Міжнародний поділ праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Одним з основних історичних здобутків людського суспільства є така організація суспільної праці, за якої окремі особи (колективи, країни) спеціалізуються на виробництві певних товарів та послуг, а потім обмінюються здобутками своєї праці, користуючись механізмом ринкових відносин.

Суспільний поділ праці (або просто поділ праці) у спрощеному розумінні полягає в спеціалізації діяльності окремих виробників товарів чи послуг і товарному обміні між ними продуктами цієї діяльності. Протягом історії людства суспільний поділ праці був основним джерелом економічного зростання, а від його глибини залежав рівень розвитку виробництва і господарства в цілому.

Найпростішою формою поділу праці на зорі розвитку суспільства був природний поділ праці між чоловіком і жінкою. З розвитком знань і вдосконаленням знарядь праці етапами розвитку поділу праці стали: відокремлення скотарства від землеробства; відокремлення ремесла від землеробства; виникнення торгової діяльності.

У результаті цього були створені умови для регулярного обміну між людьми, товарами та послугами, а відтак і умови для формування ринку. В суспільних процесах це спричинило виникнення приватної власності, відокремлення міста від села, формування істотних відмінностей в організації фізичної та розумової праці. З часом і виробнича, і обслуговуюча діяльність ставали дедалі більш диференційованими, самостійного значення набула наука.

В наш час подальша диференціація поділу праці супроводжується і зустрічним процесом - інтеграцією, в тому числі міжгалузевою, формуванням складних міжгалузевих систем і комплексів.

Важливою формою суспільного поділу праці є географічний, або територіальний, поділ праці. Він полягає в спеціалізації окремих територій на виробництві певних товарів і послуг й виникненні товарного обміну між ними такими товарами та послугами, які в районах спеціалізації продукуються з порівняно меншими витратами. При цьому, формування спеціалізації території може бути зумовлений як природно-ресурсними чинниками (можливість вирощування певних сільськогосподарських культур, наявність тієї чи іншої мінеральної сировини тощо), так і економічними та соціальними передумовами (наявність кваліфікованих трудових ресурсів, капіталу та ін.), історичними та національними особливостями. Звичайно, чим більший вибір взаємодіючих чинників і передумов може використати та чи інша територія або країна, тим більші її можливості участі в географічному поділі праці. У тому й особливість географічного поділу праці, що він дає змогу нівелювати або й зовсім зняти проблеми, викликані, наприклад, нестачею ресурсів в будь-якому районі країни. Географічний поділ праці виникає між територіями незалежно від того, мають вони державний суверенітет, чи ні.

Найвища форма суспільного поділу праці - міжнародний поділ праці. Він полягає в спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів та послуг і товарному обміні цими продуктами на світових ринках. Міжнародний поділ праці виникає між країнами, що захищені своїм державним суверенітетом.

Міжнародний поділ праці, порівняно з територіальним поділом праці, має деякі принципові відмінності. Формування спеціалізації господарства країни в такому разі, безумовно, підкоряється дії закону порівняльних переваг, за цим законом, який є одним з фундаментальних законів економічної теорії, кожна країна має порівняльну перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і може дістати вигоду, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші товари чи послуги.

Як попередні передумови реалізації порівняльної переваги треба враховувати, що країна, яка виходить зі своєю продукцією на світовий ринок, повинна мати переваги бодай над частиною інших виробників цієї продукції (наприклад, мати дешеву сировину, володіти секретами технології виробництва тощо); водночас на світовому ринку повинен бути попит на цю продукцію; нарешті затрати на транспортування мають бути обопільне вигідними для виробника і споживача.

Під час подальшого визначення спеціалізації важливим є те, як складається загальна ситуація на світовому ринку. Закон порівняльних переваг стверджує, що кожній країні, навіть тій, яка має абсолютні переваги з виробництва будь-яких товарів, вигідніше зосередити свої зусилля на виробництві тих товарів і послуг, у виробництві яких вона досягла порівняно більшої ефективності, і експортувати їх в обмін на товари, яких вона не виробляє.

1. Міжнародний поділ праці -- матеріальна основа світового господарства

Історично вихідною основою функціонування та розвитку світового господарства є міжнародний поділ праці. Всебічне поглиблення останнього -- це той економічний фундамент, на якому ґрунтується вся система світогосподарських зв'язків.

Усі країни тією чи іншою мірою включені до міжнародного поділу праці. Його поглиблення відповідно до розвитку продуктивних сил є об'єктивним процесом, який інтенсифікує міжнародні зв'язки між країнами незалежно від рівня їх розвитку і соціальної орієнтації.

Міжнародний поділ праці (МПП)-- спеціалізація країн (їх господарюючих суб'єктів) на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто в інших країнах. Це, як уже зазначалося, вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, що виходить за національні рамки окремих держав.

МПП-- складна, багаторівнева система міжнародної спеціалізації, що постійно розвивається і наповнюється новим змістом на кожному етапі суспільного розвитку. Зворотною стороною цієї спеціалізації є міжнародне кооперування. Поглиблення цих процесів зрештою призводить до зростання суспільної продуктивності праці та економії робочого часу.

До машинної стадії розвитку національних економік МПП базувалось на своїй природній основі -- відмінностях у природно-кліматичних умовах країни, її географічному положенні, ресурсах та енергетичних джерелах тощо. Починаючи з машинної стадії залежність спеціалізації і кооперування від природної основи значно зменшується. Для індустріальної стадії розвитку характерна залежність спеціалізації від наявного власне технологічного фактора. Практично з цієї стадії розвитку для значної кількості країн починається процес поступового переміщення центра ваги світогосподарських зв'язків зі сфери обігу (торгівлі) у сферу виробництва, що, в свою чергу, зумовлює інтенсифікацію та зростання обсягів торговельних зв'язків.

Нині майже неможливо знайти велику галузь національного виробництва, яка б не залежала від міжнародних умов виробництва. Сфера МПП безпосередньо охоплює всі структурні складові суспільного поділу праці: міжгалузевий -- промисловість, сільське господарство, будівництво; частковий -- між виробництвами цих галузей; одиничний -- предметна, подетальна, технологічна міжнародна спеціалізація та кооперування. Поділ праці на міжнаціональному рівні поглиблюється і знаходить більшу перспективність, ніж усередині окремої країни. Територіально і функціонально така спеціалізація проявляється на рівні окремих країн, їх груп або регіонів світу, що свідчить в цілому про подальший процес глобалізації системи виробництв, а відповідно і економічних міжнародних зв'язків.

Якісні глибокі зміни у розвитку МПП сталися за останні два десятиріччя. Вони зумовлені новим етапом НТР. Їх загальний зміст можна звести до таких нових процесів у МПП:

· пріоритетного значення набули спеціалізація і кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивні технології, нові види виробничих (облагороджених) матеріалів;

· фундаментальні зміни відбулися в МПП у результаті всебічного розвитку процесу спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації -- поява автоматизованих систем її обробки, зберігання і передачі, що зумовлено розвитком мікропроцесорних, електронних, комп'ютерних технологій (згідно з міжнародними експертними оцінками, місткість світового ринку інформаційних технологій і послуг до 2012р. зросте до 8 трлн дол., в 1998р. ця цифра становила 800 млрд. дол.);

· істотну роль у поглибленні МПП відіграє і процес інтернаціоналізації сфери послуг та світової інфраструктури, прогресивні зміни як в її традиційних елементах (наприклад, різних видах транспорту), так і у мережах сучасних інформаційних комунікацій.

Зрозуміло, що всі ці процеси відбуваються за умов жорсткої конкурентної боротьби між усіма суб'єктами світового господарства.

Переваги МПП

Кожна країна, виходячи з принципу порівняльних переваг, намагається вивозити ті товари, витрати на виробництво яких у неї нижчі, ніж інтернаціональні, а завозити ті, виробництво яких у себе в країні обходиться дорожче, ніж в інших державах. На цьому принципі формується торговельна політика будь-якої країни. Безсумнівно, країна купує і ту продукцію, яку вона взагалі не виготовляє.

Таким чином, МПП забезпечує державам певні переваги. Завдяки участі в ньому вони можуть підвищити ефективність національної економіки та добробут свого населення. Це зумовлено такими можливостями МПП:

· участь у МПП дає змогу повніше користуватися перевагами спеціалізації на рівні країни, раціональніше використовувати свої ресурси, збільшувати загальний обсяг виробництва;

· виробництво товарів може бути ефективним лише за умов масового виробництва і відповідно витрат, що постійно зменшуються. Місткість же внутрішнього ринку часто є недостатньою для використання переваг великомасштабного виробництва повною мірою. Особливо це стосується невеликих країн;

· МПП сприяє повнішому задоволенню потреб населення країни. Інакше багато країн залишились би без товарів, до яких звикло його населення, але власних можливостей для їх виробництва немає або воно нераціональне;

· участь у МПП призводить до посилення конкуренції та підвищення якості вітчизняних товарів;

· поглиблення МПП є своєрідним фундаментом для політики мирного співіснування та успішного політичного співробітництва країн (наприклад, Європейський Союз).

2. Принципи абсолютних і порівняльних переваг

Теоретичним обґрунтуванням вигод МПП є теорія порівняльних переваг. Її основи були закладені ще А. Смітом і Д. Рікардо. Так, А. Сміт під час полеміки з меркантилістами для оцінки ефективності МПП сформулював принцип абсолютних витрат. Він визначив цей принцип надзвичайно просто: основне правило кожного розсудливого господарюючого суб'єкта -- ніколи не роби спробу самому виготовити те, що дешевше купити.

А.Сміт показав, що країни заінтересовані у вільному розвитку міжнародної торгівлі, оскільки вони можуть виграти незалежно від того, виступають вони експортерами чи імпортерами. Будь-яка країна володіє абсолютними перевагами, коли є такий товар, якого на одиницю затрат вона може виробляти більше, ніж інші країни. Наприклад, умовно візьмемо дві країни («X» і «Y»), які виготовляють два товари -- зерно і цукор. Нехай країна «X» на одиницю затрат виробляє 4 т зерна або 2 т цукру, чи будь-яку іншу комбінацію обсягів продуктів у зазначених межах. Країн а ж «Y» за аналогічних витрат виробляє 2 т зерна або 4 т цукру, чи іншу комбінацію згідно з визначеними параметрами. У нашому прикладі країна «X» володіє абсолютними перевагами по зерну, а країна «Y» -- по цукру. Ці переваги можуть бути зумовлені як природними факторами (кліматичними умовами, наявністю відповідних корисних копалин тощо), так і набутими (обумовленими розвитком технології, підвищенням кваліфікації працівників іт.п.).

В умовах, коли зовнішня торгівля відсутня, кожна країна може споживати лише ті товари і стільки, скільки вона виготовляє. Відносні ціни цих товарів на внутрішньому ринку визначаються відносними витратами на їх виробництво. У нашому прикладі вони становитимуть: 1 т зерна = 0,5 т цукру для країни «X» і 1 т зерна = 2 т цукру в країні «Y». Таким чином, виробник зерна в першій країні («X») за його реалізації на внутрішньому ринку в обмін отримає 0,5 т цукру, а в другій країні зерно коштуватиме в 4 рази дорожче (2 т цукру). При встановленні торговельних відносин між ними напрями потоків відповідних товарів визначатимуться різницею у співвідношенні витрат виробництва. Так, першій країні буде вигідно експортувати зерно та імпортувати цукор, а другій -- експортувати цукор та імпортувати зерно.

Щоб торгівля була взаємовигідною, ціна якого-небудь товару на зовнішньому ринку повинна бути вищою, ніж внутрішня ціна рівноваги на той самий товар у країні-експортері, і нижчою, ніж у країні-імпортері.

Характеризуючи принцип абсолютних переваг, слід зауважити, що він -- лише частковий випадок із загального правила. На це вказав ще Д. Рікардо, обґрунтувавши принцип порівняльних переваг. Рікардо довів, що країни повинні виробляти й експортувати товари, які обходяться їм відносно з меншими витратами, та імпортувати ті, виробництво яких за кордоном є порівняно дешевшим (з точки зору витрат), ніж усередині країни.

У навчальній літературі логіку дії цього принципу часто ілюструють такою реальною сучасною ситуацією: США забезпечує близько 2/3 світового виробництва кукурудзи, а це -- основний вид хлібних продуктів для населення латиноамериканських країн. У більшості останніх -- досить сприятливі умови для тваринництва і вирощування кавових дерев (кави). Тож, США експортують у Латинську Америку кукурудзу та імпортують звідти м'ясо і каву. Оскільки витрати на виробництво кукурудзи в США найнижчі в світі, як і в латиноамериканських країнах витрати на м'ясо (Аргентина, Уругвай) та каву (Бразилія, Нікарагуа та ін.), то обидві сторони знижують загальні витрати на ці продукти (кукурудза, м'ясо, кава) при задоволенні своїх суспільних потреб. Виграш від такого поділу праці та спеціалізації в даному разі очевидний. Він дорівнює різниці між національними витратами (які в результаті спеціалізації значно нижчі від середньосвітових) на виробництво конкретної продукції і світовими цінами. Абстрактно принцип порівняльних переваг «говорить»: сукупний обсяг випуску продукції буде найбільшим тоді, коли кожний товар виготовлятиметься там (у тих країнах), де нижчі витрати на його виробництво. Потрібно чітко зрозуміти, що спеціалізація, яка базується на таких порівняльних перевагах, міцніше будь-яких ланцюгів (навіть «кайданів» Гіменея -- бога сім'ї) «сковує» світову економіку в єдине структурне ціле.

Базуючись на принципі порівняльних витрат, світова економіка досягла (і може ще досягти) ефективнішого розміщення та використання виробничих ресурсів, вищого рівня матеріального благополуччя, на що вказують в своїх працях, наприклад, К.Макконнелл і С.Брю. Разом з тим, вважають вони, це стимулює конкуренцію і обмежує монополії. Теоретично все ніби так, а у реальній практиці часто, як кажуть, все навпаки.

Справа в тому, що принцип порівняльних переваг економічно доцільний, якщо країни близькі за рівнем економічного розвитку та структурою економіки. Тому досить сумнівно, щоб сучасні країни-монополісти дали «зелену вулицю» для розвитку нашої автомобільної, сільськогосподарської чи іншої галузі. Образно про цю ситуацію говорив ще К. Маркс: «Кожний скляр мріє про щоденний град».

Місце України в МПП

Питома вага України у світовій економіці досить помітна. За економічним потенціалом наша держава входить до першої шістки країн Європи (окрім неї - Росія, Німеччина, Франція, Італія, Велика Британія). Об'єктивно це мало б визначити істотну роль нашої країни у міжнародному територіальному поділі праці. Проте частка України у світовій торгівлі досі не надто висока. Недостатньо використовуються можливості для міжнародної кооперації, зовнішніх інвестицій тощо. Виникає парадокс: Україна, маючи високу щільність населення, висококваліфіковані трудові ресурси, значний промисловий потенціал, помітно відстає в економічному розвитку, особливо за трудомісткими та високотехнологічними видами виробництва - автомобілебудуванням, інструментальним машинобудуванням, комп'ютерним обладнанням та програмним забезпеченням до нього, текстильної промисловості тощо.

Неможливість ефективно реалізувати науково-технічний, виробничий та трудовий потенціал України на міжнародній арені вимагає глибокого дослідження такого становища економістами, пошук шляхів для покращення ситуації у вітчизняній економіці та суспільно-економічній сфері, зменшення відставання України від економічно розвинених країн світу.

В умовах формування сучасної моделі міжнародного поділу праці(МПП), основу якої має становити якісно оновлена технологічна база виробництва, Україна повинна поступово, цілеспрямовано розв'язувати проблеми ефективної участі у МПП, використовуючи зовнішньоекономічні зв'язки для реалізації національних економічних інтересів.

Україна має як природні, історичні, так і техніко-економічні, соціально-економічні, організаційно-економічні основи для участі в МПП. Рівень розвитку продуктивних сил є одним з тих техніко-економічних чинників, які найбільше сприяють активній участі України у сучасному МПП. Видобуток залізної руди, вугілля, виробництво сталі, чавуну, мінеральних добрив, цементу, електроенергії, цукру, тракторів і метало ріжучих верстатів становлять значний економічний потенціал нашої країни. За кількісними характеристиками і потужностями продуктивних сил Україна може бути гідним партнером у світових економічних зв'язках. Наявний науково-технічний потенціал дасть змогу Україні за сприятливих умов втримати передові позиції у світовій науці з цілого ряду науково-технічних напрямів і, найголовніше, провадити незалежну економічну політику на включення в систему світових господарських зв'язків.

У сучасному взаємозалежному світі розвиток соціально-економічних чинників МПП нівелює їхні відмінності в окремих національних господарствах, і цей факт дослідники пов'язують з формуванням однотипної за своїм соціально-економічним змістом системи світового господарства. Утверджуються ринкові методи господарювання, активізується державне регулювання певних напрямів розвитку економіки, виявляється соціальна спрямованість її тощо. Такі процеси зумовлюють, по-перше, подібність змісту економічних базисів більшості країн, що беруть участь у МПП; по-друге, природний поділ праці між країнами з урахуванням не тільки їхніх національних економічних інтересів, а й інтересів світового співтовариства в цілому.

Нерозвинутість ринкових відносин і форм господарювання в Україні посилює необхідність значного підвищення економічної культури населення та ділової етики підприємців, оволодіння принципово новою культурою ринку, високим професіоналізмом поряд з такими поняттями, як честь, достойність, порядність, які знадобляться Україні для визнання її розвинутими країнами як рівноправного партнера.

Особливості об'єктивних основ зовнішньоекономічних зв'язків України пояснюються насамперед тривалою відсутністю національної державності та можливості провадити незалежну економічну політику.

Найбільш дієвою і ефективною стратегією інтеграції України у світову економіку є поєднання структурної перебудови економіки з її орієнтацією на активне зростання експорту і диференціацію його потенціалу. Цього можна досягти шляхом загального поліпшення інвестиційного клімату й залучення інвестицій у відповідні галузі, створення механізму стимулювання експорту та формування життєздатних конкурентоспроможних експортних виробництв.

Як суб'єкт міжнародних економічних відносин Україна має свідомо входити до світової системи господарських зв'язків з метою якнайефективнішого використання усіх їхніх можливостей та підвищення рівня конкурентоспроможності.

У системі міжнародного поділу праці Україна спеціалізується на виробництві машин (літаки, судна, ракетно-космічна техніка, танкобудування), продукції чорної металургії (залізна і марганцева руди, прокат), продукції АПК, особливо харчової (цукор, борошно, олія, м'ясо, молоко, овочеві консерви, кондитерські вироби), виробництві xiмiкaтів, цементу.

Україна має висококвалiфiкований науково-технiчний i технологiчний потенцiали в лiтакобудуваннi. Серед семи розвинених країн світу вона має повний цикл проектування й виробництва лiтакiв.

За два останні роки випущено три принципово новi моделi лiтакiв Ан-70, Ан-140 та Ан-38, що вважаються перспективними моделями XXІ ст.

Великi можливостi для виходу на мiжнародний економiчний простiр має вiтчизняна ракетно-космiчна галузь. Вже нинi реалiзуються мiжнароднi програми ракетно-космiчного комплексу морського базування «Морський старт» i «Глобалстар», де застосовуватимуться Українські ракетоносії «Днiпро», «Зенiт» i «Циклон», здiйснюється низка iнших мiжнародних проектiв.

Девять суднобудiвних заводiв України спроможнi виконувати замовлення на будiвництво сучасних суден (транспортних, рибо промислових), суден технiчного флоту, вiйськових кораблiв, а також забезпечити весь комплекс послуг з їx ремонту".

Реалiзуються проекти розвитку танкобудування. Україна входить до п'ятiрки країн світу iз замкнутим циклом виробництва цiеї складної i високотехнологiчної продукцiї. За технiчними характеристиками Українські танки не лише не поступаються передавим свiтовиманалогам, а й за багатьма параметрами перевищують їx.

Високотехнологiчнi конкурентоспроможнi виробництва є i в iнших галузях машинобудування, зокрема, в приладобудуваннi, виробництвi енергетичного устаткування та важкому машинобудуваннi, в окрмих галузях чорної та кольорової металургiї.

Значними є потенцiйнi можливостi України у виходi на cвітовий ринок з продукцiєю АПК, зокрема на ринок зерна, цукру, олiї.

Зовнiшньоекономiчна полiтика України щодо експорту зерна має враховувати шалену конкуренцiю на cвітовому ринку зерна i можливий у зв'язку з цим усiлякий опiр з боку iнших країн-експортеpiв цiєї продукції. Це пов'язано зобмеженою ємкiстю cвітового ринку продовольчогого й фуражного зерна - близько 185 млн. т. Iз загального обсягу експорту пшеницi 75% припадає на Аргентину, Австралiю, Канаду i США та країни ЄС, у тому числi Францiю, а на США - 64% всього експорту зерна кукурудзи. Серйозними конкурентами Укpaїни на ринку зерна з постсоцiалiстичних країн є Угорщина, Казахстан, Польша.

Незважаючи на спад виробництва сiльськогосподарської продукцiї, у тому числi й зерна, Укpaїна вже нинi вступила в конкурентну боротьбу за її збут на cвітовому ринку. З урахуванням нинiшньої економічної ситуацiї правомiрно ставити завдання щодо експорту 8-10 млн. т зерна i домагатись такої квоти в разi вступу до вcecвiтньої торговельної органiзацїї (ВТО).

Основними iмпортерами зерна нинi є 20 держав світу. Найбiльш вiрогiдними партнерами України на ринку зерна будуть Грузiя, Азербайджан, Узбекистан, Typкмeнicтaн, з якими слiд укладати довrocтpoкові угоди. Не виключаються також налагодження цього ринку з iншими країнами, передусiм Африки.

За висновками нiмецької консультативної групи при Урядi України, щорiчно вiд експорту зерна держава могла б мати майже $4 млрд.

Щодо cвітового ринку цукру слiд зазначити, що за ocтанні раки основні його виробники збiльшили обсяги виробництва i стабiлiзували його на досить високому piвні. Найбiльше у світі цукру виробляють Iндiя та Бразилiя (разом - майже 25%). Cтpiмко нарощується його виробництво в Австралiї та Мексицi. На високому piвні стабiлiзувалися виробництво його в США (6-7 млн. т), Китаї (6 млн. т), Францiї та Нiмеччинi (вiдповiдно 4,5 i 4 млн. т). Внаслiдок цього Україна змiстилася за обсягом виробництва цукру на 11-тe мiсце серед найбiльших його виробникiв.

Експорт цукру у світі за ocтанні раки збiльшився на 11,6%, у країнах ЄС - на 27,2%, колишнього СРСР - на 9,6%. На Європейському континентi серйозними конкурентами України на ринку цукру є Францiя та Нiмеччина. Виробництво цукру в них є досить конкурен-госпроможним, а їх iнтepec до цього ринку країн колишнього СРСР, особливо Pocії, виявляється досить активно. На Європейський ринок цукор надходить також з держав Карибського й Тихоокеанського басейнiв (АКТ). Так, згiдно з Ломейською конвенцiєю - угодою мiж ЄС та країнами АКТ (строк її дії закінчується_у 2000 р.), квота поставок цукру цiєї групи держав в ЄС нинi становить 1,3 млн т за piк.

Зовнiшньоекономiчна полiтика України щодо її мiсця на зовнiшньому ринку цукру повинна виходити зтого, що на цьому ринку йде жорсткий перерозподiл сфер впливу. Тому Укpaїнi треба повернути втраченi позиції щодо ринку країн колишнього Радянського Союзу, насамперед Pociї. Потреба росiйського ринку в iмпортi цукру нaвiть за умовии виконання федеральної цiльової програми «Цукор» становитиме близько 3,5 млн. т.

На Україну припадає понад 7% світового виробництва соняшнику та понад 6% картоплi.

Висновки

Міжнародний поділ праці є об'єктивною основою міжнародного обміну товарами, послугами і знаннями, розвитку виробничого, науково-технічного, торгового й іншого співробітництва між усіма країнами світу незалежно від рівня їхнього економічного розвитку і характеру суспільного ладу.

Реалізація переваг міжнародного поділу праці в ході міжнародного обміну товарами і послугами забезпечує будь-якій країні при сприятливих умовах одержання різниці між інтернаціоналізацією і національною вартістю експортованих товарів і послуг, а також економію внутрішніх витрат шляхом відмовлення від національного виробництва товарів і послуг за рахунок більш дешевого імпорту.

Головним напрямком розвитку міжнародного поділу праці стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування (кооперації) виробництва. міжнародний поділ праці сміт рікардо

Порівняно високий економічний, науково-технічний, мінерально-сировинний, ґрунтовий і трудовий потенціали, надзвичайно вигідне економіко-географічне та геополітичне положення в центрі Європи створюють об'єктивні умови для забезпечення взаємовигідного міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування та інтеграції України у світовий економічний простір.

В Україні вже розроблено механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який має забезпечувати прогресивні структурні зрушення в економіці та сприятливі умови залучення її до світового поділу праці із збереженням господарського збалансування та рівноваги внутрішнього ринку України.

Використана література

1. “ Україна в цифрах 2001р.” - Київ “ Техніка ” 2002 р.

2. Качана Є.П. «Розміщення продуктивних сил України» за редакцією - Київ Видавничий Дім “ Юридична книга ” 2002 р.

3. Масляк П.О., Олійник Я.Б. «Географія - навчальний посібник» - Київ «Знання», 1998 р.

4. Мочерний П. “ Основи економічної теорії ”

5. Родіонова І.Ф., Кравченко І.С. “ Основи економіки ”;

6. Яценко Б.П., Юрківський В.М., О.О.Любіцева та ін. «Економічна і соціалістична географія світу: Підручник для 10 кл.». За редакцією Б.П. Яценка - Київ «Арка» 1999р.

Размещено на Allbest.ru