Размещено на http://www.allbest.ru/

ВИДАТКИ БЮДЖЕТУ НА ОБСЛУГОВУВАННЯ ТА ПОГАШЕННЯ ДЕРЖАВНОГО Й МІСЦЕВОГО БОРГУ

Основні поняття та терміни

Бюджетний дефіцит, внутрішні державні запозичення, у зовнішні державні запозичення, гарантовані позики, місцевий борг, місцеві боргові зобов'язання, державні облігації, облігації внутрішніх державних позик, цільові облігації внутрішніх державних позик, облігації зовнішніх державних позик, казначейські зобов'язання, гарантійне зобов'язання, державний борговий портфель, управління державним боргом, об'єкти та суб'єкти управління державним боргом, борговий механізм, боргова політика, погашення боргу, обслуговування боргу, коефіцієнт обслуговування державного боргу, боргові ризики, боргова безпека, дефолт.

Характеристика державних та місцевих боргових зобов'язань. державний борг

- державний борг - загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають унаслідок державного запозичення;

-місцевий борг - загальна сума боргових зобов'язань Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста з повернення отриманих і непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають унаслідок місцевого запозичення.

Запозичені грошові кошти надходять у розпорядження органів державної влади і перетворюються в додаткові фінансові ресурси. Тому борг можна розглядати як актив, що свідчить про додаткові обсяги ресурсів, залучені для реалізації завдань і цілей держави, та як "тягар", який необхідно повернути разом із процентами за використання ресурсів. Відповідно до специфіки випуску, розміщення, обслуговування та погашення боргових зобов' язань доцільно їх розглянути за наведеними нижче класифікаційними ознаками (табл. 12.1).

Види державних та місцевих позик відображають їхні особливості та визначають види інструментів, що використовуються при їх застосуванні. За видами позики можна поділити на:

- іменні, що передбачають конкретизацію власника боргового папера. Можуть бути у вигляді облігаційних (бланкових) позик. Інструментами таких позик є державні облігації, казначейські зобов' язання, векселі тощо;

- на пред 'явника. Такі зобов'язання містять інформацію про емітента боргового папера, але не мають інформації про кредитора, що дає змогу використовувати такі папери у форматі як ринкових, так і неринкових боргових паперів. Боргові інструменти, що емітуються відповідно до бланків установленого зразка (бланкові позики);

Таблиця Класифікація державних та місцевих боргових зобов'язань

- процентні - передбачають отримання кредитором вартості позики та доходу у вигляді процента до цієї вартості після завершення терміну дії позики. Можуть бути облігаційними та безоб-лігаційними, ринковими та неринковими;

- дисконтні - передбачають розміщення боргових паперів за ціною, нижчою від номінальної вартості, а погашення - в повному обсязі, що відповідає номінальній вартості боргового папера;

- купонні - передбачають отримання їхніми власниками купонних доходів, які сплачуються емітентом у розмірах та в терміни, визначені умовами їх випуску. Як правило, такі позики передбачають виплату "твердих" доходів у розмірах, зазначених в умовах випуску;

- з правом дострокового погашення або без права дострокового погашення. Позики в умовах їх випуску, розміщення та погашення мають відображати зазначені критерії, оскільки вони надалі впливають на весь процес та механізм управління, а також відносини між кредитором та позичальником за цим боргом. Дострокове погашення на вимогу їх власників дозволяється тоді, коли така можливість передбачена умовами розміщення боргових паперів, якими визначені порядок установлення ціни дострокового погашення і строк, у який вони можуть бути пред'явлені для дострокового погашення1;

- конверсійні позики, що застосовуються у світовій практиці, здійснюються в облігаційній формі і передбачають використання специфічного механізму управління таким боргом. Вони закріплюють право їх власника обміняти боргові папери у визначений у майбутньому термін на акції емітента, відповідно до встановленої ціни чи коефіцієнта конверсії. Перевагами таких позик є: по завершенні терміну дії боргових паперів вони не погашаються, а обмінюються на акції, що є в розпорядженні емітента на заздалегідь визначених умовах, і це дає можливість перетворити кредитора в інвестора, оскільки він стає співвласником;

- внутрішні та зовнішні позики - відображають поділ за джерелами формування позикових ресурсів. Внутрішні позики, у більшості випадків, передбачають залучення коштів національного (внутрішнього) фінансового ринку, а зовнішні - залучення коштів з ринків іноземних держав або міжнародних фінансових ринків.

Державні позики, що передбачають залучення коштів для фінансування державних програм, можуть здійснюватися на ринкових та неринкових умовах. Випуск державних боргових паперів на ринкових умовах передбачає відсутність обмежень щодо обігу даних боргових паперів. Як правило, такі боргові папери відповідають вимогам біржової торгівлі і передбачають їх купівлю-продаж на вторинному ринку.

Неринкові державні боргові папери реалізуються через уповноважені державою фінансово-кредитні установи і мають певні обмеження, що стосуються умов їх розміщення або обігу й не передбачають здійснення операцій на вторинному ринку тощо.

Найпоширенішим борговим зобов 'язанням в Україні є облігація. Облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов' язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.

Облігації випускаються та розміщуються в документарній або бездокументарній формі. Випуск боргових цінних паперів у документарній формі передбачає затвердження бланка установленого зразка, що надалі друкуватиметься на паперових носіях. Бездокументарна форма передбачає відображення зобов'язань та розрахунків за ними на електронних рахунках власників цінних паперів у депозитарних установах, що здійснюють облік таких паперів.

Облігація, як і будь-яке інше боргове зобов' язання, має номінальну вартість, визначену в національній валюті або, якщо це передбачено умовами розміщення облігацій, в іноземній валюті. Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути меншою, ніж одна копійка.

У сертифікаті облігації відповідно до вимог національного законодавства зазначаються назва виду цінного папера, найменування та місцезнаходження емітента, міжнародний ідентифікаційний номер цінного папера, номінальна вартість облігації, загальна сума випуску, строк погашення, розмір та строки виплати відсотків (для відсоткової облігації), дата прийняття рішення про розміщення облігацій, серія та номер сертифіката облігації, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента.

Особливістю українських відсоткових облігацій на пред'явника є те, що до сертифіката відсоткової облігації додається купон (купонний лист). У купоні (купонному листі) зазначаються серія та номер сертифіката облігації, за якою виплачуються відсотки, найменування і місцезнаходження емітента, строки виплати відсотків. На кожному купоні (купонному листі) зазначається його порядковий номер.

Продаж державних облігацій здійснюється в національній валюті та, якщо це передбачено законодавством й умовами їх розміщення, в іноземній валюті.

Державні облігації України поділяються на облігації внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних позик України та цільові облігації внутрішніх державних позик України.

Рішення про розміщення облігацій зовнішніх і внутрішніх державних позик України та умови їх випуску приймається згідно з Бюджетним кодексом України.

Емісія державних облігацій України регулюється законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, яким установлюються граничні розміри державного зовнішнього та внутрішнього боргу.

Облігації внутрішніх державних позик України - державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов' язання України щодо відшкодування пред' явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій1. Умови розміщення та погашення облігацій внутрішніх державних позик України і цільових облігацій внутрішніх державних позик України, не визначені умовами розміщення, установлюються Міністерством фінансів України відповідно до законодавства.

Цільові облігації внутрішніх державних позик України - облігації внутрішніх державних позик, емісія яких є джерелом фінансування дефіциту державного бюджету в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах граничного розміру державного бор-гу2. Для цільових облігацій внутрішніх державних позик України передбачено Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок" наявність такого головного реквізиту, як напрям використання залучених від розміщення таких облігацій коштів.

Кошти, залучені до Державного бюджету України від розміщення цільових облігацій внутрішніх державних позик України, використовуються виключно для фінансування державних або регіональних програм і проектів на умовах їх повернення. Фінансування здійснюється відповідно до кредитних договорів, що укладаються між державою в особі Міністерства фінансів України та отримувачем коштів. Умови кредитних договорів повинні відповідати умовам випуску цільових облігацій внутрішніх державних позик України з обов' язковим установленням дати обслуговування та погашення кредиту за п' ять днів до дати обслуговування та погашення цільових облігацій внутрішніх державних позик України.

Облігації зовнішніх державних позик України - державні боргові цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов' язання України відшкодувати пред' явникам цих облігацій їх номінальну вартість із виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій1.

Залучення ресурсів за допомогою розміщення облігацій зовнішніх державних позик призводить до формування зовнішнього державного боргу та необхідності накопичення достатніх обсягів валютних резервів у розпорядженні центрального банку відповідно до валютної структури боргу.

Україна активно використовує ресурси, отримані за допомогою державних позик, для фінансування бюджетного дефіциту, поповнення золотовалютних резервів, стабілізації національної валюти, підтримки національної банківської системи в умовах фінансової кризи.

Наступний вид державних боргових зобов 'язань - казначейські зобов'язання. Казначейське зобов'язання України2 - державний цінний папір, що розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб і засвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов' язання України, дає власникові право на отримання грошового доходу й погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов' язань України.

Емітентом казначейських зобов' язань України є держава в особі Міністерства фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.

Обсяг емісії казначейських зобов' язань України разом з емісією державних облігацій внутрішніх державних позик України не може перевищувати граничного обсягу внутрішнього державного боргу та обсягу пов' язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

У разі розміщення казначейських зобов' язань України в документарній формі видається сертифікат, у якому зазначаються вид цінного папера, найменування і місцезнаходження емітента, сума платежу, дата виплати грошового доходу, дата погашення, зазначення місця, у якому має бути здійснено погашення, дата місця видачі казначейського зобов' язання України, серія та номер сертифіката казначейського зобов' язання України, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента1.

Казначейські зобов' язання України можуть бути іменними або на пред' явника. У сертифікаті іменного казначейського зобов' я-зання України також зазначається ім' я власника.

Умови розміщення казначейських зобов' язань України можуть передбачати їх погашення через зменшення зобов' язань перед Державним бюджетом України власника казначейського зобов' язання України на вартість цього зобов' язання. Особливості погашення та реалізації прав за казначейськими зобов' язаннями України визначаються умовами їх розміщення.

Особливості провадження депозитарної діяльності з казначейськими зобов' язаннями України визначаються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку разом з Національним банком України.

В Україні використання казначейських зобов' язань відбулося на підставі Постанови Кабінету Міністрів "Про випуск казначейських зобов'язань" від 10 січня 2002 р. № 15. Казначейські зобов'язання 2002 р. було випущено в документарній (бланковій) формі на пред' явника, номінальною вартістю 50 грн із терміном обігу 24 місяці на загальну суму 400 млн грн2.

Казначейські зобов'язання України 2002 р. мали вісім купонів із щоквартальним купонним доходом 2 грн. Умовами випуску передбачено вісім серій, кожна обсягом 50 млн грн за номіналом. Розміщення кожної наступної серії казначейських зобов'язань відбувається після продажу попередньої. Генеральним агентом доставки, інкасації, обслуговування обігу, погашення та розміщення казначейських зобов' язань визначено Ощадбанк України, який має право залучати до розміщення казначейських зобов' язань інших торговців цінними паперами, укладенням з ними відповідних угод та в установленому порядку забезпечує ведення обліку бланків сертифікатів. Виплата виграшу та погашення казначейських зобов' язань передбачалися за рахунок коштів, що надходять від Державної казначейської служби1. Казначейські зобов' язання було випущено лише за трьома з передбачених восьми серій, за серіями А, В і С2.

Казначейські зобов'язання України 2009 р. випущено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про випуск казначейських зобов'язань" від 14 квітня 2009 р. № 362. Особливість даних казначейських зобов' язань: випускаються в документарній формі на пред' явника зі строком обігу 12 місяців, номінальна вартість - 500 грн, передбачають чотири купони, що дають можливість отримати щоквартально купонний дохід у 20 грн, випускаються серіями. Загальна номінальна вартість кожної серії - 200 млн грн. Казначейські зобов' язання не можуть бути погашені достроково3.

Використання даних боргових зобов' язань має свої переваги та недоліки. До переваг варто віднести: надійність, гарантовану державою; доступну номінальну вартість; щоквартальні купонні платежі; випуск у документарній формі на пред' явника, що значно спрощує процедуру купівлі, обігу та погашення; відсутність оподаткування доходів, отриманих у результаті купонних виплат за казначейськими зобов' язаннями; можливість заощадити кошти з одночасним запобіганням можливим втратам від зростання інфляції1.

До недоліків належать: значна вартість залучення та обслуговування боргових паперів, що негативно впливає на ефективність використання даного інструменту; неможливість дострокового погашення, що потребує стимулювання розвитку вторинного ринку цих боргових паперів для підвищення їх дієвості.

Випущені та розміщені боргові зобов' язання формують поточні й майбутні витрати емітентів з обслуговування та погашення державного і місцевих боргів, що потребує застосування ефективних методів управління державним боргом на етапах використання, обслуговування та погашення боргів.

Здійснення державного запозичення відповідно до зазначених вище особливостей дає змогу не лише отримати ресурси на оптимальних умовах, а й закласти засади ефективного управління новосформованим державним боргом.

Державні внутрішні й зовнішні запозичення здійснюються відповідно до закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний рік у межах граничного обсягу державного боргу2. Бюджетним кодексом України визначено: "Граничний обсяг державного (місцевого) боргу, граничний обсяг надання державних (місцевих) гарантій визначаються на кожний бюджетний період законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет)".

З метою управління державним боргом і регулювання процесів перерозподілу ресурсів через бюджетний механізм та систему державного кредиту Бюджетним кодексом визначено, що загальний обсяг державного боргу та гарантованого державою боргу на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 60 % річного номінального обсягу валового внутрішнього продукту України, а загальний обсяг місцевого боргу та гарантованого Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста боргу на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 100 % (для міста Києва - 400 %) середньорічного індикативного прогнозного обсягу надходжень бюджету розвитку (без урахування обсягу місцевих внутрішніх і зовнішніх запозичень), визначеного прогнозом відповідного місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди відповідно до ч. 4 ст. 21.

Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень належить державі в особі Міністра фінансів України або особі, яка виконує його обов'язки, за дорученням Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України визначає умови здійснення державних запозичень, у тому числі вид, валюту, строк та процентну ставку за державним запозиченням, що разом формує вартість залучення коштів та майбутні витрати з обслуговування та погашення державного боргу.

Кредити (позики), що залучаються державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів), відносять до державних зовнішніх запозичень. До зовнішнього державного боргу належать борги, платежі за якими проводяться в іноземній валюті, товарах і послугах та які впливають на платіжний баланс.

Здійснення запозичення коштів місцевими органами влади призводить до формування місцевих боргів. Процес запозичення коштів місцевими органами влади, обслуговування та погашення відповідних місцевих боргових зобов' язань регулюється чинним законодав-ством1. При цьому їх боргові зобов' язання не включаються до складу державного боргу, крім гарантованих урядом кредитів.

Місцеві запозичення здійснюються відповідно до ст. 16 і 74 Бюджетного кодексу України з метою фінансування бюджету розвитку бюджету Автономної Республіки Крим, міських бюджетів та використовуються для створення, приросту чи оновлення стратегічних об' єктів довготривалого користування або об' єктів, які забезпечують виконання завдань Верховної Ради Автономної Республіки Крим та міських рад, спрямованих на задоволення інтересів населення Автономної Республіки Крим і територіальних громад міст.

Право на здійснення місцевих запозичень у межах, визначених рішенням про місцевий бюджет, належить Автономній Республіці

Крим, територіальній громаді міста в особі керівника місцевого фінансового органу за дорученням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міської ради. Обсяг та умови здійснення місцевих запозичень погоджуються з Міністерством фінансів України1.

Здійснювати місцеві зовнішні запозичення мають право міські ради міст із чисельністю населення понад 500 тис. жителів, при цьому місцеві зовнішні запозичення через отримання кредитів (позик) від міжнародних фінансових організацій можуть здійснювати всі міські ради.

Місцеві запозичення та управління борговими зобов' язаннями здійснюються в межах граничного обсягу боргу місцевого органу влади. Якщо очікуваний обсяг витрат на обслуговування та погашення місцевого боргу перевищить обсяг коштів, визначений рішенням про місцевий бюджет на таку мету, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міська рада вносять відповідні зміни до рішення про місцевий бюджет2.

Порядок здійснення місцевих запозичень установлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до умов, визначених Бюджетним кодексом, та положень Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок".

Запозичення може здійснюватися у формі: укладення договорів позики (кредитних договорів) із фінансовими установами; випуску облігацій місцевих позик. Місцеві органи влади, відповідно до чинного законодавства України, можуть випускати облігації внутрішніх та зовнішніх місцевих позик.

Рішення про розміщення облігацій місцевих позик приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим або міська рада відповідно до вимог, установлених бюджетним законодавством, а реєстрацію випуску облігацій місцевих позик здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

У разі відкритого (публічного) розміщення облігацій місцевих позик на фондовій біржі їх продаж може здійснюватися за ціною, відмінною від номінальної вартості, але не нижчою від неї (крім дисконтних облігацій)3.

Особливості погашення та реалізації прав за облігаціями місцевих позик визначаються умовами їх розміщення.

Міністерство фінансів України здійснює реєстрацію місцевих запозичень та місцевих гарантій. Усі договори про місцеві запозичення, договори, виконання зобов' язань, за якими забезпечено місцевими гарантіями, та договори про відшкодування витрат місцевого бюджету, а також зміни істотних умов таких договорів реєструються в Реєстрі місцевих запозичень та місцевих гарантій.

До облігацій місцевих позик належать облігації внутрішніх та зовнішніх місцевих позик.

Активність місцевих органів влади щодо залучення фінансових ресурсів за допомогою місцевих внутрішніх та зовнішніх зобов' язань недостатня.

Таблиця Показники запозичень органів самоврядування та надання місцевих гарантій

З наведених даних видно, що зростання активності місцевих органів влади щодо залучення ресурсів через випуск місцевих позик та надання місцевих гарантій відбулося в 2007-2008 рр. Процес має нестійкі характеристики, що обумовлено як тенденціями у фінансовій системі держави, так і специфікою запозичення ресурсів на національному ринку, вартістю ресурсів тощо.

У цілому за 2009 р. процес уповільнився і за рахунок місцевих запозичень (крім гарантій та реструктуризацій) було залучено 1 097,6 млн грн та 11,7 млн євро до місцевих бюджетів. Дані за 2010 р. свідчать, що органи місцевого самоврядування на ринку запозичень залучали кошти до місцевих бюджетів за рахунок випуску облігацій внутрішньої місцевої позики з метою рефінансування та реструктуризації накопичених у попередній період боргів.

Необхідність розвитку та реформування місцевих бюджетів у контексті удосконалення процедури здійснення запозичень до місцевих бюджетів з метою забезпечення ефективності механізму фінансування органами місцевого самовряд1ування пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку1 відзначалася ще в 2007 р. при затвердженні Концепції реформування місцевих бюджетів. Проте й нині це питання є актуальним для забезпечення розвитку місцевих громад та підвищення фінансового потенціалу місцевих бюджетів.

Для фінансування проектів у межах пріоритетних програм соціально-економічного розвитку держави уряд може використовувати механізм надання державних гарантій, що дає можливість стимулювати їх реалізацію, не виділяючи для цього бюджетних коштів. Надання державних гарантій призводить до формування гарантованого боргу та відповідних зобов' язань щодо своєчасності й повноти його обслуговування у разі неплатоспроможності самого позичальника таких кредитів. "Гарантійне зобов'язання - зобов'язання гаранта повністю або частково виконати боргові зобов' язання суб' єкта господарювання - резидента України перед кредитором у разі невиконання таким суб' єктом його зобов' язань за кредитом (позикою), залученим під державну чи місцеву гарантію"2.

Відповідно до Бюджетного кодексу України державні гарантії для забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов' язань суб' єктів господарювання - резидентів України може надавати Кабінет Міністрів України виключно в межах, визначених Законом про Державний бюджет України.

Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб' єктів.

У разі прийняття рішення про надання кредитів (позик), залучених державою або під державні гарантії, суб' єктам господарювання, у віданні яких є майно державної або комунальної власності, розмір та вид майнового забезпечення визначає Кабінет Міністрів України (щодо комунального майна - за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідною місцевою радою). борговий зобов'язання облігація позика

Відповідно до укладених кредитних договорів кошти для реалізації таких інвестиційних програм (проектів), а також витрати на обслуговування та погашення відповідних кредитів (позик) передбачаються в Законі про Державний бюджет України протягом усього строку дії кредитних договорів.

Вивчення структури державних зобов' язань за ознакою умовності дає змогу, з одного боку, визначити рівень довіри інвесторів та кредиторів до національних позичальників та чинники, що відображають специфіку механізмів фінансування проектів, які фінансуються або підтримуються державою. Зростання рівня гарантованого боргу в структурі державного боргового портфеля свідчить про непривабливий інвестиційний клімат у державі або недовіру інвесторів до позичальників, про значний вплив держави на процеси перерозподілу ресурсів через систему державних фінансів за допомогою державних гарантій.

З другого боку, структура державного боргового портфеля за ознакою умовності боргових зобов' язань свідчить про рівень зарезервованих коштів для виконання урядом обов' язків гаранта (табл. 12.3).

Наведені дані свідчать про динамічність державного та гарантованого державою боргового портфеля, про коливання його розмірів та структури під впливом державної боргової політики, спрямованої на скорочення розмірів державного боргу в 20002002 та у 2004 рр., а також на збільшення обсягів боргового фінансування бюджетних витрат та надання державних гарантій в інші досліджувані періоди.

Заслуговує на увагу той факт, що при скороченні розмірів державного та гарантованого державою боргу в 2000-2002 рр. головний акцент було зроблено на скорочення гарантованої його частини, що знайшло відповідне відображення у структурних змінах боргового портфеля.

Таблиця Структура державного боргового портфеля за ознакою умовності боргових зобов'язань

За умов зростання абсолютних розмірів державного та гарантованого державою боргу України на 351 685,68 млн грн, або в 5,37 раза, протягом 2006-2010 рр. відбулися також структурні зміни у складі боргового портфеля держави. При тому що відбувалося зростання обсягів обох складових боргового портфеля, скоротилася частка державного боргу на 7,24 % порівняно з 2006 р., унаслідок чого частка гарантованого боргу зросла і на кінець 2010 р. становила більш як 25 %. В абсолютних розмірах гарантований борг зріс на 94 324,27 млн грн, або в 7,53 раза, і досяг 108 759 млн грн.

В умовах значної заборгованості за гарантованими державою зобов' язаннями виникає потреба в значному резервуванні коштів для забезпечення своєчасності та повноти виплат за наданими гарантіями, що потребує підвищення результативності управління такими зобов' язаннями.

Видатки бюджету на обслуговування державного боргу

Державний кредит -- це сукупність грошових коштів, мобілізованих державою, яка є позичальником і гарантом. Державний кредит є досить специфічною ланкою державних фінансів, оскільки він не має окремого фонду фінансових ресурсів, а кошти, що мобілізуються з його допомогою, проходять через бюджет. В окремих випадках через кредит залучаються кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти.

Державний кредит може мати дві форми:

-- ощадна справа (належить до державного кредиту, якщо залучені кошти спрямовуються у доходи бюджету);

-- державні позики (основна форма державного кредиту) (табл. 6.1).

Відносини державного кредиту на загальнодержавному рівні врегульовані ст. 16 і 17 Бюджетного кодексу. Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх позик у межах і на умовах, передбачених Законом про Державний бюджет України, має держава в особі міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.

Таблиця 6.1. Класифікація державних позик

Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань, належать до платежів за боргом. У випадку невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позик із державного бюджету, позик, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позиками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі зумовлює формування державного боргу і необхідності розроблення системи управління цим боргом. Під час економічних спадів державне запозичення слугує цілям стабілізації економіки, оскільки перешкоджає різкому падінню сукупного попиту. Позитивний вплив дефіцитно-фінансових видатків посилюється дією ефекту мультиплікатора: зростання державних видатків спричинює кількаразове зростання сукупних витрат, а отже -- й обсягу ВВП. Одним із методів стимулювання сукупного попиту під час економічних спадів може бути випуск державних позик з метою фінансування виробничих інвестицій. Іншим механізмом впливу державних позик на економічний розвиток є збільшення зайнятості виробничих факторів. В економіці, яка характеризується неповною зайнятістю виробничих факторів, додаткові державні видатки, фінансовані позиками, дають поштовх внутрішньому виробництву, що в свою чергу сприяє повнішому завантаженню матеріальних факторів виробництва і підвищенню рівня зайнятості. Допускаючи бюджетний дефіцит, держава стимулює внутрішнє виробництво за допомогою підтримання сукупного попиту. Стимулювальний вплив на розвиток економіки має залучення зовнішніх позик, оскільки у реальних термінах означає надходження додаткових ресурсів, що можуть дати поштовх економічному зростанню.

Причинами створення і збільшення державного боргу є:

-- трансформаційний спад виробництва і звуження на цій основі податкової бази;

-- циклічні спади в економіці;

-- несприятливий інвестиційний клімат;

-- збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

-- зменшення податків з метою стимулювання економіки без відповідного зменшення державних витрат;

-- вплив політичних циклів -- надмірне збільшення видатків у виборчий період.

Боргові зобов'язання держави та органів місцевого самоврядування врегульовані Бюджетним кодексом. Функції державного боргу (економічна суть):

-- фіскальна -- залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків,

-- регулювальна -- коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів Національного банку України.

Класифікація державного боргу за Бюджетним Кодексом подана на рис. 6.1, а державні боргові зобов'язання наведені у табл. 6.2.

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними е відносні показники заборгованості, а саме відношення боргу до ВВП та відношення суми обслуговування боргу до ВВП. Відносна величина державного боргу ("борг/ ВВП") залежить від таких факторів, як рівень відсоткової ставки, якою визначається розмір виплат за боргом, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП зменшуватимуться, а частка первинного бюджетного надлишку щодо ВВП збільшуватиметься.

Управління заборгованістю поділяється на три стадії: залучення фінансування, його розміщення (використання) та погашення боргу. Відповідно система управління заборгованістю країни містить:

1) аналіз кредитоспроможності -- можливості країни позичати гроші;

2) оцінювання платоспроможності -- здатність обслуговувати борг;

-- контроль рівня заборгованості;

-- контроль за складом боргу.

Управління державним боргом -- це сукупність заходів держави з виплати відсотків кредиторам і погашення позик, зміни умов уже випущених позик, визначення умов випуску нових позик. Виплата відсотків за позиками та їх погашення здійснюються за рахунок бюджетних коштів. Однак в умовах зростання державного боргу й обмеженості бюджетних коштів держава може здійснювати рефінансування державного боргу, тобто погашати державний борг шляхом залучення коштів від випуску нових позик.

Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу АРК чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій установлюється на кожен бюджетний період відповідно до закону про Державний бюджет України на поточний рік чи рішення про місцевий бюджет. Величина основної суми державного боргу не має перевищувати 60 % фактичного річного обсягу ВВП України. У випадку перевищення граничної величини Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити заходи для приведення цієї величини у відповідність до положень кодексу. Держава не несе відповідальності за зобов'язаннями за запозиченнями до місцевих бюджетів. Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету.

Видатки па обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу. Якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів на його обслуговування, зумовленої договором між кредитором і позичальником, наявне порушення графіка погашення з вини позичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення протягом п'яти наступних років. Порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів установлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до умов, визначених Бюджетним кодексом.

Методи управління державним боргом є такими.

* Конверсія -- зміна дохідності позик, яка відбувається внаслідок зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки ІІБУ) чи погіршення фінансового стану держави.

* Консолідація -- перенесення зобов'язань за раніше випущеною позикою на нову позику з мстою продовження строку позики, що проводиться у формі обміну облігацій попередніх позик.

* Уніфікація -- об'єднання кількох позик в одну, що спрощує управління державним боргом.

* Обмін за регресним співвідношенням -- обмін облігацій попередніх позик на нові, що проводиться з мстою скорочення державного боргу, але не є оптимальним шляхом, оскільки означає часткову відмову держави від своїх боргів.

* Відстрочка погашення -- перенесення строків виплати заборгованості, при цьому у цей період виплата доходів не проводиться.

* Анулювання боргу, що означає повну відмову держави від своїх зобов'язань. Прийняття рішення про анулювання (відмову від виплати) боргів проводиться або на підставі політичних мотивів, або у випадках фінансової неспроможності держави. Прикладом анулювання боргів є відмова уряду СРСР виплатити борги царської Росії. Коли держава є неспроможною виконати платежі з погашення та обслуговування позик в односторонньому порядку може бути прийнято рішення про відмову виконати передбачені платежі, що отримало назву дефолту. Він можливий за таких умов: державні органи не здатні залучити необхідні кошти для обслуговування позик, у країні бракує валютних резервів, а кредитори не дають згоди на проведення рефінансування боргу.

Для оцінювання боргу використовуються показники заборгованості, які вимірюють різні складові зовнішнього боргу:

-- відношення розміру боргу до експорту та ВВП;

-- відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до експорту та державних доходів;

-- коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат з обслуговування боргу та величиною експорту товарів і послуг).

Боргова криза -- це криза зовнішньої заборгованості, яка виявляється у неспроможності країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод. Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуризація (часткове анулювання боргу, зниження відсотків з обслуговування боргу, продовження строків дії боргових зобов'язань).

Структурно державний борг України складається з внутрішнього та зовнішнього. Державний борг в Україні має тенденцію до зростання. Сума державного боргу обов'язково зазначається в законі про Державний бюджет України на поточний рік. Починаючи з лютого 2001 р., звітність за державним боргом складається Міністерством фінансів України згідно з новим порядком обліку державного боргу та операцій, пов'язаних з ним. Новий порядок обліку Міністерством фінансів державного боргу та операцій, що з ним пов'язані, визначає термін "державний борг" як суму прямих державних зобов'язань держави. Основною відмінністю обліку державного боргу е те, що до його складу не зараховується обсяг зобов'язань, гарантованих державою до моменту настання гарантійного випадку. Такі зобов'язання є умовними й обліковуються окремо.

Внутрішній борг України складається переважно із заборгованостей за облігаціями внутрішньої державної позики, яка нагромаджується з травня 1995 р. Особливістю нинішньої ситуації в Україні є фактичне існування двох типів державного внутрішнього боргу: номінального і реального. Перший з них трактується як сукупність державних запозичень па кредитних і фондових ринках та передбачає погашення основної суми боргу з виплатою відсотків у визначені строки, другий -- це номінальний борг плюс непогашена заборгованість за соціальними виплатами населенню, пролонгованими у часі.

Показник відношення державного боргу до ВВП в Україні є одним з найнижчих серед країн, що межують з Україною, та у 2,3 раза нижчий за показник у розвинутих країнах світу. Станом на 31 липня 2007 р. державний борг України становив 15,512 млрд дол. США. Найбільший у світі боржник США, борг яких на 1 серпня 2007 р. законодавчо закріплений на рівні 8,965 трлн дол. США і показує стійку динаміку до зростання.

Загострення боргової ситуації відбувається в усіх сферах і на всіх рівнях економіки. Протягом 2005 р. сума державного прямого та гарантованого боргу зменшилася у гривневому еквіваленті на 7 255 376,20 тис. грн (8,5 %) і на 622 613,29 тис. дол. США (3,9 %) у доларовому еквіваленті. Внаслідок доходу від приватизації (ВАТ "Криворіжсталь") стало можливим фінансування дефіциту державного бюджету у 2005 р. за рахунок не-боргових джерел. У 2006 р. заборгованість із заробітної плати утрималася на рівні 1 млрд грн, заборгованість населення з оплати житлово-комунальних послуг сягнула 6,16 млрд грн, а заборгованість підприємств комунальної теплоенергетики за спожитий газ становила 933 млн грн. До цього слід додати прострочені заборгованості перед бюджетом, бюджетну заборгованість з відшкодування ПДВ, кредиторську та дебіторську заборгованість. Найбільша сума платежів з погашення боргу припадає на 2009 р. (16,4 млрд грн) та 2013 р. (17 млрд грн). Загальні виплати за державним боргом, що мають бути здійснені у 2007 р. за рахунок коштів державного бюджету, оцінюються на рівні 11 055,5 млн грн, з яких 35,6 % (3939,7 млн грн) -- виплати за внутрішнім боргом, та 64,4 % (7115,8 млн грн) -- виплати за зовнішнім боргом. Обсяг державних запозичень на 2007 р. прогнозується у сумі 9826,3 млн грн, у тому числі зовнішні -- 5996,6 млн грн, внутрішні --- 3829,8 млн грн. Зовнішнє фінансування загального фонду державного бюджету передбачається за рахунок чергового траншу позики на політику розвитку П Світового банку (500 млн дол. США) та випуску облігацій зовнішньої державної позики (ОЗДП) (67,8 млн дол. США). Обсяг платежів з погашення державного боргу на 2007 р. прогнозується у розмірі 6152,1 млн грн. Згідно з розрахунками граничний розмір державного зовнішнього боргу вкінці 2007 р. не перевищить 9 890 764,5 тис. дол. США. В цілому загальний обсяг державного боргу обчислений у доларах США за середнім курсом на 2007 р. (5,1 грн = 1 дол. США) передбачався на рівні 14 900 110,7 тис. дол. США.

Запозичення до місцевих бюджетів здійснюється на визначену мету і підлягає обов'язковому поверненню. Запозичення до відповідних бюджетів можуть бути здійсненні лише до бюджету розвитку. Держава не несе відповідальності за зобов'язаннями щодо запозичень до місцевих бюджетів. Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу. Прикладом місцевих запозичень може бути розміщення Вінницькою міською радою 1 серпня 2007 р. (через уповноважений банк "Альфа-Банк") муніципальних облігацій серії D на 6 млн грн (облігації серії D загальною кількістю 6 тис. шт. і номіналом 1 тис. грн). Строк обертання облігацій цієї серії -- 884 дня (1 серпня 2007 р. -- 31 грудня 2009 p.). Ставка дохідності за облігаціями серії D -- 10,55 % річних.

У Законі України "Про Державний бюджет України на 2007 р." встановлено граничний розмір державного внутрішнього боргу України у сумі 20 274 714,9 тис. грн та граничний розмір державного зовнішнього боргу -- 1 033 911,9 тис. дол. США (табл. 6.3). За програмою "Заходи з поступової компенсації громадянам втрат від знецінення грошових заощаджень" за 9 місяців 2007 р. з державного бюджету ВАТ "Ощадбанк" та HACK "Оранта" було виділено 433 млн 312,8 тис. грн. Заборгованість України перед міжнародними фінансовими організаціями становить 24,99 % від загальної суми державного прямого та гарантованого боргу України та складається із заборгованості за кредитами Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, Європейського співтовариства та Міжнародного валютного фонду. Серйозні ризики нині становить зростання корпоративних зовнішніх боргів (наприклад, боргів державних монополістів HAK "Нафтогаз"). Так, у структурі валового зовнішнього боргу частка державного боргу становила 25,7 % загального обсягу, банківських боргів -- 21,5, а довгострокових зобов'язань небанківських корпорацій -- 25,6 %.

У 2009 р. державний борг України зріс більш ніж на 11 млрд дол. і зараз наближається до 36 млрд дол. У цю суму входить зовнішня (близько 16 млрд) та внутрішня (більше 10 млрд) заборгованість, а також боргові зобов'язання, на які розповсюджуються державні гарантії. Основне збільшення боргу сталося за рахунок отримання трьох траншей МВФ на загальну суму 10,6 млрд дол., а також через активні позики уряду на внутрішньому ринку. Варто відзначити, що частку залучених коштів (39,6 млрд грн, або 4,5 млрд дол.) було спрямовано на погашення попередніх боргів. Порівняно з ВВП країни частка боргу не перевищує ЗО %, що згідно з теоретичними положеннями не є критичним.

У Бюджетному кодексі зазначено, що частка державного боргу країни не повинна перевищувати 60 % ВВП. Основний пік погашення заборгованостей припадає на 2013 р. -- 7,6 млрд дол., з 2012 р. починаються розрахунки за кредитами МВФ, і протягом трьох років країна має повернути більш ніж 11,6 млрд дол. США.

Размещено на Allbest.ru