Класифікація природних ресурсів України

План

Вступ

Класифікація природних ресурсів України

Висновок

Література

Вступ

Природні умови й ресурси істотно впливають на особливості й засади територіальної організації виробництва.

Природні умови, що до них зараховують клімат, рельєф, геологічну будову, географічне положення, можуть в одному випадку гальмувати розвиток суспільного виробництва (сільське господарство в Сахарі або на Крайній Півночі, транспорт у гірських районах) та вважатись несприятливими, а в іншому -- створювати додаткові умови для прогресу: нормальне зволоження, достатня річна сума додатніх температур, родючість рівнинного ґрунту. Металогенічні пояси у гірських системах сприяють розвитку добувної, а потім -- і переробної промисловості.

Наявність тих або інших природних ресурсів (лісових, водних, земельних, рекреаційних), а також корисних копалин може правити за стимул, поштовх для розвитку економіки країни. Інше питання, як країна тим ресурсом порядкуватиме. Одна -- продаватиме сировину, ціни на яку на світовому ринку постійно понижуються через перевищення пропозиції над попитом, а також через дедалі ширше впровадження у розвинутих державах матеріалозбережних технологій. Це простіший спосіб одержати прибуток, який зробить країну такою, що розвивається, бо багатство за рахунок природних ресурсів розбещує і дає змогу без надмірних зусиль добре жити. Приклад -- колишній СРСР: у 80-ті роки за експорт енергоносіїв протягом п'яти років отримано понад 200 млрд доларів. Лише незначна частина цих коштів пішла на модернізацію промислового виробництва. А переважна частина валюти витрачена на ВПК, змарнована на товари ширвжитку, "харчі", позичена у вигляді довгострокового кредиту так званим дружнім країнам. Такий шлях для багатьох невеличких країн є монокультурним, бо передбачає їхній розвиток коштом якоїсь однієї добувної галузі.

Наприклад, чільним експортним товаром (а всередині країни -- промисловим) є: мідь для Чилі (46% експорту), Замбії (87%), Заїру (48%>); боксити для Ямайки (57%), Суринаму (56%); залізна руда для Мавританії (83%); нафта для Венесуели, Брунею, Іраку тощо.

Іншим шляхом ідуть країни, які мають природні ресурси та вміють їх використовувати для вдосконалення власної економіки. За приклад можуть правити Кувейт, Бахрейн, Саудівська Аравія, ОАЕ. Джерелом їхнього процвітання стали родовища нафти й природного газу. Тепер там розвиваються й інші галузі промисловості, як-от нафтопереробка, енергомістка металургія, хімічна індустрія. Ці країни мають чималі валютні кошти і вкладають їх в економіку інших держав, купують нерухомість по всьому світі.

Основним природним ресурсом Швеції та Фінляндії є ліс. Завдяки йому ці країни стали провідними експортерами паперу, картону та інших продуктів переробки деревини.

Є ще третя група країн, яка ніколи не вирізнялася наявністю природних ресурсів на своїй території. Однак саме це стимулювало потужний розвиток переробної промисловості. Японію, що належить до таких країн, почали навіть називати "переробним комплексом". Маючи лише 5% необхідних природних ресурсів і завозячи решту 95% , країна лідирує у виплавці сталі й кольорових металів з їхнім подальшим експортом, в експорті продукції машинобудування, в лісовій та хімічній промисловості. У 70-ті роки, прагнучи зменшити залежність японської економіки від імпорту ресурсів, учені взялися розробляти менш енерго-та металомісткі технології.

Цей досвід підтримали усі розвинуті країни світу; останнім часом виокремилась така тенденція: чим вищий рівень розвитку виробництва у країні, тим менше залежить вона від ресурсного фактора. Це стосується не лише сировини, але й природних умов -- екстремальні природні умови становлять дедалі меншу перешкоду для розвитку сільського господарства: у Сахарі рослинництво може розвиватися завдяки зрошенню, а за Полярним колом -- у закритому ґрунті. Брак якогось ресурсу на земній поверхні може надолужуватися за рахунок покладів Світового океану. Натуральну сировину (деревину, метал) замінюють синтетичною (пластмаси тощо).

За ступенем вичерпуваності природні ресурси поділяються на невичерпні й вичерпні. До невичерпних природних ресурсів відносяться: сонячна енергія, внутрішнє тепло Землі, енергія вітру, води. До вичерпних природних ресурсів зараховуються: ґрунт (1 см ґрунту відновлюється через 100 років), рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, вода.

До невідновних з погляду людства відносяться корисні копалини й мінерально-будівельна сировина. Період їхнього відновлення у земній корі налічує десятки й сотні мільйонів років, що несумірне з життям людини. Крім того, у найближчому майбутньому повністю вичерпається багато розвіданих запасів корисних копалин.

Сучасний етап розвитку цивілізації характеризується тим, що дедалі більша частина природних умов перетворюється на природні ресурси. Сьогодні сонячне тепло, внутрішнє тепло Землі, опади, клімат і рельєф частіше розглядаються як природний ресурс, ніж природні умови для життєдіяльності людини.

Треба розрізняти такі поняття: мінеральні ресурси, природні ресурси, сировина й корисні копалини. Мінеральні ресурси -- це сукупність запасів корисних копалин у надрах Землі (району, країни, регіону, планети), придатних для використання у різних галузях господарства.

Корисні копалини -- це мінеральні утворення в земній корі з певним хімічним складом і фізичними властивостями, які використовуються людиною у господарській діяльності. Корисні копалини посідають особливе місце серед природних ресурсів. За ступенем розвіданості та вивченості поклади корисних копалин поділяються на:

А -- докладно розвідані й передані до експлуатації;

Б -- попередньо розвідані з приблизним визначенням меж покладів;

С -- слабко розвідані, частково з урахуванням екстраполяції;

С, -- перспективні ресурси.

Класифікація природних ресурсів

Є чимало класифікацій природних ресурсів. Природні класифікації ґрунтуються на відмінностях природних ресурсів за природним генезисом та належності до тих чи тих компонентів і сил природи. Відповідно до свого призначення для використання людиною природні ресурси у структурному плані поділяються на такі види: енергетичні; сировинні й допоміжні промислові; їстівні (харчові, кормові, питні); оздоровчі, культурно-естетичні. Два останні види часто звуть рекреаційними. Крім того, останнім часом як окремий специфічний вид ресурсів розглядають територію (територіальні ресурси).

Оскільки природні ресурси -- компоненти природи, вони можуть класифікуватися за належністю до того чи того класу або явищ природи. За цією ознакою вирізняються такі групи природних ресурсів: мінеральні, земельні, водні, лісові, фауністичні, рекреаційні, кліматичні.

Через загострення проблеми раціонального використання природних ресурсів та охорони природи в останні роки набула широкого визнання класифікація за ознакою вичерпності природних ресурсів, яку іноді звуть екологічною класифікацією. За цією класифікацією всі природні ресурси поділяються на такі групи:

- невичерпні, до яких належить внутрішнє тепло Землі, сонячна радіація, енергія прибою, припливів і відпливів, падаючої води, вітру та ін.;

- вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, лікарські рослини, рослинне паливо тощо;

- вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить поділ їх на засоби виробництва і предмети споживання. Крім того, розрізняють природні ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одно-та багатоцільового призначення.

Використання у виробничій системі природних чинників вимагає адекватної цій системі оцінки. Визначення якості ресурсів та умов називають оцінюванням. Є два основні види оцінки: технологічна (або виробнича) та економічна. За технологічної оцінки виявляється ступінь придатності тіл або явищ природи для того чи того виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання.

Економічна оцінка природних умов і природних ресурсів -- це їх вартісний вираз. Вона виникла з потреб господарства, якому-необхідні не лише знання про кількості та якості природних ресурсів, їхні особливості, а й вираження їх у вартісних показниках, що їх можна використовувати в проектуванні та управлінні господарством. Труднощі економічної оцінки пов'язані з тим, що природні ресурси, як і природні умови, -- це «дар природи» (доки в них не вкладено труд).

Визначилися дві групи економічних оцінок природних чинників: перша (відносно оцінки ресурсів) характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга (відносно оцінки середовища) відображає економічні наслідки дії на довколишнє природне середовище. Найчастіше як останні виступають показники економічних утрат від забруднення, порушення природного середовища.

В Україні поширено багато ґрунтів. Вивчення та раціональне використання їх можливе тільки на основі детальних досліджень та проведення класифікацій ґрунтового покриву. Грутів у природі дуже багато і кожен з них має свої відмінності, але не завжди на це у них є спільні риси, як і в ґрунтоутворювальних процесах, так і в зовнішніх і внутрішніх морфологічних ознак. Це дало можливість різні властивості ґрунтів об'єкти у групи які одержали назву типи ґрунту. У генетичні групи, об'єднують ґрунти з однаковою будовою профілю, який розбивається в однотипних біологічних, гідрологічних і кліматичних умовах. Ці показники можна дістати з різних тематичних карт.

Генетичним типом називають групу конкретних ґрунтів, що формуються під впливом певних факторів ґрунтоутворення і мають спільні характерні ознаки. У ґрунтів одного типу може бути неоднакове відображення грунтоводних процесів.

На карті зображають такі параметри, які грунтотвірні породи. На картах природних ресурсів грунтотвірні і підстилаючи породи позначаються відповідними індексами.

L - лісові породи - найбільш цінні порода в хімічних і хімічних відношеннях. На них формуються переважно чорноземи і чорноземні грунти.

L1 - лісовидні суглинки.

F - водно-льодовикові (фтовіо-глиціальні) відклади. Вони відносяться до низькоякісних, бо вони пер5важно піщані і кислі за властивістю.

Д, d - давні, сучасні елювіальні відклади.

А, а - давні, сучасні алювіальні відклади перенесені річками і відкладені в долинах.

Сr - карбонатні відклади або елювій карбонатних порід.

Т - торф, де формуються торфові ґрунти.

Торф підстелений відкладами на глибині 1м.

За зволоженням виділяють:

- сухі

- глеюваті

- глеєві ІІ

- поверхнево оглеєні

В результаті визначення цих процесів і впливу різних грунта вірних процесів на території України виділено велику гаму ґрунтових ресурсів, які об'єднано в 600 видів ґрунтів, що об'єднуються в 17 типів і 35 підтипів. Основними типами в межах України є такі:

- підзолисті:

- дерново-підзолисті;

- чорноземи, серед яких виділяють чорноземи опідзолені.

· типові;

· карбонатні;

· південні;

· солонцюваті;

· мало гумусні;

· середньо гумусні;

· глибокі;

· неглибокі.

Чорноземні ґрунти поширені в лісостеповій і степовій зонах України. Ці ґрунти утворилися під трав'янистою рослинністю на карбонатних лесових породах. Завдяки трав'янистій рослинності утворювався гумус, він насичений кальцієм і магнієм, нагромаджується в ґрунті. Тому чорноземні ґрунти мають потужніший, аніж решта ґрунтів, гумусовий горизонт, з яким пов'язана їхня висока родючість.

Чорноземи опідзолені займають значні площі в північній частині лісостепової зони; поширені на Волинській, Подільській, Придніпровській височинах та схилах Середньоруської височини. Вони зовні (в розрізі) подібні до темно-сірих опідзолених ґрунтів, але мають потужніший верхній гумусовий горизонт, у них більший вміст гумусу -- 3,5--5,5%. Чорноземи опідзолені сформувались у процесі природного заліснення степових просторів широколистяними лісами. Вони мають добрі агрономічні властивості, є родючими.

Чорноземи типові утворилися під лучними степами та в умовах періодичного промивного режиму, що сприяло глибокому проникненню коріння і вологи. Тому їхній гумусовий горизонт досягає глибини 120--150 см, а весь ґрунтовий профіль однорідний: має темне забарвлення, інтенсивність якого з глибиною зменшується. Ці ґрунти мають зернисту структуру, містять у верхньому шарі від 3 до 6% гумусу. Родючість їх також є високою.

Чорноземи звичайні поширені в північній частині степової зони. Вони утворилися під різнотравними й типчаково-ковиловими степами за посушливого клімату, глибокого залягання ґрунтових вод. Потужність їх горизонту менша порівняно з чорноземами типовими і становить 60--80 см. Уміст гумусу у верхньому шарі змінюється від 4--5 до 6,5%. Чорноземи звичайні на схилах зазнають змиву дощовими й талими сніговими водами.

Чорноземи південні поширені в північній частині Причорноморської низовини, у степовому Криму. Ці ґрунти утворилися за посушливого клімату, під розрідженими ковилово-типчаковими степами. Загумусована частина їх профілю менша, ніж у чорноземів звичайних. Темно-сіре забарвлення ґрунту спостерігається до глибини 30-- 50 см. А на глибинах 90--120 см залягає суцільний горизонт білозірки, який є водонепроникним. Це погіршує агрономічні властивості ґрунтів. Вони містять від 3,5 до 5% гумусу у верхньому шарі. Для вирощування сільськогосподарських культур тут застосовують зрошення.

Враховуючи територіальну особливість України в широтному поняття із заходу на схід - 1,300 км, та меридіанну з півночі на південь 900 км. Величина території характеризується великою різноманітністю природних умов і природних ресурсів, тому в межах України виділяють такі зони:

1. Зона Полісся - П.

Яка ділиться на провінції:

- Західного Полісся - П1;

- Центрального Полісся - П2;

- Східне Полісся - П3.

2.Зона Лісостепу - ЛС, яка ділиться на провінції:

- Західний Лісостеп ЛС1;

- Центральний Лісостеп ЛС2;

- Лівобережний (Східний) Лісостеп ЛС3;

- Східний Високий Лісостеп ЛС4.

3.Зона Степу - С.

- Придунайський - С1;

- Південний - С2;

- Сухий Причорноморський - СС1;

- Північно-кримський - СС2.

4. Кримська грунтово-кліматична область - Кр.

5. Карпатська гірська область Кт;

- Передкарпаття - Кт1;

- Великі Карпати - Кт2;

- Закарпаття - Кт3.

Зона Полісся знаходиться на півночі України в межах південної частини Поліської низовини, займає близько 20% території України і простягається зі сходу на захід більш як на 750 км, з півночі на південь на 150-200 км.

В названу зону входять значна частина північної Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської та Чернігівської областей, а також відносно невеликі частини Львівської, Тернопільської, Хмельницької і Сумської областей. Південна межа Полісся проходить по лінії Устилуг -- Рівне -- Шепетівка -- Житомир -- Київ -- Ніжин -- Батурин -- Кролевець. Зона характеризується низовинним рівнинним рельєфом, значною зволоженістю земель та наявністю заболочених масивів і боліт, відносно великими запасами водних ресурсів, у тому числі і ресурсів прісних поверхневих і підземних вод. Середньорічна кількість опадів становить 600--700 мм, більша частина з них випадає плітку. Полісся, особливо західне, - одна з найбільших зволожених територій країни. Саме у його межах сконцентрований основний обсяг робіт з осушувальної меліорації. Переважають дерново-онідзолені ґрунти та болотяні. Відносно великою є лісистість. Пануючі ліси -- соснові, рідше зустрічаються широколистяні. Полісся -- найбільший нагромаджувач прісної води в Україні. Є ряд прісних озер, у тому числі великих. Позитивний баланс вологи сприяє тому, що більша частина поверхневих вод надходить у систему Дніпра та використовується для потреб виробництва населення центральних і південних вододефіцитних районів України. Охорона водних ресурсів набуває тут першочергового значення. Тому дуже важливо не допустити пересушення меліорованих земель на Поліссі.

Провідне місце у структурі земельних угідь належить орним землям (близько 40%). Далі йдуть ліси та чагарники (30%), сінокоси й пасовища (20%), болота (2%). Зона змішаних лісів -- важливий район сільськогосподарського виробництва республіки.

За внутрішньотериторіальиими відмінностями природних умов та ресурсів Зону змішаних лісів поділяють на ряд фізико-географічних областей: Західноукраїнське, Житомирське, Київська Чернігівське та Новгород Сінерське Полісся. Haйбільш загальні ознаки, за якими розрізняють названі області, полягають у тому, що із заходу на схід зменшується кількість опадів, абсолютна підноси вологість повітря і ґрунтів, знижується заболоченість території, лісистість, зростає континентальність клімату, надає питома вага лук та пасовищ, збільшуються площі орних земель.

Лісостепова зона розташована у центральній частині України і простягається з південного за ходу на північний схід під Прикарпаття до меж з Російською Федерацією приблизно па 1100 км а з півночі на південь -- від 150 км на заході де 300--350 км у центральній та південній частинах її площа становить близько 35 % усієї території України.

Характерною особливістю Лісостепової зони є поєднання у ній лісових та степових ландшафтів. У північній частині зони здебільшого переважають фізико-географічні елементи, типові для Полісся, у південній -- типові для Степу.

В орографічному відношенні височини чергують з низовинами при переважанні височин. Головними з них є Волино-Подільська, Придніпровська та відроги Середньоруської височини. Туч розташована значна за площею Придніпровські-низовина.

Кліматичний режим зони відзначається збільшенням континентальності клімату у східному напрямку. У південних та південно-східних районах Лісостепу ведеться зрошувальна меліорація. Ґрунтовий покрив досить різноманітний і представлений різновидами чорноземів та сірих лісових ґрунтів; у південній та південно-східній частинах зустрічаються різновиди солончакових та солонцюватих ґрунтів. Типове явище зони -- водна ерозія, що найбільш впливає на окраїнні території височин, а також викликає зниження вмісту гумусу через порушення агротехнічних заходів.

У Пд. Степових районах України. Зона багата прісними та мінеральними водами До України Карпат приурочені генетично пов'язані з ними рівнинне Передкарпаття, між долиною верхнього Дністра та пд.-сх. виступом гір і Закарпаття (у межах пн.-сх. частини Дунайської низовини).

Зона Карпат (особливо Прикарпатський і Закарпатський) район давнього зледеніння; вона добре освоєна у промисловому і транспортному відношеннях.

Кримські гори займають трохи більше однієї п'ятої частини Криму. Їх найбільший пд.-сх. виступ круто спадає до Чорного моря на формування природних умов цього виступу, так само як і вузької смуги Пд.-го берега Криму, прямий вплив має субтропічний середземноморський клімат характерні його особливості полягають у випаданні значної кількості опадів (1000-1200 мм), передусім восени і взимку, при переважанні в цей час повітряних мас, що надходять з більш північних районів (у літку переважають сухі тропічні повітряні маси). Типовою для ПД. Берега Криму є наявність бризової циркуляції, що двічі на добру змінює напрямок вітру: вдень з моря на сушу, вночі - навпаки. Переважають ресурси на поверхневих, а підземних прісних вод, що формуються в основному в гірських районах. Частина крутих схилів не вкрита рослинністю. Ліси - кримська сосна, бук, дуб та ін. займають понад 10% усієї площі. Вище лісових масивів розташовані субальпійські луки - яйли. У Кримський горах виділяють три фізико-географічні області негірську (степову), гірську та Пр. Берега Криму. Остання найінтенсивніша освоєна у господарському відношенні. Тут зосереджена одна з найбільших у країні без відпочинку і лікування (нерідко унікальні сорти винограду).

У цілому природні умови України дуже різноманітні, а запаси багатьох мінерально-сировинних та паливо-енергетичних ресурсів - великі й широко використовуються у виробництві.

Висновок

Природні умови та ресурси справляють істотний вплив на галузеву структуру народного господарства країни та види виробництва, що залежать від природних умов, а є такі, які від них не залежать. За ступенем залежності галузі можна класифікувати таким чином, як показано в табл. 3.1.

Першість деяких країн у забезпеченості природними ресурсами (Росія, Китай, Бразилія та ін.) ще не свідчить про високий рівень їхнього економічного розвитку. За внутрішнім валовим продуктом (ВВП) на душу населення вони посідають, відповідно, 57, 102 та 35 місця у світі. Ось яскравий приклад на підтвердження цієї думки: Японія не має значних природних ресурсів, але входить до Великої Сімки (табл. 3.2).

Нерідко обсяги запасів природних копалин ще не свідчать про їхню високу якість. Так, за забезпеченістю кам'яним і бурим вугіллям у світі перед ведуть США, Австралія, ФРН та Росія, а у перерахунку на умовне паливо (1 кг при спалюванні виділяє 7000 ккал тепла) лідирують, крім США, Китай, Росія та Індія. Це свідчить, що при оцінці запасів ресурсів слід враховувати не лише їхні фізичні обсяги, але і якість. Природно, що у кращих умовах перебувають країни, які мають запаси ресурсів менші, але вищої якості. Їм не треба витрачати додаткові кошти на видобуток, транспортування й переробку сировини. Водночас і відходів, що забруднюють навколишнє середовище, залишається менше.

Така сама тенденція зберігається й щодо нафти та природного газу. Лідери серед запасів і видобутку цих ресурсів різні. Показовим також є аналіз глибини переробки нафтової сировини та відсоток виходу світлих продуктів, бо й це залежить від рівня розвитку економіки. І в цьому -- поруч зі структурною перебудовою економіки й запровадженням енергозбережних технологій також один із шляхів виходу України з економічної кризи.

Зовсім інша картина складається серед країн, які виділяються виробництвом сталі й чавуну. Лідери у цій галузі, за винятком США та Китаю, не мають значних запасів руд, вугілля й електроенергії. Ті самі тенденції змінної першості у забезпеченості лісовими ресурсами та виробництві продукції з деревини.

Багато країн не використовує повною мірою сільськогосподарські угіддя, що теж належать до природних ресурсів: маючи значні земельні угіддя, вони не одержують на них високих врожаїв.

Наявність або брак якихось природних умов або ресурсів до певної міри диктує розміщення продуктивних сил на території. Щоправда, інколи -- через зміну природних умов -- доводиться перерозподіляти продуктивні сили на території. За приклад можуть правити наслідки "парникового ефекту" (табл. 3.3).

При потеплінні очікується загальне підвищення вологості та збільшення опадів у Європі, а це, насамперед, може відбитись на роботі ГЕС. Оскільки численні малі річки стануть повноводніші, треба подумати про ширше впровадження малої енергетики.

Література

1. Навальний посібник для старшокласників та абітурієнтів, 1998. П.О. Масляк, Я.Б. Олійник, А.В. Степаненко, П.Г. Тищенко.

2. Географія України, 1994 р. Д.Ф. Заставний.

3. Географічна енциклопедія України: енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1989 р.

4. Конспект лекцій з кортографування природних ресурсів.