Державний борг і боргова політика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Державний борг та його класифікація

2. Характеристика державного боргу України

3. Боргова політика і управління державним боргом

Список використаної літератури



1. Державний борг та його класифікація

Борг країни є важливим інструментом фінансового розвитку. Залучення коштів за умов боргу є основою збільшення ресурсів для проведення бюджетних видатків, фінансування державних цільових фондів, забезпечення підприємницької діяльності як державними, так і недержавними суб'єктами господарювання, розширення споживчого попиту домогосподарств. Боргові інструменти використовують як для розширення меж фінансування загальнодержавних програм, так і розвитку територій.

У країнах з перехідною економікою боргове фінансування використовується з метою збільшення обсягу інвестицій, проведення структурної перебудови економіки, впровадження інновацій, стимулювання експортних операцій. В окремих випадках кошти за умов позик залучають і для вирішення гострих соціальних проблем.

Водночас, слід звернути увагу на можливі негативні наслідки нарощування державного боргу. У випадках, коли обсяги боргових зобов'язань досягають критичних меж, а їх структура є нераціональною, здійснюється негативний вплив на економічний і соціальний розвиток. Це виявляється, зокрема, у тиску на грошовий ринок, внаслідок чого прискорюються темпи зростання інфляції. Результатом таких процесів може стати і послаблення курсу національної валюти. До можливих негативних наслідків слід віднести і збільшення (за межі раціональних) виплат з погашення та обслуговування боргу. Такі положення можна віднести як до урядових запозичень, так і до використання боргових інструментів з боку суб'єктів господарської діяльності. Ще одним наслідком може стати скорочення золотовалютних резервів країни, що спрямовуватимуться на забезпечення ліквідності національної валюти.

Найближчі роки Україна постане перед необхідністю провести важливі структурні реформи, до яких належать:

- упровадження другого рівня пенсійної системи;

- модернізація інститутів суспільного сектору;

- покращання інвестиційного клімату;

- збільшення обсягу інвестицій в інфраструктуру та людський капітал.

За оцінками Світового банку потреба у залученні додаткових капітальних інвестицій в інфраструктуру протягом наступних десяти років становитиме біля 100 млрд дол. США. Одним із способів залучення ресурсів для забезпечення інвестицій є збільшення обсягів боргу.

До загального боргу країни належать державний борг, борги суб'єктів господарювання та заборгованість домогосподарств. Згідно із міжнародними стандартами державний борг поділяється на борг центрального уряду та борги місцевих урядів. Розглядаючи заборгованість суб'єктів господарювання, слід виокремити борги підприємств державної форми власності та заборгованість суб'єктів, що належать до недержавного сектору економіки. Заборгованість домогосподарств виникає внаслідок придбання товарів та послуг з використанням кредитних ресурсів, залучення коштів для проведення інвестиційної діяльності (вкладення в цінні папери, придбання нематеріальних активів та ін.), здійснення операцій на фінансових ринках (спекулятивні операції з цінними паперами, валютою тощо). Структуру боргу країни показано на рис. 1.

Рис. 1. Складові боргу країни



За розрахунками експертів НБУ загальний обсяг боргу уряду та суб'єктів господарювання в Україні у валюті перевищує 50% від величини ВВП. Такий показник розцінюють як досить високий. Він може відігравати дестабілізуючу роль за певного сценарію розвитку економіки. Для запобігання виникненню такого впливу рекомендується здійснювати контроль з боку НБУ за приростами зовнішнього корпоративного боргу. Керівництво НБУ також пропонує переорієнтуватися із зовнішніх на внутрішні позики, аргументами чого є необхідність розвитку внутрішнього фондового ринку.

Нерідко наголошується, що нарощування боргу (державного, корпоративного та домогосподарств) може стати дестабілізуючим фактором розвитку фінансової системи. Проте, слід звернути увагу на те, що такий підхід є однобічним. По-перше, не розглядаються питання використання залучених активів за умов боргу. Відомо, що забезпечення ефективного використання залучених коштів може стати основою прискорення економічного зростання. У такому разі одержання позикового капіталу буде доцільним, оскільки надасть можливість забезпечити погашення і обслуговування боргових зобов'язань. До того ж, такі операції сприятимуть зростанню рівня зайнятості населення, нарощуванню обсягів виробничого потенціалу, зростанню доходів населення. Беручи за основу вищезазначене першочерговими завданнями є не тільки здійснення контролю за динамікою показників боргу, а і забезпечення ефективного використання залучених ресурсів. Особливої уваги заслуговує питання спрямування залучених ресурсів на придбання не імпортної продукції, а товарів та послуг вітчизняного виробника.

Державний борг є важливою складовою загальної заборгованості країни. Він здійснює вирішальний вплив на її економічний і соціальний розвиток. Тому питання державного боргу є ключовими в проведені боргової політики.

Формування державного боргу безпосередньо пов'язане з погашенням зобов'язань за активами, одержаними державою за умов позик. Разом з тим, на ці процеси впливають і інші фактори. Боргові відносини виникають і за наявності заборгованості з оплати праці (як в державному, так і недержавному секторах економіки), соціальних виплат, компенсацій населенню. Наприклад, коли державні органи управління з тих чи інших причин не виконують передбачені законодавством видатки державного бюджету, виникає заборгованість за виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій та ін. У таких випадках сума державного боргу перевищує зобов'язання за державним кредитом.

Державний борг - це сукупність зобов'язань держави за платежами, які належить виконати на підставі одержаних або гарантованих активів. Нерідко державний борг розглядають як суму строкових боргових зобов'язань уряду, виражених у грошовій формі. Але таке визначення не буде вичерпним, оскільки у ньому не взято до уваги значної кількості платежів, які мають виконати державні органи управління на підставі минулих подій. Так, не врахованими виявляються заборгованість за виплатою зарплати, пенсій, компенсацій переплачених податків, надання гарантій за кредитами та ін. Не зовсім вдалим є і визначення боргу, коли суб'єктом називається уряд, а не держава. Адже крім уряду, державна заборгованість може формуватися і на підставі діяльності центрального банку, місцевих органів державної влади та ін.

Державний борг виникає не тільки на основі зобов'язань відповідних бюджетів, а і бюджетних установ та державних цільових фондів. До складу державного боргу в широкому розумінні входить також заборгованість державних підприємств.

Формування державного боргу здійснюється під впливом багатьох факторів. Переважна їх частина має об'єктивний характер і зумовлює наявність державного боргу навіть в періоди економічного зростання. До таких факторів, зокрема, відносять дефіцит державного бюджету та від'ємне сальдо торговельного балансу, накопичення заборгованості з погашення та обслуговування державного кредиту за попередні періоди, зобов'язання держави з соціальних виплат, компенсацій, індексацій доходів громадян та ін.

У свою чергу, такі явища за умов перехідної економіки спричинені недостатнім розвитком підприємницької діяльності, нераціональною структурою господарського комплексу країни, звуженою для формування достатнього рівня доходів державного бюджету податковою базою, недостатнім інвестиційним потенціалом, низькими доходами значної частини громадян, неефективною роботою провідних державних підприємств та ін. Суб'єктивні фактори пов'язані з прорахунками державних органів в управлінні доходами та видатками державного бюджету, проведенням неефективного використання залучених ресурсів, розкраданням державної власності, відсутністю виваженої програми управління державним боргом та ін.

Класифікують державний борг, використовуючи різні критерії. Ґрунтуючись на розрахунку суми і строків погашення, розрізняють капітальний і поточний державний борг. Капітальний борг - це загальна сума заборгованості та процентних виплат, які мають бути сплачені за зобов'язаннями держави у визначені строки. Сума капітального боргу дає уявлення про те, якою є загальна величина боргу держави без розбивки на періоди, протягом яких він повинен бути погашеним. Поточний борг відображає суму зобов'язань держави, які підлягають виплаті (разом з перерахованими відсотками) у поточному році (періоді).

До капітального боргу належать як довгострокова, так і короткострокова заборгованість. Кожне із зобов'язань має певний строк і повинне виконуватися відповідно до укладених угод або умов емісії цінних паперів. З метою визначення фінансової стійкості держави розраховується коефіцієнт, який відображає відношення суми державного боргу до величини ВВП. За різними підходами критичний рівень такого показника становить від 50 до 100% ВВП. Вищі його значення вважаються неприйнятними для забезпечення погашення державою своїх зобов'язань у визначені періоди. В Україні критичний рівень державного боргу прийнято за 60% ВВП.

Частка капітального державного боргу в Україні щодо ВВП у 1995 р. становила - 22%, 1996 р. - 25%, 1997 р. - 20%, 1998 р. - 33,5%, 1999 р. - 56%, 2000 р. - приблизно 60%, а 2002 р. - 34,34%. Починаючи з 2003 p., частка державного боргу відносно ВВП знижувалася і у 2006 р. досягла 15,27%. Таку величину боргу не вважають критичною. Можна зазначити, що такий фінансовий важіль використовується в нашій країні недостатньо. Маємо чимало прикладів, коли частка боргу щодо ВВП досягає і більш високих показників.

Капітальний державний борг за ознакою умовності поділяють на прямий та гарантований. Прямий державний борг - це борг, що безпосередньо підлягає виплаті з боку державних органів управління. Гарантований борг виникає на основі надання державних гарантій.

За напрямами використання ресурси, залучені у формі державного боргу, поділяють на кошти, спрямовані:

- на фінансування дефіциту державного бюджету;

- формування валютних резервів;

- забезпечення інвестиційних проектів;

- проведення реструктуризації позик, одержаних у попередні періоди;

- інші напрями.

В Україні левова частка коштів, залучених у формі державного боргу (84%), використовується з метою фінансування дефіциту бюджету. На формування валютних резервів витрачається 14% мобілізованих ресурсів, на інвестиційні проекти - лише 2%. Така структура використання державних запозичень не є раціональною, оскільки вона не сприяє прискоренню темпів розвитку країни.

Розрізняють борги держави, які є офіційно визнаними - експліцитні борги, і не підтверджені, або імпліцитні. Останні зобов'язання, як правило, не зараховують до державного боргу, але вони мають належати до його структури.

До складу державного боргу України входять такі основні елементи.

1. Сума всіх розміщених і непогашених державних боргових цінних паперів (як внутрішньої, так і зовнішньої позики).

2. Загальна вартість кредитів, які залучено державними органами управління (КМУ і НБУ) з метою фінансування дефіциту державного бюджету, платіжного балансу, створення державних резервів та забезпечення цільових програм. Такі кредити можуть залучатись як на внутрішньому, так і на зовнішніх фінансових ринках.

3. Гарантії за кредити, які надає уряд державним підприємствам, місцевим органам влади, недержавним підприємствам і установам. Гарантії можуть бути надані як національним, так і закордонним кредиторам.

4. Заборгованість уряду, державних підприємств і установ з виплати заробітної плати, пенсій, допомоги, стипендій та інших платежів населенню.

5. Заборгованість держави з погашення залишків вкладів у Ощадному банку України та виплати відповідних компенсацій.

6. Інша заборгованість держави (з компенсації ПДВ, прострочених платежів бюджетних установ, заборгованості за газ та ін.).

Розрізняють номінальну суму державного боргу і його реальну величину. Номінальний борг визначають як величину заборгованості, виражену в грошовій формі в розрахунку на поточний період. Величина реального рівня боргу залежить від темпів інфляції, а також грошової політики центрального банку. Так, підвищення процентних ставок за кредитами, що надаються центральним банком уряду, як правило, приводить до збільшення реального розміру державного боргу.

До державного боргу належать такі види заборгованості:

- за основною сумою позик, одержаних державними органами управління;

- відсотками та комісійними платежами, які необхідно сплатити за користування позиками;

- штрафними санкціями та простроченими платежами з погашення та обслуговування позик;

- гарантованими державою кредитами;

- проведення платежів з погашення та обслуговування позик суб'єктів господарювання в тому разі, якщо таку заборгованість переведено до складу державного боргу.

Залежно від того, як використовуються кошти, залучені як державний борг, розрізняють активний та пасивний державний борг. Активний державний борг виникає у випадках, коли мобілізовані органами державного управління фінансові ресурси використовуються з метою стимулювання економічного розвитку. Сюди, зокрема, належать сприяння активізації підприємницької діяльності, збільшенню інвестицій, прискоренню інноваційних процесів, проведенню структурної перебудови економіки, реалізації програм конверсії провідних підприємств, здійсненню технічного переозброєння галузей господарського комплексу, забезпеченню сталого розвитку фінансової системи (стабілізації грошової одиниці, обсягів кредитування підприємницької діяльності та ін.). Пасивним державний борг є за умов використання залучених позик з метою забезпечення невиробничого споживання. Це, як правило, фінансування соціальних програм, повернення боргів населенню, виплата компенсацій громадянам та ін.

2.Характеристика державного боргу України

Державний борг України має досить складну структуру. В останні роки його загальні обсяги та співвідношення між окремими складовими змінювалися нерівномірно. Динаміка показників державного боргу України та окремих його складових відображена в табл. 1-6.



Таблиця 1 - Динаміка показників державного боргу України, 2000-2006 pp.

Показник	Роки
	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006
Загальна сума державного бор-гу (прямого і гарантованого):
- у млрд грн;	77,02	74,63	75,73	77,53	85,40	78,14	80,54
- щодо ВВП, %	45,31	36,55	33,54	29,00	24,75	17,70	15,27
Прямий держав-ний борг:
- у млрд грн;	64,22	63,29	64,47	66,13	67,68	63,14	66,11
- щодо ВВП, %	37,78	31,00	28,55	24,74	19,61	14,30	12,54
Гарантований державний борг:
- у млрд грн;	12,60	11,34	11,26	11,40	17,72	15,00	14,43
- щодо ВВП, %	7,63 1	5,55	4,99	4,26	5,13	3,40	2,74

Таблиця 2 - Показники внутрішнього і зовнішнього державного боргу України за підсумками 2006 р. та станом на 31.01.2007 p., млрд грн

Показник	Сума державного боргу
	за підсумками 2006 р.	станом на 31.01.2007 р.
Загальна сума держав-ного боргу	80,55	79,45
Внутрішній державний борг	16,61	16,21
Зовнішній державний борг	63,94	63,24

Ґрунтуючись на тому, що держава має борг перед внутрішніми чи зовнішніми кредиторами, державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній. Вважається, що наявність внутрішнього боргу є більш сприятливим фактором для фінансового розвитку країни, ніж нарощування зовнішніх запозичень. Це пов'язано з тим, що державним органам управління простіше здійснювати управління внутрішнім боргом, проводити його реструктуризацію. Крім того, виплати держави за внутрішніми зобов'язаннями є вкладами в національну економіку, а не спричинюють відтік капіталу за кордон. Разом з тим, іноземні запозичення дають змогу державним органам управління залучати додаткові фінансові ресурси з метою фінансування програм, які неможливо забезпечити за рахунок внутрішніх джерел.

державний борг займ зовнішній

Таблиця 3 - Динаміка обсягів внутрішнього і зовнішнього державного боргу України, 2000-2006 pp.

Показник	Роки
	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006
Загальна сума внутрішнього державного бор-гу:
- у млрд грн;		21,02	21,39	20,52	20,95	19,19	16,61
- щодо ВВП, %		10,29	9,47	7,67	6,07	4,35	3,15
Загальна сума зовнішнього державного боргу:
- у млрд грн;		53,62	54,35	57,01	64,45	58,96	63,94
- щодо ВВП, %		25,88	24,07	21,33	18,68	13,35	12,12

Таблиця 4 - Величина прямого і гарантованого державного боргу України за підсумками 2006 р. та станом на 31.01.2007 р., млрд грн

Показник	Сума державного боргу
	за підсумками 2006 р.	станом на 31.01.2007 р.
Загальна сума державного боргу	80,54	79,45
Прямий державний борг	66,11	65,30
Гарантований державний борг	14,43	14,15

Таблиця 5 - Величина внутрішнього державного боргу України за підсумками 2006 р. та станом на 31.01.2007 р., млрд грн

Показник	Сума державного боргу
	за підсумками 2006 р.	станом на 31.01.2007 р.
Загальна сума державного боргу	16,61	16,21
Прямий державний борг	16,61	16,21
Гарантований державний борг	0,00	0,00

Таблиця 6 - Обсяги зовнішнього державного боргу України за підсумками 2006 р. та станом на 31.01.2007 р., млрд грн

Показник	Величина державного боргу
	за підсумками 2006 р.	станом на 31.01.2007 р.
Загальна сума державного боргу	63,94	63,24
Прямий державний борг	49,51	49,09
Гарантований державний борг	14,43	14,15

Гранична величина державного боргу України в 2005- 2007 pp. відображена в табл. 7.

Таблиця 7 - Граничний обсяг державного боргу України в 2006-2007 pp., млрд грн

Показник	2005 p.	2006 p.	2007 p.
Загальна сума державного богу, млрд грн		70,97	75,96
Внутрішній борг:
- млрд грн;	18,26	18,69	20,27
- млрд дол. США	1,13	1,08	1,03
Зовнішній борг:
- млрд дол. США	8,32	9,17	9,89

Внутрішній борг - це заборгованість державних органів управління перед іншими державними структурами та перед резидентами України. Згідно з Законом України "Про державний внутрішній борг України" до державного внутрішнього боргу належать строкові боргові зобов'язання уряду України у грошовій формі. До складу внутрішнього боргу входять позики уряду, а також кредити, одержані за безумовними гарантіями уряду. Державний борг складається із заборгованості попередніх років та поточних зобов'язань. Боргові зобов'язання уряду включають випущені цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані урядом, а також одержані ним кредити. Внутрішня заборгованість містить також частину боргових зобов'язань колишнього СРСР, прийняту на себе Україною.

До внутрішнього державного боргу належать всі боргові зобов'язання держави, враховуючи адміністративно-управлінську заборгованість (зобов'язання з виплати зарплати в державних установах та інших виплат державним службовцям), борги, що виникають внаслідок залучення коштів з метою фінансування бюджетного дефіциту та зобов'язань з виплати державних пенсій. До складу внутрішнього державного боргу України входять такі зобов'язання.

1. Заборгованість КМУ перед НБУ за одержаними кредитами та коштами, вкладеними в державні боргові цінні папери.

2. Заборгованість з погашення та обслуговування боргових цінних паперів перед комерційними банками.

3. Зобов'язання щодо погашення та компенсації виплат населенню за залишками вкладів у Ощадний банк України.

4. Грошові кошти, призначені для погашення зобов'язань з виплати заробітної плати в державних установах, пенсій, стипендій та інших, передбачених законодавством, обов'язкових виплат громадянам.

5. Зобов'язання перед комерційними банками й іншими юридичними особами за гарантіями з наданих кредитів та позик.

6. Компенсація заборгованості суб'єктам підприємницької діяльності з повернення ПДВ.

Борги уряду перед НБУ є формальними і можуть бути списаними. Проте, таке списання не може не відобразитися на регулюванні параметрів макроекономічного розвитку країни, оскільки з центрального банку буде вилучена значна частина активів. Другою важливою особливістю заборгованості уряду перед НБУ є те, що її частина сформована на неринковій основі.

Кредити НБУ не можуть бути проданими на фінансовому ринку. А це значно ускладнює проведення фінансових операцій з такою заборгованістю. Що ж стосується державних облігацій, то вони можуть перебувати в обігу на фінансовому ринку, але за несприятливих умов (висока дохідність, низький попит, складність проведення конверсії та ін.) і ці інструменти не мають ринкової основи.

Особливістю заборгованості уряду перед центральним банком є те, що значна її частина зводиться до прострочених емісійних кредитів. Строки погашення і обслуговування таких позик давно пройшли, але передбачені зобов'язання урядом у повному обсязі ще не виконані. Такі кредити було видано на основі проведення додаткових первинних емісій. Неповернення боргів центральному банку вчасно є фактором, що сприяє дестабілізації макроекономічного розвитку країни. Списання боргів уряду НБУ теж не можна вважати доцільною операцією.

З метою регулювання граничних обсягів державного внутрішнього боргу Верховна Рада України, приймаючи Закон "Про Державний бюджет на поточний рік", починаючи з 1998 p., затверджує граничну суму внутрішнього та зовнішнього державного боргу на кінець періоду. Ця сума є обмеженням для проведення операцій уряду з позиками та виплатою заборгованості, що виникла у попередні періоди.

Важливою складовою внутрішнього державного боргу є заборгованість, яка виникла на основі вкладів громадян в Ощадний банк України. Загальна сума заборгованості за такими вкладами, за оцінками фахівців досягає біля 130 млрд грн. Офіційно вона не враховується в сукупній сумі державного боргу. Це пов'язано з тим, що кошти громадян, які свого часу (у період існування СРСР) було вкладено в Ощадний банк, переведено в Державний банк СРСР. Але ці вклади варто враховувати у структурі внутрішнього державного боргу. У 2005 р. Верховна Рада України прийняла рішення щодо віднесення до внутрішнього державного боргу заборгованість за ощадними вкладами на суму 130 млрд грн.

До складу зовнішнього державного боргу України входять такі основні види заборгованості (за джерелами фінансування):

1. Зобов'язання за позиками, що надані міжнародними фінансовими організаціями (МВФ, ВБ, ЄС, ЄБРР).

2. Заборгованість перед зарубіжними державами (Росією, Туркменістаном, Японією, ФРН, США та ін.).

3. Зобов'язання за позиками, наданими закордонними комерційними банками (фідуціарні кредити).

4. Заборгованість перед фізичними та юридичними особами - нерезидентами з обслуговування та погашення внутрішніх і зовнішніх позик.

Беручи за основу критерій мети залучення і використання коштів, зовнішній борг України поділять на такі групи:

1. Кредити, залучені з метою фінансування дефіциту державного бюджету та підтримки платіжного балансу країни.

2. Пов'язані кредити, надані в межах міждержавних та міжурядових домовленостей.

3. Інвестиційні кредити, залучені суб'єктами господарської діяльності під державні гарантії.

4. Довгострокові негарантовані кредити, залучен і недержавними позичальниками в межах власних проектів розвитку.

Форми державного зовнішнього боргу та джерела його фінансування зображено на рис. 12.2.

Обсяг і структуру прямого і гарантованого державного боргу України у валютах погашення відображено в табл. 8.

Таблиця 8 - Прямий та гарантований державний борг України у валютах погашення, станом на 31.12.2006 р.

Показник	Валюта
	тис. дол. США	тис. грн	у відсотках
Загальна сума прямо-го державного та га-рантованого боргу	15 949 902,81	80 547 009,22	100,00
Долар СІЛА	9 928 467,02	50138 758,46	62,25
Євро	1 969 155,03	9 944 232,92	12,35
СДР	830 244,25	4 192 733,45	5,21
Українська гривня	2 204 935,30	11 134 923,28	13,82
Швейцарський франк	629 445,50	3 178 699,78	3,95
Японська єна	387 655,71	1 957 661,33	2,43
У тому числі:
Прямий борг	13 091 839,72	66113 790,54	100
Долар США	8 325 388,73	42 043 213,07	63,59
Євро	1 544 605,81	7 800 259,33	11,80
Українська гривня	2 204 743,97	11 133 957,03	16,84
Швейцарський франк	629 445,50	3 178 699,78	4,81
Японська єна	387 655,71	1 957 661,33	2,96
Гарантований борг	2 858 063,11	14 433 218,67	100
Долар США	1603 078,29	8 095 545,38	56,09
Євро	424 549,23	2 143 973,59	14,85
СДР	830 244,25	4 192 733,45	29,05
Українська гривня	191,34	966,25	0,01

Рис. 2. Форми та джерела державного зовнішнього боргу

3. Боргова політика і управління державним боргом

Обсяг і структура державного боргу відіграють важливу роль в макроекономічному розвитку країни, вирішенні соціальних проблем та динаміці міжнародних відносин. Зокрема, державний борг здійснює прямий і непрямий вплив на бюджетну політику, грошово-кредитний механізм, податкову систему, рівень інфляції, обсяги і напрями використання внутрішніх і зовнішніх заощаджень, залучення іноземних інвестицій та ін. На мікрорівні боргові зобов'язання держави впливають на величину залучення кредитних ресурсів підприємствами та установами, ціноутворення, формування процентних ставок, можливості мобілізації іноземних інвестицій для конкретних проектів та ін.

З метою досягнення позитивного впливу державного боргу на розвиток економіки доцільно проводити зважене управління його обсягами, структурою та динамікою. Треба враховувати, що державний борг завжди має раціональні межі, перевищуючи які, він із стабілізуючого перетворюється на фактор, який починає гальмувати розвиток фінансової системи. Управління державним боргом без урахування об'єктивних вимог та інтересів суб'єктів фінансових відносин нерідко призводить до негативних наслідків. Результатом може стати зниження рівня боргової безпеки держави, погіршення її фінансової стійкості, блокування зарубіжними інвесторами і навіть банкрутство.

Боргова політика - це діяльність, спрямована на визначення засад та напрямів формування, використання, погашення та обслуговування ресурсів, залучених за умов боргу. Проведення державної боргової політики має за мету сприяння стабільному економічному розвитку, стимулювання приросту ВВП та досягнення повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів

(і відповідної структури) іноземних інвестицій та ін. Для досягнення поставлених цілей використовуються певні методи управління державним боргом. В умовах перехідної економіки завдання такого управління значно ускладнюються. Причиною є незбалансованість між різними елементами фінансової системи, хронічний дефіцит фінансових ресурсів як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівнях, нестійкість позицій держави на міжнародних ринках та ін.

Слід звернути увагу на те, що мета державної боргової політики має передбачити врахування державного боргу не тільки як зобов'язань, а і як активу, спрямовуватися на досягнення оптимальних обсягів і структури державного боргу та забезпечення ефективного використання залучених активів.

На період до 2011 р. в Україні прогнозується зменшення частки державного боргу відносно ВВП. Такий підхід має певні позитивні сторони. Проте, якщо зменшення боргу супроводжуватиметься зниженням темпів розвитку економіки, стримуванням процесів проведення її структурної перебудови, затримками у впровадженні інновацій, призупиненням приростів інвестиційної діяльності, то такі заходи не можна вважати доцільними.

Заслуговує на увагу підхід до переорієнтації уряду на внутрішні запозичення. Можна погодитися з тим, що такі операції сприятимуть пожвавленню розвитку національного фондового ринку. Проте курс на збільшення державних внутрішніх запозичень може стати основою зменшення обсягу кредитних ресурсів, що буде пропонуватися вітчизняним товаровиробникам. За таких умов центральний банк замість призупинення тенденції до збільшення зовнішнього корпоративного боргу створюватиме умови для його нарощування.

Для забезпечення макроекономічної стабільності та зменшення боргового навантаження на видатки державного бюджету передбачено низку заходів. До них, зокрема, віднесено забезпечення розвитку ринку облігацій внутрішньої державної позики та сприяння здешевленню вартості грошових ресурсів для економіки. Для цього передбачається здійснити перетворення державних цінних паперів на універсальний та надійний інструмент управління ліквідністю фінансових установ, зокрема випуск облігацій внутрішньої державної позики на постійній основі, забезпечення постійного двостороннього котирування облігацій внутрішньої державної позики, випуску їх для некомерційних інвесторів.

Прийнято курс на утримання обсягу державного боргу відносно ВВП на економічно безпечному рівні та збереження відношення витрат на обслуговування державного боргу до дефіциту державного бюджету на рівні, не більше одного до трьох. Передбачається досягнення оптимізації структури боргу за валютою та строком погашення, зокрема збільшення частки боргу в національній валюті. Важлива роль відведена зменшенню вартості внутрішніх запозичень та сприяння зниженню вартості зовнішніх державних запозичень. Для збільшення попиту на облігації зовнішньої державної позики пропонується спростити процес їх придбання для резидентів, зокрема недержавними пенсійними фондами, компаніями зі страхування життя тощо.

Ще одним важелем підвищення ефективності боргової політики держави визначено удосконалення системи управління ліквідністю єдиного казначейського рахунку. До стратегічних завдань віднесено також застосування в процесі управління державним боргом операцій з дострокового погашення та інших активних операцій з управління державним боргом.

Управління державним боргом відіграє важливу роль в забезпеченні раціональних обсягів залучення і використання коштів на умовах позик. Особливе значення в процесі проведення таких операцій належить погашенню і обслуговуванню ресурсів, мобілізованих таким чином. У світовій практиці використовують декілька способів погашення державного боргу:

1) проведення передбачених умовами позик виплат основного боргу в установлені строки;

2) здійснення рефінансування позик;

3) викуп боргу або обмін боргових зобов'язань на інші активи, які перебувають в державній власності;

4) списання боргу повністю або частково, що здійснюється за ініціативою боржника та за рішенням кредиторів;

5) анулювання (повна відмова від виплати) боргу.

Рефінансування державного боргу - це погашення боргу за рахунок коштів, мобілізованих в результаті емісії і розміщення нових боргових цінних паперів або проведення реструктуризації позик. Кожний із названих способів рефінансування боргу має позитивні та негативні аспекти. Залучення коштів у процесі розміщення нових боргових цінних паперів держави є більш сприятливим для кредиторів. Адже в такому разі умови погашення боргу залишаються незмінними, а строки його погашення не пролонгуються. Такі операції є більш затратними для держави. Негативним моментом у використанні цього способу є і те, що відбувається накопичення боргу. В умовах здійснення невиваженої політики управління боргом така тактика може призвести до виникнення так званої перевернутої піраміди, коли проводиться погашення поточних боргів за рахунок нових емісій. Врешті-решт цей спосіб може спричините те, що фінансування боргу стане нераціональним і навіть збитковим для держави порівняно з іншими способами.

Реструктуризація боргу - це прийняття нового плану погашення боргу. Реструктуризація може проводитися за рахунок:

1) пролонгації боргу;

2) прийняття нової угоди, що передбачає зміну умов погашення боргу;

3) введення тимчасового мораторію на виплату процентів або частини основного боргу;

4) проведення конверсії боргу.

Конверсія позик - обмін поточних державних позик на нові зобов'язання. При цьому проводиться зміна умов проведення погашення та обслуговування заборгованості: строків погашення, ставок процентів, способів виплати доходів та ін. Конверсія може бути добровільною, обов'язковою і примусовою. У разі прийняття примусового варіанта конверсія здійснюється тільки в межах установленого періоду. Використовуються також такі методи рефінансування, пов'язані з конверсією, як консолідація позик (переведення короткострокових зобов'язань на довгострокові) та уніфікація позик (заміна або об'єднання декількох зобов'язань в одну позику).

При проведенні конверсії державні органи управління, як правило, намагаються перенести строки погашення позик на більш віддалені періоди. Це досягається, наприклад, за допомогою заміни старих боргових цінних паперів новими. Такі і операції є менш затратними з боку організації їх проведення порівняно з емісією і розміщенням нових, не пов'язаних позик. Але вони є більш складними за виконанням. Адже проведення конверсії позик потребує одержання згоди всіх або більшості кредиторів держави.

Прикладом може бути проведення випуску конверсійних облігацій внутрішньої державної позики (КОВДП) у 1998 р. У них були конвертовані ОВДП, випущені в 1997 р. і в 1998 p., які підлягали погашенню в 1999 р. Обмін проводився на добровільних засадах. Погашення КОВДП передбачалося здійснити (залежно від номера траншу) до 2001-2004 pp. За КОВДП в 1999 р. була передбачена виплата відсотків в обсязі 40% річних. У наступні роки доходи нараховувалися за плаваючою ставкою.

В окремих випадках держави-боржники вдаються до проведення дострокового викупу боргу. Такі операції здійснюють за наявності достатніх валютних резервів, чого досягають за рахунок нарощування темпів зростання ВВП і стимулювання експорту. В умовах, коли на фінансових ринках державні боргові цінні папери продаються з високим дисконтом, позичальнику стає вигідним проведення дострокового викупу боргу. Тоді загальна сума боргу зменшується, причому такий результат отримують без узгодження з кредиторами. Більш складними є операції з дострокового погашення неринкової частини боргу. Для їх здійснення потрібно одержати згоду з боку кредиторів.

У ситуації, коли державні борги країни накопичуються досить швидко, державні органи управління можуть вдатися до проведення списання їх сум. Здійснення таких операцій передбачає досягнення відповідних домовленостей з кредиторами. Останні можуть дати згоду на повне або часткове списання боргів за певних причин: непрогнозованих умов розвитку країни, погіршення її позицій на світових ринках з незалежних від уряду причин та ін. Відомо випадки списання зовнішніх боргів держав-позичальниць. В минулому десятиріччі західні інвестори дали згоду на списання 60% заборгованості Польщі на суму біля 15 млрд дол. США.

Рішення про анулювання (відмову від виплати) боргів приймають або на підставі політичних мотивів, або у разі фінансової неспроможності держави виконати свої зобов'язання. Прикладом анулювання боргів з політичних мотивів є відмова уряду СРСР від визнання зобов'язань царської Росії. Коли держава неспроможна виконати платежі з погашення та обслуговування позик, тоді в односторонньому порядку може бути прийняте рішення про відмову від проведення передбачених платежів на користь кредиторів. Така відмова одержала назву дефолту. Він можливий за умов, коли державні органи управління не здатні залучити необхідні кошти для обслуговування позик. Причиною може бути брак валютних резервів та відмова кредиторів від проведення рефінансування боргу.

Оголошення дефолту має негативні наслідки для економічного і політичного розвитку країни. В таких випадках, як правило, з боку світової спільноти блокується участь держави в проведенні міжнародних операцій. Зарубіжні кредитори відмовляються надавати додаткові кредити. Можливі фінансові санкції до держави-боржника, включаючи заморожування її активів в іноземних банках, проведення арештів державної власності за кордоном. Негативними наслідками може стати і відтік з внутрішнього фінансового ринку коштів нерезидентів, навіть скорочення експортно-імпортних операцій.

Обслуговування державного боргу охоплює мобілізацію і організацію виплати коштів, процентних платежів, нарахованих за використання фінансових ресурсів, одержаних в борг на умовах позики. Такі операції проводяться, як правило, за рахунок коштів державного бюджету. Та частина коштів, яка не перекривається доходами державного бюджету, вилучається з державних валютних резервів або підлягає рефінансуванню.

До джерел погашення та обслуговування державного боргу належать:

- кошти державного бюджету;

- фінансові ресурси державних цільових фондів;

- кошти центрального банку країни.

Управління державним боргом зводиться до заходів органів державної виконавчої влади із залучення і використання фінансових ресурсів за умов позик. Такі операції пов'язані з фінансуванням дефіциту державного бюджету та від'ємного сальдо платіжного балансу, забезпеченням реалізації державних, економічних та соціальних програм, зі сприянням розвитку підприємницької діяльності, збільшенню обсягів кредитування економіки та ін. Основним суб'єктом управління державним боргом є Кабінет Міністрів України, у складі якого провідна роль належить Міністерству фінансів України. Важливі функції також виконують Національний банк України, Міністерство економіки України, Державний експортно-імпортний банк України (фінансовий агент уряду, що здійснює обслуговування кредитів, наданих під гарантії уряду).

Управління державним боргом охоплює декілька напрямів (рис. 3):

1. Мобілізацію коштів з метою забезпечення фінансування програм, не перекритих іншими, крім пов'язаних з державним боргом, джерелами.

2. Організацію раціонального використання мобілізованих ресурсів.

3. Проведення сприятливого як для держави, так і для кредиторів погашення одержаних в борг коштів за умовами і строками.

4. Організацію обслуговування державного боргу в обсягах і структурі, узгоджених з кредиторами.

Мобілізація коштів з метою формування фонду фінансових ресурсів для забезпечення погашення і обслуговування державного боргу може проводитися у прямих та непрямих формах. До першої групи належать емісія і розміщення боргових цінних паперів держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках; залучення кредитів державними органами управління як вітчизняних, так і зарубіжних кредиторів, проведення взаємозаліків заборгованостей між державами та ін. Непрямі форми охоплюють проведення додаткових первинних емісій центральним банком; накопичення заборгованості з виплати заробітної плати в державному секторі економіки, а також пенсій, компенсацій та інших платежів населенню, передбачених законодавством; продаж зобов'язань держави фінансовим установам (як правило з дисконтом); проведення роботи з ліквідації бюджетної заборгованості суб'єктів господарської діяльності та ін.

Важливим є питання про розміри раціональних обсягів коштів, що використовуються з метою погашення та обслуговування державного боргу. Експерти вважають, що при цьому необхідно брати за основу показник у 1,5-2,0% від обсягу ВВП за умов забезпечення 4-5% темпів економічного зростання.

Рис. 3. Напрями управління державним боргом

До основних показників, що дають змогу провести аналіз результативності управління державним боргом, належать: частка суми державного боргу відносно ВВП, співвідношення між величиною державного боргу та обсягами експорту товарів і послуг, відношення загальної суми річних боргових платежів до прибутків, що одержано від експорту товарів і послуг, а також до ВВП. Так, за розрахунками спеціалістів Світового банку, критичним є рівень державного боргу, що становить 50% від ВВП. Межовою вважається частка державного боргу до обсягів експорту, у розмірі 20-25%.

Важливим напрямом управління державним боргом є проведення дострокового викупу його частини. В Україні такі операції ще не здійснюються, але їх проведення може стати доцільним. Прикладом може бути досвід Росії. Зокрема, проектом основних напрямів боргової політики Росії у 2006- 2008 pp. передбачається продовжити достроковий викуп найбільш дорогого держборгу. Майже 40% російського зовнішнього держборгу припадає на заборгованість колишнього СРСР за кредитами, реструктуризованими Паризьким клубом кредиторів. У зв'язку з цим визнається необхідність трансформації клубної заборгованості у ринкові інструменти або її суттєве скорочення.

У 2005 р. Мінфіном України проведені операції з перетворення зовнішнього боргу на внутрішній, здійснено спроби виправити досягнутий дисбаланс: зовнішні зобов'язання на початок року становили 75% всього боргу. Така політика дала певні результати. За дев'ять місяців частка зовнішніх зобов'язань зменшилася до 71,7% у гривневому еквіваленті, у доларовому вираженні зниження цієї частки вагоміше - з 76 до 70,7%.

Проте, переорієнтування на проведення внутрішніх державних запозичень може мати і негативні наслідки, зокрема, виникає загроза появи "ефекту витіснення". Замість збільшення вкладень в економіку суб'єкти господарювання купують більше безризикових зобов'язань держави. Такі заходи можуть призвести до стримування темпів зростання обсягів ВВП.

Згідно з Прогнозом показників зведеного бюджету України за основними видами доходів, видатків і фінансування на 2008-2010 pp., схваленого постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2006 р. № 1359, важливою умовою підтримки макроекономічної стабільності у середньостроковій перспективі визначено дотримання економічно безпечного рівня бюджетного дефіциту (що не перевищуватиме 3% ВВП). Формування бюджету з дефіцитом пояснюється наявністю значних потреб у ресурсах на проведення реформ в усіх сферах, розвитку інфраструктури та підвищенні якості адміністративних і соціальних послуг. Прийнято також, що рівень дефіциту державного бюджету у відсотках до ВВП залишатиметься стабільним та не буде перевищувати 2,55%. Важливим є і те, що обсяг фінансування дефіциту бюджету за рахунок боргових джерел і надходжень від приватизації не буде перевищувати величини капітальних видатків бюджету на відповідний рік.

У проведенні управління державним боргом використовуються різні способи. До них належать: продаж вимог простроченого боргу, проведення дострокового викупу боргу, здійснення трансформації внутрішнього боргу у зовнішній, формування розвитку ринку державних цінних паперів, проведення заміщення боргів. Запровадження таких способів в Україні тільки розпочалося. Удосконалення управління державним боргом передбачає обґрунтування їх більш раціонального використання.

Прикладом продажу прав вимоги простроченого боргу перед державою може бути проведення 21 аукціону з продажу боргів перед державою у грудні 2006 p. ЗАТ "Українська між- банківська валютна біржа" 26 грудня 2006 р. проведений двадцять перший відкритий аукціон з продажу Мінфіном прав вимоги погашення простроченої понад три роки заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою, або під державні гарантії.



Список використаної літератури

1. Анрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в XX столітті: (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів) / В.Л. Андрущенко. - Львів: Каменяр, 2010. -305 с.

2. Базилсвич В.Д. Державні фінанси: Навч. посіб. / В.Д. Базилевич, Л.О. Баластрнк; за загальною ред. В.Д. Базилевича. - К.: Атіка, 2012. - 368 с.

3. Берлин СИ. Теория финансов: Учеб. пособ. / СИ. Берлин. - М.: Приор, 2009.

4. Білик М.Д. Фінанси підприємств. Завдання для практичних занять з методичними вказівками: Навч. посіб. / М.Д. Білик, Н.Д. Бабяк, О.Б. Семенюк. - К.: Центр "Методика-інформ", 2013. - 202 с.

5. Бланк И.А. Управление денежными потоками / И.А. Бланк. - К.: Ника-Цент: Эльга, 2012. - 736 с. - (Библиотека финансового менеджмента).

6. Боди Зви, Мертон Р. Финансы / Боди Зви, Р. Мсртон; пер. с англ. - М.: Изд. дом "Вильяме", 2004.-592 с

7. Большаков СВ. Основы управления финансами: Учеб. пособ. I СВ. Большаков. -- М.: ИД "ФБК-Пресс", 2011.

8. Булгакова СО. Казначейство зарубіжних країн: Навч. посіб. [2 вид. доп. та персроб.] / СО. Булгакова. - К.: КНТЕУ, 2012. - 418 с.

9. Булгакова С. О. Казначейська система виконання бюджету: Підруч. / СО. Булгакова. - К.: КНТЕУ, 2010.-416 с.

10. Б'юкенен Дж. М. Суспільні фінанси і суспільний вибір: Два протилежних бачення держави / Дж. М. Б'юкенен , Р. Масгрсйв; пер. з англ. - К.: Видавничий дім "КМ Академія", 2013. - 176 с.

11. Василик ОД., Павлюк К.В. Державні фінанси України: підруч. [для студ. екон. спец. ВНЗ] // О.Д. Василик, К.В. Павлюк. - К.: Центр навчальної літератури, 2011. - 606 с.

12. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами / Дж. К. Ван Хорн; пер. с англ. - М.: Финансы и статистика, 2012. - 800 с.

13. Дьяченко В.П. История финансов СССР / В.П. Дьяченко. - М .: Наука, 2000. - 493 с.

14. ДробозинаЛ.А. Общая теория финансов: Учебник /Л.А. Дробозина, Ю.Н. Константинова, Л.П. Окунева и др.; под ред. Л.А. Дробозиной. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2012. -256 с.

15. Єфименко ТІ. Податковий кодекс України: питання ефективності та суспільні злагоди / ТІ. Єфименко // Фінанси України. - 2013. - № 5. - С 3-12

16. Килячков A.A. Рынок ценных бумаг и биржевое дело / A.A. Килячков, Л.А. Чалдасва. -М.: Юристь, 2012.-391 с.

17. Ковальчук СВ. Фінанси: Навч. посіб / СВ. Ковальчук, I.B. Форкун. - Львів: "Новий Світ - 2013", 2013. - 568 с.

18. Кудряшов В.П. Фінанси : Навч. посіб. / В.П. Кудряшов . - Херсон: Олді-плюс, 2012. -352 с.

19. Колтынюк Б.А. Рынок ценных бумаг: Учебн. / Б.А. Колтынюк . - [2-е изд.] - Спб.: Изд-во Михайлова В.А., 2010.-427 с.

20. Крисоватий АЛ. Податкова система: Навч. посіб. / АЛ. Крисоватий, О.М. Десятник. - Т.: Карт-бланш, 2011. - 331 с.

21. Кротюк В.Л. Національний банк - центр банківської системи України. Організаційно-правовий аналіз / В.Л. Кротюк - К.: Вид. дім "Ін Юре", 2012. - 248 с.

22. Крупка М.1. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України / М.І. Крупка. - Львів: вид. центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 20012. -608 с.

23. Леоненко П.М. Теорія фінансів: Навч. посіб./П.M. Леоненко, П.Л. Юхименко, A.A. Ільєнко [та ін.]; за загальною ред. О.Д. Василика. - К.: Центр навчальної літератури, 2013. -480 с.

24. Лондар СЛ. Моделі прийняття рішень з проблем вдосконалення податкової політики в умовах ринкової трансформації України: монографія / СЛ. Лондар. - Львів: Вид-во Львівського державного університету імені Івана Франка, 2013. - 257 с.

25. Мельник В.М. Оподаткування та податкове регулювання виробництва: Монографія / В.М. Мельник. - Одеса: Астропринт, 2011. - 124с.

26. Мороз A.M. Банківські операції: Підручник / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна; за ред.. А. М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2011. - 384 с.

27. Озеров И.Х. Основы финансовой науки / И.Х. Озеров - M.: Тип. Тов-ва Сытина, 2012. -364 c.

28. Опарін В.М. Фінанси: Загальна теорія: Навч. посіб. / В.М. Опарін. - [Вид. 2-ге, доп. і перероб.] - К.: КНЕУ, 2013. - 240 с.

29. Перов A.B. Налоги и налогообложение: Учеб. пособ. / A.B. Псров, A.B. Толкушкин. - М.: Юротт-М, 2013. - 555 с.

30. Примастка Л.О. Фінансові деривативи: аналітичні та облікові аспекта: Монографія / Л.О. Примостка. - К.: КНЕУ, 2013. - 263 с.

31. Чугунов І.Я., Лондар СЛ. Фінансово-бюджстні відносини: аналіз тенденцій розвитку в умовах трансформації економіки: монографія / І.Я. Чугунов, СЛ. Лондар. - Львів: Вид-во Львівського національного університету імені Івана Франка, 2012. -203 с.

32. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: підруч. / В.М. Шелудько . - К.: Знання, 2009. - 535 с.

33. Науменкова СВ. Інституційний розвиток фінансового сектора України / С.В. Науменкова, С.В. Міщенко // Фінанси України. - 2012. - № 7. - С. 53.

Размещено на Allbest.ru