Моніторинг та аналіз основних питань розвитку світового нафтогазового комплексу за 2008 рік

Активне обговорення умов та можливих форм співпраці у сфері реалізації проекту здійснює Азербайджан, який наприкінці 2007 р. розглядав це питання з Румунією Bbj.hu, 11.12.07 p., на початку березня 2008 р. - з Казахстаном, та неодноразово - зі США Day.az, 1.03.08 p.. 19-20 травня 2008 р. також відбулись переговори між Азербайджаном та Туркменістаном.

Газопровід «Туркменістан-Китай»

У квітні 2006 р. Туркменістан і КНР підписали Генеральну угоду про будівництво газопроводу Туркменістан-Китай та постачання туркменського природного газу до Китаю. Відповідно до умов підписаних документів, у 2008 р. було заплановано розпочати прокладку трубопроводу потужністю 30 млрд.куб.м/рік, а з 2009 р. - експортувати газ протягом 30 років.

Фактично реалізацію проекту було розпочато у 2007 р., після того, як у межах офіційного візиту до Китаю (17-18 липня 2007 р.) президент Туркменістану провів переговори з головою КНР, за підсумками яких було підписано низку угод. Зокрема, компанія CNPC уклала з Державною агенцією з управління та використання нафтогазових ресурсів при Президенті Туркменістану угоду про розподіл продукції (УРП). Тоді ж було підписано контракт між CNPC та Державним концерном «Туркменгаз» про купівлю-продаж газу, який передбачає початок його транспортування до Китаю з 2009 року. Будівництво газопроводу було розпочато 29 серпня 2007 р.

Зобов'язання стосовно досягнення відповідних угод з урядами транзитних країн про взаємовигідні умови транспортування туркменського газу через їх території взяла на себе китайська сторона. Ще влітку 2007 р. КНР досягла домовленості щодо транзиту туркменського газу через території Узбекистану та Казахстану.

Сировинною базою для газопроводу визначено родовища правого узбережжя р. Амудар'я з оціночними ресурсами в 1,7 трлн.куб.м газу. Таким чином, трубопровід бере початок на родовищах правого узбережжя р. Амудар'я, пройде через Узбекистан, Казахстан та 12 провінцій КНР, а два його кінці будуть розташовані на тихоокеанському узбережжі Китаю - у провінції Гуанчжоу - на півдні та в Шанхаї - на сході країни. Загальний обсяг постачання - 30 млрд.куб.м/рік. Структурою постачання передбачено, що 13 млрд.куб.м/рік буде забезпечено за рахунок збільшення обсягів видобутку газу на родовищах Самандепе, Алтин Асир та ін., решта 17 млрд.куб.м газу - за рахунок освоєння нових газових родовищ.

Газопровід матиме загальну довжину близько 7 тис.км, у т.ч. по території Туркменістану - 188 км, Узбекистану - 530 км, Казахстану - 1,3 тис.км, КНР - понад 4,8 тис.км (рис. 3.6 [48]).

Рисунок 3.6 - Нові проекти постачання природного газу з Туркменістану до Китаю та Індії

Інвестиції в будівництво газопроводу з Туркменістану до Китаю перевищать 6,5 млрд.дол.США ІА НГВ, з посиланням повідомлення голову Державної агенції з управління та використання нафтогазових ресурсів при Президенті Туркменістану Б.Мирадова, 17.03.08 р..

Як було зазначено, довжина китайської ділянки газопроводу становить приблизно 4,8 тис.км, а з урахуванням усіх газопроводів-відводів - понад 9 тис.км. Західну частину газопроводу буде збудовано в 2009 р., східну - до кінця червня 2011 року. Розмір інвестицій оцінюється на рівні 20 млрд.дол.США ІА НГВ, «Синьхуа», 22.02.08 р..

Проект буде реалізовуватись провідною китайською компанією PetroChina Co. Ltd. (дочірнє підприємство China National Petroleum Corporation).

У квітні 2007 р. Китаєм та Узбекистаном було підписано угоду "О принципах строительства и эксплуатации газопровода "Узбекистан-Китай". Згідно з домовленостями, фінансування проекту повністю забезпечує КНР.

Через рік, у квітні 2008 р., спеціально для будівництва цієї ділянки газопроводу було створено узбецько-китайське СП Asia Trans Gas (засновники на паритетних засадах НХК «Узбекнефтегаз» та CNPC), а у червні 2008 р. розпочато її будівництво. Загальна вартість ділянки становить понад 2 млрд.дол.США ІА НГВ, 1.07.08 р..

Згідно з планами, першу чергу газопроводу та КС №1 буде збудовано вже до кінця 2009 р., а в січні 2010 р. розпочнеться їх експлуатація. Другу чергу та 2 інших КС планується здати в експлуатацію до кінця 2011 року.

Газопровід «Казахстан-Китай»

У серпні 2007 р. КНР та Казахстан підписали договір про будівництво казахської ділянки трубопроводу Туркменістан-Китай - «Казахстан-Китай».

Цей газопровід є частиною міждержавного магістрального трубопроводу «Туркменістан-Китай». Він пройде від узбецько-казахського кордону до казахсько-китайського кордону в районі Хоргосу. Початково запланована пропускна спроможність газопроводу складала 30 млрд.куб.м/рік. Введення в експлуатацію 1-ої черги трубопроводу потужністю 10 млрд.куб.м очікувалась у 2009 р., 2-ої - черги з виходом на проектну потужність 30 млрд.куб.м - у 2012 році.

9 липня 2008 р. компанія «Казстройсервіс» розпочала будівництво газопроводу, який з'єднає Казахстан з Китаєм РІА Новини, 09.07.08 р.. Згідно з новим проектом газопроводу, він складатиметься з двох паралельних трубопроводів загальною довжиною 1,3 тис.км. Пропускна спроможність об'єкта складе 40 млрд.куб.м/рік.

Збільшити обсяги постачання газу з 30 до 40 млрд.куб.м/рік запропонував Туркменістан: президент Туркменістану запропонував китайській стороні розглянути можливість щорічної закупівлі понад передбачені міждержавною угодою 30 млрд.куб.м іще до 10 млрд.куб.м природного газу (цей обсяг газу поставлятиме Казахстан), а також висловився за розширення співпраці з китайською корпорацією CNPC за рахунок реалізації нових проектів, зокрема, будівництва газопереробних виробництв ІА НГВ, Turkmenistan.ru з посиланням на доповідь президента CNPC для президента Туркменістану про хід виконання проекту газопроводу «Туркменістан-Китай», м. Пекін, 8.08.08 р..

Новий газопровід буде використовуватися Казахстаном не лише для збільшення експорту. Частково він необхідний для постачання газу до кількох регіонів країни. Завершення казахстанської частини проекту, тобто, газопроводу від узбецько-казахського до казахсько-китайського кордонів, заплановано на червень 2010 року.

30 липня 2008 р. НК «КазМунайГаз» (Казахстан) та CNPC підписали угоду про основні принципи будівництва та експлуатації газопроводу «Казахстан-Китай». Угода закріплює принципи фінансування проекту, регулює питання тарифоутворення, гарантованих обсягів газу (ship-or-pay) та рентабельності проекту ІА НГВ, з посиланням на прес-службу «КазМунайГаз», 1.08.08 р..

Раніше в газових відносинах з Туркменістаном «Газпром» завжди домінував і був монополістом. Лише зараз «Туркменгаз» починає конкурувати з «Газпромом». Це дає підстави вважати, що невдовзі Туркменістан під час узгодження з РФ рівня ціни на свій газ буде мати більш вагомі аргументи.

Реалізація проекту газопроводу «Туркменістан-Китай» є сильним ходом Туркменістану та надає йому певні конкурентні переваги. Але все-таки без РФ реалізація цього проекту не відбулась, компанію «Стройтрансгаз» (РФ) було обрано Туркменістаном як підрядну організацію, яка здійснюватиме будівництво газопроводу на території Туркменістану.

Газопровід «Туркменістан - Афганістан - Пакистан-Індія», TAPI

(Транс-афганський газопровід)

Ідея будівництва «Транс-афганського газопроводу» виникла ще в 1993 р. (проект передбачав постачання 30 млрд.куб.м/рік газу до Афганістану і Пакистану), але лише в 2002 р. керівники Туркменістану, Афганістану та Пакистану підписали угоду про його будівництво. Для реалізації проекту було створено «Руководящий комитет» (РК), до складу якого ввійшли керівники відомств цих країн і представники Азійського банку розвитку (АБР).

У лютому 2006 р. відбулася 9-та нарада РК, на якій Індія офіційно підтвердила участь у проекті та наміри купувати туркменський газ. Учасники наради підписали протокол, в якому зафіксовано обсяги закупівлі туркменського природного газу Пакистаном та Індією, а також конкретна участь в проекті АБР.

Ресурсною базою для постачання газу прийнято родовище Даулетабад, а також прилеглі до нього родовища та високо перспективні зони накопичення газу.

Згідно з ТЕО проекту, який підготувала англійська компанія Penspen, газопровід пройде від родовища Даулетабад на півдні Туркменістану до населеного пункту Фазілка (Індія) на кордоні Пакистану та Індії. Його довжина становитиме 1680 км, у т.ч. 145 км - по території Туркменістану, 735 км - Афганістану, 800 км - Пакистану (див. рис. 3.2). Трубопровід діаметром 1420 мм з робочим тиском 100 атм розрахований на постачання 33 млрд.куб.м/рік. Приблизна вартість будівництва склала 3,3 млрд.дол.США.

На початку квітня 2008 р. президенти Туркменістану і Афганістану обговорили проект газопроводу ІА НГВ, 04.04.08 р.. Наприкінці цього ж місяця Індія підтвердила власні наміри щодо участі в реалізації. Проект дозволить експортувати з родовища Даулетабад 100 млн.куб.м/д газу, у т.ч. більшу частину - 60% від зазначеного обсягу - до Індії ІА НГВ, з посиланням на заяву міністра нафтогазової промисловості Індії М.Деора, Пакистан, 24.04.08 р..

І вже 25 квітня 2008 р. Туркменістан, Пакистан, Афганістан та Індія підписали рамкову угоду про будівництво Транс-афганського газопроводу. Будівництво газопроводу має розпочатися у 2010 р., а перше постачання газу заплановано на 2015 рік. Попередню вартість проекту переоцінено, зараз вона становить 7,6 млрд.дол.США ІА НГВ, 25.04.08 р..

31 травня 2008 р. відбулась перша нарада технічних груп країн-учасниць проекту будівництва «Транс-афганського газопроводу». У нараді взяли участь делегації на чолі із заступниками міністрів нафтогазових відомств Афганістану і Пакистану, керівники та провідні фахівці індійської компанії GAIL, а також представники АБР - основного інвестора проекту. Сторони розглянули проекти трьох важливих документів, у т.ч.: Угоду про транзит, Угоду про купівлю-продаж газу, Угоду про консорціум, якими визначаються права та обов'язки кожного учасника проекту. Центральною темою обговорення експертів став проект так званої Генеральної угоди - основи майбутнього контракту, який планується підписати після узгодження на рівні урядів всіх чотирьох країн ІА НГВ, Turkmenistan.ru, з посиланням на Державну інформаційну агенцію Туркменістану (TDH), 02.06.08 р..

Інші провідні видобувачі газу - Російська Федерація та Іран - також реалізують та опрацьовують варіанти постачання газу в напрямку Азії.

Газопровід «Сахалін-Хабаровськ-Владивосток»

Призначення газопроводу:

- забезпечити експорт газу до КНР та АТР;

- забезпечити газопостачання Владивостока та ввести в дію до 2012 року потужності з генерування електроенергії в Приморському краю;

- у перспективі забезпечити ресурсом завод скраплення природного газу, який заплановано побудувати в Приморському краю РФ.

Проект газопроводу «Сахалін-Хабаровськ-Владивосток» визначено як першочерговий у галузі магістрального транспорту газу РФ.

За даними проектувальника, довжина газопроводу досягне 2035 км. Будівництво газопроводу заплановано розпочати у вересні 2009 р. та завершити до кінця 2011 року ІА НГВ, з посиланням на повідомлення керівника департаменту інвестицій і будівництва «Газпром» Я.Голко на нараді голів робочої групи експертів ВАТ «Газпром», 8.08.08 р., Владивосток..

Будівництво розпочнеться одночасно з півдня та півночі, відповідно, в Хасанському районі Примор'я та в Хабаровську. Переходи через річки буде виконано переважно траншейним способом та в зимовий період.

Будівництво гілки «Хабаровськ-Владивосток» триватиме 24 місяці, її введення в експлуатацію заплановано на грудень 2011 року. Будівництво гілки «Сахалін-Хабаровськ» триватиме 28 місяців, її експлуатація розпочнеться в липні 2012 року.

У районі Уссурійська від магістралі буде зроблено відгалуження на Владивосток. Таким чином, станції ТЕЦ-2 та «Северная» у м. Владивосток до форуму АТЭС-2012 Азиатско-Тихоокеанское Экономическое Сообщество, АТЭС, Владивосток 2012. будуть переведені з вугілля на газ. Можливо будівництво локальної підводної нитки до о.Руський.

Наразі тривають громадські слухання щодо будівництва газопроводу. Обов'язкові заходи, що передують початку будівництва, вже відбулися в Кіровському, Спаському, Черніговському, Михайлівському та Надєждінському районах Приморського краю.

Газопровід «Алтай»

Згідно з проектом газопроводу, російський природний газ буде надходити до КНР з Єдиної системи газопостачання РФ за двома маршрутами - західним, з районів традиційного російського газовидобутку, і східним - з родовищ о. Сахалін. Запланований річний обсяг постачання - 68 млрд.куб.м.

Початково передбачалося, що перший газ потрапить до Китаю через газопровід «Алтай» через західну ділянку російсько-китайського кордону. «Алтай» з'єднає родовища Західного Сибіру з Синьцзян-Уйгурським автономним районом на заході КНР. Там він потрапить до китайського трубопроводу «Захід - Схід», яким транспортуватиметься до м. Шанхай. Довжина російської ділянки магістралі - 2800 км За даними офіційного сайту «Газпром» (http://www.gazprom.ru/articles/article20266.shtml)., загальна протяжність - 6700 км.

Але на початку жовтня 2008 р. проект газопроводу «Алтай» для організації постачання газу в КНР виведено за генеральну схему розвитку газової галузі РФ до 2030 р. (далі - Схеми) через не конкурентоспроможність та економічну недоцільність rbc.ru, 8.10.08 р. .

Постачання газу цим газопроводом пов'язано з низкою серйозних проблем, у т.ч.: ресурсною базою, складними природнокліматичними, інженерно-геологічними умовами, будівництвом великої довжини, а також високими екологічними ризиками. Відстань до цільових ринків КНР перевищує 6 тис.км, що істотно знижує конкурентоспроможність постачання трубопровідного газу, в порівнянні з природним газом, який може постачатися з Туркменістану.

Крім того, КНР вже досягла певних домовленостей щодо постачання газу з Туркменістаном.

Незважаючи на зазначене, «Газпром» не відмовляється від проекту газопроводу «Алтай»Rosinvest, з посиланням на заступника голови правління «Газпрому» О.Мєдведєва, 18.11.08 р. .(http://www.rosinvest.com/news/467292/). і планує провести чергові переговори з Китаєм на початку 2009 р., на них «Газпром» та Китайська нафтогазова корпорація (CNPC) в черговий раз спробують узгодити ціну на газ ИА REGNUM, з посиланням на заяву заступника голови правління «Газпром» О. Ананенкова, 21.11.08 р. (www.regnum.ru/news/1087750.html)..

Газопровід «Іран-Пакистан-Індія» (або «Peace pipeline»)

Наприкінці квітня 2008 р. Іран і Пакистан підписали угоду про співпрацю у сфері будівництва газопроводу Іран-Пакистан-Індія РБК, 12.06.08 р. (http://www.rbc.ua/rus/top/2008/06/12/381013.shtml)..

Рік тому, в липні 2007 р., переговори було припинено після того, як між Індією та Пакистаном виникли суперечки стосовно транзитних тарифів.

Пакистан тривалий час відмовлявся переглянути у бік зниження плату за транзит. Водночас Індія наполягала на цьому, оскільки і без того висока ціна на газ робила проект нецікавим для Індії. Але наприкінці квітня 2008 р. Індія підтвердила наміри власної участі в реалізації проектів будівництва газопроводів з Ірану та Туркменістану ІА НГВ, з посиланням на заяву міністра нафтогазової промисловості Індії М.Деора, 24.04.08 р.. Після цього було досягнуто згоди між Індією та Пакистаном стосовно початку прокладки газопроводу в 2009 р.

Довжина газопроводу становить понад 2 тис.км. На кінець березня 2008 р. Іран закінчив будівництво половини газопроводу потужністю 110 млн.куб.м/д. Потреби Пакистану оцінюються приблизно у 50 млн.куб.м/д, решта газу могла би постачатися до Індії OGJ, 18.03.08 р.. Таким чином, Індія буде одержувати 60 млн.куб.м/д іранського газу ІА НГВ, з посиланням на заяву міністра нафтогазової промисловості Індії М.Деора, 24.04.08 р.. Схему маршруту цього та інших трубопроводів для постачання газу до країн Південної Азії ілюструють дані рис. 3.7 Energy Information Administration "Country analysis briefs: Iran", October 2007 [51]..



Рисунок 3.7 - Трубопровідні проекти постачання газу до країн Південної Азії

Проект газопроводу оцінюється в 7,5 млрд.дол.США, дату введення газопроводу в дію та початок експорту ще остаточно не визначено, але за попередніми даними це відбудеться у 2011-2013 роках.

2 липня 2008 р. Іран заявив, що підтримує найшвидшу реалізацію цього проекту ІА НГВ, 2.07.08 р. .

Газопроводи Ірану

Найближчим часом в Ірані планується будівництво та введення нових газопроводів, детальний опис яких наведено у звіті за етапом 2 [34]. Сумарна вартість зазначених проектів становить приблизно 7 млрд.дол.США. Введення в експлуатацію нових газопроводів дозволить значною мірою усунути нестачу природного газу Iran News, з посиланням на повідомлення директора Іранської національної газової компанії Сейєда Рези Кесаї-заде, 13.08.08 р. .

Важливим для перспектив постачання іранського газу до країн ЄС є те, що Іран і Туреччина чергового разу не домовилися стосовно будівництва газопроводу для постачання газу за маршрутом «Іран-Туреччина».

Угоду про наміри стосовно спільних проектів у газовій сфері було підписано міністрами енергетики Ірану і Туреччини ще влітку 2007 року. Окрім будівництва газопроводу, документ передбачав участь турецьких компаній в освоєнні родовища «Південний Парс». Згідно з попередніми планами, з цього родовища до Туреччини мало постачатися приблизно 30 млрд.куб.м/рік природного газу.

За підсумками переговорів президентів Ірану та Туреччини, які відбулися в середині серпня 2008 р., було підписано низку документів про співпрацю, однак, всупереч очікуванням, Іран і Туреччина не уклали угоди про будівництво газопроводу та постачання газу, хоча домовилися продовжувати переговори з цього питання. Вартість даної угоди оцінюється в 3,5 млрд.дол.США Iran.ru, Lenta.ru, з посиланням на газету The Guardian, 15.08.08 р. (http://www.iran.ru/rus/news_iran.php?act=news_by_id&_n=1&news_id=52819)..

Як вказує джерело The Guardian, Туреччина відмовилася від угоди з Іраном під тиском США. Як відомо, Туреччина, як і США, є членом НАТО та не повинна укладати угоди з Іраном, який завдяки цьому може бути виведений з міжнародної ізоляції. Крім того, США вважає, що кошти, отримані від будівництва газопроводу та постачання газу, Іран може витратити на розвиток своєї ядерної програми.

Інші газопроводи

Газопровід «Медгаз» (Medgaz)

Наближається до завершення будівництво газопроводу Medgaz, який з'єднає Алжир і Іспанію.

Компанія Saipem (Італія) завершила встановлення підводної секції газопроводу на алжирській ділянці. Наразі залишилося завершити компресорну станцію в Алжирі та наземну частину газопроводу в Іспанії. Очікується, що роботи буде завершено в 2009 р., після чого розпочнеться постачання газу на південь Іспанії AFP, 03.11.08 р. (http://www.zawya.com/story.cfm/sidANA20081103T150714ZOIU04/Spain%2DAlgeria%20pipeline%20nears%20completio).

Членами консорціуму «Medgaz» є Sonatrach (Алжир), GDF Suez (Франція), Endesa, Cepsa та Iberdrola (Іспанія). Параметри газопроводу: вартість 900 млн.євро (1,15 млрд.дол.США), довжина 1050 км, у т.ч. підводна частина - 550 км.

Газопровід «Лівія - о. Кріт»

Наприкінці 2007 р. Греція запропонувала збудувати підводний газопровід для постачання природного газу з Лівії до середземноморського острова Кріт. Пропозиція надійшла від заступника міністра МЗС Греції П. Доукас під час зустрічі в столиці Лівії з головою лівійської National Oil Co., Ш. Ганемом Alexander's Gas&Oil Connections: News&Trends: Europe, volume 13, issue #1 - Thursday, January 17, 2008.. Наразі параметри газопроводу не відомі.

Газопровід «Аляска - США»

Оскільки США є найбільшим споживачем природного газу, розбудова цього газопроводу має велике значення. Початок розробки величезних запасів нафти та газу, розташованих на Алясці та, відповідно, будівництво відповідних транспортних мереж для постачання ресурсів до США - обов'язково вплине на світове співвідношення попиту і пропозиції енергоресурсів та їх ринкові цінові параметри.

Для виробництва нафти і газу найближчі 5 років США планують здати в оренду значну частину ділянок Національного нафтового резерву США (штат Аляска). Планується більше розробляти запаси природного газу і працювати спільно з урядом Канади для того, щоб нарешті збудувати газопровід для постачання природного газу з Аляски ІА НГВ, 5.08.08 р., з посиланням на заяву сенатора від Демократичної партії США, кандидата в президенти країни Б.Обами підчас виступу в Університеті штату Мічиган про енергетичну політику США, 4 серпня 2008 р.. Відзначається, що будівництво газопроводу має критично важливе значення для енергетичної безпеки США.

Вперше будівництво газопроводу було запропоновано у 1976 р., у 2004 р. Конгрес США виділив під цей проект 18 млрд.дол.США (у вигляді державних кредитних гарантій), але за часів правління Дж. Буша проект не одержав просування.

У середині липня 2008 р. палата представників Конгресу США здійснила спробу прийняти законопроект, до якого було включено вимогу до президента США оказати термінову підтримку будівництву газопроводу на Алясці, але законопроект було заблоковано конгресменами-республіканцями після того, як проти цього документа виступила адміністрація Дж. Буша.

«Білий дім» підтримає плани будівництва газопроводу на Алясці лише за умови, що цей трубопровід буде будуватися приватними компаніями без бюджетного фінансування. Водночас, адміністрація готова надати допомогу в прискоренні видачі відповідних федеральних дозволів для забезпечення будівництва трубопроводів, але буде рішуче заперечувати будь-які додаткові фінансові ініціативи, які виходять поза межі вже наданих федеральних кредитних гарантій (під проекти трубопроводів) у розмірі 18 млрд.дол.США.

На початку серпня 2008 р. законодавчі збори штату Аляска остаточно затвердили законопроект про будівництво нового трубопроводу для перекачування природного газу з родовищ на арктичному узбережжі США. Законопроект, який передбачає видачу ліцензії для зазначеного проекту канадській компанії TransCanada і надання під нього початкового бюджетного фінансування розміром 500 млн.дол.США, направлено на підпис губернатору штату Аляски С.Палін (Республіканська партія США), яка повністю підтримує проект.

За даними прес-служби губернатора штату Аляска, довжина газопроводу з труб діаметром 1200 мм (48 дюймів) становитиме 2,744 тис.км (1,715 тис. миль), у т.ч. на території штату Аляска приблизно 1,2 тис.км (750 миль). Трубопровід на цій ділянці переважно буде прокладений під землею. Газопровідну мережу доповнять 6 компресорних станцій та 5 точок постачання газу споживачам Аляски.

Вартість будівництва такого газопроводу на Алясці оцінюється в 26-30 млрд.дол.США. Якщо проект буде реалізовано, він стане найбільшим енергетичним проектом приватного бізнесу за всю історію США.

У проект закладено можливість збільшити максимальну потужність газопроводу до 60 млрд.куб.м/рік (5,9 млрд. куб. футів/добу).

Очікується, що в разі реалізації проекту, перші надходження газу відбудуться в 2018 році.

Разом з тим, існує альтернативний проект подібного газопроводу під назвою «Деналі» (англ. Denali - The Alaska Gas Pipeline), який спільно розробили нафтогазові корпорації British Petroleum та ConocoPhilips, що мають ліцензії на арктичні родовища природного газу, але, за даними прес-служби уряду штату Аляска, губернатор штату не підтримує цей проект.

Проект «Деналі», вартість якого також оцінюється на рівні 30 млрд.дол.США, не передбачає державної підтримки і має реалізовуватися виключно коштом приватних інвесторів.

У квітні 2008 р. British Petroleum та ConocoPhilips оголосили, що вони розпочали попередні роботи за проектом та узгодили виділення 600 млн.дол.США на стадію планування проекту. Керівництво корпорацій повідомило інвесторам, що даний проект буде просуватися, незалежно від рішення законодавчих зборів штату Аляска щодо конкуруючого проекту компанії TransCanada.

3.2 Функціонування нафтопроводів та розбудова нафтопровідних проектів

Поточний 2008 р. в цілому був контрастним на події у сфері світового нафтогазового комплексу. Забарвлення йому надали поступове зростання світових цін до історичних максимумів у першому півріччі, яке сприяло розбудові нових нафтотранспортних потужностей, та таке ж стрімке зниження цін на фоні світової фінансової кризи.

На тлі істотного зниження світових цін на нафту восени 2008 р. розбудова нових нафтотранспортних трубопровідних проектів втрачає актуальність. Зокрема, це дуже важливо для нових російських нафтотранспортних проектів, будівництво яких навряд чи буде виправданим, у т.ч. через відсутність домовленостей щодо обсягів постачання нафти після 2010 р.

Деякі проекти, які за високих цін на нафту вважалися рентабельними, зараз втрачають привабливість та економічну доцільність. Передусім, це стосується російських проектів на Ямалі та освоєння Штокманівського родовища. Від цін на нафту залежать і східносибірські проекти провідних російських нафтогазових компаній «Роснефть», «Сургутнефтегаз», ТНК-BP.

Вже сьогодні видобувні компанії, реагуючи на ситуацію на фінансових ринках, закривають свердловини та скорочують обсяги видобутку.

Нафтопровід «Восточная Сибирь - Тихий океан» (ВСТО)

Будівництво нафтопроводу ВСТО загальною потужністю до 80 млн.т/рік нафти має відбутися в 2 етапи, проект реалізує російська компанія «Транснефть». На 1-му етапі має бути збудовано нафтопровід Тайшет (Іркутська область) - Сковородино (Амурська область) загальною потужністю 30 млн.т/рік нафти та нафтоналивний термінал на узбережжі Тихого океану, звідки нафта постачатиметься залізницею. В межах 2-го етапу буде збудовано нафтопровід від Сковородино до нафтового терміналу на тихоокеанському узбережжі з розширенням пропускної спроможності нафтопровідної системи до 80 млн.т/рік. Схему маршруту ВСТО подано на рис. 3.8 Energy Information Administration "Country analysis briefs: Russia", May 2008 [52]..



Рисунок 3.8 - Схема маршруту нафтопровідної системи ВСТО

Наприкінці травня 2008 р. стало відомо, що строки введення в експлуатацію 1-ої черги ВСТО перенесено з кінця 2008 р. на IV квартал 2009 року. Але «Транснефть» повідомила, що збудована частина трубопроводу від Тайшета до Талакана до запуску ВСТО-1 розпочне роботу в реверсному режимі - у західному напрямку ІА НГВ, 28.05.08 р..

Отже, здача 1-ої черги ВСТО затримується http://www.oilandgaseurasia.com/ru/articles/p/65/article/514/, Oil and Gas Eurasia, № 1 (січень 2008 р.).. Серед основних причин затримки проекту - нестача обсягів нафти для прокачування та незавершене будівництво нафтопроводу. Більш детально стан справ з будівництвом нафтопроводу ВСТО подано у звітах за етапом 1 [27] і 2 [34].

Нафтопровід «Балтийская трубопроводная система» (БТС)

БТС призначена для експорту російської нафти в північно-західному напрямку на ринки Європи та США. Вважається, що розширення нафтопроводу - будівництво другої черги нафтопроводу (БТС-2) - дозволить вирішити проблему транзитних країн, у т.ч. Білорусі, з якою на початку 2007 р. РФ мала нафтовий конфлікт.

Таким чином, БТС-2 - нафтопровід, призначений переорієнтувати потоки російської нафти в обхід Білорусі.

На початку грудня 2008 р. в РФ було підписано розпорядження про проектування та будівництво БТС-2 РБК-Украина, з посиланням на прес-службу кабінету міністрів РФ, 1.12.08 р..

БТС-2 довжиною 1016 км пройде за маршрутом: м. Унеча (Брянська область) - м. Усть-Луга (Ленінградська область) і буде мати пропускну спроможність до 50 млн.т нафти на рік.

Заплановано розпочати будівництво в І кварталі 2009 року.

1 етап проекту передбачає будівництво 1-го пускового комплексу пропускною спроможністю до 30 млн.т/рік з початком транспортування нафти в III кварталі 2012 р.; 2 етап - будівництво 2-го пускового комплексу з доведенням пропускної спроможності до 50 млн.т/рік.

Функції з організації фінансування, проектування й будівництва БТС-2, а також її оператора надано АК «Транснефть».

Зараз передбачається розширення потужності системи транспортування нафти з 75 до 125-130 млн.т/рік. Початково було розглянуто 2 варіанта маршруту БТС-2: до Усть-Луги, або до Приморська. У травні 2008 р. було прийнято рішення, що кінцева точка БТС-2 буде в порту м.Усть-Луга, а також про доцільність будівництва відгалуження до Кириського НПЗ (належить компанії «Сургутнефтегаз»). Попередня вартість проекту (кінцева точка - м.Усть-Луга), за розрахунками компанії «Транснефть», становитиме 78,14 млрд. руб. «Транснефть» розпочала підготовку ТЕО проекту.

Деякі експерти PБK daily, Оilru, з посиланням на Директора департаменту Due Diligence НКГ «2К Аудит - Деловые консультации» О.Штока (http://www.oilru.com/news/94737/). відзначають, що «непрозорим» залишається питання наповнення трубопроводу нафтою. Не зрозуміло, якою нафтою буде наповнюватися БТС-2, адже рівень видобутку нафти може виявитися нижчим за прогнозований. Таким чином, припускається, що БТС-2 буде наповнюватися також і за рахунок нафтопроводу «Дружба», тим більше, що останній також потребує великих інвестицій (на капремонт), водночас вкладення інвестицій в два по суті дублюючих одне одного нафтопроводи навряд чи доцільно для «Транснефти».

Каспійський трубопровідний консорціум (КТК)

КТК - перший великий нафтопровід на території колишнього СРСР, збудований за участю приватного капіталу. Нафтопровід з'єднує казахське родовище Тенгіз з експортним терміналом поблизу Новоросійська. Частки урядів країн-засновників КТК розподіляються таким чином: РФ (в особі АК «Транснефть») - 24%, Казахстан - 19%, Султанат Оман - 7%. Серед приватних нафтових компаній-учасників консорціуму - Chevron Caspian Pipeline Consortium Company (15%), LUKARCO B.V. (12,5%), Rosneft-Shell Caspian Ventures Limited (7,5%), Mobil Caspian Pipeline Company (7,5%), Agip International (N.A.) N.V. (2%), BG Overseas Holding Limited (2%), Kazakstan Pipeline Ventures LLC (1,75%), Oryx Caspian Pipeline LLC (1,75%).

Всі зазначені акціонери в рівних частках володіють двома компаніями -- КТК-К (оператор на території Казахстану) та КТК-Р (російський оператор).

За підсумками 2007 р., КТК уперше отримав чистий прибуток, який за міжнародними стандартами фінансової звітності склав 423 млн.дол.США За матеріалами доповіді Генерального директора КТК В.Раздухова на самміті СНД по нафті й газу, 29 травня 2008 р., Париж (http://www.cpc.ru/desktopdefault.aspx?alias=press&lang=ru&tabid=3542).. Однак борг консорціуму становить понад 5 млрд.дол.США, та акціонери мають суперечки щодо його погашення Promoil з посиланням на Reuters, 13.07.08 p. (http://www.promoil.com.ua/article19.html)..

На 2008 р. заплановано збільшити прокачування нафти до 33,8 млн.т (у порівнянні з 33 млн.т Довідково: проектна потужність 1-го етапу будівництва трубопровідної системи становить 28,2 млн.т нафти, однак реально КТК може прокачувати до 34 млн.т/рік за рахунок використання спеціальних домішок. у 2007 році). Збільшення обсягів прокачування напряму пов'язано із зростанням обсягів видобутку нафти в Казахстані.

Акціонери КТК постійно виступають за розширення потужностей трубопроводу, однак РФ уже тривалий час не може узгодити це питання. Під час переговорів з РФ акціонери пішли на низку поступок, у т.ч. на підвищення тарифів на прокачування нафти до 38 дол.США/т, але на останньому засіданні питання розширення потужностей КТК так і не було затверджено Радою директорів через його ув'язку з реалізацією проекту «Бургас-Александруполіс». Разом з тим, 20 грудня 2007 р. президент Казахстану Н.Назарбаєв повідомив, що він і президент РФ В.Путін досягли принципової домовленості стосовно збільшення потужності КТК з 30 до 67 млн.т/рік. Водночас було досягнуто домовленість про участь Казахстану в проекті будівництва нафтопроводу «Бургас-Александруполіс». У квітні 2008 р. російські учасники проекту Каспійського нафтопроводу запропонували акціонерам КТК затвердити суму в 20 млн.дол.США на часткову актуалізацію ТЕО з розширення потужності КТК. Між іншим, у середині квітня 2008 р. заступник міністра промисловості та енергетики РФ А.Дементьєв повідомив, що розширення КТК має відбуватися лише після того, як існуючий проект стане економічно вигідним.

На початку травня 2008 р. РФ і Казахстан узгодили позицію стосовно розширення КТК до 67 млн.т/рік нафти в два етапи до 2012 року ІА НГВ, з посланням на хід зустрічі Міністра промисловості та енергетики РФ В.Христенка та міністра енергетики та мінеральних ресурсів Казахстану С.Минбаєва, 6-7 травня 2008 р.. Крім того, у межах розширення КТК додатково 17 млн.т казахської нафти планується спрямувати в трубопровід «Бургас-Александруполіс».

Вартість розширення КТК до 67 млн.т/рік в цінах 2007 р. становить близько 2,5 млрд.дол.США. Зараз експерти працюють над модернізацією ТЕО проекту. Після завершення роботи над документом буде уточнено вартість розширення і можливі джерела фінансування.

У разі схвалення акціонерами розширення проекту, потужність КТК до 2013 р. може бути збільшено. 1 етап розширення відбудеться навесні 2012 р. постачання нафти з Казахстану збільшиться до 35 млн.т, 2 етап - навесні 2013 р. - до 50 млн.т. Загальна потужність системи до весни 2013 р. досягне 67 млн.т/рік. Збільшення потужності системи передбачається фінансувати за кошти внутрішніх джерел консорціуму, але може бути реалізовано й інші варіанти.

На початку липня 2008 р. Оман заявив про наміри вийти з КТК - продати власну частку. Переважне право викупу частки мають країни-учасники КТК, тобто, РФ і Казахстан. Казахська держкомпанія «Казмунайгаз» вже розглядала питання купівлі частки Оману в КТК. РФ також повідомила про можливість викупу цієї частки Promoil, з посиланням на Reuters, 13.07.08 p. (http://www.promoil.com.ua/article19.html)..

Оман надав обов'язкову пропозицію щодо викупу його частки в КТК Росії та Казахстану. РФ оферту прийняла, погодившись придбати усі 7% за 700 млн.дол.США.

На початку листопада 2008 р. Росія викупила частку Омана, що дозволило їй збільшити власну частку до 31%. Блокуюча частка дає РФ право вирішального голосу за всіма питаннями реалізації проекту Нефтеведомости, № 26 (165), 13.11.08 р. (http://www.neftevedomosti.ru/press.asp?issue_id=176&material_id=1899)..

Але угоду ще не закрито, необхідно її остаточне узгодження з урядом Казахстану, оскільки влітку урядом республіки було затверджено перелік стратегічних об'єктів, до якого внесено і КТК-К. Нині РФ розглядає можливість продажу казахській стороні частини придбаної у Оману частки.

Акціонери КТК досягли принципової домовленості щодо підписання 17.12.08 р. меморандуму про розширення потужностей трубопроводу ІА НГВ, з посиланням на віце-міністра енергетики і мінеральних ресурсів Казахстану Б.Акчулакова, 27.11.08 р..

На початку грудня 2008 р. компанія «Казмунайгаз» (Казахстан) підписала угоду з BP про принципи продажу її частки у спільному підприємстві Kazakhstan Pipeline Ventures, за яку британська компанія запросила, за попередніми даними, 350 млн.дол.США, однак угоду ще не закрито ІА НГВ, з посиланням на Reuters, 3.12.08 р..

ВР опосередковано володіє часткою в 6,6% у КТК через такі дві структури - 50% у СП з компанією «Казмунайгаз» Kazakhstan Pipeline Ventures (частка в консорціумі - 1,75%) і 46% у компанії Lukarco (частка в консорціумі - 12,5%), де рештою акцій володіє «ЛУКОЙЛ». Право першочергового викупу частки ВР, відповідно, мають «Казмунайгаз» та «ЛУКОЙЛ».

Нафтопровід «Баку-Тбілісі-Джейхан» (БТД)

За станом на липень 2008 р. нафтопроводом прокачується понад 800 тис. бар./добу нафти, а до кінця 2008 р. цей показник буде збільшено до 1 млн. бар./добу ІА НГВ, 21.07.08 р..

Роботи з розширення пропускної спроможності трубопроводу БТД заплановано повністю завершити до кінця 2008 р. В результаті пропускна спроможність БТД буде збільшено з проектних 1 до 1,2 млн. бар./добу, при цьому вартість розширення пропускної спроможності нафтопроводу оцінюється у 69 млн.дол.США.

Очікується, що до 2011 р. казахстанська нафта, яка видобувається на заході країни на родовищі «Кашаган», буде транспортуватися трубопроводом БТД ПравоТЭК, «Новости-Грузия», з посиланням на повідомлення посла Республіки Казахстан в Азербайджані С.Примбетова, 1.09.08 р.. Але строки залежатимуть від обсягів видобутку нафти на родовищі й обстановки в регіоні.

Як відомо, парламент Казахстану ратифікував приєднання Казахстану до участі в БТД. Але наразі є певні складнощі в реалізації проекту. Інвестори мали розпочати розробку родовища Кашаган ще у 2005 р. - лише в цьому випадку постачання казахської нафти у БТД відбулось би вчасно. Але має місце затримка реалізації проекту, через що остаточне його введення в дію може затягтися приблизно до 2013 року.

Іранський нафтопровід «Нека - Джаск»

Проект дозволить забезпечити транспортування нафти з півночі на південь країни (на узбережжя Оманської затоки), з'єднає прикаспійські країни з міжнародними нафтовим ринком. Iran News, з посиланням на Директора компанії з виробництва і розподілу нафтопродуктів М.Р.Наамат, 10.09.08 р..

Завдяки реалізації даного проекту Іран планує скласти конкуренцію експортному нафтопроводу БТД. Іранські фахівці вважають, що іранський експортний нафтопровід «Нека - Джаск» буде гідним конкурентом БТД. Нещодавній вибух на території Туреччини та зупинка БТД ще раз поставили під питання його безпеку та екологічну надійність. Як виявилося у серпні 2008 р., небезпечною може бути не лише турецька, а й грузинська ділянка БТД Iran news з посиланням на повідомлення заступника виконавчого директора Іранської національної нафтової компанії з питань інвестицій, 12.08.08 р..

Довжина іранського нафтопроводу становить 1,515 тис.км, діаметр - 1100 мм (1050 мм), проектна потужність - 1 млн. бар/добу. Для забезпечення надійного прокачування нафти на трубопроводі буде встановлено 6-8 нафтоперекачувальних станцій (НПС) та збудовано глибоководний нафтовий термінал у районі Джаска. Пропускну спроможність нафтопроводу може бути в будь-який час збільшено за рахунок збільшення потужності та кількості НПС.

Попередня вартість проекту становить 3,5 млрд.дол.США. Очікуваний строк будівництва трубопроводу 1-4 роки.

Нещодавно РФ і Казахстан виявили готовність взяти участь у будівництві цього трубопроводу. У середині серпня 2008 р. консорціум інжинірингових та консалтингових компаній розпочав розрахунок оптимального маршруту й ТЕО нового проекту. Питаннями геологічного стану маршруту і захисту навколишнього середовища в межах проекту переймаються 2 іранських компанії Iran news з посиланням на повідомлення заступника міністра нафти Ірану з міжнародних питань Х.Ногрекар-Ширази, 12.08.08 р..

Особливістю нового іранського проекту є його економічність та можливість ефективно використати наявний нафтопровід і нафтові споруди. Так, пропускна спроможність діючого нафтопроводу «Нека - Рей» становить 170 тис. бар./добу, але її може бути швидко збільшено до 500 тис. бар./добу. Зараз цей нафтопровід забезпечує транспортування російської та казахської нафти на Тегеранський (Рей) і Тебрізький НПЗ за схемою «заміщення» Угода «СВОП» (від англ. SWAP) - угода про обмін товарами (у даному разі еквівалентними обсягами нафти) та зобов'язаннями з їх постачання з метою мінімізації транспортних витрат та скорочення строків розрахунку за них для максимального збільшення доходів..

На початку вересня 2008 р. стало відомо, що компанії з європейських і прикаспійських країн оголосили про готовність взяти участь у будівництві нафтопроводу «Нека - Джаск» Iran News, з посиланням інтервю Міністра нафти Ірана Г.Ноузарі агенції ІСНА, 10.09.08 р..

Зараз вже завершено проектні роботи та інженерно-технічні дослідження з будівництва трубопроводу, готується тендер для вибору підрядника.

Поточний обсяг постачання сирої нафти за схемою заміщення (swap) через термінал в порту Нека збільшено до 250 тис. бар. /добу. В подальшому цей показник буде доведений до 500 тис. бар./добу.

3.3 Диверсифікація постачання нафти і газу

Для подолання залежності від монополізованого постачання енергетичних ресурсів країни світу активно розробляють проекти диверсифікації способів і маршрутів постачання нафти та газу, розбудовують відповідні об'єкти інфраструктури та освоюють нові шляхи транспортування, які не завжди є економічно доцільними.

В першу чергу, це стосується країн Європи, які занадто сильно залежать від постачання російських енергоносіїв. Так, Греція отримує 80% природного газу від «Газпрому», а деякі країни Південно-Східної Європи залежать від постачання російського газу на всі 100%.

Прагненню європейських країн диверсифікувати постачання енергетичних ресурсів сприяє і США. США буде домагатися диверсифікації маршрутів постачання газу до Європи, з метою зниження її залежності від РФ ІА НГВ, ИТАР-ТАСС, з посиланням на заяву помічника держсекретаря США М.Брайза, 7.02.08 р.. Країни Європи та США прагнуть до того, щоб частка газу, який видобувається в східній частині Каспію, надходила до Європи альтернативними магістралями, зокрема, через трубопровід «Набукко» та газопровід Туреччина-Греція-Італія.

Зрозуміло, що США ніколи не будуть споживати каспійський газ, але Америка прагне досягти стратегічних цілей. Відсутність проблем з енергоносіями у європейських союзників та їх економічна незалежність відповідають інтересам США. На підтвердження цього, адміністрація Президента США спільно з урядом Туреччини, розробляє нову структуру постачання природного газу для країн Європи ІА НГВ, з посиланням на заяву держсекретаря США К.Райз 15.04.08 р. на засіданні Американо-турецької ради, Вашингтон, 16.04.08 р..

Окрім подальшого розвитку успішної співпраці США й Туреччини за проектом нафтопроводу БТД, нагальною задачею визначено створення «південного коридору» для енергопостачання країн Європи. Газопроводи Туреччина-Греція-Італія та «Набукко» стають новим «південним коридором», який поєднує газ Азербайджану, Каспійського басейну, а також Іраку (через Туреччину) та європейські ринки.

Тим часом РФ скептично ставиться до можливості реалізації найближчим часом проектів постачання туркменського газу до ЄС, а також, зокрема, проекту «Набукко», перш за все, через те, що перспективи наповнення газопроводу ресурсом досі не визначені. Крім цього, всі транспортні потужності країн Середньої Азії законтрактовані під придбані РФ обсяги газу до 2010 року ІА НГВ, з посиланням на інтерв'ю офіційного представника «Газпром» С.Купріянова газеті «Коммерсант», 15.04.08 р..

Військовий конфлікт між РФ та Грузією на початку серпня 2008 р. вкотре змусив країни Європи замислитися над стосунками РФ та ЄС у нафтогазовій сфері.

Так, зокрема, Великобританія запропонувала країнам ЄС і НАТО докорінним чином переглянути відносини з РФ та якомога швидше налагодити співпрацю з іншими видобувачами нафти та газу «Ведомости», з посиланням на матеріали статі Г.Брауна в газеті The Observer, 1.09.08 р.. Прем'єр-міністр Великобританії Г.Браун закликав обмежити енергетичну залежність Європи від РФ шляхом пошуку альтернативних постачальників нафти і газу, використання можливостей атомної енергетики й альтернативного палива Довідково: у березні 2008 р. Г.Браун обговорював цю свою давню ідею з президентом Франції Н.Саркозі, йшлося про масштабну програму будівництва АЕС у Великобританії..

Альтернативою російським енергоносіям може стати вугілля, купувати яке можна в Польщі, Україні, США, Китаї та деяких інших країнах «Ведомости», з посиланням на президента «Института энергетической политики РФ» В.Мілова, 1.09.08 р..

У свою чергу, Росія планомірно реалізує власні плани стосовно диверсифікації маршрутів постачання нафти і газу на споживчі ринки з метою зменшити кількість або взагалі уникнути посередників - країн, через території яких здійснюється транспортування російських енергоресурсів транзитом до країн ЄС. РФ проектує нафтопровід БТС-2 (для зниження залежності постачання російської нафти через територію Білорусі), газопровід Nord Stream, інші.

Країни ЄС мають велику кількість СПГ-проектів та проектів трубопровідного постачання газу, переважні обсяги якого планується залучати північним коридором - з РФ та південним коридором - з країн Середньої Азії та Близького Сходу.

Розвиток південного коридору з постачання газу з Каспійського регіону та Близького Сходу є одним з найбільш важливих пріоритетів енергетичної безпеки ЄС. Євросоюз намагається знизити рівень власної залежності від російського газу, поставки якого становить 42% від постачання ЄС, у зв'язку з чим прагне укласти угоди з нетрадиційними постачальниками.

Єврокомісія має наміри досягти укладання відповідних угод з Азербайджаном, Туркменістаном, а також прагне створити консорціум для купівлі газу з Каспійського регіону.

ЄС імпортує більшу частину газу з трьох країн, які протягом більш ніж 30 років є надійними її постачальниками: Росії, Норвегії й Алжиру. Однак, ситуація швидко змінюється, передусім, зменшується європейський видобуток газу, внаслідок чого зростає залежність ЄС від імпорту. Крім того, внутрішній газовий ринок ЄС стає реальністю, і Європа відчуває потребу у більших джерелах постачання для того, щоб гарантувати конкуренцію та свободу вибору європейським споживачам. І нарешті, ЄС відчуватиме гостру потребу в альтернативних джерелах і маршрутах, щоб забезпечити життєво важливе постачання у разі кризових, надзвичайних ситуацій, терористичних нападів, геостратегічної невизначеності або непередбачених метеорологічних умов.

Проект «Набукко» здатен вирішити всі ці питання, оскільки він передбачає постачання до Європи 31 млрд.куб.м/рік від нетрадиційних постачальників (з Азербайджану, Туркменістану, Іраку, Єгипту і, якщо дозволять геополітичні умови, з Ірану) за альтернативним маршрутом (через Каспійське море, Грузію, Туреччину, Балкани - до Центральної Європи). У підсумку на ринку Європи очікуватиметься зростання: конкуренції, безпеки постачань та обсягів газу Рейтер, РИА Новости, ІА НГВ, з посиланням на інтерв'ю комісара ЄС з енергетики А.Пієбалгса, 11.11.08 р..

Серед імовірних варіантів диверсифікації постачання газу до ЄС можна також розглядати проект постачання газу за маршрутом Туркменістан - Каспійське море - Азербайджан - Грузія - Чорне море - Україна - країни Центральної та Західної Європи газопроводом «Білий потік» потужністю до 30 млрд.куб.м/рік. Для диверсифікації постачання газу до України цей проект має велике значення, оскільки дозволяє залучити додаткові обсяги власне для України, а також збільшити обсяги транзиту через вітчизняну ГТС. Основні характеристики проекту було подано в роботі, виконаній на окреме замовлення НАК «Нафтогаз України» Звіт за договором № 12-08 від 16.04.2008 р. «Презентаційний проект та орієнтовна техніко-економічна оцінка транспортування природного газу за напрямком Туркменістан-Каспійське море-Азербайджан-Грузія-Чорне море- Україна-країни Центральної та Західної Європи».- ТОВ «Нафтогазбудінформатика», травень 2008 р. [53]..

Диверсифікація постачання газу до України також може бути здійснена, завдяки організації постачання скрапленого природного газу (СПГ) морським транспортом з країн Африки та Близького Сходу. Але для цього в Україні необхідно збудувати термінал для приймання СПГ. Основні положення даного проекту було подано в роботі, виконаній на окреме замовлення НАК «Нафтогаз України» Звіт за договором № 23-08 від 11.11.2008 р. «Концепція постачання на територію України єгипетського зрідженого природного газу, починаючи з 2010 року».- ТОВ «Нафтогазбудінформатика», листопад 2008 р. [54].. Підсумки дослідження свідчать, що постачання СПГ до України - найбільш реальна альтернатива існуючим поставкам.

Важливим шляхом диверсифікації постачання нафти до країн Європи може стати нафтопровід «Одеса - Броди - Плоцьк - Гданськ», реалізація якого дозволить переробляти легку нафту марки Azeri Light на НПЗ України та Польщі. Польська компанія Orlen сподівається на успішну реалізацію цього проекту, саме з цієї причини було здійснено випробувальну переробку нафти Azeri Light на НПЗ у Плоцьку. Для цього у 2008 р. Польща постачала азербайджанську нафту, яку танкерами транспортували з Середземного до Балтійського моря. Постачання нафти було розпочато 5 березня 2008 р., коли до Польщі прибув перший танкер з 120 тис.т азербайджанської нафти. Аналогічну партію марки Azeri Light доставив другий танкер, який прибув з турецького порту Джейхан до польського порту Гданськ 7 березня 2008 р. Day.Az, з посиланням на віце-президента нафтового концерну Польщі «Orlen» Ц.Філіпович, Баку, 07.03.08 р..

Китай, Південна Корея і Японія є основними споживачами палива, що імпортується до АТР ІА НГВ, з посиланням на дослідження провідних наукових фахівців «Институту систем энергетики им. Мелентьєва» (ИСЭМ), 8.08.08 р.. Частка Китаю в загальному споживанні цих країн може зрости майже до 80%. За прогнозами, до 2030 р. Китай буде споживати природного газу в 2 рази більше за Японію та в 4 рази більше, ніж Південна Корея. З 2010 до 2030 рр. імпорт газу Китаєм може збільшитися в 10 разів (80-100 млрд.куб.м), а імпорт нафти - в 3 рази (590-740 млн. тонн).

Обсяги постачання газу до Південної Кореї зростуть лише в 2 рази (50-60 млрд.куб.м), нафти - в 1,5 рази (145-160 млн.т). В Японії споживання вуглеводнів планується стримувати на поточному рівні, через що й експорт в Японію зростати не буде (до 2030 р. обсяги експорту газу можуть скласти 125-135 млрд.куб.м, нафти - 240-270 млн. т).

Основними постачальниками вуглеводнів до Китаю є країни Африки та Середнього Сходу (Австралія, Індонезія, Кувейт, ОАЕ, Алжир, Нігерія). Однак, Китай прагне розширити структуру постачання. Останні роки КНР взяла орієнтацію на близькі сусідні країни, які володіють великими запасами енергетичних ресурсів, серед яких Казахстан, Туркменістан та РФ. Переговори з цими країнами стосовно можливого розширення співпраці тривають вже кілька років. Проте, поки що пріоритетного напрямку постачання КНР не виділяє. Така політика Китаю полегшує ведення переговорів одразу з трьома конкурентами за ринок збуту. Таким чином, КНР може обирати найбільш оптимальний варіант співпраці з вигодою для себе.

Надходження газу до Китаю очікується за маршрутами: «Туркменістан-Казахстан-Китай», «Західний Сибір-Китай» («Алтай»), «Східний Сибір-Китай». Газопровід з Туркменістану вже будується. Але стосовно будівництва двох трубопроводів з РФ конкретних домовленостей не існує. Саме через це реалізація російсько-китайських проектів може викликати сумніви. Отже, Туркменістан і Казахстан випереджають РФ, оскільки власний газ країни будуть постачати вже в 2010 році.