Сучасні проблеми нафтового та газового комплексу, шляхи їх вирішення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат з дисципліни:

Розміщення продуктивних сил

Сучасні проблеми нафтового та газового комплексу, шляхи їх вирішення

Київ

2007

ЗМІСТ

Вступ

1. Нафтогазові легенди та міфи

2. Нафтопереробка

3. Газовий сектор

Висновок

Література

ВСТУП

газозабезпечення нафтопереробка україна

Сьогодні для України з'явилися нові як зовнішні, так і внутрішні виклики. Якщо зовнішні виклики для України є значною мірою об'єктивними, то внутрішні - більшістю створені штучно. Водночас, з'явились й нові можливості. Зупинюся на трьох головних питаннях:

Перше - це шкідливі нафтогазові легенди та міфи, які створюються останнім часом в Україні і відволікають країну від вирішення нагальних проблем нафтогазового комплексу.

Друге - проблеми української нафтопереробки та напрями їх вирішення.

Третє - проблеми газозабезпечення України та шляхи їх вирішення.

1. НАФТОГАЗОВІ ЛЕГЕНДИ ТА МІФИ

Нафтогазова тематика протягом року збуджувала уми багатьох державних діячів України. Чого ми тільки не почули, наприклад: про імпорт в Україну киргизької нафти (видобуток нафти в цій країні складає до 70 тис. т на рік); постачання в Україну з Азербайджану до 40 млн. т нафти при видобутку в цій країні 15 млн. т на рік; поставки нафтопродуктів з молдовських НПЗ (тут слід додати, що на момент заяви єдиний невеличкий НПЗ там ще не був збудований); використання нафтопроводу Одеса-Броди для збереження стратегічного резерву нафти тощо.

Дійсно до влади прийшли нові люди і вони можуть робити помилки, словесні, і тому не доцільно серйозно сприймати ці ляпсуси.

Однак, не можна залишати без жорсткої критики прожекти, що є явно економічно збитковими, а інколи прямо шкідливими для нафтогазового комплексу. Наприклад, плани найближчим часом залити Україну іракською та іранською нафтою. Ці плани не здійсняться, оскільки, по-перше, причорноморський басейн має надлишок пропозиції нафти, що видобувається в країнах СНД, і більшість країн регіону вже давно відмовилася від нафти Перської затоки. По-друге, турецькі протоки перевантажені. І головне, нафта з Перської затоки буде значно дорожчою, порівняно з нафтою з СНД, оскільки довшим є транспортний шлях.

Щодо шкідливих проектів, то це, наприклад, виділення підприємства "Охтирканафтогаз" зі складу "Укрнафти". Пропозиція Сумської облдержадміністрації щодо створення окремого підприємства "Охтирканафтогаз", на жаль, отримала підтримку Президента України. Створення цього підприємства, яке забере від "Укрнафти" 52% нафтовидобутку та 35% газовидобутку зруйнує провідне українське нафтовидобувне підприємство "Укрнафта". До речі, це підприємство є напівприватним і згідно з українським законодавством приватні власники не тільки можуть, але й обов'язково заблокують це рішення. Так навіщо займатися тим, чого не буде?

Наступне. Привид будівництва НПЗ бродить Україною. Загалом будівництво нового НПЗ є позитивним кроком. Однак, необхідними та достатніми умовами цього є: наявність джерела поставок нафти та можливість зовнішніх фінансових запозичень. Ці умови в Україні зараз відсутні. Жодна країна не починає будівництво НПЗ без: підготовки техніко-економічного обґрунтування будівництва; наявності підписаного контракту на поставку нафти; підписаних договорів про надання кредитів; вибору конкретних технологій нафтопереробки; оцінки екологічного впливу на довкілля та багато іншого.

В Україні без будь-яких досліджень та договорів на поставку нафти планують або планували розпочати виділення землі для Феодосійського НПЗ (рішення, на щастя, скасовано), для Бродівського НПЗ та НПЗ в Одеській області. Хто дасть кошти на такі сумнівні проекти? Чи може маловідомі американські компанії "Bortex" та "ComOxy" вкладуть власні 3 млрд. доларів до агронафтового проекту, яких у них немає? Будівництво більше десяти заводів з виробництва різної сільськогосподарської продукції на базі НПЗ в Бродах - це що, українська національна ідея? Такого ніде немає в світі. Супутніми технологіями нафтопереробки завжди були нафтохімічні процеси.

Щодо виробництва синтетичного моторного палива з вугілля у Луганській області. Такі виробництва у світі є, однак, як правило, у вигляді дослідницьких або напівпромислових установок, які субсидуються державою.

Замість того, щоби займатися проблемами існуючих НПЗ, яким стало невигідно працювати в Україні, державні службовці найвищих рангів займаються міфічними проектами будівництва заводів з виробництва нафтопродуктів.

Також вкрай небезпечно допускати створення якихось міфів, що відволікають країну від пошуку важливих рішень або виконання контрактних зобов'язань.

В Україні створено міф про можливість скорого підписання договору з Туркменістаном на 25 років про постачання в Україну 60 млрд. куб. м газу. Про це регулярно пише більшість українських ЗМІ. Нагадаємо, що в умовах дії підписаної угоди між Росією та Туркменістаном (у 2005р.) про стратегічне партнерство передбачається постачання, фактично, всього надлишкового експортного туркменського газу до Росії вже у 2007 році (60-70 млрд. куб. м) це не є реальним. Це можливо лише у двох випадках: після розірвання російсько-туркменської угоди, або після завершення її дії, тобто після 2028 року. Навіщо твердити про новий довгостроковий договір з Туркменістаном, якщо його не може бути? Треба краще зосередитися на акуратній сплаті вартості спожитого туркменського газу, щоб не втрати останній рік його постачання. Як відомо, стратегічні поставки туркменського газу до України завершуються наприкінці 2007 року.

Ефективно працювати завжди важко. Міф - простий та правдоподібний, чим і допомагає народу виживати, а владі зберегтись... при владі. Однак, намагання жити міфами в умовах зростання цін на вуглеводні та жорсткої конкуренції призведе до кризи у ПЕК, а значить - в економіці України загалом.

2. НАФТОПЕРЕРОБКА

Загострення цінової ситуації на внутрішньому ринку нафтопродуктів відбувається в Україні щороку - в минулому році двічі, у поточному - один раз. Водночас, однозначного призначення "винних" в цьому немає - лише зростанням світових цін на нафту, а значить - і зростанням експортного мита на російську нафту, сезонним чинником та "засиллям" російських нафтових компаній, які встановлюють монопольні ціни, перелік чинників зростання цін не вичерпуються. В цьому році набув ваги й внутрішній чинник - недолуга державна політика у сфері нафтопереробки або, скоріш, її повна відсутність. Остання проблема викликана, насамперед, неефективною податковою та митною політикою.

Основа українського ринку нафтопродуктів - це головним чином 6 НПЗ, а також низка газопереробних заводів. НПЗ мають досить різні рівні потужності, технологічної оснащеності і номенклатури продукції, що випускається. Однак, загальною рисою є застарілість більшості технологій, низька глибина переробки нафти, невеликий рівень виходу світлих нафтопродуктів.

Загальна потужність всіх НПЗ з первинної перегонки нафти, яка проходить по всіх концепціях розвитку ПЕК, складає понад 51 млн. тонн на рік. Проте, реальна потужність навряд чи значно перевищує 40 млн. т. Середня глибина нафтопереробки не дотягує і до 70%, середній вихід світлих нафтопродуктів - до 55%. При цьому на сучасних НПЗ у західних країнах нормальними показниками вважаються 92% та 75%, відповідно. Коефіцієнт використання потужностей НПЗ за вісім місяців склав лише 37%, простої НПЗ, порівняно з минулим роком майже подвоїлися - зі 144 діб (2004 рік) до 279 діб.

На превеликий жаль, фінансування модернізації НПЗ здійснюється на мінімальному рівні. Ресурси спрямовуються головним чином на фінансування будівництва та купівлю АЗС, інших об'єктів. Не допомагає нафтопереробникам і держава. Як відомо, у квітні цього року НАК "Нафтогаз України" фактично відмовилася від реконструкції та модернізації Кременчуцького НПЗ з допомогою компанії LG International.

Таким чином, єдиним регулятором роботи та розвитку нафтопереробки в Україні залишився внутрішній ринок. Однак, він є насиченим з допомогою імпортованих нафтопродуктів і нарощування виробництва хоча б за рахунок модернізації не стимулюється.

Поставки нафти на НПЗ в Україні за дев'ять місяців цього року зменшилися на 24%, порівняно з минулим роком. Це призвело до зменшення виробництва всіх видів нафтопродуктів: бензинів та дизпалива - майже на 10%, мазуту -майже на 15%. До головних чинників зменшення поставок нафти в Україну слід віднести наступні.

По-перше, дуже високі ставки російського експортного мита, що стримує постачання російської нафти до України.

По-друге, брак обігових коштів у НПЗ на закупівлю нафти внаслідок затримки повернення ПДВ. Так у серпні борг складав майже півмільярда грн. у вересні - понад 160 млн. грн.

По-третє, в цьому році різко зменшено податки та мита на ввезення нафтопродуктів. А саме: знижено ставки акцизного збору; встановлено нульове ввізне мито; відмінено додатковий збір за оформлення нафтопродуктів, а також відмінено стягування збору до Пенсійного фонду. Подібні заходи застосовували і раніше. Проте, наприклад, довготривале збереження нульового ввізного мита на нафтопродукти різко зменшувало обсяги нафтопереробки і раніше. Однак, цей негативний досвід не було усвідомлено.

Результатом стало те, що три НПЗ -Херсонський, Дрогобицький та Одеський не працюють вже три місяці. Перші два НПЗ так і не вийшли з планового ремонту, що мав тривати лише місяць. Щодо Одеського НПЗ, то це підприємство пішло на непідготовлену реконструкцію та модернізацію на три роки, не отримавши кредити, не провівши тендери на вибір нової технології нафтопереробки.

Сьогодні в умовах, коли майже третину ринку покриває більш дешевий імпорт нафтопродуктів, нафтоперереробникам не вигідно працювати в Україні - по кілька мільйонів тонн дизпалива та бензинів не реалізуються і накопичуються на нафтобазах. Не буде великим здивуванням, якщо ще кілька НПЗ підуть у позаплановий ремонт.

Стосовно якості бензинів та дизпалива, що виробляються в Україні. Згідно численних міжнародних зобов'язань в України мають вироблятися моторні палива з покращеними екологічними характеристиками. Як відомо в Євросоюзі у 1991 р. були введені екологічні норми Євро-1, у 1996 р. - "Євро-2", у 2000 р. -"Євро-3", у 2005 р. - "Євро-4", що також закріплено відповідними стандартами ЄС стосовно моторних палив. Застосування невідповідних палив на сучасних авто приносить значні економічні збитки, насамперед, внаслідок виходу з ладу каталітичних нейтралізаторів відпрацьованих газів, зменшення ресурсу двигуна тощо, а також завдає шкоди довкіллю. Стандарти ЄС регулюють, насамперед, вміст сірки, бензолу, ароматичних вуглеводнів. Діючі, українські стандарти, що виробляються, кардинально поступаються європейським стандартам.

НПЗ в Україні не готові виробляти паливо європейської якості, хоча по вмісту сірки у дизпаливі деякі НПЗ вже наблизилися до рівня ЄС. Також відсутні в Україні спеціальні випробувальні лабораторії, що мають перевіряти палива. Вирішення цих питань потребує значного часу та сотень мільйонів доларів інвестицій, насамперед, у реконструкцію заводів, однак, в цій сфері нічого не робиться. Держава відсторонилася від регулювання в цій галузі.

Україна не виконує зобов'язання щодо адаптації законодавства Євросоюзу, вимоги Європейського енергетичного співтовариства, міжнародні зобов'язання щодо міжнародних перевезень та розвитку транспортних коридорів тощо.

Таким чином, в нафтопереробній промисловості склалися системні передкризові умови. Системні проблеми можливо вирішувати лише тільки шляхом проведення ефективної державної політики. Наріжним каменем тут має стати перетворення нафтопереробки у привабливий бізнес та у джерело експорту за участі та під керівництвом держави. Вирішення цих завдань потребує розробки механізмів стимулювання модернізації НПЗ, насамперед, податковими методами. А саме: доцільно знизити мито на складне обладнання для нафтопереробки, що ввозиться, створити систему податкових пільг для компаній, які провадять модернізацію та реконструкцію своїх потужностей і виробляють нафтопродукти європейської якості, в т.ч. і для експорту. Наприклад, Уряд Росії планує встановити нульове мито на технологічне обладнання для нафтопереробки терміном на 9 місяців.

Стратегічним кроком для України має стати перехід від різкого зростання імпорту нафтопродуктів до глибокої переробки нафти на власній території зі збільшенням експорту продуктів переробки на рівні "Евро-2-4" за рахунок модернізації та реконструкції НПЗ на власній території. Це значно ефективніше ніж імпортування нафтопродуктів та 30-35% дешевше будівництва нових НПЗ.

Сьогодні споживачі палива мають тимчасові вигоди, а держава спокійне життя, але завтра країна втратить нафтопереробну галузь. Вкрай доцільно вже найближчим часом розробити більш жорсткі стандарти на моторне паливо з поступовим її введенням.

3. ГАЗОВИЙ СЕКТОР

На сьогодні можна констатувати, що Україну очікують у короткостроковій перспективі певні кризові явища у газозабезпеченні. Йдеться не про дефіцит газу, а про цінову кризу в газовому секторі. Причиною цього є як об'єктивні чинники - це зростання цін на нафту, а значить і на природний газ, так і суб'єктивні чинники - агресивна політика "Газпрому" щодо отримання контролю над активами газових секторів країн СНД, що експортують газ, насамперед, середньо-азійських та відсутність будь-якої політики в цьому регіоні з боку України; суттєве ускладнення відносин України з Росією та Туркменістаном у газовій сфері; близьке завершення контракту на постачання туркменського газу до України тощо.

Розглянемо основні проблемні питання газового сектору.

Перше. Щодо підвищення ціни на російський газ. На сьогодні не скасовано і має юридичну силу положення з Доповнення № 4 до контракту між НАК "Нафтогаз України" та ВАТ "Газпром" від 21 червня 2002 р., яке звучить так: "Замовник (російська сторона) у період з 2005 по 2009 рік подасть для забезпечення балансу газу Україні в рахунок оплати наданих Виконавцем (українська сторона) послуг з транзиту російського природного газу через територію України природний газ за ціною 50 доларів за 1000 куб. м, котра не підлягає зміні". Таким чином, не має ніяких юридичних підстав для підвищення ціни на російський газ до кінця 2009 року.

З іншого боку, ціна за газ у 50 доларів хоча і є заниженою, порівняно з ринком ЄС, проте відповідає українському транзитному тарифу у 1,09 долара на 100 км за 1000 куб. м газу або економічним умовам регіонального ринку газу. Нагадаю, не існує світового ринку газу, є лише регіональні газові ринки.

Друге. Якщо Росія буде наполягати на нових цінах на газ, то треба домовлятися. Насамперед, тому, що кожний договір або контракт має пункт про шляхи та умови його розірвання.

Ми розуміємо, що ціна на газ в Європі за півтора року зросла приблизно на 50%, а лише за перший квартал цього року ціна на російський газ в Європі зросла на третину, і це підвищення є наслідком зростання цін на нафту, закладене "Газпромом" в міжнародних контрактах. Також загалом доцільним є перехід у співпраці між двома країнами в газовій сфері на ринкові відносини.

Що це все означає на практиці? Два Президента після зустрічі мають дати доручення главам Урядів російському та українському, терміново розпочати підготовку нової договірної бази з газових питань. Уряди мають до кінця поточного року переглянути весь пакет газових документів, які підписувалися останнім часом. Саме весь пакет, а не висмикувати окремі угоди або контракти. Що треба зробити Україні?

По-перше, необхідно встановити новий тариф на транзит російського газу, який буде адекватним новій ціні на російський газ. По-друге, треба перейти від бартеру за послуги з транзиту газу до грошових розрахунків як при транзиті російського, так і туркменського газу. З цього також випливає, що необхідно ліквідувати штучного газотрейдера - компанію "РосУкрЕнерго". Для цієї компанії на сьогодні використовується диспаритетний транзитний тариф для транспортування туркменського газу до України - вона за послуги з транзиту туркменського газу отримує 37,5 % від обсягів протранспортованого газу. Так, по території України застосовується тариф 1,09 долара на 100 км на 1000 куб. м газу, а фактичний тариф "РосУкрЕнерго" складає понад 1,5 долара, якщо перерахувати частку туркменського газу, яку отримує ця компанія за послуги з транзиту.

Частину отриманого від України газу, "РосУкрЕнерго" знову продає Україні та іншим європейським країнам, але за значно вищими цінами. З іншого боку, нічого не чути про будівництво газопроводів, що було однією з цілей створення цієї компанії.

По-третє, треба встановити середньоєвропейські ціни на збереження російського газу в українських підземних газосховищах.

По-четверте, безумовно необхідно провести реформування української газової промисловості, насамперед, створити ефективний газовий ринок в Україні та лібералізувати ціни на газ для усіх його споживачів.

І головне, все вище наведене треба записати у новому російсько-українському пакеті документів про співробітництво в газовій сфері терміном на 25 років та підписати його та паливно-енергетичний баланс на це же період.

Що ми отримаємо в результаті? Підвищення цін на газ для всіх українських споживачів - це стовідсотково, тому, що Росія має більш вагомі економічні важелі. Водночас, це не буде дво- або трикратне підвищення цін на газ, оскільки є і в Україні економічні засоби впливу, які не повністю, але все ж значною мірою компенсують подорожчання газу, насамперед, для незахищених верств населення - через адресні субсидії. Також підвищення ціни на газ має здійснюватися в кілька етапів. Незаперечний виграш України - Росія більше ніколи не зможе застосовувати "газовий" тиск на Україну при вирішенні ані політичних, ані економічних питань.

Наступне. Як стало відомо, "Газпром" в листопаді 2005 рока планував підписати договір з Казахстаном на використання трубопровідних потужностей, аналогічний тому, що нещодавно "Газпром" підписав з Узбекистаном щодо контролю над його експортними трубопровідними потужностями. З цього можна зробити ряд висновків.

По-перше, Росія де факто і раніше контролювала поставки газу з країн Середньої Азії, оскільки майже усі газопроводи спрямовувалися на її територію (крім поставок туркменського газу до Ірану).

По-друге, останній договір між РФ та Узбекистаном юридично закріпив контроль над усіма його експортними трубопровідними потужностями.

По-третє, наявність одного з газопроводів Середня Азія-Центр, який проходить напряму з Туркменістану до Казахстану, оминаючи Узбекистан, залишав для України певні шанси на поставки туркменського газу до України. Однак, підписання договору між РФ та Казахстаном юридично зафіксує монопольні права для "Газпрому" на поставки всього середньо-азійського газу до Європи.

Після завершення українсько-туркменського договору наприкінці 2006 року для України залишалася можливість постачати до 5-6 млрд. куб. м туркменського газу в рахунок виконання проектів з будівництва в Туркменістані. Однак, враховуючи те, що з 2007 р. Туркменістан має постачати до Росії 60-70 млрд. куб. м газу при пропускній спроможності менше 50 млрд. куб. м, то Росія може відмовити Україні у цих поставках з мотивом - брак вільних трубопровідних потужностей. Так було, наприклад, з компанією "Ітера", яку повністю витіснили з Туркменістану, незважаючи на наявність контракту з ним.

Водночас, обсяги видобутку газу в Туркменістані є недостатніми навіть для виконання умов російсько-туркменської угоди. З урахуванням внутрішнього споживання газу в Туркменістані та експорту до Ірану обсяги експорту газу в 2007 р. не перевищать 52-57 млрд. куб. м.

Таким чином, існує висока ймовірність того, що починаючи з 2007 року, в Україну не надійде жодного кубометру туркменського газу, а можливо, й узбецького та казахстанського.

На теренах СНД треба перейти на міжнародні стандарти співпраці в газовому секторі, в тому числі, і у сфері транзитного транспортування газу, насамперед, згідно з Європейською Енергетичною Хартією. Європейський Союз мав та й зараз має змогу "простимулювати" ратифікацію Хартії Росією та Білоруссю. До речі, "Газпром" нещодавно запропонував Польщі знов підвищити ціни на газ. Є надія, що провідні країни-члени ЄС нарешті почнуть дивитися на Росію не лише крізь призму її нафтогазових родовищ, а й з точки зору прагнення до створення відкритих, ефективних, сталих та надійних енергетичних ринках в Євразії.

Загалом "газова пауза" для України завершилася, необхідно різко зменшувати споживання газу шляхом впровадження енергозберігаючих технологій і збільшення в енергобалансі частки вугілля, відновлюваних та нетрадиційних енергоносіїв.

ВИСНОВОК

І насамкінець, невеличкі висновки. Досить Уряду та Верховній Раді України шукати простих шляхів - якогось джерела зовсім дешевих імпортних енергоносіїв. Треба впроваджувати серйозні ринкові реформи в український ПЕК.

ЛІТЕРАТУРА

1. Доповідь на Міжнародній конференції "Нафтогазовий комплекс України: стратегія розвитку" Володимир Саприкін. Національна газова спілка України, 25 листопада 2005р.

2. Нафтогазовий комплекс України: стан, актуальні проблеми і перспективи розвитку. Володимир Саприкін. 9 листопада 2006 р.

3. WWW. Ukrstat.gov.ua

Размещено на Allbest.ru