Основні напрями зменшення боргових ризиків у середньостроковій перспективі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні напрями зменшення боргових ризиків у середньостроковій перспективі

У статті розглядаються засади формування основних напрямів політики у сфері державного боргу, спрямованих на зменшення боргових ризиків у середньостроковій перспективі.

Визначено вплив макроекономічних чинників на формування управлінських рішень у борговій сфері та проаналізовано наслідки заходів, що впроваджуються для підтримки банківського сектора в умовах глобальної економічної кризи. Сформовано прогнозну модель, за допомогою якої представлено оцінку змін політики у сфері державного боргу за різними сценаріями розвитку економіки України в середньостроковій перспективі.

Ключові слова: боргова політика; боргові ризики; модель прогнозування; боргове навантаження; співпраця з МВФ.

В статье рассматриваются основы формирования основных направлений политики в сфере государственного долга, направленных на уменьшение долговых рисков в среднесрочной перспективе. Определено влияние макроэкономических факторов на формирование управленческих решений в долговой сфере и проанализированы последствия мер, вводимых для поддержки банковского сектора в условиях глобального экономического кризиса. Сформирована прогнозная модель, с помощью которой представлена оценка изменений политики в сфере государственного долга по различным сценариям развития экономики Украины в среднесрочной перспективе.

Ключевые слова: долговая политика; долговые риски; модель прогнозирования; долговая нагрузка; сотрудничество с МВФ.

Постановка проблеми. Одним з основних завдань уряду в умовах фінансово-економічної кризи є утримання безпечного рівня боргового навантаження на економіку країни. Перевищення допустимого рівня співвідношення державного та гарантованого державою боргу до ВВП свідчить про збільшення боргових ризиків та загрози для нормального функціонування системи державних фінансів. Обслуговування боргових зобов'язань української держави з року в рік потребує все більше фінансових ресурсів, що в середньостроковій перспективі може значно ускладнити соціально-економічну ситуацію в Україні.

Боргова політика України є значним викликом для її фінансової системи. Ризики, пов'язані з упровадженням цієї політики, зумовлюють необхідність розробки відповідного комплексу заходів, спрямованих на послаблення боргового тиску. Це потребує проведення подальших наукових досліджень з метою формування системи відповідних дій та управлінських рішень.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження макроекономічного стану різних країн та питань формування боргової політики під час фінансової кризи здійснювали Хав'єр Дебран, Річард Хагес, Марко Бернандіні, Лоренцо Форні та інші, серед українських науковців слід назвати таких учених, як З. С. Варналій, А. С. Гальчинський, Т П. Вахненко, О. В. Квасниця, С. Л. Лондар, І. О. Лютий, О. Л. Шелест та інші. Вітчизняні вчені зробили значний внесок у розвиток вчення про формування та управління державним боргом. Зокрема І. О. Лютий у своїй роботі зазначав, що проблеми державного боргу мають стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту й господарського права [1]. До принципових моментів, на які варто звернути увагу при виробленні стратегії боргового управління, слід віднести чітко визначену доступну межу зовнішнього та внутрішнього боргу й витрат на їх обслуговування в структурі державних витрат [2].

Методологія дослідження. Для наукового обґрунтування основних напрямів зменшення боргових ризиків у середньостроковій перспективі застосовувався метод критичного аналізу наукової та методичної літератури, практичного досвіду реалізації боргової політики в Україні.

Мета статті - визначити основі заходи, спрямовані на зменшення боргових ризиків у середньостроковій перспективі та оцінити їх можливий вплив.

Виклад основного матеріалу. Безумовне виконання боргових зобов'язань є основним принципом фінансової політики держави. Такий принцип закріплюється відповідними нормами національного законодавства, що, у свою чергу, забезпечує формування механізмів стабілізації системи державних фінансів. Основними цілями функціонування такої системи та її підсистем є зміцнення державного економічного потенціалу як у середній, так і в довгостроковій перспективі, зменшення вразливості від негативного впливу зовнішніх факторів, що мають потенційні ризики. Формування системного підходу до зменшення боргових ризиків має довгостроковий характер та, з огляду на рівень глобалізації, потребує глибокого вивчення успішного міжнародного досвіду.

На сферу управління державним боргом суттєвий вплив мала світова фінансово-економічна криза, яка розпочалася у 2008 році. Уряди багатьох країн, що розвиваються, які отримали зовнішні позики, сьогодні стикаються з важливим політичним завданням: як управляти валютною політикою, процентною ставкою та ризиками погашення, пов'язаними з цими боргами [3]. Під час фінансової кризи та загострення проблемних питань з погашенням та обслуговуванням державного боргу важливого значення набувають рішення уряду, що застосовуються для регулювання норм фіскальної політики [4]. Багато країн включили граничні розміри державного боргу в рамках своєї середньострокової фіскальної системи. Це дає можливість для оцінки фіскальних ризиків та вивчення їх потенційного впливу на динаміку державного боргу в разі їх реалізації [5].

Утримання безпечного рівня боргового навантаження на економіку є складним завданням для уряду та центрального банку Порушення боргової стійкості, як правило, супроводжується зростанням витрат державного бюджету пов'язаних із обслуговуванням державного боргу. Це потребує запровадження нових податків або підвищення ставок чинних податкових платежів.

Також відбувається зростання процентних ставок, що негативно позначається на інвестиційних умовах та спричиняє напруження на фінансових ринках. Проблеми боргової сфери суттєво знижують ефективність інших інструментів державної політики, стають на заваді економічному зростанню [6].

Різке погіршення ситуації у сфері державних фінансів зумовило розробку порядку формування стратегії управління державним боргом [7] та системи контролю за ризиками в управлінні державним боргом [8]. Відповідні документи було прийнято у 2010 та 2012 роках. Такі активні дії уряду є ключовою умовою для переривання кризового ланцюга та подолання економічної невизначеності [9].

Урядові постанови окреслюють систему заходів, спрямованих на зменшення рівня бюджетного, валютного, відсоткового ризиків, а також ризиків ліквідності та рефінансування. Основним органом центральної виконавчої влади, відповідальним за формування та реалізацію боргової політики, є Міністерство фінансів України. Перелік заходів та інструменти реалізації політики з боку Мінфіну визначаються "Програмою управління державним боргом", яка ухвалюється відповідним наказом міністерства на поточний бюджетний період (рік). Цей документ оприлюднюється на офіційному сайті Міністерства фінансів.

Норми законодавства передбачають можливість перегляду цієї програми в разі суттєвих змін на внутрішньому ринку державних цінних паперів та/або облігацій місцевих позик і на світових ринках капіталу в макро-економічній ситуації, бюджетно-податковій, грошово-кредитній та валютній політиці, а також виникнення інших причин, які можуть значно ускладнити або унеможливити її виконання.

Не пізніше ніж за три місяці після закінчення бюджетного періоду Міністерство фінансів України повинно надати звіт про виконання програми управління боргом та оприлюднити його на власному офіційному сайті. Згідно з чинними нормами такий звіт повинен включати інформацію про стан боргу на кінець звітного бюджетного періоду, опис ситуації та основні тенденції на внутрішньому ринку державних цінних паперів і світових ринках капіталу, аналіз змін в макроекономічній ситуації в Україні.

Разом із цим, Мінфін у такому звіті повинен оприлюднити результати оцінки ризиків, пов'язаних з управлінням боргом, станом на кінець звітного бюджетного періоду, а також надати інформацію про здійснення запланованих заходів і досягнення показників, визначених у програмі управління боргом, а також причини та обґрунтування відхилень таких показників.

Питання управління державним боргом є важливим елементом процесу розробки основних напрямів бюджетної політики на наступний рік. Необхідність визначення таких напрямів закріплена у статті 33 Бюджетного кодексу України [10].

Основні елементи формування боргової політики містяться в Бюджетному кодексі України. Цей документ дає визначення таким поняттям, як "гарантований державою борг", "державне запозичення", "державний борг", "обслуговування державного та місцевого боргу", "погашення державного (місцевого) боргу", "управління державним (місцевим) боргом", "класифікація боргу за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання". Також Кодекс визначає основні умови щодо здійснення державних та місцевих запозичень, управління державним боргом, надання державних гарантій, установлює граничний та загальний обсяг державного та гарантованого державою боргу.

Результатом управління державним боргом є борговий портфель держави. Погано організовані боргові державні портфелі з точки зору структури, термінів погашення, валют або процентних ставок і значних умовних зобов'язань були одними з істотних чинників виникнення або поширення економічних криз у багатьох країнах. Потужні фінансові кризи часто виникають через надмірне прагнення уряду до використання боргових інструментів, економії на державних витратах, використання короткострокових боргових інструментів або накопичення боргу з плаваючою ставкою. Випуск великих обсягів таких боргових інструментів ставить державні бюджети в сильну залежність від мінливих темпів зростання й умов на фінансових ринках, включаючи зміни кредитоспроможності країни під час рефінансування. Стійкий до шоків борговий портфель дає уряду країни кращу можливість ефективно долати фінансові кризи.

Особливі ризики може створювати частина боргових зобов'язань держави, номінована в іноземній валюті. У разі девальвації національної валюти, видатки на обслуговування такого боргу можуть значно зрости. Знижуючи ризик того, що власний державний борговий портфель стане джерелом нестабільності, обачне управління державним боргом, поряд із належними заходами з управління умовними зобов'язаннями, може зробити фінансову систему країни менш уразливою до ризику.

Ризик державного боргу є можливістю настання події імовірнісного характеру, що призведе до збільшення витрат бюджету внаслідок збільшення сум погашення й обслуговування державного боргу, вступу в силу гарантійних зобов'язань, визнання певної суми державним боргом або ж до зменшення можливостей фінансування бюджету за рахунок державних запозичень [11].

Управління державною заборгованістю є одним із ключових факторів забезпечення макроекономічної стабільності в державі [12].

В оцінці боргових ризиків розрізняють три основних рівні. Низький рівень ризику буде визначено в разі, коли всі показники боргового навантаження значно нижчі допустимих значень. Помірний ризик визначатиметься в разі, коли показники боргового навантаження знаходяться нижче від допустимих значень за базовим сценарієм, але стрес-тести показують, що пороги буде порушено, якщо є вплив зовнішніх шоків або є різкі зміни в макроекономічній політиці. Боргові ризики буде визначено високими в разі, якщо один або більше складників системи контролю за ризиками перевищуватимуть допустиме значення за базовим сценарієм і при цьому уряд відчуватиме суттєві труднощі з поверненням раніше отриманих боргів [13].

Інтенсивність запозичень, що здійснювалась урядом України впродовж 2014-2017 рр., призвела до збільшення рівня боргового навантаження на національну економіку. Одним із головних чинників запозичень були значні обсяги грошових ресурсів, які було спрямовано на фінансування бюджету.

Так, упродовж 2016 року обсяг державних запозичень склав 307,7 млрд грн, із них 246,4 млрд грн, або 80,1 %, - внутрішні запозичення і 61,3 млрд грн, або 19,9 %, - зовнішні запозичення. Внутрішні запозичення було спрямовано на фінансування заходів, передбачених статтями 16 та 17 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік". За рахунок цього ресурсу було здійснено, зокрема, капіталізацію ПАТ кБ "При- ватбанк" - 107,0 млрд грн, ПАТ "Державний експортно- імпортний банк України" - 9,3 млрд грн, ПАТ "Державний ощадний банк України" - 5,0 млрд грн та надано кредит ФГВФО - 7,9 млрд грн [14-16] (див. рис. 1).

державний борг фінансовий криза

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кошти від випуску ОВДП у розмірі 117,2 млрд грн, або 47,6 %, загального обсягу внутрішніх запозичень було спрямовано для фінансування дефіциту державного бюджету.

Значним практичним кроком для зменшення боргових ризиків став репрофайлінг (перегляд умов) боргових цінних паперів, що відбувся в жовтні 2017 року ОВДП, які знаходилися в портфелі Національного банку України в обсязі 219,6 млрд грн були обміняні на нові боргові папери з довшими термінами погашення. Частина нових ОВДП номінальною вартістю 145,2 млрд грн. має плаваючу ставку, прив'язану до показників інфляції, та є довгостроковими фінансовими інструментами. Близько 74,4 млрд грн випущено з різними строками погашення з фіксованими процентними ставками. Погашення облігацій, за якими було проведено репрофайлінг, відбуватиметься рівномірно - приблизно по 12 млрд грн щороку до 2047 року Такий підхід до погашення основної суми боргу дозволить рівномірно розподілити навантаження на Державний бюджет упродовж 30 років [11].

Боргова політика, що здійснювалася у 2014-2017 рр., негативно відобразилася на фінансовій системі та на економіці України в цілому. Головним чинником зростання боргу стало використання боргових інструментів для фінансування дефіциту бюджету та рекапіталізація державних банків. Основним індикатором, який характеризує рівень боргового навантаження на економіку країни, є співвідношення державного та гарантованого боргу до ВВП.

Размещено на http://www.allbest.ru/

В Україні впродовж указаного періоду цей показник зазнав кардинальних змін. За підсумками 2014 року співвідношення обсягу державного та гарантованого державою боргу до ВВП сягнуло безпрецедентно високого рівня - 70,3 відсотка ВВП (див. рис. 2). Такий рівень є порушенням норм Бюджетного кодексу України, який визначає граничний рівень співвідношення державно¬го та гарантованого державою боргу на позначці 60 % до номінального ВВП.

У наступних роках боргове навантаження продов¬жувало збільшуватися. Так, у 2015 році цей показник становив 79,4 %., у 2016 р. - 81,0 %, а за прогнозними розрахунками уряду за підсумками 2017 та 2018 рр. він може становити відповідно 84,4 та 84,6 % до ВВП.

Аналіз структури державного та гарантованого боргу свідчить про суттєве зростання валютного ризику. У період 2011-2016 рр. державний борг, номінований в іноземній валюті, збільшився на 35,8 % - з 44,7 млрд дол. США на кінець 2011 року до 60,7 млрд дол. США на кінець 2016 року. Як свідчать статистичні дані Міністерства фінансів, станом на ЗО листопада 2017 року частка державного та гарантованого боргу, номінованого в іноземній валюті, становить 69,7 % від його загального обсягу.

Ураховуючи обсяг виплат за зовнішнім державним боргом, важливим завданням у середньостроковій перспективі є створення умов та вжиття заходів уряду та центрального банку для накопичення золотовалютних резервів. Практичними кроками в цьому напрямі є здійснення структурних реформ та підтримка ефективної співпраці з міжнародними фінансовими організаціями - Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку.

За даними Національного банку України, у 2018 році обсяг платежів за державним боргом, номінованим в іноземній валюті, становитиме близько 7 млрд дол. США. Приблизно такий самий обсяг виплат в іноземній валюті очікується й у 2019 році (див. рис. 3). Загалом, упродовж 2018-2021 рр. обсяг таких виплат становить більше 25,5 млрд дол. США.

Як помітно, найбільші за обсягом виплати очікуються за рахунок погашення боргу перед МВФ, заборгованість перед яким мають і Уряд, і НБУ.

На обсяги виплат з обслуговування державного боргу безпосередньо впливає вартість боргових інструментів. У 2016 році середньозважена відсоткова ставка за розміщеними облігаціями внутрішньої державної позики становила 9,57 %, що на 2,68 % менше, ніж у 2015 році (12,25 %.). Середня вартість боргових інструментів у гривнях у 2016 році складала 14,87 %, у доларах США - 7,29 %, у євро - 4 %.

Важливим індикатором рівня ризиків у борговій сфері є рейтинги впливових міжнародних агентств. Упродовж 2015-2016 років суверенні кредитні рейтинги України змінювались декілька разів. Після оголошення про необхідність здійснення правочину з державним та гарантованим державою боргом відповідно до методології міжнародних рейтингових агентств кредитні рейтинги України були понижені до рівня "вибірковий дефолт" (Moody's з "Caa1" до "Ca",Standard & Poor's з "CC" до "SD", Fitch з "C" до "RD", R&I з "CCC" до "CC"). Після проведення реструктуризації та часткового списання державного та гарантованого державою зовнішнього комерційного боргу кредитні рейтинги України були підвищені всіма рейтинговими агентствами (Moody's з "Ca" до "Caa3", Standard & Poor's з "SD" до "B-", Fitch з "RD" до "CCC", R&I з "CC"до "CCC-") [17].

Збільшення обсягу державного та гарантованого боргу призвело до тяжких наслідків для виконання державного бюджету України. Обслуговування боргових зобов'язань української держави з року в рік потребує значних фінансових ресурсів. Так, якщо у 2012 році на обслуговування державних боргових та гарантованих державою зобов'язань за планом було передбачено 37,0 млрд грн, що складало 2,6 % від ВВП, то у 2017 році цей обсяг збільшився до 120,3 млрд грн або 4,2 % від ВВП.

З метою оцінки наслідків від упровадження низки заходів, спрямованих на зменшення боргових ризиків для фінансової системи України в середньостроковій перспективі, доцільно розробити відповідну математичну модель. Дефініція "модель" розглядається як наближений аналог досліджуваних об'єктів, явищ і процесів, який відображає сутнісні ознаки та властивості об'єкта, що моделюється, у процесі його пізнання, а також дає нові знання про об'єкт-оригінал [18].

Математичне моделювання виступає як метод прогнозування та може ефективно використовуватися в управлінні в системі фінансово-економічних відносин. Використання математичних моделей дозволяє проникнути в сутність досліджуваних явищ. Математичне моделювання у фінансово-економічній сфері проходить такі етапи:

- прийняття рішення про необхідність моделювання, постановка задачі та кінцевої мети побудови моделі. На цьому етапі слід чітко визначити й сформулювати мету досліджень з урахуванням специфіки обраної сфери досліджень;

- побудова математичної моделі;

- дослідження та оцінка наслідків впливу різних факторів на фінансово-економічну систему країни з використанням у побудованій моделі. На цьому етапі можуть застосовуватися, як негативний, так і оптимістичний сценарії розвитку економіки, що дасть можливість покращити якість управління;

- розробка управлінських рішень, необхідних для керування фінансово-економічною системою в середньостроковій перспективі.

Метою здійснення моделювання є оцінка впливу різних ендогенних та екзогенних факторів на макро-економічному рівні в майбутній середньостроковій перспективі. Із цього випливає необхідність урахування найбільш важливих чинників впливу на фінансово-економічну систему країни, а також програмні та прогнозні документи виконавчої та законодавчої влади країни.

Для побудови моделі було використано окремі прогнозні макроекономічні показники, запропоновані МВФ. Вибір прогнозних даних, підготовлених МВФ, не є випадковим. Основна мета діяльності МВФ полягає в забезпеченні стабільності міжнародної валютної системи - системи обмінних курсів та міжнародних платежів, що дає змогу країнам взаємодіяти одна з одною. Мандат Фонду було оновлено у 2012 році, щоби включати всі питання макроекономічного та фінансового секторів, що мають відношення до глобальної стабільності. Мандат МВФ полягає в нагляді за міжнародною валютною системою та моніторингу економічних та фінансових змін у політиці 189 країн-членів цієї впливової міжнародної організації.

МВФ консультує ці країни з питань економічної та фінансової політики, які сприяють стабільності, зменшують вразливість до криз, а також сприяють стійкому зростанню та високим стандартам життя. Він також контролює глобальні економічні тенденції та події, які впливають на стан міжнародної валютно-фінансової системи. На додаток до цих заходів нагляду МВФ надає технічну допомогу, щоб зміцнити інституційний потенціал членів та надавати їм доступні ресурси для полегшення корекції в разі кризи платіжного балансу.

Україна після приєднання до МВФ прийняла на себе зобов'язання розглядати свою економічну та фінансову політику в рамках існування міжнародної спільноти. При цьому, як було зазначено вище, МВФ є одним із найбільших кредиторів України.

Відсутність кредитування від МВФ може суттєво змінити макроекономічний сценарій для України. Якщо кошти від МВФ не надходитимуть, то значно виросте вірогідність скорочення міжнародних резервів НБУ, девальвації гривні, прискорення інфляції, зниження середньострокових темпів економічного зростання. Це матиме прямий негативний вплив на фінансовий стан банківського сектора. Тому за відсутності співпраці з МВФ НБУ може бути вимушений вдаватися до рішучих заходів: провадити жорстку монетарну політику для збереження макрофінансової стабільності, а також установлювати нові адміністративні обмеження на валютному ринку Більш негативні сценарії можливі, якщо відсутність програми з МВФ супроводжуватиметься погіршенням зовнішньої кон'юнктури чи ситуації на сході України [19].

Основним елементом моделі для оцінки боргових ризиків, яка охоплюватиме період 2017-2022 рр., є обсяг ВВП України, обрахований фахівцями МВФ та виражений у дол. США. Для обрахування обсягу ВВП України в національній валюті необхідно сформувати прогнозний курс гривні до долара США. Як передбачено прогнозом уряду та Мінекономрозвитку зростання ВВП у 2018 році має прискоритися до 3 %, а з 2019 року вийти на свій потенційний рівень - 4 % [20].

Якщо припустити, що рівень девальвації буде помірним (не більше 3 % на рік), то обсяг ВВП становитиме: у 2019 р. - 3682,6 млрд грн, у 2020 р. - 4096,3 млрд грн, у 2021 р. - 4582,2 млрд грн, а у 2022 р. - 5100,8 млрд грн. Разом із цим, за другим, песимістичним, сценарієм щодо темпів зростання економіки (замість 4,5 відсотка - 2,5 відсотка на рік) прогнозний обсяг ВВП становитиме: у 2019 р. - 3489,6 млрд грн, у 2020 р. - 3791,4 млрд грн, у 2021 р. - 4119,4 млрд грн, а у 2022 р. - 4475,7 млрд грн.

Після формування показників ВВП та курсу національної валюти до долара США, ми можемо отримати прогнозний обсяг державного та гарантованого державою боргу України. Для цього визначимо основні умови для побудови моделі. По-перше, обсяг фінансування за борговими операціями і, передусім, фінансування дефіциту державного бюджету визначатиметься відповідно до програмних документів Кабінету Міністрів України [21]. По-друге, структура державного боргу, його валютна складова, залишатиметься в тих самих пропорціях, які зафіксовано на початок грудня 2017 року [22]. По-третє, орієнтовний обсяг надходжень від приватизації становитиме 10 млрд грн щороку.

Таким чином, ми отримуємо результати моделювання, графічне зображення якого представлено на рис. 3.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Помітно, що боргові ризики поступово зменшуватимуться. Так, якщо з першим сценарієм у 2018 році рівень співвідношення державного та гарантованого державою боргу до ВВП становитиме 80,1 %, то у 2022 році цей показник може зменшитися до 63,3 %. За другим, песимістичним, сценарієм, ці показники можуть становити відповідно: 84,1 та 79,3 % від ВВП України.

На основі побудованої моделі ми маємо можливість оцінити вплив заходів, спрямованих на зменшення боргових ризиків у середньостроковій перспективі. Передусім, це зменшення рівня фінансування державного бюджету за борговими операціями. Якщо здійснювати державні запозичення лише в обсягах, що дорівнюють обсягам погашення державного боргу, це дасть можливість зменшити обсяг державного боргу. Разом із тим, можна припустити, що дефіцит державного бюджету все ж таки буде фінансуватися за рахунок запозичень, при цьому його рівень не перевищуватиме 2,5 % ВВП на рік. При цьому не допускається фінансування покриття борговим фінансуванням квазіфіскальних операцій.

Іншим заходом, за рахунок якого можна суттєво зменшити боргові ризики, є зміна структури державного боргу. Так, необхідно поступово зменшувати частку державного боргу, номінованого в іноземній валюті. Темп таких змін може дорівнювати 5 відсоткових пунктів на рік. У період 2018-2022 рр. частку державного боргу, номінованого в іноземній валюті, можна зменшити з 70 до 50 відсотків.

У рамках розробки прогнозної моделі ми можемо припустити, що надання гарантій упродовж 20182022 рр. буде здійснюватися в обсягах, що дорівнюють обсягам погашення гарантованого державою боргу. Наприклад, у 2018 році обсяг погашення зовнішнього та внутрішнього гарантованого боргу становить 91,8 млрд грн, у 2019 р. - 72,2 млрд грн, у 2020 - 89,5 млрд грн. За таким принципом зростання обсягу гарантованого державою боргу не відбуватиметься.

Уведення в математичну модель прогнозних показників боргової політики на 2018-2022 рр. дозволяє представити результати обробки даних графічно. Наприклад, за оптимістичним сценарієм рівень співвідношення державного та гарантованого боргу до ВВП може зменшитися з 77,7 % у 2018 році до 53,1 % у 2022 р., а за песимістичним сценарієм цей показник може зменшитися з 81,6 % у 2018 р. до 66,1 % у 2022 р. (див. рис. 5).

Представлені результати демонструють, що за першим сценарієм можливо досягнути показника граничного рівня співвідношення державного та гарантованого державою боргу до номінального ВВП у 2021 році.

Важливим завданням у рамках реалізації боргової політики в середньостроковій перспективі є розвиток внутрішнього ринку державних цінних паперів. Недостатня увага держави обумовила вразливість цього ринку до впливу як внутрішніх, так зовнішніх факторів.

Ринок цінних паперів повинен функціонувати з урахуванням завдань, визначених програмними документами Уряду і як компонент цілісної фінансової системи, синхронізований з банківським сектором. Ефективні механізми управління ліквідністю на внутрішньому ринку державних цінних паперів дозволять зменшити вартість державних запозичень та знизити ризики у сфері державного боргу. Це, у свою чергу, стимулюватиме приплив інвестицій в економіку країни, забезпечить інтеграцію українського фондового ринку у світовий ринок капіталу.

Для забезпечення цього процесу важливо здійснювати результативну імплементацію найкращих європейських стандартів та практик, а також принципів, рекомендованих IOSCO (International Organization of Stockmarket Commissions, Міжнародною організацією регуляторів ринків цінних паперів). Результатом окреслених вище заходів буде підвищення ролі ринку цінних паперів у процесах перерозподілу фінансових ресурсів, їх акумуляції для вирішення пріоритетних економічних завдань, зміцнення фінансового стану країни.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Висновки та дискусія

З метою підвищення ефективності заходів щодо зменшення боргових ризиків значну увагу необхідно звернути на формування автоматизованої системи, що забезпечує процес управління державним боргом необхідними статистичними даними. При цьому така система повинна регулярно проходити перевірку зовнішнього аудиту, а організація формування та поширення звітності постійно вдосконалюватися. Правові норми в борговій сфері повинні забезпечувати регулярну публікацію даних про стан державного боргу, а також результати державного управління в цій сфері. Публічна оцінка ризиків має велике значення для укріплення довіри не тільки для боргової політики держави, а й для системи державних фінансів у цілому [23].

Також у вказаному напрямі важливо налагодити обмін інформацією між Міністерством фінансів України та Національним банком України. Така співпраця сприятиме необхідній координації під час формування фінансової та грошово-кредитної політики в Україні. Хоча такі завдання визначено в низці нормативних актів України, зазначені цілі не реалізовано у практичній площині.

Ще одним із напрямів зменшення ризиків у сфері державного боргу є налагодження постійного діалогу між Міністерством фінансів України, національними та іноземними інвесторами. Такий діалог потрібен для інформування щодо характеристики боргового портфеля країни й отримання інформації про переваги та очікування інвесторів. Управляючі боргом повинні намагатися надавати інвесторам інформацію про позикові операції, методи обчислення сум державного боргу, показники процентного ризику й ризику рефінансування, структуру в розрізі строків погашення, похідних інструментів та державних гарантій [23].

Слід організувати роботу органів центрального рівня щодо здійснення оцінки впливу ризиків, пов'язаних з умовними зобов'язаннями. Така оцінка може бути складовим компонентом середньострокової стратегії управління державним боргом, яка щорічно розробляється Міністерством фінансів та затверджується урядом.

Умовні зобов'язання являють собою потенційні фінансові вимоги до уряду які можуть стати реальними вимогами за певних обставин. Це насамперед стосується заходів із підтримки фінансового сектора, державних підприємств або інших органів державного управління. Слід також брати до уваги інші зобов'язання, такі як підтримка пенсійних фондів, фондів гарантування вкладів фізичних осіб тощо. Досвід показує, що ці умовні зобов'язання можуть бути дуже великими, особливо коли вони передбачають рекапіталізацію банківської системи.

Щоб звести до мінімуму вартість і ризики в середньо й довгостроковій перспективі, міністерство фінансів та уряд у цілому мають вживати адекватних заходів для створення ефективного ринку державних цінних паперів. Такий ринок допоможе сформувати механізм фінансування державного бюджету без опори на центральний банк. Крім того, сприяючи розширенню ємності й ліквідності ринку державних цінних паперів, Міністерство фінансів спільно з Національним банком та органами державного нагляду, учасники ринку можуть домогтися зниження вартості обслуговування боргу в середньо- й довгостроковій перспективі за рахунок зниження премій за ліквідність.

Література

1. Лютий І. О., Зражевська Н. В., Рожко О. Д. Державний кредит та боргова політика України. Київ: Центр учбової літератури, 2008. 352 с.

2. Гальчинський А. С., Варналій З. С., Майстришин В. Я. та ін. Особливості та пріоритети боргової політики України. Аналітична доповідь. Київ: НІСД, 2004. 104 с.

3. Удосконалення управління державними фінансами та реформування податкової системи України / ред. Т. І. Єфи- менко. Київ: ДННУ "Академія фінансового управління", 2015. 446 с.

4. Квасниця О. В. Теоретичні підходи до обґрунтування ризиків державного боргу. Економічний аналіз. 2014. Т. 18. № 1.

Размещено на Allbest.ru