Територіальна організація вищої освіти України

19

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 911.3:378.1:332.12

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук

Територіальна організація вищої освіти України

Спеціальність 11.00.02 - економічна та соціальна географія

Січкаренко Кирило Олексійович

Київ-2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економічної та соціальної географії географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України, Заслужений діяч науки і техніки України Олійник Ярослав Богданович Київський національний університет імені Тараса Шевченка, декан географічного факультету, завідувач кафедри економічної та соціальної географії.

Офіційні опоненти:

доктор географічних наук, професор Любіцева Ольга Олександрівна Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри країнознавства і туризму;

кандидат географічних наук, професор Загородній Володимир Васильович Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, професор кафедри економічної та соціальної географії.

Захист відбудеться „24”січня 2011 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.07 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 03680, м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 2, географічний факультет, к. 312.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий „23” грудня 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор географічних наук, професор С.І. Іщук.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В Україні вища освіта є вагомим чинником людського розвитку й економічного зростання. Соціальна переорієнтація державної політики визначена одним із головних завдань економічного і соціального розвитку України, зниження якості освіти визнано актуальною проблемою у сфері людського розвитку. У зв'язку з цим виникає потреба в ефективній освітній політиці, спрямованій на підвищення рівня та якості освіти, зокрема вищої, та спроможній скоротити розбіжність між освітніми системами окремих регіонів (якість освітніх послуг, відповідність між спеціалізацією закладів і потребами ринку праці), інтеграція освітньої системи України у світовий освітній простір. Проблеми подолання територіальних відмін у наданні якісних освітніх послуг споживачам та пом'якшення територіальних диспропорцій у задоволенні потреб господарства у фахівцях різних спеціальностей залишаються невирішеними. Тому актуальність дослідження зазначених проблем зростає.

Прийняття ефективних управлінських рішень у галузі вищої освіти можливо на підставі науково обґрунтованого удосконалення взаємозв'язків між населенням, його розселенням і розміщенням вищих навчальних закладів, наукових установ, обслуговуючих підприємств, виробництва та органів управління. Відповідно виникає потреба у суспільно-географічних дослідженнях, спрямованих не лише на характеристику окремих компонентів системи вищої освіти держави, а й покликаних зробити оцінку освітнього комплексу як важливого чинника соціально-економічного розвитку України.

Розробка теоретико-методологічних положень територіальної організації вищої освіти України ґрунтується на працях з теорії суспільної географії, зокрема з територіальної організації галузей господарства, сфери послуг, які розкриті в роботах М.А. Абрамова, І.М. Дудника, С.О. Ковальова, Л.А. Меркушевої, М.М. Паламарчука, М.Д. Пістуна, М.І. Фащевського, Ю.Г. Саушкіна, О.Г. Топчієва, В.М. Юрківського; працях з територіальної організації освіти, викладені в розробках А.П. Катровського, В.В. Покшишевського, В.В. Стецького, Р. Кебули, Т.Ю. Мельниченко.

Суспільно-географічні дослідження в цьому напрямі активно проводилися у 80-90-х рр. ХХ-го ст., і нині, в умовах трансформаційних перетворень в Україні вони мають бути продовжені. Важливими є проблеми вдосконалення територіальної організації вищої освіти, суспільно-географічне дослідження окремих компонентів освітнього комплексу держави, а також її оцінка як вирішального чинника соціально-економічного розвитку України. Недостатня розробленість зазначених питань, фрагментарність наявних наукових досліджень, зміни у розумінні ролі вищої освіти, зумовлюють необхідність подальшої розробки теми. Це дає підстави визначити вищу освіту як об'єкт суспільно-географічного дослідження, зумовлює вибір теми, мети, завдання дисертаційної роботи, її структури.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася згідно наукової тематики досліджень кафедри економічної та соціальної географії географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема теми №06БФ050-02 «Суспільно-географічні основи досліджень регіональної екологічної безпеки» (номер державної реєстрації 0106U005754) та наукової тематики досліджень Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України «Економічний простір і динаміка розвитку продуктивних сил України» (номер державної реєстрації 0106U005191(39)0106 U005264(48)), «Дослідження проблем модернізації національного господарства в контексті світових тенденцій сталого розвитку» (номер державної реєстрації 0106U005193(39)0106U005261(48)).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є поглиблення теоретико-методичних основ суспільно-географічного дослідження системи вищої освіти, виявлення сучасних рис її територіальної організації та обґрунтування пропозицій щодо напрямів її удосконалення.

Досягнення поставленої мети передбачало постановку та вирішення таких завдань:

- розкрити суть поняття «територіальна організація вищої освіти»;

- розробити методичні підходи щодо вивчення вищої освіти та її територіальної організації;

- виявити чинники формування та розвитку територіальної організації вищої освіти України;

- розкрити особливості сучасної територіальної організації вищої освіти України, рівень освіти населення;

- визначити елементи територіальної структури системи вищої освіти України;

- здійснити типізацію регіонів за рівнем розвитку вищої освіти;

- обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення територіальної організації системи вищої освіти України.

Об'єкт дисертаційного дослідження - система вищої освіти України - структурний елемент її освітнього комплексу.

Предмет дослідження - територіальна організація системи вищої освіти України.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є фундаментальні положення сучасної суспільної географії. В його основу покладено системно-структурний підхід, що дозволив виявити склад, внутрішні і зовнішні зв'язки в системі вищої освіти, дію системи чинників на її територіальну організацію. Використовувались спеціальні та загальнонаукові методи. Загальнонауковими були: системний підхід, структурний аналіз, історичний метод, статистичні методи, графічні методи узагальнення даних (графіки динаміки, зіркові діаграми) та методи групування. У процесі дослідження використано спеціальні географічні методи: картографування (відображення територіальних відмін рівня освіти населення), описовий, порівняльно-географічний методи (визначення рівнів збалансованості економічного, людського розвитку і рівня розвитку системи вищої освіти).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

вперше:

- запропоновано суспільно-географічну інтерпретацію сутності системи вищої освіти України як цілісного, системного утворення, що сформувалася як функціональне поєднання кількох структурних складових, суміжних і допоміжних систем освіти, що забезпечують підготовку кадрів відповідної кваліфікації, здійснення наукових досліджень;

- розроблено типологію територіальних центрів вищої освіти за системою ознак (кількістю вищих навчальних закладів, їх значимістю та спрямуванням, площею зони обслуговування);

- концептуально обґрунтовано пріоритети розвитку системи вищої освіти України;

- виявлено та здійснено оцінку і групування чинників формування територіальної структури системи вищої освіти.

удосконалено:

- критерії оцінки стану системи вищої освіти на всіх рівнях її організації - загальнонаціональному (положення в освітньому просторі світу), регіональному (характеристика освітньої ланки суспільно-географічного району), локальному (характеристика територіального освітнього комплексу міста чи суспільно-географічного району України та системи вищої освіти як його складової);

- комплексний підхід до розв'язання наукової проблеми оптимальної територіальної структури розміщення вищих навчальних закладів у регіонах України, їх галузевий і відомчий розподіл.

отримали подальший розвиток:

- характеристика трансформаційних процесів, що відбуваються в системі вищої освіти України;

- комплексний аналіз ситуації у міжнародному освітньому просторі та визначення місця української освітньої системи у ньому.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні узагальнення та методологічні положення щодо специфіки територіальної організації системи вищої освіти України можуть бути використані державними установами для розробки нормативних документів і законодавчих актів щодо оптимізації мережі вищих навчальних закладів та підвищення ефективності їх функціонування, науково-дослідними установами при дослідженні сфери освіти на регіональному рівні, аналізі суміжних ланок економічної діяльності (сфери послуг, мережі наукових установ), вищими навчальними закладами при викладанні спецкурсів.

Напрацювання дисертаційного дослідження використані при розробці тем фундаментальних досліджень Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України: ІІІ-7-06(90) «Економічний простір і динаміка розвитку продуктивних сил України» (номер державної реєстрації 0106U005191(39)0106 U005264(48)) - автором викладені пропозиції щодо оцінки стану інноваційної діяльності вищих навчальних закладів України та запропоновані шляхи створення територіальних освітньо-наукових та освітньо-виробничих об'єднань як механізму пожвавлення інноваційних процесів в економіці на регіональному рівні; ІІІ-3-5(87) «Дослідження проблем модернізації національного господарства в контексті світових тенденцій сталого розвитку» (номер державної реєстрації 0106U005193(39)0106U005261(48)) - особистим внеском автора є аналіз сучасної ролі національної системи вищої освіти як вагомого сегмента економіки держави на шляху її трансформації у економіку знань та підвищення її конкурентоспроможності.

Особистий внесок здобувача. Виконане дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою, де всі наукові положення, прогнози, висновки щодо основних проблем функціонування вищої освіти України розроблені автором особисто. територіальний освіта україна

Апробація дисертації. Основні результати дослідження, викладені у дисертації, доповідалися й обговорювалися на наукових конференціях: X з'їзд Українського географічного товариства (Київ, 2008); п'ятій конференції «Шевченківська весна: сучасний стан науки - досягнення, проблеми та перспективи розвитку» (Київ, 2008); «Географічні проблеми розвитку продуктивних сил України» (Київ, 2007); «Молоді науковці - географічній науці» (Київ, 2007); «Шевченківська весна: сучасний стан науки - досягнення, проблеми та перспективи розвитку» (Київ, 2007); («Молоді науковці - географічній науці» (Київ, 2006).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано дев'ять наукових праць загальним обсягом 3,0 д.а. (всі належать автору), у тому числі 3 статті у фахових виданнях і 6 тез наукових доповідей в інших виданнях.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (164 джерела на 17 сторінках) і трьох додатків. Робота викладена на 164 сторінках тексту, містить 21 рисунок, 2 таблиці.

Основний зміст дисертаційної роботи

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади суспільно-географічного дослідження системи вищої освіти» обґрунтовано суспільно-географічну сутність системи вищої освіти, вивчено її структуру як об'єкту суспільно-географічного дослідження і розроблено методичні та методологічні основи.

Власне економіко-географічне дослідження системи вищої освіти розпочалося у 70-х рр. ХХ-го ст. До того часу вона розглядалася невідривно від сфери послуг у цілому. У 90-х рр. ХХ-го ст. та в перше десятиліття ХХІ ст. дослідження у цьому напрямі характеризується поглибленим, вузько направленим її вивченням, і зараз достатньо вивченою є система вищої освіти держави в цілому, окремі її регіональні освітні системи. Маловивченими є регіональна складова, виявлення розбіжностей, характерних тенденцій, специфічних особливостей окремих регіонів, причини нерівномірного розміщення закладів. За результатами дослідження виділено п'ять періодів досліджень територіальної організації вищої освіти і освітнього комплексу: 1) до початку 30-х років ХХ ст.; 2) від початку 30-х років до кінця 60-х рр.; 3) від кінця 60-х до 90-х років; 4) від проголошення незалежності до 2000-го року; 5) від 2000-го року до теперішнього часу.

Щодо сучасних суспільно-географічних досліджень, то виявлено такі основні тематичні напрями: 1) дослідження вищої освіти в розрізі регіонів - освітньо-кваліфікаційного рівня населення; 2) вивчення системи вищої освіти як компонента територіального суспільно-географічного комплексу; 3) врахування вищої освіти та взагалі освітянської системи як фактора при районному та міському плануванні; 4) вивчення об'єктів освітянської сфери в розрізі розміщення продуктивних сил; 5) дослідження освітянського центру як об'єкту сфери послуг.

Розглянуто суспільно-географічний зміст понять вища освіта, вищий навчальний заклад, освітній потенціал території. Досліджено інституційну основу функціонування системи вищої освіти, територіальну структуру, поняття мережі освітніх закладів, її компонентної структури, зв'язки в її межах, категорії територіального центру вищої освіти, освітнього потенціалу території.

Суть терміну „територіальна організація” визначено як результат і як процес взаємозалежного розміщення у просторі компонентів суспільно-географічного комплексу, що об'єктивно існує і підвладне певним законам.

Компонентна структура вищої освіти - це учасники освітнього процесу, між якими існують стійкі виробничі та інформаційні зв'язки; такими учасниками є вищі навчальні заклади III-VI рівнів акредитації, частково І-ІІ рівнів акредитації, методичні центри, наукові та державні установи (які безпосередньо задіяні у навчальний процес). Вища освіта представлена різною приналежністю освітніх закладів, адже більшість їх були засновані саме як профільні установи для забезпечення кадрами тієї чи іншої галузі промисловості чи людської діяльності; нині вони закріплені за понад як 20-ма урядовими установами, службами та міністерствами, хоча більшість підпорядковується Міністерству освіти, науки, молоді та спорту України. Функціональна структура комплексу вищої освіти представлена множиною зв'язків між її компонентами, часткою населення задіяного в навчальному процесі (як самих студентів, так і викладачів, співробітників), а відтак саме вона визначає роль системи в економічному житті.

Управлінська структура системи вищої освіти представлена трьома рівнями управління: загальнонаціональним, галузевим, регіональним, місцевим. Вона забезпечує стабільність існування усієї системи, спрямовує рух людських і матеріальних ресурсів, здійснює її регулювання відповідно до потреб сьогодення.

Систему вищої освіти (як структурного елемента освітнього комплексу) визначено як цілісне поєднання на певній території мережі закладів вищої освіти, а також безпосередньо пов'язаних з нею інших компонентів суспільно - географічного комплексу (як виробничої, так і невиробничої сфери), що забезпечують його функціонування і зазнають від неї (або ж спричиняють) суттєвий вплив.

Дослідження проведено в три етапи: підготовчий, аналітичний (основний та найбільш ємний) та синтетичний. Воно спирається в якості теоретичної та науково-методичної основи дослідження на загальнонаукову та загально географічну методологію, категорії суспільної географії, вчення про просторову організацію суспільства, поняття освітньої сфери та методи прийнятні для її вивчення.

Як основні наукові підходи у дослідженні використовуються діалектика, дедукція, індукція, системний підхід, абстрагування, моделювання, синтез, аналіз, порівняння і зіставлення. Визначальними критеріями дослідження є: комплексність, синтетичність і територіальність.

Протягом підготовчого етапу на основі літературних джерел фіксується стан дослідження системи вищої освіти, вивчаються результати попередніх досліджень, характеризується її економіко-географічна сутність, виявляються актуальні проблеми розвитку та нерозв'язані наукові задачі дослідження

Впродовж аналітичного етапу здійснюється дослідження усієї сукупності економіко-географічних проявів функціонування системи вищої освіти. Виділено такі напрями дослідження вищої освіти в межах дисертаційної роботи: 1) дослідження динаміки і рівня розвитку вищої освіти в регіонах держави та аналізу чинників її територіальної організації; 2) дослідження регіональних особливостей системи вищої освіти та аналіз її територіальної структури.

В межах синтетичного етапу дослідження розглянуто усі можливі варіанти подальшого розвитку територіальної організації системи вищої освіти. Запропоновано напрями вирішення нарізних проблем її розвитку з економіко-географічних позицій, розроблено прогноз розвитку територіальної організації системи вищої освіти, показників її діяльності.

У другому розділі «Чинники розвитку та територіальної організації системи вищої освіти України» досліджено етапи розвитку елементів територіальної структури вищої освіти України, розкрито вплив на неї системи чинників, розроблено їх класифікацію та механізм впливу.

Проаналізовано змістовну сутність та природу чинників, розроблено їх класифікацію. За походженням виділено внутрішні (колективна думка педагогічної спільноти, науковий поступ у педагогічній науці, внутрішня конкуренція освітніх послуг) і зовнішні (законодавчий чинник, політичний чинник, ринок праці, розвиток освітянської сфери, неоднорідність умов у регіонах, демографічна ситуація) чинники.

Історичний чинник включає в себе результат дії усіх умов і обставин, що впливали на розвиток освітньої сфери та зокрема вищої освіти протягом усього періоду його розвитку. До таких віднесено характер демографічної ситуації, політичні зміни у державі, зміни економічного устрою.

Виділено такі етапи становлення і розвитку територіальної структури вищої освіти України: 1) виникнення перших вищих навчальних закладів (до 1800 р.); 2) становлення класичних університетів (1800 -1900 рр.); 3) виокремлення галузевої вищої освіти (1901 - 1930 рр.); 4) період поширення повної грамотності і заснування радянської системи вищої освіти (1931 -1950 рр.); 5) розвиток радянської вищої освіти (1951 - 1990 рр.); 6) вища освіта за часів незалежності (1991 - до 2010 р.). В четвертий період система вищої освіти України набула рис, що притаманні їй сьогодні (кількість та спеціалізація вищих навчальних закладів, територіальна структура мережі, чисельність студентів).Останній період спричинив у ній принципові зміни: невідповідність структури підготовки студентів, територіальної структури вищої освіти країни вимогам реалій суспільного розвитку. Проміжок між 1996-2000 рр. стан системи вищої освіти можна охарактеризувати відновленням показників роботи освітянської системи.

Наступний період триває з 2000 р. по сьогодні: спостерігаються стійке зростання попиту з боку населення на освітні послуги на більшість спеціальностей.

Значна увага приділена аналізу впливу соціально - демографічних чинників: рівня урбанізації регіонів, густоти населення,рівнів народжуваності та смертності, віковій структурі населення, його природному руху. Ґрунтовно досліджено найбільші агломерації країни як центри вищої освіти.

Соціально - демографічний і економічний чинники є найбільш вагомими. Ними є рівень урбанізації регіону, густота населення, рівень міграції, коефіцієнт народжуваності, - всі вони прямо пропорційно діють на систему, спонукаючи її до зростання. До найбільш суттєвих чинників, що гальмують її розвиток, віднесено коефіцієнти смертності, кількість пенсіонерів, чисельність населення, його вікова структура, рівень народжуваності, смертності, основні макроекономічні показники. За результатами дослідження виявлено, що на формування контингенту студентів прямо впливає вікова структура населення Висока частка осіб у вікових групах 30-40 р. та 50 - 60 р. суттєво обмежує можливості до збільшення кількості абітурієнтів.

Серед інших чинників, що мають найвагоміший вплив на формування сьогоденної територіальної структури системи вищої освіти в Україні є густота населення, рівень урбанізації в регіоні, показник міжрегіональної міграції населення. Лідером за інтенсивністю міграційних потоків є м. Київ, де позитивний міграційний приріст в окремі періоди сягає 10 чол. на 1 тис. населення. Оскільки всі вищі навчальні заклади знаходяться в межах міст, то становлення структури вищої освіти корелюється з ступенем урбанізації у регіоні. Сильний вплив на територіальну структуру вищої освіти чинить її кадровий потенціал. Національний ринок праці безпосередньо формує суспільне замовлення на професії, таким чином визначаючи галузеву структуру підготовки кадрів. Вплив ринку праці на територіальну організацію вищої освіти відбувається як безпосередньо, так і опосередковано. Дефіцит кваліфікованих кадрів виділяється серед низки проблем, що стримують динамічний розвиток продуктивних сил країни. Його переживають всі без виключення державні та приватні промислові підприємства України.

Серед макроекономічних показників, що впливають на систему вищої освіти є такі: валова додана вартість в розрахунку на одну особу, заробітна плата, витрати населення і домогосподарств на освіту, доходи населення. Значимим чинником формування територіальної структури і функціонування системи вищої освіти України є попит на освітні послуги. Суттєвою категорією, що характеризує стан освітньої системи, є доступність освіти, тобто рівень доходів, сімейні обставини, житлові умови, фізичні можливості навчатися протягом п'яти років. Виділено економічну та територіальну доступність, а також можливість навчатися особам з обмеженими фізичними можливостями.

Попит населення на послуги середньої освіти стабільно високий - люди не мають альтернативи, адже норма про отримання середньої освіти для суспільства є обов'язковою. Попит на такі послуги повністю співпадає з відповідною віковою структурою. Для середньої спеціальної, професійної та вищої освіти ситуація не така лінійна. Вона залежить не лише від чисельності населення відповідного віку, а й від структурованості відповідно спеціальності, змісту навчання, вищого навчального закладу.

Найбільш наочними показниками попиту населення на послуги вищої освіти є конкурс при вступних іспитах і чисельність студентів очного і заочного відділень. За 1992-2000 рр. конкурс і чисельність студентів вищих навчальних закладів І - ІІ рівня акредитації скоротилися приблизно на чверть. Це відбулося через скорочення штату виробничих підприємств у 1992 - 1998 рр., падіння престижу виробничих професій та ін. У вищих навчальних закладах ІІІ - IV рівня акредитації ті ж самі показники зросли більш ніж у двічі (чисельність студентів обох відділень), а конкурс при цьому знизився на чверть. Відповідно можна констатувати про одночасне нарощування і кількості студентів, і кількості місць у вищих навчальних закладах.

Постійне підвищення вимог до якості робочої сили, що спостерігаються увесь період індустріалізації і особливо очевидними стали 15 - 20 років назад, а також поступова інтеграція країни в міжнародний економічний простір, його інституції і міждержавні утворення обумовлює без альтернативність цього процесу. За досвідом найбільш розвинених країн світу, висококваліфікована робоча сила та високий освітній рівень пересічного громадянина підвищує загальну конкурентоспроможність національної економіки.

Саме на вищу освіту, як головний фактор довготривалого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності як в загальнонаціональному вимірі (країна, виробниче об'єднання, підприємство) так і окремої особистості визнано на Лісабонському саміті Європейського Союзу (2000 р.). За тим же визнанням система вищої освіти вимагає суттєвого оновлення як матеріально - технічної бази вищих навчальних закладів - лабораторного та аудиторного фонду, умов праці та проживання викладацького корпусу та студентів. Також потребує оновлення зміст навчання.

Розглядаючи галузеву структуру фінансування навчання студентів, бакалаврів та магістрів відповідно до джерел (державне замовлення, кошти фізичних осіб) треба зазначити, що значних диспропорцій немає. Разом з тим існують значні регіональні розбіжності. Щодо видатків системи вищої освіти, то вони характеризуються значною часткою оплати праці. Загальною є тенденція нарощування участі приватного капіталу в освітній сфері та переважання змішаних форм сплати за навчання взагалі.

Фінансування освіти здійснюється з двох видів джерел: основних і додаткових. Останні 10 років спостерігається перерозподіл від джерел першої групи до другої. До додаткових джерел відносяться кошти за науково - дослідні роботи, доходи від реалізації власних (вироблених чи розроблених вищими навчальними закладами) виробів чи розробок, кошти за надання додаткових освітніх послуг, дотації місцевих бюджетів та спонсорська допомога. Напрямами внутрішньогалузевого перерозподілу коштів є дошкільна освіта, загальна середня освіта, позашкільна освіта, професійно-технічна освіта, вища освіта, післядипломна освіта.

Фінансування саме навчання студентів має декілька джерел: студентів, що навчаються за державним замовленням фінансує держава з бюджету відповідного відомства. Вищі навчальні заклади закріплені за Міністерством освіти, науки, молоді та спорту України фінансуються з державного бюджету, ті що закріплені за окремими державними відомствами з відведених їм коштів. Навчальні заклади, закріплені за регіональними владними структурами відповідно з обласних бюджетів. Навчання осіб за контрактною формою здійснюється за рахунок коштів зацікавлених фізичних чи юридичних осіб. Але при цьому кількість осіб що навчаються за контрактом не може становити більше 49% від зарахованих на перший курс. Кількість бюджетних місць визначається Міністерством освіти, науки, молоді та спорту України або іншими державними структурами, що мають в своєму складі освітні заклади.

Система фінансування навчання у вищих навчальних закладах, що практикується у державі, суттєво впливає як власне на сам навчальний процес в них, так і на організацію системи освіти, нарощування людського капіталу та економічне зростання. Існують дві принципово різні схеми фінансування. Перша є фактичним фінансуванням з державного (чи місцевого) бюджету навчання громадян; друга відповідно переносить тягар фінансування на інші суб'єкти, і коло конкретних платників може бути досить широке. Наприклад кошти юридичних осіб (власні кошти студентів чи запозичені, гранти та цільові освітні програми уряду чи підприємницьких об'єднань), кошти фізичних осіб (зацікавлених в поповненні кадрів суб'єктів господарської діяльності в країні), кошти громадських організацій, навчання студента в кредит (коштом власне навчального закладу).

У третьому розділі «Сучасний стан системи вищої освіти України та її територіальна організація» розкрито особливості сучасного стану та тенденції розвитку системи вищої освіти України, охарактеризовано її територіальну структуру, проблеми та перспективи розвитку, розроблені пропозиції щодо її оптимізації.

В межах дисертаційного дослідження сучасний стан системи вищої освіти України та її структури розглянуто в декількох аспектах: вивчення поширення вищої освіти серед населення країни; його часова та просторова динаміка, відмінності за віковою, статевою структурою населення, особливості окремих регіонів та сфер господарства. Розглянуто сучасні перетворення, що зазнає національна система вищої освіти, її функціональна та компонентна структури.

Виявлено такі основні тенденції: демократизація освітнього процесу та розширення доступу до освіти усіх категорій населення, розширення усього спектру освітніх послуг, розширення мереж навчальних закладів, але головне - підвищення вимог до освіти та зростання її значення. Щодо світового освітнього простору то слід виділити такі основні тенденції: активний експорт освітніх послуг країнами з найбільш розвиненою системою вищої освіти; зростаюча швидкість передачі і оновлення знань, умінь і навичок; активний розвиток існуючих дидактичних моделей і генерація нових, відкриття принципово нових можливостей навчання; перетворення сукупності національних замкнутих освітніх системи на єдину відкриту глобальну.

Впродовж другої половини 20-го ст. рівень освіти населення змінився докорінно: частка людей з повною вищою освітою збільшилась з 50 до понад як 150 осіб на 1000 населення. Особи з неповною вищою освітою становлять ще більш значну категорію. В гендерному відношенні різниця у кількості осіб з вищою освітою в відповідних вікових групах відсутня. Вікові відміни серед студентського контингенту також мають територіальні розбіжності.

Дослідження територіальної структури системи вищої освіти в дисертації здійснено у двох напрямах: дослідження особливостей структури системи вищої освіти і її функціонування на рівні регіонів. Власне територіальна структура системи вищої освіти, як вже зазначалося, характеризується нерівномірним розміщенням студентів та вищих навчальних закладів. Більшість областей мають один центр освіти регіонального значення (ним виступає обласний центр) та декілька центрів локального значення. Нині в Україні з поміж вищих навчальних закладів 3-4 рівня акредитації лише чотири мають понад 20 тис. студентів, 20 понад 10 тис. студентів і більш ніж 80 закладів мають контингент менший за 5 тис. студентів на очному і заочному відділеннях (в державному секторі). У секторі приватної власності ще менша частка закладів освіти має контингент більш ніж п'ять тис. студентів - два, і понад 100 менше тис. осіб.

У 2008-2009 навчальному році в державі було зареєстровано 920 вищих навчальних заклади, з яких 184 - університети, 58 - академії, 125 інститутів, 1 консерваторія, діяло 199 коледжів, 210 технікумів і 143 училища. Знаковим стало практичне зрівняння кількості вищих навчальних закладів приватної форми власності та державної (включаючи комунальну) - 225 проти 211.

Тенденції територіального розвитку системи вищої освіти України спричинені процесом трансформації національної економіки України, плином її суспільного і економічного життя. Найбільш значущі з них такі :

1) поступове збільшення чисельності студентів навчальних закладів ІІІ-VІ рівнів на фоні незначного збільшення студентів навчальних закладів І-ІІ рівнів; 2) загальне підвищення вимог до якості освіти; 3) постійна трансформація територіальної структури системи вищої освіти; 4) послідовний науковий поступ педагогічної наукової думки.

Основні пріоритети розвитку освітньої галузі на регіональному рівні мають бути: 1) формування у населення ціннісних категорій праці, освіти, культури; 2) спонукання освітніх закладів до більшої гнучкості своєї освітньої політики, індивідуалізації освітніх послуг, орієнтування на нарощування трудового потенціалу; 3) розширення переліку спеціальностей та можливостей населення щодо їх вибору; 4) створення сучасної багатоканальної моделі фінансування - відповідно до довгострокових потреб ринку праці; 5) впровадження механізмів що сприяли б доступності платних освітніх послуг широким верствам населення; 6) прискорення процесу впровадження новітніх інформаційних технологій і електронних засобів навчання у освітній простір.

Сучасні трансформаційні процеси у територіальній структурі вищої освіти недоречно розглядати окремо від світових освітніх тенденцій. Зв'язок з ними є значним, а всі найбільші вищі навчальні заклади країни зазнають їх впливу. Наразі спеціалістами з освіти виділено 5 принципових освітніх моделі - американську, англійську, французьку, німецьку та російську (колишню радянську). Вітчизняна система освіти та вищої освіти подібна до російської. Важливо зазначити, що остаточно утвердилися дві суттєві ознаки світового освітнього простору - він поліструктурний. У ньому відсутня єдина чітка ієрархічна будова, оскільки його складають неоднорідні та глибоко індивідуальні національні освітні системи. Такими є різноманітні структури - фонди, громадські і студентські об'єднання, а також має яскраво виражену територіальну залежність - групування та схожість суміжних національних систем, регіональний характер особливостей змісту та форми освітнього процесу.

Вагомою складовою вітчизняної освіти є міжнародна співпраця. Об'єктом міжнародної співпраці, інтеграції виступає саме система вищої освіти України. Вона проявляється у просуванні на світовий ринок національних освітніх послуг, зануренні у світовий освітній інформаційний простір, підвищені мобільності студентів та викладачів. Так, щороку понад 6 тис. студентів, викладачів і співробітників вітчизняних закладів виїздять до приблизно 60 країн світу для навчання та обміну досвідом. Відповідно майже 70 вітчизняних університетів приймають до 3 тис. викладачів, входження у міжнародні договори стосовно освіти, що виражається у приєднанні до урядових угод та декларацій, взаємне визнання дипломів, реалізація міжнародних освітніх проектів на території України.

Друга вища освіта (або післядипломна освіта) це той напрям, що виник саме через вищезгадані чинники, а саме необхідність безперервної освіти та часта зміна професії. В Україні такий напрям має додаткові фактори - завищена, диспропорційна частка людей з технічною та інженерною освітою. Вони впродовж ринкових реформ та спричинених ними перетворень у державі знайшли себе професійно в інших сферах. Тому через необхідність набувати нової спеціальності вдруге здобувають вищу освіту. Специфіка зарахування до вищих навчальних закладів - переважна більшість студентів потрапляють туди одразу після закінчення школи за вибором батьків, і відповідно коли така людина дорослішає, часто знаходить своє покликання в іншій сфері. Окрім цього в Україні існує поняття «престижних» університетів, тобто таких, які в громадській уяві надають найбільш ґрунтовну і актуальну освіту, і відповідно користуються найбільшою довірою роботодавців, популярністю на ринку праці. Слід підкреслити, що значна кількість молодих людей отримує свідомо спочатку диплом «престижного» університету після чого одразу отримує другу вищу вже за майбутнім фахом. Таким чином, до традиційних стимулів росту частки післядипломної освіти маємо ще декілька суто вітчизняних. Показники системи вищої освіти, як якісні так і кількісні продовжують зростати: нині система освіти України створює 20 млрд. гривень валової доданої вартості (з них 3 млрд. прибутку). Поступається освіта у структурі ВВП лише провідним видам економічної діяльності. В цей вид за останній рік було вкладено майже 1 млрд. грн. і тут зайнято 11.4% усіх працюючих у країні. Понад третина ваги усієї галузі освіти припадає саме на вищу, відповідно її зростання та економічна роль мають принципове значення для розвитку національної економіки.

Україна офіційно долучилася до Болонського процесу, впровадження елементів якого регламентовано планом дій, розроблених ініціативною групою спільно з єврокомісією. Приєднання до Болонського процесу накладає на країну - учасника обов'язок відповідати високим вимогам до якості освіти, технічного забезпечення процесу її отримання, тощо. В першу чергу під цим розуміється впровадження технологій швидкого обміну інформацією між учасниками освітнього процесу і введення на їх основі різноманітних форм електронної освіти. Широкого впровадження напрацьованих в освіті інформаційних технологій у інші сфери суспільної діяльності, зокрема державного управління, надання інтелектуальних послуг, розвиток «економіки знань» та активне інвестування у всі рівні підготовки кадрів. Існує система тестових показників, за якими оцінюється успішність дій країни на цьому шляху, зокрема співвідношення електронних (повністю комп'ютеризованих) навчальних курсів до традиційних, активність використання Інтернет ресурсів у навчальному процесі, тощо. Державні освітні органи мають надавати освітнім закладам значну автономію у прийнятті рішень, що підвищило загальну мобільність системи та ступінь її пристосовуваності до зовнішніх умов. Заохочувати приватні інвестиції зі сторони юридичних і фізичних осіб у важливі для держави сегменти сфери інформаційних технологій.

За визнанням освітянської спільноти, найбільш актуальним завданням перед системою вищої освіти України є підвищення якості підготовки кадрів. Як загальновизнані засоби досягнення цього називають впровадження нових технологій навчання з використанням глобальної комп'ютерної мережі, локальних освітніх і наукових мереж.

Висновки

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та авторське розв'язання важливого наукового завдання - удосконалення теоретичних та науково-методологічних положень формування територіальної організації вищої освіти України. На основі поведених досліджень сформульовано та визначено наукові положення та пропозиції:

1. Встановлено, що термін „вища освіта” має значну змістову ємність. Для суспільно-географічного дослідження найбільший інтерес має система освіти як компонент суспільно-географічного комплексу, а саме її територіальна і компонентна структура, рівень освіти населення. Базовим елементом системи є вищий навчальний заклад III-IV рівня акредитації. Уся сукупність вищих навчальних закладів утворює мережу. До системи вищої освіти раїни належить мережа вищих навчальних закладів, пов'язані з нею наукові, виробничі та адміністративні установи. Власне сама система вищої освіти сформована з низки регіональних систем, і є складовою національного освітнього комплексу. Вона включає в себе сталі та динамічні компоненти. Суттєвою її характеристикою є освітній потенціал регіонів країни.

2. Дослідження системи вищої освіти з позицій суспільної географії полягає у вивчені її територіальних центрів, аналізі регіональних розбіжностей, тенденцій функціонування та пошуку напрямів її оптимізації. У сучасних суспільно-географічних дослідженнях системи вищої освіти визначено п'ять основних тематичних напрямів: дослідження регіональних систем вищої освіти, вивчення системи вищої освіти як компонента інтегрального суспільно-географічного комплексу, вивчення систем вищої освіти при районному плануванні, дослідження її центрів у розрізі проблем розміщення продуктивних сил, наданні освітніх послуг.

3. Запропоновано проводити суспільно-географічне дослідження системи вищої освіти у три етапи: підготовчий, аналітичний, синтетичний. На підготовчому етапі на основі літературних джерел фіксується стан дослідження системи вищої освіти, вивчаються результати попередніх досліджень, науковий доробок попередників. Впродовж аналітичного етапу здійснюється дослідження усієї сукупності економіко-географічних проявів функціонування системи вищої освіти. В межах синтетичного етапу дослідження розглядаються всі можливі варіанти подальшого розвитку територіальної організації системи вищої освіти. Визначальними критеріями дослідження мають бути комплексність, синтетичність і територіальність.

4. Встановлено, що розвиток елементів територіальної структури системи вищої освіти України протягом історії відбувався в декілька етапів: виникнення перших вищих навчальних закладів, становлення класичних університетів, виокремлення галузевої вищої освіти, радянський період розвитку системи вищої освіти, розвиток вищої освіти у новий час. Виділено чотири характерні риси останнього періоду її розвитку.

Чинники, які впливають на формування та розвиток територіальної структури системи вищої освіти за спрямуванням дії поділені на зовнішні (зростання економіки, особливостей її розвитку та державної політики у сфері освіти) і внутрішні (колективна думка педагогічної спільноти, науковий поступ у педагогічній науці, внутрішня конкуренція освітніх послуг). За походженням виділяють: історичні, соціально-демографічні, економічні.

5. За даними дослідження найбільш вагомими чинниками розвитку територіальної організації системи вищої освіти України є економічні і соціально-демографічні.

До соціально-демографічних відносяться рівень урбанізації регіону, густота населення, рівень міграції, коефіцієнт народжуваності, вікова структура населення, рівень смертності, старіння населення, і їх дія за останні 20 років розбалансувала структуру мережі вищих навчальних закладів. З-поміж соціальних чинників особливо виділяється національний ринок праці. Для системи вищої освіти характерно збільшення вдвічі кількості студентів вищих навчальних закладів III - IV рівня акредитації. При цьому найбільша частка осіб з вищою освітою властива для регіонів з найвищим рівнем урбанізації.

Економічний чинник територіальної організації системи вищої освіти України включає значний перелік суб'єктів економічного процесу та макроекономічних показників, що чинять вплив на неї.

6. Виявлено декілька рівнів територіальної організації системи вищої освіти України: міжнаціональний, національний, регіональний, локальний. У її межах виділено шість освітніх зон, які сформувались довкола загальнонаціональних центрів вищої освіти: західна (Львів, Тернопіль,Івано-Франківськ), центральна (Київ, Черкаси, Житомир), північно-східна (Харків), південна (Одеса, Сімферополь), центрально-східна (Дніпропетровськ, Запоріжжя), східна (Донецьк, Луганськ).

Окрім них, виділено центри вищої освіти регіонального, локального та місцевого значення. Національний рівень у даному дослідженні представлений національною освітньою системою. Регіональний рівень представлений освітньою зоною, що об'єднує декілька суміжних областей з аналогічними показниками розвитку. Локальний рівень представлений населеним пунктом що має заклад вищої освіти.

7. Розкрито, що територіальна організація системи вищої освіти України є сформованою, чітко виділяються елементи територіальної структури, зв'язки між вищими навчальними закладами. Її ефективність знижують незбалансованість галузевої структури підготовки спеціалістів з потребами ринку праці, нереалізований потенціал співпраці українських вищих навчальних закладів з виробничими і науковими установами, їх співробітництва на міжнародному рівні, невідповідність їх розподілу між регіонами.

8. Наведено прогноз розвитку системи вищої освіти на період до 2020 р. Передбачені такі етапи її подальшого розвитку: 1) у період 2011-2017 рр. вона зазнає зниження основних показників (чисельності студентів, конкурсу серед абітурієнтів) через несприятливу демографічну ситуацію 1991-2001 рр., наслідки економічної кризи в Україні 2008-2010 рр. (зменшення надходжень за сплату навчання за контрактом, зниження асигнувань з державного бюджету); територіальна структура вищої освіти сповільнить темпи розширення, зупиниться процес відкриття філіалів та творення нових вищих навчальних закладів, кількість закладів та чисельність студентів стабілізуються на рівні 2009 р., на кінець періоду розпочнеться їх поступове скорочення. 2) На початку періоду 2018-2020 рр. розпочнеться і буде тривати надалі відновлення показників функціонування системи вищої освіти України, головним чином через наслідки покращення демографічної ситуації; територіальна структура почне суттєво змінюватися - кількість вищих навчальних закладів буде скорочуватись (шляхом укрупнення найменших), найбільш суттєво скоротиться мережа в регіонах країни (розпочне набувати рис, притаманних західноєвропейській моделі вищої освіти, коли основу системи становлять декілька десятків найбільших закладів, розташованих в міських агломераціях).

9. Розроблено основні напрямами оптимізації територіальної організації системи вищої освіти України: концентрація освітньої діяльності у найбільших центрах, укрупнення навчальних закладів, розвиток територіальних форм інтеграції освітньої діяльності з виробничими і науковими об'єднаннями. Її подальше реформування має відбуватись у напрямі наближення до освітніх систем найбільш розвинених країни: вона має складатись з 80-100 вищих навчальних закладів (університетів, академій, інститутів) чисельністю не менше 2 тис. осіб на обох відділеннях (загальна чисельність студентів вищих навчальних закладів III-IV рівня акредитації має не перевищувати 300 тис. осіб), пропорційно розміщених по регіонах країни, за набором спеціальностей орієнтованих на потреби місцевих ринків праці, тісно пов'язаних з регіональними підприємствами, організаціями, іншими суб'єктами економічної діяльності.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Статті у наукових фахових виданнях

1. Січкаренко К. О. Вища освіта України: регіональний аспект дослідження / К. О. Січкаренко // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова: Серія 4 «Географія і сучасність». - К., 2006. - Випуск 16 (6). - С. 176-185.

2. Січкаренко К. О. Навчання іноземних студентів в Україні: тенденції, регіональна структура, провідні освітянські центри / К. О. Січкаренко // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова: Серія 4 «Географія і сучасність». - К., 2007. - Випуск 17. - С. 152-158.

3. Січкаренко К. О. Територіальна структура вищої освіти України: суспільно-географічний аналіз / К. О. Січкаренко // Економічна та соціальна географія. - К., Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2007. - Випуск 57. - С. 159 -167.

Матеріали наукових конференцій

4. Січкаренко К. О. Відповідність підготовки кадрів вищою школою розвитку продуктивних сил України та суспільного поступу держави / К. О. Січкаренко // Географічні проблеми розвитку продуктивних сил України (матеріали IV Всеукраїнської наукової конференції). - К., Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2007. - С. 71-72.

5. Січкаренко К. О. Вища освіта України у географічному вимірі / К. О. Січкаренко // Матеріали наукової конференції «Молоді науковці - географічній науці». - К., Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2006. - С. 173-176.

6. Січкаренко К. О. Географія розширення міжнародної співпраці української вищої освіти / К. О. Січкаренко // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Шевченківська весна» (Частина 1, Том 1). - К., Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2008. - С. 128 - 130.

7. Січкаренко К. О. Міжнародне співробітництво українських університетів: регіональні тенденції / К. О. Січкаренко // Матеріали наукової конференції «Молоді науковці - географічній науці». - К., Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2006. - С. 147 - 149.

8. Січкаренко К. О. Вища освіта України: освітні послуги та ринок праці / К. О. Січкаренко // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Шевченківська весна» (Випуск 5, Частина 1). - К., Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2007. - С. 265 - 267.

9. Січкаренко К. О. Територіальний освітній комплекс / К. О. Січкаренко // Географія в інформаційному суспільстві (збірник наукових праць), Т. 4. - К., Українське географічне товариство, 2008. - С. 377-378.

Анотація

Січкаренко К.О. Територіальна організація вищої освіти України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за спеціальністю 11.00.02. - економічна та соціальна географія. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2010.

У дисертації розроблено теоретико-методологічні засади дослідження територіальної організації вищої освіти України як поєднання в межах території вищих навчальних закладів та обслуговуючої інфраструктури. Розкрито її суспільно-географічну сутність, особливості формування й розвитку, розроблені методичні та методологічні засади дослідження.

Проведено аналіз історичних передумов її виникнення і розвитку як складової освітнього комплексу та інтегрального суспільно-географічного комплексу. Здійснено оцінку факторів її розвитку, нинішнього її стану на державному та локальному рівнях. Виділено окремі групи факторів: історичні, соціально-демографічні, економічні. Досліджено елементи територіальної організації вищої освіти України - освіті центри локального, регіонального і місцевого значення.

Розроблено типізацію регіонів України відповідно до ступеня розвитку їх систем вищої освіти, розкрито причини нерівномірного регіонального розподілу її компонентів. Запропоновано суспільно-географічне зонування території країни відповідно до особливостей розвитку вищої освіти.

Обґрунтовано шляхи подальшого розвитку системи вищої освіти України. Запропоновано практичні підходи до вдосконалення її територіальної організації.

Ключові слова: вища освіта, мережа навчальних закладів, освітня діяльність, центр вищої освіти.

Аннотация

Сичкаренко К.А. Территориальная организация высшего образования Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата географических наук по специальности 11.00.02. - экономическая и социальная география. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2010.

В диссертации разработаны теоретико-методологические основы к исследованию территориальной организации высшего образования Украины как объединение в пределах территории высших учебных заведений и обслуживающей инфраструктуры. Раскрыто ее общественно-географическую сущность, особенности формирования и развития, разработаны методические и методологические основы исследования.

Проведен анализ исторических предпосылок ее возникновения и развития как составной образовательного комплекса и интегрального общественно-географического комплекса. Осуществлена оценка факторов развития, нынешнего ее состояния на государственном и локальном уровнях. Выделены отдельные группы факторов (исторические, социально-демографические, экономические), установлено решающую роль уровня экономического развития на функционирование элементов территориальной структуры системы высшего образования Украины.