Сутність регіональної економіки та її територіальні особливості

23

СУТНІСТЬ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

ТА ЇЇ ТЕРИТОРІАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ

Терміни і поняття:

регіон, регіональна економіка, регіональне управління, регіональна політика, регіональні ресурси, регіональні ринки, фінансові ресурси регіону.

ПЛАН

1. Поняття “регіону”, “регіональної економіки”, “регіонального управління”, “регіональної політики”. 2

2. Особливості раціонального використання регіональних ресурсів 3

3. Становлення регіональних ринкових відносин 7

Література 7

1. Поняття “регіону”, “регіональної економіки”, “регіонального управління”, “регіональної політики”.

Регіональна політика - сфера діяльності суспільства, яка реалізує інтереси держави щодо регіонів і внутрішні інтереси самих регіонів з урахуванням природи сучасних регіональних процесів, а також цілей і завдань розвитку суспільства.

Об'єктом державної регіональної політики є регіон, соціально-економічна сутність якого відображає система суспільних відносин із забезпечення відтворювальних процесів у межах конкретної території. У зв'язку із цим регіоном може бути й спеціальна вільна економічна зона та інші законодавчо визначені територіальні утворення. Суб'єктами державної регіональної політики є органи державної влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування. Засобом реалізації державної регіональної політики є управління, одна із галузей якого - управління регіональною економікою.

Регіон - у перекладі з латини - область, район, місцевість. Регіон у національній економіці - окрема самостійно господарююча система, що має чітко означені межі своєї території, власні органи управління, матеріальну і фінансову основу і, як правило, визначається законодавчими актами держави.

Регіональна політика - складова державної політики, сукупність організаційно-правових та економічних заходів, здійснюваних державою у сфері регіонального розвитку.

Передумови територіального управління знайшли повне відображення в ст. 132 Конституції України, де зазначено, “що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій”.

2. Особливості раціонального використання регіональних ресурсів

Необхідна умова підвищення ефективності суспільного виробництва - визначення пріоритетів. У сфері матеріального виробництва та у невиробничій сфері можна виділити такі пріоритети залежно від ієрархічного рівня управління: загальноекономічні, галузеві, внутрішньогалузеві, внутрішньовиробничі, територіальні.

Загальноекономічні пріоритети - це пріоритетний розвиток у певний період одного із сфер господарства (матеріального, нематеріального). До загальноекономічних належать також пріоритети в окремих фазах відтворювального циклу (виробництво, розподіл, обмін і споживання) або міжгалузеві.

Галузеві пріоритети виявляються у випереджаючому розвитку однієї або кількох галузей. У сучасних умовах пріоритетним є розвиток всіх видів транспорту, оскільки він відіграє важливу роль у розвитку сучасної економіки, МТЗ, задоволенні потреб населення.

Внутрішньогалузеві пріоритети - переважно зростання окремих підгалузей і виробництв у межах певної галузі. У промисловості випереджаючими темпами розвиваються базові галузі паливно-енергетична, металургія, машинобудування).

Внутрішньовиробничі пріоритети пов'язані з прискореним розвитком окремих об'єднань та підприємств, зокрема науково-технічних підрозділів виробничих об'єднань.

Територіальні пріоритети пов'язані з випереджаючим соціально-економічним розвитком одного регіону щодо інших. Установлення територіальних пріоритетів зумовлене різними рівнями соціально-економічного розвитку регіонів. що склалися історично, та необхідністю їх зближення. Важливими передумовами виділення територіальних пріоритетів є природні умови та рівень забезпечення трудовими ресурсами. Так, концентрація на території регіону значних регіональних ресурсів, різних запасів мінеральної сировини, земельних угідь, придатних для с/г, у поєднанні з більш сприятливою порівняно з іншими регіонами демографічною ситуацією дають підстави для установлення пріоритетного розвитку регіону.

Виникнення, існування та вдосконалення організаційно-еконо-мічних відносин регіонального господарського механізму відбу-ваються під впливом територіального поділу праці через конкрет-ні форми взаємодії об'єктів основного виробництва, виробни-чої і соціальної інфраструктури, а також через господарські зв'язки між компонентами суспільного господарства регіону.

Суть регіонального господарського механізму розкривається через конкретні форми виробничих відносин, тобто через такі категорії, як територіальні програми, територіально-диференційо-вані нормативи, оцінка ресурсів, госпрозрахунок, ціна, прибуток, місцеві бюджети, плата за користування ресурсами, фінанси, кре-дит, податок, стимули, санкції, штрафи за завдані збитки і т. д.

Регіональний господарський механізм, як і будь-яка інтегральна категорія, має характеризуватися системністю, взаемоузгодже-ністю дій і цілей усіх форм виробничих відносин на території. З появою нових форм територіальної організації виробництва та форм власності поняття регіонального господарського механіз-му є багаторівневим, а його структура ускладнюється і набуває нової якості.

Основними напрямами формування господарського механізму управління територіальним розвитком є: докорінне поліпшення комплексних регіональних програм (прогнозів) соціально-еконо-мічного розвитку території; створення системи економічних важелів виконання програм; формування нових організаційно-управлінських структур; цільова спрямованість розвитку регіо-ну; широке впровадження госпрозрахункових відносин у гос-подарську діяльність.

При створенні моделі господарського механізму управління територіями доцільно виділити такі регіони: екологічно несприятливі; з високою концентрацією виробництва і населення; індустрі-альні слабко розвинені сільськогосподарські; промислове депре-сивні; резервні; рекреаційні; регіони переселенського освоєння.

Для регіонів з надмірною концентрацією виробництва, екологіч-но несприятливих, з диверсифікованою структурою господар-ства, високим прибутком у розрахунку на одного жителя потрібна система економічних заходів щодо запобігання надмірній госпо-дарській активності та концентрації населення, оздоровлення природного середовища, стимулювання ресурсозбереження та ресурсозабезпечення. До таких заходів належить введення підви-щених (порівняно з іншими регіонами і містами) нормативів плати за регіональні ресурси, за забруднення навколишнього природного середовища тощо.

У районах із значною концентрацією виробництва, високим рівнем прибутку на одного жителя потрібна також жорстка політика щодо ресурсозбереження та оздоровлення природного середовища. Однак поряд з підвищенням нормативів плати за регіональні ресурси треба передбачати і певні субвенції з бюджету на реалізацію намічених у програмі заходів.

Для регіонів, які умовно можна віднести до промислове депресивних (з низькими темпами зростання обсягів вироб-ництва, високим рівнем інвестицій у їх розвиток і низькою віддачею, низьким рівнем прибутку на одного жителя), треба розробляти систему заходів щодо переорієнтації їх на розви-ток нових технологічно високих і екологічно чистих вироб-ництв, які потребують модернізації інфраструктури та переква-ліфікації робочої сили. Для таких регіонів господарський ме-ханізм має передбачати значні пільги в оподаткуванні прибут-ку, зниженні ставок плати за регіональні ресурси, додаткові субсидії з бюджету регіону на виконання програмних завдань.

В умовах становлення господарського механізму, орієнтованого на ринкові відносини, розширення самостійності підприємств, зміцнення госпрозрахункових засад виробничої діяльності, еко-номічні важелі повинні стати домінуючими, а адміністративні - обмежуватися сферою нормативного регулювання. На територі-альному рівні управління економічні методи мають більше значення, ніж у галузевих системах, оскільки адміністративна сила територіальних органів значно менша порівняно з галузевими. Економічний механізм має бути таким, щоб територіальні органи були зацікавлені в ефективній роботі всіх підприємств території незалежно від їх відомчого підпорядкування, а галузі мали реаль-ну віддачу від комплексного розвитку областей, міст, районів.

Визначальним у взаємовідносинах місцевих органів управління з підприємствами територій є механізм формування місцевих бюджетів. Від нього залежить ступінь збігу інтересів галузевих і територіальних органів управління, зацікавленість місцевих органів у підвищенні ефективності регіональної економіки. *

Бюджети міст і районів області практично не відрізняються від бюджетів області за складом доходів. Відмінності стосуються: насамперед доходів бюджету з місцевих джерел (місцеві податки і збори, доходи від підвідомчих господарств). Більшість доході” у містах формується за рахунок відрахувань житлово-комуналь-ного господарства, автотранспортних підприємств і торгівлі. Рі-вень доходів цих організацій у великих містах вищий, ніж у неве-ликих, більшість яких перебуває в районному підпорядкуванні.

У бюджетах районів області на відміну від міських частка місцевих джерел доходів дещо нижча. При цьому в районах області, які мають сільськогосподарську спеціалізацію, більшу частину доходу бюджету становлять надходження від агро-промислового комплексу.

Відмінності у забезпеченні бюджетів міст і районів області надходженнями з місцевих джерел зумовили значні коливання в розмірах відрахувань із загальнодержавних податків і дохо-дів. Останні активно використовуються фінансовими органами' для регулювання доходів бюджетів нижчих рангів.

Отже, місцевий бюджет - це сукупність економічних відносин, які забезпечують фінансову базу місцевих органів управління. Це фінансові ресурси, мобілізовані на фінансування соціальної інфраструктури та заходів", передбачених програмами соціаль-но-економічного розвитку.'

Економічна суть регіональних бюджетів полягає у їх призна-ченні (формування грошових фондів, з яких фінансується діяль-ність місцевих органів управління; розподіл цих фондів між галузями місцевого господарства і населення та їх використання).

Основними закріпленими за регіональними бюджетами є такі доходи: плата з прибутку підприємств, організацій і закла-дів, що підпорядковані місцевим органам управління; прибутко-вий податок з колективних сільськогосподарських підприємств, кооперативних та громадських організацій, виробничих коопе-ративів; надходження від здачі в оренду майна, яке перебуває в розпорядженні місцевих органів управління; місцеві податки 'і місцеві збори; державне мито; плата за трудові ресурси; прибут-ковий податок з робітників, службовців та осіб, що займаються індивідуальною працею.

Джерелом доходів місцевих бюджетів має стати також плата підприємств за природні ресурси. Її економічну основу стано-вить необхідність компенсації витрат на відтворення природних ресурсів, а також вилучення рентних доходів, що утворюються за рахунок використання ресурсів підвищеної якості. У зв'язку з цим важливе значення має розробка регіонального економічного механізму узгодження інтересів підприємств і території в ефективному використанні природних ресурсів.

Податкова політика регіону має грунтуватися на таких принципах:

1) при рівності оподатковуваних сум діють однакові податкові ставки;

2) однакові ставки оподаткування для всіх підприємств на тери-торії регіону, незалежно від їх відомчого підпорядкування;

3) гнучкість податкової політики, можливість її зміни залежно від загального економічного становища регіону і завдань його соціального розвитку;

4) право регіону на проведення пільгової податкової політики стосовно окремих підприємств, аж до повного звільнення від податків на певний термін, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку;

5) комплексний підхід до аналізу всіх фінансових ресурсів території при формуванні регіональної фінансової системи. Це дає змогу оцінити не лише ефективність використання бюджетних коштів, а й можливості координації фінансового потенціалу всіх господарських суб'єктів регіону.

Повне уявлення про фінансові ресурси, що акумулюються на території, дає аналіз зведеного фінансового балансу регіону. Такий баланс містить інформацію про надходження, формуван-ня, перерозподіл і використання в регіоні всіх фінансових ре-сурсів як з централізованих, так і з децентралізованих джерел, а також перерахування їх за межі країни.

Фінансовий баланс дає необхідну інформацію про фінансо-вий потенціал регіону. Така інформація потрібна для розробки заходів щодо підвищення ефективності використання фінансів. Поки що метод зведених територіальних фінансових балансів широко не застосовується через низький рівень територіально-го управління.

Інформаційною базою для складання зведеного фінансового балансу є дані територіальних фінансових, кредитних, статистичних органів, функціональних підрозділів місцевих органів управ-ління, економічні нормативи і ліміти по головних показниках розвитку регіону, показники прогнозів соціально-економічно-го розвитку регіону, дані місцевого бюджету, балансів доходів і витрат усіх підприємств і організацій, розміщених на території, баланс грошових доходів і витрат населення,

Прогнозування будь-яких натуральних показників супроводжу-ється прогнозуванням фінансових ресурсів. Прогноз розвитку бюджету - це комплекс можливих оцінок і шляхів формуван-ня його витратної частини та визначення необхідних ресурсів для покриття бюджетних витрат. Мета прогнозування бюдже-ту - дати пропозиції щодо його зміцнення. З різних методів прогнозування найефективніші методи екстраполяції та екс-пертних оцінок. Особливу увагу приділяють аналізу можливих демографічних змін.

Важливим джерелом фінансування реалізації соціальних про-грам мають стати позабюджетні фонди регіону, які можуть формуватися з доходів об'єктів господарської і комерційної діяльності в регіоні, а також з коштів, добровільно переданих підприємствами, організаціями і громадянами.

Формування позабюджетних коштів мають ініціювати орга-ни місцевого самоврядування, що ставлять конкретні завдання соціального розвитку з урахуванням інтересів жителів регіону та колективів підприємств і організацій.

Розв'язання завдань територіальної концентрації коштів для фінансового розвитку регіону пов'язане з пошуком і впрова-дженням нових форм фінансових відносин. Перспективним щодо цього е районне акціонерне товариство (РАТ). Створюється РАТ з ініціативи та при обов'язковій участі органу місцевого управління. По суті, вся господарська діяльність місцевих органів управління може бути пов'язана з РАТ.

РАТ є формою організації діяльності, пов'язаної з комплекс-ним соціально-економічним розвитком регіону. Як складова частина регіонального господарського механізму РАТ сприяє реалізації населенням регіону права на муніципальну власність, розвитку його підприємницької і соціальної активності.

Соціально-економічний розвиток адміністративного району має бути комплексним - це вимога часу. Її виконання нині пов'язане не лише з традиційним економіко-географічним ана-лізом виробництва і життя населення, а й з кардинальною зміною виробничих відносин.

Започаткування економічної реформи показує, що оновлення господарського механізму неможливе без зміни відносин форм власності. З їх перебудовою безпосередньо пов'язана поява конкуруючих вільних товаровиробників - суб'єктів ринкових відносин.

Певні види власності регіоналізуються і можуть бути об'єд-нані в групу регіональної власності. До складу регіональної власності входять природні об'єкти, предмети матеріальної і духовної культури, майнові комплекси та результати їх господар-ського використання, крім власності окремих громадян, під-приємств і організацій.

Тому першочерго-вими є питання формування і реалізації власності адміністративно-го району, співвідношення її з іншими формами власності, взаємодія різних власників з органами місцевого самоврядування. Йдеться про муніципальну власність. Поки що цей термін не дістав визнання в офіційних документах, проте використовується у деяких документах та науковій літературі для позначення власності району, міста, селищної і сільської Рад.

Основними напрямами роздержавлення, поряд з регіоналізацією, є колективізація і приватизація. Вони відображують розвиток колективної, групової і приватної власності. Для діючих під-приємств пропонуються такі форми групової власності, як разо-вий і поступовий викуп, оренда з наступним викупом і без нього.

Заслуговує на підтримку продаж трудовим колективам у колективну власність нових підприємств, що профінансовані державою. Вона сприяє розширенню перспективи сектора ко-лективної власності за рахунок найбільш продуктивних і при-буткових групових самоврядних підприємств і організацій, змінює зміст державної інвестиційної політики. В адміністративному районі цю функцію може виконувати місцевий орган управлін-ня, який надає для продажу трудовим колективам муніципальні підприємства або бере участь у створенні колективних під-приємств на правах організатора.

Практичний досвід переходу до ринку виявляє дедалі нові форми приватизації. Ці форми привласнення варто шукати не лише за межами державної власності, а й усередині її. При цьому зросте роль податкової і цінової політики. Функції і внески підприємств різних типів у комплексний розвиток району треба визначати не стільки за характером власності, скільки за ефективністю їх спеціалізації і якістю податкової системи. По-датки мають бути єдиними для всіх підприємств: це податок на прибуток і територіальний (податок на нерухоме майно). Для деяких підприємств і територій доцільно розробити економічні заходи щодо протекційної, або обмежувальної власності.

Потенційна різноманітність власників ставить нові питання територіального розвитку. Головне з них - як організувати са-мостійні господарські суб'єкти для реалізації загального тери-торіального інтересу, забезпечити їх спрямовану й ефективну взаємодію з метою комплексного соціально-економічного розвитку. Суттєвою формою такої взаємодії може бути лише самооргані-зація, а зовнішньою - територіальна асоціація власників на економічній основі. У цій формі не передбачається “усуспіль-нення” майна учасників регіонального розвитку. Місцеві органи управління виступають лише ініціатором і рівноправним членом такої асоціації.

Територіальна асоціація власників становить економічну осно-ву районних економічних об'єднань, характер і напрям діяль-ності яких визначається специфікою і рівнем розвитку району.

В умовах становлення господарського механізму, орієнтованого на ринкові відносини, розширення самостійності підприємств, зміцнення госпрозрахункових засад виробничої діяльності, еко-номічні важелі повинні стати домінуючими, а адміністративні - обмежуватися сферою нормативного регулювання. На територі-альному рівні управління економічні методи мають більше значення, ніж у галузевих системах, оскільки адміністративна сила територіальних органів значно менша порівняно з галузевими. Економічний механізм має бути таким, щоб територіальні органи були зацікавлені в ефективній роботі всіх підприємств території незалежно від їх відомчого підпорядкування, а галузі мали реаль-ну віддачу від комплексного розвитку областей, міст, районів.

Розв'язання завдань територіальної концентрації коштів для фінансового розвитку регіону пов'язане з пошуком і впрова-дженням нових форм фінансових відносин. Перспективним щодо цього е районне акціонерне товариство (РАТ). Створюється РАТ з ініціативи та при обов'язковій участі органу місцевого управління. По суті, вся господарська діяльність місцевих органів управління може бути пов'язана з РАТ.

РАТ є формою організації діяльності, пов'язаної з комплекс-ним соціально-економічним розвитком регіону. Як складова частина регіонального господарського механізму РАТ сприяє реалізації населенням регіону права на муніципальну власність, розвитку його підприємницької і соціальної активності.

3. Становлення регіональних ринкових відносин

Ринкові відносини є антиподом лімітно-розподільчої систе-ми зв'язків і залежностей. Вони передбачають різноманітність форм власності, свободу вибору партнерів, використання цін, що грунтуються на співвідношенні попиту і пропозиції, конку-ренцію і оптимальні норми взаємовідносин партнерів, наявність розвиненої фінансово-кредитної системи, яка обслуговує сферу обігу, еквівалентні відносини між суб'єктами регіональної системи і т. д. Форми вияву цих відносин у кожній області різні залежно від соціально-економічної структури, природних умов, стартового рівня економічного і соціального розвитку.

За економічною суттю регіональний ринок є сукупністю високолокалізованих соціально-економічних процесів і відносин у сфері обігу, яка формується під впливом попиту і пропозиції кожного адміністративно-територіального утворення.

Разом з тим ринкові відносини породжують негативні наслідки (різке підвищення цін на більшість видів продукції і товари широко вжитку; спад виробництва; зниження рівня життя; посилення розмежування населення за доходами і матеріальною забезпеченістю; зростання інфляційних процесів) та ускладню-ють умови розв'язання економічних і соціальних проблем ре-гіонального розвитку.

Становлення ринкової економіки неминуче призводить до ліквідації збиткових підприємств і скорочення малоефективних робочих місць, загострює проблеми збалансування трудових ресурсів і робочих місць, а також працевлаштування, ускладнює процес забезпечення населення товарами у зв'язку з вільним ціноутворенням, посиленням диференціації в рівнях економічного і соціального розвитку регіонів. Ці неординарні ситуації потре-бують і неординарних методів їх регулювання.

Механізм ринкового регулювання не в змозі розв'язувати довгострокові стратегічні завдання, забезпечити соціальний захист населення, а також гарантувати справедливість у розподілі та споживанні національного доходу, здійсненні регіональної ресур-созберігаючої політики, забезпеченні інженерно-технічного об-лаштування території, формуванні єдиних соціально-економічних принципів містобудування. Не слід очікувати від механізму ринкових відносин і вирішення екологічних проблем. Регіональні ринкові відносини зумовлюють протистояння між населенням як сукупності споживачів і низкою суб'єктів ринкових зв'язків.

До нових учасників ринкових відносин можна віднести:

населення з грошовими ресурсами, за які в будь-якому місці і в будь-який час можна було б придбати товари і отримати послуги відповідного асортименту і якості;

підприємства різних форм власності, що виробляють товари широкого вжитку і надають послуги, незалежно від їх відомчої підпорядкованості;

сільськогосподарські підприємства;

кооперативи, що виробляють товари і послуги;

особи, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю;

житлові і гаражні кооперативи;

індивідуальні підсобні господарства і садово-городні коопе-ративи.

Становище учасників ринкових відносин залежить від рівня розвитку виробництва і темпів зростання доходів насе-лення.

Регіональні ринки можна згрупувати за різними ознаками.

Багаторівневий характер територіальної організації сфери обігу передбачає різний територіальний масштаб, або ареал ринків. За цією ознакою розрізняють такі регіональні ринки:

поселенські в населених пунктах сільської місцевості, районні, міжрайонні, міські, обласні, міжобласні, загальнодержавні, міждержавні. Кожний вид ринку має свою інфраструктуру з особливостями її розміщення, розвитку та функціонування, місткістю, каналом і схемою товарообороту.

За місцем товарів у регіональному відтворювальному процесі виділяють ринки споживчі, ринок засобів виробництва, ринок капіталу і цінних паперів, ринок праці. Якщо результативність споживчих ринків виявляється в рівні життя населення, то ринок засобів виробництва грунтується на державному замов-ленні та економічній самостійності і відповідальності вироб-ників. Залежно від споживчих властивостей товарів виділяють ринки одягу, взуття, тканин, цукру, фруктів тощо.

Основу регулювання регіональних ринків має становити науково обгрунтована схема економічного районування сфери обігу, найголовнішими ланками якої є реалізація засобів вироб-ництва, зовнішня торгівля, переважна частина закупівель сільсько-господарської продукції і продажу товарів населенню. Районуван-ня обороту товарних ресурсів дає змогу комплексно вирішува-ти питання ринкоутворення в загальній схемі розвитку і роз-міщення продуктивних сил регіону. Воно передбачає визначен-ня центрів концентрації виробництва продуктів і зон збуту. При цьому треба виходити з того, що рух товарів повинен здійснюватися з районів виробництва через оптові організації, розміщення яких більш сприятливе відносно районів спожи-вання. Крім того, треба враховувати порівняльну ефективність руху різних товарів у конкуруючих напрямах та їх собівартість у районах споживання.

Районування сфери обігу вирішує три взаємозв'язаних зав-дання:

визначення ролі місцевого промислового і сільськогосподар-ського виробництва у формуванні фондів споживання регіональ-ного ринку, а також економічно обгрунтованої зони збуту товарів місцевого виробництва за межами регіону;

групування територій з однаковими соціально-економічни-ми і природними умовами, що впливають на розміри попиту та його структуру;

визначення оптимальної схеми розміщення оптових баз з урахуванням безперебійного постачання товарів для задово-лення потреб населення при мінімальних господарських витра-тах обігу, максимальній швидкості обороту товарних ресурсів.

У регіональній економіці існують об'єктивні суперечності між ринком і виробництвом, між попитом і пропозицією. За класичною схемою розв'язувати їх треба через розвиток продук-тивних сил і підвищення рівня життя населення. Виявляються ці суперечності в тому, що територіальна структура виробництва не збігається із структурою споживання, розміщення виробни-цтва - з географією попиту, сезонність виробництва - з сезонніс-тю споживання. Отже, виникає потреба в організації такої систе-ми ринкових зв'язків, яка б могла розв'язати ці суперечності.

На розміщення підприємств сфери товарного обігу вплива-ють як економічні, так і містобудівельно-планувальні чинники, головними з яких є: розміри міста і сільського населеного пункту; чисельність і густота населення; коефіцієнт близькості населених пунктів; зонування міських територій; розміщення промислових об'єктів, адміністративних і культурних закладів; транспортні зв'язки; напрями й інтенсивність основних пото-ків руху; купівельна спроможність населення та ін. Функції сфери обігу в кожній адміністративній області визначаються переважанням тих чи інших чинників.

З огляду на територіальну організацію сфери товарного обігу і формування регіональних ринків області України мож-на поділити на три групи.

Області першої групи мають найсприятливіші умови роз-витку, тому стають центрами широкого міжрайонного обміну. Виробництво в них за масштабами може забезпечити окремими групами товарів як внутрішньообласні, так і міжобласні потре-би. Це створює умови для концентрації у сфері обігу великих мас товарів як для місцевого, так і для позарайонного спожи-вання. У таких областях розміщені великі оптові бази та асо-ціації оптової торгівлі міжрайонного значення.

До другої групи належать області, в яких товарно-грошові відносини та інтереси ринку обмежуються переважно забезпе-ченням внутрішньообласних потреб у слабкомобільних товарах широкого вжитку. Як правило, більшість продовольчих товарів виробляється всередині адміністративної області.

Третю групу становлять області, де ринок формується за рахунок завезення значної кількості товарів з інших областей країни.

Наведене орієнтовне групування областей за ознаками фор-мування ринків та їх функціями визначає структуру товарообо-роту та оптимальні розміри оптових і роздрібних підприємств;

Ринкові відносини дедалі більше розширюються, охоплюючи крім товарів і послуг також житло, капітал, інформацію, тобто структура регіонального ринку стає багатосекторною. Її сектори пов'язані між собою і в сукупності повинні повністю забез-печувати потреби населення.

Ринок споживчих товарів - це територіальна організація сфери обігу, яка повинна забезпечити на основі різних форм товарно-грошових відносин потреби населення при мінімальних витратах обігу. Регіональний ринок споживчих товарів харак-теризується:

наявністю промислового і сільськогосподарського виробництва з-обсягом товарної продукції, достатнім для формування внутріш-ньо- та міжрегіональних балансів товарів народного споживання;

наявністю в регіоні економічно вигідних міжрегіональних та внутрішньорегіональних зв'язків у забезпеченні населення това-рами широкого вжитку;

значною місткістю ринку споживчих товарів, який безпосе-редньо залежить від платоспроможного попиту населення та рівня розвитку невиробничої сфери регіону;

обов'язковим поєднанням програмно-регулятивних та неорга-візованих започаткувань у формуванні регіонального ринку.

Перелічені ознаки регіонального ринку споживчих товарів характеризують його як єдину територіальну систему організації сфери обороту товарних ресурсів. Вони є важливими для прогно-зування перспектив розвитку цієї сфери та рівня споживання.

Ринок послуг для населення характеризується досить високим ступенем локалізації, оскільки більшість різних видів послуг ста-більно “прив'язана” до території. Вони локалізовані в межах сільських населених пунктів, міст або міської агломерації, крім са-наторно-курортних і туристичних послуг міжрайонного транспорту.

Для прогнозування місткості ринку побутових послуг необхідно згрупувати їх за видами: послуги з ремонту предметів, послуги з виготовлення предметів, послуги особистого характеру та ін.

Ринок житла - нове явище в економічних відносинах. Він передбачає: продаж квартир; розширення індивідуального житло-вого будівництва; підвищення плати за надлишки житла; ство-рення спеціальних контор з продажу житла і банків, які видають позики під житлове будівництво; продаж земельних ділянок;

створення невеликих самостійних підприємств, які виробляють матеріали із місцевої сировини, санітарно-технічне устаткування тощо, монтують системи індивідуального енерго- і теплопоста-чання і продають цю продукцію за ринковими цінами.

Місткість ринку житла визначається наявністю основних фондів житла та їх структурою.

Ринок засобів виробництва в процесі становлення посилює горизонтальні зв'язки, характер яких визначатиметься доцільністю і ринковою кон'юнктурою.

У процесі організації ринку засобів виробництва важливими е такі групи внутрішньорегіональних зв'язків виробників:

зумовлені технологічною взаємодією та послідовністю пере-робки сировини, включаючи отримання готової продукції;

оптово-посередницькі зв'язки, які є нестійкими; їх географія змінюється залежно від характеру споживання, економічної вигоди та партнерської взаємодії;

які здійснюються через бази і склади постачальницько-збуто-вих органів.

Для підвищення економічної заінтересованості підприємств і збільшення ринкового обороту державні замовлення стимулюва-тимуться податковими пільгами за рахунок державного бюджету. Відповідно до державного замовлення забезпечуватимуться пріоритетні поставки продукції, сировини, матеріалів для потреб оборони, виконання зобов'язань по експорту та інших потреб держави. Частина продукції підприємств залишатиметься в їх розпорядженні і може бути реалізована на вільному ринку. Місцеві органи управління повинні стимулювати економічну заінтересованість підприємств у забезпеченні за рахунок цієї частини продукції внутрішньорегіональних потреб.

Проте можлива ситуація, коли регіони певної спеціалізації виявляються у пріоритетному становищі, а інтереси інших регіо-нів будуть обійдені. Щоб цього не сталося, повинен діяти механізм міжрегіональної взаємодії. Тоді істотно зросте роль посередників в організації руху товарів (регіональний ринок засобів виробництва, товарні біржі, ярмарки, системи комерційної інформації тощо).

У зв'язку з переходом від лімітно-розподільчих до товарно-грошових відносин зростає значення надійної інфраструктури регіонального ринку. Вона включає: матеріально-технічну базу оптової і роздрібної торгівлі; базу вивчення попиту та інформаційно-комерційне забезпечення учасників ринкових відносин; кредитно-розрахункові структури.

Матеріально-технічну базу оптової і роздрібної торгівлі становлять об'єкти акумуляції товарів та їх зберігання, торгові приміщення підприємств оптової, роздрібної торгівлі та громад-ського харчування, спеціалізований транспорт, об'єкти сервісу для обслуговування споживачів товарів, особливо технічно складних у процесі експлуатації, тощо.

Об'єктами акумуляції товарів та їх зберігання є: оптові бази, через які встановлюються міжрайонні зв'язки та формується належний асортимент продукції для кожного регіону; сховища;

складські приміщення; холодильне і тарне господарство; вантаж-но-розвантажувальне і торгове устаткування; всі об'єкти для зберігання товарної маси. Від рівня, структури і якісних ха-рактеристик матеріально-технічної бази залежать обсяг заку-півель і витрати часу покупців, рентабельність підприємств та ефективність використання капітальних вкладень.

Інформаційне забезпечення регіональних ринків пов'язане з науковим обслуговуванням платоспроможного попиту, вивчен-ням його динаміки і просторово-часових характеристик. У кожно-му регіоні мають бути створені спеціалізовані служби з вивчення попиту, оснащені сучасною обчислювальною технікою.

Спеціалізована інформаційно-комерційна служба з вивчення попиту в регіоні включає служби: маркетингу, реклами, фірмової торгівлі, економічну і юридичну. Служба маркетингу є ланкою зв'язку між підприємствами як у регіоні, так і за його межами.

Комерційні банки, які є складовою інфраструктури регіо-нального ринку, мають забезпечити: стимулювання розвитку підприємств торгівлі, впровадження прогресивних форм кредитування^ фінансування розрахунків, що сприяють приско-ренню обігу оборотних коштів, підвищенню рентабельності про-дукції, зміцненню розрахункової дисципліни.

Комерційні торгові банки акумулюють вільні кошти під-приємств і організацій торгівлі за певний відсоток і використо-вують їх для надання кредитів на пільгових умовах порівняно з кредитами державних банків. Комерційні банки можуть нада-вати підприємствам і організаціям коротко- та довгострокові кредити на розвиток матеріально-технічної бази, будівництво підприємств торгівлі, громадського харчування, роздрібної ме-режі та інших об'єктів.

Нагромадивши достатню суму кредитних ресурсів, комерційні банки можуть планувати розширення участі своїми кредита-ми в розвитку суміжних підприємств, акціонерних товариств, асоціацій, розширення комерційних зв'язків з промисловістю для збільшення виробництва товарів народного вжитку.

Економічний механізм регулювання регіональних ринків вклю-чає: соціально-економічні орієнтири їх формування; стимулюван-ня виробництва товарів; фінансування оптової і роздрібної торгівлі; кредитування і регулювання відсоткових ставок; диференційовані торгові знижки, ціни і тарифи; правові норми ринкових відносин, а також механізм роздержавлення оптової і роздрібної торгівлі.

Ринок споживчих товарів і послуг має регулюватись за допо-могою економічних методів, оскільки:

регіональний ринок навіть при збалансованості попиту і про-позиції є предметом економічного регулювання, що підтверджу-ється досвідом розвинених країн;

ринок споживчих товарів виступає як сфера реалізації го-ловної функції регіональної системи - задоволення матеріально-побутових потреб населення;

регіональне регулювання через економічні нормативи може вплинути на процес ціноутворення, проте тільки при враху-ванні законів ринку.

У Законі України “Про підприємництво” зазначається, що підприємництво є самостійною ініціативою, систематичною, на власний ризик діяльністю в галузі виробництва продукції, вико-нання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одер-жання прибутку. Підприємництво - це засіб підвищення якості життєдіяльності населення регіону, тому мають бути розроб-лені заходи щодо його підтримки і стимулювання. В кожному регіоні має бути розроблений робочий сценарій розвитку підприємницької діяльності відповідно до прийнятих законо-давчих і нормативних актів.

У сценарії передбачають розвиток вільного підприємництва та економіки регіону в таких напрямах:

формування ринкової інфраструктури; створення умов для роз-державлення і приватизації великих і середніх державних підприємств та включення їх у ринкові відносини відповідно до законодавчих та нормативних актів; формування регіональлих ринків і на їх основі розвиток та підтримка вільного підприємництва; створення зон вільного підприємництва; створення зон технополісу і підготовка кадрів нової формації.

Розвиток підприємництва в регіоні означає:

збільшення кількості самостійних, незалежних від державних структур підприємств, закладів та інших утворень, які є носіями ринкових відносин; збільшення кількості підприємств у регіоні;

розширення підприємницької діяльності; зростання значення результатів підприємницької діяльності; розвиток правових засад основи підприємницької діяльності; підвищення престижності підприємницької діяльності.

Для створення ефективного ринкового середовища потрібна розгалужена ринкова інфраструктура - інститути, заклади, що нагромаджують і оперативно опрацьовують інформацію, яка фіксує рух капіталу, робочої сили, товарної маси та ін.

Відповідні інститути і заклади ринкової інфраструктури повинні постій-но подавати інформацію про зміну основних параметрів ринко-вих відносин, а саме:

прогноз попиту і пропозицій на основні види продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживан-ня; про ринки збуту; про ціни, рівень життя і зайнятості; про заходи, вклади, акції, курси грошових одиниць і цінні папери, банківські ставки, інвестиції тощо, без знання яких нормальний ринок і економічно обгрунтована підприємницька діяльність не-можливі.

Така інформація потрібна кожному підприємцеві, господар-ському суб'єкту. Вона використовується також в регулюванні ринку органами місцевої виконавчої влади через створену ринкову інфраструктуру, проте без прямого адміністрування.

Функціями органів місцевої виконавчої влади в регулю-ванні ринкових відносин є такі:

створення умов для нормальної діяльності ринку і підприєм-ництва (правовими та економічними заходами); стимулювання удосконалення технології і підвищення кваліфікації робочої сили (наука, промисловість, освіта та ін.); організація системи соціальних гарантій; забезпечення раціонального використання природних ресурсів і охорони природного середовища.

Сучасні підприємці займаються індивідуальною трудовою діяль-ністю, працюють в кооперативах, малих підприємствах та різних приватизованих утвореннях. Вони істотно не впливають на еко-номічне життя регіону і до того ж не мають реальних перс-пектив для подальшого кількісного зростання і посилення економічного впливу на стан справ у регіоні. Ця перша хвиля підприємців практично вичерпала себе.

Друга хвиля підприємців формується одночасно з роздержав-ленням і приватизацією підприємств, що перебувають у дер-жавній і комунальній власності. Одна лише приватизація вели-ких і середніх державних підприємств може створити достатні умови для формування середовища цивілізованих підприємців і виникнення розвинених ринкових відносин.

Зміна власності - не самомета, а засіб формування нового державного і приватного ринкового підприємництва, тобто не усунення функцій і ролі держави, а зміна їх. Держава перестане бути єдиним власником, проте законодавче визначатиме норми діяльності усіх власників.

Література

Галуза С.Г., Артемов В.І. Регіональне управління економікою: досвід минулого в контексті сучасних проблем // Регіон. економіка. - 1998. - №4(10).

Долішній М.І. Актуальні проблеми формування регіональної політики в Україні // Регіон. економіка. - 1999. - №3(13).

Економіка міст: Україна і світовий досвід. Навч. посібник. / за заг ред В.Макухи. - К.: Основи, 1997. - 243 с.

Кулік О.О. Перспективи регіональної економічної політики на межі ХХ та на початку ХХІ століть // УГЖ. - 1999. - №1.

Мазур А. Методологічні аспекти становлення та розвитку регіональної економіки. // Економіка України. - 2000. - № 4.

Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навч. посіб. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Вікар, 2002. - 374 с.

Стеченко Д.М. Управління регіональним розвитком: Навч. посібник. - К.: Вища шк.., 2000.

Сонько С.П., Кулішов В.В., Мустафін В.І. Ринок і регіоналістика: Навч. посібник. - К.: Ельга, Ніка-Центр, 2002. - 380 с.