Сутність фінансів та їх функції

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми. Призначення фінансів - забезпечити необхідні умови для здійснення процесу створення, розподілу й використання валового внутрішнього продукту в державі Це досягається шляхом створення й використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємців і кожного громадянина.

Фонди фінансових ресурсів, які обслуговують економічні процеси, є досить різноманітні як за методами створення, напрямками використання, рівнем відображення інтересів, так і за суб'єктами економічної діяльності, методами виробничої й суспільної інтеграції та кінцевою метою відповідного виду діяльності.

Найважливіша роль належить фінансам на рівні господарських структур. Тут створення й використання фондів фінансових ресурсів спрямовані на підвищення ефективності господарської діяльності, тобто одержання високої норми прибутку на вкладений капітал. Досягнення визначеної мети імовірне при залученні фондів фінансових ресурсів на впровадження нових технологій, кращому використанні основних фондів через застосування методів прискореної амортизації, забезпечення великих резервів для підтримки зростання ефективності виробництва, підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності. Звісно, підвищення якості продукції потребує додаткових затрат фінансових ресурсів, але вони дають значний виробничий ефект і швидко скуповуються.

Резервом щодо підвищення ефективності господарювання є використання обігових коштів за рахунок залучення в обіг наднормативних запасів матеріальних ресурсів, прискорення обігу коштів, раціоналізації господарських зв'язків, кращої організації виробництва. Вплив фінансів на ефективність виробництва на рівні господарської структури має свої обмеження, зумовлені обмеженістю ресурсів у кожній одиниці господарювання. Звісно, кожна певна виробнича структура повинна мати можливість створювати за результатами своєї діяльності фонди фінансових ресурсів, достатні за своїм обсягом для стимулювання соціального розвитку, високих результатів виробництва, його розширення та удосконалення. Проте тут фінанси виконують дещо локальну роль у господарських процесах.

Активне й дієве використання фінансів для підвищення ефективності економіки можливе лише тоді, коли фонди фінансових ресурсів на рівні підприємницьких структур доповнюються відповідними фондами на рівні держави. Йдеться про створення фондів фінансових ресурсів у складі державного бюджету або поза бюджетом.

Отже, актуальність дослідження даної проблеми полягає в необхідності вивчення і систематизування відомого матеріалу. Ця тема є важливою і ознайомлювальному плані, оскільки потреба пізнання є невичерпною.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження даної курсової роботи є теоретичні проблеми фінансів.

Предмет дослідження. Предметом дослідження даної курсової роботи є проблема суті і необхідності фінансів.

Мета дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному дослідженні суті і необхідності фінансів.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

розглянути фінанси як економічну категорію;

визначити функції фінансів;

дослідити роль фінансів у перехідній економіці України.

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості наукового використання результатів дослідження.

1. Фінанси як економічна категорія

Поняття "фінанси" походить від лат. Finansia -- "платіж". Фінанси -- це сукупність економічних відносин, що пов'язані з утворенням, розподілом і використанням грошових коштів у народному господарстві.

Як будь-яка економічна категорія фінанси мають певні особливості:

1. Фінанси є грошовою категорією

2. Фінанси є розподільчою категорією

3. Фінанси приймають участь у формуванні та використанні фондів грошових коштів, а отже є ресурсоутворюючою категорією [1, с. 78].

Перша особливість фінансів як економічної категорії полягає в тому, що вони завжди мають грошову форму вираження. Про які б фінансові операції не йшла мова: формування доходів підприємств і держави, розподіл прибутку на підприємствах, внесення суб'єктами господарювання платежів у бюджет та позабюджетні фонди, для всіх них характерним є рух грошей у готівковій та безготівковій формах.

Слід зауважити, що другою характерною рисою фінансів як економічної категорії є розподільчий характер фінансових відносин. За допомогою фінансів відбувається виділення у складі виручки від реалізації продукції коштів для відшкодування матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань, фонду оплати праці, прибутку, відрахувань на соціальне страхування тощо. Через податки, збори та інші платежі у розпорядження держави вилучається частина доходів суб'єктів господарювання і населення.

Третьою характерною ознакою фінансів є те, що фінансові відносини завжди пов'язані з формуванням та використанням фінансових ресурсів. Фінансові ресурси - грошові кошти, що утворюються в процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту, а також частини національного багатства.

Суб'єктами фінансових відносин є держава, підприємство, його структурні підрозділи, державні органи різних рівнів управління, громадські організації, члени суспільства. До сфери фінансів належать такі грошові відносини, які, по-перше, виражають відносини між суспільством в особі держави, з одного боку, і підприємствами і організаціями -- з іншого, а також грошові відносини підприємств і організацій між собою; по-друге, грошові відносини, які знаходяться під контролем центрального (в Україні -- Національного) банку [2, с. 127].

Види фінансових відносин характеризують зміст грошових відносин між суб'єктами. Часто вони набувають форм платежів, відрахувань до фондів, розподілу доходів, різноманітних податків, пільг тощо.

Суспільне відтворення передбачає наявність таких стадій, як виробництво, розподіл, обмін і споживання. Фінанси виражають не всі економічні відносини, а лише ті, що виникають на стадії розподілу. Кожний суб'єкт ділить дохід на дві частини: споживання і нагромадження. У розподільному процесі бере участь держава, яка централізує частину коштів через податки, обов'язкові платежі, позики, а потім їх перерозподіляє між територіями, галузями, сферами діяльності, підприємствами, фізичними особами. Підприємства, отримавши дохід від своєї діяльності, сплачують податки в бюджети, обов'язкові внески -- у позабюджетні фонди. З особистих доходів громадяни оплачують різні послуги, сплачують податки, погашають позички банків. У суспільстві перерозподільні відносини відбуваються неперервно.

На першій стадії розподілу суспільного продукту виділяється вартість використаних засобів виробництва у вигляді амортизаційних відрахувань, придбання нових матеріалів, палива, електроенергії. Відшкодування цих витрат є необхідною умовою виробництва і фінанси тут мають лише опосередкований вплив. На другій стадії розподілу національний дохід поділяється на фонд нагромадження і фонд споживання, співвідношення між якими залежить від суспільного устрою, економічного розвитку, стратегії уряду тощо. Вкладення коштів у розширене відтворення може відбуватися за рахунок коштів бюджетів, кредитів банку, приватних доходів, іноземних інвестицій. Частково кошти нагромаджуються у резервних і страхових фондах з метою фінансування непередбачених витрат.

Фонд споживання складається із суспільних фондів споживання і фонду особистого споживання, співвідношення між якими залежить від соціальної політики країни. Фінанси обслуговують процес формування і використання суспільних фондів споживання, які в основному проходять через бюджетні видатки на утримання установ соціального забезпечення, здійснення соціального захисту населення, надання безплатних послуг соціальної сфери. Особисте споживання включає отримання таких доходів: заробітна плата, соціальні допомоги, дивіденди, відсотки за депозитними вкладами тощо. У ринковій економіці переважає обсяг фонду особистого споживання, тому що це дає стимули до активної трудової діяльності, посилює відповідальність особи за свій матеріальний добробут. Однак держава повинна здійснювати регулюючий вплив на ринок праці з метою створення нових робочих місць, використовуючи для цього кошти бюджетів та відповідних соціальних позабюджетних фондів. Частина доходів громадян може бути інвестована в акції, облігації, що сприятиме розвитку підприємницької діяльності та слугуватиме джерелом додаткових надходжень у вигляді дивідендів і відсотків [ 3, с. 201].

Основні пропорції між складовими національного доходу у процесі його розподілу й перерозподілу встановлюються законодавчою і виконавчою владою з урахуванням дії економічних законів, суспільного устрою, стану економіки, соціальної ситуації, національних особливостей тощо. Так, надмірне зростання обсягу фонду споживання спричинює зростання інфляції, обезцінення грошей, падіння реального рівня життя населення, внаслідок чого держава має збільшувати обсяги соціальних виплат, заробітної плати працівникам бюджетних установ, що ускладнює збалансування бюджетів. Зростання видатків зумовлює збільшення і податкових надходжень. Якщо держава буде стягувати у вигляді податків більше 30 % національного доходу, то не залишить суб'єктам господарювання коштів, необхідних для модернізації та розширення виробництва. Отже, фінанси як економічна категорія виражають розподільні відносини, що виникають з приводу розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту та національного доходу у грошовому вираженні.

Фінансові відносини супроводжуються рухом грошових коштів у процесі розподілу й обміну. На стадії розподілу відбувається односторонній рух грошової форми вартості, а під час обміну -- двосторонній рух вартостей, коли вартість у грошовій формі обмінюється на товарну.

Матеріальними носіями фінансових відносин виступають фінансові ресурси, які формуються у суб'єктів господарювання, держави, домогосподарств за рахунок грошових доходів і надходжень, а використовуються на розширене відтворення, соціальні та інші суспільні потреби [ 4, с. 315].

У розподілі валового внутрішнього продукту використовуються не лише фінанси, а й інші економічні категорії -- ціна, заробітна плата, кредит. Всі ці важелі застосовуються по-різному, кожний з них має свої особливості, однак ефективність суспільного розвитку залежить від їхнього узгодженого функціонування. Так, ціна є грошовим вираженням вартості будь-якого товару, виступає вихідним інструментом розподілу вартості валового внутрішнього продукту і створює умови для його подальшого перерозподілу. В умовах вільного ціноутворення держава закладає в ціни податки та обов'язкові платежі в бюджети, внески в соціальні позабюджетні фонди, через норми амортизації регулює суму відрахувань. Введення нових податків або зміна порядку сплати чинних може привести до зменшення чи збільшення ціни. З метою регулювання виробництва або споживання окремих товарів, послуг уряд застосовує фінансові важелі: дотації, субсидії, субвенції за рахунок бюджетних коштів. За реалізації товару на його ціну впливає співвідношення попиту і пропозиції, що відображається на фінансових результатах суб'єкта господарювання, доходах бюджету і фінансовій безпеці держави [ 1, с. 78].

Дія фінансів як розподільної категорії ширша, тому що вони охоплюють не тільки первинний розподіл вартості валового внутрішнього продукту, а й перерозподіл через бюджети, позабюджетні фонди, фінансовий ринок, централізовані фонди і резерви міністерств.

Заробітна плата є важливою складовою фонду споживання. Вона підлягає державному регулюванню шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму, посадових окладів, надбавок і доплат працівникам державних організацій та установ. Податки з доходів фізичних осіб вилучають частину заробітної плати в бюджети на суспільні потреби та здійснюють перерозподіл доходів окремих громадян. Формування фонду заробітної плати залежить від певних виробничих та фінансових показників. Фактичні витрати на оплату праці є об'єктом оподаткування та нарахування обов'язкових внесків у соціальні позабюджетні фонди. Отже, заробітна плата пов'язана з розподілом частини вартості валового внутрішнього продукту і тісно взаємодіє з фінансами [ 3, с. 199].

Кредит здійснює перерозподіл вільних грошових коштів. За нестачі власних фінансових ресурсів суб'єкт (підприємство, організація, держава) залучає кредитні ресурси, а за надлишку -- тимчасово розміщує в кредитній установі. Кредиту притаманні такі ознаки: платність, строковість, повернення, двосторонній рух вартості. Діяльність кредитних установ проводиться на засадах комерційного розрахунку. Кредит сприяє переміщенню коштів між суб'єктами розподілу, тісно взаємодіючи з фінансами.

Отже, вітчизняна наука розглядає фінанси як економічну категорію, яка відображає створення та використання грошових фондів у процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту. Фінанси пронизують всю економіку, а вказані їхні характерні ознаки притаманні всім сферам та ланкам фінансової системи.

2. Функції фінансів

2.1 Розподільча та стимулююча функції фінансів

Вивчаючи функції фінансів, необхідно усвідомити, що функції завжди похідні від сутності, яку вони виражають, і показують як, у який спосіб реалізується суспільне призначення даної економічної категорії. Оскільки специфічне суспільне призначення фінансів - забезпечити розподіл і перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту, вираженої в грошовій формі, між різними суб'єктами господарювання і напрямами цільового використання, сутність фінансів проявляється насамперед, через розподільну функцію. Фінанси за допомогою розподільної функції обслуговують різні етапи розподілу (первинний розподіл і перерозподіл вартості суспільного продукту, різні сфери суспільного життя - сферу матеріального виробництва, сферу обміну і споживання.

Розподільча функція пов'язана з відхиленням ціни від вартості товару під впливом різних чинників й у зв'язку з цим розподілом та перерозподілом національного доходу між галузями, підприємствами, секторами економіки, підприємствами різних форм власності, фондами накопичення та споживання [ 5, с. 109].

Високі роздрібні ціни на вироби з дорогоцінних металів та предмети розкоші забезпечують перерозподіл грошових доходів між окремими верствами населення за рахунок формування соціальних фондів. Особливо ця функція проявляється при встановленні підвищених цін на окремі товари, коли вони вищі вартості й ця частина перевищення використовується на соціальні заходи.

Завдяки цій функції відбувається взаємоув'язка доходів і витрат як виробників, так і споживачів. Відносини між різними виробниками та споживачами дуже подібні. Відхилення ціни товару від його вартості у зв'язку з масовим характером торговельних угод свідчить про закономірності відхилень цін на конкретні види товарів від реальної вартості. Але якщо брати в цілому за всіма угодами купівлі-продажу Ціни та вартості у кількісному відношенні зрівнюються. Це відбувається тому, що прибуток одних повинен дорівнювати втратам інших. Тому й визначається рівновага сукупності всіх цін товарів та сукупності їх вартостей [ 6, с. 57].

Ціна має велике значення також при розподілі національного доходу через систему оплати праці. Ціна та система оплати праці утворюють основу для розподілу національного доходу на стадії виробництва, а наступний перерозподіл відбувається у формі руху доходів у межах фінансових та кредитних відносин. Але це проявляється у довгостроковому періоді.

Слід розрізняти первинний і вторинний розподіл (або перерозподіл). Первинний розподіл починається разом із розподілом доходів, які отримують суб'єкти господарювання за продукцію, роботи, послуги. Кошти в першу чергу направляються на покриття матеріальних затрат, оплату праці, утворення амортизаційного фонду. Після цього проводяться розрахунки з державою: сплачуються податки, здійснюються внески до державних цільових фондів соціального страхування, соціального забезпечення та іншого призначення. Разом із формуванням бюджету та інших централізованих фондів грошових коштів починається процес перерозподілу раніше розподіленої вартості. Необхідність перерозподілу пов'язується із:

утриманням невиробничої сфери суспільства;

забезпеченням держави грошовими коштами для виконання нею своїх функцій (втручання в економіку, соціального захисту населення, управління і оборони) [ 7, с. 91]. Види перерозподілу:

1) міжгалузевий, який здійснюється через бюджет та інші фонди для утримання невиробничої сфери, проведення структурних зрушень у матеріальному виробництві;

1) міжтериторіальний - через бюджети, державні фонди і деякою мірою галузеві фонди для перерозподілу коштів між окремими регіонами країни;

3) внутрігалузевий - через галузеві фонди, а також фонди об'єднань, підприємств для вирівнювання їхнього розвитку;

4) внутрігосподарський - через утворення децентралізованих фондів підприємств, організацій і установ; перерозподіл коштів між структурними підрозділами, цехами, відділами та ін..

За допомогою фінансів здійснюється організація раціонального і ефективного використання залучених ресурсів. Коли ресурси не дають необхідної віддачі, це приводе до виникнення збитків і дестабілізує господарський розвиток підприємства. Тоді виникає необхідність проведення суттєвих змін як в структурі, так і способах використання залучених ресурсів. Аналіз використання ресурсів виявляє напрями їх оптимізації. На державному рівні вдалий розподіл видатків між розпорядниками ресурсів автоматично не передбачає їх раціонального використання. Задача досягнення фінансових результатів в діяльності суб'єктів полягає в цільовому і ефективному використанні державних програм [9, с. 137].

Стимулююча функція характеризує вплив ціни на пропозицію та споживання різних товарів. Стимулюючий вплив ціни відбувається через рівень прибутку в ціні виробу. Держава має можливість стимулювати виробництво та реалізацію товарів за допомогою такого важеля, як податкові платежі (при наданні пільг) при сплаті деяких з них. Як наслідок, виробництво може збільшуватись або зменшуватись.

Завдяки ціні держава може також сприяти розвитку науково-технічного прогресу (якщо встановлюються підвищені ціни закупівлі або надаються пільги за податками під час придбання новітнього вдосконаленого обладнання, застосовуються різні варіанти лізингу, коли підприємству гарантується збут його виробів, встановлюються надбавки, знижки та ін.). Так само забезпечуються зниження витрат, поліпшення якості продукції, зміни асортименту і структури виробництва. Важливе значення має стимулювання раціональної структури власного споживання та визначення співвідношення на споживання взаємозамінних товарів, які забезпечують однакову або різну ціну в перерахунку на одиницю споживання його вартості. Також це досягається при диференціації ставок податків та обов'язкових платежів, різних методів оцінки сировини під час здійснення калькулювання продукції, встановлення або регулювання цін на деякі товари для споживачів тощо (наприклад, зниження ціни з метою забезпечення конкурентоспроможності продукції або збільшення обсягів їх виробництва) [ 4, с. 303].

В умовах ринкової економіки ціна може також бути критерієм оцінки раціональності прийнятих рішень за будь-яким напрямом діяльності. Найбільшої ефективності виробник досягає за максимізації прибутку порівняно з виробництвом інших виробів, за умови прийняття найефективнішого рішення щодо придбання засобів виробництва, будівництва нових об'єктів, здійснення господарських операцій, перепідготовки персоналу тощо.

З іншого боку, ціна може бути перешкодою у виробництві та реалізації товарів. Наприклад, установлення підвищених ставок податків (акцизного збору на лікеро-горілчані вироби, особливо іноземного виробництва, підвищених цін на імпорт товарів з-за кордону), встановлення індикативних цін та ін.

Отже, розподільна функція фінансів полягає в тому, що за допомогою фінансового механізму розподіляється та перерозподіляється вартість національного доходу між різними суб'єктами господарювання та напрямами цільового використання. А стимулююча функція фінансів покликана підвищувати ефективність використання факторів виробництва, так регулювати вартісні пропорції, щоб вони створили достатні умови для проведення режиму економії, піднесення продуктивності праці і якості продукції. Будь-яке порушення цієї функції негайно підриває економічну і соціальну стабільність суспільства, провокує економічно невиправдане зростання цін і зниження продуктивності праці.

2.2 Суть контрольної функції фінансів

економічний фінансовий розподільчий стимулюючий

Поряд з розподільною фінанси виконують контрольну функцію, сутність якої проявляється в контролі за розподілом ВВП між відповідними грошовими фондами і каналами розподілу та їх цільовим використанням.

Контрольна функцiя фiнансiв породжена їх розподiльчою природою, здатнiстю кiлькiсно вiдображати економiчнi процеси, якi виникають при розподiлi i перерозподiлi валового нацiонального продукту. Враховуючи те, що фiнанси мають таку властивiсть кiлькiсного вiдображення пропорцiй, то їм внутрiшньо притаманна i функцiя контролю за розподiлом валового нацiонального продукту по вiдповiдних фондах та їх витрачанням на передбаченi законодавством цiлi [ 7, с. 163].

Контрольна функцiя фiнансiв на практицi реалiзується у дiяльностi людей, які проводять фiнансовий контроль -- це прояв внутрiшньопритаманної фiнансам контрольної функцiї, її свiдоме використання.

У кожній країні функціонує ціла система органів, які здійснюють фінансовий контроль. В Україні до них належить Міністерство фінансів, Рахункова палата, Державне Казначейство, Контрольно-ревізійна служба, Державна податкова служба та деякі інші.

Дiя контрольної функцiї базується на iнформацiї, джерелом якої є фінансова звітність, т.б. така бухгалтерська звітність, що містить дані про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів суб'єктів господарювання. Фінансова звітність включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів [ 8, с. 223].

Ефективність здійснення фінансовими органами контролю за діяльністю підприємств безпосередньо визначається тим, яка інформація знаходиться у їхньому розпорядженні. І тому до фінансової інформації ставляться наступні вимоги:

- вона повинна бути повною;

- достовiрною;

- своєчасною.

Важливе мiсце у фiнансовiй iнформацiї вiдводиться фiнансовим показникам, характерною рисою яких є синтетичний характер, тобто залежнiсть їхнього розмiру вiд дiї багатьох факторiв. Це такi показники як прибуток, рентабельнiсть, фондовiддача, фондоємкість, оборотнiсть оборотних коштiв та iн.

Деякі економісти стверджують, що фінансам притаманні й інші функції: оперативна, регулююча, стимулююча, перерозподільна, відтворювальна, формування грошових фондів, використання грошових фондів, стабілізаційна функція, а також виробнича.

Не применшуючи значення таких підходів, можна стверджувати, що фінанси держави відіграють важливу роль у розширеному відтворенні саме завдяки розподільній функції.

Фінанси, породжені розподільним процесом, тобто економічними відносинами. Пов'язані з розподілом і перерозподілом вартості суспільного продукту, використовуються на всіх стадіях його руху: виробництва, розподілу, обміну і споживання [ 5, с. 201].

Отже, основу контрольної функції фінансів становить рух фінансових ресурсів, який відбувається у фондовій і не фондовій формах. Через кількісний вираз фінансових ресурсів фінанси здатні кількісно відображати вартісні пропорції, що формуються в суспільстві, і контролювати їх. Саме завдяки контрольній функції фінансів суспільство контролює повноту і своєчасність забезпечення фінансовими ресурсами різних суб'єктів господарювання, включаючи державу, економне й ефективне використання коштів. Головною контролюючою пропорцію є співвідношення між фондами нагромадження і споживання.

2.3 Фінансово-економічна криза 2008-2009 рр

У 2008--2009 рр. переважна більшість країн світу зазнала фінансово-економічної кризи, що отримала загальну назву "глобальна". Цей термін відображає те, що криза вперше в історії людства набула глобального характеру, охопивши не лише розвинуті капіталістичні економіки, а й економіки постсоціалістичних країн. Причини, природа, соціально-економічні наслідки та інші питання кризи все ще залишаються предметом дискусій серед учених світу і лише з часом знайдуть своє подальше узагальнення. Проте вже й нині можна і необхідно відобразити певні найважливіші наслідки кризи, що за багатьма параметрами стала найглибшою з часів Великої депресії 1929--1933 рр.

Загальні характеристики ходу та наслідків кризи такі: значне зниження обсягів виробництва, зовнішньої торгівлі, міжнародних резервів; зменшення національних та світового обсягів ВВП; різке скорочення потоків прямих іноземних інвестицій (ПП); зростання безробіття; зниження життєвого рівня населення та ін [ 9, с. 131].

Однак за такими загальними характеристиками кризи помітні важливі відмінності її протікання, а відповідно -- і наслідки в окремих країнах світу.

По-перше, у ряді великих держав світу (9 серед 25) мало місце не падіння ВВП, а, навпаки, його досить суттєве зростання (у 2009 р, в Китаї -- на 8,7 %, в Індії -- на 5,7, в Індонезії -- на 4,5, в Польщі -- на 1,7 % і т. д.).

Серед пострадянських країн не відбулося падіння річного ВВП в Азербайджані, Білорусі, Казахстані та Киргизстані. За оцінкою Світового банку, при падінні у 2009 р. світового ВВП на 2,2 % економічний спад у розвинутих державах становив 3,3 %. На відміну від цього в групі країн, що розвиваються, і так званих країн з ринками, що формуються, відзначене хоч і незначне, лише 1,2 %, але все ж зростання.

По-друге, глибина падіння річного ВВП у різних країнах світу характеризується різноманітністю. Найглибшою вона була в Україні (-15,2%) та Росії (-7,9 %) у 2009 р. Це спричинило подальше погіршення порівняльних багатомірних показників України серед інших країн світу (зниження індексу людського розвитку, рейтингу глобальної конкурентоспроможності, індексу економічної свободи та ін.) [ 7, с. 89].

Також варто відзначити, що система міжнародних економічних відносин, побудована на традиційних правилах та постулатах ринкової економіки (вільний рух товарів і капіталів, Ямайська валютна система тощо), виявила в нових реаліях свою недосконалість. Так, на тлі “валютних війн” 2010 р. між Китаєм і США відбулося значне посилення національних егоїзмів, а отже, і протекціоністських настроїв у світі; зросла конкуренція за ринки збуту; постало питання про необхідність світової резервної валюти як альтернативи долару США, а також доцільність створення глобальної системи резервних ресурсів (енергетичних, продовольчих та ін.) [ 2, с. 145].

Загальновідомо, що світова фінансово-економічна криза 2008-2009 рр. значною мірою вплинула на Україну. Тим не менше, незалежно від нашого інтересу, життя не стоїть на місці, а соціально-економічний розвиток України залишає бажати кращого. Наприкінці 2010 р. Всесвітній економічний форум підготував Звіт конкурентоспроможності країн 2010/2011рр. Відповідно до нього, внаслідок недосконалої інституційної бази Україні не вдалося адекватно і вчасно відреагувати на поширення світової фінансової кризи, у результаті чого вона втратила позиції у забезпеченні макроекономічної та фінансової стабільності. Найбільш критичного рівня досягли показники дефіциту державного бюджету та інфляції, що негативно вплинуло на оцінку кредитного рейтингу країни (99 місце). Зволікання вітчизняного фінансового ринку у подоланні наслідків кризи призвело до подальшого падіння його рейтингу, що характеризується недовірою до надійності банків (138 місце) та згортанням кредитної активності - доступність позик (130 місце). Реакцією на товарному ринку на процеси фінансової кризи стало згортання внутрішньої конкуренції і посилення монопольного домінування. Невирішення проблем регуляторної політики виступає додатковим фактором, що гальмує розвиток конкурентоздатного бізнес-середовища. До сфери критичних відставань наблизився рейтинг аспекту “Удосконалення бізнесу”, який знизився на 9 пунктів до 100 місця. Негативний вплив на його оцінку мала відсутність у компаній стратегічного бачення розвитку, побудованого на використанні прямих ринків зовнішньої дистрибуції, професійного маркетингу та співробітництва з науково-дослідною сферою [ 7, с. 234].

За даними дослідження громадської думки населення України з актуальних питань соціально-політичного та економічного життя країни, проведеного компанією Research & Branding Group на сьогодні 2/3 українців (64%) незадоволені, а третина (33%) - задоволені життям, яке вони ведуть. 70% жителів країни оцінюють економічне становище України як в цілому погане, а 27% - як середнє і хороше. Порівняно з груднем 2010 року число респондентів, які оцінюють економічне становище країни як гарне і середнє, скоротилося на 9%.

В той же час, треба сказати, що є в економічному житті України і позитивні зрушення. За січень-серпень 2011 року дефіцит державного бюджету України склав 5176,3 млн. грн., що в 8,6 разів менше дефіцита січня-серпня минулого року. Про це повідомляє Міністерство фінансів України. У Мінфіні зазначають, що такий результат досягнуто завдяки перевиконанню прибуткової частини бюджету і виваженій політиці витрат.

За даними Державної служби статистики України зростання промислового виробництва в Україні в серпні 2011 року в порівнянні з серпнем минулого року склало 9,6%, в січні-серпні до аналогічного періоду 2010 року промвиробництво виросло на 8,9%, в порівнянні з липнем зростання склало 2,2%.

Варто також відзначити, що в Україні дешевшає нерухомість. Вартість вторинного житла у столиці уже зменшилася на 8 відсотків у порівнянні із минулим роком. За умов стабільного курсу долара падіння становитиме ще 5 %. У цілому ж тенденція зберігатиметься до кінця року. Вона обумовлена зниженням попиту та загальною економічною ситуацією в країні [ 10, с. 59].

Зміни, які відбуваються у міжнародному безпековому середовищі під впливом світової фінансово-економічної кризи, не можуть не зачіпати й України. Але, попри те, що економіка України значною мірою інтегрована у світове господарство, вплив нашої країни на ухвалення рішень у системі міждержавних відносин та міжнародної безпеки є, на жаль, незначним. Крім вирішення складних внутрішніх проблем соціально-економічного розвитку, перед Україною стоїть нелегке завдання забезпечення власної безпеки в умовах зростаючих новітніх викликів і загроз, які мають транскордонний асиметричний характер. Для України, як позаблокової держави, істотно ослабленої фінансово-економічною кризою, вирішити таке завдання самостійно буде вкрай складно. З огляду на це, дедалі більшої актуальності набуває питання отримання для країни додаткових зовнішніх гарантій національної безпеки [ 10, с. 63].

Виявилось кілька нових тенденцій у розвитку світової економіки, ДІЯ ЯКИХ вносить уточнення у традиційне уявлення про співвідношення основних сил та чинників, що визначають напрями й еволюцію світового розвитку. Перша з них полягає у розширенні групи лідерів: до найбільш динамічних економічних економік світу ввійшли ряд країн, що розвиваються, та окремі постсоціалістичні країни. Ця група включає країни БРІК (Бразилія, Росія, Індія та Китай), а також Республіку Корею, Сінгапур, Індонезію, Малайзію, Туреччину тощо. Зокрема, Китай вийшов на друге місце у світі (після США) за обсягами ВВП за паритетом купівельної спроможності. Друга тенденція знаходить відображення у зростанні ролі ТНК країн, що розвиваються, в інвестиційних угодах та масштабах капіталовкладень в абсолютному і відносному вираженнях. Частка країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою у глобальному припливі прямих інвестицій зросла з 20 % (2000 р.) до 50 % (2009 р.). За цей же період частка їх як експортерів капіталу збільшилась з 10 до 25 %.

У галузі економічної теорії зміцнилися позиції прихильників концепцій активної участі держави в економічному житті. Кризу 2008--2009 рр. та вихід з неї легше пережили країни, в яких держава зберігала або командні, або просто сильні позиції в економіці (Китай, Індія, Бразилія, Білорусь, Польща та ін.). Країни, включаючи Росію й Україну, уряди яких надто покладались на саморегулюючі сили ринку, навпаки, зазнали найбільш тяжких соціально-економічних наслідків кризи [ 11, с. 227].

Таким чином, світова фінансова-економічна криза 2008-2009 рр., як і глобальні потрясіння минулих століть, проявила назрілі проблеми світового розвитку не лише в економічній, а й геополітичній площинах. Система міждержавних взаємовідносин, яка протягом останніх десятиліть забезпечувала розвиток і надавала гарантії безпеки для більшості країн, вже не відповідає реаліям сьогодення.

3. Роль фінансів у перехідній економіці України

Глобалізація стала знаменням нової доби. Світовий досвід дає змогу дійти висновку про те, що вихід країни на світові фінансові ринки в умовах фінансової глобалізації є складним і небезпечним процесом. На непідготовленого новачка там чекають великі проблеми, що можуть дорого коштувати країні. Відповідно, щоб бути готовою до виходу у світовий простір Україні необхідно відлагодити механізм функціонування кожної ланки фінансової системи.

Практично в даний час доволі актуалізується проблема розробки економіко-організаційного механізму формування та управління збалансованістю фінансової системи території в умовах загальноекономічної стійкості.

Реформування фінансів, обумовлене переходом до ринкової економіки, являє собою досить складний, тривалий і суперечливий процес. У цілому в Україні закладені підвалини фінансової системи ринкового типу. Водночас накопичилось і багато проблем, що стосуються як фінансової системи у цілому, так і її окремих сегментів. Серед них виділяється п'ять ключових, що мають домінуючий характер [ 12, с. 180].

Перша - відсутність системного підходу до реструктуризації фінансової системи. Реформи у сфері державних фінансів, насамперед, у бюджетній і податковій системах, на фінансовому ринку та в організації фінансів підприємств здійснювались і продовжують здійснюватись розрізнено, без загальної їх ідеології та обґрунтованої стратегії і тактики. Досить часто вони не тільки не враховують обопільних інтересів окремих суб'єктів, а й вступають у протиріччя між собою. Причин подібного, по суті спонтанного, характеру реформ досить багато, але головна полягає у тому, що на даний час практично жоден фінансовий орган не виконує функцій координуючого всю фінансову політику центру. Міністерство фінансів, яке повинно було б відігравати дану роль, поки що зосереджено переважно на вирішенні окремих поточних проблем, а не на розробці та реалізації фінансової стратегії економічного зростання.

Друга проблема, яка безпосередньо виходить з першої, - надто повільний темп реформ. Як би не оцінювались реформи, абсолютно точно, вони здебільшого здійснюються із запізненням, а в багатьох випадках тоді, коли відтягувати їх було нікуди. Крім того, реформи виступали швидше засобом усунення і ліквідації наслідків певних проблем та диспропорцій. Вони не мали упереджуючого характеру, спрямованого на забезпечення макроекономічної стабільності.

Третя проблема - нечітка визначеність з конкретним напрямом реформ. У світі сформувались різноманітні типи економічної системи і моделі соціальної політики - від «шведського соціалізму» до німецької моделі «соціального ринкового господарства» . Базуючись на засадах ринкової економіки, вони мають досить суттєві відмінності. Відповідно, неможливо здійснювати цілеспрямовану і системну трансформацію фінансової системи, не маючи чітко визначеного орієнтира.

Четверта проблема лежить у площині управління реструктуризаційними процесами. Досі відсутня чітка стратегія і тактика реформ, яка б визначала їх напрями та складові, встановлювала послідовність, етапи і терміни, забезпечувала системність та цілеспрямованість. Хоча за минулий період було розроблено безліч різноманітних доктрин, концепцій і програм, вони мали переважно декларативний характер та так і залишились на папері.

П'ята проблема пов'язана з відсутністю належної ефективності функціонування фінансової системи. На проблему нестачі фінансових ресурсів накладається ще й недостатня ефективність використання як власних, так і запозичених коштів. Тому одним із головних завдань трансформації фінансової системи є підвищення її ефективності, яке має відчути кожний громадянин. Реформи тільки заради певних змін нікому не потрібні. Головним їх спрямуванням має стати зростання добробуту на засадах цілеспрямованої політики доходів і зайнятості [ 13, с. 438]. Вирішення вказаних проблем можливе на основі всебічної, глибокої і докорінної реструктуризації фінансової системи, яка є одним із найскладніших завдань перехідної економіки. Вона передбачає трансформацію структури і засад функціонування фінансової системи у цілому, структурне реформування окремих складових державних фінансів та сегментів фінансового ринку, зміцнення фінансового потенціалу підприємницьких структур та фінансових інституцій. Фінансова реструктуризація має базуватись на зміні пропорцій у ВВП, насамперед, в напрямку зростання питомої ваги оплати праці.

На сучасному етапі трансформаційних процесів основним вектором фінансової політики має стати поглиблення і прискорення фінансових реформ. Завдання, що були пов'язані із закладенням підвалин ринкової економіки, у цілому виконані. Але було б політичною недалекозорістю вважати, що далі реструктуризаційні процеси здійснюватимуться самі по собі. Без спрямовуючої і координуючої ролі держави цей процес може розтягнутись на декілька десятиріч, що вкрай неприпустимо [ 11, с. 207].

Головною ланкою, підґрунтям функціонування фінансової системи України є фінанси підприємств. Ринкові перетворення в цій сфері були спрямовані на кардинальну реформу фінансового механізму підприємств, який сьогодні максимально наближений до умов ринкової економіки. Основою ринкових перетворень в економіці стала приватизація, що наближається до стадії завершення. Незважаючи на багато проблем і нереалізованих завдань вона вирішила ключову проблему роздержавлення власності. Проте про конкретного власника, котрий забезпечував би ефективну діяльність і мав надійну фінансову відповідальність, говорити ще зарано, оскільки поки що сформовано скоріше адміністративний капітал на основі відомчої приватизації.

Незважаючи на позитивну динаміку, проблем із фінансовим забезпеченням потреб економічного зростання ще досить багато, і вони потребують особливої уваги. Насамперед, вкрай неоптимальним є співвідношення між власними ресурсами та банківськими кредитами, які становлять лише близько 5-6 %, що аж ніяк не відповідає тій ролі, яку банки повинні відігравати в умовах ринкової економіки.

Негативним явищем у ресурсному забезпеченні фінансових потреб економіки є практично невідчутна роль амортизаційних відрахувань і прибутку. Зниження прибутковості в останні роки, хоча і обумовлене значною мірою обліковими чинниками (перехід до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та визначення прибутку як різниці між валовими доходами і валовими витратами), є вкрай негативним явищем. Адже прибуток, виступаючи головним мотивом підприємництва, є одночасно й основним індикатором економічної активності та ефективності.

У цілому ситуація з забезпеченням реального сектору економіки фінансовими ресурсами дуже напружена, що ставить під загрозу перспективи і подальших реформ, і стабілізації економічного зростання. Це одна з ключових проблем, яку необхідно вирішувати негайно. Одним із найважливіших напрямків у вирішенні даного завдання має стати всебічне сприяння розвитку національного капіталу (не тільки за приналежністю, а й за ідеологією - відображення інтересів та пріоритетів нації і країни) та створення сприятливого інвестиційного клімату [ 9, с. 134].

Розглядаючи роль державних фінансів, як однієї з основних ланок фінансової системи, у трансформаційній економіці необхідно зазначити, що вони жодною мірою, і передусім за своїм функціональним призначенням, не відповідають тим завданням, які характерні для розвиненої ринкової системи.

Така позиція визначається тим, що якщо у розвиненого ринкового механізму саморегулювання державні фінанси виступають орієнтиром для суб'єктів фінансової діяльності, то в умовах трансформаційної систем роль державних фінансів зводиться здебільшого до реалізації адміністративних функцій. Так, реалізуючі можливість адміністративного впливу фінансова система держави намагається коригувати діяльність окремих суб'єктів ринку. Використовуючи фіскально-бюджетні важелі, а також дію нинішні державних фінансових інститутів, держава здійснює прямий і коригуючий вплив на поведінку суб'єктів ринку. Тобто, трансформаційна економіка, у якій ринковий механізм саморегулювання ще не склався характеризується впливом держави, а не її участю у процесах ринкової конкуренції й ціноутворення [ 14, с. 514].

Заслуговує уваги також вдосконалення такої складової фінансової системи України, як державний борг. Сьогодні необхідно визначити концептуально нові позиції до державного боргу України, стратегії управління ним і, що особливо важливо, ефективність використання залучених коштів. Для України, як держави із традиційною економікою, бажано оптимізувати співвідношення між внутрішнім та зовнішнім боргом у бік збільшення частки внутрішніх запозичень. Така тенденція визначається питанням національної безпеки і національних інтересів кожного, втратою останнім часом ефективності тієї фінансово-кредитної і рекомендацій, що їх надають МВФ та інші міжнародні кредитні спілки (приклад Мексики, Аргентини, Киргизії і України) [ 15, с. 38].

На сьогодні соціально-економічна ситуація в Україні сприяє розвитку теми державного кредиту й залучення до цього процесу населення і господарювання. На це вказують такі чинники: 1) стабільність гривні на кредитному ринку формує мікроклімат довіри суб'єктів господарювання до дій держави, НБУ та комерційних банків; 2) відбувається процес зростання нових доходів населення і підприємницьких структур, що визначає формування спекулятивного попиту на гроші й акумуляції їх у державні цінні папери; 3) приклад стабілізації банківської системи і зростання обсягів валютних рахунків комерційних банків свідчить про можливість створення функціонування в Україні системи державних внутрішніх запозичень за умов належного інституційного і правового забезпечення. Практика України засвідчила, що найважливішим для державного кредитування є не залучення коштів, а насамперед, їхнє цільове використання, що в майбутньому забезпечує стабільність функціонування фондового ринку. Важливою проблемою у забезпеченні ефективності використання позикових коштів є встановлення оптимальної структури за напрямами їх використання.

Нині у структурі запозичення переважає забезпечення фінансування бюджетного дефіциту. Відповідно в бюджеті кошти, що залучаються державою, знеособлюються і практично не піддаються контролю[ 12, с. 164].

Ми вважаємо, що використання залучених державних фінансових коштів для фінансування дефіциту державного бюджету можливе тільки в період економічного зростання, коли економіка потребує дорожчих грошових ресурсів.

В період економічної стабільності залучені державою кошти мають використовуватися для розв'язання довгострокових стратегічних завдань, спрямованих на реструктуризацію економіки, окремих галузей і виробництв, при цьому таке фінансування повинне забезпечувати реалізацію стратегії інноваційного розвитку економіки України і виходу її продукції на конкурентних засадах на світовий ринок.

Перехід до ринкової економіки характеризується різкою зміною впливу фінансів на процес відтворення. Відбувається якісний і кількісний переходи на новий рівень використання фінансів в економічній системі держави.

Призначення фінансів - забезпечити необхідні умови для створення, розподілу та використання валового внутрішнього продукту в країні. Це досягається завдяки організації різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємницьких структур і кожного громадянина Фонди фінансових ресурсів, що обслуговують економічні процеси, різняться методами створення, напрямками використання, інтересами суб'єктів економічної діяльності, методами виробничої й суспільної інтеграції та кінцевими цілями відповідного виду діяльності [ 13, с. 91].

Основними у фінансах є відносини розподілу і перерозподілу. Відносини обміну в прямій формі складаються між юридичними і фізичними особами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг. Разом з тим у відносинах розподілу можна помітити елементи обміну, а у відносинах обміну - ознаки розподілу. Наприклад, податки можна розглядати і як метод перерозподілу доходів юридичних та фізичних осіб, і як плату суспільства державі за виконання нею установлених функцій і надання відповідних послуг: скільки заплатили, стільки й отримали. У будь-яких відносинах обміну можливі елементи перерозподілу доходів, оскільки ціни, як правило, відхиляються від реальної вартості товарів та послуг. Слід пам'ятати, що в чистому вигляді обмін та розподіл і перерозподіл - це тільки наукові абстракції. У реальному житті все набагато складніше і провести чітке розмежування відносин досить важко, по-перше, і навряд чи доцільно, по-друге. [ 15, с. 31].

Фінанси є життєво важливою системою в економіці та суспільстві в цілому. Налагоджені фінансові відносини виступають запорукою нормальної життєдіяльності.

Роль фінансів:

забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби юридичних і фізичних осіб та держави;

забезпечують кругообіг фінансових ресурсів і тим самим безперервність відтворення виробництва;

здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, окремими юридичними і фізичними особами;

впливають на інтереси суб'єктів розподільних відносин і регулюють різні напрями соціально-економічного розвитку;

відіграють провідну роль у системі економічних методів керування економікою країни;

утворюють систему фінансових показників, які відіграють роль індикаторів стану і розвитку економічної та соціальної сфер суспільства;

забезпечують всеохоплюючий контроль між суб'єктами обмінно-розподільних відносин за формуванням і використанням фінансових ресурсів [12, с. 96].

Отже, у сучасних умовах фінанси визначають як систему економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу.

Висновки

Отже, фінанси виникли як реакція на реальні потреби суб'єктів суспільного життя. Завдяки акумуляції грошових ресурсів, тобто зібранню та накопиченню їх у спільному фонді, і розподілу їх незалежно від внеску суб'єктів, що формували цей фонд, здійснюється стабілізаційний вплив на економічний стан членів сім'ї, економічний і соціальний клімат підприємства, відбувається економічне та соціальне вирівнювання в суспільстві.

Термін фінанси походить від латинського "financia", що означає дохід, готівка. В широкому значенні фінанси - це грошові кошти, грошові обороти. Фінанси виникли в період формування державності і становлення товарно-грошових відносин.

Перехід України від командної до ринкової економіки супроводжується суттєвими змінами в структурі фінансової системи. Здійснюється повернення до системи, яка була сформована для забезпечення потреб ринкової економіки. Така система була зруйнована в ході соціалістичних перетворень в колишньому СРСР. Задача розбудови фінансів в Україні в сьогоднішні дні - одна із складових задач перехідного періоду. Від її вирішення залежить поступ України до ринкових відносин.

Фінанси - це діяльність суб'єктів пов'язана з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. До суб'єктів фінансових відносин відносяться державні органи управління, підприємства і установи, громадяни і групи громадян, іноземні інвестори, міжнародні фінансові організації та ін. Цілі, які ставлять перед собою ті або інші суб'єкти, залежать від сфери їх діяльності, організаційних форм, розвитку відносин з іншими суб'єктами та багатьох інших факторів.

Важливим є і те, що проведення господарських операцій здійснюється з урахуванням фінансових важелів. В умовах ринкової економіки фінансова діяльність є визначальним фактором започаткування і розвитку підприємницької діяльності. Тому фінанси є присутніми в будь-якому господарському процесі з самого його запровадження до одержання і використання фінансових ресурсів. Фінанси не зводяться до розподілу ресурсів. Це особливий вид діяльності, безпосередньо пов'язаний з підприємництвом, що здійснюється в будь-якій галузі.

На думку більшості вітчизняних вчених, фінанси виконують дві функції:

1) розподільчу;

2) контрольну.

Суть розподільної функції полягає в тому, що фінанси виступають інструментом розподілу і перерозподілу ВВП.

У практичній діяльності контрольна функція знаходить свій прояв у фінансовому контролі.

Предметом фінансів є діяльність суб'єктів, що пов'язана з проведенням мобілізації, розподілу і використання фінансових ресурсів задля реалізації певної мети. Кожен з цих напрямів передбачає проведення певних операцій та використання визначених важелів. Вивчення організаційних засад виконання таких операцій та використання можливих важелів при проведенні як господарської, так і негосподарської діяльності суб'єктів і входи до предмету фінансової науки.

Фінанси відіграють важливу роль в економічному і соціальному розвитку. Вони забезпечують залучення суб'єктами діяльності економічних ресурсів, розподіл ВВП і національного багатства, обіг економічних ресурсів, використання економічних важелів управління та контролю. За допомогою фінансів здійснюється організація ефективного використання залучених економічних ресурсів, створення резервів, використання майбутніх доходів з метою забезпечення поточної діяльності та ін.

Список використаних джерел та літератури

Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Державні фінанси. Навчальний посібник / За заг. ред. Базилевича В. Д. - К.: Атіка, 2002. - 368 с.

Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. - К.: Либідь, 2000. - 300 с.

Василик О.Д. Теорія фінансів. - К.: НІОС, 2000. - 285 с.

Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання-Прес, 2001. - 581 с.

Кириленко О.П. Фінанси (Теорія та вітчизняна практика): Навчальний посібник. - Тернопіль: Астон, 2002. - 212 с.