Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра зовнішньоекономічної діяльності

Курсова робота

з курсу: Розміщення продуктивних сил

на тему:

Сучасний стан та особливості розміщення будівельно-промислового комплексу України

Київ 2011

План

Вступ

1. Значення і місце будівельно-промислового комплексу в економіці України, його структура

2. Основні етапи і сучасні проблеми розвитку будівельно-промислового комплексу

3. Особливості і фактори розміщення будівельно-промислового комплексу

4. Територіальна організація будівельно-промислового комплексу

5. Перспективи розвитку і розміщення будівельно-промислового комплексу в Україні

Висновки

Використана література

Вступ

Обґрунтування процесу трансформації соціально-економічних структур, що відбувається у нашій країні, потребує нетрадиційних підходів, відмови від науково-методичних стереотипів, що діють за жорсткої планової економіки. Слід використати досягнення світової економічної думки, які донедавна легковажились або ігнорувались. Водночас нова економіка України зростає не на порожньому місці, її характеризує багатоукладність, і перехідний період може продовжуватись невизначено довго. Попри неуникність інтегрування України в світову економіку, вітчизняне народне господарство збереже, до певної міри, специфічні риси, що формувалися впродовж сторіч. Це стосується і галузевої структури виробництва, і територіальної організації, і, можливо, пріоритетів зовнішньоекономічних зв'язків.

Ця галузь знань є органічною складовою частиною єдиної економічної науки: без неї неможливе цілісне розуміння процесів у господарстві. Вивчення підвалин науки про розміщення продуктивних сил має не лише теоретичне, але й практичне значення, бо знання закономірностей та принципів їхнього регулювання дає змогу підвищувати ефективність економічних структур. Просторова організація продуктивних сил така ж важлива, як і технологічна або соціальна.

Ефективне розміщення продуктивних сил, їхня оптимальна територіальна організація є важливою передумовою зміцнення української економіки, подальшого її розвитку. Треба ще модернізувати структуру народного господарства, територіальне перерозподілити виробничий потенціал, створити нові територіально-виробничі комплекси, розширити зовнішньоекономічні зв'язки, що супроводжуватиметься певними змінами експортно-імпортної спеціалізації. Усе це неуникно відіб'ється на територіальній структурі народного господарства України, налагодить нові господарські зв'язки як на локальному, так і на міжрегіональному рівнях.

Входження України до ринкової економіки, поглиблення науково-технічного прогресу обов'язково пересуне акценти у системі передумов і факторів, що впливають на розміщення продуктивних сил країни. Все це вимагає глибокого аналізу тенденцій, закономірностей, факторів впливу РПС.

Забезпечення матеріальних і духовних життєвих потреб людей значною мірою реалізується через політику капітальних вкладень у будівництво. З їх допомогою формуються виробнича і невиробнича сфери, їх інфраструктурні підрозділи. Світова практика засвідчує, що продумана і доцільна політика капітального будівництва сприяє зростанню ефективності всього суспільного виробництва, розвиткові соціальної сфери. Орієнтація будівництва на оптимальну структуру економіки, високоефективні технології, малозатратні виробництва, високопродуктивне обслуговування в соціальній сфері -- все це в комплексі зумовлює зростання фізичного обсягу національного продукту, матеріальних ресурсів, коштів для капітального будівництва та інших галузей економіки. Тому доволі актуальним є дослідження будівельно-промислового комплексу у сукупності його елементів та взаємозв'язках з іншими структурними підрозділами продуктивних сил України.

Метою даної роботи є визначення рівня розвитку, територіального розміщення, проблем та перспектив розвитку промислово-будівельного комплексу України.

Завданням даної роботи є дослідження характеристик, процесів та особливостей промислово-будівельного комплексу у сучасному стані розвитку економіки країни.

1. Значення і місце будівельно-промислового комплексу в економіці України, його структура

Будівельний комплекс -- сукупність галузей матеріального виробництва і проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво або здійснюють інвестиції. [2, c. 163]

До будівельного комплексу належать такі галузі:

-- капітальне будівництво, тобто безпосереднє здійснення інвестицій;

-- промисловість з виробництва будівельних матеріалів;

-- промисловість з виробництва будівельних конструкцій і деталей.

До структури будівельного комплексу інколи ще відносять будівельне і дорожнє машинобудування, спеціальну інфраструктуру (науково-дослідні та дослідно-конструкторські організації, вищі й середні спеціальні навчальні заклади, професійні технічні училища).

Капітальне будівництво охоплює всі регіони України. Потужні будівельні організації створені у великих містах. У Києві діють холдингова компанія «Київміськбуд», спеціалізовані будівельні організації з монтажних робіт, транспортного, нафтогазового, водогосподарського будівництва. Великий обсяг різноманітних будівельних робіт виконують енергетики, проектно-пошукові інститути галузевого профілю (чорної металургії, хімії та ін.).

Частка будівельного комплексу в народному господарстві досить значна. В Україні питома вага в ВВП тільки будівництва становить 8%. Комплекс охоплює майже 10% усіх зайнятих в народному господарстві, з них 6% -- в будівництві.

Будівництво -- дуже чутливий показник стану економіки країни. Так, фаза підйому в економіці найперше відчувається саме у будівництві, бо швидко збільшуються капіталовкладення в основні фонди. Зростання рівня життя населення відбивається на розширенні житлового й соціально-культурного будівництва. У фазах спаду й кризи темпи падіння обсягів будівництва чи не найбільші серед інших галузей народного господарства. Водночас будівництво може стати важливим регулятором розвитку економіки. Ось, наприклад, в часи "великої депресії" 30-х років президент Рузвельт ініціював на державний кошт нечуване доти за обсягом будівництво шляхів, мостів, соціально-побутових споруд. Це потребувало значної кількості будівельних матеріалів, металевих конструкцій, скла, деревини тощо. З'явився стимул для пожвавлення виробництва. Окрім того, тисячі безробітних отримали роботу; купівельна спроможність населення почала зростати, а це, в свою чергу, стимулювало виробництво товарів легкої й харчової промисловості, розвиток сільського господарства й сфери послуг. Згодом для цих галузей настала нагальна потреба в новому обладнанні -- запрацювало машинобудування. Економіка зміцніла, кризу було подолано.

Будівельний комплекс тісно пов'язаний з іншими галузями народного господарства. Насамперед, за його участю створюється значна частина основних (виробничих й невиробничих) фондів. З іншого боку, комплекс є споживачем продукції багатьох галузей. Так, будівництво використовує 10% продукції машинобудування, 20% прокату чорних металів, 40% лісоматеріалів. Воно споживає також вироби хімічної промисловості (лаки, фарби, пластмаси). Для продукування будівельних матеріалів потрібна велика кількість палива, а іноді й води. Будівельні матеріали, конструкції є важливою складовою частиною вантажообігу транспорту. Транспортні витрати в собівартості будівництва складають близько 25%.

Таблиця 1.1

Інвестиції в основний капітал і будівельні та монтажні роботи за рахунок державних централізованих джерел фінансування

	Інвестиції в основний капітал	У тому числі на будівельні та монтажні роботи
	млн. грн. (у порівнянних цінах)	відсотків від загального обсягу	млн. грн. (у порівнянних цінах)	відсотків від загального обсягу
2003	35863	80	26196	77
2004	14949	27	12315	33
2005	3526	22	3066	28
2006	1907	15	1611	22
2007	965	8	727	11
2008	824	7	689	10
2009	923	8	630	10
2010	715	5	539	8

Статистичний щорічник України 2010 рік с. 215

Динаміка інвестування у будівельні та монтажні роботи за останні роки свідчить про зменшення її зі сторони держави та збільшення ролі недержавних підприємств та організацій.

Промисловість будівельних матеріалів -- комплекс галузей у складі важкої промисловості, які виготовляють матеріали, деталі та конструкції для всіх видів будівництва. До неї належать галузі: цементна, азбестоцементних виробів, збірних залізобетонних і бетонних конструкцій та виробів, стінових матеріалів, будівельної кераміки, будівельних матеріалів та виробів з полімерної сировини, нерудних будівельних матеріалів, пористих заповнювачів та ін.

За економічним призначенням продукція промисловості будівельних матеріалів належить до виробництва засобів виробництва (група А) і є основною частиною матеріально-технічної бази будівництва, забезпечує зростання обсягів капітального будівництва і його технічний прогрес на основі впровадження ефективних матеріалів і конструкцій. Ця промисловість має велике значення для індустріалізації будівництва, зниження його вартості, економії металу і деревини, підвищення ефективності капітальних вкладень у народне господарство.

Будівництво -- головна ланка комплексу, воно створює основні фонди народного господарства. Будівництво має специфічні особливості, що відрізняють його від інших галузей народного господарства: його продукція (будівлі) нерухома, великогабаритна; виробничий процес має переривчастий характер, відбувається протягом довгого часу, на відкритому повітрі. Природно, що будівництво орієнтується тільки на споживача. Це обумовлює територіальну мобільність робочої сили в будівництві. Часто буває так, що будівельні бригади переміщуються не тільки в межах одного міста, а від'їздять до інших міст і регіонів.

Будівельне машинобудування -- галузь важкого машинобудування, проте воно є також часткою будівельного комплексу. Основна продукція галузі: екскаватори, бульдозери, грейдери, бетономішалки, скрепери, крани. Україна практично повністю забезпечує себе будівельною технікою. Проектно-конструкторські роботи в будівництві -- важлива складова частина комплексу. Власне, вони започинають всі будівельні роботи. В проектних роботах зайняті сотні тисяч фахівців з різних галузей будівництва, а також економісти, екологи, географи. Проектування зосереджено у великих індустріальних центрах, які мають розвинену мережу науково-дослідних і вищих учбових закладів, значний контингент фахівців-будівельників.

Велике будівництво може стати важливим містоутворюючим фактором. Наприклад, коли в 50-х роках споруджувався Каховський гідровузол, то практично на порожньому місці було збудовано підприємства будівельних матеріалів, житло для будівників, створена виробнича й соціальна інфраструктура (шляхи, електромережі, зв'язок, школи, магазини, лікарні тощо), з'явилися кадри фахівців суміжних галузей. Коли будівництво ГЕС закінчилося, вся ця забудова стала основою для розвитку інших видів виробництва -- електротехнічного машинобудування, харчової промисловості. На карті країни з'явилось нове місто -- Нова Каховка.

Залежно від призначення будівництво розподіляється на промислове (спорудження заводів, фабрик), гідротехнічне (гідроелектростанції, водосховища, канали), енергетичне (електростанції, електромережі), транспортне (автомобільні, залізничні шляхи, аеропорти, трубопроводи), сільське (спорудження тваринних ферм, елеваторів), житлове.

Україна, по суті, може розглядатись як велетенський будівельний майданчик, придатний до вивчення історії індустріального будівництва. У нас збудовані чи не найбільші в Європі металургійні заводи (наприклад, у Кривому Розі), шахти, електростанції, заводи важкого машинобудування. Країна оперезана густою мережею залізниць, автомобільних шляхів, трубопроводів, ліній електропередач. Збудовано зрошувальні системи. Прискорення урбанізації в другій половині XX ст. спонукало до широкого житлового будівництва у містах. Наші великі й середні міста докорінно змінили свої обличчя, хоч і стали схожими один на одне. Нові умови господарювання, застосування нових технологій в промисловості, розвиток архітектури, безумовно, визначать новий тип забудівлі на початку XXI ст. Очевидно, що час заводів-велетнів вже позаду. Зростання добробуту населення стимулює попит на індивідуальне житло, будинки-котеджі; отже, подальша забудівля міст хмарочосами маловірогідна. Вже зараз у найбільш розвинених країнах ми бачимо розосередження забудівлі великих міст.

2. Основні етапи і сучасні проблеми розвитку будівельно-промислового комплексу.

Будівництво -- одна з найстаріших галузей народного господарства. Протягом довгого часу воно мало переважно житловий напрямок, хоч іще в стародавні епохи створювались, наприклад, іригаційні споруди, культові заклади та ін. Будівельні матеріали були досить простими: у першу чергу це було те, що давала сама природа -- камінь (переважно вапняк або піщаник), глина, вапно, деревина; по-друге, це були штучні вироби невеликої складності -- цегла, черепиця.

Ситуація почала докорінно змінюватись після промислової революції, а особливо з другої половини XIX ст., коли індустріалізація поширилась на значні території світу й просочилась майже у всі галузі народного господарства. Промислове будівництво, створення основних виробничих фондів стає провідним напрямком. Урбанізація змінює форми розселення населення. Великі, багатомільйонні міста вимагають нового типу забудови. З'являються багатоповерхові споруди, які спочатку сприймаються як якесь диво чи навіть монстр. Символом нового стану в будівництві став славетний Емпайр Стейтс білдінг у Нью-Йорку -- будинок на 86 поверхів висотою 375 м. Згодом "хмарочоси" перетворились на типове явище багатьох американських, а далі -- європейських та японських міст. Прикметою часу стали велетенські мостові споруди, наприклад "Золоті ворота" в Сан-Франциско, міст через р. Гудзон. Ще одним символом нової епохи в архітектурі й будівництві можна вважати Ейфелеву вежу в Парижі (висота 300 м), споруджену наприкінці XIX ст.

Новий тип забудівлі вимагав принципово нових методів будівництва й нових будівельних матеріалів. Сучасна споруда -- навіть житловий будинок, а тим більше споруда виробничого призначення -- це складна інженерна система, насичена механізмами й комунікаціями. Традиційні стінові матеріали (вапняк, цегла, деревина) вже не витримують багатоповерхового навантаження. Натомість з'являються залізобетон, сталеві й алюмінієві конструкції, армоване скло. Винахід залізобетону спричинив справжню революцію в будівництві. Можна сказати, що XX сторіччя -- це не тільки епоха електрики, автомобілів, атому чи космічних кораблів, але й епоха залізобетону.

Для України історичний розвиток можна розділити на кілька етапів:

часи Київської Русі, супроводжуються значним розвитком продуктивних сил;

Україна у складі інших держав як сировинний придаток (розвиток сільського господарства, гірничо-видобувної промисловості);

Україна у складі Радянського Союзу, швидкі темпи розвитку промисловості, будівництва тощо;

Сучасна Україна, перехід до ринкової економіки, економічна криза та спроби її подолання.



Діаграма 2.1 (у % до 2000р.)Статистичний щорічник України 2002 рік с. 213

Дані діаграми свідчать про те, що рівень інвестицій зростає, але на теперішній час досяг лише третини 2006 року.

Упродовж тривалого історичного періоду більшість інвестицій спрямовувалася в базові галузі матеріальної сфери української економіки. Це зумовило насичення виробничої сфери об'єктами базових галузей, оскільки вони мали забезпечувати потреби не лише України, а й інших регіонів господарської системи колишнього СРСР за її межами. Захоплення розвитком базових виробництв призвело до певного перенасичення ними деяких регіонів України (Донбас, Придніпров'я), спричинило погіршення екологічної ситуації, загострення соціальних та комунальних проблем. Темпи зростання капітальних вкладень у галузі невиробничого призначення почали перевищувати темпи капітальних вкладень у галузі виробничого лише на початку 90-х років XX ст.

Загальна криза економіки, нестабільність соціально-економічного становища призвели тоді до згортання інвестиційної діяльності. Ситуація загострилася внаслідок нерегульованого зростання вартості будівництва в умовах запровадження договірних цін за необмеженого монополізму підрядних організацій, скорочення інвестиційних можливостей бюджетів усіх рівнів. Донедавна Україна входила до складу іншої держави і її спеціалізація зумовлювалася потребами територіального поділу праці тієї, вже неіснуючої країни. Тому одні галузі у нас розвинуті надмірно, перевершуючи власні потреби України, а інші -- розвинуті слабко, невідповідно до її економічного потенціалу. Тому однією з основних проблем РПС у нашій країні є вдосконалення галузевої структури економіки, відновлення її рівноваги.

3. Особливості і фактори розміщення будівельно-промислового комплексу

На етапі трансформації економічної системи України ринкові відносини у будівельному комплексі розвиваються активніше, ніж у промисловості. Тут більше підприємств зосереджено у недержавному секторі, більшим є обсяг виконаних ними робіт.

Розвитку і розміщенню продуктивних сил сприяють певні передумови, що визначають темпи та їх рівень. До таких факторів відноситься:

Історичні - кожна територія, країна проходить певні етапи розвитку, що певним чином впливають на розвиток ПС.

Природні - природні умови й ресурси істотно впливають на особливості й засади територіальної організації виробництва.

Природні умови, що до них зараховують забезпеченість ресурсами, рельєф, геологічну будову, географічне положення, можуть в одному випадку гальмувати розвиток суспільного виробництва та вважатись несприятливими, а в іншому -- створювати додаткові умови для прогресу.

Демографічні - Особливість цього питання для України визначається демографічною проблемою щодо рівня народжуваності та смертності. До січня 2002 населення України скоротилося до 49,5 млн. чоловік. Швидке зменшення населення з 52 млн. до 49,5 млн. чоловік за останні роки, що призвело до “старіння” населення.

Розвиток промисловості будівельних матеріалів в Україні пов'язаний з наявністю будівельної сировини.

Україна багата на природну будівельну сировину: вогнетривкі глини, каоліни, кварцити, будівельний камінь тощо. Галузь виробляє матеріали, деталі й конструкції для всіх видів будівництва. Основна її продукція -- стінові (цегла, бетонні й гіпсобетонні панелі, шлакоблоки), в'яжучі (цемент, вапно, будівельний гіпс), покрівельні (черепиця, шифер, толь, руберойд), оздоблювальні, облицювальні, ізоляційні матеріали, будівельне скло, збірний залізобетон і бетон, покрівельна кераміка і фаянс, санітарно-технічні вироби тощо.

Таблиця 3.1

Інвестиції в будівництво за галузями промисловості (у порівнянних цінах; млн. грн.)

	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Вся промисловість	17190	19088	6121	5055	4644	4540	4582	5672
у тому числі
електроенергетика	1891	1593	969	776	676	701	773	849
вугільна промисловість	2407	2682	1179	1009	901	835	770	683
нафтова промисловість	395	410	326	280	165	170	173	254
газова промисловість	1090	1164	288	475	681	660	616	690
торф'яна промисловість	8	9	2	1	1	1	2	2
атомна промисловість	-	-	-	-	37	36	24	15
чорна металургія	1795	1707	1035	792	610	672	674	1078
кольорова металургія	206	180	66	61	47	53	124	83
хімічна та нафтохімічна промисловість	1294	1070	700	280	269	170	104	211
машинобудування	4985	5592	351	269	251	265	315	457
деревообробна та целюлозно-паперова промисловість	245	372	74	52	56	44	52	78
промисловість будівельних матеріалів	511	915	114	97	79	70	87	101
скляна та фарфоро-фаянсова промисловість	45	62	16	18	19	52	9	24
легка промисловість	401	909	73	65	86	30	43	82
харчосмакова промисловість	731	1139	533	487	492	550	602	762
м'ясна та молочна промисловість	328	512	179	160	104	98	95	115
рибна промисловість	115	203	18	12	4	3	3	7
мікробіологічна та медична промисловість	105	130	37	54	52	50	36	76
борошномельно-круп'яна та комбікормова промисловість	248	137	78	68	74	42	33	47
поліграфічна промисловість	46	62	6	7	14	14	31	42

Статистичний щорічник України 2010 рік с. 218

Дані таблиці свідчать про позитивну динаміку зростання капіталовкладень та розподіл за галузями промисловості, де більша частина припадає на важку промисловість, хоча харчосмакова промисловість також є лідером. На промисловість будівельних матеріалів припадає лише 1.7%, але у порівнянні з минулим роком зростання становить 14%.

Сучасне будівництво використовує багато будівельних матеріалів, які виробляє хімічна промисловість, -- пластмаси, смоли, клейкі речовини, лінолеум, полістиролові й кумаринові плити та ін. Для виробництва їх використовують шлаки металургійних заводів та електростанцій, з яких виробляють цемент, шлакоблоки, ситал, шлаковату, легкі наповнювачі для бетонних та залізобетонних виробів. У будівництві застосовують деталі з литого каменю, мінеральну вату, яку одержують з розплавленого базальту, та нові види продукції деревообробної промисловості -- деревно-стружкові плити, клеєну фанеру тощо.

Промисловість будівельних матеріалів розвивається під впливом двох факторів -- сировинного і споживчого, тому розміщення її залежить від переважання хоча б одного з них. Залежно від потреб будівництва і стадій технологічного процесу виділяють підприємства і виробництва, що орієнтуються на сировинні райони, наприклад, видобування і первинна обробка сировини (піску, гравію, щебеню, бутового каменю тощо), виробництво в'яжучих (цементу, вапна, гіпсу) і стінових матеріалів, а також ті, що тяжіють до споживача (виробництво залізобетонних конструкцій, шиферу, будівельного і віконного скла тощо).

Капітальне будівництво потребує розвинутої галузі виробництва будівельних матеріалів. Найважливішими її підгалузями є: виробництво стінових матеріалів, цементна промисловість, видобуток і первинна обробка мінерально-будівельних матеріалів, склоробна промисловість, виробництво облицювальних, оздоблювальних матеріалів, санітарно-технічних виробів. Для більшості підгалузей сировинною базою є нерудні корисні копалини, поширені на всій території України. Останнім часом у виробництві будівельних матеріалів ширше почали використовувати вторинні ресурси, відходи інших галузей промисловості -- доменні шлаки, золу електростанцій тощо. Зростання капітального будівництва спричинило необхідність індустріалізації будівельного виробництва з виготовлення на спеціалізованих заводах збірних залізобетонних конструкцій і деталей.

Розміщення промисловості будівельних матеріалів визначається переважно обсягами будівельно-монтажних робіт у конкретних економічних районах. Наявність сировинних ресурсів, дешевизна, вантажомісткість сировини і готової продукції, масовість, повсюдність їх використання зумовлюють одночасне тяжіння виробництва і до сировини, і до споживача.

Значення сировинного і споживчого чинників для різних галузей, стадій технологічного процесу і типів підприємств є неоднаковим. З цієї точки зору розрізняють:

-- галузі сировинної орієнтації -- первинна обробка природних будівельних матеріалів (граніту, мармуру), виробництво цементу, цегли, азбестоцементних і шиферних виробів, вогнетривких матеріалів, скла, керамічних труб, гіпсу, вапна тощо;

-- галузі з орієнтацією на споживача -- виробництво бетону, залізобетонних виробів і конструкцій, м'якої покрівлі, санітарно-технічних виробів тощо. Видобуток, транспортування, виробництво будівельних матеріалів і саме будівництво є джерелом забруднення повітря (наприклад, пил і гази під час виробництва цементу) і руйнування поверхні землі (відкриті розробки). Тому у великих центрах розміщення галузі (особливо цементної) надто актуальним є забезпечення охорони довкілля.

Комплексотворні функції промисловості будівельних матеріалів незначні, що зумовлено її слабким зв'язком з іншими галузями виробництва щодо сировини і збуту готової продукції. У народногосподарському комплексі економічного району вона виконує роль обслуговуючої галузі, саме тому здебільшого сконцентрована у великих містах.

Цементна промисловість -- матеріаломістка галузь, тому цементні заводи розміщують у районах видобування сировини. При виробництві 1 т клінкеру (напівфабрикату цементу) витрачається 1,5 т карбонатних порід (мергелю, доломіту, вапняків, крейди) і майже 0,5 т глини.

Виробництво збірного залізобетону та залізобетонних конструкцій -- залізобетонні конструкції для промислового, цивільного, гідротехнічного, шляхового та інших видів будівництва (виробництво стінових матеріалів, блоків для фундаментів будинків, міжповерхових перекриттів, архітектурних деталей, несучих арок, цехів, залізобетонних паль, мостових балок тощо).

Основними факторами розміщення підприємств галузі є територіальне зосередження виробництва, наявність будівельної мінеральної сировини, трудових ресурсів, транспортних комунікацій. Виробничі галузі тяжіють до великих промислових центрів і вузлів, населених пунктів із значним обсягом житлового і цивільного будівництва.

Виробництво будівельної цегли -- одне з найстаріших у промисловості будівельних матеріалів. Воно складається з двох підгалузей -- виробництва глиняної та силікатної цегли. Оскільки сировина для них є майже скрізь, її розміщення орієнтується на споживача. Далекі перевезення цегли економічно невигідні. будівельний промисловий ресурсний територіальний

Сьогодні у цегельній промисловості важку ручну працю замінили механізми, а виробництво стало цілорічним. Використовують високопродуктивні кільцеві тунельні печі, в яких цеглу випалюють 18-36 год. Цегельне виробництво відзначається великою матеріаломісткістю: на вироблення 1000 шт. цегли витрачається 2,5 м³ глини. Випускають звичайну цеглу, а також порожнисту й пористу, які мають добрі тепло- і звукоізоляційні властивості.

Силікатну цеглу виготовляють з кварцового піску з домішками вапна (на 1000 шт. цегли потрібно 2,5 м³ піску та 0,1--0,2 м³ вапна). Виробництво силікатної цегли не таке трудомістке, як глиняної, і вартість її на 30 % менша.

Промисловість нерудних матеріалів в Україні існує давно. Безпосередньо у будівництві використовують природний стіновий камінь (туф, вапняки, пиляльний) і будівельний камінь (міцні осадові, магматичні та метаморфічні породи). Інші породи є сировиною для виробництва цементу, цегли, черепиці, скла, легких наповнювачів бетонів, в'яжучих та інших будівельних матеріалів.

Потреби будівництва України повністю забезпечуються власними мінеральними ресурсами. Користуються попитом за кордоном цементна і скляна мінеральна сировина та будівельний камінь. Граніти, габро, лабрадорити родовищ України вивозять у країни близького і далекого зарубіжжя. В Україні є значні ресурси в'яжучої мінеральної та цегельно-черепичної мінеральної сировини.

Для виробництва будівельних матеріалів дедалі ширше використовують вторинні мінеральні відходи промисловості -- розкривні породи родовищ, продукти збагачення руд та вугілля тощо.

Родовища піску й бутового каменю трапляються майже в усіх областях України, особливо багаті на них Житомирська, Вінницька, Запорізька, Кіровоградська та Закарпатська області. Підприємства, що спеціалізуються на видобуванні й переробці бутового каменю, сипких будівельних матеріалів, розміщені в районах видобування. Щоб наблизити перевезення дешевих будівельних матеріалів, розробляють місцеві родовища.

Виробництво будівельної кераміки почало розвиватися в Україні ще наприкінці XIX ст., коли було споруджено Харківський керамічний завод, два заводи керамічної плитки у Слов'янську і Часовому Ярі та завод санітарно-будівельного фаянсу у Славуті. Тепер це сучасні механізовані підприємства.

4. Територіальна організація будівельно-промислового комплексу

Найбільші центри промисловості будівельних матеріалів -- Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Донецьк, Маріуполь.

Так, у Києві є майже 40 заводів будівельних матеріалів.

Промисловість будівельних матеріалів відзначається складністю галузевої структури.

Таблиця 4.1

Будівельні та монтажні роботи по регіонах

	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Україна	34236	37319	10797	7450	6709	6891	6342	6920	8075
Автономна Республіка Крим	1577	1626	318	224	176	178	325	260	360
області
Вінницька	924	1232	301	190	161	139	126	138	168
Волинська	582	709	145	104	107	110	114	94	147
Дніпропетровська	3278	3305	1254	723	658	637	516	611	620
Донецька	3436	3492	1288	859	683	774	613	672	700
Житомирська	892	1381	359	211	151	120	92	84	80
Закарпатська	582	560	115	103	84	97	129	126	137
Запорізька	1758	1791	502	427	327	337	291	234	275
Івано-Франківська	527	593	230	121	122	131	118	196	215
Київська	1758	1791	620	500	365	417	320	341	467
Кіровоградська	993	1157	189	143	118	98	89	76	92
Луганська	2088	2090	582	364	376	344	266	214	212
Львівська	1404	1381	436	315	310	268	247	265	301
Миколаївська	1095	1269	279	175	160	161	128	124	156
Одеська	1640	1680	472	299	356	362	411	573	705
Полтавська	1335	1493	445	352	335	346	324	283	251
Рівненська	890	971	214	170	152	150	139	126	151
Сумська	1012	1045	224	184	157	133	104	142	164
Тернопільська	602	858	181	109	158	177	109	85	84
Харківська	1691	1788	487	369	357	292	240	285	359
Херсонська	1064	1082	190	117	105	108	78	88	102
Хмельницька	997	1045	325	209	225	245	190	153	178
Черкаська	890	1269	274	173	123	113	116	96	98
Чернівецька	503	560	136	82	82	63	51	50	74
Чернігівська	743	1157	276	186	133	110	101	86	113
м Київ	1806	1829	875	697	689	944	1068	1475	1819
м Севастополь	169	165	80	44	39	37	37	43	47

Статистичний щорічник України 2010 рік с.225

Найважливішими підгалузями є виробництво стінових, рулонних покрівельних і гідроізоляційних матеріалів, азбестоцементних труб і шиферу, видобування й переробка нерудних будівельних матеріалів, цементна промисловість, виробництво будівельної кераміки. На них припадає понад 80 % усієї продукції і майже 90 % зайнятого в будівельній промисловості промислово-виробничого персоналу.

Цемент використовується як основний в'яжучий матеріал у виробництві бетону, залізобетону і шлакоблоків. У Донбасі залягають високоякісні карбонатні породи, тому тут споруджено найбільші цементні підприємства України -- Амвросіївський цементний комбінат (до нього належать п'ять заводів і чотири кар'єри), Краматорський, Єнакіївський. Донецька область за виробництвом цементу посідає перше місце в Україні, Дніпропетровська -- друге, Харківська (Балаклія) -- третє. Найбільші цементні заводи розташовані в Кривому Розі, Дніпродзержинську й Дніпропетровську. Цементні заводи цих областей випускають портланд-цемент і шлакопортланд-цемент, використовуючи для виробництва останнього шлаки металургійних заводів.

Цементні заводи в західних областях виробляють третину цементу України. Найбільші заводи зосереджено у Львівській (Миколаїв), Рівненській (Здолбунів), Івано-Франківській (Ямниця) та Хмельницькій (Кам'янець-Подільський) областях.

Порівняно менше виробляють цементу на півдні країни, хоча тут є високоякісна сировина. На території південних областей України працюють Бахчисарайський (Автономна Республіка Крим), Ольшанський (Миколаївська обл.), Одеський та інші заводи.

На території України утворилися чотири великі зони виробництва цементу: південно-східна (Донецька обл.), північно-східна (Харківська обл.), центральна (Дніпропетровська обл.) та західна (Рівненська, Івано-Франківська, Львівська та Хмельницька області). Для цементної промисловості України характерна значна концентрація виробництва. В середньому на одне підприємство (їх в Україні 15) припадає 1,3 млн. т цементу на рік.

Значна частина цементу витрачається на виробництво покрівельного шиферу. Шиферні заводи споруджують у місцях споживання готової продукції. Вони працюють на довізній сировині. Азбест надходить з Уралу, а цемент -- з найближчих цементних заводів. Найбільше шиферу в Україні виробляють Балаклійський і Здолбунівський цементно-шиферні комбінати. Виробництво його швидко зросло і в 1993 р. становило 1492 млн. умовних плит. Особлива увага приділяється виробництву азбестоцементних листів, плоских шиферних конструкцій і рельєфних листів.

Цемент завозять у Сумську, Чернігівську, Київську, Херсонську й Черкаську області, хоча на їх територіях є багато цементної сировини. Є умови для виробництва високомарочного портланд-цементу в Житомирській (Овруч), Херсонській (Туркули), Чернівецькій (Заставна), Сумській (Середина-Буда), Харківській (Куп'янськ) областях, нефелінового цементу -- в Донецькій, алунітового -- в Закарпатській, глиноземно-феритового -- у Львівській областях, магнезіального -- в Автономній Республіці Крим.

Виробництво збірного залізобетону та збірних конструкцій - в країні діють 25 виробничих об'єднань з виготовлення комплектів збірних залізобетонних конструкцій і деталей, основними з яких є Харківське, Львівське, Криворізьке, Луганське, Сумське.

Підприємства для виготовлення збірного залізобетону для гідротехнічного будівництва зосереджені в Каховці (Херсонська обл.), Новомосковську (Дніпропетровська обл.), Арцизі (Одеська обл.). Збірні залізобетонні конструкції для мостів та шляхового будівництва виготовляють у Києві, Вінниці, Житомирі, Львові. Залізобетонні опори та інші конструкції для спорудження ліній електропередач і зв'язку виготовляють у Світловодську (Кіровоградська обл.), Тернополі, Білій Церкві (Київська обл.), Мерефі (Харківська обл.). Домобудівні комбінати розміщені в усіх областях країни, випускають щороку майже 5,5 млн. м³ збірних залізобетонних деталей, з яких споруджують понад 7 млн. м² загальної площі великопанельних житлових будинків на рік (найпотужніші комбінати у Києві, Донецьку, Луганську, Запоріжжі, Одесі). Основні підприємства великопанельного та об'ємно-блокового домобудування розміщені в Київській, Харківській, Полтавській, Херсонській, Дніпропетровській, Запорізькій областях. Підприємства для виробництва сталевих конструкцій діють у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій, Житомирській, Львівській областях. Виробництво алюмінієвих будівельних конструкцій зосереджено в основному на Броварському заводі (Київська обл.).

Великі центри виробництва будівельної цегли -- Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Бахмут, Слов'янськ, Чернігів, Львів, Івано-Франківськ. Багато цегельних заводів споруджено в сільській місцевості.

Сучасне будівництво потребує різних за якістю і властивостями бетонів. Особливу цінність мають легкі пористі бетони, з яких виготовляють стінові панелі житлових будинків. Для виробництва їх використовують легкі наповнювачі. У природі таких наповнювачів немає, тому їх створюють штучно. Це -- керамзит, термозит, сипкий перліт тощо. Керамзит -- штучний пористий матеріал, який виробляють з легкоплавких глинистих порід. Сировина для його виробництва є в багатьох місцях України -- біля Харкова, Полтави, Сум, Одеси, Кривого Рога, Житомира, Могилева-Подільського та ін. Термозит -- шлакова пемза, яку виготовляють з доменних шлаків, тому виробництво цього наповнювача розміщене в центрах чорної металургії. Пористий перліт виробляють з природної сировини -- перліту, який залягає в Закарпатті. 31м³ перліту одержують 6--12 м³ пористого перліту, тому підприємства з виробництва його розміщують у районах споживання.

У південних районах України виробляють черепашник, який має добрі тепло- та звукоізоляційні властивості, легко обробляється, дешевий. Його широко використовують у будівництві.

Виробництво керамічних глазурованих плиток зосереджено в Слов'янську (Донецька обл.), Харкові та Львові, а метлахських -- у Харкові та Артемівську (Донецька обл.). Воно може бути створене у Вінницькій та Житомирській областях з каоліну; у Закарпатській, Хмельницькій і Кіровоградській -- з тугоплавких і вогнетривких глин; у південних областях -- на базі вогнетривких і тугоплавких глин Причорномор'я та Приазов'я, що дасть змогу повністю задовольнити потреби будівництва.

Виробництво будівельного фаянсу й фарфору. Будівельний фарфор і фаянс виробляють у Славуті (Хмельницька обл.) на комбінаті "Будфаянс", електроізоляційні вироби для електричної промисловості -- в Первомайську (Житомирська обл.). Виробництво будівельного фаянсу зосереджено в Донецькій області. У Запоріжжі виробляють високовольтні ізолятори для ЛЕП, електростанцій і підстанцій. У Слов'янську (Донецька обл.) виготовляють електроізоляційні вироби для електро- та радіотехнічної промисловості.

Україна не задовольняє потреб господарства у будівельному фарфорі й фаянсі, тому їх частково доставляють з Білорусі, Росії та Чехії. Достатня кількість різноманітної сировини дає можливість розширити це виробництво.

Виробництво будівельного вапна й гіпсу. Останніми роками середньорічне виробництво будівельного вапна становить майже 736,0 тис. т, будівельного гіпсу (у 1995 р. -- 130,0 тис. т). Крім того, в Україні виробляється 7,4 млн. т технологічного вапна (використовується в цукровій та металургійній промисловості). Сировиною для виробництва вапна є крейда, вапняки, мармур та інші карбонатні породи. Заводи цієї галузі розміщені в районах видобування сировини, а готову продукцію вивозять іноді на значні відстані.

Основними виробниками будівельного вапна в Україні є Донецька, Запорізька, Сумська, Харківська, Вінницька, Львівська, Хмельницька, Херсонська і Чернівецька області. Найбільше виробляють вапна в Хмельницькій області і понад 100 тис. т його вивозять до Черкаської й Київської областей. З Вінницької області вапно вивозять до Кіровоградської, Дніпропетровської і Черкаської областей, а з Львівської -- до Рівненської, Волинської, Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівецької й Київської.

На півдні найбільше вапна виробляє Херсонська область, а звідти його вивозять до Одеської, Миколаївської та інших областей.

Виробництво крейди. У будівництві крейду використовують для малярних робіт, виготовлення віконної замазки, шпаклівки, а також як наповнювач у паперовій та азбесто-гумовій промисловості, для виробництва соди, фарб, цементу, будівельного вапна тощо.

Великі запаси крейди є в Донецькій, Луганській, Сумській, Харківській, Рівненській, Волинській і Чернівецькій областях. Видобуток будівельної крейди в Україні перевищує 2 млн. т, а як сировини для цементної промисловості -- 7,5 млн. т.

Виробництво м'якої покрівлі -- руберойду, толю, пергаміну -- налагоджено у багатьох областях України. Виробництво м'якої покрівлі зосереджено у великих містах. Найбільшим її виробником в Україні є Київ (18,8% виробництва країни).

Виробництво віконного скла - в Україні є шість заводів листового і технічного скла. Найбільші з них -- Лисичанський "Пролетар Костянтинівський склоробний та завод "Автоскло" і Запорізький склоробний. Скло виробляється на склозаводах Луганської й Донецької областей, на Львівському склоробному заводі й частково на Київському заводі художнього скла.

Фарфорова промисловість має в Україні центри Коростень, Баранівка, Городниця, Кам'яний Брід, Довбичі (Житомирська обл.), Дружківка (Донецька обл.), Полтава, Кіровоград, Суми, Борислав (Львівська обл.), Синельникове (Дніпропетровська обл.) і Тернопіль.

Промисловість будівельних матеріалів досить рівномірно розміщена по території України. В цьому плані вирізняється Донбас і Придніпров'я (на Донецьку, Луганську, Дніпропетровську й Запорізьку області припадає понад 30% усього виробництва продукції галузі). Високим розвитком промисловості будівельних матеріалів характеризуються також Харківська (7%), Одеська і Львівська (по 5%), Хмельницька (4,5%) області та Автономна Республіка Крим (4,5%).

5. Перспективи розвитку і розміщення будівельно-промислового комплексу в Україні

На початку XXI ст. одним із найважливіших завдань української економіки постало формування ефективного механізму роботи з інвестиціями. Адже саме інвестиції -- всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладають в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті якої одержують прибуток (дохід) або досягають соціального ефекту, є основою і передумовою функціонування ефективної економіки. [2, c. 165]

До майнових та інтелектуальних цінностей, які можуть бути використані як інвестиції, належать:

-- кошти, цільові банківські вклади, акції та інші цінні папери;

-- рухоме і нерухоме майно -- будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності;

-- майнові права, які є наслідком дії авторського права, «ноу-хау», досвід та інші інтелектуальні цінності;

-- права користування землею, природними ресурсами, а також інші майнові права та цінності.

Основним джерелом власних інвестицій є національний продукт, а саме фонд нагромадження. В українській економіці лише п'яту частину національного доходу використовують на нагромадження. Важливим джерелом інвестицій є амортизаційні відрахування, які використовують для відновлення основного капіталу після завершення строку його служби. Джерелом формування капітальних вкладень можуть бути і зарубіжні запозичення.

Перехід України до створення економічної системи ринкового типу полягає у докорінних змінах у системі управління інвестиціями, що передбачає такі заходи:

-- створення податкових умов для підприємств, які дадуть змогу нагромаджувати власні ресурси для інвестицій;

-- розмежування функцій центру та місцевих органів влади щодо капітальних вкладень;

-- спрямування інвестиційної діяльності на реструктуризацію економіки у напрямі розвитку соціального комплексу, ефективності виробництва, прибутковості та досягнення соціального ефекту;

-- формування ринкових відносин в інвестиційній діяльності, які спиратимуться на різноманітні види і форми власності та розвинуту систему фінансів.

Створення власної будівельної індустрії потребує мобілізації власних і залучення іноземних капіталовкладень. Держава повинна сприяти активізації інвестиційної політики, успішне здійснення якої дасть змогу запроваджувати сучасні технології, оновлювати пасивну частину основного капіталу.

Сучасне життя суспільства без ефективного функціонування будівельного комплексу неможливе. Рівень його розвитку впливає на формування пропорцій і темпів розвитку галузей народного господарства, розміщення продуктивних сил і розвиток регіонів. Будівництво створює новий і реконструює діючий основний капітал. Від нього залежить розвиток житлової сфери, нових міст і сіл, окремих мікрорайонів, промислових і сільськогосподарських підприємств, транспортних об'єктів, лікарень, шкіл, торгових центрів тощо.

Будівельний комплекс підтримує в належному стані обороноздатність країни, створює передумови для зростання виробництва в усіх галузях господарства. Він впливає на темпи, масштаби і розміщення виробництва як одна з найбільш капіталоємних і диференційованих виробничих систем. Тому під час визначення капітального будівництва враховують наявність будівельної організації в регіоні. Водночас слабкість будівельної бази стримує промислове будівництво, будівництво великих комбінатів, галузевих і територіально-виробничих комплексів, фондоємної важкої промисловості, які потребують великих обсягів робіт.

У перспективі розвиток галузей промисловості будівельних матеріалів пов'язаний з реконструкцією технічної бази, подальшим впровадженням механізації та автоматизації технологічних процесів, розширенням випуску нових будівельних матеріалів, ефективних збірних будівельних елементів, легких та економічних велико-мірних конструкцій і виробів поліпшеної якості. Важливим напрямом є комплексне використання сировини, ширше впровадження матеріалів попутного видобутку, вторинної сировини, неухильне підвищення якості виробів для будівництва. Географія галузі має вдосконалюватися з урахуванням подальшого комплексного розвитку економічних районів та областей України, повного забезпечення обсягів будівельно-монтажних робіт.

Статистика свідчить, що обсяги підрядних робіт та їх індекси зростають, при зменшенні кількості підприємств та зайнятих працівників. Як наслідок конкуренції залишились лише достатньо конкурентні та фінансово-стійкі підприємства, що взяли на себе додаткові обсяги робіт. Тобто це можна визначити як розвиток відносин та стану цієї галузі.

Таблиця 5.1

Основні показники діяльності будівельних підприємств

	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Кількість підприємств, що мають статус юридичної особи	3805	3980	4240	4524	4734	5119	5784	5595
Обсяг підрядних робіт, виконаних власними силами (у фактичних цінах), млн. грн.	125761*	543466*	6383	5896	6442	7083	8429	10122
Індекси обсягів підрядних робіт, виконаних власними силами, відсотків до попереднього року	64,8	64,6	66,4	89,0	101,4	89,0	100,4	103,5
Середньооблікова чисельність працівників, тис.	1080	998	888	763	708	644	561	486

* в млн. крб.

Статистичний щорічник України 2010 рік с.230



Висновки

Основи ефективної діяльності господарства певної території або підприємства закладаються ще на етапі проектування просторової локалізації їх. Оптимальне розміщення підприємства щодо сировинних і трудових ресурсів, районів збуту продукції означає максимальне зниження витрат на виробництво продукції, що, зрештою зумовлює економію затрат суспільної праці, низьку собівартість продукції у виробника. Отже, раціональне розміщення продуктивних сил є одним з найвагоміших чинників зростання економічної могутності України.

Розміщення продуктивних сил -- це динамічний процес обґрунтування, прийняття та впровадження у життя рішень про просторовий розподіл окремих елементів їх.

Розміщення продуктивних сил ґрунтується на загальних економічних законах.

Будівельно-промисловий комплекс України має значний потенціал до розвитку та його вдосконалення щодо сучасних потреб та тенденцій розвинутої економіки. Він є одним з провідних елементів продуктивних сил тому що є підґрунтям для зростання та прогресивного розвитку інших та економіки в цілому.

Питання розвитку даної галузі можна розглядати як на макро так і на мікрорівні. Макрорівневий елемент повністю залежить від державного регулювання, що повинно ґрунтуватись на непрямих методах впливу на галузь та економіку в цілому.

Як мікрорівневий елемент можна розглядати діяльність підприємств щодо їх стратегічного розвитку та використання новітніх технологій, прогресивних та сучасних методів проведення діяльності. Як прости приклад можна привести те, що Україна в післявоєнні роки була значним виробником (в 1990 р. -- 23 млн. т) і експортером цементу. Але технологія його виробництва вже застаріла. В усьому світі цемент продукують так званим "сухим" способом, при якому витрачається лише 120 кг у. п. на тонну; у нас же переважає "мокрий спосіб" -- 85% всього виробництва. Застосування нової технології, а також використання дешевих сортів вугілля замість газу дозволять істотно знизити собівартість цієї важливої продукції.

Також важливим елементом розвитку галузі можна визначити інвестування зі сторони закордонних підприємств. Вже на сучасному етапі значна кількість підприємств даної галузі працює на основі іноземного капіталу, використовуючи досягнення закордонних технологій.

Загалом статистичні показники свідчать про поступовий розвиток галузі, а виходячи з того, що він є загальним показником економічної системи, можна визначити про стабілізацію та незначний, але все ж розвиток економіки нашої країни.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

Бейдик О.О., Падун М.М. Географія. - К.: Либідь, 2005.

Заболоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України. - К., Академвидав. - 2008.

Заставний Ф.Д. Географія України: У 2-х книгах. - Львів: Світ, 2005.

Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил (теорія, методи, практика) видання 4-е, доповнене. - К., 2008.

Лаптев А.А. Охрана та оптимізація навколишнього середовища. - К., 2004.

Михасюк І.Р., Янків М.Д., Залога З.М., Сажинець С.Й. Регіональна економіка. / За ред. професора І.Р. Михасюка / - Львів: “Українські технології”, 2005.

Опорний конспект лекцій з курсу «Розміщення продуктивних сил» для студентів 1 курсу економічних фахів денної та заочної форм навчання / Ващенко Н.П. - К., 2008.

Основи соціоекології: Навчальний посібник / Г.О. Бачинський, Н.В. Бернада, В.Д. Бондаренко та ін.; За ред. Г.О. Бачинського. - К., Вища школа. 2004.

Продуктивні сили економічних районів України / Данилишин Б.М., Чернюк Л.І., Горська О.В., Фащевський М.І., Антоньєва Л.С., Щедрова І.М., Нікітюк М.П., Клиповський Ю.В. - К.: ЗАТ “Ніглава”, 2008.

Розміщення продуктивних сил України: Підручник / Є.П. Качан, М.О. Ковтонюк, М.О. Петрига та ін.; За ред. Є.П. Качана. - К.: Вища школа, 2004.

Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. В.В. Ковалевського, О.Л. Михайлюк, В.Ф. Семенов та ін.; За ред. К.: Товариство “Знання”, КОО, 2005.

Руденко В.П. Географія природно-ресурсного потенціалу України. Львів: Світ, 2006.

Руденко Л.Г., Лисовский С.А. Природно-ресурсный потенциал как фактор экономического роста в Украине // Український географічний журнал - 2011, №3.

Соціально-економічна географія України: Навч. Посібник / За ред. проф. Шаблія О.І. - Л.: Світ, 2009.

Статистичний щорічник Ураїни.- К., 2010.

Экономическая география Украины. Учебник для школ. 8 класс.К.,2005.

Размещено на Allbest.ru