Розвиток суспільно-географічної думки в Харківському регіоні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 911.3 (091) (477.54)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук

Розвиток суспільно-географічної думки в Харківському регіоні

11.00.13 - історія географії

Кандиба Юрій Іванович

Київ 2009

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. На рубежі ХХ і ХХІ століть географічна наука переживає складний період переосмислення власного внеску в дослідження навколишнього світу та визначення перспектив подальшого розвитку. Особливо актуальні дані проблеми для суспільної географії, яка перебуває на етапі формування нової методологічної бази, що слугуватиме ефективним інструментом у дослідженні процесів функціонування соціоприродних геосистем в умовах розбудови ринкової економіки в Україні, посилення глобалізаційних та інтеграційних процесів у світі. На початку ХХІ ст. в українській суспільній географії спостерігається тенденція до гуманітаризації, що проявляється у підвищенні ролі соціально-географічних досліджень. Ці явища відбуваються невідривно від загального розвитку українського суспільства, в якому розвиваються процеси національної самоідентифікації, демократизації, культивування загальнолюдських цінностей тощо.

Вивчення розвитку науки є необхідною складовою дослідницької діяльності. Саме через призму минулого можна виявити особливості сучасного стану науки та простежити тенденції її розвитку. Історія науки здавна привертала до себе увагу тому, що без знання історії науки, без узагальнення її досвіду, досягнень і кризових явищ неможливо успішно здійснювати процес формування теорії науки - головної рушійної сили її розвитку і практичного застосування. Тому дослідження розвитку суспільно-географічної думки є надзвичайно актуальними для нинішнього етапу розвитку української географічної науки.

Суспільно-географічна думка на Харківщині пройшла складні етапи свого формування і проблеми її розвитку ще недостатньо досліджені вченими. Географічна наука в Харківському регіоні має двохсотлітні університетські традиції і розвивалася під впливом російської та європейської науки, що не могло не збагатити наукову спадщину вітчизняних вчених. Ретроспективний аналіз розвитку суспільно-географічної думки в Харківському регіоні необхідний для визначення сучасних тенденцій, обґрунтування перспектив та виявлення можливих напрямів подальшого розвитку суспільної географії в регіоні. Це й визначає актуальність даного дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою науково-дослідної роботи, що виконується на кафедрі соціально-економічної географії і регіонознавства Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за темою «Соціально-географічні основи стійкого розвитку регіону» (номер державної реєстрації 0108U006694). Автором проведено історичний аналіз процесів розвитку соціально-економічної географії як науки, яка має найбільший потенціал у дослідженні проблем стійкого розвитку, та обґрунтовано розвиток її перспективних напрямів у Харківському регіоні.

Мета і завдання роботи. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні умов, особливостей та виявленні закономірностей розвитку суспільно-географічної думки в Харківському регіоні на різних історичних етапах.

Для досягнення мети дослідження в роботі були поставлені такі завдання:

- провести узагальнення й аналіз попередніх досліджень та обґрунтувати теоретико-методичні основи дослідження розвитку суспільно-географічної думки;

- систематизувати джерела дослідження розвитку суспільно-географічної думки;

- провести класифікацію факторів розвитку суспільної географії та показати їх вплив на розвиток суспільно-географічної думки в Харківському регіоні;

- запропонувати критерії періодизації розвитку суспільно-географічної думки та на їх основі виділити етапи її розвитку в Харківському регіоні;

- дати характеристику умов та особливостей розвитку суспільно-географічної думки в Харківському регіоні на виділених етапах;

- виявити та охарактеризувати напрями суспільно-географічних досліджень на Харківщині впродовж виділених етапів;

- визначити сучасні тенденції та обґрунтувати перспективні напрями розвитку суспільної географії в Харківському регіоні.

Об'єкт дослідження - суспільно-географічна думка в Харківському регіоні як суспільне явище.

Предмет дослідження - особливості та закономірності розвитку суспільно-географічної думки в Харківському регіоні на різних історичних етапах.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є історико-генетичний, системний та синергетичний підходи із застосуванням системи методів: світоглядно-філософських, загальнонаукових та конкретнонаукових. Гносеологічну основу дослідження становить метод діалектики та його принципи руху і розвитку, взаємозв'язку і взаємозумовленості, причинності. У дослідженні застосовувалися загальнонаукові методи: порівняння й аналогія, аналіз і синтез, дедукція та індукція, абстрактно-логічний, систематизація, графічні, соціологічні, математико-статистичні (статистичне моделювання і кластерний аналіз). Серед конкретнонаукових методів застосовувались історичні (історико-генетичний, діахронічний, синхронічний) та картографічний методи.

Теоретичною базою дослідження є наукові розробки вітчизняних та зарубіжних вчених: Е.Б. Алаєва, Д.І. Багалія, Г.В. Балабанова, М.М. Баранського, Л.Д. Божко, О.І. Вісьтак, А.П. Голікова, І.А. Горленко, В.О. Гуцала, П. Джеймса, Г.М. Доброва, А.І. Доценка, К.В. Дубняка, Я.І. Жупанського, А.Г. Ісаченка, С.І. Іщука, М.Ю. Костриці, О.В. Краснопольського, Н.В. Краснопольської, Дж. Мартіна, В.М. Матвієнка, Л.Г. Мельника, Л.М. Нємець, К.А. Нємця, Я.Б. Олійника, М.Д. Пістуна, С.Л. Рудницького, Ю.Г. Саушкіна, А.В. Степаненка, О.Г. Топчієва, Ф.Н. Трипільця, О.І. Шаблія, С.М. Шевчука, П.І. Штойка, О.В. Яроменко та інших науковців.

При виконанні дослідження були використані матеріали Державного архіву Харківської області, архіву Харківського університету, архіву Служби безпеки України в Харківській області.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дисертаційному дослідженні

вперше:

- розкрито сутність суспільно-географічної діяльності як системи, що є вкладом у теорію суспільної географії;

- комплексно досліджено історію формування суспільно-географічної думки в Харківському регіоні, що має не лише пізнавальне, а й практичне значення для обґрунтування перспектив її розвитку;

- виділено та охарактеризовано етапи розвитку суспільно-географічної думки в Харківському регіоні на основі критеріїв інституціалізму, зміни парадигм та формування нових напрямів науки, що дозволяє відстежити еволюційні особливості суспільно-географічної думки в регіоні;

- проведено аналіз витоків та характеристику напрямів розвитку суспільної географії в Харківському регіоні, що дає можливість виявити її потенційні точки росту;

удосконалено:

- концептуальну схему підходів у дослідженні розвитку суспільно-географічної думки в регіоні, згідно з якою можливе комплексне вивчення суспільно-географічних досліджень вчених - вихідців з Харківщини, а також досліджень території Харківського регіону;

- зміст поняття «суспільно-географічна думка», під якою розуміється система теоретико-методологічних основ суспільної географії - поняттєво-термінологічного апарату, законів і закономірностей, наукових принципів, гіпотез, теорій і концепцій, системи методів тощо, що розширює поняттєво-термінологічний апарат суспільної географії;

- класифікацію факторів розвитку суспільної географії, врахування яких дає можливість комплексного відтворення умов її розвитку на тих чи інших історичних етапах;

отримали подальший розвиток:

- науково-методичні підходи в дослідженні історії географії, а саме: класичний історико-генетичний підхід доповнений системним та синергетичним, що сприяє розвитку методологічних основ дослідження історії науки;

- класифікація джерел дослідження розвитку суспільної географії, яка може бути застосована при аналогічних дослідженнях в інших регіонах.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони не лише збагачують теорію суспільної географії, а й створюють підґрунтя для подальших теоретико-методологічних і прикладних досліджень у сфері історії географії, зокрема суспільної. Наукові результати дисертаційного дослідження впроваджені в науково-дослідній роботі в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна для аналізу процесів розвитку соціально-економічної географії в Харківському регіоні, що відбувалися в різних суспільно-політичних та економічних умовах, та обґрунтування перспективних напрямів її розвитку (довідка № 11/1701 від 06.11.2008 р.).

Теоретичні і практичні положення дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні дисциплін «Історія суспільної географії в Україні», «Історія і методологія суспільної географії». Окремі положення дисертаційного дослідження впроваджені у навчально-виховному процесі в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна при викладанні курсів «Теорія і методологія географічної науки», «Історія і методологія географічної науки», «Історична географія з основами етнографії» для студентів, які навчаються за спеціальністю «Економічна і соціальна географія» (довідка № 0202-481 від 10.11.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Сукупність одержаних наукових результатів є авторським узагальненням наукових засад дослідження розвитку суспільної географії, на основі якого показано еволюцію суспільно-географічної думки в Харківському регіоні. Всі конкретні результати дослідження одержані автором особисто на основі аналізу літературних та архівних джерел. З наукових публікацій, які видані у співавторстві, використані лише ті положення, розробка яких належить особисто автору.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та результати дисертаційного дослідження обговорювалися на наукових конференціях: ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми європейської інтеграції і транскордонного співробітництва» (Луцьк, 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Регіональні проблеми України: географічний аналіз та пошук шляхів вирішення» (Херсон, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Вклад земляков-орловцев в становление и развитие российской науки и образования» (Орел, 2005 р.); Міжнародній науковій конференції «Історія української географії та картографії» (Тернопіль, 2005, 2007 рр.); IV Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку» (Київ, 2006 р.); IV Всеросійській науковій конференції, присвяченій 95-річчю від дня народження Ю.Г. Саушкіна «Теория социально-экономической географии: синтез современных знаний» (Смоленськ, 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Конструктивна географія: становлення, сучасні досягнення та перспективи розвитку» (Київ, 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Регіональні географічні дослідження України та суміжних територій», присвяченій 70-річчю утворення кафедри географії Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (Луганськ, 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Регіон: стратегія оптимального розвитку» (Харків, 2006, 2007 р.); науково-практичному семінарі, присвяченому пам'яті академіка С. Рудницького (Харків, 2007 р.).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковані у 18 наукових статтях, матеріалах і тезах конференцій (9 у співавторстві) загальним обсягом близько 5,9 д.а., з яких 3,8 д.а. належать особисто автору, у тому числі 7 статей обсягом близько 3,1 д.а. опубліковано у фахових виданнях, включених до переліку ВАК України.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається із вступу, 3 розділів, висновків, 10 додатків на 22 сторінках, списку використаних джерел (200 найменувань). Загальний обсяг становить 220 сторінок. Основна частина викладена на 168 сторінках. Робота містить 9 таблиць (8 у додатках), ілюстрована 29 рисунками (1 у додатках).

Основний зміст роботи

У першому розділі «Теоретико-методичні та науково-інформаційні основи дослідження розвитку суспільно-географічної думки» висвітлено наукові та методичні підходи до вивчення розвитку суспільної географії, зокрема проведено узагальнення й аналіз попередніх досліджень, розкрито зміст поняття «суспільно-географічна думка», запропоновано схему науково-методичних підходів у дослідженні її розвитку, розкрито сутність суспільно-географічної діяльності як системи, проведено класифікацію джерел дослідження.

Суспільно-географічна думка розуміється як система теоретико-методологічних основ суспільної географії - поняттєво-термінологічного апарату, законів і закономірностей, наукових принципів, гіпотез, теорій і концепцій, системи методів тощо. Через суспільно-географічну думку виражається теоретична функція суспільної географії, яка полягає у розвитку фундаментальних та прикладних досліджень.

Під «розвитком суспільно-географічної думки» слід розуміти процес незворотних, направлених, закономірних змін у науці протягом певного часу, які виражаються у зміні парадигм, розширенні поняттєво-термінологічного апарату, формулюванні нових законів і закономірностей, гіпотез, теорій і концепцій, вдосконаленні і розширенні методів дослідження, а також виникнення нових напрямів дослідження, які ведуть до зміни структури географічної науці.

У дисертаційній роботі розглядаються, з одного боку, суспільно-географічні дослідження території Харківського регіону, незалежно від авторства цих досліджень - регіональні дослідження місцевих вчених та вчених з інших регіонів чи країн. З другого боку, розглядається науковий доробок у галузі суспільної географії вчених - вихідців з Харківщини, незалежно від того, в яких регіонах чи країнах вони проводили свою наукову діяльність.

У дослідженні розвитку суспільно-географічної думки доцільно поєднувати традиційний географічний та історико-генетичний підходи із системним та синергетичним. Географічні знання можна розглядати як підсистему загальної системи наукових знань, що дає можливість більш детально і коректно вивчати внутрішні зв'язки та взаємний вплив різних галузей науки. Продовжуючи декомпозицію системи наукових знань, можна розглядати суспільну географію як складову (підсистему) загальної системи географічних знань. Так само в системі суспільно-географічних знань можна виділяти окремі напрямки та гілки.

При застосуванні синергетичного підходу необхідно розглядати не лише саму систему географічних наук, а й середовище, в якому вона формується і розвивається. У зв'язку з цим вперше запропоновано функціонально-інформаційну структуру системи суспільно-географічної діяльності.

Система суспільно-географічної діяльності є відкритою, ієрархічною, стаціонарною, системою, що самоорганізується. Особливостями її розвитку є упорядкованість, значна ймовірність випадковості і невизначеності, нелінійність. Система суспільно-географічної діяльності реалізує свій потенціал через складні зв'язки суспільної географії з середовищем, компонентами якого є: 1) соціум, який формує запит на певні географічні дослідження; 2) природне і соціальне середовище, яке безпосередньо виступає полігоном географічних досліджень і визначає їх специфіку; 3) економічна система, яка створює матеріально-економічну базу для географічних досліджень; 4) суміжні галузі науки, які стимулюють чи стримують розвиток суспільної географії (через інформаційну складову, бази даних, методи дослідження тощо); 5) державні інститути, які забезпечують функціонування географічної науки через систему законодавчих актів, фінансування наукових досліджень, сферу освіти тощо.

Методика дослідження розвитку суспільно-географічної думки в Харківському регіоні ґрунтується на комплексному поєднанні традиційних і новітніх методів дослідження. Традиційні історичні методи дозволяють дослідити виникнення, становлення і розвиток суспільної географії в Харківському регіоні в хронологічній послідовності. Історико-генетичний метод дозволяє показати причинно-наслідкові зв'язки та закономірності історичного розвитку географічної науки. За його допомогою можна простежити розвиток суспільно-географічної думки в Харківському регіоні від камеральної статистики до сучасної суспільної географії. Діахронічний метод забезпечує наскрізне дослідження суспільної географії протягом усього періоду її розвитку в Харківському регіоні. Синхронічний метод передбачає вивчення суспільної географії за певний проміжок часу, що часто є визначальним для її розвитку. Анкетно-біографічний метод використовується при дослідженні персоналій географічної науки, які зробили певний внесок у її розвиток на тих чи інших історичних етапах.

Серед новітніх методів у даному дослідженні застосовано статистичне моделювання та кластер-аналіз. В якості об'єктів класифікації використовуються періоди розвитку суспільної географії в Харківському регіоні. Враховуючи, що найбільш достовірні кількісні дані (кількість наукових публікацій, кількість наукових тем і кількість захищених дисертацій) наявні лише за другу половину радянського періоду і за часи незалежності України, починаючи з 1950-х років і до поточного моменту виділено 12 періодів тривалістю 5 років. За кожен період підраховані кількісні показники для кластерного аналізу. Головна ідея використання кластер-аналізу у даному дослідженні полягає в тому, що за сукупністю кількісних показників можна зробити висновки стосовно формальної подібності тенденцій розвитку суспільної географії у певні періоди.

Особливістю дослідження розвитку суспільно-географічної думки є вивчення перш за все писемних джерел (архівних матеріалів, наукових публікацій, звітів, монографій, мемуарів тощо), а також усних спогадів. Проведено систематизацію джерел дослідження розвитку суспільно-географічної думки, серед яких запропоновано виділяти: матеріали суспільно-географічних досліджень (наукові публікації, монографії, звіти про науково-дослідну роботу, статистичні матеріали, картографічні твори), історико-географічні праці (наукові, художні, публіцистичні), джерела приватного характеру (спогади, мемуари, листи, щоденники).

У другому розділі «Етапи розвитку суспільно-географічної думки в Харківському регіоні» виявлено фактори розвитку суспільної географії та показано їх вплив у регіоні, визначено точки біфуркації у розвитку суспільної географії, виділено та охарактеризовано етапи розвитку суспільно-географічної думки в Харківському регіоні, а також визначено тенденції її розвитку.

Головним фактором, що визначає характер і спрямування розвитку географічної думки і суспільно-географічних досліджень в регіоні, є його історико-географічні особливості, як умови і середовище досліджень. Фактори розвитку суспільної географії можна поділити на внутрішні і зовнішні, і їх дія може бути як детермінованою, так і випадковою.

До внутрішніх факторів розвитку суспільної географії відносимо ті, які безпосередньо пов'язані з науково-технічним прогресом. Розвиток суспільної географії тісно пов'язаний із загальним розвитком системи географічних наук. Для розвитку системи географічних наук, а також науки в широкому розумінні, характерний синергізм, тобто узгодженість, взаємовплив і взаємозалежність. Важливе значення у розвитку географічної науки мають також внутрішні суб'єктивні фактори - розвиток тих чи інших напрямів географічної науки не є «безликим», він завжди пов'язаний з окремими особистостями вчених.

Зовнішні фактори розвитку суспільної географії лежать поза сферою науки, але вони утворюють певне середовище, в якому здійснюється її розвиток. Визначальним фактором розвитку будь-якої науки є соціальне замовлення, сформоване на основі потреб суспільства. Протягом часу потреби суспільства змінюються, впливаючи на напрями наукових досліджень. Реалізація потреб суспільства у суспільно-географічних дослідженнях може здійснюватися лише за наявності певного рівня розвитку продуктивних сил. Реалізація соціального замовлення здійснюється при посередництві владних структур, які організують функціонування освіти і науки, створюючи для них певні умови, законодавчі акти, відповідне середовище в цілому. суспільний географічний думка харківський

Вплив фактора випадковості на розвиток суспільної географії може проявлятися, зокрема, через зміну суспільно-політичної ситуації. Досить складно передбачити також зміни державності і як наслідок - нову політику у сфері науки. Прорив чи навпаки, застій у розвитку певної науки або поява якихось нових технологій теж можуть бути важкопередбачуваними, однак можуть мати «революційні» наслідки для суспільної географії. Випадкові і невизначені зміни створюють те «поле можливостей», з якого потім виникає різноманітність напрямів розвитку географічної науки.

Використовуючи попередній вітчизняний і зарубіжний досвід періодизації розвитку географічної науки, в основу виділення етапів розвитку суспільно-географічної думки в Харківському регіоні можна покласти наступні критерії: рівні інституціалізації суспільної географії як певний ступінь організації науки (інституціалізація науки включає генезис системи знання, виникнення наукових закладів, організацій, наукових товариств, формування мережі внутрішньонаукових соціальних відносин та пов'язаних з ними норм наукової діяльності); формування нових парадигм та напрямів досліджень у географічній науці.

Кожен етап розвитку суспільної географії відзначається певним рівнем інституціального оформлення науки, пануванням певної парадигми та розвитком тих чи інших напрямів досліджень. Перехід від одного етапу до іншого може бути поступовим (еволюційним) або є переломним моментом, який можна назвати точкою біфуркації. У точці біфуркації для системи суспільно-географічної діяльності характерні такі особливості: збільшення варіантності станів та можливих параметрів системи; невизначеність майбутнього, що пояснюється високим ступенем випадковості та ймовірності флуктуацій (спонтанних змін) системи; незворотність розвитку.

Враховуючи поступові та радикальні зміни в системі суспільно-географічної діяльності, можна виділити такі етапи розвитку суспільно-географічної думки в Харківському регіоні: І. Витоки суспільно-географічних досліджень та ідей (середина XVII - XVIIІ ст.). ІІ. Розрізнені суспільно-географічні дослідження (ХІХ - початок ХХ ст.). ІІІ. Становлення суспільної гілки географічної науки (1920-ті - початок 1930-х рр.). ІV. Розвиток економічної географії (початок 1930-х - 1970-ті рр.). V. Становлення економічної і соціальної географії (1980-ті рр.). VI. Становлення географії міжнародних економічних відносин (1990-ті рр.). VII. Становлення і розвиток власне суспільної географії (початок ХХІ ст.).

Витоки суспільно-географічних досліджень території сучасного Харківського регіону ми знаходимо у першій половині ХVII ст., коли територія краю почала інтенсивно заселятися і освоюватися. Географічні дослідження проводилися з метою забезпечення обороноздатності прикордонного регіону Слобідської України. У другій половині ХVIIІ ст. активізувалася діяльність експедицій Російської Академії наук. В цей період проводилось Генеральне межування Російської імперії, складалися топографічні описи Харківського намісництва, атласи, проводились етнографічні дослідження.

У ХІХ ст. головним фактором розвитку географії в Харківському регіоні став Харківський університет, заснований у 1805 р. Географія, як навчальна дисципліна, почала викладатися в університеті з початку його заснування. Розрізнені суспільно-географічні дослідження першої половини ХІХ ст. мали переважно практичний характер і здійснювалися в руслі камеральної статистики, поширеної у Західній Європі. У 1889 р. було створено кафедру географії та етнографії, яку очолив А.М. Краснов. Це викликало різкий поворот до посиленого вивчення фізичної географії, водночас створило передумови для інтеграції природничої і суспільної гілок географічної науки. Протягом ХІХ ст. суспільна гілка географії (в сучасному розумінні) в Харківському університеті формувалась як навчальна дисципліна і наука‚ інтегруючись спочатку з історією та статистикою, а пізніше з етнографією та антропологією.

З остаточним утвердженням радянської влади у 1920 р. географія в Харківському регіоні одержала нові імпульси для свого розвитку. Столичний статус м. Харкова та політика українізації сприяли концентрації основних освітніх та наукових установ і створювали більше можливостей для розвитку науки. Відбувалися суперечливі процеси становлення суспільної гілки географічної науки, а саме: розвиток економічної географії в системі економічних наук; розвиток та боротьба різних напрямів економічної географії - галузево-статистичного, антропогеографічного, районного; широке інституціальне представництво географії: у вищих навчальних закладах, науково-дослідних кафедрах, Слобожанській комісії краєзнавства та Українському комітеті краєзнавства, Харківському науковому товаристві, Центральному статистичному управлінні України, Українському НДІ географії та картографії (УНДІГК) тощо.

Створення та діяльність УНДІГК у Харкові наприкінці 1920-х - на початку 1930-х рр. засвідчувало підвищену увагу до розвитку географічної науки. УНДІГК під керівництвом фундатора української географії С.Л. Рудницького виховав цілу плеяду видатних географів України, у т.ч. економіко-географів, які продовжували розвивати економічну географію в різних регіонах України. В аспірантурі УНДІГК навчалися такі економіко-географи як О.Т. Діброва, Г.А. Ваньков, П.І. Сольонов, О.М. Чегорян. Однак складні суспільно-політичні умови в СРСР не могли забезпечити повною мірою розвиток української національної географічної школи. Але саме завдяки діяльності інституту і особливо С.Л. Рудницького було закладено основи харківської регіональної школи географії і, зокрема, економічної географії.

На початку 1930-х рр. у Харківському регіоні остаточно утвердилась економічна географія як складова географічної науки, інституціально оформлена на відкритій у 1934 р. кафедрі економічної географії Харківського університету, а також представлена у ВНЗ економічного профілю. Наприкінці 1930-х рр. були захищені перші кандидатські дисертації з економічної географії. У 1930-х рр. Харківський регіон став «донором» кадрів економіко-географів у різні регіони України, що негативно вплинуло на подальший розвиток економічної географії на Харківщині.

Реформи територіального управління в СРСР наприкінці 1950 - на початку 1960-х рр. активізували економіко-географічні дослідження новоутворених адміністративних економічних районів та великих економічних районів. Цей період відзначався різким сплеском економіко-географічних досліджень харківських науковців. Регіональні економіко-географічні дослідження кінця 1950-х - 1960-х рр. були спрямовані на вивчення природно-ресурсного потенціалу, населення і господарства Лівобережної України, Донецько-Придніпровського економічного району, Харківської області і здійснювалися науковцями кафедри економічної географії під керівництвом Ф.Н. Трипільця. В 1970 - 1980-х рр. економіко-географічні дослідження на Харківщині все більше набували комплексного характеру, розширилося їх предметне поле, набула розвитку методологічна база, що було пов'язано з діяльністю А.П. Голікова. В економічній географії почалися процеси екологізації, формування соціальної складової досліджень, підвищився фаховий рівень економіко-географів Харкова. У 1980-х рр. відбувається становлення економічної і соціальної географії.

У 1990-х рр. в нових геополітичних умовах незалежної України у Харківському регіоні відбувається становлення географії міжнародних економічних відносин, трансформація економічної і соціальної географії в соціально-економічну, посилення регіональної складової суспільно-географічних досліджень. Початок ХХІ ст. можна вважати етапом становлення і розвитку власне суспільної географії на Харківщині, який пов'язаний з діяльністю Л.М. Нємець і К.А. Нємця.

Результати наукометричного аналізу кількісних показників суспільно-географічної діяльності (наукових публікацій, наукових тем та захищених дисертацій) за період з 1950 по 2008 рр. свідчать про нерівномірний розвиток суспільно-географічної думки в Харківському регіоні, а також засвідчують тенденції її прискореного розвитку на початку ХХІ ст. Результати кластер-аналізу показують подібність окремих п`ятирічних періодів розвитку суспільно-географічної думки в Харківському регіоні. Характерною рисою розвитку суспільно-географічної думки 1950-х рр. було загальне збільшення кількісних показників - числа публікацій, наукових тем та захищених дисертацій до кінця десятиліття. Аналогічні риси спостерігаються і в 1960-х рр. Досить близьким до них є період 1995 - 1999 рр. Подібність періодів 1975 - 1979, 1985 - 1989 та 1990 - 1994 рр. визначається такими рисами, як скорочення кількості публікацій у порівнянні з попередніми періодами та найменша кількість захищених дисертацій (по 1 за кожні 5 років). Спільною рисою періодів 1980 - 1984 і 2000 - 2004 рр. є, поряд із збільшенням кількості публікацій, захист трьох дисертацій у кожному періоді, у тому числі по одній докторській. Найбільші відмінності має останній період (після 2004 р.), який характеризується різким збільшенням кількості публікацій, наукових тем і захищених дисертацій.

У третьому розділі «Напрями розвитку суспільної географії в Харківському регіоні» проаналізовано витоки та охарактеризовано напрями розвитку суспільної географії в регіоні на різних етапах, визначено перспективні напрями суспільно-географічних досліджень.

Окремі напрями суспільно-географічних досліджень на Харківщині почали зароджуватися з другої половини ХVIIІ ст. В цей період можна виділити статистичний та етногеографічний напрями, які були тісно пов'язані між собою і полягали в описі досліджуваних об`єктів - населення та господарства. Комерційна географія, як один із напрямів статистичних досліджень, у майбутньому стала перехідною ланкою між статистикою і економічною географією. Вагомий внесок у розвиток статистичних досліджень на Харківщині зробив П.І. Кеппен. Інтеграція географії, статистики, етнографії з історією сприяла формуванню суміжної науки - історичної географії, у сфері якої на Харківщині працювали В.В. Пассек, Л.І. Мечников, Д.І. Яворницький, Д.І. Багалій. Статистичний, етногеографічний та історико-географічний напрями досліджень пройшли понад сторічний період розвитку і слугували витоками економіко-географічних досліджень у Харківському регіоні з початку ХХ ст.

У першій половині ХІХ ст. дослідження засновника Харківського університету В.Н. Каразіна мали винятково важливе значення для розвитку суспільно-географічної думки у Харківському регіоні. Він розвинув статистичний та започаткував комерційно-географічний, демогеографічний, краєзнавчий напрями, вивчення природних ресурсів, розміщення продуктивних сил. У подальшому ці напрями досліджень трансформувалися в галузево-статистичний, антропогеографічний та районний напрями суспільної гілки географічної науки.

На рубежі ХІХ - ХХ ст. статистичний напрям досліджень трансформувався в галузево-статистичний і почалося становлення власне економічної географії. У методологічних рамках цього напряму працював економіст М.І. Туган-Барановський, а в 1920-х рр. в Україні сформувалась наукова школа економічної географії під керівництвом К.Г. Воблого. У 1920-х рр. статистична діяльність на Харківщині зосереджувалась у Центральному статистичному управлінні України. Наприкінці 1920-х - початку 1930-х рр. традиційний галузево-статистичний напрям був офіційно засуджений.

Антропогеографічний напрям у Харківському регіоні виник і розвивався паралельно з галузево-статистичним. Антропогеографія мала інтеграційний потенціал, що сприяло б формуванню єдиної географічної науки. Традиції антропогеографії зародилися в Харківському університеті в 1860-х рр., коли викладання географії було віднесено до дисциплін історичного циклу у поєднанні з етнографією. Цей напрям сформувався під впливом антропогеографічних ідей німецької школи, а також власних етногеографічних та історико-географічних досліджень. Антропогеографічними дослідженнями займався наступник А.М. Краснова географ та антрополог О.А. Івановський.

На початку 1920-х рр. на Харківщині набуває розвитку районний напрям економічної географії, пов'язаний з виконанням плану ГОЕЛРО та робіт Держплану з економічного районування СРСР. В рамках районного напряму працювали багато географів та економістів Харківщини ще з 1920-х рр., зокрема М.С. Волобуєв, К.В. Дубняк, Ф.Т. Матвієнко-Гарнага, Д.І. Богорад. Наприкінці 1960-х рр. районний напрям досліджень трансформувався в районно-комплексний, і головним об'єктом досліджень (під керівництвом Ф.Н. Трипільця) став територіально-виробничий комплекс Північно-Східної УРСР. У 1970-1980-х рр. розвинулися дослідження водогосподарських комплексів (під керівництвом А.П. Голікова).

В умовах незалежності України в Харківському регіоні було започатковано новий напрям в економічній географії - міжнародні економічні відносини, який згодом перейшов у сферу економічних наук. В соціально-економічній географії продовжуються дослідження транскордонного співробітництва.

Соціально-географічні дослідження у Харківському регіоні певною мірою були представлені ще у працях С.Л. Рудницького наприкінці 1920-х рр. У 1990-х рр. економічна і соціальна географія трансформувалась в соціально-економічну з пріоритетним дослідженням територіальних проблем життєдіяльності населення та соціальної сфери. Сучасні теоретико-методологічні засади соціально-географічних досліджень розроблені у працях Л.М. Нємець і К.А. Нємця. У 2007 - 2008 рр. було захищено три кандидатські дисертації, в яких висвітлюються соціально-географічні проблеми Харківського регіону (Г.А. Баркова, М.Ю. Височин, Ю.Ю. Заволока). Сучасні соціально-географічні дослідження в Харківському регіоні присвячені проблемам культурно-релігійної сфери, освітньо-наукового комплексу, рівня та якості життя населення тощо. Перспективними напрямами розвитку суспільної географії в Харківському регіоні є: інформаційна географія, соціальна географія, дослідження проблем стійкого розвитку, рекреаційна географія, географія транскордонного співробітництва.

Висновки

1. Досліджуючи проблеми історії суспільної географії, вчені ще недостатньо уваги приділяють еволюційним особливостям її розвитку, часто лише фіксуючи та пояснюючи фактологічний матеріал. Ключем до вирішення цієї методологічної проблеми може стати синергетичний підхід. Його доцільно застосовувати при дослідженні системи суспільно-географічної діяльності, яка включає суспільну географію як систему знань, суспільно-географічну освіту, технології та технічні засоби цієї діяльності. Система суспільно-географічної діяльності розглядається як відкрита, ієрархічна, стаціонарна система, що самоорганізується і реалізує свій потенціал через складні зв'язки з середовищем, компонентами якого є: соціальне середовище, природне середовище, економічна система, суміжні галузі науки, державні інститути. Суспільно-географічна думка розуміється як система теоретико-методологічних основ суспільної географії - поняттєво-термінологічного апарату, законів і закономірностей, наукових принципів, гіпотез, теорій і концепцій, системи методів тощо.

2. У процесі дослідження розвитку суспільно-географічної думки запропоновано класифікацію джерел дослідження, виходячи із специфіки регіону. Серед джерел дослідження виділяються матеріали суспільно-географічних досліджень, історико-географічні праці, джерела приватного характеру. Така джерельна база може бути універсальною в історико-географічних дослідженнях і застосовуватися для відповідних студій в інших регіонах.

3. Проведено класифікацію факторів розвитку суспільної географії та показано їх вплив на прикладі Харківського регіону. Фактори розвитку суспільної географії можна поділити на внутрішні (загальний рівень науково-технічного прогресу, розвиток географічної науки в цілому, розвиток суміжних з географією наук, особистісні фактори) та зовнішні (потреби суспільства, рівень економічного розвитку країни та регіону, державна політика у сфері науки, загальноцивілізаційні процеси). Визначальним фактором розвитку науки є соціальне замовлення, сформоване на основі потреб суспільства, виходячи з умов регіону.

4. Запропоновано критерії періодизації розвитку суспільно-географічної думки, в основу якої покладено рівні інституціалізації суспільної географії, формування нових парадигм та напрямів досліджень. На основі цих критеріїв виділено 7 етапів розвитку суспільно-географічної думки в Харківському регіоні: І. Витоки суспільно-географічних досліджень та ідей (середина XVII - XVIIІ ст.). ІІ. Розрізнені суспільно-географічні дослідження (ХІХ - початок ХХ ст.). ІІІ. Становлення суспільної гілки географічної науки (1920-ті - початок 1930-х рр.). ІV. Розвиток економічної географії (початок 1930-х - 1970-ті рр.). V. Становлення економічної і соціальної географії (1980-ті рр.). VI. Становлення географії міжнародних економічних відносин (1990-ті рр.). VII. Становлення і розвиток власне суспільної географії (початок ХХІ ст.).

5. Охарактеризовано умови та особливості розвитку суспільно-географічної думки в Харківському регіоні на виділених етапах. Розвиток суспільно-географічної думки в Харківському регіоні відбувався нерівномірно і неоднозначно, що було зумовлено комплексною дією ряду внутрішніх та зовнішніх факторів на різних етапах. Географічні дослідження території сучасного Харківського регіону мають витоки у першій половині ХVII ст. У ХІХ ст. в Харківському університеті суспільна гілка географії (в сучасному розумінні) інтегрувалась з історією та статистикою, пізніше з етнографією та антропологією. Вона формувалася під впливом європейської камеральної статистики та географічних ідей К. Ріттера, а також ідей російської статистики.

У 1920-х рр. своєрідний «адмінресурс» Харкова як столиці України, а також політика українізації були головними факторами становлення суспільної гілки географії. Особливо велике значення у її розвитку мала діяльність у 1927 - 1934 рр. Українського НДІ географії та картографії, яким керував С.Л. Рудницький. У 1930-х рр. на Харківщині остаточно утвердилась економічна географія як складова географічної науки, а регіон став «донором» кадрів економіко-географів у різні регіони України.

У 1980-х рр. почалася трансформація економічної географії в економічну і соціальну, а в 1990-х рр. - в соціально-економічну. Початок ХХІ ст. характеризується становленням власне суспільної географії.

6. У межах виділених етапів виявлено напрями суспільно-географічних досліджень у Харківському регіоні. Вони зароджуються наприкінці ХVIIІ ст. і найбільш повно представлені у дослідженнях В.Н. Каразіна. Наприкінці ХVIIІ ст. виділяються статистичний, етногеографічний та історико-географічний напрями, з яких на початку ХХ ст. сформувалися галузево-статистичний, антропогеографічний та районний напрями суспільної гілки географічної науки.

Районний напрям економічної географії на Харківщині активно розвивався з початку 1920-х рр. Наприкінці 1960-х рр. цей напрям трансформувався в районно-комплексний, проводилися дослідження територіально-виробничих комплексів. Після утвердження незалежності України було започатковано новий напрям в економічній географії - міжнародні економічні відносини, який не виявив перспектив розвитку і перейшов у сферу економічних наук. Соціально-географічний напрям набув розвитку на початку ХХІ ст.

7. Визначено сучасні тенденції та обґрунтовано перспективні напрями розвитку суспільної географії в Харківському регіоні. Основними напрямами сучасних соціально-географічних досліджень у Харківському регіоні є: дослідження культурно-релігійної сфери, освітньо-наукового комплексу, рівня та якості життя населення та інших проблем соціального розвитку. До перспективних напрямів суспільної географії слід віднести інформаційну географію, соціальну географію, дослідження проблем стійкого розвитку, рекреаційну географію, географію транскордонного співробітництва. Досить високий науковий потенціал суспільної географії в Харківському регіоні успішно реалізується у регіональних суспільно-географічних дослідженнях, у сфері підготовки фахівців з економічної та соціальної географії.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Нємець Л.М. Внесок Василя Назаровича Каразіна у розвиток економічної і соціальної географії в Харківському університеті / Л.М. Нємець, Ю.І. Кандиба, В.В. Путренко // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Геологія. - Географія. - Екологія: зб. наук. праць. - Харків: Основа, 2005. Ї № 655. - С. 128-135. (Особистий внесок автора: виявлено напрями економічної і соціальної географії, які випливають із наукової спадщини В.Н. Каразіна). - 0,5 д.а.

2. Нємець Людмила. Розвиток суспільно-географічних досліджень у Харківському університеті / Людмила Нємець, Юрій Кандиба // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. - Випуск 2 (12). - С. 17-21. (Особистий внесок автора: проаналізовано особливості розвитку економічної географії в радянський період). - 0,65 д.а.

3. Кандиба Ю.І. Роль Українського науково-дослідного інституту географії та картографії у розвитку географічної науки в Україні / Ю.І. Кандиба // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Геологія. - Географія. - Екологія: зб. наук. праць. - Харків, 2005. Ї № 704. - С. 23-28. - 0,47 д.а.

4. Кандиба Юрій. Етапи розвитку суспільно-географічної думки у Харківському регіоні / Юрій Кандиба // Часопис соціально-економічної географії: міжрегіон. зб. наук. праць. - Харків, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 2007. - Вип. 2 (1). - С. 176-181. - 0,44 д.а.

5. Нємець Людмила. Вплив ідей С. Рудницького на розвиток суспільно-географічної наукової думки в Харківському регіоні / Людмила Нємець, Юрій Кандиба // Часопис соціально-економічної географії: міжрегіон. зб. наук. праць. - Харків, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 2007. - Вип. 3 (2). - С. 7-9. (Особистий внесок автора: розкрито особливості наукової діяльності академіка С. Рудницького в Харкові наприкінці 1920-х - на початку 1930-х рр.).- 0,3 д.а.

6. Кандиба Ю.І. Системний підхід у дослідженні розвитку суспільної географії в Харківському регіоні / Ю.І. Кандиба // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Геологія. - Географія. - Екологія: зб. наук. праць. - Харків, 2007. Ї № 769. - С. 59-65. - 0,34 д.а.

7. Нємець Людмила. Еволюція суспільної географії в системі парадигм / Людмила Нємець, Юрій Кандиба // Часопис соціально-економічної географії: міжрегіон. зб. наук. праць. - Харків, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 2008. - Вип. 4 (1). - С. 70-75. (Особистий внесок автора: показано місце суспільної географії в системі парадигм географічної науки). - 0,44 д.а.

8. Нємець Л.М. Нові реалії суспільної географії у розв'язанні проблем європейської інтеграції України / Л.М. Нємець, Ю.І. Кандиба, К.А. Нємець, Г.А. Баркова // Проблеми європейської інтеграції і транскордонного співробітництва: матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції (Луцьк, 29-30 вересня 2005 р) / за ред. В.Й. Лажніка і С.В. Федонюка. - Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2005. - С. 41-47. (Особистий внесок автора: проведено аналіз напрямів розвитку суспільної географії в Україні у другій половині ХХ ст.). - 0,52 д.а.

9. Нємець Л.М. Історико-методологічні особливості адміністративного районування України: досвід та проблеми використання / Л.М. Нємець, Ю.І. Кандиба, Л.В. Ключко // Регіональні проблеми України: географічний аналіз та пошук шляхів вирішення: зб. наук. праць. - Херсон: ПП Вишемирський, 2005. - С. 123-127. (Особистий внесок автора: показано досвід низового адміністративного районування України 1923 р.). - 0,3 д.а.

10. Немец Л.Н. Географические исследования в Харьковском университете: прошлое и настоящее (общественно-географический аспект) / Немец Л.Н., Кандыба Ю.И., Немец К.А., Ключко Л.В. // Вклад земляков-орловцев в становление и развитие российской науки и образования: материалы международной научно-практической конференции (Орел, 24-25 ноября 2005 г.). - Орел: ОГУ, Полиграфическая фирма «Картуш», 2005. - С 234-238. (Особистий внесок автора: проаналізовано вплив на розвиток географічних досліджень у Харківському регіоні В.Н. Каразіна, С.Л. Рудницького). - 0,31 д.а.

11. Немец Л.Н. Эволюционные особенности социально-экономической географии в Харьковском университете / Л.Н. Немец, Ю.И. Кандыба // Теория социально-экономической географии: синтез современных знаний: сборник научных статей. - Смоленск: Универсум, 2006. - С. 175-181. (Особистий внесок автора: виявлено особливості розвитку економічної географії в Харківському університеті в радянський період). - 0,3 д.а.

12. Нємець Л.М. Про сучасні напрямки суспільно-географічних досліджень в Харківському університеті / Л.М. Нємець, К.А. Нємець, Ю.І. Кандиба // «Регіон - 2006: стратегія оптимального розвитку»: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Харків, 15-16 травня 2006 р.) / гол. ред. колегії В.С. Бакіров // Харків: РВВ Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, 2006. - С. 19-21. (Особистий внесок автора: проведено аналіз витоків сучасних напрямів суспільно-географічних досліджень у Харківському регіоні). - 0,29 д.а.

13. Кандиба Ю.І. Історико-географічні дослідження в Харківському регіоні / Ю.І. Кандиба // «Регіон - 2006: стратегія оптимального розвитку»: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Харків, 15-16 травня 2006 р.) / Гол. ред. колегії В.С. Бакіров // Харків: РВВ Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, 2006. - С. 75-76. - 0,16 д.а.

14. Кандиба Ю.І. Перші суспільно-географічні дослідження Слобожанщини / Ю.І. Кандиба // Регіональні географічні дослідження України та суміжних територій: зб. наук. праць / відп. ред. Ю.О. Кисельов. - Луганськ: Вид-во ЛНПУ імені Тараса Шевченка «Альма-матер», 2006. - С. 126-128. - 0,14 д.а.

15. Кандиба Ю.І. Синергетичний підхід у дослідженнях еволюції географічної науки / Ю.І. Кандиба // «Регіон - 2007: стратегія оптимального розвитку»: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Харків, 17-18 квітня 2007 р.) / гол. ред. колегії В.С. Бакіров // Харків: РВВ Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, 2007. - С. 61-63. - 0,23 д.а.

16. Нємець Людмила. Формування засад економічної географії в Харківському регіоні / Людмила Нємець, Юрій Кандиба // «Історія української географії та картографії»: зб. матеріалів Третьої Міжнародної наукової конференції, присвяченої 130-літньому ювілею академіка Степана Рудницького. Ч. І. (Тернопіль, 6-7 грудня 2007 р.). - Тернопіль, 2007. - С. 65-67. (Особистий внесок автора: досліджено процеси інституціалізації економічної географії в Харківському регіоні у 1920-х - на початку 1930-х рр.).- 0,26 д.а.

17. Кандиба Юрій. Історичні аспекти формування економічної географії в Харківському університеті в ХІХ столітті / Юрій Кандиба // Шевченківська весна: матеріали міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 15-й річниці незалежності України. - Вип. IV: У 3-х част. - Ч.1 / за заг. ред. проф. О.К. Закусила. - Київ.: Логос, 2006. - С. 65-67. - 0,13 д.а.

18. Нємець Л.М. Внесок професора А.М. Краснова у розвиток конструктивної географії / Л.М. Нємець, Ю.І. Кандиба // Конструктивна географія: становлення, сучасні досягнення та перспективи розвитку: збірник тез доповідей міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 28-29 квітня 2006 р.). - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2006. - С. 66-67. (Особистий внесок автора: показано наукову діяльність проф. А.М. Краснова в галузі прикладних суспільно-географічних досліджень). - 0,18 д.а.

Анотація

Кандиба Ю.І. Розвиток суспільно-географічної думки в Харківському регіоні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за спеціальністю 11.00.13 - історія географії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

У дисертаційній роботі розглядаються особливості розвитку суспільно-географічної думки в Харківському регіоні, комплексно досліджено історію її формування. Розкрито сутність суспільно-географічної діяльності як системи, визначено її структуру, властивості, особливості розвитку. Уточнено зміст поняття «суспільно-географічна думка», обґрунтовано наукові підходи до її дослідження. Виявлено умови і фактори розвитку суспільної географії та показано їх вплив на її розвиток у Харківському регіоні. На основі критеріїв інституціалізму, зміни парадигм та формування напрямів суспільної географії виділено та охарактеризовано 7 етапів розвитку суспільно-географічної думки в Харківському регіоні. Проаналізовано напрями суспільної географії, що розвивалися на окремих етапах: статистичний, етногеографічний, історико-географічний, галузево-статистичний, антропогеографічний, районний, міжнародних економічних відносин, соціально-географічний, а також визначено її перспективні напрями. Проведено наукометричний аналіз суспільно-географічної діяльності в Харківському регіоні, який дозволив виявити особливості та тенденції її розвитку.

Ключові слова: суспільно-географічна думка, розвиток суспільно-географічної думки, суспільно-географічна діяльність, фактори розвитку суспільної географії, періодизація розвитку суспільно-географічної думки, напрями суспільно-географічних досліджень.

Аннотация

Кандыба Ю.И. Развитие общественно-географической мысли в Харьковском регионе. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата географических наук по специальности 11.00.13 - история географии. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

В диссертационной работе рассматриваются особенности развития общественно-географической мысли в Харьковском регионе, комплексно исследована история ее формирования. Раскрыта сущность общественно-географической деятельности как системы, определена ее структура, свойства, особенности развития. Показано место общественной географии в системе общественно-географической деятельности. Уточнено содержание понятия «общественно-географическая мысль», обоснованы научные подходы к ее исследованию, разрабатываемые историей общественной географии, философией науки, науковедением. Традиционный историко-генетический подход дополнен системным и синергетическим. Методика исследования построена на комплексном применении философских, общенаучных, традиционных географических и исторических методов, а также современных методов статистического моделирования и кластер-анализа. В результате были выявлены определённые закономерности в развитии общественно-географической мысли в пятилетних периодах с 1950 по 2008 гг. Проведенный наукометрический анализ общественно-географической деятельности в Харьковском регионе позволил выявить особенности и тенденции ее развития. Предложена классификация источников исследования общественно-географической мысли, исходя из специфики региона.