Інженерно-геологічна розвідка Степанівського курганного комплексу – унікальної археологічної знахідки 2005 року

ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНА РОЗВІДКА СТЕПАНІВСЬКОГО КУРГАННОГО КОМПЛЕКСУ - УНІКАЛЬНОЇ АРХЕОЛОГІЧНОЇ ЗНАХІДКИ 2005 РОКУ

Геннадій ГАЙКО,

доктор технічних наук, професор

Донбаського державного технічного університету;

Юрій ШУБІН,

кандидат геолого-мінералогічних наук,

доцент Донецького державного технічного університету;

Володимир ПАРАМОНОВ,

історик, голова Алчевського клубу любителів археології.

Серед археологічних пам'ятників, які протягом тисячоліть накопичувала земля нашої Батьківщини, особливе, первісне значення мають «піраміди степів» - кургани. Багато століть люди ставлять питання: ким вони створені; як споруджені; які несуть знання? Сучасні наукові відповіді на ці питання все більше потребують інтеграції фахівців історичних і технічних наук, спільних досліджень складних археологічних об'єктів. Спробою такого наукового поєднання стала інженерна розвідка Степанівського культового комплексу, дослідження якого призвело до одного з найцікавіших археологічних винаходів 2005 року.

Пам'ятник, що включає обкладені плитами вапняку пагорби й споруджені на них чотири кургани, розташований в 4 км від села Степанівка Перевальського району Луганщини. Комплекс було відкрито у 2004 р. історико-географічною експедицією Алчевського клубу любителів археології, а в 2005 р. під керівництвом д-ра іст. наук В.І. Клочка (НДІ пам'яткоохоронних досліджень, м. Київ) були проведені розкопки південно-східного кургану комплексу. Вони виявили добре збережений кромлех, поховання зрубної та катакомбної культур, характерні для них глиняні посудини та кам'яні знаряддя праці, що дає підстави датувати поховання II тис. до Р.Х.

Найбільш цікавою особливістю комплексу, яка призвела до залучення науковців Донбаського технічного університету, є викладка плитами вапняку поверхні пагорбів на вершинах яких і були пізніше споруджені кургани. Вражаючими є обсяги гірничих і будівельних робіт. Площа пам'ятника сягає близько 10 га, а кількість виявлених плит наближається до 100 тисяч (більша частина плит вкрита шаром дерну). З північно-західного боку з вертикально розташованих плит збудована огороджувальна стіна довжиною близько 300 м.

У геологічному відношенні місцевість археологічного комплексу приурочена до склепінчастої частини південного крила Анненської антикліналі, представленої осадовими відкладами світи . У геоморфологічному відношенні район пов'язаний з грядами пісковику та вапняку, котрі утворюють вододіл і являють собою найбільш високу ділянку (до +242 м) по відношенню до прилеглих територій (найменші відмітки +150?160 м). Ландшафт археологічного комплексу не піддавався техногенним змінам.

В безпосередній близькості від пам'ятника (район Ісаківського водосховища) виходять на поверхню масивні поклади пісковику та відносно тонкі шари вапняку (до 60 см), яким давні будівельники віддали перевагу. Місцеві вапняки - без ознак шаруватості, щільної тонкокристалічної структури, розбиті поперечними тріщинами (які можливо обумовлювали розміри плит), придатні для розробки (твердість кальциту, з якого складений вапняк дорівнює 3 за шкалою Мооса, а кварцу, з якого складений пісковик - 7).

Найбільш імовірно, що розробку вапняку вели відкритим способом, з просуванням гірничих робіт вздовж простягання пласта, а не за його падінням. Враховуючи кількість і розміри плит (в середньому 1x0,7x0,2 м, а найбільші - 2,5x1,5x0,4 м), можна припустити, що зона видобування каменю простягалась у кожному пласті на декілька кілометрів. Оскільки маса більшої частини плит сягала 300-400 кг, перед стародавніми будівельниками стояла проблема транспорту й організації робіт. Оскільки відомі організаційні методи т.зв. «класового суспільства» на той час були малоймовірні, стимулом консолідації населення для виконання величезних обсягів робіт скоріш за все слугувало культове, сакральне призначення споруди. Як гіпотезу можливої організації робіт, спробуємо висунути версію, згідно з якою кожен одноплемінник повинен був вкласти «свій камінь» у священну споруду. Допомагаючи один одному, місцеві мешканці протягом тривалого часу виконували свій релігійний обов'язок.

Слід відзначити низку цікавих технічних особливостей, які свідчать про обізнаність наших давніх пращурів у гірничій та будівельній справах.

Укладання плит проводили на підготовлену основу у вигляді ґрунтової (глиняної) суміші з дрібними (3-4 см) уламками вивітрілого аргіліту, який широко представлений в низинах рельєфу. На окремих ділянках території комплексу поверхня покрита двома-трьома шарами кладки (з ув'язуванням шарів). Плити припасовували одну до одної (помітні ознаки грубої обробки торців), а проміжки між ними заповнювали ґрунтовою сумішшю.

Виявлено більше десятка плит із штучними прорізями шириною 2-3 см і довжиною до 30 см. Дослідження контурів прорізів виключає можливість їх виникнення шляхом природних розломів плит від напруженого стану конструкції (численні приклади розломів також спостерігаються серед плит). Не знайдено слідів роботи зубила, або його аналогів. Спосіб стирання вапняку в прорізях, а також їх призначення поки що не з'ясовані.

Про вмілу обробку каменя свідчать також знайдені плити із створеним жолобом та лунки на поверхні плит глибиною до 5 см. (можливо сліди свердлування). Знайдені при розкопі кургану пести з грубозернистого окварцьованого пісковику, якого немає в околицях пам'ятника, свідчать про пошуки відповідних гірських порід на відстанях до 10-15 км. Червона вохра, якою був покритий череп небіжчика в похованні кургану, доводить обізнаність населення з розробкою залізних руд з метою вироблення мінеральної фарби. Численні посудини, виявлені на похованні, свідчать про розробку місцевих глин, знання їх властивостей при термічній обробці виробів. Цікавою особливістю однієї з посудин із зрубного поховання є клеймо у вигляді тризуба (можливо «автограф» майстра).

Узагальнюючи, можна констатувати, що пам'ятник підтверджує принцип переходу священних місць від представників однієї археологічної культури до іншої (починаючи щонайменш з кінця ІІІ тис. до Р.X.). Складність структури Степанівських курганів, а особливо факт унікальної викладки поверхні пагорбів вапняковим панцирем свідчать про культове призначення пам'ятника, який за задумом творців, повинен був зберегтися протягом тисячоліть. Виходячи з надзвичайних обсягів робіт (видобуто, транспортовано й викладено приблизно 20 тис.м³ вапняку) можна стверджувати про відкриття визначного храму-святилища древнього населення Сходу України.

Рис. 1. Посудина з поховання епохи бронзи (2-га пол.. ІІ тис.

до р.х.). На верхній частині посудини нанесені символічні знаки.

Рис. 2. Степанівський курганний комплекс

Рис. 3. Степанівський курганний комплекс

Дослідження Степанівського археологічного комплексу знаходяться лише на початковій стадії. Разом з археологічними пошуками планується залучення геофізичних методів дослідження геомагнітної активності території пам'ятника. Маємо надію на об'єднання зусиль науковців, держави та українських меценатів, які не байдужі до таємниць давнього світу, до історії рідної землі.