Стратегічні компоненти промислової політики регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стратегічні компоненти промислової політики регіону

Бублій Максим Петрович кандидат наук з державного управління, доцент, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Навчально-науковий інститут «Інститут державного управління», м. Харків

Ломака Олександр Олександрович аспірант кафедри управління персоналом та підприємництва, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Навчально-науковий інститут «Інститут державного управління», м. Харків

Анотація

У статті досліджено стратегічні компоненти промислової політики регіону. З'ясовано, що трактування промислової політики дозволяє вважати, що вона розглядається, переважно, як сукупність дій об'єктів промислової політики, сформульованих досить конкретно. Дії держави представлені на абстрактному рівні, що не дозволяє встановити, що саме воно повинно здійснювати щодо промислових підсистем різних рівнів.

Визначено два рівні регіональної промислової політики: стратегічний і операційний. З урахуванням проведеного аналізу наукових джерел та нормативно-правової бази регіонів вважаємо за необхідне включити до складу стратегічного рівня промислової політики наступні елементи: суб'єкти промислової політики; об'єкти промислової політики; пріоритети, визначені національною промисловою політикою; пріоритети, обумовлені соціально- економічною політикою регіону; цілі промислової політики; завдання промислової політики; склад стейкхолдерів; принципи промислової політики.

Об'єкти регіональної промислової політики виступають прямо і безпосередньо в якості її цілей. Об'єкти, це, фактично, матеріалізовані або матеріалізуються цілі. Об'єктами регіональної промислової політики може бути будь-яка сукупність промислових систем регіону, конкретний зміст і склад яких визначається цілями, специфічними для кожного регіону, і об'єднаними в цілісну групу пріоритетами і цілями регіону у сфері промислової діяльності.

В якості принципів регіональної промислової політики встановлені: її підпорядкованість цілям, завданням, пріоритетам соціально-економічної політики регіону і державної промислової політики, як більш загальних явищ; постановку стратегічної мети, виходячи з територіальних особливостей промислового комплексу; системного моніторингу та оцінки результатів реалізації проведеної промислової політики, що передбачає виявлення ключових характеристик процесів, що відбуваються, з метою їх регулювання та коригування; доведення складу цілей і завдань до рівня, на якому можливе і необхідне встановлення параметрів, що характеризують початковий і цільовий стан промисловості регіону.

Ключові слова: державне управління, державна промислова політика, регіональна промислова політика, принципи промислової политки, суб'єкти та об'єкти промислової політики.

Abstract

промислова політика регіону стратегічний

Bubliy Maxim Petrovich PhD in Public Administration, Associate Professor, Associate Professor of Department of Personnel management and entrepreneurship, VN Kharkiv National University Karazina, Educational and Scientific Institute "Institute of Public Administration", Kharkiv

Lomaka Oleksandr Oleksandrovych Postgraduate student of the Department of Personnel Management and Entrepreneurship, VN Kharkiv National University Karazina, Educational and Scientific Institute "Institute of Public Administration", Kharkiv

STRATEGIC COMPONENTS OF THE INDUSTRIAL POLICY OF THE REGION

The article examines the strategic components of the region's industrial policy. It is found out that the interpretation of industrial policy allows us to assume that it is considered mainly as a set of actions of objects of industrial policy, formulated quite specifically. The state's actions are presented at an abstract level, which does not allow us to establish what exactly it should do in relation to industrial subsystems at different levels.

Two levels of regional industrial policy are defined: strategic and operational. Taking into account the analysis of scientific sources and the regulatory framework of the regions, we consider it necessary to include the following elements in the strategic level of industrial policy: subjects of industrial policy; objects of industrial policy; priorities defined by the national industrial policy; priorities determined by the socio-economic policy of the region; goals of industrial policy; tasks of industrial policy; composition of stakeholders; principles of industrial policy.

The objects of regional industrial policy act directly and directly as its goals. Objects are actually materialized or materialized goals. Objects of regional industrial policy can be any set of industrial systems of the region, the specific content and composition of which is determined by goals specific to each region, and combined into an integral group of priorities and goals of the region in the field of industrial activity.

The principles of regional industrial policy are established: its subordination to the goals, objectives, priorities of socio-economic policy of the region and state industrial policy, as more general phenomena; setting a strategic goal, based on the territorial features of the industrial complex; system monitoring and evaluation of the results of the implementation of the industrial policy, which involves identifying the key characteristics of the processes taking place, in order to regulate and adjust them; bringing the composition of goals and objectives to the level at which it is possible and necessary to establish parameters that characterize the initial and target state of the region's industry.

Keywords: Public Administration, State Industrial Policy, regional industrial policy, principles of industrial policy, subjects and objects of industrial policy.

Постановка проблеми

Промисловість - це провідна галузь національної економіки, яка є одним з об'єктів державної політики. Промислова політика значною мірою визначає перспективи соціально економічного розвитку держав та їх адміністративно-територіальних утворень. У науковій літературі представлені різні визначення промислової політики. Йдеться про різні її аспекти: створення умов, що сприяють розвитку бізнесу; створення соціальної та виробничої інфраструктури; забезпечення сталого розвитку окремих галузей, регіонів, муніципальних утворень.

Аналіз сучасної вітчизняної практики свідчить про переважно тактичні і оперативні дії держави, спрямовані на вирішення завдань коротко- і середньострокового періодів. У зв'язку з цим є необхідність формування регіональної промислової політики, адекватної потребам країни і регіонів, обумовлена дією широкого спектру факторів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню промислової політики регіону присвячена низка публікацій. Серед них слід виділити праці таких вчених, Амоша О.І. [1], Вишневський В.П. [1], Ляшенко В.І. [1], Дейнеко Л.В. [2], Пельтек Л.В. [3], Тарасова Н.В. [4], Калініченко І.С. [4], Горський А.М. [4], Клименко Л.П. [6], Ємельянов В.М. [6], Кизим М.О. [7], Кіндзерський Ю.В. [8], Хаустова В.Є. [9] та ін. Разом з тим зважаючи на складність і багатогранність проблеми залишається ще багато теоретичних і практичних прогалин в її дослідженні. Зокрема, недостатньо розкритими є стратегічні компоненти промислової політики регіону.

Мета статті. Метою статті є узагальнення стратегічних компонент промислової політики регіону та надання пропозицій з їх удосконалення.

Виклад основного матеріалу

Термін промислова політика почав використовуватися в Україні на початку 90-х рр. ХХ ст., зазнавши значних змін в трактуванні, спочатку прийнятої в західній літературі. У термін «industrialpolicy» спочатку був закладений інший сенс, він означав не власне «промислову політику», а галузеву або секторальну [10, С. 121], найчастіше, він означає політику по відношенню до будь-якої галузі виробничої діяльності, в тому числі і сфері послуг.

Більш широкий спектр думок щодо змісту та елементів промислової політики представлений у наукових дослідженнях. Вчені одностайні в думці, що проблеми промислової політики різноманітні. Звернемо увагу на дискусію щодо категоріальних аспектів «промислової політики».

М. Кизим, узагальнюючи різні точки зору, наголошує, що «промислова політика» трактується як «державна підтримка промисловості» або «політика промислового розвитку»; багато трактувань ґрунтуються на зіставленні промислової політики з механізмом її реалізації; інші визначають термін в розрізі інструменту реалізації її основних цілей; як синонім промислової політики використовується в ряді випадків термін «структурна політика» [7, с. 151]. Відзначимо, що трактування промислової політики вищевказаними авторами не вичерпують всього їх різноманіття. У той же час, досить виразно фіксується важливий аспект промислової політики - її зв'язок зі структурною політикою.

В. Хаустова вважає, що промислова політика входить складовим елементом в цілісну систему, яку можна позначити як «систему соціально- економічних політик», що включає: промислову; аграрну; енергетичну; транспортну; фінансову; тарифну; структурну; інвестиційну; антимонопольну та інші види політики. Кожна складова економічної політики, в свою чергу, поділяється на ряд компонентів [9, с. 41]. Вважаємо цілком виправданим такий підхід до визначення промислової політики - її визначення, що базується на більш загальній категорії - «соціально-економічна політика». При такому підході в повній мірі реалізується діалектичний підхід руху від загального до приватного.

О. Амоша, В. Вишневський, В. Ляшенко, Ю. Харазішвілі відносять до промислової політики систему заходів, спрямованих на довгостроковий сталий розвиток промисловості та економіки в цілому [1, С. 190]. Відзначимо, що дане визначення не характеризує промислову політику в її цілісності. З одного боку, її спрямованість концентрується тільки на інноваційних аспектах розвитку, які є важливими, але не вичерпують всього значення промислової політики. З іншого боку політика «конструюється» з «заходів і способів» регулювання, в той час як вони є вторинними - інструментами і відображають її інструментальний, а не категоріальний аспект.

Ю. Кіндзерський виділяє «комплекс заходів», спрямованих на досягнення трьох найбільш важливих, на його погляд, цілей промислової політики: інноваційний розвиток, економічне зростання, структурну трансформацію [8, с. 125]. Як бачимо, в даному випадку, як і в багатьох інших, відзначена зв'язок промислового, інноваційного розвитку, структурної перебудови. На наш погляд, такий взаємозв'язок може здійснювати різними способами: вбудовування інноваційного та структурного компонента в промислову політику і формування відносно незалежних, але взаємопов'язаних промислової, структурної та інноваційної політик.

Л. Дейнеко пише, що промислова політика це «комплекс заходів», що реалізуються державою в частині стимулювання інноваційної активності, структурних змін і економічного зростання [5, с. 141].

Зауважимо, що промислова (як і будь-яка інша) політика не зводиться до сукупності заходів, а включає в себе систему цілей, завдань, пріоритетів, які не є заходами, а складають соціально-економічну та інституційну основу, що забезпечує їх системність, цілісність, цілеспрямованість.

Як бачимо, у представлених вище авторів явно виражено прагнення представити не тільки промислову політику, а й її інноваційну спрямованість. Така позиція є багато в чому виправданою і відповідної трактуванні промислової політики в нормативно-правовій базі. Зауважимо, що взаємозв'язки промислової політики з інноваційними процесами і структурною перебудовою економіки можуть розглядатися двояко: в якості цілей, завдань, напрямків самої промислової політики і як поєднання промислової, структурної та інноваційної політик. Стосовно до об'єкта нашого дослідження доцільно виходити з включеності інноваційних, структурних елементів в промислову політику.

Л. Пельтек пропонує виділити три ключові аспекти промислової політики: суб'єкта (держава); об'єкта (промисловість); комплексу інструментів.

У той же час можна погодитися з думкою автора, що суб'єктом промислової політики є тільки держава. Таке «звужене» уявлення про суб'єкти промислової політики дозволяє виключити з їх складу об'єкти (промислові підприємства та їх комплекси), а також органи управління цими підприємствами, інститути громадянського суспільства, які є зацікавленими особами. Держава зобов'язана враховувати їх інтереси при формуванні політики, але не більшою мірою, ніж, наприклад, домогосподарств як споживачів промислової продукції. Взаємодія із зазначеними економічними суб'єктами в процесі розробки і реалізації промислової політики передбачає тільки створення інструментів, що дозволяють розширити коло осіб, здатних визначити технікотехнологічні характеристики її вихідних і цільових об'єктів.

Трактування промислової політики дозволяє вважати, що вона розглядається, переважно, як сукупність дій об'єктів промислової політики, сформульованих досить конкретно. Дії держави представлені на абстрактному рівні, що не дозволяє встановити, що саме воно повинно здійснювати щодо промислових підсистем різних рівнів.

Багато дослідників конкретизують визначення промислової політики з точки зору організації виробничих та інших, супроводжуючих їх процесів.

Л. Дейнеко звертає увагу на складну структуру промисловості як об'єкта промислової політики, відзначаючи, що вона являє собою соціально- економічну систему, в якій, поряд з технікою і технологіями, функціонує людський капітал [2, с. 25]. У зв'язку з цим потребує уточнення підхід, що ставить акценти на підвищення купівельної спроможності населення і модернізації виробництва як пріоритетних цілях промислової політики. Відзначимо, що збільшення купівельної спроможності населення країни - це мета не промислової, а соціально-економічної політики. Модернізація різних компонентів - це елемент не промислової політики, а її певного (модернізаційного) типу.

Виходячи з самого поняття «політика» слід наявність в її складі цілей, які вона покликана реалізувати. Природно, що різним за функціональними і територіальними ознаками політикам притаманні різні цілі. Промисловість являє собою особливу сферу діяльності, якій відповідає промислова політика як її вид, визначений у функціональному і територіальному сенсах.

Широкий склад цілей і завдань структурної, інноваційної, інвестиційної, екологічної, соціальної, організаційної, інституційної властивості відзначає Л. Дейнеко [5, с. 28]. Н.В. Тарасова, Л.П. Клименко, В.М. Ємельянов вважають за необхідне використання використання стратегічного планування і моделювання промислової політики у взаємозв'язку зі станом ресурсної бази регіонів та інших соціально-економічних систем [6, с. 258]. Автори вважають, що модель - це прообраз, відповідно до якого здійснюється перетворення поточних реалій. У моделі повинні бути визначені природні та соціально- економічні ресурси, які розташовуються на даній території.

Істотним для нашого дослідження є вказівка на взаємозв'язок промислової політики з соціально-економічною політикою регіону в цілому, її окремими компонентами і цілями. Вважаємо, що, з урахуванням вищевикладеного, можна визначити два рівні регіональної промислової політики: стратегічний і операційний. З урахуванням проведеного аналізу наукових джерел та нормативно-правової бази регіонів вважаємо за необхідне включити до складу стратегічного рівня промислової політики наступні елементи:

- суб'єкти промислової політики;

- об'єкти промислової політики;

- пріоритети, визначені національною промисловою політикою;

- пріоритети, обумовлені соціально-економічною політикою регіону;

- цілі промислової політики;

- завдання промислової політики;

- склад стейкхолдерів;

- принципи промислової політики.

Відзначимо множинність точок зору на склад суб'єктів промислової політики. До них відносять державні та муніципальні органи, господарюючих суб'єктів, наукові та громадські організації, здатні впливати на розвиток промисловості. [4, с. 37]. Суб'єктом промислової політики є держава сучасного типу, що трактуються як абстрактна корпорація, яка володіє власним юридичною особою та включає в себе урядовий апарат і сукупність громадян, що має чітко визначені межі і існує тільки на підставі визнання іншими державами [4, с. 39]. Дана точка зору видається надмірно абстрактної- промислова, як і будь-яка інша політика здійснюється державою незалежно від «визнання» іншими державами. Крім того, визначення держави як корпорації, позбавлене підстав, воно формується і функціонує на інших принципах.

Найчастіше, визначаючи суб'єкти державної промислової політики, більшість авторів відзначають три інститути: держава, громадянське суспільство і приватний бізнес. Л.Пельтек в своїй роботі пропонує враховувати роль і вплив наукового співтовариства. Зазначений автор пише, що в умовах інноваційного розвитку економіки наукове співтовариство має стати рівноправним суб'єктом державної політики государства [3, с. 36].

Ми згодні з зазначеним автором в тому, що держава повинна проводити оцінку економіки з позиції визначення можливих загроз і формування рекомендацій з розвитку основних інвестиційних напрямків, використовуючи непрямі методи впливу на бізнес середовище. Держава не тільки підтримує конкретних господарюючих суб'єктів, а й визначає «пріоритети реалізації промислового потенціалу структурних перетворень», враховує просторово- функціональні особливості економічних підсистем, формує необхідне для їх розвитку інституційне середовище.

Включення всіх суб'єктів соціально-економічної діяльності до складу суб'єктів політики представляється недостатньо обгрунтованим і ускладнює її формування, оскільки основні їх інтереси (за виключення органів влади) знаходяться в інших сферах діяльності. Різні групи стейкхолдерів (органи місцевого самоврядування; наукові організації; освітні організації; бізнес- спільнота; населення регіону) істотно відрізняються складом інтересів, а також реакцією на стимули інноваційного розвитку. Крім того, дані групи мають часто діаметрально протилежні інтереси і демонструють опортуністичну поведінку [9, с. 36]. Наприклад, знання представниками вищого менеджменту промисловості як об'єкта управління, швидше за все буде, при формуванні та реалізації промислової політики регіону, спрямоване на досягнення позитивних результатів підприємства, яким він керує або є власником. Бажання представити себе в якості суб'єкта регіональної промислової політики цілком пояснюється його бажанням реалізувати власний інтерес. Це твердження не означає, що участь зацікавлених осіб у формуванні та реалізації промислової політики виключено, але воно повинно обмежуватися функціями стейкхолдерів.

При всій значущості наукового співтовариства, менеджменту промислових підприємств, громадських (в тому числі, і професійних) організацій в соціально-економічному житті країни і регіонів, суб'єктом політики виступає держава в особі органів влади управління різних рівнів. Сучасна держава має досить складну структуру, тому вважаємо за необхідне відзначити, що ми застосовуємо термін «рівень» і до власне політики, і до суб'єктів, що реалізують її.

Решта, зазначені в якості суб'єктів політики, суб'єкти, не виконують функцій в частині визначення елементів політики. Вони виступають в якості або об'єктів, або стейкхолдерів промислової політики, виконуючи, в тому числі, консультаційні, інформаційні та інші послуги. Розрізнення об'єктів і стейкхолдерів принципово важливо для формування промислової (як і будь-якої іншої) політики. Їх відмінність випливає з їх співвідношення з цілями політики.

У сучасній науковій літературі до об'єктів регіональної промислової політики відносять різні елементи. Об'єктом промислової політики, на думку дослідників, є сукупність господарюючих суб'єктів, у тому числі підприємства, корпорації, окремі підприємці та виробники товарів і послуг, тобто учасники, що реалізують відтворювальні функції у сфері промисловості.

Виходячи з викладеної нами вище логіки дослідження, об'єктами регіональної промислової політики може бути будь-яка сукупність промислових систем регіону, конкретний зміст і склад яких визначається цілями, специфічними для кожного регіону, і об'єднаними в цілісну групу пріоритетами і цілями регіону в сфері промислової діяльності.

Вище ми показали, що склад цілей має принципове значення для формування та реалізації промислової політики. Думки про склад і зміст цілей, як і щодо інших елементів промислової політики неоднозначні.

Головна мета промислової політики - соціально-економічний розвиток, проте в розрізі різних видів політик (інвестиційної, інноваційної, соціальної та ін.), цілі і завдання будуть змінюватися [8, с. 31]. Ми вважаємо, що «головну» мету промислової політики стосовно до конкретного регіону не можна сформулювати в такому загальному вигляді, для встановлення «головної» мети необхідно встановити її зв'язок зі стратегічною метою адміністративно- територіального утворення на довгостроковий період.

З урахуванням вищевикладеного вважаємо, що стратегічна мета промислової політики будь-якої системи не може бути визначена на загальному рівні, необхідно її формулювання стосовно до конкретних адміністративно-територіальним утворенням, підприємствам і їх комплексам, виходячи з фактично займаної позиції в однорідній з нею сукупності систем в конкретний період часу. Широкий вибір таких цілей пропонують ряд науковців [2, с. 61]. Аналіз запропонованого складу цілей другого рівня з позицій теоретичної обґрунтованості та практичного застосування в практиці стратегічного управління розвитком промислового сектора регіонів дозволяє вважати його обґрунтованим і досить універсальним.

Однією з важливих проблем є обґрунтування складу та змістовна інтерпретація принципів розробки та реалізації регіональної політики.

В. Хаустова виділяє ряд принципів, які необхідно враховувати при розробці промислової політики в будь-якому регіоні. У їх складі ми на основі угруповання ряду положень даного автора виділяємо наступні групи принципів:

- спрямованість на технологічну модернізацію, інтеграцію промислових об'єктів та її соціальну спрямованість, як об'єктивну основу промислової політики;

- наявність критеріальної бази вибору об'єктів політики;

- облік технологічних особливостей, внутрішніх і зовнішніх зв'язків промислових підприємств;

- узгодженість інтересів держави і господарюючих суб'єктів [9, с. 36].

Також в згрупованому вигляді можна представити склад принципів, сформульованих Ю. Кіндзерським:

- підвищення ефективності та науково-технічного забезпечення промисловості; діяльності, орієнтованих на створення наукомістких і високотехнологічних виробництв з метою створення конкурентоспроможної продукції;

- дотримання інтересів власників і найманих працівників;

- наявність критеріїв державної підтримки промислових об'єктів;

- гласність прийнятих органами влади рішень і узгодженість їх дій на різних рівнях [8, с. 45].

Як бачимо, вчені пропонують різний склад і зміст принципів регіональної промислової політики. Ряд з них відноситься до будь-яких видів політики, значна частина - до промислової політики будь-якого рівня. Виходячи з аналізу теоретичних поглядів ми вважаємо за необхідне при визначенні принципів регіональної промислової політики абстрагуватися від принципів, властивих системам більш високого рівня абстракції (наприклад, державній політиці в цілому або промисловій політиці національного рівня), а також - системам іншої функціональної природи (наприклад, регіональної інноваційної, структурної, фінансової політики).

При такому підході необхідно виключити зі складу принципів такі загальні, як принцип комплексності, ресурсного забезпечення, системності (вони властиві будь-яким видам політики); єдності різних видів регіональної політики (це - принцип регіональної соціально-економічної політики).

Виходячи з цього, до принципів регіональної промислової політики необхідно віднести її підпорядкованість цілям, завданням, пріоритетам соціально-економічної політики регіону і державної промислової політики, як більш загальних явищ [11].

Висновки

Узагальнення вищевикладеного дозволяє зробити наступні висновки. Регіональна промислова політика являє собою певний вид соціально-економічної політики, обмежений у функціональному аспекті промисловістю і, регіоном - в просторовому плані. В економічному та управлінському аспектах необхідно розмежовувати два рівні регіональної промислової політики: стратегічний та операційний.

Стратегічний рівень промислової політики включає наступні елементи: суб'єкти; об'єкти; пріоритети, що визначаються національною промисловою політикою; пріоритети, обумовлені соціально-економічною політикою регіону; цілі; завдання; стейкхолдерів; принципи промислової політики.

Термін «регіональна промислова політика» передбачає, що її суб'єктом є реалізують її органи державної влади двох рівнів (державного та місцевого (муніципального)). Муніципальний рівень стосовно до промислової політики необхідно розглядати в якості державного, оскільки виконувані органами місцевого самоврядування функції делегуються йому державою.

Економічні суб'єкти, що не входять до складу органів влади, виступають в якості або об'єктів, або стейкхолдерів промислової політики, виконуючи при цьому різні функції по реалізації в частині використання її операційного інструментарію.

Традиційно розглядаються в якості суб'єктів або об'єктів промислові підприємства, інститути громадянського суспільства, домогосподарства є або об'єктами, або стейкхолдерами регіональної промислової політики.

Об'єкти регіональної промислової політики виступають прямо і безпосередньо в якості її цілей. Об'єкти, це, фактично, матеріалізовані або матеріалізуються цілі. Об'єктами регіональної промислової політики може бути будь-яка сукупність промислових систем регіону, конкретний зміст і склад яких визначається цілями, специфічними для кожного регіону, і об'єднаними в цілісну групу пріоритетами і цілями регіону у сфері промислової діяльності.

Інші економічні суб'єкти, що виконують різні функції і / або використовують результати регіональної промисловості є її стейкхолдерами. Поділ об'єктів і стейкхолдерів регіональної промислової політики дозволяє визначити конкретні цілі, завдання промислової діяльності щодо об'єктів і встановити функції стейкхолдерів в процесі її розробки і реалізації.

В якості принципів регіональної промислової політики встановлені:

- її підпорядкованість цілям, завданням, пріоритетам соціально- економічної політики регіону і державної промислової політики, як більш загальних явищ;

- постановку стратегічної мети, виходячи з територіальних особливостей промислового комплексу;

- системного моніторингу та оцінки результатів реалізації проведеної промислової політики, що передбачає виявлення ключових характеристик процесів, що відбуваються, з метою їх регулювання та коригування;

- доведення складу цілей і завдань до рівня, на якому можливе і необхідне встановлення параметрів, що характеризують початковий і цільовий стан промисловості регіону.

Література

1. Амоша О.І., Вишневський В.П., Ляшенко В.І., Харазішвілі Ю.М. Індустрія 4.0: напрям залучення інвестицій з урахуванням інтересів вітчизняних виробників. Економічний вісник Донбасу. 2019. № (3) 57. С. 189-216.

2. Виклики майбутнього для промислового розвитку України : наукова доповідь / за ред. д-ра екон. наук Л.В. Дейнеко ; НАН України, ДУ «Ін-т екон. та прогноз. НАН України». Електрон. дані. Київ, 2022. 184 с.

3. Пельтек Л.В. Розвиток регіональної промислової політики держави: теорія, методологія, механізми: монограф. НАН України, Рада по вивч. продукт. сил України, Чорномор. держ. ун-т ім. П. Могили. Миколаїв : Вид-во ЧДУ, 2010. 265 с.

4. Промисловий комплекс України: економічні трансформації та пріоритети розвитку : монограф. / [Н.В. Тарасова, І.С. Калініченко, А.М. Горський, О.С. Зарудна та ін.] Київ: Наук. світ, 2005. 182 с.

5. Промисловість України перед викликами майбутнього: у пошуках відповідей та рішень : колективна монографія / за ред. д-ра екон. наук Л.В. Дейнеко ; НАН України, ДУ «Ін-т екон. та прогноз. НАН України». Київ, 2022. 346 с.

6. Промисловість України: тенденції, проблеми, перспективи: монограф. / [Н.В. Тарасова, Л.П. Клименко, В.М. Ємельянов та ін.]. Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2011. 320 с.

7. Кизим М. О. Промислова політика та кластеризація економіки України: монограф. Нац. акад. наук України, Н.-д. центр індустр. пробл. розв. Харків: ІНЖЕК, 2011. 301 с.

8. Кіндзерський Ю.В. Промисловість України: стратегія і політика структурно- технологічної модернізації: монограф. й ; НАН України, ДУ «Ін-т екон. та прогнозув. НАН України». Київ: [б.в.], 2013. 536 с.

9. Хаустова В.Є. Промислова політика в Україні: формування та прогнозування : монограф. Харків: ІНЖЕК, 2015. 380 с.

10. Michael A. Landesmann. Industrial Policy: Its Role in the European Economy - Which Industrial Policy Does Europe Need?Intereconomics. 2015. Р. 120-156.

11. Katerynych, P. (2022). Comparative analysis of the information security environment in Ukraine and Poland (survey of journalists and editors). Communication & Society, 35(4), 37-53. https://revistas.unav.edu/index.php/communication-and-society/article/view/42620/36448https://revistas.unav.edu/index.php/communication-and-society/article/view/42620

References

1. Amosha, O.I., Vyshnevskyi, V.P., Liashenko, V.I., Kharazishvili, Yu.M. (2019), Industriia 4.0: napriam zaluchennia investytsii z urakhuvanniam interesiv vitchyznianykh vyrobnykiv. [Industry 4.0: the direction of attracting investment, taking into account the interests of domestic producers.] Economic Bulletin of Donbass. (3) 57. 189-216 [in Ukrainian].

2. Deineko, L.V. (2022), Vyklyky maibutnoho dlia promyslovoho rozvytku Ukrainy. [Challenges of the future for industrial development of Ukraine]. Kyiv: NAN Ukrainy, DU «In-t ekon. ta prohnoz. NAN Ukrainy» [in Ukrainian].

3. Peltek, L.V. (2010), Rozvytok rehionalnoi promyslovoi polityky derzhavy: teoriia, metodolohiia, mekhanizmy [Development of regional industrial policy of the state: theory, methodology, mechanisms]. Mykolaiv : Vyd-vo ChDU [in Ukrainian].

4. Tarasova, N.V., Kalinichenko, I.S., Horskyi, A.M., Zarudna, O.S. (2005), Promyslovyi kompleks Ukrainy: ekonomichni transformatsii ta priorytety rozvytku. [Industrial complex of Ukraine: economic transformations and development priorities]. Kyiv: Nauk. Svit [in Ukrainian].

5. Deineko, L.V. (2022), Promyslovist Ukrainy pered vyklykamy maibutnoho: u poshukakh vidpovidei ta rishen. [Industry of Ukraine before the challenges of the future: in search of answers and Solutions]. Kyiv: NAN Ukrainy, DU «In-t ekon. ta prohnoz. NAN Ukrainy». [in Ukrainian].

6. Tarasova, N.V., Klymenko, L.P., Yemelianov, V.M. (2011), Promyslovist Ukrainy: tendentsii, problemy, perspektyvy [Industry of Ukraine: trends, problems, prospects]. Mykolaiv: Vyd-vo ChDU im. Petra Mohyly [in Ukrainian].

7. Kyzym, M. O. (2011), Promyslova polityka ta klasteryzatsiia ekonomiky Ukrainy [Industrial policy and clustering of the economy of Ukraine]. Kharkiv: INZhEK [in Ukrainian].

8. Kindzerskyi, Yu.V. (2013), Promyslovist Ukrainy: stratehiia i polityka strukturno- tekhnolohichnoi modernizatsii [Industry of Ukraine: strategy and policy of structural and technological modernization]. Kyiv: [b.v.], [in Ukrainian].

9. Khaustova, V.Ie. (2015), Promyslova polityka v Ukraini: formuvannia ta prohnozuvannia [Industrial policy in Ukraine: formation and forecasting]. Kharkiv: INZhEK [in Ukrainian].

10. Michael, A. (2015), Landesmann. Industrial Policy: Its Role in the European Economy - Which Industrial Policy Does Europe Need?Intereconomics. 120-156. [in English].

11. Katerynych, P. (2022). Comparative analysis of the information security environment in Ukraine and Poland (survey of journalists and editors). Communication & Society, 35(4), 37-53. https://revistas.unav.edu/index.php/communication-and-society/article/view/42620/36448https://revistas.unav.edu/index.php/communication-and-society/article/view/42620

Размещено на Allbest.ru