Інституційна модель грошового ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Суть і структура грошового ринку

2. Грошовий ринок та його інституційна модель

3. Попит на гроші та грошова пропозиція

4. Фактори, що визначають рівновагу грошового ринку

5. Характеристика облікового ринку та його особливості

6. Характеристика міжбанківського ринку

Висновок

Література

Вступ

Ринок у найпростішому розумінні - це система економічних відносин з приводу купівлі-продажу товарів. Він представляє сукупність товарного і грошового обороту.

У функціональному розумінні сласний ринок - поняття більш глибоке, комплексне і представляє систему ринків, серед яких найважливіша роль належить грошовому фінансовому ринку.

Грошовій ринок - це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно перемішуються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту і пропозиції з боку різних суб'єктів економіки.

Грошовій ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти переміщуються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів.

Інтернаціоналізація суспільно-економічного життя, перехід до відкритої економіки сприяють приєднанню України до світового господарства, її входженню в світовий економічний простір. Поряд з інтернаціоналізацією відбувається збільшення міжнародних потоків товарів, послуг, капітанів і особливо грошей.

Фінансовій ринок - це ринок, якій опосередковує розподіл грошових коштів серед учасників економічних відносин. За його допомогою мобілізуються віть ні фінансові ресурси і спрямовуються до тих, хто може більш ефективно використати дані кошти. Це сприяє не тільки підвищенню продуктивності та ефективності економіки в цілому, а й поліпшенню економічного добробуту кожного члена суспільства. На фінансовому ринку відбувається пошук засобів для розвитку сфер виробництва та послуг. Головна роль фінансового ринку у сучасній економічній системі полягає в акумуляції заощаджень економічних агентів і використання цих коштів для створення нового капіталу.

Процеси реформування власності супроводжуються структурною перебудовою економіки і обумовлюють створення фондового ринку, як складової фінансових відносин, який забезпечує вільній обіг коштів у вигляді цінних паперів. Фондовий ринок сприяє обігу та раціональному розміщенню фінансових коштів, дає можливість самостійно оцінювати ефективність управління підприємством та створює умови для конкуренції.

1. Суть і структура грошового ринку

Відомо, що ринок за своїм призначенням на регулярній основі забезпечує взаємодію попиту і пропозиції на товари та послуги, інакше кажучи, зводить продавців і покупців. Гроші, як уже зазначалося, є специфічним товаром, застосування якого регулюється не лише конкретно визначеними, а й загальними принципами ринкової економіки. Виходячи з цього можна дати таке визначення: ринок грошей (монетарний ринок) мережа спеціальних інститутів, що забезпечує взаємодію попиту та пропозиції на гроші як специфічний товар.

Слід підкреслити, що гроші не "продаються" і не "купуються" у тому ж розумінні, що продаються і купуються звичайні товари за відповідними цінами. Тут вкладено інший смисл гроші обмінюються на інші ліквідні активи за альтернативною вартістю, яка вимірюється через норму позичкового процента. Тому грошовий ринок є складовою частиною, відповідним сегментом фінансового ринку, де здійснюються короткострокові депозитно-позичкові операції.

Об'єктом купівлі-продажу на грошовому ринку є тимчасово вільні грошові кошти. Економічні агенти купують гроші як капітал, тобто беруть у борг з виплатою процента. Отже, ціною "товару", що продається і купується на ринку, є позичковий процент. Завжди попиту на гроші з боку суб'єктів ринку протистоїть пропозиція грошової маси. Гроші, якими торгують на ринку, виступають у формі позичкового капіталу. Напевне, саме цю обставину мав на увазі Й. Шумпетер, коли писав, що між поняттями "ринок грошей" і "ринок капіталу" не існує різниці.

Грошовий ринок стихійно виник у кожній країні для того, щоб забезпечити проведення банківських операцій в національній валюті. На грошовому ринку здійснюються операції двох типів:

ь операції комерційних банків між собою, цей сегмент ринку називається "міжбанківський ринок";

ь операції комерційних банків та уряду з центральним банком, цей сегмент ринку називається "Відкритий ринок".

Грошовий ринок обслуговує короткотермінові строком від кількох годин до одного року угоди. Назва терміну, однак, не повинна вводити в оману, оскільки основними інструментами грошового ринку виступають не гроші у вигляді готівки, а різноманітні фінансові активи, які за своєю ліквідністю наближаються до готівкових грошей і порівняно легко можуть бути перетворені у платіжні засоби.

Ринок грошей у більшості країн складається із міжбанківського ринку та ринку короткострокових цінних паперів.

Найбільш питому вагу на ринку мають операції на міжбанківському ринку, які являють собою короткотермінові угоди з приводу незабезпечених кредитів. За допомогою міжбанківського ринку комерційні банки можуть балансувати потреби, як в оперативній, так і поточній ліквідності. Іншими словами, за допомогою міжбанківського ринку відбувається горизонтальне балансування ліквідності всередині кредитної системи. Крім цього, операції на міжбанківському ринку дають змогу банкам отримувати додаткові прибутки, управляти процентними та валютними ризиками.

У грошового ринку нема визначеної локалізації; його учасниками (суб'єктами) виступають: банки, держава, спеціальні фінансово-кредитні інститути та інші посередницькі організації, котрі продають і купують, як правило, короткострокові боргові зобов'язання. Інструментами ринку грошей служать: скарбницькі та комерційні векселі, облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо.

Безперечно, його головні учасники комерційні банки, які постійно або поперемінно можуть виступати в якості продавців, покупців або посередників. На грошовому ринку між банками ведеться оперативна, дуже пожвавлена торгівля, де окремі банки відчувають тимчасову потребу в грошових коштах, а інші мають тимчасовий надлишок ліквідних коштів і намагаються прибутково розмістити ці кошти.

Комерційні банки мобілізовують тимчасово вільні грошові кошти клієнтів у формі вкладів та депозитів. Частка залучених коштів складає фонд обов'язкових резервів, які комерційні банки зобов'язані тримати в Національному банку у визначених пропорціях до вартості своїх зобов'язань (пасивів). Решта коштів може бути використана для проведення операцій на міжбанківському грошовому ринку. Такі операції здійснюються, по-перше, для вирівнювання міжбанківського платіжного обороту. По-друге, банки, які мають надлишкову ліквідність, намагаються розмістити ці кошти таким чином, щоб вони приносили доход у формі процентів.

Держава також виходить на грошовий ринок як позичальник шляхом розміщення та реалізації державних цінних паперів серед його учасників. За своїми ознаками такі цінні папери характеризуються високою номінальною вартістю, емісією у формі торгів (аукціонів) із обов'язковим записом на окремий рахунок у центральному банку, які б активно працювали на вторинному ринку. Нині Національний банк впроваджує в практику загальноприйнятні у світовій банківській системі механізми регулювання процесами на грошово-кредитному ринку. А це і кредитні аукціони, і вексельне редисконтування і депозитні сертифікати тощо. Передбачається, що аукціони з розміщення державних цінних паперів проводитимуться регулярно. Для забезпечення ліквідності цінних паперів і капіталізації боргу запроваджується механізм використання державного майна, маються на увазі основні фонди, земля, рудники, золото, валюта тощо. Розпочатий випуск державних цінних паперів у подальшому дасть можливість в принциповому плані змінити взаємовідносини між Національним банком та Міністерством фінансів у питанні джерел покриття дефіциту державного бюджету.

Центральний банк майже завжди виступає на грошовому ринку в ролі позикодавця. Його завдання надавати банківській системі позики, щоб комерційні банки в свою чергу позичали гроші іншим економічним агентам. Національний банк передбачає кредитувати комерційні банки через викуп цінних паперів, та дисконтні операції з векселями.

Для Національного банку грошовий ринок надійний важіль взаємодії на ліквідні кошти комерційних банків, а через них на процентні ставки і грошову масу; тому центральний банк очолює і фактично здійснює керівництво грошово-кредитним ринком.

Поряд з традиційними учасниками на ринку грошей функціонують посередницькі організації. Це позабіржові маклери, котрі обмежуються тим, що зводять кредиторів і позичальників, і живуть на комісійних, які їм виплачують позичальники; ділінгові контори, облікові дома, які мають статус банків і здійснюють грошові операції, позичаючи в одних учасників ринку, щоб дати в борг іншим, і отримують прибуток на різниці процентних ставок. В Україні нині створюється мережа регіональних ділінгових центрів для здійснення операцій з державними цінними паперами, кредитними ресурсами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Появились нові учасники ринку фінансові та страхові компанії, пенсійні фонди. Нині вони випускають короткострокові зобов'язання і продають кредиторам або самі виступають у ролі кредитора.

2. Грошовий ринок та його інституційна модель

Грошовий ринок балансує грошові потоки і грошовий обіг в цілому. Але роль грошового ринку не обмежується межами грошового обороту. Найважливішою якісною характеристикою грошового ринку є процент.

Грошовий ринок:

ринок грошей (обіг до 1 року);

валютний ринок;

ринок короткострокових банківських кредитів;

ринок короткострокових фінансових активів;

ринок капіталу (обіг більше ніж рік);

ринок цінних паперів;

ринок середньо та довгострокових банківських кредитів.

Грошовий ринок потребує регулювання, або впливу саморегулюючих структур.

Суб'єкти грошового ринку (продавці, покупці, посередники).

Грошові потоки в межах грошового ринку істотно розрізняються, це пояснюється суттєвою різницею прямого та опосередкованого фінансування в рамках ринку.

Пряме фінансування. Найголовніші канали руху грошей:

1. Канал капітального акціонерного фінансування.

2. Канали позичання шляхом емісії облігацій та інших фінансових активів. Суб'єкти: домашнє господарство, фірми, держава; іноземні фізичні та юридичні особи.

Пряме фінансування це переміщення коштів по ринкових каналах безпосередньо від власника до позичальника.

Капітальне фінансування - це отримання коштів в обмін на право участі в власності фірми (акції).

Позичання - це отримання фірмою коштів в обмін на боргове зобов'язання сплатити борг в установлений строк з виплатою процента.

Опосередковане фінансування. Взаємодія відбувається за допомогою фінансових посередників (класичний приклад - банк (механізм дії). Опосередковане фінансування відбувається за законом попиту та пропозиції. Балансування попиту та пропозиції та формування % на гроші виступає найважливішою функцією грошового ринку.

3. Попит на гроші та грошова пропозиція

Існують суттєві відмінності формування попиту та пропозиції на грошовому ринку.

Попит - це намагання суб'єктів мати в своєму розпорядженні певну встановлену ними масу грошей.

Якщо розмір поточної каси коливається в короткостроковому періоді при заданому обсязі ВНП то це означає що проводиться політика регулювання депозитної ставки.

Пропозиція грошей на рівні окремого суб'єкта залежить від зміни доходності розміщення коштів в активи, отже от зміни %. Чим вища % тим вища пропозиція. грошовий ринок міжбанківський пропозиція

Пропозиція на макрорівні постійний фактор дорівнює загальна маса грошей в обігу. Не залежить від %. Ставка рівноваги - крива попиту перетинає криву пропозиції. Інвестиційні ресурси = заощадження - державні позички на внутрішньому ринку.

Ринок цінних паперів - це складова частина фінансового ринку де відбувається трансформація заощаджень в інвестиції за допомогою специфічного товару цінних паперів.

Цінні папери - це боргове зобов'язання або свідоцтво про участь в капіталі.

4. Фактори, що визначають рівновагу грошового ринку

Грошовий ринок повинен забезпечити повну трансформацію заощаджень в інвестиції, існує 2 позиції щодо реального виконання цієї задачі: монетаристи-ТАК; кейнсіанці - НІ.

Монетаристи - ринкова система має механізм регулювання, що стримує економічну кризу, впливає на фірми та на сімейні господарства: стимулюється бажання інвестувати та заощаджувати в рівних розмірах = %.

Зростання % призводить до зростання заощаджень та падіння інвестицій. Якщо заощадження перевищать інвестиції. Але монетаристи говорять що це буде тривати недовго тому що точка рівноваги дорівнює рівновазі всієї економіки.

Кейнсіанці. Рішення про заощадження та інвестування приймаються різними економічними суб'єктами, що діють з різними мотивами. Наявність заощаджень у населення фірму взагалі не цікавить.

5. Характеристика облікового ринку та його особливості

Обліковий ринок - частина грошового ринку, де короткострокові грошові ресурси перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі-продажу векселів і цінних паперів з термінами погашення, як правило, до одного року.

Обліковий ринок виник у XIX ст. в процесі розвитку торгівлі і банківської справи. Його основа - облікові і переоблікові операції банків, тобто купівля-продаж основних першокласних комерційних векселів для мобілізації коштів, отримання прибутку, інвестування, регулювання ліквідності тощо.

З кінця XIX ст. отримав розвиток ринок короткострокових казначейських векселів, які викуповуються для фінансування державного боргу. Їх продають і купують із дисконтом. Поняття облікового ринку в деяких країнах поширюється також на операції з державними облігаціями, до погашення яких залишилося не більше як 5 років.

Облікові ставки значною мірою визначаються ставкою Центрального банку, оскільки останній регулює операції грошового ринку і розмір грошової маси, що знаходиться в обігу. Операції на обліковому ринку мають велике значення для управління державним боргом.

До інституційної структури облікового ринку входять такі елементи:

Ш центральний банк (в Україні - Національний банк України);

Ш комерційні банки;

Ш спеціальні кредитні інститути, кошти яких формуються за рахунок залучення онкольних кредитів і 7-денних позик банків (під цінні папери).

Велике значення на обліковому ринку мають онкольний та вексельний кредити.

Онкольний кредит (оп-саll credit) - короткостроковий кредит, який погашається на першу вимогу. Він видається під забезпечення комерційними, казначейськими й іншими векселями, цінними паперами, товарами; погашається позичальником звичайно з попередженням за 2-7 днів. Онкольний кредит вважається найліквіднішою статтею активу банку після касової готівки. Відсоткові ставки за онкольними позиками нижчі порівняно з іншими видами позик.

Обліковий ринок і його інститути допомагають підприємствам здійснювати фінансування на основі короткострокового залучення капіталу - вексельних кредитів. За допомогою комерційних векселів закуповується сировина і товари; погашаються вони за рахунок виручки від проданого готового товару. Вексельний кредит надається здебільшого постачальникам.

Вексельний кредит - це банківська операція з урахування (дисконту) векселів і видачі позик до запитання під забезпечення векселів.

Врахування, або дисконт, векселів полягає в тому, що банк, придбавши вексельна іменним індосаментом, негайно його 50 оплачує пред'явникові, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі терміну. За достроковий платіж банк отримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується зі знижкою. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримує за цим векселем у термін платежу, називається зарахуванням, або дисконтом.

Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, прийнятним видом вексельного кредиту є позики, що видаються під заставу векселів. Банки можуть відкривати клієнтам за їхньою заявою спеціальні позикові рахунки і відображати на них суму наданої позики під забезпечення прийнятих векселів. Векселі приймаються (депонуються) при цьому не на повну вартість, а на 60-90 відсотків їхньої номінальної суми, залежно від розміру, визначеного банком конкретному клієнтові, зважаючи на його кредитоспроможність і надійність пред'явлених ним векселів.

Основними інструментами на обліковому ринку є банківські, казначейські і комерційні векселі, інші види короткострокових зобов'язань.

Банківський вексель - це вексель, що засвідчує право його власника одержати і безумовне зобов'язання векселедавця сплатити при настанні обумовленого терміну визначену суму грошей особі, яка дала гроші в кредит банку.

Допомагає банкам акумулювати гроші, а векселетримачам одержувати прибуток. Виконує функцію термінового депозиту (від 1 тижня до 1 року) і є засобом накопичення. Може використовуватися векселетримачем як застава.

Банківський вексель дає змогу вигідно розмістити капітал завдяки багаторазовій оборотності, а також більш високому відсотку, ніж за депозитними вкладами. Банківські векселі можуть бути засобами платежу.

Казначейський вексель - один із видів державних цінних паперів, що засвідчує внесення їхнім власником коштів до бюджету і дає право на одержання фіксованого доходу протягом строку володіння цими паперами.

Це короткострокові зобов'язання держави (терміном до 12 місяців). Казначейські векселі випускаються на пред'явника і обертаються на ринку цінних паперів. Випускають їх центральні банки за дорученням Міністерства фінансів (казначейства) за ціною, меншою від номіналу. Казначейські векселі можуть купувати комерційні банки, а також Центральний банк. Широка їх емісія приховує в собі загрозу інфляції, оскільки це сурогати грошей, які легко можуть перетворюватись у капітал або депозити. Для комерційних банків це високоліквідні активи, що не приносять високого прибутку; вони є соло-векселями. В Україні казначейські векселі до останнього часу не застосовувалися в обігу.

Комерційний вексель - це вексель, який видається позичальником під заставу товару.

Розрізняють векселі простий і переказний. Простий вексель містить просте, нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця заплатити власнику векселя після зазначеного терміну певну суму. Переказний вексель (тратта) містить письмову вказівку векселетримача (трасанта), що адресована платнику (трасату), заплатити третій особі (ремітенту) певну суму грошей у визначений термін. Термін обороту тратти - до 90 днів. Переказний вексель повинен мати акцепт - зобов'язання платника (трасата) оплатити цей вексель (тратту) при настанні вказаного в ньому терміну. Акцепт оформлюється написом на векселі ("Акцептований") і підписом платника. За допомогою акцепту особа, що вказана у векселі як платник, стає акцептантом, тобто головним вексельним боржником. Акцептант відповідає за оплату векселя в зазначений термін, і у разі несплати власник векселя може подати позов проти акцептанта. Акцептовані банками векселі використовуються при наданні банками позик один одному. Можливий облік (нотація) тратти - її продаж комерційному банку до настання терміну платежу. При цьому необхідний аваль - гарантія платежу авалістом (в даному випадку комерційним банком) за траттою. Оформлюється аваль або гарантійним написом авалістом ("Як аваліст за..."), або видачою окремого документа. Передача векселів здійснюється за допомогою індосаменту - передатного напису.

Депозитний сертифікат - письмове свідоцтво комерційного банку про депонування грошових ресурсів, яке свідчить про право вкладника на отримання депозиту (внеску).

Депозитні сертифікати бувають термінові і до запитання. На ринку обертаються термінові депозитні сертифікати; вони можуть бути продані вкладниками банку або дилерами з втратою відсотків або передані однією особою іншій за допомогою передатного напису. Як правило, депозитні сертифікати випускаються на великі суми.

Банківський акцепт - згода банку на оплату платіжних документів, форма гарантії їх оплати; оформлюється банком-акцептантом у вигляді відповідного напису.

Банківські акцепти - це акцептовані комерційними банками тратти з терміном оплати, як правило, до 180 днів. Наприклад, у США ринок банківських акцептів характеризується високою активністю, а найцінніші папери придатні для переобліку в федеральних резервних банках.

Чек - складений за встановленою формою документ, який містить письмовий наказ власника рахунка в комерційному банку заплатити певну суму грошей чекотримачу.

В Україні чеки використовуються для безготівкових розрахунків, а також для отримання готівки з рахунка (грошовий чек). Чеки бувають ордерні - виписані на певну особу з обов'язковим попередженням про наказ заплатити; чеки на пред'явника - без найменування отримувача; іменні - на певну особу. Чекодавець, як правило, пред'являє чек у свій банк на інкасо. Чек замінює гроші в платіжному обігу, виступає у ролі кредитних грошей. Він повинен мати покриття. Обіг чеків у різних країнах регулюється законами про чеки і Женевською конвенцією. При обігу банківського чека не вказується, кому або за чиїм наказом необхідно платити, тобто ставиться тільки напис індосаменту. Чек може бути просто переданий іншій особі.

Таким чином, на обліковому ринку обертається величезна маса короткострокових цінних паперів, головна характеристика яких - висока ліквідність і мобільність.

6. Характеристика міжбанківського ринку

Міжбанківський ринок відіграє важливу роль у забезпеченні нормальних умов функціонування грошового ринку. Він є об'єктом державного регулювання, служить механізмом впливу державних органів на діяльність комерційних банків, стан грошово-кредитної і валютної системи і безпосередньо на економіку в цілому.

Міжбанківський ринок - частина фінансового ринку, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються і розміщуються банками між собою переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі терміни.

Міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспондентських відносин між банками, відіграють роль інструмента налагодження тісніших і довірливіших відносин між банками. Тимчасово вільні кошти у банку виникають через, відсутність необхідного попиту на фінансовому ринку або невигідність розміщення кредитних ресурсів серед клієнтів.

Найпоширеніші терміни депозитів - один, три і шість місяців, граничні - від одного дня до двох років. Засоби міжбанківського ринку використовуються комерційними банками не тільки для короткострокових, а й для середньо - і довгострокових активних операцій, регулювання балансів, виконання вимог центральних банків. Відсоткові ставки враховують власні витрати банків, прийнятий ними кредитний ризик, співвідношення попиту і пропозиції та інші фактори. Вони є базовими при розрахунку відсоткових ставок за іншими, довгостроковими кредитами на національному і міжнародному ринках позикових капіталів.

Міжбанківські депозити пов'язані з активними депозитними операціями банків, тобто вкладенням тимчасово вільних коштів одних банків у інші кредитні установи, у тому числі Центральний банк. Внесення депозитів комерційними банками у Центральний банк у межах обов'язкових резервів є одним із методів регулювання сукупного грошового обігу країни. Відповідно до чинного законодавства, в Україні комерційні банки мають право на одержання від НБУ, як банку останньої інстанції, кредитів через кредитні аукціони, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх угод.

Міжбанківські кредити - одне з основних джерел формування банківських кредитів. Одержання кредитів в інших банках дає можливість банківським установам поповнювати власні кредитні ресурси. При надлишку ресурсів банк розміщує їх на міжбанківському ринку, при нестачі - купує на ринку. Ринок міжбанківських кредитів є важливою складовою фінансового ринку. На практиці використовуються такі основні різновиди міжбанківського кредиту:

Ш овердрафт за кореспондентськими рахунками: на відповідному рахунку обліковуються суми дебетових (кредитових) залишків на кореспондентських рахунках банків на кінець операційного дня;

Ш кредити овернайт, які надані (отримані) іншим банком: вони надаються банкам на термін не більше одного операційного дня. Цей вид міжбанківського кредиту використовується для завершення розрахунків поточного дня;

Ш кошти, які надані (отримані) іншим банком за операціями РЕПО. Ці операції пов'язані з купівлею цінних паперів на певний період з умовою зворотного їх викупу за заздалегідь обумовленою ціною або з умовою безвідкличної гарантії погашення у разі, якщо термін операції РЕПО збігається із терміном погашення цінних паперів.

Міжбанківські позики - одна з найпоширеніших форм господарської взаємодії кредитних організацій. Поточна ставка з міжбанківських кредитів - найважливіший фактор, що визначає облікову політику конкретного комерційного банку з інших видів кредитів. Конкретна величина цієї ставки залежить від Центрального банку, який є активним учасником і прямим координатором ринку міжбанківських кредитів. Відсутність регулювання на ньому може викликати кризу міжбанківських платежів.

В Україні суб'єктами міжбанківського ринку є комерційні банки, які виступають у ролі фінансових посередників при перерозподілі коштів і здійсненні платежів на фінансовому ринку. НБУ проводить операції з рефінансування комерційних банків. Кредитні ресурси надаються у вигляді прямих і ломбардних кредитів, переобліку векселів і проведення кредитних аукціонів. Ці операції проводяться тоді, коли комерційні банки зазнають труднощів і не можуть у короткий час залучити ресурсів з інших джерел. НБУ відіграє роль кредитора останньої інстанції. Такі кредити короткострокові, видаються під високі відсотки і потребують забезпечення заставою.

Комерційні банки, як економічно незалежні кредитні інститути, самостійно встановлюють рівень відсоткової ставки за міжбанківськими кредитами залежно від попиту і пропозиції на міжбанківському ринку та рівня облікової ставки.

Кредитні відносини між комерційними банками визначаються на договірних засадах шляхом укладання кредитних угод із визначенням прав і обов'язків сторін і відповідним оформленням прав із міжбанківських кредитів. Надання міжбанківського кредиту супроводжується відкриттям рахунків відповідно до плану рахунків бухгалтерського обліку банків України. Спірні питання вирішуються за законом або через третейський суд.

На кредитному ринку переважають короткострокові міжбанківські кредити, у тому числі "короткі гроші" (кредити, що видаються на термін від одного дня до двох тижнів).

Комерційні банки одержують кредити в НБУ у формі переобліку і перезастави цінних паперів, а також у результаті купівлі вільних кредитних ресурсів на міжбанківському ринку (у першу чергу у того ж НБУ). Загальний обсяг міжбанківських кредитів обмежується дворазовим розміром власних ресурсів банку. У такий спосіб комерційні банки розв'язують тактичні проблеми, пов'язані з поточними операціями.

Банки проводять операції на міжбанківському ринку через пасивні операції, одержуючи доступ до кредитних ресурсів для швидкого підвищення рівня ліквідності. Цей ринок традиційно є джерелом таких ресурсів. Комерційні банки повинні використовувати їх за призначенням, інакше це призводить до кризи довіри і занепаду ринку. Для банків кредити є терміновими зобов'язаннями. Це найдорожчі ресурси, а прибутковість від операцій із ними не дуже велика. За законодавством України банки можуть брати кредити на міжбанківському ринку під заставу державних цінних паперів, що занесені до ломбардного списку НБУ. З 1995 року в Україні увійшли в обіг облігації внутрішньої державної позики і внутрішніх місцевих позик. НБУ дозволив ломбардні кредити комерційних банків під їхнє забезпечення (сума таких кредитів не повинна перевищувати 75 % номінальної вартості портфеля цінних паперів банку).

Проведення операцій на міжбанківському ринку впливає на платоспроможність комерційних банків через можливість рефінансування в НБУ. Ресурси міжбанківського ринку належать до сфери забезпечення ліквідності комерційних банків, якщо розглядати цю ліквідність як потік коштів з урахуванням можливості банку одержати кредит на міжбанківському ринку і забезпечити надходження готівки від операційної діяльності. Нестача ліквідних коштів підштовхує комерційні банки до операцій на міжбанківському ринку і встановлення норми ліквідності на звітну дату.

Висновок

Таким чином, грошовий ринок - це особливий сектор ринку, на якому здійснюються купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція і ціна на цей товар. Визначальний вплив зміни попиту та пропозиції грошей на ставку процента як їх ціну є свідченням підпорядкованості грошового ринку загальним закономірностям функціонування ринку взагалі. Механізм грошового ринку має істотні відмінності від механізму звичайного товарного ринку: продаж грошей виступає у формі надання позичок чи купівлі особливих фінансових інструментів; купівля грошей - у формі одержання позичок чи продажу таких фінансових інструментів; попит на гроші - у формі бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певну масу грошей на визначену дату; пропозиція грошей - у формі запасу грошей, який економічні суб'єкти готові передати у тимчасове користування; ціна грошей - у формі процента.

Складний механізм грошового ринку дає можливість класифікувати його за різними критеріями. Основними з них є: види інструментів, з допомогою яких гроші переміщуються від продавців до покупців; інституційні ознаки грошових потоків; економічне призначення купівлі грошей. За першим критерієм грошовий ринок поділяється на: ринок позичкових зобов'язань, ринок цінних паперів, валютний ринок; за другим критерієм - на фондовий ринок, ринок банківських кредитів, ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ; за третім критерієм - на ринок грошей і ринок капіталів.

Центральне місце в структурі грошового ринку займає ринок грошей. Визначальну роль у механізмі ринку грошей відіграє попит на гроші, під яким слід розуміти бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певний запас грошей на певний момент. Це явище залишку і має об'єктивний характер, оскільки визначається під впливом факторів, що діють у реальній економіці - зміни обсягу ВНП, рівня цін, швидкості обігу грошей, рівня процента тощо.

Пропозиція грошей полягає в тому запасі грошей, який економічні суб'єкти готові надати в тимчасове користування позичальникам. Це більш екзогенне явище, ніж попит на гроші. Вона формується на базі наявної маси грошей в обороті й емісійної діяльності банків. Тому банки, регулюючи пропозицію грошей, повинні орієнтуватися на зміну попиту на гроші, а не навпаки.

Зрівноваження попиту і пропозиції на ринку грошей визначає об'єктивний рівень ставки процента, за якого досягається стабілізація кон'юнктури цього ринку. Взаємозв'язок між попитом, пропозицією і ціною грошей на цьому ринку реалізується відповідно до загальних закономірностей функціонування ринку: попит на гроші впливає на рівень процента прямо пропорційно, а пропозиція грошей - зворотно пропорційно.

Література

1. Александров М.А., Мислива C.O. Гроші Фінанси. Кредит: Навчально-методичний посібник. - 2-ге видання, перероблене і доповнене. - К.: ЦУЛ, 2002. - 336 с.

2. Гальчинський А.С. Теорія грошей. - К.: Основи. - 2001. - 234 с.

3. Гроші і кредит: Підручник. - 3-тє вид., перероб. І доп./М.І. Савлук, А.М.

4. Гроші та кредит / За ред. Б.С. Івасіва. - К., 2001.

5. Гроші та кредит: Навч. посібник / В.І. Пахомов, Л.В. Стрільчук. - К.: МАУП, 2004 р. - 56 с.

6. Гроші та кредит: Підручник. - 3-тє вид., М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін - К.: Кнеу, 2002. - 598 с.

7. Кірейцев Г., Александрова М., Маслова С. Гроші, фінанси, кредит // Навч. метод, посібник. - Житомир: ЖІТІ, 2001. - 312 с.

8. Колесніченко В.Ф. Гроші і кредит: навчальний посібник. - Х.: ВД "ІНЖЕК", 2007. - 432с.

9. Костіна Н. Гроші та грошова політика // Навч. посібник. - К.: НЮС, 2001. - 224.

10. Михайленко В.С. Гроші та кредит: Навч. посібник для дистанційного навчання. К.: Вид-во "Університет", 2006. - 372с.

11. Михайловська І.М., Ларіонова К.Л. Гроші та кредит: Навчальний посібник - Львів: Новий Світ - 2000, 2007. -432с.

Размещено на Allbest.ru