Фактори формування та розміщення галузей промисловості України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи суспільно-географічних досліджень промисловості

1.1 Промисловість як галузь матеріального виробництва

1.2 Галузева структура промисловості України

1.3 Чинники розміщення галузей

Розділ 2. Фактори формування розвитку та розміщення галузей промисловості

2.1 Промислові центри України

2.2 Складові частини промисловості України

2.2.1 Паливна промисловість та електроенергетика України

2.2.2 Металургійна промисловість

2.2.3 Машинобудування

2.2.4 Хімічна промисловість

2.2.5 Лісова і деревообробна промисловість

2.2.6 Промисловість будівельних матеріалів

2.2.7 Легка промисловість

2.2.8 Харчова промисловість

Розділ 3. Загальні показники розвитку промисловості на сучасному етапі

3.1 Основні проблеми розвитку

3.2 Сучасні показники промисловості України

Висновки

Список використаної літератури

Додатки



Вступ

Актуальність теми: промисловість - найважливіша структурна ланка (сектор) господарського комплексу України. На неї припадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення, зайнятого в народному господарстві.

Провідна роль промисловості в економіці України визначається, перш за все, тим, що, забезпечуючи всі галузі народного господарства знаряддями праці та новими матеріалами, вона є найбільш активним фактором науково-технічного прогресу і розширеного відтворення в цілому. Серед інших галузей господарства промисловість вирізняється комплексно- і районоутворюючими функціями.

Темпи росту, рівень розвитку і структура промисловості - важливі показники не тільки кількісної, але і якісної характеристики народного господарства та життєвого рівня населення. Від рівня розвитку індустрії залежить технічний рівень виробництва, структура господарства, його територіальна організація. За роки радянської влади випереджаючий розвиток галузей важкої промисловості визначив рівень економічного і військового потенціалу країни. Важка індустрія була зорієнтована на розвиток військово-промислового комплексу, а не на підйом економіки галузей, що виробляють предмети споживання. І тому виробництво засобів виробництва (група А) розвивалось найбільше, а його частка у загальному обсязі виробництва становила 71,2% (1989 р.). Частка виробництва групи Б (виробництво предметів споживання) становила 28,8%.

Об'єкт дослідження: промисловий комплекс України.

Предмет дослідження: структура промислового комплексу, галузі промисловості України.

Мета дослідження: вивчити і науково обґрунтувати формування факторів розміщення галузей промисловості та стан промисловості на сучасному етапі, знайти шляхи вдосконалення структури промисловості України.

У відповідності з метою і гіпотезою дослідження ставляться такі завдання:

1) вивчити та описати галузеву структуру промисловості України;

2) охарактеризувати всі галузі промисловості України;

3) визначити основні проблеми розвитку промисловості на сучасному етапі.

Методи дослідження: порівняльний, описовий, картографічний, системний підхід, аналіз наукових, краєзнавчих та літературних джерел, статистичний та ін.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що зважаючи на те, що в останні роки відбуваються негативні зміни в галузевій структурі промисловості країни, є доцільним вивчити і проаналізувати причини занепаду промисловості, що і є метою цієї курсової.

Практичне значення дослідження полягає у поглибленню знань з курсу економічної географії та можливість використати даного матеріалу у подальшій навчальній діяльності.

Джерельна база роботи: в курсовій роботі були використані матеріали бібліотеки Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, та таких сайтів: https://ukrstat.org/uk ; http://www.epravda.com.ua

Логіка дослідження зумовила структуру курсової роботи: вступ, 3 розділи, висновки, список використаних джерел із 25 найменувань, 3 додатків. Загальний обсяг 37 сторінок.



Розділ 1. Теоретичні основи суспільно-географічних досліджень промисловості

1.1 Промисловість як галузь матеріального виробництва

Промисловість -- технічно найдосконаліша галузь матеріального виробництва, яка охоплює підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, видобувають і заготовляють сировину, паливо, переробляють продукцію, вироблену сільським господарством.

Промислова безпека - найважливіший вид економічної безпеки, що характеризує такий рівень розвитку індустрії, який забезпечує всі суспільні потреби у промисловій продукції, справляючи тим самим вирішальний вплив на динаміку розвитку продуктивних сил суспільства.

Галузь промисловості - це сукупність підприємств, подібних за призначенням продукції, технологіями, що застосовуються, використаною сировиною.

Концентрація -- це зосередження все більших обсягів виробництва на окремих підприємствах, в окремих центрах. Вона може відбуватися екстенсивним або інтенсивним шляхом. Якщо збільшення виробництва на окремому підприємстві відбувається за рахунок його розширення, то це -- екстенсивна концентрація. А якщо обсяги виробництва збільшуються внаслідок впровадження високопродуктивного технологічного обладнання, то маємо справу з інтенсивною, або якісною, концентрацією. Концентрація дає змогу механізувати або автоматизувати виробництво, перевести його на нові технології, тим самим підвищити продуктивність праці. Але в сучасних умовах ефективними можуть бути малі і середні підприємства -- їх легше переорієнтувати на випуск конкурентоспроможної продукції, і тому доцільною зараз є деконцентрація виробництва, створення еконцентрація виробництва, створення міні-підприємств.

Спеціалізація -- випуск на одному підприємстві певного виду продукції, що веде до поліпшення якості продукції, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості виробництва.

Розрізняють три форми спеціалізації виробництва: предметну, по-детальну і постадійну.

Предметна спеціалізація полягає у виробництві певних готових (зазвичай, нескладних) виробів на окремих підприємствах.

Подетальна спеціалізація -- це виготовлення окремих вузлів, деталей, агрегатів на промислових підприємствах. Найбільш поширена в машинобудівних галузях.

Постадійна спеціалізація -- це послідовне виробництво напівфабрикатів, деталей чи вузлів на різних підприємствах, кожне з яких виконує певну стадію обробки або ж спеціалізується на окремій стадії технологічного процесу. Ця спеціалізація поширена у машинобудуванні (наприклад, відливання заготовок --> механічна обробка деталей --> покриття деталей), а особливо -- в кольоровій металургії (видобуток бокситів --> виробництво глинозему -- виплавка алюмінію -> виробництво прокату), нафтохімічній промисловості.

Кооперування -- встановлення виробничих взаємозв'язків між спеціалізованими підприємствами, які спільно працюють над виробництвом складної продукції. Воно набуло значного поширення у машинобудуванні. Наприклад, для виробництва автомобіля чи літака необхідні деталі, що виробляють декілька сотень спеціалізованих підприємств. Вони постачають ці деталі на складальне підприємство, яке випускає готову продукцію.

Комбінування -- це поєднання на одному підприємстві всіх стадій переробки певної сировини, що забезпечує мало- або безвідхідність виробництва.

Найбільш поширені комбінати у металургії, текстильній, деревообробній та нафтохімічній промисловості.

Диверсифікація виробництва -- це процес його кількісного та якісного урізноманітнення. Характерна для великих підприємств, які повільно реагують на зміну попиту. Тоді паралельно з випуском основної продукції розгортається виробництво іншої, яка користується попитом.

Прикладом такого підприємства є "Південмаш" у Дніпропетровську, на якому паралельно з виробництвом ракетної техніки налагоджено випуск колісних тракторів, тролейбусів, побутової техніки та ін.

Комплексування виробництва полягає у встановленні ефективних виробничих зв'язків між окремими підприємствами різних галузей. Ці підприємства можуть послідовно переробляти сировину, взаємно постачати матеріали і готову продукцію, використовувати спільну виробничу інфраструктуру (складські приміщення, системи водо-, газо-, теплопостачання, транспортні шляхи). В результаті дії цієї форми суспільної організації формуються промислові комплекси.

Промисловий пункт -- це населений пункт, в якому є тільки одне промислове підприємство.

Промисловий центр -- це населений пункт, в якому розміщено декілька промислових підприємств, не поєднаних між собою виробничими зв'язками.

Промисловий вузол -- це один або декілька близько розташованих промислових центрів, в яких розміщені підприємства, що мають між собою тісні виробничі та економічні зв'язки. При наявності значного центру вузол може перетворитися на промислову агломерацію. Поєднанням вузлів та агломерацій, що мають взаємозв'язки, на певній території В Україні сформувалися чотири багатогалузеві промислові райони.

Промисловий район - велика територія з відносно однорідними природними умовами, з характерним спрямуванням розвитку продуктивних сил, відповідною спеціалізацією підприємств, виробничою та соціальною інфраструктурою.



1.2 Галузева структура промисловості України

Сучасна промисловість складається з безлічі самостійних галузей виробництва, кожна з яких включає велику групу споріднених підприємств і виробничих об'єднань, розташованих в окремих випадках на значній відстані один від одного.

Галузева структура промисловості характеризується складом галузей, їх кількісними співвідношеннями, що виражають певні виробничі взаємозв'язки між ними.

До найважливіших факторів, що визначають зміни в галузевій структурі промисловості відносяться:

1) науково-технічний прогрес і ступінь впровадження його результатів у виробництві;

2) рівень суспільного поділу праці, розвиток спеціалізації і кооперування виробництва;

3) суспільно-історичні умови, в яких відбувається розвиток промисловості;

4) природні ресурси країни;

5) зростання матеріальних потреб населення.

Промисловість України представлена всіма галузями, що існують (мал. 2.1). Основними показниками розвитку галузі промисловості є частка галузі в загальному обсязі промислового виробництва, темпи розвитку, валовий прибуток, вартість знарядь праці або виробничого потенціалу, кількість працівників у галузі та ін.

За призначенням продукції промислових підприємств найчисленнішу групу становлять галузі, що виробляють засоби виробництва. Це галузі важкої промисловості, або базові галузі. До них належать металургійна промисловість, хімічна, лісова та машинобудування. Іншу групу утворюють галузі, що виробляють предмети споживання. Це насамперед харчова і легка промисловість. Співвідношення обсягів виробництва між двома групами на користь першої групи.

Про це свідчать і такі дані: з усіх промислових підприємств 64 % належать базовим галузям, а 36 % - тим, що виробляють предмети споживання.

За характером виробництва галузі промисловості поділяють на добувні та переробні. Добувні об'єднують ті галузі, які видобувають сировину та паливо. Такими галузями є паливна промисловість, а саме: нафтова, газова, вугільна, а також гірничохімічна. Переробні галузі - це галузі, підприємства яких переробляють сировину і матеріали. Провідне місце серед обробних галузей промисловості належить металургії, харчовій промисловості, машинобудуванню, хімічній та нафтохімічній галузям, лісовій. Більшість з них утворюють міжгалузеві комплекси (пригадайте їхні назви).

У галузевій структурі промисловості України провідне місце традиційно займає важка промисловість (73,7% у 2000 р.). }ї значне переважання над виробництвом товарів народного споживання постійно приводило до проблем із забезпечення населення продукцією легкої і харчової промисловості.

За останні роки в усіх галузях промисловості відбулося значне скорочення виробництва продукції, найбільше - у машинобудуванні хімічній, легкій промисловості. За умови здійснення ринкових перетворень Україна зможе поступово збільшити випуск конкурентоспроможненої продукції; для цього вона має як значні природні ресурси так І висококваліфіковані кадри. Вже зараз багато промислових виробів (метал, літаки ракетоносії, тканини, швейні вироби, продовольчі товари користуються великим попитом на світовому ринку.

Нині галузева структура промисловості України є неефективною, оскільки не задовольняє повною мірою ні потреб економіки, ні потреб населення. Промисловість України продовжує орієнтуватися на природні сировинні ресурси, тому більшість її галузей є занадто енергоємними і матеріаломісткими, тобто споживають значні обсяги енергії і сировини. Така залежність промисловості від енергії і ресурсів потребує здійснення в ній суттєвих змін.

Мал. 2.1. Галузі промисловості

Мал. 2.2. Частка (%) галузей промисловості в загальному обсязі промислового виробництва, 2007р.



1.3 Чинники розміщення галузей

На розміщення підприємств окремих галузей впливають різні чинники, зокрема:

а) природні (рельєф, водні ресурси);

б) техніко-економічні (енергетичний, сировинний, транспортний, споживчий, економіко-географічне положення);

в) демосоціальні (трудові ресурси, споживчий, соціальна інфраструктура).

Ці фактори тісно пов'язані між собою і своєрідно впливають на розміщення підприємств різних галузей, залежно від технологічних особливостей виробництва.

Основним чинником розміщення промислових підприємств донедавна був економічний, тобто прагнення максимальних обсягів виробництва при мінімумі затрат. Тепер провідними стають чинники соціально-економічні (робочі місця, задоволення попиту на товари народного споживання) та соціально-екологічні (збереження чистого довкілля).

На території України промисловість розміщена нерівномірно. Основними елементами її територіальної структури є промислові пункти, центри, вузли, агломерації і райони.



Розділ 2. Фактори формування розвитку та розміщення галузей промисловості

2.1 Промислові центри України

На території нашої країни сформовані промислові пункти, центри, вузли і райони. Найбільшими промисловими районами є Донецький, Придніпровський, Прикарпатський, Побузький. У країні функціонують понад 70 промислових вузлів, найпотужнішими з яких є Київський, Харківський, Донецький, Запорізький. Майже 250 міст України виконують функції промислових центрів.

Галузі промисловості розміщені по території країни загалом нерівномірно. Найбільшим промисловим потенціалом вирізняються східні області України. На противагу їм у західних областях він вкрай низький. Значне зосередження промислових підприємств в окремих областях має ряд негативних наслідків, зокрема забруднюється довкілля, скупчується надмірна кількість населення, значно використовуються природні ресурси. Тому територіальна організація промисловості потребує подальшого вдосконалення. Передусім варто розвантажити найбільші промислові райони, де зосереджена надмірна кількість великих підприємств важкої промисловості; розмістити нові підприємства в малих і середніх містах; обмежити розвиток екологічно небезпечних підприємств у районах зі значним забрудненням довкілля; поліпшувати внутрішню структуру старих промислових комплексів.

В Україні сформувалися чотири багатогалузеві промислові райони: Донецький, Придніпровський, Прикарпатський і Прибузький. Найбільший з них -- Донецький -- спеціалізується на вугільній, електроенергетичній, металургійній, машинобудівній та хімічній промисловості.

Придніпровський промисловий район відзначається розвитком електроенергетики, хімічної, машинобудівної та металургійної промисловості.

Прикарпатський промисловий район виділяється нафтовою і газовою, лісовою, машинобудівною і хімічною промисловістю.

Прибузький промисловий район спеціалізується на вугільній, хімічній та електроенергетичній промисловості.

Багато промислових вузлів та агломерацій знаходяться у межах промислових районів. Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єнакіївська, Луганська промислові агломерації входять, наприклад, до Донецького промислового району; Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Запорізька, Криворізька -- до Придніпровського району; Львівська агломерація -- до Прикарпатського, а Нововолинська і Червоноградська -- до Прибузького промислового району.

Поза межами промислових районів є Київська, Харківська, Одеська промислові агломерації, багато промислових вузлів (Вінницький, Полтавський, Миколаївський, Херсонський, Сімферопольський та ін.). Всі Всі ці елементи територіальної організації промисловості поєднані між собою різноманітними зв'язками і формують промисловий комплекс України. В Україні структурна перебудова (реструктуризація) господарства визнана пріоритетною, бо у спадщину від соціалістичного господарювання залишилася економіка із застарілими енерго- і ресурсомісткими технологіями, високою часткою екологічно небезпечних виробництв з низькою їх ефективністю.

У процесі реформування промисловості виявилося, що її структура не Раціональна: в ній -- значна частка важкої промисловості, передусім галузей, які обслуговують військово-промисловий комплекс, і незначна частка галузей, що виробляють товари народного споживання. Це й зумовлює необхідність розвитку галузей легкої і харчової промисловості, що, в свою чергу, зменшить залежність України від імпорту найнеобхіднішої продукції. Для України характерна також висока частка гірничодобувної промисловості у випуску промислової продукції, а звідси -- й експорт різноманітної мінеральної сировини (будівельних матеріалів, залізних і марганцевих руд, солі, сірки та ін.). Це призводить до великих втрат, бо сировина реалізовується на світовому ринку за низькими цінами. Необхідний розвиток галузей обробної промисловості, підвищення її конкурентоздатності на світовому ринку.

Важливе значення має реструктуризація машинобудівного комплексу, оскільки в ньому створювалися засоби виробництва для всього національного комплексу колишньої держави. Необхідна організація нових виробництв, які завершували б технологічні цикли, переорієнтація підприємств на випуск нових видів машин і устаткування, які користуються найбільшим попитом як в Україні, так і за рубежем. Важливу роль у цьому відіграють конверсія підприємств військово-промислового комплексу та вкладання іноземних інвестицій.

Важливе значення для економіки України має удосконалення структури паливно-енергетичного комплексу, зменшення енергозатратності галузей промисловості.

Розвиток легкої і харчової промисловості в Україні пов'язаний із впровадженням нових форм організації виробництва, створенням мережі малих підприємств, які б випускали продукцію широкого асортименту і могли б швидко переорієнтовуватись на потреби ринку. Маючи достатню кількість трудових ресурсів, потужну сировинну базу, Україна може не тільки вирішити свої внутрішні проблеми щодо забезпечення населення промисловими товарами народного споживання, але й стати важливим експортером цієї продукції на світовий ринок.



2.2 Складові частини промисловості України

Промисловість є провідною галуззю господарства України. В її складі виділяють видобувні та обробні галузі. Видобувна промисловість займається видобутком різних видів палива і сировини з надр Землі, тому її розвиток і поширення залежать від розміщення і запасів корисних копалин.

До обробної промисловості відносяться галузі, які займаються обробкою чи переробкою сировини і напівфабрикатів. Це -- машинобудування, металургія, деревообробна та інші галузі.

За видом продукції, що випускається, галузі об'єднують у важку, легку і харчову промисловість. Сукупність галузей, які виробляють сировину, паливо, знаряддя праці, складає важку промисловість. До неї належать паливна, електроенергетична, металургійна, хімічна, машинобудівна, лісова і деревообробна, промисловість будматеріалів. До легкої відносять галузі промисловості, які виробляють товари народного споживання -- одяг, взуття, тканини, парфумерію та інші. Іноді для того, щоб розрізнити галузі за використанням їхньої продукції, вдаються до поділу галузей промисловості на галузі груп "А" і "Б". До групи "А" відносять галузі, які випускають засоби виробництва, а до групи "Б" -- товари споживання. У такому випадку до першої групи попадають галузі важкої і деякі легкої промисловості, а до другої -- деякі галузі важкої, легкої і харчова промисловість.

2.2.1 Паливна промисловість та електроенергетика України

Паливна промисловість -- комплекс галузей, що займаються видобутком і переробкою різних видів паливно-енергетичної сировини: вугілля, нафти, природного газу, торфу, горючих сланців.

Провідними галузями паливної промисловості України є: вугільна, нафтова, газова.

Вугільна промисловість є найрозвиненішою галуззю паливної промисловості України. Вона представлена видобутком кам'яного і бурого вугілля. До складу галузі входять підприємства з видобутку вугілля (шахти) і збагачувальні фабрики. Частка вугілля в паливно-енергетичному балансі України складає приблизно 69 %, що є одним із найвищих показників у світі. Вугільна промисловість є базою для розвитку електроенергетики, металургії, коксохімії. Основні поклади кам'яного вугілля зосереджені в Донбасі і Львівсько-Волинському басейні.

Рис. 2.2.1.1. Галузева структура паливної промисловості

Особливу цінність має кам'яне вугілля Донбасу, з якого виготовляють кокс, необхідний для виплавки чавуну. Глибина залягання вугільних шарів тут сягає 1200 м при середніх глибинах залягання 500--750 м, а потужність шарів, що розроблюються, дуже мала -- від 0,5 до 2 м. Через це собівартість видобутку вугілля в Донбасі є значно вищою за світову.

Нафтова промисловість базується як на власній, так і на довізній сировині. Основні родовища нафти зосереджені в Карпатській і Причорноморсько-Кримській нафтогазоносних провінціях, Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносній області. Найбільшими родовищами Передкарпаття (майже 60 % видобутку нафти в Україні) є Бориславське (Львівська обл.), Долинське, Битківське (Івано-Франківська обл.).

У Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносній області також є великі родовища: нафтові -- Леляківське (Чернігівська обл.), Глинсько-Розбишівське (Полтавська обл.), нафтогазові -- Гнідинцівське (Чернігівська обл.), Качанівське (Сумська обл.), Яблунівське (Полтавська обл.).

У Причорномор'ї поклади нафти виявлені на Керченському півострові та шельфовій зоні Чорного моря.

Оскільки запасів власної нафти в Україні недостатньо, значна її кількість завозиться з-закордону, переважно з Росії.

На власній та довізній сировині в Україні розвивається нафтопереробна промисловість. Найбільші нафтопереробні підприємства розміщені в Лисичанську, Кременчуку, Дрогобичі, Надвірній, Херсоні, Бердянську.

Природний газ є найефективнішим видом традиційного палива. Великі родовища природного газу розташовані в Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносній області: Шебелинське, Західно-хрестищенське, Єфремівське (Харківська обл.). Близько 1/5 частини видобутку природного газу України зосереджено в Передкарпатті: Дашавське (Львівська обл.), Косівське, Надвірнянське (Івано-Франківська обл.) родовища.

Значні родовища природного газу відкриті на півдні країни, насамперед у Криму. Основні родовища -- Глібовське, Джанкойське. Зростає видобуток газу з дна Чорного моря.

По території України пролягають численні газопроводи: Шебелинка--Харків, Шебелинка-- Полтава--Київ, Шебелинка--Дніпропетровськ--Кривий Ріг--Одеса--Кишинів, Шебелинка-- Бєлгород--Москва, Дашава--Київ--Москва.

Торф'яна промисловість розвивається на півночі України, у Поліссі (Чернігівська, Рівненська, Львівська, Житомирська, Волинська обл.). Торф як паливо має другорядне значення. Його використовують як місцеве паливо в сільській місцевості, на скляних, порцеляно-фаянсових, харчових підприємствах. Для поліпшення транспортування з нього виготовляють торфобрикети (Чернігівська, Житомирська, Львівська обл.).

Електроенергетика -- базова галузь промисловості, яка виробляє, передає і трансформує електроенергію. Електроенергію в Україні виробляють теплові, гідравлічні, гідроакумулюючі й атомні станції.

Найбільшу частку електроенергії (49,6 %) виробляють теплові електростанції (ТЕС), що працюють на вугіллі, газі й мазуті. Найпотужніші з них розташовані в Донбасі (Старобешівська, Курахівська, Криворізька-2), у Харківській (Зміївська), Київській (Трипільська) і Вінницькій (Ладиженська) областях. Більшість ТЕС поряд з електроенергією виробляють і тепло для опалення міст. Із роботою ТЕС пов'язане значне забруднення навколишнього середовища.

Друге місце за обсягом виробництва електроенергії належить атомній енергетиці. Атомні електростанції (АЕС) будують у районах із дефіцитом паливних ресурсів. На території України працюють Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька АЕС. Вони виробляють 45,2 % електроенергії країни.

На Дніпрі і Дністрі побудовані великі гідроелектростанції. Найбільшими з них є Дніпрогес, Дніпродзержинська, Дніпропетровська, Канівська, Каховська, Київська, Кременчуцька. На гідроенергетику припадає лише 5,2 % загального виробництва електроенергії.

Електроенергія, вироблена електростанціями, передається до споживачів за допомогою ліній електропередач (ЛЕП). Незважаючи на дефіцит палива в Україні останніми роками виробляється надлишок електроенергії. Це дає змогу експортувати її до Білорусі, Польщі та інших країн.

У зв'язку з підвищенням цін на енергоносії (нафту і природний газ) особливо гостро постає проблема реконструкції підприємств та їх переходу на енергозберігаючі технології. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є використання альтернативних видів палива.

Україна має можливості використання сонячної, вітрової та геотермальної енергії. У Криму побудована одна з перших геліоелектричних станцій (біля с. Мисове), стали до ладу вітроелектричні станції (АР Крим, Донецька обл.).

2.2.2 Металургійна промисловість

Металургія -- сукупність галузей промисловості, що спеціалізуються на видобутку, збагаченні, переробці руд чорних і кольорових металів, виробництві чавуну, сталі, кольорових металів і сплавів.

Сировиною для чорної металургії є залізні й марганцеві руди. Як паливо використовується кокс -- результат переробки коксівного вугілля. У технологічному процесі задіяні вода й вогнетривкі глини, природний газ, вапняки (флюси) та електроенергія.

Родовища залізної руди сконцентровані в Криворізькому й Керченському басейнах, Кременчуцькому і Білозерському районах; марганцеві руди добувають у Нікопольському басейні.

Головні підприємства чорної металургії зосереджені в трьох районах: Донбасі (Макіївка, Донецьк, Алчевськ, Харцизьк, Краснодон, Єнакієве, Луганськ, Краматорськ та ін.), Придніпров'ї (Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Нікополь, Дніпродзержинськ), Приазов'ї (Маріуполь).

Чорна металургія в Україні є дуже матеріаломісткою галуззю, оскільки використовує переважно застаріле спрацьоване обладнання.

Продукція кольорової металургії широко використовується в точному машинобудуванні, літакобудуванні, електроніці, робототехніці та інших галузях. В Україні за браком власної сировини кольорова металургія розвинута недостатньо.

промисловість паливний електроенергетика



Рис. 2.2.2.1. Структура галузей металургійної промисловості.

Виробництво кольорових металів переважно енергоємне, тому підприємства цієї галузі розташовують поблизу джерел електроенергії. В Україні є два райони кольорової металургії: Донецький і Придніпровський. Виробництво алюмінію, титану, магнію зосереджене в Запоріжжі і базується на дешевій енергії Дніпрогесу та довізній сировині. До джерел електроенергії тяжіють Костянтинівський цинковий завод і Артемівський завод із переробки кольорових металів.

Поблизу джерел сировини розміщені Калузький хіміко-металургійний (виготовлення металевого магнію) й Іршанський гірничо-збагачувальний комбінати (збагачення руд титану).

На імпортній сировині працює Миколаївський глиноземний завод (глинозем є сировиною длявиготовлення алюмінію).

Підприємства металургії є основним стаціонарним джерелом забруднення атмосфери. Вони викидають в атмосферу оксиди азоту та сірчистий газ, забруднюють ґрунти свинцем, цинком, хромом, міддю. Значні земельні площі доводиться вилучати під звалища промислових відходів.

2.2.3 Машинобудування

Машинобудування -- це сукупність галузей промисловості, що виготовляють машини й устаткування для всіх ланок господарства, а також товари народного споживання. Машинобудівний комплекс охоплює галузі машинобудування й металообробку. До металообробки належить промисловість із виробництва металевих конструкцій та виробів, а також ремонт машин і обладнання.

Машинобудування відіграє визначальну роль не лише для багатьох галузей господарства, але й значною мірою забезпечує рівень економічного розвитку країни. Особливостями галузі є наукоємність, трудомісткість, металомісткість, кооперування. Машинобудування -- надзвичайно складна галузь, що поділяється на кілька десятків галузей і виробництв.

Рис 2.2.3.1. Структура галузі машинобудування

Важке й енергетичне машинобудування забезпечує різноманітним устаткуванням енергетику, металургійну, хімічну, гірничодобувну і будівельну промисловість. Розміщується в районах, де є метал і споживачі готової продукції. Центри: Новокраматорськ, Горлівка, Харків, Луганськ, Донецьк, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Маріуполь.

Тракторне і сільськогосподарське машинобудування охоплює виробництво тракторів, машин для обробітку землі, машин для тваринництва. Підприємства цієї галузі орієнтуються на споживачів. Основними центрами сільськогосподарського машинобудування є Харків, Дніпропетровськ, Тернопіль, Херсон, Одеса, Київ, Бердянськ, Слов'янськ, Умань, Новоград-Волинський, Ніжин, Коломия.

Електротехнічна промисловість випускає продукцію для енергетичних систем: трансформатори, генератори, важке устаткування для електровозів, кабелі, електродвигуни, високовольтну апаратуру. Центри: Запоріжжя, Харків, Донецьк, Одеса, Київ, Хмельницький, Бердянськ, Полтава, Кам'янець-Подільський.

Транспортне машинобудування включає: локомотиво-будування (Луганськ, Харків, Дніпропетровськ); вагонобудування (Дніпродзержинськ, Кременчук, Стаханов, Маріуполь); суднобудування (Миколаїв, Херсон, Київ); автомобілебудування (Кременчук -- вантажівки, Запоріжжя -- легкові автомобілі, Львів -- автобуси, Одеса -- автокрани, Луцьк -- вантажно-пасажирські малолітражні автомобілі, Мелітополь, Харків -- мотори, Київ, Львів, Харків -- мотоцикли); літакобудування (Київ, Харків). У Дніпропетровську виробляють ракети для виведення на орбіту супутників Землі.

Верстатобудування -- виробництво верстатів із числовим програмним управлінням, токарських автоматів, алмазорозточних верстатів, автоматизованих ліній (Харків, Київ, Бердичів, Одеса, Черкаси, Дніпропетровськ, Краматорськ).

Приладобудування включає виробництво приладів для контролю, вимірювання, а також засоби обчислювальної техніки, автоматики тощо. На розміщення підприємств впливають наявність висококваліфікованих інженерно-технічних і робочих кадрів. Основними центрами приладобудування є Сєверодонецьк, Київ, Харків, Івано-Франківськ, Львів, Суми, Черкаси, Житомир, Луцьк.

Провідною галуззю в Україні є тракторне й сільськогосподарське машинобудування, на частку якого припадає близько 23 % виробленої продукції. Подальший розвиток машинобудування країни потребує технічного переоснащення, реконструкції, переспеціалізації на основі високих технологій світового рівня та інвестування, створення сучасних невеликих і середніх заводів з випуску конкурентоспроможної продукції для світового і внутрішнього ринків, зокрема товарів народного споживання.



2.2.4 Хімічна промисловість

Хімічна промисловість -- сукупність галузей, що виробляють різноманітну продукцію шляхом хімічної обробки сировини, створюють речовини, яких не існує в природі, та сучасні технології переробки природних ресурсів. Головні особливості хімічної промисловості:

* широка сировинна база (кам'яне і буре вугілля, нафта, кам'яна і калійна солі, фосфорити, крейда, вапняки, супутний і природний газ, сірка, відходи чорної і кольорової металургії, харчової промисловості, лісопромислового комплексу);

* можливість створювати нові речовини із заданими властивостями;

* можливість широкого комбінування (з одного і того самого виду сировини можна отримувати різну продукцію);

* екологічна небезпека багатьох виробництв та водночас можливість створення нових технологій безвідходної переробки сировини.

У структурі сучасної хімічної промисловості України пріоритетними галузями є гірничо-хімічна, основна хімія (виробництво мінеральних добрив, сірчаної кислоти, соди), хімія органічного синтезу (виробництво синтетичних смол і пластмас, хімічних волокон, лакофарбова галузь, нафтохімія).

Підприємства гірничо-хімічної галузі розміщуються в районах видобутку корисних копалин. Сірку добувають у Новому Роздолі та Немирові (Львівська обл.), кам'яну (кухонну) сіль -- у Слов'янську, Артемівську (Донецька обл.) і в Криму (оз. Сиваш), калійну сіль -- у Калуші (Івано-Франківська обл.) і Стебнику (Львівська обл.).

Виробництво азотних добрив розміщується в районах коксохімічних заводів (Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Алчевськ, Горлівка, Лисичанськ, Сєверодонецьк), районах видобутку природного газу і біля трас великих газопроводів (Рівне, Черкаси, Одеса).

Центрами виробництва калійних добрив є Калуш (Івано-Франківська обл.) і Стебник (Львівська обл.), де добувають калійні солі.

Фосфорні добрива виробляють на основі імпортної сировини в районах сільськогосподарського виробництва (Одеса, Вінниця), а також у місцях виробництва сірчаної кислоти (Костянтинівка, Суми) і в центрах розвитку металургії (Маріуполь).

Виробництво сірчаної кислоти зосереджено в районах її споживання (Костянтинівка, Суми, Рівне, Новий Розділ, Дніпродзержинськ).

Виробництво соди розміщене в районах видобутку кам'яної солі (Слов'янськ, Лисичанськ) і ропи (Красноперекопськ).

Промисловість органічного синтезу розвинена в Донбасі (Лисичанськ, Сєверодонецьк, Горлівка) і на Наддніпрянщині (Дніпродзержинськ, Запоріжжя). Виробництво полімерних матеріалів базується на використанні продуктів нафтопереробної, газової, коксохімічної промисловості (Донецьк, Запоріжжя, Луцьк -- виробництво синтетичних смол і пластмас; Київ, Черкаси, Чернігів -- виробництво хімічних волокон). Частково виробництво базується на використанні хімічної сировини, що надходить продуктопроводами з Росії.

Високого рівня розвитку в Україні досягли лакофарбова промисловість (центри -- Дніпропетровськ, Львів, Одеса, Харків), виробництво синтетичних барвників (Рубіжне, Красноперекопськ).

На базі нафтопереробної і газової промисловості розвивається нафтохімічна (Бердянськ, Кременчук, Херсон) і гумово-асбестова (Дніпропетровськ, Біла Церква) промисловість.

Усе більшого значення в Україні набувають виробництво синтетичних миючих засобів,фармацевтика. Ці галузі належать до наукоємних, тому їхні виробництва розміщені у великих містах -- Донецьку, Дніпропетровську, Києві, Запоріжжі, Одесі та ін.



2.2.5 Лісова і деревообробна промисловість

Лісова і деревообробна промисловість -- сукупність галузей, що спеціалізуються на заготівлі і переробці деревини, виробництві меблів і напівфабрикатів, різних видів паперу, картону,штучного волокна, целюлози.

Україна має незначні запаси лісових ресурсів. Загальна площа лісового фонду складає 14,1 % території країни, що значно менше, ніж у розвинених країнах. Наприклад, у Франції цей показник становить близько 28 %, у США -- 32 %. Свої потреби в деревині Україна задовольняє приблизно на 20 %, решта імпортується.

Ліси по території України розміщені нерівномірно. До найбільш лісистих належать Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська, Чернівецька області.

Лісопромисловий комплекс України включає лісозаготівлю, деревообробку, лісохімічну і целюлозно-паперову промисловість.

Характеристика галузей лісопромислового комплексу України

Назва галузі	Чинники розміщення	Основні райони та центри розміщення
Лісозаготівельна	Сировинний	Івано-Франківська і Закарпатська області (Карпати); Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська області (Полісся)
Деревообробка лісопиляння; виробництво меблів	Сировинний Споживчий, сировинний	Закарпаття (Рахів, Свалява), Івано-Франківська область (Коломия), Львівська область (Самбір, Стрий), Вінницька, Житомирська, Чернігівська, Рівненська області. Львів, Чернігів, Київ, Харків, Донецьк, Одеса
Целюлозно-паперова	Сировинний, водний, споживчий	Рахів, Ізмаїл, Цюрупинськ, Малін, Херсон, Одеса, Обухів, Понінка
Лісохімічне виробництво	Орієнтація на відходи лісопромислового комплексу	Івано-Франківська, Закарпатська, Житомирська, Хмельницька та Київська області

2.2.6 Промисловість будівельних матеріалів

Промисловість будівельних матеріалів -- група галузей промисловості, які виробляють матеріали і вироби, що використовуються під час спорудження та ремонту будинків і споруд. Будівельний комплекс включає сукупність галузей з виробництва будівельних матеріалів та саме будівництво. Від рівня розвитку комплексу залежать обсяги будівництва житла, промислових, сільськогосподарських, транспортних об'єктів, шкіл, лікарень тощо.

Територія України багата на різноманітні запаси високоякісної сировини для промисловості будівельних матеріалів. Серед них виділяються родовища цементної сировини -- мергелю і вапняку (Донецька, Харківська, Львівська, Чернігівська, Рівненська, Хмельницька обл., АР Крим), крейди (Донецька, Сумська, Харківська, Луганська обл.), скляних пісків (Львівська, Київська, Житомирська, Донецька, Харківська обл.). Добувають мармур, лабрадорити, базальт, піщаники, туфи, гіпс. Величезні запаси гранітів розміщені у Житомирській області. Сировина для виготовлення бетону є майже в усіх областях України. Є значні запаси різноманітних глин. Для розвитку галузі немає необхідності імпортувати сировину, а навпаки, є можливість у великій кількості її експортувати.

Основними галузями промисловості будівельних матеріалів є цементна, виробництво бетонних і залізобетонних конструкцій, будівельного скла, цегельне виробництво, виробництво покрівельних, стінових і оздоблювальних матеріалів. Сучасне розміщення підприємств галузі склалося під впливом сировинного і споживчого чинників.

Цементна промисловість розміщується біля родовищ мергелю, вапняків, доломітів, крейди, а також біля металургійних заводів (оскільки шлак є сировиною для виробництва портланд-цементу та ін.). Основні центри -- Амвросіївка, Єнакієве (Донецька обл.), Дніпродзержинськ (Дніпропетровська обл.), Здолбунів (Рівненська обл.), Балаклія (Харківська обл.), Кам'янець-Подільський (Хмельницька обл.), Григор'ївка (Миколаївська обл.).

Виробництво бетонних і залізобетонних конструкцій орієнтується на споживача, насамперед у великих містах. Провідні центри: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Кривий Ріг, Запоріжжя, Маріуполь та ін.

Керамзитові і термозитові блоки виготовляють у Керчі, Одесі, у Житомирській, Київській, Львівській, Харківській областях. М'які покрівельні матеріали (руберойд, толь) виробляють у Києві, Одесі, Львові, Слов'янську, Умані, тверді -- шифер -- у Києві, Краматорську, Запоріжжі, Харкові, Балаклії (Харківська обл.).

Цегельні заводи розміщені в усіх областях країни.

2.2.7 Легка промисловість

Легка промисловість -- це сукупність галузей, що спеціалізуються на виробництві товарівнародного споживання (тканини, взуття, трикотаж, одяг, галантерея).

До легкої промисловості належать текстильна (бавовняна, вовняна, шовкова, лляна), трикотажна, шкіряно-взуттєва, швейна, хутряна галузі.

У структурі легкої промисловості України перше місце за обсягом виробництва посідаєтекстильна галузь, друге -- швейна, третє -- взуттєва.

Особливістю легкої промисловості є надзвичайна трудомісткість. Тому найбільше підприємств сконцентровано у великих містах, де є багато трудових ресурсів. Також підприємства легкої промисловості орієнтуються на споживача (швейна, шкіряно-взуттєва, трикотажна) і сировину(текстильна). Із розвитком ринкових відносин на перше місце висувається транспортний чинник.

Бавовняна промисловість України працює на довізній сировині, тому найбільші підприємства розташовані насамперед у великих містах, через які проходять транспортні шляхи, -- Херсоні, Донецьку, Тернополі (бавовняні комбінати), Нікополі (прядильно-нитковий комбінат), Києві, Харкові, Львові, Полтаві, Чернівцях.

Промисловість вовняних тканин представлена великими підприємствами в Чернігові, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах, що працюють на місцевій і довізній сировині. Виробництво килимів зосереджено у Києві, Черкасах, Богуславі, невеликих містах Чернівецької і Закарпатської областей.

Підприємства лляної промисловості розташовані в основному в Житомирській, Рівненській, Львівській і Чернігівській областях, де вирощується льон на льоноволокно.

Конопляно-джутова промисловість розвинена недостатньо й повністю працює на довізній сировині. Тому її підприємства є тільки в Одесі.

Підприємства трикотажної промисловості (виробництво верхнього одягу, білизни, панчішно-шкарпеткове) орієнтуються на споживача, тому розташовані у великих містах -- Києві, Харкові, Львові, Одесі, Луганську, Житомирі та ін. Ті ж передумови визначають принципи розміщення швейної, шкіряної і взуттєвої промисловості, тому центри їхнього розвитку збігаються.

Підприємства хутряної промисловості, навпаки, розміщені переважно в невеликих містах -- Балті (Одеська обл.), Жмеринці (Вінницька обл.), Краснограді (Харківська обл.), Тисмениці (Івано-Франківська обл.). Винятком є Харків, де також розвинена ця галузь.

Художні промисли -- форма народної творчості з виробництва декоративних виробів, що використовуються у побуті та інтер'єрі, для оздоблення одягу.

Основні центри художніх промислів

Територія	Стисла характеристика
Західна Україна	В Івано-Франківській області розвинені килимарство, ткацтво, кераміка, різьблення по дереву (Косів). Активно розвиваються художні промисли також у Львівській (виготовлення виробів з кольрового скла, різьблення по дереву) і Закарпатській областях (виготовлення меблів і дерев'яних прикрас)
Східна Україна	Від першої половини XVII ст. славилася своїми ремеслами. Із другої половини XVII ст. на основі ремесел розвиваються художні промисли: ручне ткацтво, вишивка, гончарство, теслярське різьблення, вибивання на тканині. Центром є Харківщина
Центральна Україна	У Вінницькій області -- с. Клембівка (вишивання), у Полтавській -- с. Опішня (різьблення, декоративне скло), с. Решетилівка (ткацтво, виробництво килимів), у Дніпропетровській області -- с. Петриківка (декоративний розпис), у Житомирській -- м. Коростень (виробництво порцеляно-фаянсових виробів)

2.2.8 Харчова промисловість

Харчова промисловість -- сукупність галузей, які виробляють продукти харчування та сировину для деяких інших галузей промисловості. До її складу входять майже 40 галузей і виробництв. За обсягами виробництва харчова промисловість посідає одне з перших місць в економіці України, асортимент виробленої продукції включає понад 3000 найменувань. Майже 95 % продовольчих товарів, що реалізуються на внутрішньому ринку, є продуктами вітчизняного виробництва.

Харчова промисловість представляє складний комплекс із 15 основних галузей: борошномельно-круп'яної, макаронно-хлібопекарської, кондитерської, цукрової, маслосиродільної, молочної, м'ясної, маслобійно-маргаринової, плодоовочеконсервної, рибної, виноробної, пивоварної, тютюнової, соляної, спиртової.

Підприємства харчової промисловості розташовані по території України практично повсюдно, однак при їх розміщенні враховуються особливості кожної галузі. Головними чинниками розміщення підприємств є сировиний і споживчий.

Географія і чинники розміщення підприємств харчової промисловості:

* цукрова (Лісостеп), борошномельно-круп'яна (Лісостеп і Степ), олійно-жирова (Степ, південь Лісостепу), консервна (Степ, Крим, захід Лісостепу), виноробна (Крим, Закарпаття, Степ), рибна (приморські міста) -- сировинний чинник;

* м'ясна (переважно великі міста) -- сировинний і споживчий;

* макаронна і хлібопекарська (повсюдно), кондитерська (повсюдно), молочна (повсюдно) -- споживчий.

Зросла конкурентоспроможність українських продуктів харчування на внутрішньому і зовнішньому ринках. Продовольчі товари з України експортуються до більше ніж 40 країн світу.

Харчова галузь посідає перше місце за обсягами залучених іноземних інвестицій. До неї надійшло близько 900 млн. дол. США, що становить 19 % усіх іноземних інвестицій, укладених у вітчизняну економіку.

Серед основних пріоритетів державної політики у сфері харчової промисловості -- створення сприятливих умов для активізації інноваційного розвитку галузі, прискорення модернізації її матеріально-технічної бази, упровадження сучасних технологій та широке застосування новітніх наукових розробок.

Для галузей харчової промисловості характерна певна невідповідність переробних потужностей наявній сировинній базі, тому значна частина продукції не переробляється. Необхідне будівництво оснащених новітнім обладнанням невеликих підприємств, які могли б швидко переорієнтуватися на випуск високоякісної, конкурентоспроможної продукції.



Розділ 3. Загальні показники розвитку промисловості на сучасному етапі

3.1 Основні проблеми розвитку

У процесі реформування промисловості виявилося, що її структура не раціональна: в ній -- значна частка важкої промисловості, передусім галузей, які обслуговують військово-промисловий комплекс, і незначна частка галузей, що виробляють товари народного споживання. Це й зумовлює необхідність розвитку галузей легкої і харчової промисловості, що, в свою чергу, зменшить залежність України від імпорту найнеобхіднішої продукції. Для України характерна також висока частка гірничодобувної промисловості у випуску промислової продукції, а звідси -- й експорт різноманітної мінеральної сировини (будівельних матеріалів, залізних І марганцевих руд, солі, сірки та ін.). Це призводить до великих втрат, босировина реалізовується на світовому ринку за низькими цінами. Необхідний розвиток галузей обробної промисловості, підвищення ЇЇ конкурентоздатності на світовому ринку.

Важливе значення має реструктуризація машинобудівного комплексу, оскільки в ньому створювалися засоби виробництва для всього національного комплексу колишньої держави. Необхідна організація нових виробництв, які завершували б технологічні цикли, переорієнтація підприємств на випуск нових видів машин і устаткування, які користуються найбільшим попитом як в Україні, так і за рубежем. Важливу роль у цьому відіграють конверсія підприємств військово-промислового комплексу та вкладання іноземних інвестицій.

Важливе значення для економіки України має удосконалення структури паливно-енергетичного комплексу, зменшення енергозатратності галузей промисловості.

Розвиток легкої і харчової промисловості в Україні пов'язаний із впровадженням нових форм організації виробництва, створенням мережі малих підприємств, які б випускали продукцію широкого асортименту і могли б швидко переорієнтовуватись на потреби ринку. Маючи достатню кількість трудових ресурсів, потужну сировинну базу, Україна може не тільки вирішити свої внутрішні проблеми щодо забезпечення населення промисловими товарами народного споживання, але й стати важливим експортером цієї продукції на світовий ринок.

3.2 Сучасні показники промисловості України

У серпні 2015 року порівняно з попереднім місяцем та серпнем 2014 року індекс промислової продукції становив відповідно 95,8% та 94,2%, за підсумками січня-серпня 2015 року - 82%

Про це йдеться у статистичних даних Держстату.

Як зазначається, у добувній промисловості та розробленні кар'єрів порівняно з січнем- серпнем 2014 року індекс промислової продукції становив 79,1%, переробній - 82,6%, постачанні і розподіленні електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря - 85,5%.

Як повідомлялося, падіння промислового виробництва в Україні в червні 2015 порівняно з червнем 2014 сповільнилося до 18,1% з 20,7% у травні і 21,7% у квітні.

У травні 2015 року порівняно з травнем минулого року падіння промислового виробництва в Україні становило 20,7%.

У квітні 2015 року порівняно з квітнем минулого року падіння промислового виробництва в Україні прискорилося до 21,7%.

Падіння промислового виробництва в Україні поступово сповільнюється. Але навіть після того, як воно склало в серпні не 13,4%, як в липні, а лише 5,8%, чиновники роблять нерайдужні прогнози.

За підсумком 2015 р. загальний спад виробництва складе 13,5%-14%, повідомило днями Мінекономрозвитку. Тобто буде гірше торішнього результату -- 10,8%.

Водночас у міністерстві відзначають відновлення зростання у добувній промисловості (зростання на 6,7%), а також у виробництві коксу і продуктів нафтопереробки в серпні (на 24,7%). Із поганого: сповільнення виробництва легкових автомобілів (вперше з 2008 р.), а також спад у харчовій промисловості через брак сировини.

Експерти пояснюють, що найбільше падіння демонструють галузі, пов'язані з Донбасом. «Значна частина активів, приміром, добувної галузі розміщена на території, яка на даний момент непідконтрольна уряду України. Частина підприємств постраждала в результаті військових дій у східній частині країни», -- зазначила начальник аналітичного відділу ПУМБЄвгенія Ахтирко.

Позаяк українська економіка взаємопов'язана, непрацююча промисловість на Донбасі, за словами експерта, відразу ж позначилася на всіх галузях, навіть максимально далеких від цього регіону. Наприклад, скорочення замовлень з боку підприємств Донецького басейну, викликало падіння в машинобудуванні, а фактична заборона на постачання продуктів харчування в зону АТО вдарила по харчовій промисловості та фармацевтиці.

«Суттєво постраждали галузі кооперації з Росією і країнами СНД, значна частина яких зосереджена на Сході. Тут можна виділити вагонобудування, яке практично пішло в нуль (в 2013 році виробляли середньомісячно 2,1 тис. вагонів, а на початку 2015 року ледь 100 одиниць). Потужний удар відчули автомобілебудівники, які, згідно з даними Укравтопрому, знизили виробництво легкових автомобілів на 87,4% за 8 місяців (з 23,1 тис. машин до 2,9 тис. авто). Причини очевидні -- це обвал внутрішнього попиту і спад попиту з боку СНД. Під тиском перебувають і хіміки, що пов'язано, у тому числі з браком основної сировини -- газу. Крім фактора Донбасу на вітчизняну промисловість уже кілька місяців робить негативний вплив падіння цін і скорочення попиту на світових сировинних ринках. А саме: погіршення економічної ситуації в основних країнах-контрагентах, насамперед у СНД і на Близькому Сході.