписання Берестейської церковної унії. Загострення класової боротьби.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 03.09.2008
Размер файла 21,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Міністерство освіти і науки України

Херсонський державний морський інститут

Заочне відділення

РЕФЕРАТ

Козацько-селянські повстання наприкінці

XVI - початку XVII ст.

Студента _4_курсу ______Лозенко Р.С

Дата надходження __________________

Оцінка____________________________

Підпис викладача___________________

Херсон 2008

Люблінська унія призвела до значних соціально-економічних та політичних наслідків для України. В 1569 році було здійснено перепис вільних земель в трьох українських воєводствах і король почав роздавати їх польській шляхті. Відбувалася інтенсивна полонізація південної Київщини і Полтавщини. Шляхта постійно запроваджувала тут фільваркові господарства, панщину. За Литовським статутом 1588 року селяни остаточно закріпачувались, встановлювався двадцятирічний термін розшуку селянина - втікача. Більшість міст в Україні належала польським панам . Але навіть у державних, так званих “королівських містах”, українцям ставили всілякі перешкоди при вступі до ремісничих цехів, обмежували територію їх проживання. Серед української знаті після Люблінської унії посилюється полонізація. Примусово насаджується польська культура, мова, освіта, католицька релігія, яку особливо завзято запроваджував орден єзуїтів. Крім того, сполошена українська знать отримувала в Речі Посполитій незрівнянно вищий соціальний статус і можливості швидкого процвітання на державній службі. Люблінська унія значно загострила релігійні проблеми. Широкі верстви українського населення - селянство, міщанство, дрібні та середні шляхтичі - противились покатоличенню і відстоювали православну грецьку віру. В цій боротьбі дедалі значнішу роль відігравали братства. В II половині XVI ст їх діяльність набуває як культурно-просвітницького та і політичного характеру. Вони перетворилися у могутню силу, що виступала за оновлення православної церкви і це викликало занепокоєння українських православних ієрархів.

Таким чином, в результаті Брестської унії 1596 року релігійні протиріччя ще більше загострилися. Православна церква перед небезпекою своєї загибелі пішла в 1599 році на союз з протестантами Речі Посполитої. Але і цей відчайдушний крок не приніс бажаного. Співвідношення сил продовжувало схилятися на користь уніатів.

В II половині XVI ст. у зв`язку з посиленням соціального та національно-релігійного гніту українського народу збільшився потік втікачів на Запоріжжя, що докорінно змінило козацьке середовище, зокрема посилення антипольських настроїв козаків. Зміцнення козацтва, як стану, участь запорожців в війнах, які вела Польща, їхня участь в захисті кордонів від нападів татар, а також звернення урядів різних держав за військовою допомогою до козаків - все це мало наслідком самоусвідомлення козацтвом своєї окремішності від інших суспільних станів і його роль в військово- політичних справах. Крім того, у 1583 році закінчилася довготривала Лівонська війна і велика кількість добровольців-козаків повернулася в Україну.

В 1578 році Стефан Баторій набирає на службу козацький полк чисельністю 500 козаків, що вносяться до реєстру - спеціального списку.
Старшим реєстрових козаків був призначений Ян Оришовський, їм виділялося у володіння містечко Трахтемирів із арсеналом та шпиталем. У 1590 році реєстр був збільшений до 1000 козаків. Хоч між реєстровими та нереєстровими козаками існувала відмінність, під час багатьох повстань, направлених проти феодального та національного гніту вони виступали разом. Польський уряд і шляхта реагували на зростання козацтва розгублено і нерішуче. Шляхті було важко зрозуміти, в який спосіб козаки перетворилися на виразно сформоване суспільне ціле.

Таким чином, в кінці XVI ст почали формуватися основні причини, що призвели до широкомасштабних народних повстань .

Ось основні з них:

1) Посилення феодального і національного гніту на українських землях після Люблінської унії.

2) Загострення міжконфесійних суперечностей після підписання Берестейської церковної унії.

3) Наростання суспільної конфронтації в українському суспільстві, що призвело до загострення класової боротьби.

4) Засилля польського права на українських землях наприкінці XVIст.

5) Козацтво стало формуватися, як окремий стан в Речі Посполитій і заявило про себе, як окрема військово-політична сила.

6) Прагнення козацтва поширити свій вплив на якомога більші території

України.

7) Загострення протиріч і суперечностей між рядовими козаками «голотою» і козацькою старшиною.

У збройній боротьбі народу за своє визволення, яке почалося у кінці
XVIст. виявилося пробудження національної свідомості українського народу .
Вирішальною силою в цій боротьбі було українське козацтво. Народні повстання мали антифеодальний і визвольний характер.

Весною 1586 року козаки зірвали татарський похід на Україну, спасли
Очаків, Козлов(Євпаторію), Білгород. Турки знову погрожують війною і польська влада звеліла нікого не пускати на Січ , не дозволяли вивозити припаси , а зловлених запорожців суворо карали. Та це не давало очікуваних наслідків. Навпаки, козацькі загони з`являлися в Україні від Дніпра до Поділля, а людність, де бували козаки, сміливішає, не виконує панських наказів і ристає до козаків. А вже в 1591 році вибухнуло значне за розміром козацько-селянське повстання, яке очолив козацький гетьман Криштоф Косинський.

Повстання під керівництвом Северина Наливайка (1594-1596 рр.) В 1594-1596 рр. розгортається нове повстання. Найвизначнішими ватажками повстанців деякі історики вважають не тільки Северине Наливайка, але й Григорія Лободу. На початку 1593 року Туреччина разом з кримським ханом починає війну з Австрією та Угорщиною. Австрійський імператор Рудольф II хотів використати у війні Австрії проти Туреччини запорожців. Козаки здійснили цілий ряд походів проти татар і турків. Навесні 1594 року запорожці під проводом Лободи напали на Білгород (Акерман), де зібралося турецьке військо для походу проти Угорщини, зруйнували місто і знищили багато турків. Незалежно від запорожців влітку 1594 року рушив до Молдавії і Наливайко на чолі загону в 2000 козаків. Наливайко напав на татар, що йшли на Угорщину , розгромив їх, захопив кілька тисяч коней. Після цього походу Наливайко відіслав своїх посланців до Запорозької Січі з пропозицією дійти разом. В жовтні 1594 року Наливайко і Лобода на чолі 12 тис. війська здійснили перший похід на Молдавію. Однак, як показала подальша боротьба, Григорій Лобода, який спирався на козацьку старшину, не завжди належно та віддано підтримував С.Наливайка. Тому з повним правом можна вважати вождем повсталих С.Наливайка.

Повстання під приводом Марка Жмайма .Занепокоєний утворенням козацької «окремої республіки», уряд Речі Посполитої почав готувати влітку 1625 року черговий каральний похід проти козаків. В вересні 1625 року коронний гетьман С.Конецьпольський разом з іншими магнатами на чолі 30-тисячного війська вирушив з м.Бара на Подніпров`я. Йому протистояло Військо Запорізьке Марка Жмайла до якого приєдналися повстанці з міщан і селян. Преші сутички між карателями і козаками відбулися під Каневом. Вдало відбившись від ворогів, козаки відступили до Курукового озера. Головна битва відбулася 15 жовтня 1625 року біля села Таборище (м.Крилов). Наслідки його можна було передбачити, хоча полякам так і не вдалося здобути укріплений козачий табір повстанців. Зрештою, справу вирішив не бій, а суперечки серед козаків. Помірковані запоріжці під приводом Мих.Дорошенка вступили в переговори з поляками. 25 жовтня 1625 року була підписана Куруківська угода, за якою козацький реєстр - 6 тис., решта, приблизно 40 тис. козаків повинні були повертатися до своїх панів. Реєстрові козаки обирали гетьмана, але затверджувати його мав король, проживати вони мали право лише на державних землях. Звичайно, така угода не влаштовувала ні шляхту, ні козацько-селянські маси. Новий вибух в Україна був не за горами.

Повстання під приводом Тараса Федоровича (Трясила) (1630 - 1631 рр.)

Уряд Речі Посполитої знову посилює тиск на козаків, не кажучи вже про широкі маси селян та міської бідноти, намагається обернути козаків у підданих польської шляхти, своє вірне знаряддя. У своїй політиці уряд Речі Посполитої спирався на урядівську політику частини козацької старшини, а також використовував суперечності між реєстровими козаками і запорожцями. На той час гетьманом був Грицько Чорний, бо Михайло Дорошенко загинув у бою під Бахчисараєм. В 1628 році Г.Чорний став справжнім прихильником Речі Посполитої і намагався викоренити “своєвільне” козацтво. Це й послужило приводом до нового повстання. В 1629 році запорожці обрали гетьманом досвідченого і відомого успішними морськими походами Тараса Федоровича (Трясила). А вже наступного 1630 року він очолив козацько-селянське повстання. До повстанців приєдналися і реєстрові козаки. Слід зауважити, що в 20-30 роках національно-визвольний рух перемістився на Лівобережну Україну. Це обумовлювалось насамперед тим, що там, де раніше відбувався колонізаційний процес, завершився термін надання пільг слобожанам, після чого їх примушували відбувати панщину. Тому слобожани втікали , поповнювали ряди запорозького козацтва, а під час повстання ставали його учасниками. Повстання охопило Полтавщину, Київське Полісся і Запоріжжя. Повсталі козаки нападали на панські маєтки, вбивали власників, управителів, орендарів, шинкарів. Головні бої відбулися під Переяславом.

Повстання під керівництвом Івана Сулими (1635 рік)

Російсько-польська війна 1632-1634 рр. закінчилася перемогою Речі
Посполитої і підписанням мирного договору. Після цього уряд Речі
Посполитої знову посилив тиск на козаків. Оскільки Османська Імперія та
Кримське ханство безперервно скаржилися на козаків, які постійно здійснювали напади на їх володіння, погрожували війною Речі Посполитій.
Було вирішено приборкати козаків. З цією метою сейм Речі Посполитої ухвалив побудувати на берегах Дніпра фортецю. Вона мала перепиняти втікачів на Низ, перекрити головний шлях постачання запорожців провіантом і боєприпасами.
Незабаром французький інженер Боплан підшукав зручне місце для фортеці: на правому березі Дніпра, біля першого порогу (Кодацького), трохи нижче того місця, де Самара впадає до Дніпра. В середині літа 1635 року фортеця була повністю готова. Вона отримала таку ж назву, як і поріг, тобто Кодак, і її одразу ж зайняв польсько-шляхетський гарнізон. Для козаків новозбудована фортеця була наче більмо на оці, бо серйозно перешкоджала їхнім діям і обмежувала можливості боротьби проти Речі Посполитої. Вихід був один - зруйнувати цю фортецю, піти на нове повстання проти польської шляхти. Цю операцію очолив гетьман Війська Запорізького Іван Сулима.

Повстання 1637-1638 рр.

Невдовзі після страти І.Сулими уряд Речі Посполитої відбудував Кодак, а потім почав “очищати” реєстр Війська Запорізького від бунтівників. Це і стало приводом до нового повстання, керівником якого був спочатку полковник реєстровів Павло Михнович Павлюк (Бут). Це повстання охопило Лівобережну та Правобережну Україну. Селяни швидко вливались у ряди повстанців, громили своїх панів. На початку червня 1637 року Павло Бут разом з повсталими нереєстровцями захопив у Корсуні артилерію і перевіз її на Січ. 3 липня 1637 року на раді в Каневі Павлюк виступив з програмою боротьби проти польської шляти за фактичне відокремлення від Речі Посполитої козацьких земель, починаючи від Києва до пониззя Дніпра. Після ради Павлюк послав на
Лівобережну Україну 3 тис. загін під командуванням Павла Скидана та Семена
Биховця, який зайняв Переяслав і заарештував старшин-зрадників. Незабаром загони повстанців оволоділи Черкасами, Корсунем, Білою Церквою, взяли під контроль велику територію на Подніпров`ї та Лівобережній Україні, і скрізь до них приєднувалися селяни та міська біднота. Сам коронний гетьман Микола
Потоцький, мусив визнати, що на Україні “все до останнього покозачилося тут як хлоп, то й козак”. Народні повстання кінця XVI ст. - 20-30 рр. XVII ст були породжені широкими соціально-економічними та політичними причинами. Серед них найголовніша - це посилення феодального, релігійного та національного гніту на українських землях після Люблінської унії, а такоє поява українського козацтва, як серйозної окремішньої політичної та військової сили.

Найбільшими народними повстання кінця XVI ст., в ході яких визначну роль відігравало козацтво, можна вважати повстання під проводом К.Косинського (1591-1593рр.), та народне повстання під керівництвом С.Наливайка (1594- 1596рр). Головними рисами цих повстань була масовість - окрім козацтва в них приймали активну участь широкі верстви селян, міщан, в першу чергу ремісників, а такоє намагання повсталих обмежити всевладдя Речі

Посполитої і Україні, зберігти а то й розширити козацькі вольності і права, відновити позиції української православної церкви. Ці повстання закінчились поразкою, однак послугували базою для розгортання та посилення народних рухів в 20-30-х роках XVII ст., змусили піти Річ

Посполиту на певні поступки - дещо послабити гніт в українських землях, легалізувати українську православну церкву.

Посилення народних рухів в 20-30 роках XVII ст. було викликано посиленням польського національного, феодального, релігійного гніту після Хотинської війни . Замість обіцяних під час війни послаблень Річ Посполита розправлялась з селянами, що заводили козацькі порядки, забороняли козакам приймати втікачів, підтримувати зв`язки з іноземними державами, втручатися в релігійні справи, підтримувати українську православну церкву. Найбільшими повстаннями цього періоду були повстання під приводом Марка Жмайла (1625р.), Тараса Федоровича (1630-1631 рр.),

Павла Бута (Павлюка), Якова Острянина, Дмитра Гуні (1637-1638 рр.). Ці, як і попередні народні рухи, незважаючи на масовість і наступальну тактику, потерпіли поразку. Поразка повстань і здійснення польською шляхтою давали надію полякам на “золотий спокій”. Але то був спокій перед бурею.

Для реалізації політичної програми Павло Скоропадський насамперед реформував механізм держави. Він зазначав, що спочатку і .не думав про відновлення в Україні гетьманства, а тільки про дуже коротку диктатуру, на час поки вдасться сформувати більш помірковану владу.

Декларована Скоропадським ідея сильної влади заради політичних і соціальних реформ утілилась у затверджених ним же 29 квітня 1918 р. .Законах про тимчасовий державний устрій України.. Але слід звернути увагу на те, що ці закони були досить недосконалими, оскільки в них зовсім не зазначалось, хто на Україні є джерелом влади. Уся державна влада була сконцентрована в органах державного управління. Теорія розподілу влади на законодавчу, виконавчу й судову не застосовувалася.

Специфічною рисою моделі державного управління Української держави було домінування гетьмана над іншими державними організаціями.

У першому розділі "Про гетьманську владу." "Законів про тимчасовий державний устрій України" закріплені виключні повноваження гетьмана на: верховне управління всією Українською Державою; ствердження законів, їх санкціонування, без якого жоден акт не мав сили; призначення голови уряду; затвердження за поданням голови Ради Міністрів членів її кабінету; скасування кабінету міністрів у повному його складі; призначення на посади і звільнення інших урядовців у разі, коли для останніх законом не встановлено іншого порядку; вище керівництво міжнародними зносинами Української Держави; право вважатися верховним воєводою української армії і флоту; оголошення окремих районів на військовому, осадному або виключному становищі; помилування засуджених, пом'якшення кари або повне прощення злочинних дій із звільненням від кримінального переслідування і суду; складення казенних взимок; дарування милості в особливих випадках, коли цим не порушуються нічиї охоронювані законом інтереси і громадянські права.

Всі накази і розпорядження гетьмана повинні були закріплюватись головою уряду або відповідним міністром. Виходячи з перелічених прав можна зробити висновок, що гетьман особисто міг взяти на себе розв'язання і великої і незначної проблеми, що він і робив далі, аж до питань, пов'язаних зі зміною прізвищ.

Література

1. В. В. Найтов „Історія України” Харків, 2006

2. М. Аркас „Історія України” Київ, 1996

3. А.А. Шевченко «Украина от и до наших дней», Харьков, 2000


Подобные документы

  • Сутність та наслідки Люблінської та Берестейської церковної уній. Аналіз соціально-економічного розвитку України в XVI-XVII ст. Громадсько-політичний устрій Запорізької Січі. Характеристика козацько-селянських повстань наприкінці XVI – на початку XVII ст.

    реферат [25,0 K], добавлен 18.05.2010

  • Причини та наслідки козацько-селянських повстань під проводом К. Косинського, С. Наливайка та Г. Лободи. Виступи 90–х рр. ХVІ ст. Козацько-селянські повстання 20-х рр. ХVІІ ст. Народні виступи 30-х років XVII ст. Причини їх поразок.

    контрольная работа [26,1 K], добавлен 07.04.2007

  • Берестейська унія: причини, хід, наслідки. Популярність ідей уніатства в Речі Посполитій після укладення Люблінської унії. Реформаційний рух у Західній Європі, який викликав негативну реакцію католицької Церкви. Вплив Реформації на українські землі.

    курсовая работа [46,6 K], добавлен 12.12.2013

  • Помірковане захоплення руських земель Великим князівством Литовським. Польська колонізація українських земель, духовний тиск на український народ. Вілененьська унія, покращення становища Литви. Польська й українська шляхта у період після Люблінської унії.

    реферат [166,3 K], добавлен 17.01.2013

  • Передумови укладення Берестейської церковної унії, ставлення католиків до неї. Загострення протистоянь на релігійній основі в Україні. Розвиток полемічної літератури. Проведення церковних соборів у Бересті та утворення греко-католицької церкви в 1596 р.

    презентация [452,1 K], добавлен 15.10.2013

  • Державне життя Китаю в XVII–XVIII ст. Опіумні війни та утворення тайпінської держави. Китай після занепаду держави тайпінів. Китай на початку ХХ ст.: Синкхайська революція. Загострення суперечностей та народна боротьба проти маньчжурських завойовників.

    реферат [21,9 K], добавлен 25.11.2009

  • Дослідження проблеми фальшування документів Берестейської унії (Справа сфальшованих мамрамів), а також спроби православних дискредитувати Берестейський унійний собор 1596 року через обвинувачення в чудодійстві і богоневгодності проголошеної унії.

    статья [42,4 K], добавлен 07.08.2017

  • Проголошення Берестейської унії – одна з найважливіших подій в історії церковного життя в Україні. Передумови утворення Української греко-католицької церкви. Причини укладення унії для православних єпископів, католицьких священиків і польської шляхти.

    реферат [1,5 M], добавлен 28.11.2010

  • Суспільні процеси в Україні наприкінці ХVІ ст. Причини та історичні передумови перших виступів українців проти польського володарювання. Козацько–селянські повстання кінця ХVІ століття. Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького.

    курсовая работа [40,1 K], добавлен 31.01.2014

  • Загарбання етнічних українських земель Польщею, Угорщиною, Московією, Туреччиною та Кримським ханством. Посилення соціально-економічного, політичного та національно-релігійного гніту України. Люблінська та Берестейська унії та їх наслідки для України.

    контрольная работа [39,6 K], добавлен 07.03.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.