Регіональні бюджети як складова фінансових ресурсів регіону

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

1. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА ТА БЮДЖЕТНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ

2. ФІНАНСОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ РЕГІОНУ: СУТЬ ТА СТРУКТУРА ПОНЯТТЯ

3. РЕГІОНАЛЬНІ(МІСЦЕВІ) БЮДЖЕТИ В АСПЕКТІ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ РЕГІОНУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Економічний розвиток будь-якого регіону визначається наявним на його території потенціалом: природним, трудовим, науково-технічним, виробничим, інтелектуальним, наявністю розвинутої інфраструктури тощо. Однією із складових потенціалу території є фінансовий потенціал, тобто наявні на даний час фінансові ресурси, що дають змогу вирішувати завдання економічного розвитку, та можливості їх зростання у перспективі.

Тема даної роботи є досить актуальною, оскільки на сьогоднішній день в нашій країні спостерігається досить гостра проблема з фінансовим забезпеченням як на місцевому, так і на загальнодержавному рівнях.

Тому метою цієї роботи є визначення суті таких понять як «фінансові ресурси», «регіональний бюджет» та «фінансовий потенціал країни та регіону», ознайомитись з фінансовою системою України, визначити основні проблеми та перспективи розвитку цієї сфери.

Поняття «фінансового потенціалу» за своїм змістом є більш ємним ніж «фінанси регіону». Воно охоплює всі поточні фінансові можливості регіону та включає наступні компоненти:

- консолідований бюджет регіону (обласний та бюджети нижчого рівня), позабюджетні фонди;

- цінні папери, які емітовані органами місцевої влади;

- фінансові ресурси підприємств і організацій всіх форм власності;

- кошти населення, які знаходяться у нього на руках або у банках та в інших фінансових інститутах, а також у вигляді різноманітних цінних паперів;

- фінансові ресурси інститутів кредитно-банківської системи конкретного регіону, а також кошти, які залучаються місцевими банками з інших територій.

Інколи в економічній літературі допускається більш широке трактування фінансового потенціалу, до якого включається вся сукупність економічних активів, які мають вартісну оцінку й здатні виступати джерелом фінансових ресурсів у результаті їх реалізації, застави, оренди і т.д. У такому розумінні фінансовий потенціал складається з основних засобів, природних ресурсів та інших елементів матеріального багатства, що зосереджене у межах конкретного регіону. бюджет фінансовий потенціал регіон

Успішний розвиток процесу становлення місцевих фінансів в Україні можливий лише за умови проведення в державі широкомасштабної адміністративної реформи, результатом якої має стати формування нової, сучасної організації як державної влади, так і місцевого самоврядування, перебудова неефективних фінансово-бюджетної та податкової систем країни.

Ця робота якраз й присвячена проблемам місцевих фінансів. В ній наводяться основні теоретичні засади їх побудови, законодавче посилання, проводиться аналіз досвіду розвинених країн тощо.



1. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА ТА БЮДЖЕТНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ

Після набуття Україною статусу незалежності почався процес становлення національної фінансової системи. Важливою складовою цього процесу є відродження місцевих фінансів як обєктивної економічної реальності, властивої фінансовим системам усіх сучасних цивілізованих держав, що повязано з радикальною зміною концепції державної влади, відмовою від її радянської моделі та переходом до організації влади на основі поділу її на законодавчу, виконавчу і судову. Це також викликано початком становлення в державі інституту місцевого самоврядування, процесами розмежування функцій та завдань публічної влади по вертикалі між її центральним, регіональним і місцевим рівнями.

Процес відродження місцевих фінансів супроводжується появою цілого комплексу нових для держави теоретичних і практичних проблем. Коло цих проблем зумовлює формування нової, самостійної галузі фінансової науки України. Ця наука є системою знань про місцеві фінанси, або вченням про фінанси місцевих органів влади. Сьогодні розробка теорії місцевих фінансів з урахуванням нових фінансових явищ в Україні та в державах сучасної Європи є важливим завданням фінансової науки.

Прийняття в 1996 році Конституції України, закріплення в ній інституту місцевого самоврядування та його матеріальної і фінансової основи викликало необхідність невідкладного практичного розвязання проблем становлення місцевих фінансів, організації фінансової системи держави на принципово нових засадах. Адже місцеві фінанси є не в усіх країнах. Вони є лише там, де держава визнає право на автономію місцевих органів влади, де вона розмежовує функції та завдання, що покладаються на центр і території. Там, де держава бере функції управління на місцях у свої руки, там немає місцевих фінансів.

У таких країнах фінансова система деформується і домінують лише державні фінанси. Як показує історичний досвід, внаслідок цього знижується ефективність державного управління, наростають бюрократизм і відчуження людей від влади.

До країн, де не визнається право існування місцевих фінансів, належать держави з тоталітарними режимами. Із 80-х років не визнавалися місцеві фінанси і в колишніх СРСР та УРСР. У літературі, яка домінувала того часу, цей фінансовий інститут називався буржуазним. Визнаючи факт наявності місцевих фінансів у капіталістичних країнах і державах третього світу, тогочасні радянські автори ставилися до нього переважно критично. Це призвело до того, що сьогодні в Україні майже немає серйозних комплексних досліджень з проблематики місцевих фінансів. Зазначеними проблемами займається дуже обмежене коло фахівців.

Фінансова система, що формується в Україні, тільки тоді стане ефективною, коли в її складі, поряд із державними фінансами, чінне місце буде належати місцевим фінансам як самостійному інституту. Формування місцевих фінансів, як і всієї фінансової системи України, відбувається в умовах жорстокої фінансової кризи. Це гальмує процес становлення основ фінансової автономії місцевих органів влади.

Фінансові проблеми місцевої влади набули великої гостроти. Хронічна нестача грошей, фінансових ресурсів у органів місцевого самоврядування та нестабільність їхніх доходних джерел стали проблемою справді загальнодержавної ваги. Як наслідок, на місцях не вирішуються найболючіші життєві проблеми людей, занепадають міське господарство, соціально-культурна сфера, освіта, охорона здоровя, погіршується стан доріг та інших засобів комунікації. До цього додається ще й надзвичайно неефективна, збанкрутіла система менеджменту як у центрі, так і на місцях, що базується на старих управлінських традиціях, коли все намагалися вирішувати з єдиного центру [1, c. 118-124].

За цих умов саме процес прискореного формування місцевих фінансів має стати серйозним фактором стабілізації ситуації в країні. Він дозволить залучити активність та енергію багатьох тисяч територіальних громад, які з прохачів грошей перетворяться на субєкти, що заробляють ці гроші. Не секрет, що саме територіальні громади в розвинутих країнах, спираючись на власні фінанси, є вмонтованим стабілізатором соціально-політичного ладу та фінансово-економічної ситуації в державі. На жаль, практика України вже виявила численні конфлікти між державою і керівниками органів місцевого самоврядування у фінансовій сфері. Це є наслідком того, що більшість проблем місцевих фінансів, як і місцевого самоврядування загалом, залишаються неврегульованими в праві.

Фінансові відносини між державою і підприємствами, населенням називають бюджетними. Вони охоплюють основні елементи вартості ВВП, різні напрямки накопичення та споживання на республіканському і місцевому рівнях в залежності від його використання. Головна частина бюджетних відносин виникає в процесі розподілу та перерозподілу вартості національного продукту, через що виникає необхідність сворення централізованого фонду грошових коштів. Взагалі, призначення бюджету у державі виявляється через систему економічних відносин [2, c. 19-21]:

· між державою і підприємницькими структурами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансування з бюджету;

· між державою і населенням в процесі розподілу валового національного продукту;

· між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні.

Сукупність бюджетних відносин з формування і використання бюджетного фонду держави складає зміст Державного бюджету. З метою стабілізації та розвитку державних фінансів був прийнятий закон України “Про бюджетну систему України” від 29 червня 1995 року, в якому були сформовані чіткі визначення бюджетного процесу, обовязки та права його учасників, визначені принципи мобілізації та використання бюджетних коштів, створена правова основа фінансової незалежності органів місцевого самоврядування.

Бюджетна система є складовою частиною фінансової системи і відіграє важливу роль в економічній і соціальній політиці держави, тому велика увага приділяється законодавчому регулюванню бюджетної системи.

Структура бюджетної системи визначається бюджетним устроєм, який, в свою чергу, ґрунтується на адміністративно - державному устрої України. Бюджетна система України обєднує близько 13,3 тис. самостійних бюджетів і складається з: Державного бюджету України, Республіканського бюджету Автономної республіки Крим і місцевих бюджетів.

Сукупність всіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України є зведеним бюджетом України. Зведений бюджет використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку держави. Бюджет Автономної республіки Крим обєднує: Республіканський бюджет, бюджети районів і міст республіканського підпорядкування. До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Бюджет області обєднує, відповідно, обласний бюджет, бюджети районів і міст обласного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Селищні та сільські бюджети створюються за рішенням районних і міських рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази. Районні і міські ради визначають доходи та видатки відповідних селищних та міських бюджетів.

Згідно чинного законодавства основні складові бюджетної системи України мають наступні визначення:

Таким чином, державний бюджет України - це грошові відносини між державою та юридичними і фізичними особами з приводу перерозподілу національного доходу України в звязку з формуванням і використанням Державного фонду грошових коштів. Економічний зміст Державного бюджету визначається системою господарювання, сутністю і функціями держави, дією економічних законів.



2. ФІНАНСОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ РЕГІОНУ: СУТЬ ТА СТРУКТУРА ПОНЯТТЯ

З економічної точки зору, фінансовий потенціал, не можна розглядати просто як певну сукупність окремих елементів. За своєю суттю фінансовий потенціал являє собою гармонійну систему, певний комплекс або органічну єдність усіх його складових.

Тобто фінансовий потенціал - це органічна єдність наявних в економічного суб'єкта фінансових ресурсів та можливостей їх використання. В прикладному аспекті категорія “фінансовий потенціал” може забезпечувати комплексну оцінку як теперішнього фінансового стану певного економічного суб'єкту, так і факторів змін цього стану, а отже, і перспектив зростання чи занепаду.

Виходячи із економічної сутності фінансового потенціалу, можна стверджувати, що він відіграє визначальну роль у підвищенні рівня соціально-економічного розвитку регіону. Здійснюючи цілісну оцінку фінансового стану у певний момент часу, він водночас показує фактори можливих змін цього стану, а отже - перспективи його подальшого функціонування. Фактори формування фінансового потенціалу певного регіону поєднують глибинні економічні процеси, усю сукупність внутрішніх імпульсів, які через його стан вказують на необхідність проведення тих чи інших заходів щодо реалізації функції фінансового механізму. У свою чергу, ефективне функціонування такого механізму забезпечує подальший успішний соціально-економічний розвиток регіону.

В умовах, коли державна фінансова політика спрямована на збільшення фінансової автономії органів місцевої влади, особливої актуальності набувають питання нарощування фінансового потенціалу. Пріоритетними напрямками такого нарощування на регіональному рівні є: впорядкування міжбюджетних відносин, формування стабільної доходної бази, розмежування повноважень між центром і регіонами, а також між державою і місцевим самоврядуванням, функціональна градація регіональних видатків, преференції в сфері економічного регулювання щодо розміщення місцевих замовлень та бюджетного підряду, розвитку малого та середнього бізнесу, організації ринкової інфраструктури та ін.

На території будь-якого регіону здійснюється велика кількість фінансових операцій, у яких задіяні практично всі регіональні інституційні одиниці: домашні господарства отримують доходи, з яких сплачують податки, купують товари, спрямовують їх частину на заощадження; підприємства виробляють та реалізують продукцію; фінансові посередники надають фінансові послуги домогосподарствам та підприємствам; регіональна влада формує місцевий бюджет та витрачає кошти з нього на загально регіональні потреби тощо. Крім того, у регіоні спостерігаються фінансові потоки міжрегіональних та інтернаціональних інституційних одиниць, які отримують фінансові кошти з інших регіонів й зарубіжних країн та відправляють їх за межі регіону.

При цьому у конкретному регіоні локалізується певна частина фінансових операцій, які здійснюються між всіма інституційними одиницями, та концентрується частина наявних у країні фінансових ресурсів. Саме ця частина й являє собою фінансові регіону.

Фінанси регіону (регіональні фінанси) - це система економічних взаємовідносин, яка забезпечує формування централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів та їх використання на забезпечення потреб економічного і соціального розвитку регіонів.

Ефективний соціально-економічний розвиток регіонів в ринкових умовах потребує належного фінансового забезпечення. Фінансовим важелям належить провідна роль у забезпеченні реалізації як стратегічних цілей, так й поточних завдань регіональної економічної політики держави. Фінанси регіону мають сприяти розвитку виробництва, зростанню зайнятості, залученню інвестицій у всі галузі та сфери регіонального господарства. За їх допомогою повинні забезпечуватись необхідними ресурсами ті групи населення, які з певних причин (діти, інваліди, пенсіонери) не здатні приймати участь у процесі суспільного виробництва, але повинні мати гарантовані мінімальні доходи. В даний час простежується тенденція до посилення соціальної функції регіональних фінансів. Це пов'язано з тим, що останніми роками фінансування соціальних витрат все більше переміщується на місцевий рівень [3, c. 23-32].

Виступаючи інструментом державної соціальної політики регіональні фінанси також повинні забезпечувати через місцеві бюджети фінансування частини витрат на освіту, охорону здоров`я, житлово-комунальне господарство, соціальну підтримку населення.

Регіональним фінансам також належить важлива роль у забезпеченні вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів через механізм між бюджетного перерозподілу фінансових ресурсів.

По суті, фінанси регіону є відбитком стану його економіки, виробничої та ресурсної бази. В той же час фінанси регіону є складовою частиною фінансової системи країни. Їх склад та соціально-економічні функції визначаються тими ж характеристиками, що й для фінансової системи країни в цілому, а їх роль відрізняється лише специфікою тих завдань управління, які властиві місцевим органам влади.

Головною особливістю фінансів регіону є те, що у їх складі одночасно функціонує три підсистеми, які, з одного боку, є відносно, самостійними, а з іншого - тісно пов'язаними між собою. Такими підсистемами є: загальнодержавна, муніципальна (регіональна) та підсистема окремих господарюючих суб'єктів (юридичних та фізичних осіб), кошти яких використовуються для задоволення потреб регіону.

Перші дві підсистеми традиційно належать до категорії централізованих фінансів, управління якими здійснюється безпосередньо центральними та місцевими органами державної влади. Третя підсистема є децентралізованими фінансами, які не знаходяться у прямій юрисдикції органів влади, однак значною мірою також є об'єктом управління та об'єктом регіональної фінансової політики через інструменти оподаткування, бюджетного фінансування соціальної сфери, фінансування регіональних замовлень тощо.

Оскільки всі підсистеми фінансів регіону знаходяться на одній й тій самій території та спрямовані на забезпечення інтересів мешканців одного регіону, їх функціонування не повинно перешкоджати консолідованій участі у вирішенні місцевих соціально-економічних проблем. Різниця полягає лише у принципах дії, зоні дії та ступеню відповідальності кожної з підсистем. Єдине поле діяльності всіх фінансів регіону визначає й єдиний критерій оцінки управління регіональними фінансами - покращення економічної ситуації та рівня життя в регіоні.

Сутність та роль регіональної фінансової системи у житті суспільства проявляється через наступні функції:

1. Контрольну, метою якої є забезпечення ефективного та цільового використання господарюючими суб'єктами державних коштів.

2. Мобілізаційну, яка забезпечує надходження коштів для потреб регіону. В результаті у регіональних органах влади концентруються значні ресурси, витрачання яких може суттєво впливати на розвиток суспільства.

3. Розподільчу, яка пов'язана з переміщенням доходів від виробників в інші сфери.

Під фінансовими ресурсами регіону розуміються грошові нагромадження і доходи, створені діяльністю господарського комплексу регіону, населення та залучені зі сторони, що зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення і задоволення інших суспільних потреб. До фінансових ресурсів регіону відноситься вся сукупність фінансових ресурсів, які формуються та використовуються для вирішення проблем, пов'язаних з процесами проектування, будівництва, розвитку, функціонування об'єктів та суб'єктів соціально-економічної та інженерно-виробничої інфраструктур, суб'єктів підприємницької діяльності регіону

У складі фінансових ресурсів регіону виділяються [4, c. 176]:

- централізовані фінансові ресурси - це ресурси, що утворюються на рівні держави, окремих адміністративно-територіальних одиниць, об'єднань, міністерств;

- децентралізовані фінансові ресурси - вони створюються на рівні окремих суб'єктів господарської діяльності.

За ознакою «суб'єкти власності та розпорядження» у складі фінансових ресурсів регіону можна виділити дві групи: державні та недержавні фінансові ресурси регіону

До державних фінансових ресурсів регіону належать всі ті фінансові ресурси, витрачання яких здійснюється:

- за розпорядженням органів регіональної влади з доходів місцевих бюджетів, відрахувань (дотації, субвенції) з Державного бюджету, позабюджетних коштів, цільових фінансових призначень;

- на території регіону за рахунок Державного бюджету.

До недержавних фінансових ресурсів регіону включаються кошти підприємств і організацій, фізичних і юридичних осіб, кошти населення.

Для найбільш повного визначення обсягу та структури фінансових ресурсів регіону, а також їх планування на перспективу, доцільним є використання балансового методу, а саме - складання балансу фінансових ресурсів регіону [7, c. 264].

Необхідність складання балансу фінансових ресурсів регіонів України обумовлена формуванням нових принципів самоврядування і самозабезпечення, оскільки для ефективного формування фінансового потенціалу регіону важливо мати точні уявлення про наявність, структуру та достатність фінансових ресурсів для забезпечення розвитку регіону.

Згідно даного документу баланс фінансових ресурсів - це комплексний прогнозний розрахунок, у якому відображається обсяг утворюваних фінансових ресурсів та їх використання в усіх секторах економіки держави. Метою розробки балансу є визначення обсягів фінансових ресурсів на прогнозований період, можливостей їх використання на для фінансування економічних і соціальних програм розвитку, встановлення оптимальних напрямів їх розподілу та використання. Він є базою для прийняття управлінських рішень з питань ефективності використання усіх видів фінансових ресурсів, залучення додаткових інвестиційних джерел, служить інформаційною й аналітичною основою для розробки та обґрунтування фінансової політики держави.

Отже, баланс фінансових ресурсів складається за встановленою формою і містить у собі такі основні розділи:

А. За доходами:

1. Ресурси бюджетів.

2. Довгострокові кредитні ресурси на розвиток народного господарства.

3. Ресурси підприємств і організацій.

4. Ресурси позабюджетних фондів, які не спрямовуються до державного бюджету.

5. Кошти іноземних інвесторів на розвиток народного господарства.

6. Інші джерела, що спрямовуються на покриття дефіциту бюджету (кредити, випуск цінних паперів, фінансова допомога міжнародних фінансових організацій тощо.

Б. За видатками:

1. Видатки бюджетів.

2. Видатки на реалізацію національних програм розвитку народного господарства за рахунок довгострокових кредитів.

3. Видатки підприємств і організацій за рахунок власних ресурсів.

4. Видатки позабюджетних фондів (без бюджетних коштів).

5. Видатки іноземних інвесторів на розвиток народного господарства.



3. РЕГІОНАЛЬНІ (МІСЦЕВІ) БЮДЖЕТИ: СУТЬ, СТРУКТУРА ТА ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ

Регіональні бюджети в державних фінансах -- це складова бюджетної системи; інструмент реалізації загальнодержавних програм; джерело фінансування державних видатків; інструмент фінансового вирівнювання.

Регіональні бюджети в місцевих фінансах -- це фінансова база місцевого самоврядування; фінансові плани територіальних формувань; джерело утримання і розвитку місцевого господарства; джерело фінансування локальних послуг.

В економічній системі держави регіональні бюджети використовуються як інструмент перерозподілу ВВП, державного регулювання на макрорівні, регіональної, фінансової, економічної політики. Регіональні бюджети впливають на соціально-економічний розвиток, фінансову безпеку і стабільність, розвиток демократії, добробут населення [5, c. 11-15].

Характерною ознакою сучасної побудови бюджетної системи України є самостійність усіх бюджетів. Місцеві (регіональні) бюджети одного рівня не можуть бути включені до місцевих бюджетів іншого рівня.

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає, що самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та законодавчо закріпленими за ними на стабільній основі загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів. Втручання державних органів у процеси складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів недопустиме, за винятком випадків, передбачених законами.

Місцеві бюджети -- це основний фінансовий документ, баланс фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування відповідного рівня (АР Крим, областей, адміністративних районів, міст та інших населених пунктів), який відображає систему фінансових відносин, що складаються в процесі формування і використання грошових коштів.

У Законі "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, адміністративних районах і областях (АР Крим) самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні регіональні (обласні і місцеві) бюджети згідно з цим законом та Законом про бюджетну систему України.

Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначають на підставі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя, які запроваджує Верховна Рада. Розмір частки місцевих бюджетів у загальному обсязі бюджету України залежить від обсягу функції управління, що передається на місцевий (регіональний) рівень, від політичної та економічної ситуації в країні в цілому, а також від прийнятої у державі системи управління господарською діяльністю.

Місцеві фінанси виконують розподільчу, контрольну та стимулюючу функції. Вони відіграють надзвичайно велику і багатопланову роль в економічній системі кожної держави, де визнається і діє ефективне у фінансовому плані місцеве самоврядування.

Кошти, які надходять до місцевих бюджетів, використовуються на утримання установ соціально-культурної сфери, підприємств ЖКГ, спрямовуються на виплати допомоги із соціального захисту і соціального забезпечення. Таким чином, через місцеві фінанси, у тому числі місцеві бюджети, відбувається перерозподіл суспільного продукту між різними сферами діяльності і соціальними групами населення. Місцеві бюджети є складовою зведеного бюджету України.

Місцевим фінансам відводиться належне місце у втіленні загальних національних цілей, а саме: поліпшення життя народу; підвищення конкурентоспроможності України в глобальній системі.

Основним інструментом аналізу фінансових потоків у регіоні є зведений фінансовий баланс. Його дохідна частина складається:

1) з власних доходів регіону: прибутків (податків та інших платежів юридичних осіб); амортизаційних відрахувань; податків із доходів фізичних осіб; непрямих податків; ресурсних платежів; відрахувань у позабюджетні фонди; інших доходів;

2) залучених засобів: субсидій; довготермінових кредитів банків; зовнішніх приватних та іноземних інвестицій.

Витратна частина регіонального фінансового балансу складається:

1) з витрат на територію: інвестиційні витрати; витрати на господарську діяльність регіону; витрати на соціально-культурні заходи; витрати на утримання органів влади і правопорядку;

2) відрахування у держбюджет країни: відрахування у державний (обласний) бюджет від надходжень місцевого бюджету; інші відрахування у фінансову систему країни.

Вирішальне значення для забезпечення матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування мають здебільшого доходи місцевих бюджетів. Це зумовлено тим, що об'єкти комунальної, а також спільної власності належать переважно до невиробничої сфери (школи, дитячі садки, лікарні, поліклініки, культурні та спортивні заклади). Вони є неприбутковими організаціями і, як правило, перебувають на повному або частковому утриманні за рахунок коштів місцевих бюджетів [6, c. 101-103]. Важливою є проблема формування дохідної бази місцевих бюджетів. Залежно від територіальної локалізації, у складі доходів місцевих бюджетів доцільно виокремити:

1) доходи, одержані на території даного бюджету;

2) доходи, одержані на інших територіях, які за допомогою перерозподілу були спрямовані до певного місцевого бюджету (дотації, субвенції).

У свою чергу, доходи, одержані на території місцевого бюджету, поділяються на власні та закріплені. Визначальними для місцевих бюджетів є власні доходи, які можна поділити:

-- на податкові доходи (місцеві податки та збори);

-- доходи від надання послуг органами місцевого самоврядування (прибирання території, вивезення сміття, паркування автотранспорту тощо);

-- доходи від комунального майна (орендна плата, надання права на полювання, рибальство, плата за торгові місця на ринках, частина прибутку комунальних підприємств, кошти від приватизації комунального майна).

Центральним інститутом системи місцевих фінансів є місцеві бюджети, до складу яких належать бюджет АР Крим, міські бюджети міст Києва та Севастополя, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування (бюджети територіальних громад міст, селищ, сіл та їх об'єднань).

Місцеві бюджети мають вирішальне значення у фінансуванні державних видатків, головним чином тих, які безпосередньо пов'язані з вирішенням проблем економічного та соціального розвитку регіонів. Майже 3/4 усіх коштів місцевих бюджетів спрямовується на соціальні цілі, а саме: соціальний захист і соціальне забезпечення населення, утримання закладів і об'єктів, які належать до соціально-культурної сфери. Приблизно 1/4 коштів місцевих бюджетів використовується на розвиток економіки регіонів і сприяє забезпеченню нормального функціонування промисловості, сільського господарства, транспорту, дорожнього, житлового і комунального господарства.

Щороку зростають видатки місцевих бюджетів на утримання земельних ресурсів, водне, лісове і риболовецьке господарство, мисливство, благоустрій міст, сприяння науково-технічному прогресу.

У кожній країні регіональні (місцеві) бюджети є найбільш чисельною ланкою бюджетної системи. В Україні у 2012 р. нараховувалось більше 12 тисяч місцевих бюджетів (табл. 1).

Таблиця 1. Кількісний склад місцевих бюджетів у 2012 р.

Види місцевих бюджетів	Кількість
Бюджет АР Крим	1
Бюджети міст Києва і Севастополя, що мають статус міст державного значення	2
Обласні бюджети	24
Міські бюджети	453
Районні у містах бюджети	83
Районні бюджети	488
Селищні бюджети	887
Сільські бюджети	10 275
Місцеві бюджети, усього	12 213

В останні роки приблизно 65--75 % бюджетних ресурсів зосереджується саме у державному бюджеті України, відповідно у місцевих бюджетах акумулюється від 25 до 35 %. За нинішніх умов місцеві бюджети опинилися у повній залежності від центральної влади, яка визначає нормативи відрахувань від загальнодержавних податків і розміри дотацій та субвенцій з Державного бюджету України.

Фінансову самостійність місцевих органів самоврядування обмежує не лише майже повна їхня залежність від загальнодержавних доходів, а й нестабільність практики бюджетного регулювання. Щорічні зміни у складі доходів місцевих бюджетів, механізмі бюджетного регулювання унеможливили здійснення місцевою владою не лише перспективної фінансової політики, а й нормальні умови її функціонування протягом року.

Брак фінансових ресурсів на місцевому рівні призводить до того, що органи місцевого самоврядування намагаються поліпшити своє фінансове становище за рахунок невиконання або хоча б несвоєчасного виконання зобов'язань перед державою за податками, які надходять до Державного бюджету України, зборами до Пенсійного фонду України та інших цільових фондів [8, c. 164с].

Залежність місцевих бюджетів від державного бюджету можна зменшити за допомогою надання права органам місцевого самоврядування запроваджувати власні податки та самостійно встановлювати ставки оподаткування (при контролі загальнодержавних органів за загальним рівнем оподаткування). Це сприятиме встановленню справжньої фінансової самостійності місцевого самоврядування.

Система місцевих фінансів не може бути незалежною, якщо органи місцевого самоврядування не будуть мати податкової автономії, якщо з усієї сукупності об'єктів оподаткування не виокремлюватимуться деякі з них для цілей місцевого оподаткування.

Місцеві бюджети -- головний інструмент реалізації регіональної економічної політики, основними завданнями якої є:

-- децентралізація влади і делегування додаткових функцій з управління економічним розвитком органам місцевого самоврядування;

-- ліквідація значних диспропорцій і підвищення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів;

-- забезпечення державних соціальних стандартів та гарантій соціального захисту населення, незалежно від економічних можливостей територій та ін.

Сучасні зміни у сфері місцевих фінансів спрямовані на їх подальшу розбудову і вдосконалення з метою досягнення таких цілей:

-- стабілізації економічної системи;

-- адаптації суб'єктів господарювання, зокрема малих і середніх підприємств, до ринкових перетворень;

-- формування інвестиційно-інноваційної моделі суспільного розвитку;

— забезпечення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування;

-- формування самодостатніх територіальних утворень;

-- реалізації завдань державної регіональної політики;

— стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційної активності;

-- вирішення соціальних, демографічних, екологічних, національних та інших проблем регіонів.

Регіональна фіскальна (податкова) політика є складовою державної фіскальної політики, яка спрямована на формування обсягів випуску продукції (послуг) та доходів шляхом зміни податків і державних витрат. Інструментами фіскальної політики є автоматичні стабілізатори й активні регулюючі заходи. Автоматичні стабілізатори -- це економічні механізми, дія котрих зменшує реакцію виробництва на зміни сукупного попиту. Найголовнішими серед них є виплати по безробіттю і податок з доходів фізичних осіб (подохідний податок). Активні регулюючі заходи ґрунтуються на регулюванні державою податкових ставок і обсягів державних витрат.

Диференціація фіскальної політики здійснюється шляхом встановлення регіональних (місцевих) податкових ставок і регіональних державних витрат (державної закупівлі, соціальних трансфертів та ін.).

Регіональна податкова політика є важливим інструментом впливу на розміщення інноваційного та інтелектуального потенціалу, економічний розвиток депресивних регіонів. Вона має проводитись з урахуванням загальнодержавних принципів і підходів до реалізації оподаткування, а також враховувати особливості розвитку регіонів, відмінності в їх природно-кліматичних і соціально-економічних умовах, наявність просторових диспропорцій у розвитку виробництва, виробничої і соціальної інфраструктури, а також історично сформовану специфіку виробничого розвитку.

До принципів регіональної податкової політики належать:

-- стимулювання науково-технічного прогресу;

-- стимулювання соціально-економічного розвитку та інвестиційної активності регіонів;

-- соціальна справедливість;

-- обов'язковість;

-- рівнозначність і пропорційність;

-- єдиний підхід;

-- стабільність системи оподаткування для регіонів усіх територіальних рівнів;

-- компетентність;

-- економічна обґрунтованість;

-- доступність;

-- рівність сплати.

Отже, фіскальні платежі складаються з безпосередньо податків, зборів (платежів), платежів за ліцензії на певні види діяльності, акцизних зборів та ін. Види, ставки, терміни збирання податків та інших форм платежів регулюються відповідною законодавчою базою країни. Зібрані податки і платежі є основою формування дохідної частини бюджетів усіх рівнів. Податки і збори поділяються на загальнодержавні і регіональні (місцеві). Загальнодержавні податки і збори розподіляються за усіма видами бюджетів (державні, обласні й місцеві) у пропорціях, що встановлює центральна влада. Місцеві (регіональні) платежі поступають лише до місцевих бюджетів.



ВИСНОВКИ

Фінанси регіону - сукупність грошових відносин, прив'язаних до певної території, пов'язаних з формуванням, мобілізацією і розміщенням регіональних фінансових ресурсів та з обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання регіонального внутрішнього продукту, а за певних умов і накопиченого багатства регіону.

Усі фінансові потоки, що циркулюють у економіці, завжди прив'язані до певної території, тому що вони є результатом взаємодії конкретних інституційних одиниць, розташованих у тій або іншій точці простору.

На території регіону проводиться безліч фінансових операцій, що здійснюються між регіональними інституційними одиницями: домашні господарства отримують свої доходи, з яких вони сплачують податки, роблять покупки і заощадження, підприємства продукують та реалізують продукцію, фінансові посередники надають послуги домашнім господарствам і підприємствам, регіональна влада формує регіональний бюджет та витрачає його на загально-регіональні потреби та ін.

З іншої сторони, у регіоні є і фінансові потоки міжрегіональних та інтернаціональних інституційних одиниць, які отримують фінансові кошти із-за меж регіону та відправляють їх. Як би там не було, але на певній території локалізується деяка частина фінансових операцій, які проводяться між всіма інституційними одиницями і концентрується частина наявних у країні фінансових ресурсів.

Фінансовими ресурсами регіону можна назвати грошові ресурси і потоки у готівковій і безготівковій формі, які забезпечують нормальний з точки зору потреб господарства території рівень виробництва товарів і послуг у відповідності з законами ринкового господарювання та соціально прийнятний рівень життя населення.

Фінансові ресурси, створені на території, складаються із наступних частин:

1. Ресурси бюджетів усіх рівнів (використовуються для поточного фінансування економіки регіону,соціальної сфери, фінансування найбільш важливих проектів розвитку відповідних територій) а також ресурси позабюджетних фондів;

2. Ресурси суб'єктів господарювання (використовуються для фінансування оборотних засобів і капіталовкладень, утримання соціальних об'єктів, що знаходяться у власності відповідних суб'єктів господарювання);

3. Кредитні ресурси філіалів комерційних банків, кредитних спілок та інших фінансових структур (використовуються для строкового і поворотного фінансування оборотних коштів і капіталовкладень);

4. Фінансові ресурси домогосподарств, що формуються з доходів, отриманих громадянами шляхом трудової, господарської або іншої діяльності на даній території або через отримання спадщини. Вони використовуються на оплату товарів, послуг, сплату податків, погашення боргів, інвестицій у цінна папери, депозити у банк та ін.

5. Дотації, субвенції та інші надходження з вищих бюджетів для покриття дефіциту територіальних бюджетів та централізованих інвестицій із загальнодержавного бюджету

Таким чином, фінансові ресурси регіону визначаються як фінансові ресурси усіх інституціональних одиниць, що функціонують у регіоні.

Особливість фінансів регіону у тому, що на території регіону діють ніби три (щонайменше) самостійних фінансових підсистеми:

Загальнодержавна, місцева та окремих фізичних та юридичних осіб.

Перші дві відносять по традиції до централізованих фінансів, останню - до категорії децентралізованих фінансів.

Фінанси юридичних і фізичних осіб не знаходяться у прямій юрисдикції регіональних установ влади, але у значній мірі є об'єктом регулювання і об'єктом регіональної фінансової політики.

Врешті-решт, фінанси регіонів є системою економічних відносин, через яку національний дохід розподіляється і перерозподіляється на цілі соціально-економічного розвитку території.

Центральною ланкою регіональних фінансів є територіальні бюджети. Підвищення їх частки у консолідованому бюджеті України, що форсується останнім часом, є свідоцтвом передбачуваного зростання ролі регіональних фінансів, тому що саме через їх потоки повинна проходити все більша частина фінансових ресурсів, що направляється на соціально-економічний розвиток території.

Таким чином, регіональні фінанси є складовою фінансової системи будь-якої держави і охоплюють регіональні бюджети, бюджети міст,адміністративних районів та бюджети суб'єктів господарювання, які використовуються для задоволення потреб регіонів.

Розвиток демократичних принципів у державній будові передбачає активні форми участі населення у політичному процесі та управлінні не стільки у загальнонаціональному масштабі, скільки на місцях. Тому з'являється необхідність у організаційному оформленні такої участі, яка приймає форму місцевого самоврядування. Воно не може, в свою чергу, ефективно реалізуватись без присутності відповідних ресурсів у руках територіальних представницьких і виконавчих владних установ.

Тому у здійсненні функцій і завдань, які покладаються на органи місцевого самоврядування, вирішальне значення має забезпечення їх самостійності і фінансової незалежності. Саме від фінансових можливостей залежить виконання реальних владних функцій установами місцевого самоврядування. Регіональна самостійність буде завжди лише формальною, якщо залишатиметься залежність у фінансовому відношенні.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аксенова Е. Бюджет и экономическая самостоятельность регионов // Мировая экономика и международные отношения. - 2008.- №5- С. 118-124

2. Бескид Й.М. Теоретичні підвалини дослідження суті державного бюджету України.// Фінанси України.-2012.-№1.-С.19-21.

3. Бутко М.П., Білокур К.О. Фінансові ресурси регіону в умовах ринкової трансформації.// Фінанси України.-2009.-№10.-С.23-32.

4. Герасимчук З.В., Вахович И.М., Камінська І.М. Управління фінансовими ресурсами регіону: Монографія. - Луцьк: Надстир`я, 2013. - 176 с.

5. Лісовська А.П., Ганевич Д.М. Формування місцевих бюджетів. // Фінанси України.- 2009.-№ 7.- С. 11-15.

6. Мельник П.В. Проблема формування місцевих бюджетів і податкова політика держави //Фінанси України.-2008.-№6.- С.101-103.

7. Сазонець І.Л., Гринько Т.В., Придатко Г.Ю. Управління місцевими фінансами: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літ-ри, 2008. - 264 с

8. Фільштейн Л.М. «Фінанси України» : Навчальний посібник. - Кіровоград: Державне Центрально-Українське видавництво, 2010.-164с.

Размещено на Allbest.ru