Доходи і видатки державного бюджету

Размещено на http://www.allbest.ru/

Семінарське заняття №4

Тема: Доходи і видатки державного бюджету

Мета: засвоєння економічної сутності доходів бюджету, джерел їх формування; вивчення складу видаткової частини державного бюджету, класифікації видатків; вивчення поняття бюджетного дефіциту (профіциту) та виявлення причин його виникнення. Визначення та засвоєння джерел покриття бюджетного дефіциту.

План

1. Економічна сутність доходів бюджету i джерела їх формування.

2. Видатки державного бюджету, їх класифікація.

3. Склад і структура доходів i видатків державного бюджету України.

4. Бюджетний дефіцит і профіцит: поняття i причини виникнення.

5. Вплив бюджетного дефіциту на рівень економіки.

6. Джерела покриття бюджетного дефіциту i шляхи його скорочення.

7. Сутність поняття «сеньйораж».

8. Особливості секвестру бюджету.

1. Економічна сутність доходів бюджету i джерела їх формування

Доходи державного бюджету - кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Джерелами доходів державного бюджету є податок на прибуток підприємств, об'єднань і організацій; податок на додану вартість; акцизні податки; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; прибутковий податок з громадян та ін., згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та стягнень.

Економічний зміст бюджету та його ланок розкривається в процесах формування та розподілу грошових ресурсів, які за своєю сутністю дуже різноманітні й охоплюють усі рівні державного управління. Рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях - від створення до споживання здійснюється за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як це впливає на формування в кінцевому підсумку фондів споживання та нагромадження визначається роль бюджету в управлінні економікою. У зв'язку з цим важливе значення має постійне удосконалення системи мобілізації доходів бюджету, краще використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Актуальність теми дослідження обумовлюється не тільки потребами практики державного будівництва, а й необхідністю всебічного наукового дослідження бюджетного процесу в цілому та фінансових основ його формування зокрема. В контексті даного дослідження найменш розробленими в науковому плані є питання формування ресурсної бази Державного бюджету. Однак, без з'ясування на науковій основі цього питань не можливе ефективне вирішення питань розподілу бюджетних коштів.

Розмаїття видів доходів відображається завдяки бюджетній класифікації, яка здійснюється з метою проведення необхідного аналізу в розрізі доходів та забезпечення загальнодержавної та міжнародної порівнянності бюджетних показників.

Бюджетним кодексом України (ст. 9) встановлена така класифікація доходів бюджету: 1) податкові надходження; 2) неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти. До податкових надходжень належать обов'язкові платежі, передбачені податковим законодавством України5. Перелік загальнодержавних і місцевих податків закріплений у статтях 13, 14 Закону України «Про систему оподаткування». Також до законодавства про податки, збори та обов'язкові платежі належать нормативні акти, що регулюють порядок справляння конкретного виду платежу, наприклад, Закон України «Про плату за землю», Декрети Кабінету Міністрів «Про податок на додану вартість», «Про акцизний збір», «Про податок на прибуток» та ін., Укази Президента та постанови Кабінету Міністрів, підзаконні нормативні акти інших органів влади, які уточнюють і доповнюють законодавчі приписи.

Неподатковими надходженнями визнаються: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові платежі.

Виходячи з наведеної класифікації доходів бюджету і визначається склад доходів Державного бюджету України.

Склад доходів Державного бюджету включає доходи (за винятком тих, що згідно зі статтями 64, 66 та 69 БК закріплені за місцевими бюджетами)6, які отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі та Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», а також за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств. До складу доходів Державного бюджету України також входять: гранти і дарунки у вартісному виразі та міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

Маючи матеріальний характер, доходи класифікуються і систематизуються переважно за економічними і правовими джерелами. За соціально-економічними ознаками доходи бюджетів поділяються на доходи: від господарської діяльності; від використання природних ресурсів; від зовнішньоекономічної діяльності; від банківської діяльності; від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; державне мито; митні платежі; збори та інші неподаткові платежі; доходи від приватизації; доходи від прибутку громадян тощо7.

За порядком та умовами зарахування доходів у Державний бюджет та в місцеві бюджети вони поділяються на закріплені і регулюючі. До закріплених відносяться доходи, які чинними законодавчими актами віднесені у доходну частину певного рівня бюджетної системи повністю у розмірі територіального надходження або у твердо фіксованому розмірі (норматив), що встановлюється на тривалий строк. Регулюючі доходи -- це доходи, надходження яких у нижчестоящі бюджети визначаються щорічно Верховною Радою України або представницьким органом місцевого самоврядування вищого рівня при запровадженні своїх актів про бюджет. У сучасних умовах Державний бюджет може мати як закріплені за ним кошти, так і позичені. За юридичними формами доходи Державного бюджету поділяються на податкові і неподаткові8.

Узагальнюючим джерелом доходів державного бюджету, рівно як і місцевих бюджетів, є валовий внутрішній продукт (далі - ВВП) країни. Зростання ВВП призводить до зміцнення та стабілізації економіки, розширення виробництва, збільшення зайнятості, підвищення життєвого рівня народу, заробітної плати працівників, прибутків підприємств та організацій, купівельної спроможності населення, а, отже, до збільшення податкових надходжень до державного і місцевих бюджетів, до поповнення їх доходної частини. Разом з тим зниження номінального обсягу ВВП та зростання інфляції призводить до номінального зменшення надходжень до бюджету9.

Система мобілізації доходів до державного бюджету може як завдати імпульс економічному зростанню, так і навпаки пригнітити його. Так, задіяна в Україні система мобілізації доходів у розпорядження держави виявилася неадекватною щодо умов перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб'єктів господарювання, призвела до не виправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах. Значні деформації та нестабільність виявлено в розмірах ставок оподаткування, у методології визначення бази та періодів оподаткування. Особливо негативно вплинули на результати господарської діяльності нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість податкових пільг зумовила необґрунтований перерозподіл валового внутрішнього продукту, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Усе це призвело до створення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень10.

Тому основними принципами побудови системи доходів держави є:

мобілізація доходів до бюджетної системи завдяки впровадженню прямих податків, тобто податків, де об'єктом оподаткування є дохід фізичної особи, земля, майно й капітал;

використання непрямих податків лише у формі акцизів і з метою обмеження споживання окремих видів товарів, можливостей виробника-монополіста в одержанні необґрунтовано високих доходів, а також для оподаткування предметів розкоші, захисту власного виробника;

застосування при оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від виду діяльності та розміру одержуваного прибутку чи доходу;

ліквідація податкових пільг, які сприяють перерозподілу доходів, деформують вартісні показники в економіці й знижують конкурентоспроможність товаровиробників. Пільги можуть надаватися на певний строк і за умови використання коштів на визначені державою цілі;

надходження повинні бути з багатьох різних джерел -- чим різноманітніші джерела, тим менша ймовірність того, що бюджет постраждає від несподіваного зниження надходжень із погіршенням становища в економіці;

зростання видатків пропорційно зі зростанням доходів бюджету (це гарантуватиме збалансованість бюджету за будь-яких економічних умов у державі);

прогнозована й стійка система надходжень, що, в свою чергу, потребує застосування економічно вигідних автоматизованих систем збирання статистичної інформації, застосування обчислювальної техніки, сучасних комп'ютерних технологій, створення автоматизованих інформаційних баз і банків даних.

Необхідно також запровадити чітке розмежування податків, що зараховуються до державного й місцевих бюджетів, розширити права органів місцевого самоврядування у сфері оподаткування

Тому основними принципами побудови системи доходів держави є:

мобілізація доходів до бюджетної системи завдяки впровадженню прямих податків, тобто податків, де об'єктом оподаткування є дохід фізичної особи, земля, майно й капітал;

використання непрямих податків лише у формі акцизів і з метою обмеження споживання окремих видів товарів, можливостей виробника-монополіста в одержанні необґрунтовано високих доходів, а також для оподаткування предметів розкоші, захисту власного виробника;

застосування при оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від виду діяльності та розміру одержуваного прибутку чи доходу;

ліквідація податкових пільг, які сприяють перерозподілу доходів, деформують вартісні показники в економіці й знижують конкурентоспроможність товаровиробників. Пільги можуть надаватися на певний строк і за умови використання коштів на визначені державою цілі;

надходження повинні бути з багатьох різних джерел -- чим різноманітніші джерела, тим менша ймовірність того, що бюджет постраждає від несподіваного зниження надходжень із погіршенням становища в економіці;

зростання видатків пропорційно зі зростанням доходів бюджету (це гарантуватиме збалансованість бюджету за будь-яких економічних умов у державі);

прогнозована й стійка система надходжень, що, в свою чергу, потребує застосування економічно вигідних автоматизованих систем збирання статистичної інформації, застосування обчислювальної техніки, сучасних комп'ютерних технологій, створення автоматизованих інформаційних баз і банків даних.

Необхідно також запровадити чітке розмежування податків, що зараховуються до державного й місцевих бюджетів, розширити права органів місцевого самоврядування у сфері оподаткування

Тому основними принципами побудови системи доходів держави є:

мобілізація доходів до бюджетної системи завдяки впровадженню прямих податків, тобто податків, де об'єктом оподаткування є дохід фізичної особи, земля, майно й капітал;

використання непрямих податків лише у формі акцизів і з метою обмеження споживання окремих видів товарів, можливостей виробника-монополіста в одержанні необґрунтовано високих доходів, а також для оподаткування предметів розкоші, захисту власного виробника;

застосування при оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від виду діяльності та розміру одержуваного прибутку чи доходу;

ліквідація податкових пільг, які сприяють перерозподілу доходів, деформують вартісні показники в економіці й знижують конкурентоспроможність товаровиробників. Пільги можуть надаватися на певний строк і за умови використання коштів на визначені державою цілі;

надходження повинні бути з багатьох різних джерел -- чим різноманітніші джерела, тим менша ймовірність того, що бюджет постраждає від несподіваного зниження надходжень із погіршенням становища в економіці;

зростання видатків пропорційно зі зростанням доходів бюджету (це гарантуватиме збалансованість бюджету за будь-яких економічних умов у державі);

прогнозована й стійка система надходжень, що, в свою чергу, потребує застосування економічно вигідних автоматизованих систем збирання статистичної інформації, застосування обчислювальної техніки, сучасних комп'ютерних технологій, створення автоматизованих інформаційних баз і банків даних.

Необхідно також запровадити чітке розмежування податків, що зараховуються до державного й місцевих бюджетів, розширити права органів місцевого самоврядування у сфері оподаткування

Тому основними принципами побудови системи доходів держави є:

мобілізація доходів до бюджетної системи завдяки впровадженню прямих податків, тобто податків, де об'єктом оподаткування є дохід фізичної особи, земля, майно й капітал;

використання непрямих податків лише у формі акцизів і з метою обмеження споживання окремих видів товарів, можливостей виробника-монополіста в одержанні необґрунтовано високих доходів, а також для оподаткування предметів розкоші, захисту власного виробника;

застосування при оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від виду діяльності та розміру одержуваного прибутку чи доходу;

ліквідація податкових пільг, які сприяють перерозподілу доходів, деформують вартісні показники в економіці й знижують конкурентоспроможність товаровиробників. Пільги можуть надаватися на певний строк і за умови використання коштів на визначені державою цілі;

надходження повинні бути з багатьох різних джерел -- чим різноманітніші джерела, тим менша ймовірність того, що бюджет постраждає від несподіваного зниження надходжень із погіршенням становища в економіці;

зростання видатків пропорційно зі зростанням доходів бюджету (це гарантуватиме збалансованість бюджету за будь-яких економічних умов у державі);

прогнозована й стійка система надходжень, що, в свою чергу, потребує застосування економічно вигідних автоматизованих систем збирання статистичної інформації, застосування обчислювальної техніки, сучасних комп'ютерних технологій, створення автоматизованих інформаційних баз і банків даних.

Необхідно також запровадити чітке розмежування податків, що зараховуються до державного й місцевих бюджетів, розширити права органів місцевого самоврядування у сфері оподаткування.

2. Бюджетний дефіцит і профіцит: поняття i причини виникнення

Державні видатки -- це сукупність грошових відносин, які складаються в процесі розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових ресурсів для фінансування основних витрат суспільства. Відповідно до законодавства України видатки республіканського бюджету спрямовуються на фінансування:

1. виробничого й невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт;

2. заходів у галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення;

3. загальнореспубліканських програм підвищення життєвого рівня та заходів соціального захисту населення;

4. загальнореспубліканської програми охорони навколишнього середовища та ресурсозбереження;

5. утримання органів державної влади й державного управління, судів, прокуратури;

6. утворення резерву коштів для ліквідації наслідків стихійних явищ, аварій і катастроф;

7. створення республіканських матеріальних резервів і резервного фонду та ін.

5) Система соціального захисту складається з трьох елементів, кожен з яких має різне коло суб'єктів, джерела фінансування, умови та мету забезпечення. Система соціального захисту включає такі форми:

- соціальне страхування за рахунок обов'язкових страхових і добровільних внесків;

-державне забезпечення та надання соціальних послуг окремим категоріям громадян за рахунок державного бюджету;

-соціальну допомогу та соціальну підтримку непрацездатних громадян.

На сьогодні нараховується понад 20 різних видів допомог і пільг, а падання їх закріплено десятками законів. Система є складною, окремі соціальні програми не мають стабільного фінансування або за їх затвердження не передбачалися цільові джерела фінансування. Видатки зведеного бюджету України на соціальний захист і соціальне забезпечення з 2002 по 2005 р. зросли з 12,6 млрд до майже 40 млрд грн. Технічні можливості подальшого збільшення соціальних трансфертів були вичерпані вже у 2002 p., коли їх частка досягла 17,2 % ВВП і 42,2 % державних видатків. У 2003--2004 pp. було наявне певне випередження темпів зростання ВВП над зростанням видатків на освіту і охорону здоров'я. Основні принципи системи соціального захисту населення закладені в Конституції України ст. 46--53. Соціальний захист забезпечується соціальною допомогою і соціальним страхуванням.

Соціальний захист -- це система відносин між державою, господарськими структурами з одного боку та з громадянами з іншого, у процесі яких за рахунок частили ВВП утворюються і використовуються фонди фінансових ресурсів для матеріального забезпечення та обслуговування окремих категорій і груп громадян. Видатки бюджету на соціальний захист населення -- це насамперед видатки, спрямовані на адресну підтримку малозабезпечених громадян, встановлення певного рівня забезпечення прожиткового мінімуму для різних груп населення, соціальний захист осіб, що опинилися в екстремальних умовах (біженці, безпритульні тощо).

Видатки бюджету на соціальний захист класифікуються так:

1) за джерелами фінансування:

-- за рахунок коштів державного бюджету;

-- за рахунок коштів місцевого бюджету;

2) за ініціатором:

-- витрати на реалізацію загальнодержавних програм;

- витрати на місцеві програми (рішення місцевих органів влади);

3) за метою використання:

-- видатки на соціальний захист у зв'язку з малозабезпеченістю;

-- виплати як компенсація втраченого доходу (допомога по вагітності і пологам);

-- компенсація втраченого здоров'я або майна;

-- витрати, пов'язанні з наданням підтримки в облаштуванні (притулки для тимчасового утримання біженців);

-- витрати на надання пільг і привілеїв окремим категоріям громадян;

4) за формами:

-- грошові;

-- безготівкові;

-- натуральні.

Усі форми соціальної допомоги визначаються законами України або рішеннями місцевих органів влади.

Система соціального захисту населення включає такі форми:

-- соціальне страхування за рахунок страхових внесків до фондів соціального страхування (державні або недержавні);

-- державне забезпечення та надання соціальних послуг окремим категоріям громадян за рахунок державного бюджету;

-- соціальна допомога та соціальна підтримка непрацездатних громадян за рахунок державного та місцевих бюджетів.

Соціальне страхування здійснюється на таких загальних засадах:

1) обов'язковість соціального страхування всіх працюючих за наймом;

2) забезпечення осіб, що працюють самостійно, тільки тими видами захисту, у фінансуванні яких вони беруть участь;

3) надання можливості додаткового добровільного страхування у системі загальнообов'язкового соціального страхування з метою одержання додаткового матеріального забезпечення;

4) рівноправність усіх застрахованих осіб стосовно зобов'язань з фінансування витрат і отримуваних у результаті цього прав та гарантій;

5) державна гарантованість виплат щодо загальнообов'язкового соціального страхування.

Згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення" громадяни після досягнення пенсійного віку мають право отримувати пенсію. Крім того, є категорія громадян, яка має право отримувати пенсію раніше, ніж після досягнення пенсійного віку (військові, ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС, особи зайняті на шкідливих виробництвах та ін.). Пільги і допомога громадянам, які мають особливі заслуги перед державою, призначаються на основі чинного законодавства окремо за кожною категорією (закони України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні").

Ветеранам можуть надаватися такі пільги:

-- безплатний проїзд усіма видами міського і приміського пасажирського транспорту;

-- звільнення від плати за землю;

-- першочергове обслуговування у лікувально-профілактичних закладах.

3. Бюджетний дефіцит в Україні та основні шляхи його подолання

доход бюджет державний економіка

Проблема подолання дефіциту бюджету в Україні є однією з найбільш важливих і спірних фінансових питань. При її обговоренні нерідко розглядають досвід інших країн, економіка яких функціонує нормально і при рівні бюджетного дефіциту в 5-10% від ВВП. Ситуацію загострюють ще й несприятливі чинники розвитку вітчизняної економіки: низький рівень ВВП, фінансових ресурсів як на рівні держави, так і суб'єктів господарювання.

Головною метою даної статті є аналіз стану бюджетного дефіциту та визначення шляхів його подолання.

Велику увагу даній проблемі приділяли такі науковці, як: Гордєєва Л.П., Редіна Н.І., Павлова Л.П., Болдирев Б.Г., О.Р. Романенко та інші.

Для проведення аналізу стану і динаміки дефіциту державного бюджету України 1995 - 2006рр. доцільно розглянути наведений нижче графік.

Аналізуючи дані можна побачити, що бюджет України переважно є дефіцитним. У 1997 та 2004 рр. дефіцит складав досить вагому суму 6,20 та 7,80 млрд.грн. відповідно. Але, слід відмітити, що у 2000, 2002, 2003, 2006 спостерігався профіцит бюджету, що є непоганою тенденцією.[2].

Для поліпшення ситуації в майбутньому слід з'ясувати причини, які зумовили переважну дефіцитність бюджету, з метою запобігання їх в майбутньому. Заслуговують уваги роботи О.Р. Романенко[1], в яких він виділяє наступні передумови, що зумовили дефіцит бюджету в Україні. Варто погодитись з ним в тому, що недосконалість контролю за використанням коштів та дотриманням законодавства є одними з головних причин дефіциту бюджету в Україні.

Стосовно ситуації, що склалася в Україні для подолання дефіциту державного бюджету, вважаємо, що найбільш ефективними напрямками є ті, на які роблять акцент вчені-економісти Н.І. Редіна, Л.П. Гордєєва, І.С. Невінчаний: збільшення доходної частини бюджету; скорочення видаткової частини бюджету; здійснення внутрішніх і зовнішніх позик; проведення грошової і кредитної емісії[3], а також є необхідність у вдосконаленні контролю за використанням коштів та виконанням законодавства.

На наш погляд, можна погодитись з усіма напрямами подолання дефіциту бюджету, окрім проведення грошово-кредитної емісії, бо це питання є дуже суперечливим стосовно наслідків, які воно спричинює. Це явище викликає знецінення грошей, яке породжує інфляцію. Як результат погіршується економічний стан в країні: суттєво знижується купівельна вартість грошей, знижуються доходи громадян тощо. Всі ці наслідки суттєво знижують національний дохід країни. Тому, використання цього напряму доцільно впроваджувати лише в крайньому випадку.

Також, як один з механізмів скорочення бюджетного дефіциту можна запропонувати секвестр бюджетних видатків, який полягає у пропорційному зниженні бюджетних видатків (на 5,10, 15 відсотків тощо) щомісячно по всіх статтях бюджету протягом часу, який залишився до кінця фінансового року. [3].

Для подолання хронічних дефіцитів, зниження масштабних обсягів державного боргу, інфляції й досягнення сталого розвитку Україна може скористатись досвідом багатьох зарубіжних країн із розвиненою економікою, центральним елементом у податково-бюджетній політиці яких є застосування спеціальних фіскальних правил. Вони являють собою спеціальні правила і процедури, за допомогою яких політичні діячі приймають рішення в сфері фіскальної політики стосовно і розподілу державних видатків, а також джерел їх фінансування - податкового чи боргового.

Варто зазначити, що дотримання жорсткої фінансової дисципліни уряду виступає встановлення «стелі» бюджетних видатків. З метою запобігання провалу фінансування окремих соціальних видатків у несприятливий період (наприклад, виплат із безробіття) уряди деяких країн (Швеції, Ірландії) передбачають формування спеціального фонду (резерву) фінансових ресурсів. Їх джерелом є первинний надлишок. Але зараз «стеля» призначена не просто погасити негативний вплив несприятливої економічної кон'юнктури - вона діє в рамках жорсткого контролю за фінансовою дисципліною уряду. [2]

Виходячи з аналізу, який був проведений, можна сказати, про те, що бюджет України є дефіцитним. В роботі були зазначені головні причини, а також запропоновані основні, на наш погляд, шляхи подолання дефіциту. З метою максимально ефективного управління ним необхідно застосовувати систему економічних заходів.

Размещено на Allbest.ru