Бюджетний дефіцит та його вплив на економіку країни

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ: СУТНІСТЬ, ПРИЧИНИ ВИНИКНЕНЯ, ВИДИ ТА ВПЛИВ НА ЕКОНОМІКУ

1.1 Сутність бюджетного дефіциту і причини його виникнення

1.2 Види бюджетного дефіциту

1.3 Вплив і соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту

2. АНАЛІЗ СТАНУ ТА ДИНАМІКИ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ В УКРАЇНІ

2.1 Характеристика бюджетного дефіциту в Україні за 2011-2013 роки

2.2 Оцінка джерел покриття бюджетного дефіциту

3. ШЛЯХИ МІНІМІЗАЦІЇ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕНЯ ПЛАНУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ВСТУП

Стан бюджетної системи можна назвати найважливішим критерієм економічної ситуації в країні, а однією з найважливіших функцій бюджету є регулювання економіки. Адже закладені в ньому параметри визначають наявність інвестиційних стимулів і потенціалу вкладень, рівень соціального захисту громадян, ступінь державної незалежності й обороноздатності, місце і роль України в міжнародних економічних відносинах.

Розуміння сутності бюджетного дефіциту нерозривно пов'язано з поняттям фінансування бюджету. У радянській бюджетній практиці до кінця 1980-х років дефіцит не визнавався, отже і джерела фінансування його чітко не визначались. Зіткнувшись з проблемою бюджетного дефіциту, органи державної влади незалежної України виявилися неготовими раціонально і з мінімально можливими негативними наслідками вирішувати її. В українській практиці джерела фінансування дефіциту державного бюджету почали встановлюватись з 1993 року. Сьогодні актуальність цього питання не тільки не зменшилась, а навіть значно зросла. Адже в цілому держава зобовязана формувати свою бюджетну політику так, щоб домогтись скорочення бюджетного дефіциту. Бездефіцитність бюджету - має стати неминучим принципом бюджетної політики України. Тому, існує реальна необхідність визначити сутність бюджетного дефіциту, його види, соціально-економічні наслідки; визначити, що являють собою джерела фінансування бюджетного дефіциту; з'ясувати, чим відрізняється фінансування від способів скорочення розміру дефіциту; розглянути підходи до класифікації фінансування; визначити його інструменти.

Метою курсової роботи є визначення сутності та дослідження причин появи бюджетного дефіциту, його вплив на економіку країни, і проблеми фінансування бюджетного дефіциту.

Відповідно до мети ставляться такі завдання:

- розкрити сутність бюджетного дефіциту, причини його виникнення та види;

- проаналізувати стан та динаміку бюджетного дефіциту в Україні;

- визначити шляхи мінімізації бюджетного дефіциту та основні напрямки вдосконалення планування державного бюджету.

Об'єктом дослідження курсової роботи є бюджетний дефіцит, а предметом дослідження є методи оптимізації бюджетного дефіциту України.

Методологічною основою даної роботи є застосування як загальнонаукових, так і спеціальних методів наукового пізнання, зокрема, порівняльний - застосовується при визначенні сутності бюджетного дефіциту; аналіз - при визначенні стану та динаміки бюджетного дефіциту в Україні; узагальнюючий - при узагальненні даних доходів та видатків.

Теоретичним підґрунтям при дослідженні бюджетного дефіциту слугують праці таких вчених: Савлук М.І., Пасічник Ю.В., Луніна, Романенко О. Р, Гордєєва Л. П. та інші.

1. БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ: СУТНІСТЬ, ПРИЧИНИ ВИНИКНЕНЯ, ВИДИ ТА ВПЛИВ НА ЕКОНОМІКУ

1.1 Сутність бюджетного дефіциту і причини його виникнення

Бюджет є важливим інструментом регулювання соціально-економічних процесів у державі, його показники визначають фінансовий стан держави і значною мірою рівень суспільного добробуту. Стан бюджету може характеризуватись трьома показниками: рівновагою доходів і видатків, перевищенням доходів над видатками (профіцитом) або, навпаки, видатків над його доходами, тобто бюджетним дефіцитом.[12]

Отже, бюджетний дефіцит - це перевищення видатків бюджету над його доходами.[6] Він притаманний бюджетам більшості країн світу, у тому числі і країнам з розвиненою ринковою економікою. Його величина коливається від 2 до 15% валового національного продукту при середньосвітовій величині 4,5%. Вважається, що розмір бюджетного дефіциту, який перевищує 3% ВНП, призводить до зниження інвестиційної активності, розвитку інфляції.

Бюджетний дефіцит виражає такі об'єктивні економічні відношення, що виникають між учасниками суспільного виробництва в процесі використання коштів понад наявних закріплених джерел прибутків у силу росту граничних витрат виробництва. Такі засоби утворюються головним чином унаслідок грошової і кредитної емісії, продажу облігацій державних позик, сертифікатів і інших видів цінних паперів, здійснення великомасштабних зовнішніх позик. Визначені дії, що призводять до дефіциту бюджету, обумовлюють необхідність розроблення чіткої програми фінансового маневру в межах грошового потенціалу країни, а також пошуку ефективних джерел покриття бюджетного дефіциту і контролю за його розвитком, визначення платоспроможності суб'єктів бюджетного фінансування. Фінансування бюджету займає важливе місце в бюджетних потоках, а отже потужно впливає на економічне середовище. Значення фінансування у формуванні ресурсів центральних урядів різних країн за останнє десятиріччя XX століття можна простежити шляхом розрахунку частки дефіциту у загальній сумі видатків і кредитування мінус погашення. Нині у розвинених країнах чітко спостерігається скорочення частки видатків, які уряд фінансує через дефіцити. Але обсяги операцій з фінансування, як буде показано далі на прикладі США, залишаються вагомими.

Для країн, які переживають формування і становлення ринкової економіки, джерела фінансування дефіциту відіграють важливу роль для виконання урядами взятих на себе зобов'язань.

Бюджетний дефіцит являє собою суму перевищення видатків бюджету над його доходами за бюджетний період. Фактично це означає, що доходів, які планується централізувати у бюджеті протягом року, недостатньо для повного покриття запланованих видатків. Тому, щоб здійснити бажаний обсяг бюджетних виплат, встановлюють додаткові джерела залучення до бюджету фінансових ресурсів - джерела фінансування. У вітчизняній економічній літературі часто не розрізняють фінансування бюджетного дефіциту та шляхи його скорочення, або ж згадують фінансування побіжно, акцентуючи увагу переважно на інфляційному чи неінфляційному характері його джерел.

Так, проф. Савлук М.І. зазначає: «В умовах незбалансованості бюджету уряд стикається з проблемою вишукування джерел фінансування дефіциту державного бюджету. У світовій практиці відомі три методи фінансування дефіциту бюджету: податкове фінансування, боргове фінансування, фінансування шляхом емісії грошей» [26].

Пасічник Ю.В. говорить, що «бюджетний дефіцит має два основних способи покриття - з внутрішніх джерел та шляхом зовнішніх запозичень. Внутрішніми джерелами можуть бути кредити Національного банку та випуск державних цінних паперів. Зовнішніми - кредити урядів держав, що співчувають даній країні, іноземних банків та міжнародних фінансових організацій»; а далі автор відносить внутрішні та зовнішні джерела фінансування бюджетного дефіциту за найменшими процентними ставками та зменшення бюджетного дефіциту [22].

Відомий дослідник державних фінансів Луніна вказує: «Для покриття бюджетного дефіциту можуть використовуватися різноманітні форми державного кредиту (як внутрішнього, так і зовнішнього). Робота друкарського верстата, яка призводить до емісії, не зумовленої потребами товарного обороту, повинна розцінюватися як захід, який грубо порушує закони грошового обігу, а тому є недопустимою» [21].

Оскільки бюджет є важливим інструментом регулювання соціально-економічних процесів у державі, то його стан визначає фінансовий стан держави і значною мірою рівень суспільного добробуту в цілому. Стан бюджету може характеризуватися трьома показниками: балансом доходів і видатків, перевищенням доходів над видатками (профіцитом) або, навпаки, видатків над його доходами, тобто бюджетним дефіцитом.

Нормальним явищем є збалансованість доходів і видатків. Перевищення доходів над видатками означає економічну і фінансову стабільність у державі. Найскладнішим явищем є бюджетний дефіцит, який притаманний бюджетам більшості країн світу, в тому числі й високорозвиненим.

Дефіцит державного бюджету - явище в економіці не нове. Повною мірою бюджетний дефіцит є наслідком дискреційної бюджетно-податкової політики, адже уряд не може точно визначити розмір майбутніх бюджетних надходжень і необхідних витрат. Він лише затверджує загальні положення, що регулюють податкові ставки, форми та обсяги трансфертних виплат, а також визначає пріоритети в структурі державних замовлень і закупівель. Однак навіть при налагодженій процедурі прийняття зазначених рішень реальні обсяги надходжень до бюджету та розміри державних витрат значною мірою залежать від стадії (циклу) розвитку економіки. Інакше кажучи, бюджетний дефіцит зростає в періоди спаду, оскільки державні доходи від податкових надходжень зменшуються, а обсяги трансфертних виплат підвищуються, і скорочується під час підйому економіки, оскільки податкові надходження збільшуються, а обсяги трансфертних виплат відповідно зменшуються. Дискреційна бюджетно-податкова політика - це свідоме маніпулювання податками та державними витратами з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю над інфляцією та прискоренням економічного розвитку.

Бюджетний дефіцит має різні причини та прояви. Його не можна оцінювати однозначно, оскільки завжди необхідно враховувати всі його чинники. Характеристика дефіциту дається за формою прояву, причинами виникнення та спрямуванням коштів.

Причини виникнення бюджетного дефіциту обумовлюються:

- надзвичайними подіями, що потребують використання великих обсягів коштів, а звичайних резервів для цього не вистачає;

- необхідністю здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки з метою її структурної перебудови, що у майбутньому зможе забезпечити приріст ВВП і НД, зміцнити економічну могутність держави, підвищити матеріальний та культурний рівень життя населення;

- кризовими явищами в економіці, її розвалом;

- неефективністю фінансово-кредитних зв'язків;

- нездатністю влади тримати під контролем фінансову ситуацію у державі;

- недосконалістю фінансового законодавства;

- зменшення приросту національного доходу;

- збільшення бюджетних витрат;

- зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів порівняно з видатками;

- інфляційними процесами.

Звісно, за умов, коли економіка розвивається динамічно і стабільно, бюджетний дефіцит у кількісно допустимих межах не є загрозливим. Правда, при цьому кількість не повинна переходити в негативну якість, тобто сума отриманих державою в борг фінансових ресурсів не повинна перекладатись на економіку держави, на платників податків, супроводжуватись скороченням соціальних програм.

Бюджетний дефіцит може бути пов'язаний також із політикою «дефіцитного фінансування», відповідно до якої дефіцити, причому хронічні й у значних розмірах, можуть виступати потужним стимулом, «регулятором» економіки, оскільки залучення великих грошових сум на позичковому ринку для фінансування державних видатків «збуджує» ділову активність приватного капіталу.

Існують глибинні, загальні причини бюджетного дефіциту, що властиві будь-якій державі, в якій видатки бюджету перевищують доходи, і конкретні, особливі причини, що мають місце в окремій країні. Глибинними причинами бюджетного дефіциту в Україні є спад виробництва, зниження ефективності функціонування галузей економіки і підприємств, не виважена соціально-економічна політика.

Бюджетний дефіцит має різні причини та прояви. Його не можна оцінювати однозначно, оскільки завжди необхідно враховувати всі його чинники. Характеристика дефіциту дається за формою прояву, причинами виникнення та спрямуванням коштів.

1.2 Види бюджетного дефіциту

При здійсненні економічного аналізу фахівці оперують різними за змістом визначеннями дефіциту бюджету. Частіше використовують поняття традиційного (звичайного) або первинного дефіциту, рідше - операційного, поточного чи структурного Бюджетний дефіцит тією чи іншою мірою характерний майже для всіх країн світу, у тому числі й високо розвинутих.

У зарубіжній економічній літературі розрізняють три види дефіциту бюджету.

1. Наочно-реальний - обсяг дефіциту дорівнює загальним доходам від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансфертні платежі. Під трансфертними платежами у західних країнах розуміють фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня до бюджетів одиниць нижчого адміністративного рівня. За рахунок трансфертів у багатьох країнах формується більша частина доходів місцевих органів влади.

2. Структурний - цей вид дефіциту являє собою різницю між федеральними доходами: витратами при діючій фіскальній політиці (рівень оподаткування і поточних витрат) та базовому рівні безробіття. Коли економічна система переживає період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, наочно-реальний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, оскільки має місце виплата допомоги на випадок безробіття та за іншими соціальними програмами, а також у зв'язку з частковим падінням доходів населення.

3. Циклічний - це результат недонадходження бюджетних доходів внаслідок циклічних коливань в економіці. Він показує вплив ділового циклу на бюджет та вимірює зміни видатків, надходжень, які виникають через те, що економіка не працює за потенційного обсягу виробництва, а перебуває у стані піднесення чи спаду.[14]

У загальному вираженні циклічний дефіцит є різницею між фактичним і структурним дефіцитом.

Відмінності між структурним і циклічним бюджетами тісно пов'язані з відмінністю між автоматичними і дискреційними стабілізаторами. Структурні видатки і надходження здебільшого складаються з дискреційних програм, запроваджених законодавством. А циклічні видатки і дефіцити складаються з податків і видатків, що автоматично пристосовуються до стану економіки. Так, у разі спаду виробництва кожний відсотковий пункт зростання норми безробіття збільшує на відповідну суму циклічний дефіцит. Це відбувається тому, що податкові надходження зменшуються, а державна допомога з безробіття зростає.

Коли ж владні структури ставлять за мету зменшити дефіцит бюджету шляхом підвищення податкових ставок і зниження видатків, то відповідно зменшується структурний дефіцит за повної зайнятості або потенційного обсягу виробництва. Якщо державний законодавчий орган вирішить запровадити програму, що субсидує соціальне забезпечення материнства, це призведе до зростання структурних видатків, отже, відповідно збільшить структурний дефіцит.

Статистичні дослідження показують, що певний захід уряду, який змінює структурний дефіцит бюджету, змінює фактичний дефіцит у тому самому напрямі.

У перехідних економіках проблема структурного дефіциту державного бюджету ускладнюється тим, що практикується маніпулювання його розмірами, наприклад, з допомогою таких інструментів впливу:

- податкова "амністія";

- стягнення прострочених податкових платежів;

- запровадження додаткових чи тимчасових податків;

- відстрочення розрахунків з постачальниками;

- відстрочення виплат заробітної плати працівникам державного сектору;

- відстрочення індексації заробітної плати відповідно до темпів інфляції;

- розширення практики приватизації державної власності.[15]

Дефіцит бюджету класифікують за такими критеріями:

За формою вияву: відкритий (офіційно оголошений у законі про бюджет на відповідний рік) і прихований (не визнаний офіційно, виявляється у завищенні планових обсягів доходів, включенні до складу доходів джерел покриття бюджетного дефіциту).[14]

Прихований дефіцит бюджету містить у собі такі складові:

- фінансування державними підприємствами надлишкової зайнятості в державному секторі і виплати ними заробітної плати за ставками, вищими від ринкових, за рахунок банківських позик;

- накопичення в комерційних банках, що відокремились на початкових стадіях економічних реформ від Центрального банку країни;

- окремі операції, пов'язані з державним боргом, а також фінансування Центральним банком збитків від заходів щодо стабілізації обміну курсу валюти, безвідсоткових і пільгових кредитів урядові, рефінансування Центральним банком сільськогосподарських, промислових і житлових програм уряду за пільговими ставками.

Ці операції належать до так званої квазіфіскальної діяльності держави. Отже, поряд із відкритим і прихованим дефіцитом до цієї ж групи бюджетних дефіцитів доречно зарахувати і квазіфіскальний дефіцит державного бюджету.

За причинами виникнення: вимушений (наслідок недостатності фінансових ресурсів у держави, низький рівень виробництва ВВП) і свідомий (наслідок фінансової політики держави).

Вимушений бюджетний дефіцит є наслідком скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни. Прикладом вимушеного бюджетного дефіциту є циклічний бюджетний дефіцит.

Свідомий бюджетний дефіцит виникає внаслідок дискреційної фіскальної політики, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету. Свідомий дефіцит бюджету виникає за умов, коли для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано знижує ставки оподаткування і збільшує державні витрати.

За напрямками дефіцитного фінансування: активний (через спрямування коштів у розвиток економіки для зростання ВВП) і пасивний (для покриття поточних витрат).

Науковці зазначають, що рівень дефіциту визначається відношенням до ВВП, ВНП або до затверджених витрат бюджету, але він не може бути постійним і залежить від різних чинників, які впливають на розвиток економіки (зростання або зменшення капіталу, розвиток інфляційних процесів). Активний дефіцит бюджету дає змогу підштовхнути подальший розвиток економіки і зростання капіталу. Пасивний - підкоряється законам інфляції.

Активний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів на інвестування економіки, що сприяє зростанню ВВП.

Пасивний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів на покриття поточних видатків (соціальні трансферти, виплата зарплати у бюджетній сфері тощо).

Також розрізняють поняття стійкий дефіцит бюджету, який існує в довгостроковому періоді, і тимчасовий дефіцит, що викликається касовими розривами у виконанні бюджету або не передбачуваними подіями та обставинами.

Первинний дефіцит бюджету - це різниця між величиною дефіциту бюджету і виплатою процентів за борг. Інакше кажучи, цей дефіцит дорівнює різниці між сумою трансфертів та державних закупівель товарів і послуг й податковими надходженнями в бюджет. Дефіцит бюджету = (державні закупівлі товарів і послуг + трансфери + виплати з обслуговування боргу) - податкові надходження. Якщо уряд удається до випуску державних цінних паперів для фінансування первинного дефіциту бюджету, то зростають основна сума державного боргу і коефіцієнт його обслуговування, тобто в національній економіці збільшується тягар боргу. Сума процентів за державний борг дорівнює добуткові державного боргу та реальної процентної ставки. Якщо в національній економіці реальна процентна ставка перевищує темпи зростання реального ВВП, то весь приріст останнього іде на виплату процентів з обслуговування державного боргу, тобто відношення державного боргу до ВВП зростає. Для зниження цього відношення:

- темпи зростання реального ВВП мають перевищувати величину реальної процентної ставки;

- збільшення частки первинного бюджетного надлишку має бути постійним.

Операційний дефіцит - це дефіцит державного бюджету з вирахуванням інфляційної частини відсоткових платежів з обслуговування державного боргу. За високих темпів інфляції, коли різниця в динаміці номінальних і реальних відсоткових ставках досить значна, таке завищення розміру дефіциту державного бюджету може виявитися істотним.[18]

Отже, бюджетний дефіцит може класифікуватися за різними ознаками, що зумовлено причиною його виникнення.

Наслідки дефіциту складні та різноманітні. Він впливає на функціонування усіх сфер діяльності суспільства. Зростання дефіциту перетворюється у серйозну перешкоду для виробництва, обумовлює економічну та соціальну напруженість у суспільстві.

Можна сказати, що бюджетний дефіцит ускладнює рішення економічних і соціальних проблем не тільки у конкретній країні, але і впливає на економічну ситуацію в інших країнах.

Нормальним у економічно розвинутих країнах вважається дефіцит бюджету, який приблизно відповідає рівню інфляції в країні й коливається в діапазоні 2 - 3 % ВНП. Такий чи більший дефіцит державного бюджету фінансується за рахунок емісії державних цінних паперів, прибутковість яких звичайно нижча, ніж середня прибутковість на фінансовому ринку, оскільки, на відміну від інших видів доходів, доходи за державними цінними паперами не оподатковуються. За умов відносно стійкого економічного становища економіки, яка динамічно розвивається, використання цього інструменту бюджетно-фіскальної політики дійсно сприяє зростанню ВВП.

Збільшення бюджетного дефіциту на 1 відсоток відповідно призводить до зменшення приватних інвестицій, і, отже, це призводить до зниження темпів росту основних засобів економіки, викликає зростання позичкового відсотка, перешкоджає зниженню високих процентних ставок. [7]

Дійсно, з одного боку бюджетний дефіцит - небажане для держави явище: його фінансування на основі грошової емісії гарантовано веде до інфляції, за допомогою неемісійних коштів - до зростання державного боргу. З іншого боку, він може бути повязаний із необхідністю здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки, і тоді дефіцит не є відображенням кризових процесів, а скоріше стає наслідком прагнення держави забезпечити прогресивні зрушення в структурі суспільного відтворення. Природно, що після набутого досвіду бюджетний дефіцит сприймався громадськістю як украй негативне явище, і його роздування депутатами і міністрами, як правило, ставало приводом для тотальної критики.

Однак частина економістів (в основному, прихильників кейнсіанської парадигми) звертає увагу на позитивний вплив, який може мати на економіку політика дефіцитного фінансування. З цього погляду, дефіцитне фінансування розширює сукупний попит, що у свою чергу детермінує зростання виробництва й зайнятості. Потрібно зазначити, що державні бюджети західних країн із розвиненою ринковою економікою продовжують залишатися хронічно дефіцитними.[12]

Бюджетні дефіцити значно посилюють напруження на ринку позичкових капіталів, спричиняють зростання позичкового відсотка, перешкоджають зниженню високих процентних ставок. Резонанс від таких дій урядів багатьох» країн виходить за межі національної політики. Наприклад, високий позичковий відсоток, встановлений у США в середині 80-х років, викликав значний відплив капіталів із Західної Європи. За оцінками західних економістів, нині США поглинає до 15% усіх нагромаджень капіталістичного світу.

Намагаючись перешкодити відпливу капіталу, західноєвропейські країни також змушені підвищувати процентні ставки, що призводить до зменшення фінансової можливості національної промисловості щодо розширення виробництва. Так, за даними Конференції британської промисловості, збільшення процентних ставок на 1 % обходиться промисловості в 250 млн. фунтів стерлінгів на рік. Високі процентні ставки, в свою чергу, негативно позначаються на валютній сфері, призводять до подорожчання товарів за кордоном, отже, ведуть до скорочення виробництва на експорт, збільшення пасивного торгового балансу, викликають негативні наслідки на ринку праці. Заданими американських економістів, кожний мільярд доларів дефіциту зовнішньої торгівлі призводить до втрати 52 тис. робочих місць. Економічні збитки в експортних галузях негативно позначаються на банківській системі, внаслідок чого деякі банки зазнають банкрутства.

Довгострокові наслідки державного дефіциту пов'язані з його впливом на нагромадження капіталу і споживання майбутніх поколінь, тобто на довгострокове економічне зростання, виникає державний борг. Його накопичення і підвищення процентних ставок у довгостроковому періоді призводить до заміщення приватного капіталу державним боргом. Це відбувається внаслідок того, що при зростанні процентних ставок приватні інвестиції скорочуються, і приватні заощадження починають розміщуватися в державні боргові зобов'язання. Зростання боргу зменшує виробничі потужності, призначені майбутньому поколінню, отже, воно буде мати нижчий рівень доходу.

Для того, щоб фінансувати державний борг, який виник внаслідок дефіциту, збільшують податки. А це, як відомо, - один із способів отримання достатніх доходів для виплати відсотків сплати загальної суми державного боргу. Якщо одночасно із заміщенням приватного капіталу зростають податки, то відбувається подальше скорочення виробництва. До довгострокових наслідків боргу належить і негативний вплив податків на економічні стимули. Збільшення податків депресивно впливає на стимули до праці, до інновацій та інвестування.

Слід казати, що уряд обов'язково має контролювати розмір бюджетного дефіциту. Інакше останній сам по собі чинитиме дестабілізуючий вплив на соціально-економічний розвиток країни.

Отже, бюджетний дефіцит - це фінансове явище, що необовязково відноситься до розряду надзвичайних подій. В сучасному світі немає держави, яка в ті чи інші періоди своєї історії не зіткнулася б з бюджетним дефіцитом. Однак якість самого дефіциту може бути різною:

- дефіцит може бути повязаний з необхідністю втілення крупних державних вкладень в розвиток економіки. В цьому випадку він відображає не кризову течію суспільних процесів, державне регулювання економічної конюнктури;

- дефіцити виникають в результаті надзвичайних обставин (війни, великомасштабних стихійних лих і т.п.), коли загальних резервів стає недостатньо і доводиться прибігати до джерел особливого роду;

- дефіцит може відображати кризові явища в економіці, неефективність фінансово-кредитних звязків, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. В цьому випадку він - явище надзвичайно тривожне, що потребує прийняття не тільки невідкладних економічних заходів, але і відповідних політичних рішень.

Звідси видно, що в умовах динамічної економіки із сталими, а головне - ефективними міжнародними звязками бюджетний дефіцит не страшний. Нажаль, у вітчизняній економічній науці донедавна привілеював відємний погляд на бюджетний дефіцит. Він розглядався як вкрай відємна властивість, що характерна лише бюджетам буржуазних держав. В літературі стверджувалося, що в нашій економіці з її планомірним розвитком бюджетний дефіцит не є характерним. Відсутність глибоких наукових розробок про причини і соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту, порівняно низька загальна фінансова культура призвели до того, що економічні відомства країни виявились непідготовленими до управління бюджетним дефіцитом і капітулювали перед ним.

1.3 Вплив і соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту

Світова фінансова наука неоднозначно підходить до оцінки наслідків впливу бюджетного дефіциту на соціально-економічні процеси у суспільстві. Тому, розглядаючи соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту, необхідно враховувати різні чинники та способи впливу дефіциту на розвиток економіки, соціальної сфери, рівень соціального захисту населення з урахуванням конкретних ситуацій. Зважаючи на такі підходи, наслідки можуть бути позитивними, негативними або взагалі наслідків може не бути.

Так, спроба позитивної оцінки впливу бюджетного дефіциту на соціально-економічний розвиток суспільства була започаткована у роки Великої французької революції, ідеологи якої називали дефіцит "багатством нації". Підставою для Цього вважалося твердження, що дефіцити активізують суспільство, впливаючи на напрями наукової думки, стимулюючи законодавчу діяльність, змушуючи економити державні кошти, попереджувати і викривати зловживання.

У цілому бюджетний дефіцит в умовах демократичного суспільства за певних умов може бути додатковим стимулом соціально-економічного розвитку, якщо цей дефіцит спонукатиме до пошуку ефективних шляхів раціонального використання бюджетних коштів, посилення бюджетної дисципліни, збільшення доходів бюджету у майбутньому.

Тезу про позитивний вплив бюджетного дефіциту на економіку підтримував Дж. Кейнс. Розвиваючи теорію Дж. Кейнса, новокейнсіанці стверджували про необхідність збалансованого бюджету в часі, тобто потребу у заміні бюджетного дефіциту під час війн і криз активним бюджетом під час економічних піднесень. Отже, дефіцит бюджету вважався антикризовим чинником. Після Другої світової війни кейнсіанські теорії застосовувалися практично всіма промислово розвинутими країнами, у результаті чого бюджетний дефіцит перетворився у вагомий інструмент фінансової політики, використовувався під час вирішення різнопланових завдань і зайняв важливе місце в теорії економічного зростання і в теорії циклічного регулювання економіки.

На основі кейнсіанської теорії виникли і розвинулися різноманітні теоретичні концепції, зокрема дефіцитного фінансування. Окремі теоретики і практики вважали бюджетну збалансованість анахронізмом, а боязнь бюджетних дефіцитів і зростання державного боргу -- шкідливим забобоном. Таким чином, дефіцит державного бюджету перетворився на один із реальних способів регулювання економіки. Як свідчить світова практика, неконтрольоване зростання бюджетного дефіциту стало причиною економічних криз.

Однак переважна більшість теоретиків і практиків світу схиляються до думки, що бюджетний дефіцит має негативний вплив на соціально-економічні процеси у суспільстві. Він є свідченням марнотратства уряду, чинником макрофінансової нестабільності та підвищення ризику економічної діяльності держави. Зростання бюджетного дефіциту спричиняє посилення інфляційних процесів у суспільстві, кризу державних фінансів, грошової системи, зростання диференціації в доходах. Дефіцит бюджету є причиною зниження ефективності податкової системи, послаблення стимулів до праці, підриву впевненості членів суспільства у майбутньому.

У більшості країн світу, у тому числі в Україні, бюджетні дефіцити набули хронічного характеру, що сприяло поглибленню фінансової нестабільності. Вони дають поштовх інфляційним процесам і відволікають значні обсяги фінансових ресурсів з приватного сектору. Неконтрольованість і зняття питання про бюджетне обмеження дефіциту є причиною погіршення фінансової дисципліни у країні та поглиблення фінансової безвідповідальності урядів.

В умовах глобалізації економічного розвитку та інтернаціоналізації світо-господарських зв'язків бюджетні дефіцити є чинником підвищення ризику економічної діяльності, несуть потенційний ризик монетизації і дефолту. Національні уряди вже не можуть належним чином визначати ефективність своїх економічних заходів, оскільки у зв'язку з відкритістю національних економік суспільне відтворення відбувається одночасно як всередині країни, так і за її межами. Якщо додатково збільшувати за рахунок бюджетного дефіциту платоспроможний попит населення, то в умовах відкритої економіки це призведе не до пожвавлення національного виробництва, а до зростання внутрішніх цін і до імпорту товарів, а бюджетне субсидіювання вітчизняних підприємств однаково сприятиме як внутрішньому інвестуванню, так і вивезенню капіталу за кордон.

Наявність хронічних бюджетних дефіцитів у світовій практиці свідчить про Існування певного причинно-наслідкового механізму. Причинно-наслідкова діалектика бюджетних дефіцитів така. У першу чергу бюджетний дефіцит впливає на скорочення обсягу заощаджень у загальнонаціональному масштабі, яке зумовлює зростання відсоткової ставки, меншу доступність кредитних ресурсів для приватного сектору. У результаті підвищується обмінний курс національної валюти, що спричиняє зменшення обсягів інвестицій та експорту, збільшення імпорту. Такий стан зумовлює дефіцит зовнішньоторгового балансу, внаслідок чого виникає дефіцит платіжного балансу. Ці негативні наслідки мають поточний характер і виявляються протягом бюджетного року.

Однак зменшення обсягів інших видів діяльності, зумовлене дефіцитами, може мати й більш віддалені негативні побічні ефекти. Наприклад, спад інвестиційної діяльності спричиняє скорочення акціонерного капіталу, виробничих потужностей, обсягів виробництва. Таке скорочення є причиною зниження рівня продуктивності праці й реальної зарплати, що негативно впливає на відсотки, ренту, прибутки за рахунок національного капіталу, які відходять до нерезидентів. Відповідно, продовжує нарощуватися державна заборгованість, внаслідок чого знижується довір'я інвесторів, скорочуються іноземні інвестиції, а нерезиденти вивозять свій капітал за кордон. У результаті формується надмірний державний борг, який створює ризик дефолту.

Дефолт провокує згубні для економіки країни і престижу держави наслідки, зумовлені згортанням інвестицій, збуванням акцій та облігацій нерезидентами, що спричиняє падіння вартості цінних паперів, зростання відсоткових ставок. Відбувається подальше зниження обсягів виробництва і рівня заробітної плати, зумовлене скороченням інвестицій, внаслідок чого зменшуються споживчі витрати домогосподарств. Далі знижується обмінний курс у зв'язку з падінням попиту на національну валюту, запускаються інфляційні процеси. У випадку кредитування уряду центральним банком посилюється інфляція, у результаті чого настає загальна фінансова криза, масові банкрутства у реальному і фінансовому секторах економіки.

У цілому, оцінюючи соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту, можна зробити висновок, що дефіцитне фінансування економіки та інших сфер державної діяльності може бути вигідним, раціональним і виправданим за умови, коли темпи приросту ВВП будуть випереджувати приріст обсягів бюджетів, бюджетних дефіцитів і видатків на обслуговування державного боргу. Позитивними наслідками можна вважати також отриманий ефект від зміцнення економіки за рахунок дефіцитного фінансування, створення реального фундаменту та ефективної фінансової системи, вигідних майбутнім поколінням. За інших умов соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту будуть негативні.

2. АНАЛІЗ СТАНУ ТА ДИНАМІКИ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ В УКРАЇНІ

2.1 Характеристика бюджетного дефіциту в Україні за 2011-2013 роки

Бюджетний дефіцит - перевищення витрат уряду над його доходами. Бюджетний дефіцит, маючи статус важливого економічного показника для кожної країни світу, повинен щоденно піддаватися аналізу та плануванню. Адже тільки при всебічному та постійному контролі та аналізі за бюджетним дефіцитом країни можна якось боротися з цим неприємним економічним явищем. бюджетний дефіцит планування

Для аналізу існуючих меж розміру дефіциту державного бюджету в Україні доцільно дослідити його дохідну та видаткову частини.

За даними таблиці 1 можна зробити такі висновки, що доходи бюджету за 2013 рік складали 349,6 млн. грн. і, що на 48,2 млн. грн. більше від 2011 року.

Доходи бюджету складають п'ять основних груп:

- податкові надходження;

- неподаткові надходження;

- доходи від операцій з капіталом;

- трансферти;

- цільові фонди.

Найбільшу частину доходів бюджету складають податкові надходження: 85,2% у 2011 році, 83,4% у 2012 та 80,8% у 2013 році. На неподаткові надходження припадає 14,2%, 15,7% і 18,6% відповідно за 2011, 2012 і 2013 роки. Частка доходів трансфертів і цільових фондів складає 1 і менше відсотків, що є несуттєвим для формування бюджету.

Протягом 2013 року відбулись такі зміни: наприклад, питома вага податкових надходжень зменшилась на 4,4%, питома вага цільових фондів не змінилася, а всі інші показники зросли.

Загальний темп росту доходів бюджету склав 15,9%. Найбільшого збільшення зазнали доходи від операцій з капіталом (66,7%), а найменшого - податкові надходження (9,9%). А цільові фонди не змінилися.

Вцілому динаміка доходів бюджету має позитивну тенденцію, що відповідає загальним вимогам політики держави.

Таблиця 2. - Видатки Державного бюджету України за 2011-2013 роки[3],[4],[5].

Рік	Всього видатків
2011 (млн.грн.)	342,7
2012 (млн.грн.)	413,6
2013 (млн.грн.)	419,8
Відхилення, млн. грн.	77,1
Темп росту, %	122,5

Згідно таблиці 2 видно, що видатки бюджету за 2013 рік складали 419,8 млн. грн., що на 77,1 млн. грн. більше від 2011 року. Загальний темп росту видатків бюджету склав 22,5%.

На основі аналізу доходів та видатків державного бюджету України за 2011-2013 роки, можна розрахувати дефіцит державного бюджету протягом даного періоду ( табл. 3).

Таблиця 3 - Дефіцит Державного бюджету України у 2011-2013 роках[3],[4],[5].

Рік	Всього доходів, млн. грн.	Всього видатків, млн. грн.	Дефіцит, млн. грн.
2011	301,4	342,7	41,3
2012	372,8	413,6	40,8
2013	349,6	419,8	70,2

Як видно з таблиці 3 дефіцит бюджету протягом 2011-2013 років значно зріс. Дефіцит бюджету за 2013 рік складав 70,2 млн. грн., що на 28,9 млн. грн. більше від 2011року, який становив 41,3 млн. грн. Дана тенденція є безперечно негативною, і свідчить про збільшення дефіциту державного бюджету.

2.2 Оцінка джерел покриття бюджетного дефіциту

Джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути:

- державні позики;

- емісія грошей.

Державні позики відбивають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами. Державні позики класифікуються за різними ознаками.

Залежно від територіального розміщення вони поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні характеризують залучення коштів від юридичних та фізичних осіб на внутрішньому фінансовому ринку даної країни. Зовнішні повязані з надходженням ззовні - від кредиторів інших країн, якими можуть бути як іноземні юридичні та фізичні особи, так і уряди чи урядові організації інших країн. Особливе місце займають кредити, які надаються міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими інституціями.

За способом мобілізації розрізняють державні позики, які повязані з випуском в обіг державних цінних паперів, і такі, що оформляються відповідними угодами. За допомогою випуску цінних паперів здійснюється мобілізація вільних коштів юридичних та фізичних осіб. На підставі угод можуть надаватись міжурядові кредити та кредити від міжнародних фінансових інституцій [18].

За термінами надання державні позики поділяються на коротко-, середньо- та довгострокові. Короткострокові надаються на термін до одного року. Основним інструментом розміщення короткострокових державних зобовязань є казначейські векселі. Середньострокові (1-5 років) і довгострокові (5-20 років) позики базуються на випуску в обіг облігацій.

В Україні нині для покриття бюджетного дефіциту випускаються на коротко- і середньостроковій основі облігації внутрішньої державної позики. Значну роль у джерелах покриття бюджетного дефіциту відіграють зовнішні позики.

Емісія грошей, на відміну від державних позик, є незабезпеченим джерелом покриття бюджетного дефіциту. Саме тому вона спричиняє інфляцію - знецінення грошей. Фактично емісія на цілі дефіцитного фінансування не вирішує проблеми браку коштів: грошей стає більше, однак вартість грошової одиниці знижується, тобто сукупна вартість грошей в обігу залишається незмінною і знову-таки недостатньою. Але, оскільки це виявиться тільки після випуску в обіг зайвих грошей, то на період складання і виконання бюджету грошову емісію можна використати для збалансування бюджету. Надалі все залежить від спрямування коштів дефіцитного фінансування. Як уже відзначалось, інвестування в економіку дає можливість створити передумови для повернення грошей, а відтак і відновлення їхньої вартості. Фінансування соціальних видатків означає, що за рахунок зниження вартості грошей у поточному періоді, їх знову не вистачить у наступному, тобто потрібна буде нова емісія. Такий спосіб покриття бюджетного дефіциту веде до того, що інфляція переростає в гіперінфляцію, а остання - в галопуючу інфляцію, адже процес емісії набирає характеру геометричної прогресії. З цих причин використання грошової емісії для фінансування бюджету офіційно, як правило, у тому числі й в Україні, забороняється.

Таким чином, із двох джерел покриття бюджетного дефіциту реальним і повноцінним є державні позики. Водночас для їх використання необхідні певні передумови:

1) наявність кредиторів, які мають тимчасово вільні фінансові ресурси;

2) довіра з боку кредиторів до держави;

3) наявність стимулів до надання позик державі;

4) спроможність держави своєчасно повернути борги та виплатити проценти.

Наявність тимчасово вільних коштів є головною передумовою для державних позик. Якщо таких ресурсів немає, то не може бути й мови про випуск державних цінних паперів. Однак у дійсності такі вільні ресурси, як правило, завжди є й у фізичних, і в юридичних осіб. Це повязано з тим, що завжди існує необхідність накопичення грошей для певних витрат. На період накопичення ці гроші являють собою тимчасово вільні кошти і можуть використовуватись як кредитні ресурси. На ці ресурси можуть претендувати різні субєкти, у тому числі й держава. Отже, тимчасово вільні кошти є завжди, навіть в умовах фінансової кризи. Проблема полягає не в наявності ресурсів, а в спроможності держави мобілізувати їх [9].

Спроможність мобілізації тимчасово вільних коштів залежить насамперед від наявності довіри до держави з боку її кредиторів. Якщо кредитор не довіряє позичальникові, то не може бути й мови про нормальні засади надання кредитів чи взагалі про їх виділення. Але проблема полягає в тому, що кредитні взаємовідносини мають ризикований характер. Кожний кредитор, продаючи свої тимчасово вільні ресурси, вибирає між ризиком втрати цих ресурсів і бажанням отримати дохід від їх продажу. Тобто не може бути ні абсолютної довіри, ні абсолютного небажання надавати кредити.

Важливою передумовою випуску позик є наявність стимулів до надання державі кредиту. Якщо довіра до держави відбиває кредитний ризик, то стимули характеризують доцільність вкладання коштів у державні цінні папери. Доцільність, у свою чергу, визначається їх дохідністю, надійністю і ліквідністю. Між дохідністю та надійністю існує обернено пропорційна залежність: чим вища надійність, тим менша дохідність. Оскільки державні цінні папери вважаються найнадійнішими, то для них установлюється найменший рівень дохідності. На фінансовому ринку державні цінні папери відіграють роль стандарту дохідності, свого роду відправної точки. Інші емітенти змушені встановлювати рівень дохідності своїх цінних паперів на більш високому рівні, інакше їх ніхто не буде купувати. Таким чином, державні цінні папери стабілізують і регулюють фінансовий ринок. Нормальне його функціонування неможливе без випуску державних позик.

Отже, основним стимулом до надання позик державі є досить висока надійність державних цінних паперів. Водночас держава прагне встановити і високу їх ліквідність. Як правило, державні цінні папери вільно продаються і вільно купуються. Держава може брати на себе зобовязання викупити їх з першого предявлення свого кредитора. Нині забезпечення ліквідності має надзвичайно важливе значення. Недаремно на фінансових ринках світу значного поширення набули так звані комерційні папери, що мають дуже високу ліквідність. Саме висока ліквідність знімає перепони на шляху розвитку ринку цінних паперів, адже інвестори можуть спокійно вкладати гроші в подібні цінні папери, знаючи, що можуть їх повернути в будь-який час.

Найважливішою передумовою випуску державних позик є спроможність держави своєчасно повернути борги та виплатити проценти. Якщо наявність бюджетного дефіциту потребує встановлення джерел його покриття, то використання державного кредиту вимагає визначення джерел погашення боргу. Такими джерелами можуть бути: дохід, отриманий від інвестування коштів у державний сектор; додаткові доходи бюджету за рахунок зростання ВВП і податкової бази від інвестування коштів в економіку; надходження від спеціально введених податків чи підвищення ставок оподаткування для погашення державного боргу; скорочення видатків; залучення нових кредитів для покриття попередніх боргів [5].

3. ШЛЯХИ МІНІМІЗАЦІЇ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕНЯ ПЛАНУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

Сьогодні Україна перебуває в досить складних економічних умовах. Розпочаті, але незавершені реформи призвели до кардинальних змін в економічній, політичній соціальній сферах. В такій ситуації актуальним було і залишається питання бюджетного планування. Зокрема це стосується бюджетного процесу в Україні.

Мінімізувати бюджетний дефіцит можна при виконанні одночасно двох умов - оптимізації доходів та оптимізації видатків державного бюджету.

Існування бюджетного дефіциту вимагає постійного пошуку шляхів його подолання і, в ідеалі, збалансування доходів і витрат бюджету. Конкретні заходи держави в цьому напрямі можуть бути різними, але в результаті зводяться до створення можливостей зростання доходів та скорочення видатків бюджету. З цією метою необхідно:

- Удосконалити податкову систему, забезпечити оптимальний рівень податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів і створення сприятливих умов для підприємницької діяльності;

- Посилити відповідальність суб'єктів господарювання та їхніх керівників, зокрема особисту майнову і кримінальну, за дотримання вимог податкового законодавства, своєчасність і повноту розрахунків з бюджетом та державними позабюджетними фондами;

- Удосконалити інструменти залучення до інвестиційної сфери особистих заощаджень населення;

- Забезпечити фінансову підтримку малого та середнього бізнесу шляхом розроблення й виконання цільових програм розвитку малого і середнього підприємництва;

- Запровадити жорсткий режим економії бюджетних коштів;

- Перейти від бюджетного фінансування до системи надання субсидій, субвенцій, інвестиційних позик суб'єктам господарювання;

- Запровадити науково обґрунтовану систему прогнозування показників, що беруться за основу формування доходів і видатків бюджету, використовувати при бюджетному плануванні нормативи бюджетної забезпеченості.

Проблема стабільності і реальності показників соціально-економічного розвитку залишається важливою при формуванні бюджетної політики, особливо в процесі формування і виконання бюджету. В умовах, коли прогнозовані макропоказники нереальні, при цьому ще й нестабільні, змінюються по декілька разів на етапі формування і затвердження бюджету, визначити реальні показники доходів стає проблематичним, а тим більше забезпечити їх виконання.

Узгодження та відповідність прогнозованих надходжень до бюджету з показниками соціально-економічного розвитку - важливий фактор стабільності у формуванні планових показників доходів та забезпечення виконання бюджету і зобов'язань держави в цілому. Практика показує, що на стадії планування доходів бюджету досить часто приймаються рішення та затверджуються показники доходів бюджету, які не завжди відповідають макропоказникам.

На стадії планування може відбуватись суб'єктивне завищення окремих джерел мобілізації надходжень до дохідної частини бюджету з метою збільшення відповідних бюджетних призначень для окремих відомств, міністерств тощо, що є прихованим його дефіцитом. Такі факти мали місце практично на усіх рівнях формування бюджетів, що призводить до виникнення та зростання заборгованості відповідних бюджетів, і зокрема по заробітній платі та соціальних виплатах. Завищення сум планових доходів при визначенні міжбюджетних трансфертів в останні роки стало досить гострою проблемою, особливо на обласному та районному рівнях, у процесі виконання місцевих бюджетів.[19]

Слід відмітити, що в останні роки у бюджетному процесі мають місце компроміси у прийнятті рішень та домовленостей при розгляді проекту Закону про Державний бюджет України на відповідний рік між законодавчою та виконавчою владами. Вироблення і прийняття узгоджених рішень засвідчує про наявність суспільного вибору, вимагає і відповідної відповідальності за їх реалізацію.

Зародження нових форм розвитку парламентаризму і демократичних процедур в бюджетному процесі України, які не завжди бувають ефективними, вимагає правового їх врегулювання шляхом внесення змін до Бюджетного кодексу, особливо в контексті визначення таких понять, як "бюджетні домовленості" та "відповідальність за прийняття компромісних бюджетних рішень".

Правовою основою визначення прогнозних показників доходів бюджету є система нормативно-правових актів. Нормативно-правові акти мають здійснювати регулювання потоків фінансових ресурсів, їх планування і формування доходів бюджету як єдина система. їх дії мають бути скоординовані, а правові норми узгоджені і бути без суперечностей у процесі реалізації. На сьогодні має місце неузгодженість окремих положень перш за все Закону про Державний бюджет України із Законом України "Про систему оподаткування" та з іншими правовими актами, відповідно до яких здійснюється планування та мобілізація надходжень до бюджету. В таких умовах вступає в силу право дії того закону, який прийнято пізніше, а також верховенство закону про державний бюджет, у порівнянні ч іншими правовими актами. Незважаючи на провідну роль Закону про державний бюджет на відповідний рік, до цього правового акта не можна включати всі і вся правові норми, які його не стосуються, зокрема, це податкові норми, питання державного боргу, соціального страхування тощо. Головними правовими актами, згідно з якими відбувається планування та формування доходів бюджету, є Конституція України; Бюджетний кодекс України; Закони України "Про систему оподаткування", інші законодавчі акти з питань оподаткування, стягнення податків, зборів і обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів; інші закони України, що регулюють бюджетні та податкові відносини; Закон України "Про державне прогнозування та розроблення програми економічного і соціального розвитку України", Закон України "Про Державну програму економічного та соціального розвитку України на відповідний рік"; Закон України "Про Державний бюджет України на відповідний рік"; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України; норматив-но-правові акти центральних органів виконавчої влади; Рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.[6]

Економічною основою визначення планових і прогнозних показників доходів бюджету є Державна програма економічного і соціального розвитку України на відповідний період, важливою складовою якої виступають основні макропоказники економічного і соціального розвитку держави на конкретний бюджетний період (рік). Відповідно до ст. 4 Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" від 23 березня 2000 p., до системи прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку включається прогноз економічного і соціального розвитку України на середньо- та короткостроковий періоди. Одночасно прогнозні і програмні документи економічного і соціального розвитку можуть розроблялися на більш тривалу перспективу.