Географічна характеристика Італії

Размещено на http://www.allbest.ru

Перша міська гімназія

Асоційована школа ЮНЕСКО

Реферат

на тему "Географічна характеристика Італії"

Виконала: учениця 10-Б класу

Люблінська Катерина

Керівник: Копійка Л.В

2011

 План:

Вступ

1. Географічне положення, адміністративний поділ

2. Клімат, природні ресурси

3. Історія Італії

4. Економіка, промисловість, етнічний склад, мова

5. Культура, релігія

Список використаної літератури

 Вступ

Ітмалія, Офіційна назва: Італмійська Респмубліка -- держава на півдні Європи, в Середземномор'ї. Займає Апеннінський півострів, Паданську рівнину, південні схили Альп, острови Сицилія, Сардинія та ін. На суходолі Італія межує з Францією на північному заході, з Швейцарією і Австрією на півночі і з Словенією на північному сході.

На території Італії розташовані також такі державні утворення: Сан-Маріно, Ватикан, Суверенний Мальтійський орден.

Площа -- 301,23 тис. км2.

Населення -- 60,08 млн чол. (2009).

Столиця -- Рим.

Офіційна мова -- італійська.

Грошова одиниця -- євро.

Італія -- член ООН, НАТО, ЄС.

1. Географічне положення, адміністративний поділ

Італія -- це країна, що розташована на півдні Європи, оточена морями басейну Середземного моря і займає:

весь Апеннінський півострів;

великі острови Сицилія, Сардинія;

7 населених островів Тосканського архіпелагу, найбільшим з яких є острів Ельба;

Понціанські острови;

острови Іск'я, Капрі, Прочіда;

острови Еолійського (Ліпарського) архіпелагу;

острів Устіка;

Еґадські острови;

архіпелаг Маддалена, острови Таволара, Молара, л'Асінара, Сант-Антіоко і Сан-П'єтро поблизу Сардинії;

острів Пантеллерія й Пелаґійські острови в Сицилійському морі;

острови Треміті в затоці Ґарґано.

Сухопутні кордони проходять вздовж гірського ланцюга Альп: на заході із Францією -- 488 км, на півночі -- зі Швейцарією -- 740 км й Австрією -- 430 км, на сході зі Словенією -- 232 км. Крім того Італія має кордони з двома невеличкими державами -- анклавами: Ватиканом -- 3,2 км та Сан-Марино -- 39 км.

Морські кордони проходять по узбережжях морів: зі сходу -- Адріатичного, з півдня -- Іонічного, з південного заходу -- Тірренського, а з північного заходу -- Ліґурійського. Південне узбережжя острова Сицилія омивають води Сицилійського моря.

Довжина берегової лінії -- 7 600 км.

Територіальні води -- 12 морських миль.

Континентальний шельф -- 200 морських миль.

Державний устрій

Згідно з республіканською Конституцією, що була урочисто прийнята 27 грудня 1947 і набула чинності 1 січня 1948, Італія є "демократична Республіка, що заснована на праці. Вища влада належить народу, який втілює її в формах і межах, визначених Конституцією". Виборний двопалатний Парламент складається з Палати Депутатів (630 членів) і Сенату Республіки (315 членів). Законодавча функція належить обом Палатам. Крім того, вони контролюють політику і діяльність виконавчої влади. Парламент на спільному засіданні обирає Президента Республіки терміном на 7 років. Обов'язком Президента Республіки є призначення Президента Ради Міністрів (Прем'єр-Міністра), а також членів Кабінету Міністрів.

Адміністративний поділ

Італія поділяється на 20 областей -- Валле д'Аоста, Ломбардія, Трентіно-Альто Адідже, Фріулі-Венеція Джулія, П'ємонт, Лігурія, Венето, Тоскана, Умбрія, Емілія Романія, Марке, Абруццо, Лаціо, Молізе, Базіліката, Кампанія, Калабрія, Апулія, Сардинія і Сицилія, (п'ять з яких -- Сицилія, Сардинія, Трентіно-Альто-Адідже, Валле-д'Аоста та Фріулі-Венеція Джулія -- мають особливий статус), області поділені на 110 провінцій. Провінції в свою чергу поділяються на коммуни. Загальна кількість коммун -- 8101. Області із особливим статусом (автономії) мають власні парламенти -- областні ради та уряди -- джунти -- які мають спеціальні повноваження в питаннях місцевого самоврядування.

2. Клімат. Природні ресурси

Географічно Італія лежить у помірній кліматичній зоні. Через достатньо високу протяжність Апеннінського півострова, клімат відмінний на півночі, що належить до європейського континенту, та півднем, що оточений Середземним морем. Альпи - частковий бар'єр проти західних і північних вітрів. Сардинія підкорена атлантичним, а Сицилія - африканським вітрам. Взагалі, чотири метеорологічні ситуації домінують над італійським кліматом: середземноморський зимовий циклон з відповідним літнім антициклоном; альпійський літній циклон, що є результатом зимового антициклону; атлантичний осінній циклон; та східний сибірський антициклон. Зустріч двох останніх повітряних мас спричинює восени тяжкі, часом катастрофічні дощі.

За кліматичними особливостями Апеннінський півострів і острів Сардинія -- типово середземноморські райони, тоді як Альпи і басейн По -- центральноєвропейські. За винятком гірських місцевостей, де температура з висотою знижується, решта Італії насолоджується тривалим теплим літом. Зими на узбережжі м'які, з достатньою кількістю погожих сонячних днів. Однак лише південь Апеннінського півострова і Сицилію можна по праву вважати краєм апельсинів і маслин. У внутрішніх районах півострова на північ від Неаполя зимові заморозки заважають дозріванню цитрусових, а у верхньому поясі Апеннін сніг лежить до травня. У басейні По зими набагато суворіші, з частими туманами у зв'язку з тим, що тут застоюється холодне повітря, яке стікає з Альп. В Альпах з жовтня по травень бувають сильні снігопади, що змінюються тривалими періодами з ясною сонячною погодою, переважають низькі температури. Контрасти середніх температур найхолоднішого і найтеплішого місяців зменшуються з півночі на південь. У таблиці наведені середні температури липня і січня та суми опадів для ряду міст країни.

Річні опади між північними і середземноморськими районами Італії розподілені нерівномірно. Для півночі країни характерна достатня кількість опадів і їх рівномірний розподіл протягом року з максимумом зазвичай восени. У середземноморській Італії виражена літня посуха, тривалість якої зростає на південь, сягаючи максимуму в Сицилії та Апулії.

У географічному розміщенні опадів чітко простежується тенденція до їх збільшення з висотою. Наприклад, в Альпах та Апеннінах (за винятком низів долин) випадає 1000-1500 мм опадів за рік, що набагато більше від середніх показників для країни. Зазвичай опади над територією Італії утворюються за рахунок змішування повітряних мас з різними температурами і різним вмістом водяної пари під час проходження циклонів. Рідкі опади часто випадають у вигляді коротких руйнівних злив.

У Середземноморській Італії умови є несприятливими для розвитку сільського господарства не стільки через невеликі річні суми опадів, скільки через невизначеність термінів випадання опадів і їх зливовий характер. Крім того, найбільше опадів припадає на зиму, коли вегетація багатьох культурних рослин переривається. А розвиваються вони в період високих температур, коли зростає і потреба у волозі. Деревні культури можуть перехоплювати підземну вологу своїм довгим корінням, але польові культури потерпають від літньої посухи.

За винятком Альп, де зосереджені великі масиви хвойних порід -- ялиці, сосни і модрини, в Італії збереглися лише невеликі залишки лісів, які в минулому вкривали майже всю територію країни. Листяні ліси з дуба, в'яза, тополі і верби в басейні По давно вирубані для розширення площ орних земель. Така ж доля спіткала засухостійкі вічнозелені дубові ліси на середземноморських прибережних рівнинах. Місцями ці ліси збереглися у вигляді чагарників, відомих під назвою маквіс, або макк'я, але на вапнякових ґрунтах вони поступилися місцем середземноморським верещатникам -- гаріга. У деяких більш високих і зволожених місцевостях Апеннін вціліли древостої з дуба, каштана, бука і сосни. Багато підвищених територій використовувалося для лісовідтворення, там в основному висаджувалися європейські засухостійкі вічнозелені породи та австралійські евкаліпти.

Гори: Альпи -- на півночі, Апенніни -- уздовж Апеннінського півострова з північного заходу на південний схід. Підняття Альп й Апеннін проходило в Кайнозойську еру під час формування Альпійсько-Гімалайського ланцюга. Альпійська дуга містить на своєму заході найвищі гірські масиви, серед яких виділяються піки Монблан -- 4810 м, Монте Роза (Дюфур) -- 4634 м і Монте Червіно (Маттерхорн) -- 4478 м, що вкриті вічними снігами. Західні Альпи можна поділити на Приморські, Коційські й Ґрайські. Центральні Альпи підрозділяються на Пеннінські, Лепонтинські й Ретицькі. Східні Альпи поділяються на Доломитові, Карницькі і Джулійські. Висота гір знижується із заходу на схід. Апенніни нижчі за Альпи (пік Корно Ґранде -- 2912 м) . Ланцюг Апеннін протягнувся на 1190 км. Ширина коливається від 30 до 150 км. До головної гірської системи Апеннін прилягають Тірренські та Адріатичні Преапенніни. Гірський рельєф Сицилії вважається продовженням Апеннінського ланцюга. Найвища точка -- конус діючого вулкана Етна (3350 м). Гірські системи Сардинії разом з горами Корсики є рештками стародавнього гірського масиву Тірреніди, що здебільшого заглибився в море, а колись складав єдину гірську країну з Альпами й Апеннінами.

Рівнини: Падано-Венеціянська рівнина, розташована проміж південними схилами Альп та північними передгір'ями Апеннін, має площу 46 тис.кмІ, що складає 71 % від загальної площі рівнин Італії. Інші рівнини -- це здебільшого невеликі за площею долини -- розширення прибережних територій, як от: Пізанська, Маремма, Аґро-Понтіно, Кампанійська, низовина Селе уздовж Тірренських берегів; долина Тавольєре й Салентінський півострів на Адріатичному березі; низовини Сібарі та Метапонто -- на Іонійському узбережжі.

Річкова система:

На Падано-Венеціянській рівнині розкинувся басейн найбільшої Італійської річки По, з площею водозбору майже 75 тис.кмІ. Цей водозбір забезпечується численними притоками, найважливішими серед яких є Адідже, Брента, П'яве, Тальяменто й Ізонцо.

Річки, що живляться з Апеннін:

Маґра, Арно, Омброне, Тібр, Лірі-Ґарільяно, Вольтурно-Калоре, Селе належать до басейну Тірренського моря.

Рено, Метауро, Тронто, Пескара, Санґро, Офанто течуть до Адріатичного моря.

Брадано, Базенто й Аґрі несуть свої води до Іонічного моря.

Низовину Кампідано в Сардинії перетинають річки Тірсо та Флуміні-Манну.

Озера: Біля підніжжя Альп розташовано багато озер льодовикового походження, в тому числі: Лаґо-Маджоре (212 кмІ), Комо (146 кмІ, найбільш глибоке -- 410 м), Ґарда (370 кмІ). Озера Тразімено (128 кмІ), Больсена (113,5 кмІ), Брачано (57,5 кмІ), лежать в Апеннінських горах.

Столиця -- Рим -- Roma -- 2,6 млн. людей, (1997 р.) з передмістями -- 3,8 млн.

Великі міста -- Мілан -- 1,305 млн. осіб, Неаполь -- 1,047 млн. осіб, Турін -- 921 тис.

осіб, Палермо -- 686 тис. осіб, Ґенуя -- 656 тис. осіб.

3. Історія Італії

італія географічний адміністративний етнічний

Історія Італії починається близько 500 р. до н. е., коли були закладені основи Римської Імперії. У 1861 р. король Сардинії Віктор Еммануїле ІІ проголосив державотворення . До 1870 р. Італія знаходилася вже практично в сучасних кордонах, а в липні 1871 р. Рим став столицею Об'єднаної Італії. У червні 1946 р. Італія була проголошена -- Республікою.

4. Економіка, промисловість, етнічний склад, мова

Італія -- високорозвинена індустріально-аграрна країна, яка за обсягом промислового виробництва на межі ХХ-ХХІ ст. входить у число 10 найбільш розвинених країн світу. Основні галузі промисловості: машинобудівна, текстильна і швейна, залізо- і сталеливарна, хімічна, харчова, моторобудівна, туризм. Найважливіший сектор економіки Італії -- обробна промисловість. Транспорт -- залізничний, автомобільний, морський, повітряний. Гол. морські порти: Генуя, Трієст, Венеція, Неаполь. Повітряний транспорт є важливим засобом пересування на території Апеннінського п-ова, для зв'язку з островами. Нарівні з великими міжнародними аеропортами в Римі, Мілані і Неаполі існує багато невеликих аеропортів на материку і островах. Головна авіакомпанія Італії -- "АльІталія".

У 1990 в Італії було зроблено 216,9 млрд кВт·год електроенергії. Біля 82 % давали ТЕС, що працювали на рідкому паливі (в основному на нафті), 16 % -- ГЕС і 2 % -- геотермальні електростанції, АС (на 1987 бл. 1 % обсягу електроенергії Італії) в 1988--1990 після масових протестів населення були виведені з експлуатації. На референдумі 1987 населення проголосувало проти будівництва нових атомних електростанцій.

Промисловість

Енергетика. Італія залежить від імпорту енергоресурсів. Він досягає 4/5 її потреб, проти 1/2 у середньому в Західній Європі. Особливо велика роль належить імпортній нафті (приблизно 70 млн т на рік). Власний її видобуток -- 5 млн т, природного газу -- 60 млрд м3. З 220 млрд кВт год виробленої протягом року електроенергії на ГЕС припадає 1/5. Атомна енергетика не розвинена. Нафту і природний газ видобувають на Паданській низовині. Численні невеликі ГЕС побудовані на лівих притоках річки По, які беруть свій початок в Альпах. Пунктами прийому нафти і нафтопереробки є Ґенуя і Трієст, від яких ідуть трансальпійські нафтопроводи в Німеччину, а також невеликі портові міста на Півдні. Важливою подією стало введення в експлуатацію транссередземноморського підводного газопроводу, який з'єднав алжирські газопромисли з материковою Італією через Туніс і Сицилію. Підводна його частина має довжину 160 км. Обробна промисловість. Після другої світової війни Італія зробила великий крок у розвитку обробної промисловості. Це не тільки провідна, а й сучасна і комплексна сфера її матеріального виробництва. Характерними рисами, порівняно з іншими головними розвиненими країнами, є низька частка високотехнологічних виробництв і висока трудоємність галузей, які виготовляють споживчі товари тривалого і короткочасного користування. Це наслідок молодості італійської промисловості, поразки Італії в другій світовій війні, наявності дешевої робочої сили. Відповідним є і склад промислового експорту: сталь, автомобілі, судна, побутова електротехніка (морозильники, кухонні печі, пральні посудомийні і швейні машини), конторське обладнання (друкарські і лічильні машини), тканини, одяг, взуття, пластмасові вироби і меблі. Вивіз і ввіз сталі та автомобілів майже однакові, але як експортер і, відповідно, виробник побутової електротехніки, одягу і взуття Італія займає провідні позиції в Західній Європі. Одночасно італійські експортні виробництва зазнають все більшої конкуренції з боку нових індустріальних країн з більш дешевою робочою силою. Розміщення обробної промисловості має такі загальні риси. Найбільша концентрація промислового виробництва характерна для Півночі при зростанні останнім часом ролі Центру. Значну роль в розміщенні підприємств і галузей відіграв історичний чинник: попереднє ремісниче виробництво, ресурси енергії і сировини, які тепер уже вичерпані, бідність сучасної сировинної бази та імпорт необхідних ресурсів. Італія виплавляє 25 млн т сталі і 250 тис. т алюмінію на рік. У виробництві сталі вагоме значення імпортного скрапу. Найбільшими центрами чорної металургії стали агломерації Ґенуї, Неаполя, міста Пйомбіно (Тоскана) і Таранто (Апулія). Ще не так давно в металообробці і машинобудуванні домінували Мілан, Турін і Ґенуя. Поступово ці галузі поширились на північний схід, а тепер і в Центр. Значними машинобудівними центрами стали Брешіа, Венеція, Трієст, Болонья, Флоренція і навіть Рим і Неаполь. Автомобільна промисловість Італії відома автомашинами "ФІАТ" (фабрика італійських авто Туріна), гоночними машинами, моторолерами і мопедами. Головним центром автомобілебудування залишається Турін. Щорічно випускається до 2 млн автомашин. Хімічна промисловість Італії зародилась у Ломбардії, і нині там знаходиться чимало її підприємств. Крім того, з'явилися нові центри нафтохімії на Півдні і частково в Центрі. Виробництво синтетичних волокон стало важливою галуззю. Легка і меблева промисловість, які представлені невеликими підприємствами, зосереджені в місцях виникнення, тобто на Півночі, але й для них характерне зміщення в Центр, де оплата праці нижча. Модні вироби (одяг, взуття, меблі) є невеликою, але престижною частиною італійської промисловості.

Сільське господарство

а стандартами ЄС, сільське господарство Італії недостатньо ефективне. Середній розмір ферм -- 7 га. Малі господарства малопродуктивні й малотоварні. Використовується чимало маргінальних (крайніх за своїми характеристиками) земель. До багатих і Розвинених сільськогосподарських районів можна віднести Паданську низовину та західне узбережжя між Ліворно і Неаполем. Тут зосереджена переважна частина зрошуваних земель (усього їх в Італії 3 млн га). Південь і острови надзвичайно посушливі влітку, місцеві ґрунти бідні, можливості для зрошення мінімальні. Зовнішня торгівля продуктами сільського господарства для Італії дефіцитна. На відміну від Північно-Західної Європи, в сільському господарстві Італії домінує рослинництво. На першому місці за вартістю в ньому стоять так звані "середземноморські продукти". Природне середовище для них сприятливе саме на півострові й островах. Овочів (і ранніх, і пізніх) тут вирощують більше, ніж у Великобританії, Франції та Німеччині разом узятих. Найбільше значення має культура томатів. Італія є великим виробником і експортером (як правило, перше або одне з перших місць у світі) також фруктів, особливо груш і персиків, апельсинів, лимонів, винограду й вина. Разом з Іспанією вона утримує першість у вирощуванні оливок, але олія є продуктом внутрішнього споживання. Виробництво вина, якість якого, порівняно з французькими винами, нижча, і олії зосереджене здебільшого на фермах. Середземноморські продукти домінують у сільськогосподарському експорті. В територіальному плані вони займають прибережні частини Апеннінського півострова і острова Сицилія. Італія є важливим виробником зерна. Вирощують пшеницю, кукурудзу, ячмінь і рис. Значні площі зайняті під цукровими буряками і картоплею. Це культури Паданської низовини. Щоправда, тверда пшениця для виготовлення макаронів (макарони з томатною пастою є найпоширенішою стравою італійців) культивується в межах Півдня. Власної пшениці не вистачає, її імпортують. Рис Італія експортує в інші країни Європи. В міру економічного розвитку країни все більшого значення набуває тваринництво, хоча умови Середземномор'я для нього не можна вважати сприятливими. Розводять велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, птицю. Італія є значним виробником м'яса й сиру. Частина продуктів тваринництва, включаючи вовну, а також кормове зерно, імпортується. М'ясо-молочне тваринництво зосереджене переважно на Півночі, вівчарство -- в Апеннінських горах і на островах. Щорічний вилов риби у межах 0,6 млн т, заготівля лісу становить 9 млн м3. Лісопродукти, включаючи папір, імпортуються.

Транспорт

Транспорт Італії є розвиненим і комплексним. Найбільше значення мають автомобільний, залізничний, трубопровідний і морський. Суперавтостради Італії (вони тут почали будуватися вперше і звідси їх назва) відповідають кращим міжнародним стандартам. Використовуються 25 млн легкових і 2 млн вантажних автомобілів. Італія має великий морський флот, а її авіакомпанія "Аліталіа" -- серед найбільших у світі. Головними вузлами внутрішніх і міжнародних сполучень є Рим і Мілан, морськими портами -- Ґенуя, Трієст і Венеція. Специфікою транспортної системи Італії є такі її риси: 1. Найщільніша мережа транспортної інфраструктури на Півночі. 2. Італія є морською країною, але порти півострівної частини, за винятком Неаполя, невеликі, бо не мають значних хінтерландів. Будівництво нових спеціалізованих портів не змінює становища. 3. Залізниці й автостради півострова за своїми напрямками і густотою фактично повторили мережу стародавніх римських доріг, включаючи і славнозвісну Аппієву дорогу між Римом, Неаполем і Бриндізі. Для сполучень з рештою Європи важливе значення мають узбережжя Рив'єри, тунелі під Монбланом та перевалом Фрежюсом, перевали і тунелі Сен-Бернар, Сімплон, Сен-Ґотард і Бреннер. Найдовшим є Сімплонський залізничний тунель -- 19,8 км. Поромні переправи з'єднують півострів з островами Сицилія і Сардинія та з Грецією. Існує проект будівництва моста або тунелю через Мессінську протоку.

Етнічний склад

На території Італії проживають італійці, німці (в області Трентіно-Альто-Адідже мешкає німецька община), французи (в області Валле-д`Аоста), словенці (в області Фріулі-Венеція-Джулія).

В багатьох італійців не можна знайти спільних фізичних особливостей. Це можна пояснити великим впливом людей різних національностей в минулому. Етруски в Тоскані, умбрійці та греки на півдні переважали кількістю римлян, які потім "латинізували" всю країну і зберегли єдність до V ст. Євреї прибули в Італії під час існування Римської Республіки та залишилися до теперішнього часу. Після зруйнування Західної Римської Імперії, Італія зазнавала чисельних вторгнень і колонізації, що неминуче впливало на етнічний склад. В той час германські племена перетинали Альпи і оселялися на півночі, в той час, як середземноморські народи, прибуваючи з моря, колонізували південь. Візантійці переважали на сході п'ять століть, збігаючись в часі з домінуванням ломбардів (германське плем'я) в Беневенто та інших частинах материку. В IX ст. сарацини, які залишилися тут до нормандського вторгнення на почату XI ст. вдерлися в Сицилію. За нормандцями острів почали заселяти арагонійці в 1282 р. В 1720 р. Сицилія потрапила під правління Австрії.

Мова

Офіційною мовою країни є італійська. Англійську і французьку розуміють майже скрізь у готелях, ресторанах, у туристичних бюро. Німецьку -- у першу чергу в курортних зонах на півночі. Літературна італійська мова існує тільки з часів об'єднання Італії в 1860 р. Італійці повільно приймали літературну мову, говорячи переважно регіональними діалектами. Остаточна прийняття італійської мови завдячує в основному приходу телебачення, що з'явилося майже в кожному домі. Еміграція XIX--XX століть також зіграла вагому роль поширенню літературної мови: багато місцевих діалектів не мали письмової форми, забов'язуючи італійців вчити італійську мову, щоб мати можливість написати своїм родичам.

Досить значні мовні меншини розмовляють фріуланською, ладинською, сардською та німецькою мовами. Крім того, є компактні осередки поширення таких мов, як франко-провансальська, грецька, албанська й каталанська.

5. Культура та релігія

Внесок Італії до європейської та світової культурної спадщини є надзвичайно великим. На сьогоднішній день в країні знаходиться найбільша в світі (сорок чотири) кількість пам'яток ЮНЕСКО.

Італійська архітектура виникла і в прямому і в переносному значенні на руїнах Древнього Риму.

Провідна Роль в архітектурі середньовічної Італії належала, церковній архітектурі. Найпоширенішим типом будівлі цієї епохи була базиліка. Найбільш передовим , не тільки в Італії, але й в усій Західній Європі було зодчество Ломбардії.

В XI ст. на базі розвинутих феодальних відносин в Італії з'являється романський стиль. Як і раніше домінує монументальна церковна архітектура, але в зв"язку з великим ростом міст розвивається будування міських стін, веж, башт, ратуш. Із будинків того періода ми можемо назвати базиліки Сант-Амброджо у Милані (XI век), Сан-Дзено у Вероні (1120-- 1138), собори в Модені (1099--1106).

У Венеціїї та на півдні Італії був значний вплив візантійських майстрів, який особливо посилився після завоювання хрестоносцями Константинополя в 1204 році. У Венеції на місці церкви X століття було споруджено відомий собор Сан-Марко. Особливе місце займало мистецтво передової Токсани, де міста вже з середини XI століття домоглися повної самостійності.

В архітектурі цього часу важкий романський стиль поступово замінюється новим , більш динамічним та гнгучким готичним стилем, який придбав в Італії своєрідні риси. Арки майже завжди мали напівкруглу форму, архітектурний образ перейнятий спокоєм.

В готичному стилі будувались собори в Сієні (XIII ст.) , Орвієто (1285), у Флоренції (почалось будування в 1296). В північній Італії будувались розкішні церкви, які нерідко відрізнялись своїми величезними розмірами : Сан-Франческо У Болоньї, Сант - Антонио в Падауе, собор у Милані. Готика проникає також і у громадянське будівництво - -- Палаццо Веккьо (1298) і лоджія деі Ланци у Флоренції, Палаццо Публико (1245) в Кремоні, та ще велика кількість палаців в Сієні, Орвієто, Флоренції.

Християнство. Більшість віруючих належать до католицької церкви. В 1984 р. був прийнятий конкордат, який скасовував примусове релігійне навчання в школах та зменшив фінансовий внесок держави до церкви. Близько 225 000 чол. вважають себе протестантами, в тому числі лютерани, методисти та баптисти. Вони всі є членами Об'єднання Євангельских Церков у Італії (Federazione delle Chiese Evangeliche in Italia). Кількість євреїв дуже зменшилася в період Другої Світової Війни через нациське переслідування. В 1987 р. єврейська громада одержала спеціальні права, які дозволяли не працювати в священний день відпочинку та святкувати всі свої свята.

 Використана література

1. Сільськогосподарська екологія / За ред. В.К. М'якушка. - К., 1992

2. Bioland standards. - 2002 (Internet)

3. http://uk.wikipedia.org/wiki/Італія

Размещено на Allbest.ru