Методи дослідження. Вивчення карсту здійснювалося за допомогою таких методів: морфографічного, морфометричного, вікових рубежів, дистанційного (підготовчий етап), фотографічного, фітоіндикаційного, польових спостережень, опитування населення (основний етап), картографічного (заключний етап).

Морфометричний метод застосовувався при вивченні розмірностей форм рельєфу (довжина, ширина, абсолютна та відносна висоти тощо).

Метод вікових рубежів оснований на вивченні різноманітної геологічної та палеогеографічної інформації, зокрема аналіз геологічних розрізів (кар'єри, природні відслонення) дав змогу визначити геологічний вік похованих карстових форм.

Суть фітоіндикаційного методу полягає у встановленні типів рослинних угрупувань та їхньої приуроченості до певних форм карстового рельєфу. Рослинний покрив є одним з найбільш чутливих, динамічних і чітко простежувальних індикаторів.

Метод польових спостережень (дослідження проводилися протягом 2001-2003 років) включав детальну карстологічну зйомку на ключових ділянках. Польові спостереження були націлені на вивчення геологічної будови території, особливо будови сульфатної товщі, встановлення генезису карстових утворень і динаміки рельєфу.

2. Природні умови розвитку карсту

2.1 Фізико-географічні умови розвитку карсту

Природні умови є сприятливими для розвитку карсту Придністров'я.

2.1.1 Клімат

До показників клімату, що впливають на розвиток карсту, відносять кількість опадів, температурний і вітровий режими та коефіцієнт вологості.

У межах території дослідження випадає близько 700 мм опадів на рік. Для розвитку карсту має значення не тільки, скільки випало опадів за рік, але і їхній розподіл за порами року. З них 480 мм - у теплий період, що сприяє інтенсивному розвитку карст.

На розвиток карстових процесів впливає також розподіл опадів за елементами рельєфу. Найбільша їхня кількість нагромаджується, як правило, у від'ємних формах рельєфу, що призводить до вилуговування гіпсоангідритів (карстових лійок).

Температурний режим території на розвиток карстоутворення впливає прямо і пропорційно через гідрологічний режим поверхневих і підземних вод. Встановлено, що підвищення температури до 23?С, є найсприятливішою передумовою для розвитку карстових процесів. При зазначеній температурі спостерігається інтенсивне розчинення гірських порід.

2.1.2 Рельєф

Одним із провідних чинників, які впливають на розвиток карсту, є рельєф. Саме від типів і форм рельєфу, від топографічної поверхні залежить поширення та інтенсивність карстового процесу. При рівній або слабо хвилястій поверхні атмосферні води стікають з меншою швидкістю, більше просочуються вглиб масиву, вилуговуючи породи.

На території Придністров'я розвиток карстових форм приурочений до слабо розчленованих ділянок і характеризується різною амплітудою відносних висот (до 90 м район Придністровське Опілля, до 200 м Придністровське Поділля - Чернелицький блок, до 30 м у Новоселицькій улоговині - район Мамалиги).

Основними орографічними елементами території дослідження є річкові долини й розміщені між ними вододіли. Мінімальні абсолютні висоти території простежуються вздовж русел Дністра і Пруту, вони становлять 170 - 200 метрів. Найвизначніші підвищення спостерігаються в східній, південній і північній частинах, їхні абсолютні висоти досягають 350 метрів і більше. Північна і південна частини характеризуються хвилясто-пластовим рельєфом. Частина орографічних одиниць витягнута з північного заходу на південний схід. Територія Придністров'я розчленована долинами численних постійних і тимчасових водотоків, балками, ярами. Відносні перевищення висот тут коливаються від 60 - 80 до 100 метрів і більше. Східна частина більш горбиста порівняно з північною і південними частинами межиріччя і репрезентована східчасто-платоподібним підвищенням.

Серед форм карстового рельєфу переважають прості і складні лійки, карстові яри і карстові долини невеликих рік - Грушки, Вікна, Берестки та інших. Тут трапляються “зникаючі” ріки (Ігриський потік), озера в районі сіл Озеряни, Розсохач, Острівець, Тишківці.

2.1.3 Геологічна будова

У геологічній будові території дослідження беруть участь відклади палеозою, мезозою, кайнозою. Слід зазначити, всі ці утворення поширені вкрай нерівномірно. Найдавнішими породами, що виходять на денну поверхню, є відклади силуру та девону. Відклади девону виходять на поверхню у долині ріки Дністер (с. Нижнів, Незвисько).

На крейді залягають палеогенові, неогенові і четвертинні відклади. Найбільшу роль у розвитку карсту на цій території відіграють утворення неогенової системи. Відклади неогену на території дослідження залягають горизонтально або майже горизонтально з невеликим нахилом на південь і південний схід. У межиріччі ці породи домінують і представлені двома відділами -- міоценом (N₁) і пліоценом (N₂). У міоценовому відділі виділяють баденський (опільська, тираська і косівська світи) і сарматський яруси.

Опільська світа (N_{1 ор}) розвинута на платформі і утворює вододіли.

Відклади тираської світи (N_1ts) залягають трансгресивно на відкладах нижньобаденського під'ярусу і поширені на вододільних підвищеннях залягають на глибинах до 20 - 30 метрів. Ця світа складена гіпсами, ангідритами з прошарками і лінзами глин.

Сульфатна товща у межах території дослідження поділена на два горизонти: верхній - гіпсовий, нижній -- ангідритовий, при цьому виявлено, що найбільш закарстованими є крупнокристалічні гіпси верхнього горизонту. Співвідношення ангідриту і гіпсу у сульфатній товщі визначається потужністю покривних відкладів, чим глибше залягає гіпсоангідритова товща, тим більший у ній вміст ангідриту, а вміст гіпсу менший і, навпаки. Сульфатна товща залягає субгоризонтально з похилом на південь та південний схід, що співпадає з загальним похилом усієї території.

На території Придністров'я обводненість тираської світи неоднакова і залежить від потужності покривних відкладів, фільтраційних властивостей покривних та підстильних порід, умов дренування, зокрема сульфатної товщі, припіднятості чи опущеності залягання блоків гіпсоангідритових порід, похилу порід, що карстуються. Найсприятливіші гідрогеологічні умови для розвитку карсту у межах досліджуваної території спостерігаються у місцях малопотужних небронюючих покривних відкладах, при сприятливих фільтраційних властивостях як покривних, так і підстильних порід, частковому дренуванні сульфатної товщі, а також її похилому заляганні. Основними водотривами виступають підстильні мергелисті верстви крейди та літотамнієві вапняки нижнього бадену, а у покривних відкладах - потужні глини верхнього та ратинські вапняки середнього бадену, які сповільнюють розвиток карсту.

2.1.4 Ґрунтово - рослинний покрив

Вплив ґрунтово-рослинного покриву на розвиток карстових процесів двоякий. Ґрунтовий покрив збагачує води мінеральними кислотами (утворюються при окиснені мінералів, катіонному обміні або при біохімічних процесах) і органічними кислотами (мурашина, оцтова, гумінова), які посилюють їхню агресивність, рослинність -перешкоджає змиванню покривних відкладів з поверхонь масивів і утворенню потужних потоків води, що спрямовані у заглиблення поверхневих карстових форм, які проникають через понори і тріщини на їхньому дні. Окрім того, трав'яниста рослинність закріплює схили лійок, у такий спосіб призупиняючи розвиток процесу змиву ґрунту, зберігаючи породи, що карстуються, від вивітрювання і карстоутворення. Однак вплив деревної рослинності на розвиток карсту проявляється в тому, що вздовж кореневих ходів дерев, які розчленовують товщу закарстованих вапняків, гіпсів, крейди, створюються сприятливі умови для проникнення вод атмосферних опадів.

Отже, ґрунтовий покрив збагачує води органічними кислотами, а рослинний - перешкоджає змиву покривних відкладів, закріплює схили лійок, розчленовує товщу закарстованих гіпсів, що створює необхідні умови для проникнення атмосферних вод.

3. Морфологія, генезис та поширення карстових форм

3.1 Класифікація поверхневих утворень

У межах території дослідження виявлені усі типи карсту: похований, покритий, задернований, голий. Найпоширенішим типом карсту є покритий, рідше трапляються задернований та голий. Похований карст виявлений у кар'єрах, де представлений похованими лійками.

Приуроченість поверхневих карстових форм до типів карсту

Розміщення карстових форм на території Придністров'я, а саме у північній та, фрагментарно, у південній частинах, обумовлене виходом і неглибоким заляганням до поверхні гіпсоангідритових порід тираської світи неогену.

За даними досліджень Л. Ковальської серед поверхневих форм переважають лійки, що мають 5 - 25 метрів у діаметрі, круглі й овальні у плані. Найбільш закарстованими на межиріччі є такі регіони як: Ганусівка-Ямниця - 86 шт/км², Тлумач-Городенківська улоговина - 110 шт/км², Чорний потік - 90 шт/км². До середньозакарстованих слід віднести такі ділянки: Миловання. Тут густота карстових лійок становить від 40 до 80 шт/км². Слабо закарстованими (до 40 шт/км²) є Городенківський масив. Карстові лійки розміщені на нахилених поверхнях мають асиметричну будову з крутим схилом протилежним до загального падіння поверхні. За генезисом лійки поділяються на карстово-суфозійні, провальні та форми поверхневого вилуговування. Найпоширенішими серед них є карстово-суфозійні.

Лійки поверхневого вилуговування (корозійні) утворюються на ділянках голого або задернованого сульфатного карсту внаслідок розчинення та винесення, переважно у розчинному стані, через підземні канали вилужених на поверхні гіпсів. Лійки поверхневого вилуговування трапляються у селах Олеша, Ісаків, Бабин. Розміри цих лійок досягають від 8 - 15 до 25 - 40 - у діаметрі і від 3 - 8 до 15 - 20 метрів глибини. Їх кількість на території Подільського Придністер'я незначна і не перевищує 15 % від загальної кількості лійок.

Провальні лійки (гравітаційні) також не мають широкого розповсюдження у регіоні. Кількість таких лійок на ділянці Тлумач - Озеряни становить 10-15 % від загального числа. В утворенні провальних лійок простежується декілька етапів (стадії) розвитку.

Карстово-суфозійні лійки (просочувально-корозійні) характерні для районів, де гіпси перекриті піщано-глинистими відкладами. Вони утворилися внаслідок вимивання низхідним потоком поверхневих вод піщано-глинистого матеріалу із покриву у розширені (завдяки карстовим процесам) тріщини сульфатних порід. Одночасно з вимиванням відбувається поступове просідання пухких покривних відкладів у порожнину, утворену у покрівлі гіпсів. Вони мають значне поширення у цьому карстовому районі. Густота їхня (біля с. Вікно) досягає 60 шт/км², а загальна кількість - до 70 % від усього числа лійок.

Як самостійними, так і ускладнювальними поверхневими карстовими формами, що трапляються на території дослідження, є карри.

Карри репрезентовані заглибленнями різної форми (жолоби, борозни тощо) на поверхні гіпсів, розділених скельними виступами. Вони приурочені до тріщинуватих гіпсоангідритових порід, які виходять на поверхню. Карри в генетичному аспекті можна поділити на: 1) оголені - форми виникли на оголеній поверхні гіпсоангідритових порід; 2) покриті - форми виникли під ґрунтово-рослинним покривом. За формою поперечного профілю карри поділяють на: V-подібні, жолобкоподібні, U-подібні.

Поверхневі карстові форми

Рис. 3.1 Схема класифікації поверхневих карстових форм Придністров'я (на прикладі лійок та каррів) за Л. Ковальською

3.2 Класифікація підземних карстових форм

В основу морфогенетичної класифікації підземних форм межиріччя нами покладені такі принципи: а) загальна фізико-географічна картина розвитку підземних форм; б) спосіб утворення підземних форм рельєфу. Підземний карст охоплює глибинні утворення, частково заповнені або незаповнені відкладами, майже не виражені у сучасному рельєфі. Такі форми виявлені внаслідок провалів бурових інструментів у підземні порожнини, а також під час локальних землетрусів. Про їхнє існування свідчить наявність виходів потужних джерел з сульфатної товщі. На території Придністров'я підземний карст має локально-групове поширення.

Серед підземних форм типовими є середні (L до 100 м, S до 250 м²) та великі (L до 500 м, S до 1000 м²) печери. Їхній вхід, здебільшого, має вигляд лійок-понорів та провалів. На півночі території входи печер, здебільшого, приурочені до абсолютних відміток 200 - 260 м, а на півдні межиріччя - 180 метрів.

Глибинні карстові форми за морфогенетичними ознаками можна поділити на щілини, канали і печери. Щілини у гіпсоангідритових товщах Придністров'я спостерігаються у печерах, на стінках кар'єрів чи відслонень. Простягаючись у різних напрямках, щілини створюють досить складну мережу перетинів. Часто вони переходять у вертикально нахилені і горизонтальні канали шириною до 0,5 м.

Канали - це округлі (діаметром 1 - 4 м) та витягнуті (до 10 - 12 м) порожнини. Днища каналів досить часто заповнені піщано-глинистим матеріалом. На східній і південній стінках кар'єру можна спостерігати низку каналів, з'єднаних зі складними підземними формами.

Печери - це різноманітні за формою та розмірами підземні утворення. Вони бувають заповнені, частково заповнені і незаповнені. Повністю заповнені утворення мають глинисте чи піщано-глинисте заповнення з незначними уламками гіпсів, вапняків та гальки.

Підземні карстові утворення за генезисом поділено на ерозійно-корозійні та гравітаційно-корозійні форми. Серед них переважають ерозійно-корозійні утворення. Морфологія печер Придністров'я визначається тріщинуватістю сульфатних порід (тектонічною, літологічною), гідрогеологічними умовами їхнього формування. Окремі печери на правобережжі Дністра приурочені до тектонічних порушень флексурного типу, інші - до припіднятих тектонічних блоків, обмежених розломами.

Щодо закономірності поширення карсту встановлено, що карстові форми спостерігаються тільки у північній та фрагментарно у південній частинах, що зумовлено виходом і неглибоким заляганням до поверхні (завглибшки до 30 м) гіпсоангідритових порід тиранської світи неогену. Для виникнення карсту необхідні породи, що карстуються. У межах Придністров'я найбільш розчинними є гіпси.

Найзакарстованішими на території дослідження є такі регіони: Тлумач - Городенківська улоговина (110 шт/км²), Чорний потік (90 шт/км²). До середньо закарстованих слід віднести такі ділянки, як: Миловання, Рогинсько-Острівецьку. Тут густота карстових форм становить від 40 до 80 шт/км². Слабо закарстовані масиви (до 40 шт/км²) - це Городенка, Дарницька [21].

Порівнюючи карту ступеня закарстованості з картосхемою густоти ерозійного розчленування, виявили, що сильно закарстованим територіям відповідають ерозійно помірно розчленовані (1,0 - 1,4 км/км²), середньо закарстованим - слабо розчленовані (0,5 - 0,9 км/км²) і слабо закарстованим - середньо розчленовані (1,5 - 2 км/км²) ділянки[21].

На території дослідження найбільша кількість лійок (понад 110 шт/км²) виявлена у Тлумацькому карстовому районі Чортівецького підрайону. Зумовлено це відсутністю бронюючого горизонту, близьким заляганням до поверхні гіпсоангідритової товщі і значною площею водозбірного басейну поверхневих вод.

Підземні форми

Рис. 3.2 Схема класифікації підземних форм (на прикладі печер) за Л. Ковальською

Не менш розповсюдженими поверхневими формами є карри. Карри поширені на схилах та у лійках, де на поверхню виходять корінні породи. Карри у межах межиріччя мають групове розміщення і характеризуються різною щільністю (від 10 шт/км² - с. Грушка, до 100 шт/км² - Дарабанівський мис, с. Думка). Найбільші за розмірами карри трапляються поблизу с. Озерян. Вони здебільшого є другорядними елементами рельєфу, що ускладнюють певну форму рельєфу[21].

Відомості про розміщення входів до печер за висотою місцевості знаходиться на абсолютній висоті 200 -260 м (басейн Дністра). Найбільша густота порожнин виявлена при помірній та незначній розчленованості. Із збільшенням горизонтального розчленування рельєфу об'єм пустот зменшується. Це пояснюється передусім їхнім перетворенням, яке проявляється у з'єднанні підземних порожнин з поверхневими карстовими формами, що простежуються за розміщенням провалів, утворенні сліпих долин тощо.

4. Розвиток карстових процесів

4.1 Епохи карстоутворення

Враховуючи умови розвитку, у тому числі й обстановки формування підземних вод міоценового комплексу, на межиріччі можна виділити п'ять основних епох карстоутворення. Перша епоха розпочалася у пізньому бадені, друга - у пліоцені, третя - ранньому плейстоцені, четверта - пізньому плейстоцені. Активізація карсту, зумовлена впливом господарської діяльності людини, дає змогу виділити п'яту епоху - голоценову (сучасну).

Епохи карстоутворення

Враховуючи морфологічні особливості карстових утворень, серед поверхневих та підземних форм можна виділити: юні, молоді, зрілі утворення. Критеріями визначення є: крутизна схилів, характер водовідвідного каналу, обводненість, задернованість або залісненість цієї форми.

Порівняння особливостей орієнтації розміщення лінійно витягнутих карстових форм з орієнтацією тріщин міоценових дало змогу стверджувати, що тріщинуватість у сульфатних породах зумовила виразну спрямованість їхнього планового розміщення, чітко виявлену на аерофотознімках. Мережа лінеаментів, зафіксована у карстовому рельєфі відображає тріщинну структуру сульфатної товщі.

Формування найбільших ерозійно-корозійних печер відбулося внаслідок підруслового перетоку висхідних артезіанських вод сеноман-силурійського водоносного горизонту в умовах глибокого залягання сульфатної товщі, яка знаходиться значно глибше дренувального рівня. Свідченням цього виступають колодязі, системи ходів знизу та наявність вапнистого туфу на стелі печер. Постійність рівня напірних вод зберігається завдяки великій площі артезіанського басейну. На правобережжі Дністра утворення підземних карстових форм пов'язане з циклами піднять і стабілізації території, врізанням річкової мережі та зниженням рівнів підземних вод. Багатоповерховість печер зумовлена ярусним розміщенням спелеологічних тріщин. Формування лабіринтових структур пояснюється різновіковою зміною тріщин різних напрямків і переорієнтації стоку. За простяганням підземні порожнини у басейні Дністра мають азимути 120-300є, 30-210є, 0-180є.

У сучасному розвитку карстових систем виділяємо два відмінних процеси - природний та прискорений. На сьогодні прискорений карст охоплює південну та, частково, північну частини межиріччя. Найбільше впливає на прискорений розвиток карсту розроблення кар'єрів. Додатковий вплив на активізацію карстового процесу мають сільськогосподарське використання території, прокладання доріг, будівництво споруд тощо.

За результатами дешифрування аерофотознімків 1952 - 1986 років, польових та картографічних досліджень встановлено природно історичні та антропогенно зумовлені зміни, що проявилися у ліквідації карстових форм на окремих територіях, а також позначилися появою на інших.

4.2 Регіональні особливості карсту

У Подільській карстовій області локальний розвиток поверхневих та підземних карстових утворень пов'язаний з порушеним (розривним) поширенням порід, що карстуються. Так, виділено Тисменицький, Тлумацький, Придністерський карстові райони.

Тисменицький карстовий район охоплює територію, обмежену зі сходу розломом, уздовж якого протікає ріка Тлумачик, на півдні межа проходить по лінії Тисмениця - Тлумач, з сходу вздовж рік Ворони та Бистриці, на півночі по ріці Дністер. Площа району становить близько 264 км². З них на території, що піддалися поверхневому закарстовуванню, припадає 36 км². Район характеризується покритим, задернованим та оголеним типами карсту. Найпоширенішим типом карсту є покритий. Задернований тип карсту має локальне поширення і приурочений до полого нахилених ділянок (околиця с. Ямниця). Оголений карст трапляється на крутих схилах річкових терас (урочище Малиновище). Типовими поверхневими формами на території Тисменицького карстового району є лійки, колодязі, сліпі долини, карри, гіпсові останці та пасма. Усі поверхневі утворення різні за генезисом та віком, однак на межиріччі переважають лійки карстово-суфозійного та карри ерозійно-корозійного типів. Лійки здебільшого приурочені до схилів та вододілів. Карри, зазвичай, ускладнюють морфологію лійок, колодязів та блоків гіпсоангідритових порід з оголеною поверхнею. Підземні форми репрезентують печери, ніші. У Тисменицькому карстовому районі виділяємо Колодіївський, Узинський, Милованський підрайони.

Тлумацький карстовий район знаходиться у центральній частині Проиднісров'я. Площа району становить 960 км². З них ділянки, що піддалися закарстовуванню, - 740 км². У районі трапляються покритий та оголений типи карсту. З поверхневих форм є лійки, карри, тунелі, мости, арки, карстові озера тощо. Типовими формами є лійки різного генезису та віку. Лійки здебільшого приурочені до схилів терас та Тлумацько-Заставницької улоговини. Район у спелеологічному плані недостатньо вивчений. Специфіка району зумовлена строкатим набором природних та антропогених підземних форм, наявністю натічних утворень тощо. Унікальність спелеологічного району зумовлена у знайдені залишків культури пізнього палеоліту. До складу Тлумацько-Городенківського району відносимо Олешівський, Чернелицький, Чортівецький підрайони.

Придністерський карстовий район займає площу майже 696 км². З них на закарстовані території припадає близько 560 км². Район розміщений у північній частині Придністров'я і простягається з заходу на схід уздовж ріки Дністер. Район характеризується покритим, задернованим та оголеним типами карсту. Поверхневі форми репрезентовані лійками, каррами, карстовими джерелами та озерами, гіпсовим мисом тощо. Типовими формами є карстово-суфозійні та блюдцеподібні лійки. До складу Придністерського карстологічного району входять Кадубівський, Баламутівсько-Рухотинський, Дарабанівський підрайони.

4.3 Оцінка екологічного стану закарстованих територій

Наявність порід, що карстуються на поверхні чи у надрах призводить до істотних гідрогеологічних, гідрологічних і інженерно-геологічних змін території. Експлуатація закарстованих ділянок, пов'язаних з функціонуванням місцевих сміттєзвалищ у районах інтенсивного поверхневого закарстовування, використанням печер як екскурсійних об'єктів тощо, зумовлює дестабілізацію екологічної ситуації. Необхідність геоекологічного вивчення карсту території Придністров'я є очевидна. Аналіз фондових матеріалів "Західукргеології" та опублікованих праць В. Коржика, Г. Рудька, Я. Кравчука, І. Ковальчука, А. Мельника засвідчує, що проблема екологічного вивчення карсту, у межах Івано-Франківської області, є недостатньо висвітлена і потребує детального дослідження.

Серед невирішених проблем є екологічний стан вод сульфатної товщі, які забруднюються внаслідок створення несанкціонованих об'єктів у межах карстових форм, вплив екскурсійного навантаження на карстові утворення, бактеріологічний стан вод середньо баденського водоносного горизонту, руйнування ґрунтового покриву, у межах карстових форм тощо.

Небезпечна екологічна ситуація, пов'язана зі забрудненням підземних вод властива таким населеним пунктам: Ганусівка (Тисменицький район) та Озеряни, Вікняни (Тлумацький район) Івано-Франківської області. До початку 80-х років минулого сторіччя навіть міське звалище районного центру Заставна розміщувалось у великій карстовій лійці з діючим понором - отвором який вів безпосередньо у підземну галерею (печеру). Тому одна із важливих екологічних проблем закарстованих території - невідповідність санітарно-бактеріологічних норм.

Одним із небезпечних проявів екологічної кризи на інтенсивно закарстованих ділянках Придністров'я є прискорений процес руйнування і деградації ґрунтового покриву. Під час інтенсивних дощів, з периферії особливо великих за розмірами карстових утворень, відбувається змивання та транспортування гумусового горизонту всередину сульфатної товщі, що призводить до втрати родючості ґрунту. Прикладом таких ділянок можуть слугувати поля сіл Грушка, Озеряни, Узин. У північно-східній околиці села Рингач Новоселицького району, під час утворення провалу, на глибину 20 метрів за секунди “впало” щонайменше 3000 м³ ґрунту, що еквівалентно 7000 тоннам.

Слід також відзначити екологічну ситуацію печер Придністров'я. Значний вплив екскурсійного навантаження може призвести до забруднення екосистеми підземного ландшафту. Головними факторами антропогенного забруднення печер стають: вплив екскурсійного відвідування (зумовлений великою кількістю відвідувачів); спорудження іншого входу тощо. Саме ці чинники призводять до температурного, фізичного, хімічного та біологічного забруднення. Прикладом забруднень можуть слугувати печери Тлумацького та Тисменицького карстових районів. Основне завдання спеціалістів-екологів - це розроблення попередніх рекомендацій щодо раціональної експлуатації спелеоресурсів.

Недостатньо вивчені екологічні особливості підземних форм, які слугують притулком для перебування чисельних популяцій кажанів. Сьогодні, спостерігається тенденція до зменшення їхньої кількості численних осілих видів. Тому потрібно розробити і вжити заходи з охорони цих видів, а також і карстових об'єктів, у яких вони перебувають (ніші та печери в Узинському та Баламутівсько-Рухотинському карстових підрайонах). Першочерговим завданням є здійснення суворого контролю за відвідуванням печер із зимівками кажанів. У секціях і клубах спелеологів слід більше уваги приділяти екологічному вихованню учасників підземних відвідувань.

Враховуючи бактеріологічний стан вод баденського водоносного горизонту, який забруднюється внаслідок створення несанкціонованих об'єктів у межах карстових форм, а також вплив екскурсійного навантаження на карстові пустоти, руйнування ґрунтового покриву у межах поверхневих карстових утворень тощо, можна виділити території з різним ступенем екологічної напруги. Ділянки з проявом екологічної кризи характерні для Тлумацького карстового району; з несприятливою екологічною ситуацією - для Тисменицького, з задовільною для Придністерського.

4.4 Науково-практичне значення роботи

Результати проведених робіт рекомендовано використовувати у навчально-науковій діяльності та різноманітних практичних галузях. У науковій галузі для: створення археолого-спелеологічного музею (печера Думка), та географічного стаціонару поблизу с. Думка (проходження комплексних фізико-географічних практик студентами Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника). У прикладній галузі для організації пізнавального, відпочинкового та спортивного туризму, при будівництві.

Карстові печери Придністерського карстового району, в яких знайдені археологічні свідчення минулих епох (кам'яні предмети, кістки тощо), мають значну наукову та культурно-просвітницьку цінність. Діючі природоохоронні норми не передбачають наявності карстових об'єктів, які використовуються при туристичних (спелеологічних, піших, велосипедних) маршрутах. Їхнє відвідування зумовило зміну карстових ландшафтів (зокрема підземних), тому необхідне обґрунтування реалізації нових підходів до охорони природи закарстованих територій. Рекомендовано створення Придністерського карстово-спелеологічного природного парку (охорона унікальних підземних і поверхневих карстових ландшафтів з використанням їх у наукових і рекреаційних цілях).

Карстові форми часто відзначаються складною морфологічною будовою, різноманітністю поверхневих утворень, багатством натічних форм і своєрідністю підземного світу, вони є унікальними пам'ятками неживої природи і підлягають охороні. З огляду на це територія є цікавою та перспективною ділянкою щодо використання поверхневих та підземних карстових форм у наукових та прикладних цілях.

Проведені нами польові роботи можуть бути використані при археологічних розкопках.

У археології наукову цінність мають об'єкти неживої природи репрезентовані гротами, печерами. Ці форми часто використовувалися як житла. Археологічні дослідження печер території дають змогу відтворити історію розвитку людства, прослідкувати основні етапи еволюції. Цінними ділянками у межах досліджуваної території можуть слугувати печери Тлумацького карстового району, в яких найдені кістки тварин, що датуються 5100±50 років до наших днів, і які є матеріалом для встановлення фауністичного комплексу минулих епох. На сьогодні печери із такими знахідками можуть слугувати спелео-археологічними музеями. Враховуючи морфологічну будову печер і матеріальні знахідки різних культур, такі музеї можуть бути створені у печерах Думка. Менш цінними, з точки зору історичного аспекту, є печери Колодіївського та Баламутівсько-Рухотинського карстових підрайонів. У них знайдені написи, малюнки, побутові речі різного віку. Решта спелеоформ не містить вагомих історичних свідчень і не є цінними з точки зору археології.

На базі окремих карстових джерел (або шляхом перехоплення підземних вод свердловинами) можна побудувати мале підприємство з випуску мінеральних вод. Прикладом такого використання можуть слугувати джерела у Придністерському карстовому районі. Вони є постійно діючі, мають чисту мінералізовану воду з вмістом іонів сульфату. Такі води можуть використовуватися також у лікувальних цілях (санаторіях з водолікувальним профілем). Окремі карстові системи володіють значними запасами підземних вод, які можуть бути успішно використані для промислових і побутових потреб, а також у сільському господарстві.

Висновки

Дослідження, проведені нами, дають підстави сформулювати такі положення й висновки:

1. Об'єктом досліджень геоморфології карсту є карстовий рельєф, репрезентований взаємопов'язаними між собою поверхневими та підземними формами.

2. Найсприятливішими для сучасного розвитку сульфатного карсту території межиріччя є такі природні умови: неглибоке залягання (до 30 м) та вихід на денну поверхню сульфатних порід (середній баден), переважно часткова обводненість сульфатної товщі, інтенсивний горизонтальний та вертикальний рух агресивних підземних вод, значна тріщинуватість сульфатних порід.

3. Із неоднорідністю природних умов пов'язані морфологічна і генетична різноманітності як поверхневих, так і підземних карстових утворень. До типових поверхневих карстових форм території Прут-Дністерського межиріччя відносяться карстові лійки карстово-суфозійного, провального та корозійного (поверхневого вилуговування) походження. Найпоширенішими є карстово-суфозійні лійки, що характеризують покритий тип карсту. Найбільша концентрація цих форм (110 шт/км²) спостерігається у Чортівецькому підрайоні Тлумацького карстового району, що зумовлено відсутністю бронюючого горизонту та близьким заляганням до поверхні гіпсоангідритової товщі (на глибині до 15 м). Лійки поверхневого вилуговування найчастіше трапляються у Придністерському карстовому районі (16 шт/км²); приурочені вони до голого та задернованого типів карсту.

4. Серед підземних карстових форм території межиріччя виділяються ерозійно-корозійні та гравітаційно-корозійні форми з переважанням корозійно-ерозійних утворень.

5. Беручи до уваги переважаючий тип карсту, а також головні чинники, що визначають його розвиток, у карстових областях виокремлено менші за рангом таксономічні одиниці: райони та підрайони. Всього на межиріччі виділено Тисменицький, Тлумацький, Придністерський карстових райони та підрайонів. Останні звичайно обмежені локальними розломами та мають свої характерні риси, а саме: певну густоту поверхневих карстових форм, певний ступінь закарстованості, умови дренування сульфатної товщі, переважаючий вік типових форм та їхній генезис.

9. Виділено ділянки з різним ступенем екологічної напруги. Ділянки з проявом екологічної кризи характерні для Тлумацького карстового району; з несприятливою екологічною ситуацією - для Тисменицького карстового району, з задовільною екологічною ситуацією - для Придністерського карстового району.

10. Результати досліджень карсту на території Придністров'я можуть бути використані при створенні археолого-спелеологічного музею (печера Думка) та географічного стаціонару поблизу с. Думка (для проходження комплексних фізико-географічних практик студентами Прикарпатського національного університету), проектуванні Придністерського карстово-спелеологічного природного парку та проведенні комплексних фізико-географічних практик на Дністровському географічному стаціонарі студентами ЛНУ імені Івана Франка, а також при оцінці інженерно-геологічній стійкості території межиріччя, придатності вод сульфатної товщі для потреб людини.

Список використаних джерела

1. Аксем С.Д., Климчук А.Б. Изучение интенсивности и динамики растворения гипсов в пещерах Запада Украины // Пещеры. Пещеры в гипсах й ангидритах. Пермь, 1988. С. 75 - 85.

2. Андрейчук В.Н. Некоторые закономерности спелеогенеза на юге Подольско-Буковинской карстовой области // Пещеры. Пермь: Изд-во. Перм. ун-та, 1986. С. 17 - 24.

3. Андрейчук В.Н. Кадастр пещер Западно-Украинского региона // Тез. докл. Проблемы изучения, экологии и охраны пещер. К.: Наукова думка, 1987. С. 68 - 69.

4. Артюх В. Нові печерні пам'ятки Середього Подністров'я // Скелі й печери в історії та культурі стародавнього населення України. Львів: Меркатор, 1995. С. 3 - 7.

5. Бень Я., Пронишин Р., Стасюк А., Мельничук О. Сейсмогеодинамічні умови нафтогазових родовищ Передкарпатського прогину // Геодинаміка. 1999. № 1(2). С. 111 - 115.

6. Болотов Г.Б., Печеркина Л.В. Условия формирования полостей в сульфатном карстующемся массиве // Гидрогеология й карстоведение. Пермь: Изд-во. Перм. ун-та, 1981. С. 82 - 85.

7. Бутырина К.Г. Плотность карстовых воронок и некоторые другие особенности гипсового карста // Учен. зап. Пермского ун-та. "Гидрогеология и карстоведение". Пермь: Изд-во. Перм. ун-та. 1964. Т. 119. С. 102 - 109.

8. Вахрушев Б.А. Карстовий геоморфогенез Кримсько-Кавказького гірсько-карстового регіону: Автореф. дис... д-ра геог. наук: 11.00.04 / ін-т Географії НАНУ. К., 2004. 37 с.

9. Воропай Л.И., Коржик В.П., Костюк Л.С. Антропогенная активизация карста. Проблемы его хозяйственного использования // Респ. межвед. науч. сб. Физическая география и геоморфология. М.: Наука, 1985. Вып. 32. С. 84 - 91.

10. Гвоздецкий Н.А. Карст. М.: Мысль, 1981. 214 с.

11. Гвоздецкий Н.А. Проблемы изучения карста и практика. М.: Мысль, 1972. 392 с.

12. Горбунова К.А., Максимович Г.А. Перспективы использования гипсовых пещер // Тез. докл. "Практическое использование пещер гипсового карста и их охрана в свете задач основных направлений развития народного хозяйства". Пермь: Изд. Перм. ун-та, 1987. С. 8 - 10.

13. Гошовский С.В., Рудько Г.І., Преснер Б.М. Екологічна безпека техоприродних геосистем у зв'язку з катастрофічним розвитком геологічних процесів. К.: ЗАТ "НІЧЛАВА", 2002. 624 с.

14. Гуневский М. М. Карстовые явления в средней части Днестровско-Прутского междуречья // Матер. IV конф. молод. учен. Молдави. Сек. геолог. и геог. Кишинев: АН МолдССР, 1966. 26 - 28 с.

15. Денисик Г.И. Антропогенный карст Подолья // География и природные ресурсы. 1984. № 4. С. 152 - 154.

16. Дублянский В.Н. Происхождение и возраст гипсовых печер Приднестровского Подолии // Бюлл. Комиссии по изучению четвертичного периода - 1968. № 35. С. 45 - 51.

17. Дублянський В.Н., Іванов Б.М. Карст Подільсько - Буковинської карстової області // Фіз. географія та геоморф. К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1970. Вип. 4. С. 29 - 47.

18. Иванов Б.Н. О типологии карстового рельефа равнин на примере Подольско-Буковинской карстовой области // Вопросы карста на юге ЕЧ СССР. Ялта: Изд-во АН УССР, 1956. С. 131 - 155.

19. Климчук А.Б., Аксем С.Д., Рогожников В.Я. Динамика современного карстового процесса в гипсах Приднестровской Подолии по гидрохимическим данным // Тез. докл. IV Всесоюз. симпоз. "Кинетика и динамика геохимических процессов". К.: Наукова думка, 1983. С. 136 - 137.

20. Климчук А.Б., Андрейчук В.Н. Геолого-гидрогеологические условия развития и генезис крупных гипсовых пещер Запада Украины // Пещеры. Пещеры в гипсах и ангидритах. Пермь: Изд-во Перм. ун-та, 1988. С. 12 -25.

21.Ковальська Л.В. Геоморфологія сульфатного карсту Прут-Дністерського межиріччя: Дис. канд. геогр. наук:11.00.04./Львівський нац. у-тет ім. І. Франка - Л.,2005. 209 арк. 22. Ковальчук І.П. Регіональний еколого-геоморфологічний аналіз. Львів: