Виникнення християнства. Пізня Римська імперія ІV-V ст. н. е.

13

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА.

ПІЗНЯ РИМСЬКА ІМПЕРІЯ ІV-V ст. н. е.

ПЛАН

1. Виникнення християнської релігії. Християнізація Європи.

2. Пізня Римська імперія.

3. Значення культурної спадщини Риму.

4. Використана література.

1. Виникнення християнської релігії. Християнізація Європи.

Християнство є однією з трьох світових релігій. У християнстві розрізняють три основні напрями: православ'я, католицизм та протестантизм. Головним об'єктом вшанування християн є Ісус Христос, якого більшість християнських релігій вважає водночас і Богом, і людиною, а дехто лише Богом або тільки божественним посланцем.

Християнство виникло у І ст. н. є. як відгалуження іудаізму, від якого воно успадкувало, насамперед, визнання Старого Заповіту (в іудеїв він має назву Танах) -- найдавнішої частини Біблії. Зі Старого Заповіту було запозичено чимало сюжетів з біографії Ісуса Христа. Навіть найважливіша частина імені нового Бога -- Христос -- є перекладом на грецьку мову іудейського релігійного терміна "месія" (буквально "помазаник", у перекладі -- "посланець Божий", "рятівник людей").

З іудаїзму християнство перенесло у свій ідейний арсенал вчення про єдиного Бога, пришестя месії, створення світу за шість днів, кінець світу.

Великий вплив на християнство мало вчення кумранської громади -- іудейської релігійної секти, одним із районів діяльності якої було давнє місто Кумран. Кум-раніти по-своєму розвивали вчення про месію. Зокрема, вони вважали, що месія є людиною, його перше пришестя, під час якого він постраждав за людей, уже відбулося і тепер слід чекати другого пришестя, з яким пов'язаний кінець світу.

Значний вплив на християнство мали також ідеї Філона та Сенеки. Александрійський філософ Філон вважав, що людина гріховна від народження, а врятувати душу вона може аскетизмом і стражданням. Він розробив учення про Логос, що розвивало погляди іудейської релігії щодо месії. Філон учив, що месія має ім'я Логос (у перекладі з грецької "слово"), що месія сам є Богом. Християни прийняли ідеї Філона про природжену гріховність людей, аскетизм і страждання як шлях до врятування душі. У римлянина Сенеки християни запозичили етичні ідеї рівності людей перед Богом, урятування душі як мету життя, презирство до земного життя, любов до ворогів, покірність долі.

Багатий матеріал для творців християнської ідеології дали культи східних богів: Осіріса (Єгипет), Мітри (Персія), Адоніса (Фінікія), Аттіса (Фрігія), Будди (Індія) та ін. У перші два століття нашої ери вплив різних східних релігій на широкі верстви населення Римської імперії був надзвичайно великим. Оскільки міфи про східних богів виникли значно раніше, ніж християнство, вони були одним із найважливіших джерел біографії Христа.

Античне християнство у своєму розвитку пройшло три основні періоди: первісне християнство (від середини І ст. до середини II ст.), раннє християнство (від середини II ст. до початку IV ст.) та пізнє християнство (від початку IV ст. до кінця V ст.).

Громади первісного християнства складалися з бідноти. Представників заможних класів було мало, і вони не відігравали тут особливої ролі. У цьому розумінні первісне християнство було релігією пригноблених. Церкви не було вона тільки формувалася. У період раннього християнства впливовими особами були заможні люди, які згодом очолили групи віруючих. Християнські громади, які почали називатися парафіями, об'єднувались в єпископії (на чолі з єпископами) та митрополії (на чолі з митрополитами). Так виникла церква.

У період пізнього античного християнства рабовласницький клас в основному приєднався до християнської релігії. За імператора Константина (IV ст. н. є.) християнська релігія стала державною -- користувалася економічною, політичною та ідеологічною підтримкою держави.

Єпископії та митрополії об'єдналися у патріархії на чолі з патріархом. У першій половині IV ст. на території імперії було три патріархії -- Римська, Александрійська та Антіохійська. Наприкінці IV ст. до них приєдналася Константинопольська, а у V ст. -- Єрусалимська.

Значною подією в історії християнської церкви був перший Вселенський собор, тобто з'їзд духовенства, який відбувся 325 р. У Яікеї (Мала Азія). Собор називався Вселенським, оскільки на ньому було представлене вище духовенство всієї імперії.

Скликання Собору означало завершення процесу створення єдиної християнської церкви, бо у Вселенських соборах духовенство імперії отримало свій вищий керівний центр. Хоча Вселенські собори скликалися до-сить рідко, вони відігравали важливу роль: об'єднували зусилля духовенства, регулювали церковне життя, сприяли виробленню єдиної ідеології та обрядовості. У період античного християнства сформувалося Священне Письмо християн -- Біблія.

Етап античного християнства змінився етапом феодального християнства (УІ--ХУст.), коли став-сярозкол церкви на православну та католицьку. Передумовою розколу був поділ Римської імперії наприкінці IV ст. на Західну з центром у Римі та Східну з центром у Константинополі і наступне завоювання наприкінці. V ст. Західної імперії германськими племенами.

2. Пізня Римська імперія.

З часів імператора Діоклетіана (284--305) розпочалася нова епоха римської історії -- період пізньої імперії (284--476). Для політичного життя цього часу характерною є необмежена влада імператора.

Діоклетіан народився в Далмації і був сином вільновідпущеника. Вступивши до армії, він досяг найвищих чинів, командував охороною імператора Нумеріана, після смерті якого солдати проголосили Діоклетіана імпе-ратором.

За Діоклетіана та його наступників завершився процес перетворення Римської держави на необмежену монархію із запозиченням звичаїв східних деспотій. Так, римський імператор, подібно до східних царів, вважався втіленням божества. Йому поклонялися, присутні при його появі ставали на коліна, падали ниць, цілували краї його одягу. Цей звичай звався проскінезою, прийшов зі Сходу через елліністичні часи.

Незабаром після утвердження на імператорському троні Діоклетіан вибрав співправителем свого земляка і соратника Максиміана. Діоклетіан і Максимівн мали титули августів (звеличені богами). Обидва імператори призначили собі співправителів, яких було названо цезарями (у Стародавньому Римі -- титул імператора).

Кожний з правителів був наділений усією повнотою імператорської влади, хоча за рангом цезарі вважались нижчі за августів.

Діоклетіан і Максиміан вважались рівними, проте Діоклетіан мав більший авторитет.

Поділ влади між чотирма правителями був необхідним, оскільки один монарх не мав можливості стежити за всіма подіями внутрішнього і зовнішньополітичного життя імперії внаслідок її великих розмірів. За нової системи імператори могли особисто керувати тими чи іншими походами, тобто певною мірою запобігати появі нових узурпаторів.

З часу поділу влади між Діоклетіаном і Максиміаном фактично розпочався поділ імперії на Східну і Західну. Жодний з імператорів не вибрав Рим місцем свого перебування. "Вічний Рим" вважався столицею імперії як раніше, але не був резиденцією імператора і втратив своє колишнє політичне значення.

Сенаторський стан залишився вищим в імперії, проте Сенат як установа уже не мав колишнього впливу, він не обговорював питань, що мали загальнодержавне значення.

Діоклетіан передусім приділив увагу підвищенню політичної та військової могутності імперії, зокрема реформі армії.

До цього легіони були розташовані по окремих провінціях, тому в разі потреби їх було складно перевести на інший кордон. З часів Діоклетіана встановився поділ військ на дві основні категорії: прикордонні війська, що постійно перебували в певній прикордонній смузі, і мобільні частини, що можна було перекидати з одного кордону на інший. Цей принцип військової організації, завершений імператором Константином, мав позитивні результати.

До Діоклетіана військові частини, як правило, поповнювались добровольцями. Цей принцип залишився і в часи пізньої імперії, але разом з тим було запроваджено обов'язкове поповнення армії. Діоклетіан зобов'язав великих землевласників давати державі певну кількість рекрутів відповідно до кількості наявних в їхніх маєтках рабів і колонів. На військову службу за спеціальну винагороду приймалися загони варварів, які переходили під владу Римської імперії.

Оскільки реформа армії, чиновницького апарату, імператорського двору, грандіозні будівлі, що споруджувалися у Римі та інших містах, потребували витрат, Діоклетіан намагався поліпшити стан імперських фінансів.

Запроваджена Діоклетіаном податкова реформа гарантувала державі певну кількість продуктів, необхідну для утримання армії, двору, столиці й резиденцій імператорів.

Діоклетіан, подібно до Августа, виступив прихильником старої римської релігії. Певний пасивний опір своїй релігійній політиці Діоклетіан зустрічав з боку християнської церкви. У перший період правління дружина і дочка імператора, а також деякі визначні придворні були християнами. Але згодом він видав чотири едикти проти християн, що передбачали найжорстокішу боротьбу з ними.

305 р. Діоклетіан у Нікомедії, а Максимів у Мілані відмовились від влади.

Діяльність Діоклетіана свідчить про його енергію та ініціативу. З часів Діоклетіана імператорська влада беззастережно визнавалася абсолютною. Управління здійснювалось з допомогою розвинутого бюрократичного апарату та армії.

За кілька років наступником імператора став Константин. Новий імператор був прихильником віротерпимості. В його війську було багато християн. Він видав розпорядження, відоме під назвою Міланського едикту, про вільне сповідання християнства.

Імператор хоч не був ще християнином, але виявив себе як покровитель нової релігії. Християнство з часу Міланського едикту з релігії гнаної швидко перетворилося на релігію пануючу.

На початку IV ст. відомий своїм аскетизмом і популярний серед парафіян пресвітер Арій виступив із вчен-ням про те, що в божественній трійці тільки Бог-Отець є вічним, першим його творінням був син, або Логос, творінням Логоса був Святий Дух. Тому син не може бут рівним отцю. Аріанство було спробою раціоналістичног тлумачення основного християнського догмата.

325 р. у Нікеї було скликано з'їзд (собор) християнсь ких єпископів усієї Римської імперії. Собор прийняв короткий виклад основних догматів християнства, так званий Нікейський символ віри. Більшість присутніх висловилась проти Арія. Було визнано, що Син Божий є єдиносущним отцю. Арія заслали в Іллірію.

Проте в нього виявилося чимало прихильників серед придворних, і він незабаром повернувся із заслання. При дворі перемагали то прихильники нікеиського вчення, то аріани. 381 р. вчення Арія було ще раз засуджено на новому соборі єпископів у Константинополі.

За часів Константина цивільну владу було остаточно відокремлено від військової. Він також завершив поділ військ на прикордонні частини і мобільну армію.

Імператорським декретом було заборонено перехід колонів з одного меєтку до іншого. Власник, в якого знаходили чужого колона, мусив повернути його старому господареві, крім того, за весь час перебування в його маєтку збіглого колона він мусив заплатити належні з колона податки. Тривало також прикріплення ремісників до їхніх корпорацій (колегій).

Ще за Діоклетіана місто Рим втратило колишнє значення. Константин збудував нову столицю на місці грецької колонії Візантії. її було названо за ім'ям імператора Константинополем. У заснуванні міста 324 р. і його освяченні брали участь як жерці, так і християнське духовенство. У місті було споруджено терми, бібліотеку, великий іподром, на якому збиралися тисячні юрби, оскільки кінні перегони стали улюбленим видовищем.

Імператор сприяв християнам, але ще не поривав з традиціями старої релігії. Поряд з християнськими храмами в Константинополі будувалися язичницькі, з яких особливо вирізнявся храм Фортуни. Величезна статуя бога Сонця Геліоса зображала самого Константина. Так вшановувався культ Сонця.

Константан управляв імперією деспотично, жорстоко розправляючись з усіма, хто стояв на його шляху.

У зовнішній політиці Константин був послідовником Діоклетіана. Він вів успішні війни з франками, готами, підтримуючи сарматів.

За Константина варварські племена, як і раніше, заселяли різні області Риму. Тривала і "варваризація" армії.

Помер Константин 337 р.

Середній син Константина Констанцій спромігся стати одноосібним правителем усієї імперії. Сам він був переконаним аріанином і виявляв особливий інтерес до релігійних питань, однак у роки його правління язич-ництво не переслідувалося.

За Діоклетіана, Константина та їхніх наступників Римська імперія остаточно перетворилася на необмежену монархію.

Реформи Діоклетіана і Константина мали на меті подолати руйнацію Римської імперії. Проте всі їхні заходи могли лише затримати, але не припинити той занепад, що розпочався ще в III ст. і причиноюякого була криза рабовласницького господарства.

Криза Риму виявилася насамперед у скороченні грошового обігу, зростанні податків, виплат із казни в натуральній формі, занепаді зовнішньої торгівлі, міст.

Церква після визнання її державою стала могутньою соціальною силою, оскільки держава визнала християнство не тільки рівноправною, а і єдиною істинною релігією, обов'язковою для всього населення. Язичникам, єретикам і відступникам загрожували суворі кари. Становище імперії з середини IV ст. ставало дедалі менш тривким.

3. Значення культурної спадщини Риму.

За свою тисячолітню історію римляни створили багато зразків матеріальної та духовної культури.

У часи Римської імперії формувалися союзи племен, з яких у подальшому склалися європейські нації. Спільною для підвладних Риму народів стала латинська мова, її поширення сприяло розвитку грамотності серед народів, що не мали власної писемності. На основі латинської мови сформувалися сучасні романські мови, нею користувалися вчені середньовіччя.

І нині більшість наукових термінів, передусім медичних та юридичних, латинські за походженням.

Римляни розробили правові закони як основу і засіб існування розвинутої держави.

Першим кодексом римського права стали "Закони дванадцяти таблиць". Упродовж багатьох століть їх вивчали у римських школах. Законознавець Гай був автором відомого і нині підручника з римського права "Інституції".

Велике значення мали римські надбання для розвитку духовної культури народів Європи. Скарбами світової культури стали роман Апулея "Метаморфози" ("Золотий віслюк"), поема Вергілія "Енеїда", збірка поем Ові-дія "Метаморфози".

Значний внесок у розвиток науки зробив знаменитий астроном, географ і математик Клавдій Птоломей. Астрономи користувалися його розрахунками сонячних і місячних затемнень, а географи -- таблицями паралелей і меридіанів.

У подальшому європейці застосували надбання Риму у землеробстві та ремеслах: вантажопідйомні машини, водяні млини, насоси для перекачування води, складні вимірювальні прилади.

Будівництво часів Риму було технічно досконалим. Прикладами є Колізей, який вміщував близько 50 тис. глядачів, та Пантеон -- храм усіх богів. Саме римляни першими застосували бетон, що давало змогу будувати швидко і дешево.

Для забезпечення населення водою в багатьох містах зводилися акведуки -- мости з арками, на яких лежали водогінні труби. Вони донині збереглися в різних країнах.

Перша римська дорога (Аппієва), що була прокладена між Римом і Капуєю, збереглася майже вся.

Хоча після падіння Римської імперії та виникнення на її території варварських королівств значна частина досягнень античного світу була занедбана, однак з часом вони відроджувалися і стимулювали розвиток різних сфер суспільного життя.

ЛІТЕРАТУРА

1. Білик Борис Іванович, Горбань Юрій Андрійович, Калакура Ярослав Степанович, Клапчук С. М., Кузьмець О. В. Історія української та зарубіжної культури: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / С.М. Клапчук (ред.), В.Ф. Остафійчук (ред.). -- К. : Вища школа, 1999. -- 326с.

2. Всесвітня історія / Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв / Євгенія Михайлівна Луценко (уклад.), Анна Василівна Святненко (уклад.). -- К. : ДАКККіМ, 2004. Ч. 1 : Історія стародавнього світу і середніх віків. -- 30с.

3. Греченко Володимир Анатолійович, Чорний Ігор Віталійович, Кушнерук Вікторія Анатоліївна, Режко Віктор Анатолійович. Історія світової та української культури: Підручник. -- К. : Літера, 2006. -- 480с

4. Академічне релігієзнавство: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Анатолій М. Колодний (наук.ред.). -- К. : Світ Знань, 2000. -- 862с.