Загальні риси рельєфу території Передкарпаття в межах Івано-Франківської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальні риси рельєфу території Передкарпаття в межах Івано-Франківської області

Передкарпатська підвищена рівнина розташована в межах Львівської, Івано-Франківської і Чернівецької областей. Вона простягається на 300 км вузькою (до 30-45 км) смугою вздовж північно-східної частини Зовнішніх Карпат. Фундамент рівнини створює Передкарпатський прогин - проміжна ланка між Волино-Поділлям і Карпатською складчастою структурою. Передкарпатська підвищена рівнина має висоти від 200 до 700 м. Рельєф її розчленований ерозією. Видовжені межиріччя чергуються з широкими долинами і улоговинами Заставний Ф.Д.

Орографічні особливості території Передкарпаття знаходяться в тісній залежності від структурно-літологічних зон.

Від Карпат дана територія майже на всій своїй протяжності відділена чітко вираженим орографічним уступом. У Покутсько-Буковинському Передкарпатті (в межах Івано-Франківської області) орографічний уступ переважно співпадає з лінією насуву Внутрішньої зони прогину на Зовнішню (Кравчук Я.С].

Тут добре простежується орографічна межа поміж Внутрішньою та Зовнішньою зонами також на межиріччях Пруту - Бистриці- Надвірнянської, Бистриці-Надвірнянської - Бистриці-Солотвинської. На північний захід від долини Бистриці Солотвинської орографічну межу поміж Внутрішньою та Зовнішньою зонами прогину простежити важче. Це пов'язано з деформацією межиріччя Бистриці-Солотвинської - Лімниці та в зв'язку з цим різким збільшенням абсолютних і відносних висот в обох зонах. На межиріччі Сивки - Свічі, Тисьмениці - Дністра знову можна простежити в орографії лінію насуву Внутрішньої зони на Зовнішню.

3 Бориславсько-Покутським покривом Внутрішньої зони пов'язане низькогір'я Покутсько-Буковинських Карпат. Самбірський покрив цієї зони тут виклинюється і простежується вузенькою смугою вздовж орографічного уступу від Вижниці до Красноїльська.

3 таблиці 1 видно, що розподіл абсолютних висот дуже контрастний для трьох частин Передкарпаття: Прибескидського, Пригорганського і Покутсько-Буковинського.

Переважними висотами у Зовнішній зоні прогину в межах Прибескидського і Пригорганського Передкарпаття є висоти 200-280 м (відповідно 65,8 % і 36,1 %) і 280-360 м (відповідно 34,2 % і 50,7 °/). В Пригорганському Передкарпатті на межиріччях Свічі - Болохівки, Сивки - Лімниці, Лімниці- Бистриці-Солотвинської, Ворони - Пруту, Пруту - Лючки зустрічаються ділянки з висотами 360-440м (11,7 %), а на межиріччі Лукви - Бисгриці-Солотвинської невелику площу займають ділянки з висотами більше 440 м(1,5 % від площі Зовнішньої зони).

Найбільші абсолютні висоти Зовнішньої зони прогину зосереджені в Покутсько-Буковинському Передкарпатті (до складок Внутрішньої зони приурочено низькогір'я Покутсько-Буковинських Карпат). Переважна частина території зайнята абсолютними висотами 360-440 м (59,6 %), на висоти 440-520 м припадає 19,1 % території, 280-360 м- 15,4 %. У межах Чернівецької (г.Цецина, 537 м) і Міжсіретської (558 м) височин зусrрічаються ділянки з висотами 520-600 м(4,5 %). У долині Пруту на висоти менше 280 м припадає 1,4 % території.

У Пригорганській частині Внутрішнього Передкарпаття абсолютні висоти значно більші, ніж у Прибескидській. Переважаючий фон припадає на ділянки висотою 360-440 м(46,2%), 440-520 м(21,0 %), 2 м(15,6 %). У Прибескидському Передкарпатті домінуючими висоти280- 360 м (68,3 %), 200-280 м (14,1 %), 440-520 м. (7,5 %). Найвища вершина Прибескидського Передкарпаття г.Радич (519 м) розміщена східніше м.Добромиля.

Такий розподіл абсолютних висот у Внутрішньому і Зовнішньому Передкарпаrгі обумовлює наявність у них і певних орографічних елементів. Значні площі в Зовнішньому Передкарпатті зайняті улоговинами (Верхнь-Дністровською, Калуською, Бистрицькою) і розширеними ділянками У межах Внутрішнього Передкарпаrгя переважають підвищені межеріччя навіть острівні низькогір'я - Майданське і Слободи Рунгурської.

Макснмальні абсолютні висоти зосереджені в Пригорганському (Центрапьному) Передкарнатті і приурочені до межиріччя Лімниці - Бистриці-Солотвинської. Найвища точка.- гора Клева (870 м) е в межах Майданського низькогір'я. Низькогір'я чітко виділяеться на фоні переважаючих висот (440- 540 м) Лімнице-Бистрицького межиріччя. Схили низькогір'я розчленовані притоками р.р. Лукви і Бистриці--Солотвинської. Долина Лукви ділить Майданське низькогір'я на дві частини: північно-західну, меншу за площею, та нижчу, і південно-східну з максимумом абсолютиих висот. Від Карпат низькогір'я відділене поздовжньою долиною Яблуньки - Сивки, у меж якої переважають висоти 550-600 м. У напрямку на північний схід (до долини Днісгра) на Лімнице-Бистрицькому межиріччі спостерігаеться поступовий спад абсолютних і відносних висот. Переважаючі плотщі на межиріччі зайняті вирівняними ділянками денудацїйно-акумулятивного рівня (шостої тераси), над яким біля сіл Красна, Камінь, Зелений Яр підносяться останці високого рівня - сьомої тераси (г.Красна, 590 м).

На північний захід і південний схід абсолютні і відносні висоти поступово понижуються. Особливо різкий спад висот спостерігається в північно-західному напрямку до Прибескидського Передкарпаття. Так на межиріччі Лімниці - Свічі абсолютні висоти не перевищують 485 м (г.3алісся). Межиріччя сильно розчленоване багаточисленними притоками р.р. Сивки, Лімниці, Чечви, Болохівки. Тут розміщена значна частина Калуської улоговини, долини рік. Підвищені вододіли поміж Свічею-Сивкою, Сивкою- Лімницею зайняті вирівняними ділянками високої (шостої) тераси. Відносні висоти тут значно менші (80 м), ніж на межиріччі Лімниці - Бистриці-Солотвинської (до 150 м).

На межиріччі Свічі - Стрия в передгірній смузі (Моршинська височина) абсолютнї висоти не перевищуть 400 м. Те ж саме спостерігаємо на межиріччі Стрия - Дністра (Дрогобицька височина), де домінують висоти в межах 300-400 м. Височина розчленована широкими долинами Колодниці, Тисьмениці, Бистриці-Підбузької та їх численними притоками. У північному і північно-східному напрямках височина поступово понижуеться і переходить в обширну Верхньодністровську рівнину, яка простягається відпониззів річок Болохівки і Стривігора до гирла р.Свічі. Абсолютні висоти - 240-300 м.

Дещо зростають абсолютні висоти в передгірній частині на захід від долини Дністра на Стривігор-Дністровському і Болозівсько-Стривігорському межиріччях. Найвища вершина гора Радич (519 м) розміщена на межиріччі Стривігора - Вирви. Відносні максимальні висоти шостої надзаплавної тераси тут майже вдвічі нижчі, ніж на межиріччі Лімниці - Бистриці-Солотвинської (відповідно 60-70 м і 100-150 м).

Північно-західну часгину Передкарпаття займає Сянсько-Дністровська вододільна увалисто-горбиста височина і Надсянська моренно-зандрово-лювіальна рівнина (Цись, 1972). У рельєфі Сянсько-Дністровської височини домінують ували з плоскими привершинними поверхнями, які простягаютъся з північного заходу на південний схід (Коропузький, Підліський; Золотковицький, Боратицький). Численні притоки основних рік розчленовують пасма і утворюють місцями горбисгий рельєф. Для біпьшосгі долин характерне чергування озероподібних розширень з плоскими і широкими днищами з вузькими, крутосхиловими відрізками, що нагадують долини прориву (Цись, 1972). У будові надзаплавних терас середнього ярусу беруть участь валунні галечники і суглинки. Серед воднольодовикових відкладів трапляються крупні кристалічні валуни скандинавського походження.

Долина р. Вишні відділяє Сянсько-Дністровську височину від розміщеної північніше Надсянської моренно-зандрово-алювіальної рівнини. Рівнина розчленована ширакими заболоченими долинами Завадівки, Шкла, Вижомлі, Вишні. Абсолютні висоти на широких вирівняних межиріччях досяrають 230-270 м. Територія Надсянської рівнини покривалась льодовиком у нижньочетвертинний час (окське, краківське зледеніння). Про це свідчать залишки морени з крупними валунами на межиріччях, участь у будові низьких терас алювіальних та флювіогляціальних відкладів.

На південний схід від межиріччя Лімниці - Бистриці-Солотвинської (Прилуквинська височина) спад абсолютних і.відносних висот відбувається поступово, особливо в межах Внутрішнього Передкарпатгя. Так на межиріччі Бистриці-Солотвинської і Бистриці-Надвірнянської в межах Внутрішньої зони прогину, яке сильно розчленоване притоками цих рік, а також.rустою ярково-балковою сіткою, максимальні висоти досягають 575 м (r.Бжовач), 583 м (г.Потоки), 547 м (г.Городнще). Підвищення приурочене до смуги поширення слобідських конгломератів.

Досить різким орографічним, уступом Міжбистрицька височина переходить у. Бистрицьку улоговину.

Межиріччя Бисrриці-Надвірнянської - Пруту - Ворони зайняте широкими виріняними терасованими ділянками, які розміщені на абсолютних висотах 400-555 м. Біля с.Верхній Майдан на фоні вирівняних ділянок піднімаються вершини Чепа (508 м), Кливка (522 м), Гостра (555 м), утворення яких зв'язане з інтенсивною ерозійною діяльністю верхів'їв потоків Красний, Толмачик, Ворона та ін. У північному і панічно-східному напрямках межеріччя Пруту-Ворони досить чітким уступом переходить у знижені ділянки Бистрищької улоговини.

Поміж долинами Пруту та Лючки розміщене осгрівне низькогір'я Слободи Рунгурської з максимальними висотами 700-775 м. Північно-східні (25-30°) та південно-західні (15-20°) схили низькогір'я сильно розчленовані притоками Пруту і Лючки. Долина р.Сопівки ділить низькогір'я на дві майже рівні за площею частини.

Від краю Карпат низькогір'я відокремлене широкою (до 3-4 км) поздовжньою Ославською долиною, яка тягнеться від верхів'їв Лючки до долини Пруту в районі с.3аріччя. Переважаючі абсолютні висоти в межах зниження біля 500-550 м.

На північний-схід від низькогір'я Слободи Рунгурської (на межиріччі Пруту - Лючки) найбільші площі займають вирівняні ділянки денудаційно- акумулятивного рівня (VI тераси), які крутим уступом висотою 80-100 м опускаються до долини Пруту. Межиріччя Лючки - Пістинки, Пістинки - Рибниці, Рибниці - Черемошу сильно розчленовані багаточисленними їх притоками. Інтенсивна ерозійна діяльнісгь потоків за тривалий геологічний час розмила поверхню "Лоєвої" (VI тераси), яка зустрічаеться тут фрагментами. Найбільші ділянки ціеї поверхні збереглися на межиріччі Пістинки - Рибнииі. Погано зберігся на цих межиріччях і комплеке середніх терас, які зустрічаються також поодиноко. Переважну площу межиріч займають схили з досить потужною товщею елювіально-делювіальних відкладів.

Повний комплекс терас (сім надзаплавних) добре представлений на лівобережжі Прута від Коломиї до кордону з Румуніею.

Своерідність рельєфу Буковинського Передкарпаття тісно пов'язана з тектонічною будовою (вона розміщена в межах Зовнішньої зони Передкарпатеького прогину), характером гідросітки (основні ріки ціеї частини Передкарпатrя ІІрут і Сірет мають типовий карпатський напрямок - північний захід - південний схід), поганою збереженістю або ж відсутністю високих терас (сьомої, шостої), глинистими відкладами тортону, густою гідрографічною сіткою, які сприяли розвитку горбисто-грядовоrо, структурно-ерозійного рельєфу з багаточисленними старими і діючими зсувами на схилах.

Центральна частина Буковинського Передкарпаття найбільш піднята і до нього приурочені Чернівецька (на межиріччі Пруту - Сірету) та Міжсіретська (на межиріччі Сірету - Малого Сірету і крайового уступу Карпат) височини. Абсолютні висоти досягають 537 м (г.Цецина), 493 м (г.Вивіз), 526 м(с.Банилів Підгірний).

На північний захід і південний схід від Буковинського поперечного підняrгя спостерігаеться поступовий спад абсолютних висот. Продовженням Чернівецької височини на південному сході є Тарашанська горбисто-грядова височина з максимальними висотами 450 м (453 м в районі с.Дубівка). Правобережжя Пруту південно-східніше Чернівців займає Герцаївська терасована рівнина з абсолютними висотами 150-250 м.

На північний-захід від Чернівецької височини між долинами Пруту, Черемошу і Сірету розміщена Брусницька грядово-улоговинна височина (Геренчук, 1978). Долиною р.Брусниці ділиться на дві частини. Як і на всіх височинах Прут-Сіретського межиріччя, ддя Брусницької височини характерний інтенсивний розвиток зсувів на схилах гряд.

Вздовж уступу Карпат від долини Черемошу до кордону з Румунією виділяють (Геренчук, 1978) три відмінні за рельефом та іншими природними умовами райони: Багненський, Міжсіретський і Краснопільський.

Багненська долина розміщена між м.Вижницею і смт.Берегометом. Долина сформована Черемошем (Геренчyк, 1947) в середньому плейстоцені, коли води Черемошу плили вздовж краю Карпат і він був одним із витоків Сірету.

У верхньому плейстоцені Черемош був перехоплений притокою Пруту. Залишена долина заболочена, дренується невеликими ріками Міхидрою і Міходеркою. Міжсіретська височина є південною, прилеглою до Карпат, частиною Буковинського поперечного піднятгя. Вододільні ділянки зайняті горбогір'ям з досить значними абсолютними висотами до 500 -530 м. Структурні горбогір'я переходять в добре терасовані долини Сірету і Малого Сірету.

Красноіпьська грядово-хвиляста височина розміщена поміж краєм Карпат і долинами Малого Сірету і Сірету. Максимальні абсолютні висоти поступово знижуються від краю Карпат.до долини Сірету (500-520м - 450-480м). Височина розчленована правими притоками Малого Сірету і Сірету, лівими притоками Сучави. Долини рік Сірет, Малий Сірет - широкі, з добре збереженим комплексом п'яти-шести надзаплавних терас. Теж саме характерне і ддя долини Черемошу. Шосга тераса зустрічається фрагментами. Найбільші відносні висоти четвертої і п'ятої терас (Кожурина, Станішевський, 1978) в долині Черемошу (понад 100 м) і значно нижчі в долинах Пруту (60 м, 100 м) і Сірету (30 м, 70 м).

Для нижнього терасового ярусу (третя, друга, перша) різниця відносних висот стає значно меншою. Висоти третьої тераси в долині Черемошу 30-40 м, в долинах Пруту і Сірету 15-25 м; другої тераси 5-18 м і першої 3-5 м на всік ріках. Через те, що русло р. Прут розташоване в середньому на 100 м нижче русла Сірету, праві притоки Пруту та Черемошу розмивають Прут- Сіретський вододіл і перехоплюють ліві притоки Сірету.

Із загальної характеристики морфології рельєфу Передкарпаття видно, що в усіх його частинах (Прибескидському, Пригорганському, Покутсько-Буковинському) південно-західна межа добре фіксується орографічним уступом Карпат, який співпадае з лініею насуву Берегової, Орівської скиб на Передкарпатський прогин. У Покутсько-Буковинському Передкарпатті цей уступ фіксується лінією насуву складок Внутрїшньої зони прогину на Зовнішню.

Елементи типового передгір'я зустрічаються тільки на межиріччях Лімниці - Бистриці-Солотвинської, Пруту - Лючки (острівні низькогір'я Майдана і Слободи Рунгурської).

Північно-східна межа Передкарпаrгя на значному протязі орографічно не чітка і не завжди співпадає із Зовнішньою зоною Передкарпатського прогину.

У північно-західному Передкарпатгі межа поміж Надсянням і Розточчям проводиться по лінії сіл Завадів-Шкло-Добростани, що в основному збігається з лінією скидів поміж Галицько-Волинською западиною і Зовнішньою зоною Передкарпатськоrо проrину.

Після цього границя повертає в південно-схі,дному напрямі і виходить до Дністра в районі впадіння в нього Бистриці-Підбузької і Тисьмениці. Після цього межа Передкарпаття і Поділля проводиться по Днісгру до впадіння в нього р.Бистиці. Таким чином, на межиріччя Бистриці - Лімниці, Лімниці - Свічі до Передкарпаття відносимо ділянки терасованих приднісгровських межиріч з широким розвитком поверкні "Лоєвї" (шостоі тераси), які структурно входять до платформи.

По долинах рік Бистриці і Ворони фіксуєься межа Бистрицької улоговини Передкарпатгя, після цъого в південно-східному напрямку межа Передкарпаття виходитъ на лівобережжя Пруту біля м. Коломиї і проходитъ по долині Пруту до кордону з Румуніею.

Сучасні геоморфологічні процеси

передкарпаття буковинський рельєф

Характер поширення та інтенсивність сучасних екзогенних геоморфологічних процесів є в тісній залежності від клімату, структурно-літологічних, геоморфологічних і гідрологічних особливостей території, ґрунтів і рослинності. Важливу роль у розвитку і поширенні шкідливих сучасних процесів відіграє характер господарського використання рельєфу, грунтово-рослинних і водних ресурсів.

Динаміка сучасних екзогенних рельєфотворчих процесів в Українських Карпатах чітко зіставляється з морфоструктурними елементами різних порядків. Специфічний прояв цих процесів характерний для різних морфоструктурних зон - Передкарпатської, Скибової, Вододільно - Верховинської, Полонинсько - Чорногірської та ін. Для морфоструктурних зон характерна неоднакова крутизна схилів по вертикалі, обумовлена переважно геоструктурними особливостями і історією розвитку рельєфу, що сприяє створенню ярусності рельєфу і поярусної інтенсивності їх прояву.

У розвитку сучасних екзогенних рельєфотворчих процесів на території Передкарпаття відмічені деякі закономірності, які також пов'язані з ярусністю рельєфу. У верхньому ярусі денудаційно-акумулятивних і денудаційних поверхонь та високих (сьома, шоста, п'ята) терас переважають процеси поверхневого (делювіального) змиву на похилих (до 3°) і спадистих (3-9°) схилах. У середньому ярусі (рівні четвертої і третьої терас) вони змінюються процесами інтенсивного делювіального змиву з появою дрібноструменистого і лінійного розмиву. На уступах терас, бортах потоків зустрічаються дрібні зсуви і спливи. Для нижнього ярусу (друга, перша тераси і заплава) характерним є переважання процесів акумуляції, підмиву і розмиву берегів. Інтенсивність сучасних екзогенних рельєфоутворюючих процесів, особливо в період після другої світової війни, була пов'язана з господарською діяльністю людини.

Через те, що переважаючі площі басейнів рік Передкарпаrrя розміщені в Карпатах, під час паводків велика кількість води, яка зібрана ріками в гірській частині басейнів, виривалася на передгір'я і проводила тут найбільш інтенсивні руйнування.

3 70-х років намітилася деяка стабілізація і рідші прояви інтенсивних сельових паводків - 1974, 1980, 1984, 1985, 1992, 1997, 1998 роки. Спостерігається періодична активізація (циклічність) і взаємообумовленість комплексу сучасних рельєфотворчих процесів у роки надмірного зволоження і посилення циклонічної діяльності в атмосфері. Особливою інтенсивністю і частотою проявів паводків відзначився 1998 рік.

У межах Передкарпаття розвиваються такі типи сучасних екзогенних геоморфологічних процесів: площинного змиву, лінійного розмиву, зсувні, обвально-осипні, карстові, сельові. В їх розподілі відмічено деякі геоморфологічні закономірності: процеси площинного змиву слабкої інтенсивності приурочені переважно до рівних (менше 1°), похилих (1-3°), слабо спадистих (3-5°), спадисгих (5-8°) схилів; процеси площинного змиву середньої і високої інтенсивності - до сильно спадистих (8-12°), крутих (12-17°), дуже крутих (17-25°) схилів; обвально-осипні процеси - до надзвичайно крутих (25-35°), обривистих (35-60°) і прямовисних (більше 60°) схилів. Для характеристики схилів і сучасних процесів на них використовувалася класифікація схилів берегів і відкосів І. Брауде (1959), доповнена і вдосконалена працівниками кафедри геоморфології Львівського університету при вивченні і картографуваннї сучасних геоморфологічних процесів в Українських Карпатах у 1965-1969 роках.

Процеси площинного змиву

Схиловий стік не проходить суцільним рівномірним шаром, а окремими струменями. Кожний з таких струменів старається виробити власну індивідуальну ерозійну улоговину. Цьому сприяють мікрорельєфні зниження і підвищення, які часто зустрічаються на схилах. Хоча кожний струмочок старається виробити свою відокремлену ерозійну форму, сумарний ефект їх діяльності зводиться до загального рівномірного пониження всієї поверхні схилу (Шанцер, 1966). У результаті, цю форму схилового змиву, яку називають струменистою або дрібновибоїнною,,Е. Шанцер (1966) вважає лише різновидністю того ж площинного змиву. Як крайній випадок площинного змиву, вищезгаданий автор розглядає дрібноярковий розмив. У мёжах Передкарпаття виділяються ділянки з інтенсивним площинним змивом (дрібнояркова і дрібновибоїнна форми) і слабким площинним змивом.

Із загальних факторів, які впливають на інтенсивність площинного змиву в межах Передкарпаття, слід відмітити наступні.

а) крутизна і довжина схилу (на крутіших і довших схилах змив сильніший);

б) експозиція схилу (на сонячних схилах змив інтенсивніший, ніж на тіньових);

в) Стан грунту в період стоку (при весняному стоку змив проходить сильніше через те, що перенасичений водою шар залягає в намерзлому грунті);

г) тип грунту (широкий розвиток у Передкарпатті підзолистого типу грунтів, які мають низький вміст гумусу і слабку структуру, через що піддаються більш інтенсивному змиву).

Найбільші площі ділянки з інтенсивним площинним змивом є на межиріччях Дністра - Стрия (Дрогобицька височина), Лімниці - Бистриці- Солотвинської (Прилуквинська височина), Пруту - Сірету (Чернівецька та Брусницька височини).

Інтенсивний площинний змив розвивається переважно на схилах крутизною 6-12° і більше, де поширені слабогумусовані, різного ступеня опідзоленості грунти. Одніею з важливих причин інтенсифікації тут площинного змиву є недотримання основних протиерозійних заходів при обробітку цих грунтів.

Ділянки з інтенсивним площинним змивом на крутиж і дуже крутих (6ільше 18°) південно-закідних схилах Майданського низькогір'я, а також в межах низькогір'я Слободи Рунгурської, приурочені до смуг поширення глинистих відкладів з досить потужним шаром делювію. Процеси слабкого площинного змиву розвиваються на похилих і спадисгих (до 8°) схилах, іноді на крутих, які більш-менш закріплені лісовою або трав'янисто-кущовою рослинністю. Проведені в 70-і роки стаціонарні дослідження процесів площинного змиву на орних землях Дрогобицької височини (Болюх та ін, 1976) дали можливість встановити величину середньорічного площинного змиву для основних агрофонів:

Агрофон Змив. мм

Багаторічні трави 0,003

Озимі і ярові колоскові 0,03

Просапані культури 0,4

Літні посіви 4,7

3 урахуванням структури посівних площ була вирахувана середньозважена інтенсивність площинної ерозії для Передкарпаrгя - 0,35 мм/ рік. Користуючись класифікаціею інтенсивності ерозії (Шикула та ін., 1974) - слабка - змив менше 0,5 мм/рік, середня - 0,5-1, сильна - 1-2, дуже сильна - 2-5 і катастрофічна - більше 5 мм/рік, робиться висновок, що Передкарпатrя з домінуючими дерново-підзолистими грунтами відноситься до районів із слабкою інтенсивністю ерозії, хоча на деяких аrрофонах змив грунту в чотири рази перевищує допустимі межі.

Вирахувані за методикою М. Качинського (1965) і А. Вороніна, М.Кузнецова (1970) показники протиерозійної стійкості (з урахуванням коефіцієнтів потенційної структурності і дисперсносгі) дерново-підзолистих грунтів Передкарпаття не перевищували 0,4 в орних горизонтах, що є свідченням дуже низької їх протиерозійної стійкості.

Стаціонарними дослідженнями були встановлені також величини хімічного стоку в період весняного сніготанення. Максимальна сума іонів досягла 190 мг/л. За весь період сніготанення хімічний стік складав 13,9 кг/га (співвідношення твердого і хімічного стоку з одиниці площі становило б: 1), що свідчить про досить високу частку хімічного стоку в загальному процесі виносу речовини зі схилів талими водами.

Проведена І. Ковальчуком (1997) оцінка потенційного модуля змиву грунту, фактичного модулю та шару змиву свідчить про досить високу інтенсивність площинної ерозії в Передкарпатгі. Середній модуль змиву грунту в передкарпатських адміністративних районах змінюється від 8,7 до 45,0 т/га за рік, а шар змиву від 0,86 до 3,2 мм/рік, перевищуючи в 4-16 разів максимально можливі величини.

Через це, для території Передкарпатгя при застосуванні комплексу традиційних протиерозійних заходів, слід пам'ятати про недопустимість викорисгання для літніх посівів ділянок крутизною більше 3-4°.\

Лінійний розмив

Сучасна ерозія в Передкарпатті проявляється також в розмиві дна і берегів гідрографічної сітки. Розрізняють два основних види розмиву: донний і береговий (Козменко, 1954). До різновидностей донного розмиву відносяться: розмив дна коротких улоговинок, підмив берега або укосу донного розмиву. До різновидностей берегового розмиву відносяться: кінцевий розмив (вершин видолинків), схиловий розмив (розмив по схилу до гідрографічної сітки) і боковий розмив (розмив укосів донного розмиву).

Умовами, що сприяють виникненню донного розмиву є:

а) великий похил водозбору;

6) наявність на водозборі потужної товщі пухких порід;

в) відсутність лісу на водозборі або його розораність.

Умовами, що сприяють виникненню берегового розмиву є:

а) великий похил схилу, що прилягає до берега;

б) наявність у березі потужної товщі пухких порід;

в) відсутність на березі лісу;

г) сонячна експозиція берега;

д) наявність доріг, канав, улоговин на розораних ділянках.

Найбільш поширеними формами розмиву в межах Передкарпатгя є яркові розмиви. На даній території зустрічаються такі види яркових розмивів (згідно класифікації І. Брауде, 1959): водориї, вимоїни, яри схилові, яри берегові, яри донні, яри вершинні.

Ширина водориїв і вимоїн не перевищує 1-2 м, а глибина врізу від 0,1 до 2 м. Вони зустрічаються переважно на сільськогосподарських землях з інтенсивним площинним змивом.

Найчасгіше на території Передкарпатгя зустрічаються схилові та берегові яри, рідше вершинні та донні: Схилові яри (закріплені та діючі) широкого розвитку набули на схилах Майданського і Слободи Рунгурської низькогір''ів, на межиріччях Стривігора - Дністра, Дністра - Бисгриці-Підбузької - Тисьмениці, Ліминці - Бистриці-Солотвинської - Бистриці-Надвірнянської, Лючки - Пістинки - Рибниці, Пруту - Сірету, а та.кож Чечви - Свічі поблизу гір. Таким чином, схилові яри розвиваються переважно в більш підвищеній частині Внутріщнього Передкарпатгя.

Невеликі діючі та закріплені яри зустрічаються і на схилах потоків, що розчленовують плоскі терасовані межиріччя Пруту - Бистриці-Надвірнянської, Бистриці-Солотвинської - Лімниці, Лімниці - Свічі. Розвиваються ці яри на аргілітах та глинах менілітової, поляницької, воротищенської та стебницької світ. У більшості випадків ці відкладй перекриті значними шарами (до 5 м і більше) елювіально-делювіальних відкладів. Глибина врізу схилових ярів коливаеться від 0,5 до 2,3 м, рідко досягаючи 6-8 м.

Значне поширення схилові яри (а також берегові); мають на Прут - Сіретському межиріччі. У долинах Брусниці, Глиниці, Дерелуя, Мольниці вони розвиваються в поєднанні із зсувами. Велика густота ярково-балкової сітки також на межиріччі Сірету і Малого Сірету (біля 0,7 км/км), досягаючи на окремих ділянках (біля сіл Верхні Петрівці, Зруб Комарівський)1,6-1,8 км/км.

Найбільшої шкоди завдають берегові яри, які розвиваються в уступах середніх і високих терас, на берегах балок і видолинків. На відміну від схилових відзначаються значно більшою глибиною врізу (до 12-15 м). Так, наприклад, біля сіл Лоєва і Стримба (межиріччя Пруту - Бистриці- Надвірнянської), багаточисленні берегові яри розмивають 1-3 м товщу алювіально-делювіальних відкладів і на значну глибину (8-10 м) врізуються в корінні глинисті відклади стебницької світи. На правобережжі Пруту біля с.3аріччя берегові яри приурочені до уступу третьої надзаплавної тераси, прорізаючи 4-5 м товщу алювіальних суглинків і галечників та 6-7 м товщу стебницьких аргілітів і глин.

Берегові та схилові яри на правобережжі Лімниці (біля сіл Красна, Вербівка, Берлоги, Зелений Яр, Середній та Старий Угринів) розвиваються в потужних алювіально-делювіальних відкладах, що підстилаються глинистими відкладами стебницької і балицької світ. Ширина діючих терасових ярів, що розвиваються переважно на бортах балок і невеликих потоків, досягає 20-40 м, а глибина врізу - 5-12 м.

У межах Зовнішнього Передкарпаття розвитку яркової сітки, крім потужних алювіальних суглинків, сприяє також поширення тут глинистих відкладів тортону і сармату. Берегові та схилові яри, що утворилися в потужних алювіальних суглинках, поширені на межиріччі Лімниці - Сивки (біля сіл Войнилів, Павликівка, Сілище), на межиріччі Лукви - Бистриці (біля сіл Крилос, Козино, Сілець), на правобережжі Дністра (біля сіл Цвітова, Старе Село).

Берегові яри, що утворилися в алювіальних суглинисто-галечникових відкладах, зустрічаються на правобережжі Чечви (біля с.Нижній Струтинь), на лравобережжі Свічі (біля сіл Малі Дідушичі, Заріччя, Дібровка). Найбільшу глибину врізу на описуваній території мають донні яри, які розвиваються на днищах балок, лощин, а з часом поширюються на їх схили (борти). Велика кількість ярів, що розвиваються зараз на днищах старих задернованих ярів, зустрічається на межиріччі Бистриці-Надвірнянеької і Бистриці Солотвинської (біля сіл Старуня, Гвізд, Фітьків); на межиріччі Лукви та Дністра (біля Галича, Крилоса); у басейні річки Ослава (біля сіл Чорні та Білі Ослави). Донні яри відзначаються найбільшою шириною (до 50-80 м і більше), а також глибиною врізу (до 30 м). Іноді глибина врізу таких ярів перевищує 40 м(біля м. Галича). Основними причинами, що сприяють виникненню донних ярів є, насамперед, зміна умов стоку на водозборі і в старій ярковій сітці (знищення лісів, оранка, випас худоби на схилах і по дну балки, прокладання стежок по днищах старих задернованих ярів).

Вершинні яри утворюються на привершинних частинах балок і балочних відгалужень та поступово поширюються на схили. Виникають внаслідок різкої зміни поверхневого стоку біля вершинної частини балок (концентрація стоку дорогою, стежкою, межею, оранкою і т.п.). Ширина і глибина врізу вершинних ярів у Передкарпатті залежить від характеру рельєфу, корінних і твердих відкладів. Ширина цих ярів коливається в межах. від 2-20 м, а глибина врізу від 2 до 10 м.

Інтенсивно розвиваються вершинні яри на правобережних схилах р.Чорний Потік і приурочені до виходів глинистого флішу менілітової серії. 3 поляницькими відкладами зв'язаний розвиток вершинних ярів на межиріччі Бистриці-Солотвинської і Манявки, з глинистими відкладами стебницької світи - в басейні р.Ослава, на межиріччі обох Бистриць.

Боротьбу з ярковим розмивом необхідно вести комплексно, застосовуючи лісомеліоративні, інженерно-технічні та господарсько-організаційні заходи. У боротьбі зі схиловими ярами перш за все необхідно припинити їх ріст. Рісг ярів може бути припинений шляхом розпилення стоку вище його вершини або затримання тут води водозбірним (водозатримуючим) валом. Невеликі схилові яри на межиріччі Пруту - Бистриці-Надвірнянської (біля сіл Красна, Верхній Майдан), на правобережжі Бистриці-Солотвинської (біля с.Кричка) і в інших районах можна розрівняти шляхом засипки ґрунту.

Головним у боротьбі з береговими ярами е припинення (або значне зменшення) надходження поверхневих вод у вершину і створення стійкого русла, по якому проходить вода. Закріплення всіх типів ярів найкраще забезпечується деревною і чагарниковою рослинністю. Особливо велику роль відіграють насадження по нижніх частинах бортів і по дну яру. Вони надійно закріплюють дно і придонні ділянки. Прияркові лісові смуги вздовж бровки ярів мають незначне водорегулююче значення, тому що талі дощові води надходять в яр через вершину. Припинення доступу води у вершину, що розмивається, досягається відводом поверхневого стоку від вершини, що росте, в безпечне для розмиву місце (задернований берег, схил), або затримуванням стоку вище вершини водозбірним валом, чи поєднанням заходів з затримування, розпилення і відводу стоку.

У тих випадках, коли необхідно в короткий строк припинити ріст яру, його вершину закріплюють фашинними, кам'яними, дерев'яними або бетонними спорудами. Такі споруди необхідно застосовувати біля населених пунктів Лоєва, Делятин, Красна (лівобережжя Пруту), Галича та інших; де яри, що ростуть, загрожують будовам і дорогам. 3 вершинних споруд найчастіше застосовуються перепади, консолі та швидкотоки.

Одночасно із закріпленням вершин ярів, необхідно провести закріплення їх дна. Закріплюють дно ярів фашинними, кам'яними, дерев'яними і т:п. загатами. Загати захищають дно яру від розмиву, затримують яркові наноси; сприяють закріпленню яркових бортів. Затримуючи наноси, загати підвищують і розширюють дно яру, і цим самим створюють сприятливі умови для заліснення: При виборі деревних і чагарникових порід для яркових насаджень потрібно враховувати їх продуктивність, здатність закрігfлювати грунт і вегетативно розмножуватись.

Лінійна ерозія в межах описуваного району проявляється також в підмиві берегів. Під підмивом берегів розуміють (Козменко,1954) процес посиленого розвитку донноrо розмиву по якій-небудь одній йоrо стороні. Найчастіше цей процес проходить при звивистій формі донного розмиву, у місцях підходу його впритул до берега, внаслідок чого, у ньому березі від підточування його знизу водою, утворюється характерний заокруглений підмив різної висоти, що часто доходить до верхньої бровки берега. Найбільш інтенсивно підмив берегів проходить під час весняних, літніх та осінніх паводків у тих місцях, де відслонюються податливі до розмиву породи (аргіліти, глини, суглинки).

Досить значні підмиви берегів зафіксовані в долинах майже всіх головних рік описуваної території (Сірету, Черемошу, Пруту, Рибниці, Пістинки, Лючки, Бистриці-Надвірнянської, Бистриці-Солотвинської, Лімниці, Манявки, Чечви, Сивки, Свічі, Стрия, Тисьмениці, Бистриці- Підбузької, Дністра, Стривігора та інших). Інтенсивно підмив берегів проходить на високих крутих бортах долини Пруту біля Делятина (урочище Вільховець) і біля Княж-Двора, які складені стебницькими глинами. На першій дйянці підмив загрожує залізниці, на друrій - тисовому заповіднику, що займає межиріччя Пруту - Сопівки. Боротьба з підмивом на цих дйянках ускладнюеться тим, що тут широкий розвиток мають також зсуви. Подібні ділянки зутрічаються в долині Манявки (біля с.Манява), де розмиваються воротищенські глини.

Підмив уступів перших, других, третіх надзаплавних терас зустрічаеться в долинак всіх вищеперерахованих рік. Ці підмиви завдають великої шкоди сільськоrосподарським угіддям, шляхам сполучення, різним будовам. На ділянках активного підмиву берегів у річкових долинах слід проводити випрямлення русел, побудову укріплювальних стінок і загат. На прилеглій території необхідно проводити інтенсивну боротьбу з площинним змивом і лінійнийм розмивом, Закріплювати гирлові ділянки потоків і ярів. Всі ці споруди необхідно будувати з врахуванням структурно-літологічних і геоморфологічних умов не тільки даних ділянок, але й прилеглої території.

Зсувні процеси

Зсувні процеси в Передкарпатті зустрічаються всюди у вигляді зсувних схиів, окремих діючих зсувів і осовів. Приурочені вони до схилів різного генезису, а також до уступів середніх та високих терас. Суцільні зсувні масиви зустрічаються переважно в Покутсько-Буковинському Передкарпатті. Переважають зсуви-потоки, які розпочинаються, в більшості випадків, у різник за розмірами і формі зсувними цирками. За інтенсивністю поширення зсувних процесів у Центральному (Приrорганському) Передкарпатті виділяють дві смуги.

Перша з них займає передгїрську частину межиріч Лючки - Пруту, Пруту - Бистриці- Надвірнянської, Бистриці-Надвірнянської - Бистриці-Солотвинської. Зсувні процеси розвиваються тут на уступах терас, бортах ярів і балок, на корінних схилах, де алювіальні та делювіальні відклади заляrають на відкладах глинистого флішу (менілітова та поляницька світи) і глинистих моласових відкладах (воротищенська і стебницька світи).

Друга смуга найбільшого поширення зсувів розміщена на правобережжі Дністра, займаючи межиріччя Сивки - Лімниці, Лімниці - Лукви, Лукви - Бистриці. Розвиваються тут зсуви в потужних товщах лесовидних алювіальних суглинків, які підстилаються глинистими відкладами тортону й сармату, а також крейдовими відкладами. Найбільшого розмаху в передгірській смузі зсувні процеси набули на лівобережжі Пруту північніше Делятина. Приурочені вони до уступів четвертої, п'ятої і шостої терас. Біля гирла потоку Лойовець на уступі шосгої (10-метрової) тераси розміщений зсувний цирк, що простягається вздовж ріки на 300 м і вглиб уступу на 100 м. Глинисті відклади стебницької світи служать водотривким горизонтом, по якому сповзають алювіальні і делювіальні відклади, захоплюючи на значну глибину корінні породи. Дренажні споруди, що охоплюють меншу половину цирку, дещо зупинили сповзання. У більшій же частині цирку сповзання продовжується. У дренажних колодязях глибиною 8-9 м відмічаються деформації (викривлення) вниз по схилу на 10- 15 см щорічно. На прилеглих ділянках, що здаються на перший погляд врівноваженими, під час зливових дощів відбуваються досить значні порушення.

Ще більш значного розвитку набули зсувні процеси в уступі шостої тераси на правобережжі Пруту біля сіл Верхнє та Нижнє. Розвиваються подібно до вищеописаних на глинистих відкладах стебницької світи і коломийських шарах тортону. На межиріччі Пруту - Бистсриці-Надвірнянської (біля сіл Лоєва, Стримба) зсувні процеси розвиваються на бортах ярів висотою 10-12 м і глобоко врізаних (до 25 м) потоків. Висота стінок відриву коливається в межах 5-20 м, ширина - від 10-15 м до 30 м. Разом з ярами, що ростуть, зсуви на значній ділянці протягом багатьох років загрожують шосейній дорозі на Коломию і будівлям.

В долині р.Манявки зустрічаються зсувні масиви (реліктові і діючі), які приурочені до нижніх частин схилу, у будові яких беруть участь глинисті відклади воротищенської світи. У верхів'ях майже всіх потоків, які розчленовують зсувні схили, розміщені зсувні цирки, більшість яких діючі. Ширина окремих цирків досягає 150-300 м, довжина - 300-350 м. Днища цирків покриті дрібними горбками і заболоченими западинами. У багатьох цирках стінки і дно порізані багаточисленними ярамй, на стінках яких, в свою чергу, розвиваються дрібні зсуви.

Великий зсувний схил біля с.Кричка ускладнений зсувними терасами, стінками відриву, опливинами, горбисгими формами. Сповзають тут товщі (до 3 м) делювіальних суглинків, захоплюючи при цьому і корінні відклади поляницької світи.

ГІриклад техноприродного зсуву на Богородчанському природному сховищі газу з детальною інженерно-геологічною та геоморфологічною характеристиками, спостереженнями за його розвитком протягом 10 років, розрахунком - прvгнозом техноприродного ризику нриводять Г. Рудько, М. Кошіль, М. Бондаренко (1997). Зсув розміщений на вододілі рік Бисrриці- Солотвинської і Саджавки. Виник у 1988 році і проявлявся новими фазами активізації до 1997 року.

У межах зсувної ділянки виділяються три великі та чотири менші зсувні тіла (за Г. Рудьком та ін., 1997). Зсувами охоплено площу біля 3 га з об'емом порушених порід близько 1,0-1,2 млн. м. На зсувних тілах утворені численні тріщини відриву, яри довжиною до 20 м і глибиною врізу до 5 м, стінки вlдриву (до 15 м). Вищезгадані автори визначають механізм зсуву, який характеризується просіданням верхнього блоку. На формування дзеркала. ковзання впливають численні фактори, серед яких найісrотнішими є посгійна підрізка нижньої частини схилу і зменшення внаслідок цього динамічної рівноваги. Основним фактором багаторічної активізації зсувного процесу вважають дію підземних вод (переважно галечникового горизонту), а також техногенну діяльність. Зсуви в придністровській частині (біля Галича, Крилоса, Цвітової, Старого Села і т.п.) розвиваються, в бльшості випадків, на схилах ярів та балок. Висота стінок відриву досягає в окремих зсувах 6-10 м, ширина 50- 100 м і більше (район Галича).

Основної уваги заслуговує Покутсько-Буковинське Передкарпаття, де більше 60-70 % території є в тій чи іншій мірі зсувонебезпечною. Тут також можна виділити дві смуги поширення зсувних nроцесів: припрутську і передгірську. У припрутській смузі Г. Рудько та 1н. (1997) виділяють три rрупи річкових геосистем, для кожної з них характерні певні просторово-часові закономірносгі розвитку зсувів та відповідні заходи з інженерного захисту території. Це - ліві притоки басейну р. Прут ("схил-водотік" з тенденціею до згасання ерозійної діяльносгі), долина р. Прут на ділянці Коломия - кордон з Румуніею ("схил-водотік" з режимом відносно постійної ерозійної діяльносгі), праві притоки басейну р. Прут ("схил-водотік" з тенденціею до посилення ерозійної діяльності).

Зсуви, які поширені на правобережжі р.Прут, переважно блокового типу. На багатьох ділянках ведуться стаціонарні дослідження (Г.Рудько та ін., 1997а): Біля, Одеська, Калічанка, Садки, Червона Діброва, Верхні Станівці. Особливо величезних збитків завдають зсуви в центральній часгині м. Чернівців, якими охоплено територію площею до 20 га. Масові катастрофічні періоди активізації зсувів спостерігалися в 1962, 1963, 1965, 1974, 1979, 1991, 1995 роках.

Детальна характеристика зсуву в районі вулиці Одеської (м.Чернівці) проводиться Г. Рудьком та ін. (1997), віднесеного до успадкованих зсувів блоковоrо типу, катастрофічні прояви якого зафіксовані в 1963, 1991, 1992, 1995 роках. Величина зміщень у катастрофічну фазу (лютий 1995 р.), яка тривала 20 днів, досягала 7-8 м по вертикалі і до 5 м по горизонталі за добу. Швидкість руху зсувних мас становила від 3,5 до 5,4 см/добу. Глибина зони ковзання коливалася від 4,0 до 13,5 м (верхня). Нижня зона ковзання виявлена на rлибині 22,5 м.

У передгірській смузі Покутсько-Буковинського Передкарпаття ділянки найбільш інтенсивного розвитку зсувів зосереджені на межиріччях Пісгинки - Рибниці - Черемошу, а також на межирічч.і Сірету і Малого Сірету. Зустрічаються блокові зсуви, а також зсуви-потоки.

Один з таких зсувів-потоків в районі Косова описаний Г.Рудьком та ін. (1997р). Характерною для цих зсувів автори відмічають раптовість їх активізації, переважно навесні в період інтенсивного сніготанення. Зсувні зміщення проходять з видавлюванням в'язкопластичних глин, які служать дзеркалом ковзання. На стаціонарній ділянці «Джурів», яка розміщена на правобережжі р.Рибниці, вище згадані автори розвиток зсувів-потоків пояснюють інтенсивним підмивом схилу і техногенною підрізкою при експлуатації кар'єру. Періоди активізації пов'язані з тривалим зволоженням, швидкість зсувних деформацій 10-15 см/рік. Комплексні обстежування зсувів (Г.Рудько та ін., 1997р) у верхів'ях потоку Комарівці (права притока Сірету) свідчать про їх регіональну стабілізацію в 1991-1996 роках, що пояснюеться слабким зволоженням тортонських глин у цей період.

Ефективний захист від зсувів передбачає цілий комплекс заходів, Але в першу чергу, необхідно відмовитися від стадійного виконання протизсувних споруд з великою перервою в часі (2-3 роки і більше), що різко знижує ефективність боротьби з зсувами і нерідко приводить до руйнування раніше збудованих споруд.

Обвально-осипні, карстові та сельові процеси

Обвально-осипні процеси мають обмежене поширення на території Передкарпаття. Ці процеси зафіксовані на лівобережжі р.Бистриці Надвірнянської біля м.Надвірна на дуже крутих (35-40°) схилах, в будові яких беруть участь відклади стебницької і добротівської світ.

Обвалюється та осипається дрібноуламковий матеріал (аргіліти і пісковики) діаметром 3-15 см, який скупчується на заплаві, або ж попадає в деяких місцях в русло ріки. Більш крупний матеріал (брили пісковику діаметром до 25 см) зустрічається в місцях осипання добротівських відкладів на перегинах схилів.

До добротівських відкладів приурочені невеликі ділянки обвально- осипних схилів на правобережжі р.Ослави в межах низькогір'я Слободи Рунгурської. Переважно щебнистий матеріал (діаметр щебеню 5-12 см) виноситься в долину р,Прут.

Карст у межах Передкарпаrгя зустрічається двох типів: сульфатний і галогенний. Сульфатний карст поширений тільки в зоні контакту платформи і зовнішньої зони Передкарпатського прогину. Розвиток карстових процесів зумовлений тут техногенним впливом гірничо-видобувних підприємств, насамперед Яворівського ВО "Сірка", де сірчана товща генетично пов'язана з розчинними породами, що карстуються.

Дослідження цих процесів проведені Г. Рудьком та ін. (1997р), А. Гайдіним, Г. Рудьком (1998), засвідчили, що в результаті водознижуючих і осушувальних робіт у межах кар'єру Язівського родовища утворилася депресійна воронка, розміри якої з 1971 до 1991 р.р. збільшилися з 16 до 210км2. У межах зони впливу Язівського кар'єру виділяються три генетичні типи карстових утворень: суфозійно-карстові, провальні і карстово-ерозійні. Найбільше карсгопровальних форм вищезгадані автори зафіксувапи в долині р.Шкло (169), р.Тереки (81), хвостосховищі (83).

Галогенний карст у Передкарпатті поширений у районах розробки соляних родовищ: Стебницького, Калуського і Долинського. Тут ведуться комплексні режимні стаціонарні дослідження з вивчення ділянок розвитку техногенно обумовленого соляного карсту (Г.Рудько та ін.,1997р). Внаслідок неконтрольованого природного затоплення прісними водами гірничих виробок почалися активний розмив і розчинення з утворенням на поверхні провальних блюдець, просадки поверхні. Діаметр блюдець (Г. Рудько та ін.,, 1997а) в межах Калуського родовища коливається від 2 до 18,8 м, глибина від 1 до 8 м.

Під сельовими процесами в Передкарпатгі розуміємо переважно сельові паводки, які е сумішшю води і твердого матеріалу з вмістом останнього до 10-20 % (за вагою) від водної складової. Ще частіше на ріках Передкарпаття спостерігаються водні паводки, які несуть до 3-4 % твердого матеріалу (за вагою), мають властивості турбулентного потоку і значну розмиваючу силу.

Під час інстенеивного весняного сніготанення, зимових відлиг і літніх злив в русла багаточисленних потоків поступає велика кількість води і уламкового матеріалу, що призводить до утворення сельових паводків.

Сельові паводки періодично спостерігаються майже на всіх ріках Передкарпаття. Більшу частину твердого уламкового матеріалу ріки збирають в гірській частині і виносять на передгір'я. В передгірській частині басейнів боковими притоками, ярами виноситься переважно дрібнозем. Насиченість наносами при сельових паводках досягає 300-400 кг/м. Опис такого паводка 15 червня 1959- року в долині ріки Пруту наводять М.Айзенберг і М.Каганер (1964). Сельовий паводок перемістив більше 216 тис.м наносів, при цьому брили діаметром більше 1 м складали 5'%, валуни від 10 см до 1 м- 27 %, галька від 1 до 10 см - 48 %. Відклади сельового паводка знаходили вздовж 35-50 км.

Після проходження сельового паводка в долоні р.Пруту 8-9 червня 1969 року нами в районі м.Коломия біля сіл Верхнє і Нижнє (Княж-Двір) на першій надзаплавній терасі і заплаві спостерігався шар мулисто-галечникових і піщано-мулистих наносів потужністю до 1-1,5 м в зниженнях на поверхні терас. Середня потужність галечниково-піщано-мулистих наносів складала 25-30 см.

Інтенсивні паводки в 1997, 1998 роках, особливо на ріках північно- західного Передкарпатгя, спричинилися до значних руйнувань захисних дамб та інших споруд., підтоплення і замулення значних площ сільськогосподарських угідь. У межах Передкарпаття слостерігається пряма залежність поміж характером розвитку сучасних екзоrенних геоморфологічних процесів і геоморфологічними та структурно-літологічними особливостями території. Для кожного геоморфологічного району або підрайону з певним комплексом форм рельефу характерна дещо відмінна специфіка прояву шкідливих геоморфологічних явищ.

Більш інстенсивний ярковий розмив, площинний змив проходять на міжрічкових височинах. Зсувні процеси зосереджені в долинах річок і приурочені до уступів середніх та високих терас, бортів потоків, балок, ярів. Спостерігається пожвавлення сучасних екзогенних геоморфологічних процесів у більш рухомій в тектонічному відношенні прилеглій до Карпат смузі.

3 віддаленням від гір відбувається згасання сучасних геоморфологічних процесів, незважаючи на те, що в будові цих ділянок беруть участь ті ж самі відклади. Інтенсивність процесів знову зростає тільки в придністровськїй частині Передкарпаття, що пояснюється приуроченістю головного базису ерозії регіону до контакту кількох структурно-літологічних зон, зокрема, контакту передового прогину і платформи.

При разробці заходів боротьби зі шкідливими сучасними екзогенними процесами необхідно враховувати, насамперед, геолого-геоморфологічні умови. у зв'язку з тим, що сучасні геоморфологічні процеси завдають значної шкоди різним галузям господарства (сільському, лісовому, транспортному, комунальному і т.п.), необхідна координація науково-дослідних і проектних робіт різних відомств з метою усунення паралелелізму в дослідженнях і нераціонального використання коштів.

Размещено на Allbest.ru