Інвестиційна програма підприємства. Система бюджетування капіталу

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

1. Інвестиційна програма підприємства

2. Стратегічні міркування у процесі інвестування капіталу

Список літератури

1.Інвестиційна програма підприємства

Інвестиційна програма підприємства -- це сукупність реальних інвестиційних проектів підприємства, реалізованих у середньостроковому періоді.

Формування оптимальної інвестиційної програми можливе у випадку дотримання ряду умов, до яких належать:

1. Відбір проектів в інвестиційну програму повинен будуватися на системі декількох критеріїв. При цьому системи критеріїв повинні бути сформовані й використовуватися для різних видів інвестиційних проектів. Це дозволяє врахувати всю сукупність стратегічних інвестиційних цілей підприємства.

2. При формуванні інвестиційної програми обов'язково повинні бути враховані об'єктивні обмеження, до яких належать:

-- плановані обсяги інвестиційної діяльності відповідно до інвестиційної стратегії;

-- напрями й форми інвестиційної діяльності;

-- можливості формування власних інвестиційних ресурсів;

-- можливості залучення позикових інвестиційних ресурсів;

-- інвестиційний клімат держави й норми чинного законодавства;

-- об'єктивні передумови здійснення інвестування в регіоні й галузі економіки.

3. Інвестиційна програма повинна бути оптимізована за критеріями прибутковості, ризику й ліквідності.

Формування інвестиційної програми підприємства здійснюється за такими етапами:

1. Побудова системи критеріїв оцінки й відбору проектів в інвестиційну програму, що включає в себе основні і допоміжні нормативні показники.

2. Оцінка інвестиційних проектів з погляду сформованої системи критеріїв і ранжирування розглянутих інвестиційних проектів за основним й допоміжним критерієм.

3. Оцінка інвестиційних ресурсів підприємства, а також можливостей залучення й ефективності використання позикових і притягнутих коштів для інвестування.

4. Формування інвестиційної програми.

5. Оцінка сформованої інвестиційної програми з позиції прибутковості, ризику й ліквідності.

6. Реалізація інвестиційної програми.

Інвестиційна діяльність підприємства-- це об'єктивний процес, що має свою логіку і розвивається відповідно до властивих йому закономірностей, відіграє важливу роль у господарській діяльності підприємства, оскільки за своєю економічною природою інвестиції являють собою відмову від сьогочасного споживання заради одержання прибутків у майбутньому.

Тому інвестиційний процес починається з визначення інвестиційної стратегії підприємства, вибір якої залежить від:

-- стадії життєвого циклу підприємства;

-- стратегії розвитку в цілому;

-- стану зовнішнього і внутрішнього ринків інвестиційних ресурсів;

-- інвестиційної принадливості підприємства як об'єкта вкладення засобів. І якщо, на перший погляд, може здаватися, що здійснення інвестицій є справою самого підприємства, керівництво якого може самостійно приймати рішення щодо інвестування, то в цьому випадку необхідно, насамперед, навчитися оцінювати наслідки таких рішень, оскільки нездійснення інвестицій -- це теж свого роду стратегія.

Під інвестиційною стратегією слід розуміти весь комплекс довгострокових цілей і вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення.

Інвестиційна стратегія підприємства повинна бути орієнтована на довгострокові цілі і реалізовуватися в процесі поточної господарської діяльності за допомогою вибору відповідних інвестиційних проектів і програм.

Формування інвестиційної стратегії підприємства являє собою складний творчий процес, що ґрунтується на прогнозуванні окремих умов здійснення інвестиційної діяльності і кон'юнктури інвестиційного ринку як у цілому, так і в розрізі окремих його сегментів. Ця стратегія завжди формується у рамках загальної стратегії економічного розвитку, погоджується з нею за цілями, етапами та строками реалізації.

У якості довгострокових конкретизованих цілей підприємства на різних етапах можуть бути: досягнення визначених норми і маси прибутку, зростання масштабів шляхом збільшення торгового обороту і частки контрольованого ринку, виробництво нової продукції, зміна зношеного і застарілого обладнання для зниження витрат виробництва, захист навколишнього середовища тощо.

Обраною або, в ряді випадків, вимушеною стратегією може бути і нездійснення інвестицій. Але така ситуація буде скоріше нагадувати некерований човен, що пливе за течією. Прийняття підприємством рішень щодо інвестиційної діяльності спирається на проблему вибору альтернативних варіантів розвитку в конкурентному середовищі, властивому тій або іншій галузі під впливом різноманітного роду економічних, правових та інших чинників.

Основою інвестиційної політики організації і процедур вибору та реалізації пріоритетів повинна бути їх орієнтація на кінцеві соціально-економічні результати. У зв'язку з цим її несучою конструкцією повинна бути система цілей, критеріїв їх досягнення і правил прийняття рішень, яка пронизує всі рівні організаційної системи, етапи процедур і механізмів.

Проект як об'єкт оцінки характеризується набором різнорідних показників, що відображають його економічні, соціальні, технічні, екологічні та інші аспекти. Деякі з показників не є вимірними, дані часто носять характер прогнозу. Крім того, система критеріїв, як правило, являє собою складну ієрархічну структуру. Вказані обставини зумовлюють необхідність використання експертних методів для оцінки проектів.

Розробка ефективної процедури експертного оцінювання передбачає реалізацію загальних принципів організації експертизи з урахуванням специфіки об'єктів, що оцінюються, і задач прийняття управлінських рішень, в яких будуть використані експертні оцінки. Розглянемо вимоги до методів вибору інвестиційних проектів і реалізації інвестиційних пріоритетів підприємства. Насамперед - - це вимоги, пов'язані з переходом до прийнятих у всьому світі принципу і технології управління за результатами (з чіткою постановкою цілей, виділенням критеріїв, що вимірюють їх досягнення, що контролюються, оцінкою впливу на результати наслідків усіх рішень, що приймаються тощо), почавши з введення відсутніх поки обов'язкових форм документів, що дають можливість оцінити і проконтролювати результати проектів, до внеску в розв'язання соціально-економічних проблем. До них належать:

-- перехід до активної політики (не обмежуватися принципом "дайте ваші пропозиції", а активно "зверху" формулювати проблеми і вимоги до результатів, а також впливати на формування пропозицій до проектів);

- затвердження "правил гри" (підбір орієнтованих на кінцеві результати критеріїв, правил прийняття рішень, механізмів), що максимізують об'єктивність оцінок;

-- планування розподілу фінансових ресурсів між підрозділами, відділами, цехами і дочірніми підприємствами на базі аналізу ефективності витрат;

-- контроль результатів проектів і витрат на них з коректуванням побудованих механізмів (за необхідністю);

-- поетапне створення цілісної наскрізної системи, комплексу алгоритмів формування і реалізації інвестиційної політики підприємства.

Для реалізації цих і ряду інших вимог необхідно створити узгоджену, за всіма рівнями і тимчасовими етапами, методику формування інвестиційних пріоритетів підприємства, що являє собою конкретні правила прийняття рішень, які конструктивно реалізовуються на основі певної аналітичної і початкової інформації. Основою цього узгодження повинна бути оріентація на кінцеві результати і відповідні процедури оцінки впливу на ті чи інші варіанти рішень.

Слід відзначити, що не плани є головним результатом планування, а саме визначення цілей розвитку підприємства, перспектив його розвитку, шляхів їх досягнення і розподілу ресурсів між структурними підрозділами. Планові рішення, порядок дій, необхідна лінія поведінки, етапи досягнення цілей, методи, які потрібно використати, - все це і є комплексний план.

При інвестиційній бездіяльності прибутковість вкладених засобів з часом знижується внаслідок морального і фізичного старіння виробничого апарату, погіршення організації виробництва тощо.

Пасивне інвестування передбачає підтримку незмінного рівня розвитку підприємства, призводить до відставання від середнього, по галузі, рівня і буде мати в майбутньому ті ж наслідки.

Активна інвестиційна стратегія, що забезпечує зростання прибутковості до середньогалузевого рівня вкладень, припускає добір і реалізацію різного роду інноваційних проектів, активну поведінку на ринку.

Ефективна, або випереджаюча, стратегія пов'язана вже з інноваціями, що реалізують принципово нові технологічні рішення, які відрізняються і значним ступенем ризику таких вкладень.

Формування інвестиційної стратегії підприємства здійснюється при перетині взаємних інтересів як самого підприємства, так і його потенційного стратегічного інвестора. А інвестиція являє собою особливий товар, що обертається на ринку. Тому можливість її одержання в тому або іншому вигляді часто залежить від розуміння й урахування взаємних інтересів партнерів, від уміння бачити об'єкт інвестування з позицій стратегічного інвестора й оцінювати його інвестиційну привабливість.

Інвестиційна діяльність підприємства підпорядкована певній інвестиційній політиці, розробленій підприємством в складі його фінансової стратегії (для інституційних інвесторів -- інвестиційних компаній, інвестиційних фондів і т.п. - вона розробляється, як самостійна інвестиційна стратегія). Основною ціллю інвестиційної політики є забезпечення найефективніших шляхів розширення активів підприємства з позицій перспектив його розвитку і збільшення його ринкової вартості. З врахуванням цієї цілі зміст політики управління інвестиціями підприємства можна сформулювати наступним чином: інвестиційна політика представляє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка заключається у виборі і реалізації найефективніших шляхів розширення об'єму його активів для забезпечення основних напрямків його розвитку.

Інвестиційна програма підприємства передбачає:

1. Формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності із стратегією його економічного розвитку.

Розробка напрямків інвестиційної діяльності підприємства базується на стратегії його економічного розвитку в майбутньому періоді і покликана вирішувати наступні задачі:

- визначення співвідношення різних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду. Форми інвестування визначаються функціональною направленістю діяльності підприємства, його розмірами, стадією його життєвого циклу і рядом інших умов;

- визначення галузевої направленості інвестиційної діяльності. Ця задача вирішується для підприємств, що здійснюють багатогалузеву господарську діяльність;

- визначення регіональної направленості інвестиційної діяльності. Така задача вирішується підприємствами з регіональною диверсифікацією діяльності. Формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності із стратегією його економічного розвитку дозволяє визначити пріоритетні цілі і задачі цієї діяльності за окремими етапами майбутнього періоду.

2. Дослідження і врахування умов зовнішнього інвестиційного середовища і кон'юнктури інвестиційного ринку.

В процесі такого дослідження вивчаються правові умови інвестиційної діяльності в цілому і в розрізі окремих форм інвестиційної діяльності ("інвестиційний клімат"); аналізується поточна кон'юнктура інвестиційного ринку і фактори, що визначають її; прогнозується найближча кон'юнктура інвестиційного ринку в розрізі окремих його сегментів, пов'язаних з діяльністю підприємства.

3. Пошук окремих об'єктів інвестування і оцінка їх відповідності напрямкам інвестиційної діяльності підприємства.

В процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики вивчається поточна пропозиція на інвестиційному ринку, відбираються для вивчення окремі інвестиційні проекти і фінансові інструменти, що найповніше відповідають напрямкам інвестиційної діяльності підприємства для оновлення складу діючих її видів; проводиться детальна експертиза відібраних об'єктів інвестування.

4. Забезпечення високої ефективності інвестицій.

Відібрані на попередньому етапі об'єкти інвестування аналізуються з позиції їх економічної ефективності. При цьому для кожного об'єкту інвестування використовується конкретна методика оцінки ефективності. За результатами оцінки проводиться ранжирування окремих інвестиційних проектів і фінансових інструментів інвестування за критерієм їх ефективності (дохідності). При інших рівних умовах відбираються для реалізації ті об'єкти інвестування, які забезпечують найбільшу ефективність.

5. Забезпечення мінімізації фінансових ризиків, пов'язаних з інвестиційною діяльністю.

В процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики повинні бути в першу чергу оцінені ризики, властиві кожному конкретному об'єкту інвестування. За результатами оцінки проводиться ранжирування окремих об'єктів інвестування по рівню їх ризиків і відбираються для реалізації ті з них, які при інших рівних умовах забезпечують мінімізацію інвестиційних ризиків.

Поряд з ризиками окремих об'єктів інвестування оцінюються фінансові ризики, пов'язані з інвестиційною діяльністю в цілому. Ця діяльність пов'язана з відволіканням фінансових засобів у великих розмірах і, як правило, на тривалий період, що може призвести до зниження рівня платоспроможності підприємства по поточних господарських операціях. Крім того, фінансування окремих інвестиційних проектів здійснюється часто за рахунок значного залучення позичкового капіталу, що може призвести до зниження рівня фінансової стійкості підприємства в довгостроковому періоді. Тому в процесі формування інвестиційної політики слід завчасно прогнозувати, як вплинуть фінансові ризики, пов'язані з інвестиційною діяльністю, на дохідність, платоспроможність і фінансову стійкість підприємства.

6. Забезпечення ліквідності інвестицій.

Здійснюючи інвестиційну діяльність слід передбачати, що в силу суттєвих змін зовнішнього середовища, кон'юнктури інвестиційного ринку або стратегії розвитку підприємства в майбутньому періоді по окремих об'єктах інвестування може різко знизитися очікувана дохідність, підвищитися рівень ризиків, знизитися значення інших показників їх інвестиційної привабливості для підприємства. Це буде вимагати прийняття рішення про своєчасний вихід з окремих інвестиційних програм і реінвестування капіталу. З цією ціллю по кожному об'єкту інвестування повинен бути оцінений ступінь його майбутньої ліквідності. За результатами оцінки проводиться ранжирування окремих інвестиційних проектів і фінансових інструментів інвестування по критерію їх ліквідності. При інших рівних умовах відбираються для реалізації ті з них, які мають найбільшу ліквідність.

7.Визначення необхідного об'єму інвестиційних ресурсів і оптимізація структури їх джерел.

Всі напрямки і форми інвестиційної діяльності підприємства здійснюються за рахунок інвестиційних ресурсів, що формуються ним. Інвестиційні ресурси представляють собою всі види грошових і інших активів, що залучаються для здійснення вкладів в об'єкти інвестування. В процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики підприємства прогнозується загальна потреба в інвестиційних ресурсах, необхідних для здійснення інвестиційної діяльності в передбачуваних об'ємах; визначається можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних фінансових джерел; виходячи з ситуації на грошовому ринку визначається доцільність залучення для інвестиційної діяльності позичкового капіталу. В процесі оптимізації структури джерел інвестиційних ресурсів забезпечується раціональне співвідношення власних і залучених фінансових засобів, а також диверсифікація залучених джерел фінансування інвестицій по окремих кредиторах потоках майбутніх платежів з ціллю попередження зниження фінансової стійкості і платоспроможності підприємства в майбутньому періоді.

8. Формування і оцінка інвестиційного портфелю підприємства.

З врахуванням можливого залучення об'єму інвестиційних ресурсів, а також оцінки інвестиційних якостей окремих об'єктів інвестування проводиться формування сукупного інвестиційного портфелю підприємства. При формуванні інвестиційного портфелю слід врахувати, що високий рівень дохідності окремих і об'єктів інвестування рідко супроводжується мінімальним рівнем їх інвестиційних ризиків і високим ступенем ліквідності. Тому в процесі формування інвестиційного портфелю визначаються принципи його і формування з врахуванням фінансового менталітету керівництва, а потім кожен об'єкт інвестування, який відбирається в нього, оптимізується по співвідношенню рівня дохідності, інвестиційного і ризику і ліквідності. На заключному етапі формування інвестиційного портфелю проводиться його оцінка і оптимізація по перерахованих критеріях в цілому. Сформований інвестиційний портфель розглядається як сукупність інвестиційних програм, що реалізуються в майбутньому періоді.

9. Забезпечення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм.

Намічені до реалізації інвестиційні програми повинні бути виконані якнайшвидше виходячи з наступних міркувань: перш за все, високі темпи реалізації кожної інвестиційної програми сприяють прискоренню економічного розвитку підприємства в цілому; крім того, чим швидше реалізується інвестиційна програма, тим швидше починає формуватися додатковий грошовий потік у вигляді прибутку і амортизаційних відрахувань; прискорення реалізації інвестиційних програм скорочує терміни використання позичкового капіталу; нарешті, швидка реалізація інвестиційних програм сприяє зниженню інвестиційних ризиків, пов'язаних з несприятливою зміною кон'юнктури інвестиційного ринку, погіршенням інвестиційного клімату в цілому.

В процесі формування інвестиційної політики підприємства, як правило, виділяють три основні напрямки:

1) реальні інвестиції;

2) фінансові інвестиції;

3) інноваційні інвестиції.

Реальні інвестиції (Real investments) є в даний час основним напрямком інвестиційної діяльності підприємства. Вони представляють собою вкладення засобів в реальні матеріальні активи, в основному в оновлення основних фондів підприємства.

Фінансові інвестиції (Financial investments) представляють собою вкладення засобів підприємства на термін більше одного року в різні грошові і фондові інструменти інвестування, серед яких найбільш значну долю займають вкладення засобів у цінні папери.

Інноваційні інвестиції (Innovative investments) представляють собою вкладення засобів в нематеріальні активи, що забезпечують впровадження сучасних наукових досягнень в практику діяльності підприємства.

Специфіка різних форм інвестиції визначає особливості управління ними, які вимагають спеціального розгляду.

При розробці схеми фінансування інвестиційного проекту розглядаються, зазвичай, п'ять основних її варіантів:

1. Повне самофінансування передбачає фінансування інвестиційного проекту виключно за рахунок власних фінансових ресурсів, сформованих з внутрішніх джерел. Цей метод фінансування використовується, в основному, для реалізації невеликих реальних інвестиційних проектів.

2. Акціонування як метод фінансування використовується, зазвичай, для реалізації великомасштабних реальних інвестиційних проектів при галузевій або регіональній диверсифікації інвестиційної діяльності.

8. Кредитне фінансування застосовується, як правило, для реалізації невеликих короткострокових інвестиційних проектів з високою нормою рентабельності інвестицій. Ця схема фінансування застосовується в окремих випадках і для реалізації се-редньострокових інвестиційних проектів за умови, що рівень рентабельності згідно з ними істотно перевищує ставку відсотка за довгостроковим фінансовим кредитом.

4. Лізинг або селенг використовуються при недостатності власних фінансових коштів або при високій вартості фінансового кредиту для реалізації інвестиційних проектів, пов'язаних з модернізацією або реконструкцією підприємства (особливо інвестиційних проектів з високим ступенем змінності технологій).

б. Змішане (пайове) фінансування базується на різних комбінаціях перелічених вище схем і може бути використано для реалізації всіх видів інвестиційних проектів за всіма формами реального інвестування.

З урахуванням перерахованих схем фінансування окремих інвестиційних проектів визначаються пропорції в структурі джерел інвестиційних ресурсів.

2. Стратегічні міркування у процесі інвестування капіталу

Система бюджетування капіталу не повинна розглядати інвестиційні проекти в ізоляції, тобто приймати лише ті, які пропонують позитивне значення чистої теперішньої вартості, і відкидати всі інші. Вона є цілісною частиною процесу корпоративного планування фірми і має, таким чином, бути узгодженою з цілями і стратегіями підприємницької діяльності. Процес інвестування, або процес перерозподілу ресурсів, до якого він інколи зводиться, є саме тим основним методом, за допомогою якого втілюється стратегія. Хол наводить висловлювання одного з провідних фахівців з планування: «Розміщення ресурсів по різних інвестиційних проектах без солідної концепції як на рівні окремих підрозділів, так і корпорації загалом, дуже нагадує гру у дартс у темній кімнаті». Привабливість інвестиційних пропозицій, що надходять з різних секторів ділового портфеля фірми, залежить не тільки від норми дохідності, що пропонується, але також від стратегічної важливості сектора. Як приклад можна розглянути підхід Бостонської консалтингової групи (Boston Consulting Group), який характеризує підприємницький портфель за такими параметрами, як відносна частка ринку і рівень зростання(так звана матриця БКГ, як це показано на рис. 2.1).

Представлена матриця «два-на-два» визначає чотири види товарного ринку, на яких має змогу діяти фірма: «зірки» (висока частка ринку, високі темпи його зростання), «грошові корови» (висока частка ринку, низький ринковий ріст), «знаки запитання» (низька частка ринку, високий ринковий ріст) та «собаки» (низька частка ринку та низькі темпи ринкового росту). Нормальний розвиток продукту у часі показаний на рис. 2.1. Починається він з потенційно успішного продукту і рухається проти годинникової стрілки, щоб насамкінець бути відторгненим (знятим). Спираючись на цей стратегічний аналіз бізнесового портфеля фірми, пропонується модель розподілу ресурсів, наведена на рис. 2.2. Тут показано, як такий аналіз допомагає розробити стратегію розміщення ресурсів. Діяльність, що пропонує високі темпи зростання і можливість домінування на ринку, є основним напрямом інвестування («зірки» та «знаки запитання»).

Рис. 2.1. Прогрес продукту у часі

Рис. 2.2. Інвестиційна стратегія

У разі досягнення такого домінування темпи зростання починають уповільнюватися, і інвестиції спрямовуються лише на підтримання частки ринку. «Грошові корови» стають генераторами для інших ділянок росту. Напрями діяльності, на яких не вдалося досягти якої-небудь значущої частки ринку протягом їх фази зростання («собаки») стають кандидатами на відторгнення і повинні оцінюватися відповідним чином. Будь-які генеровані кошти мають вкладатися у сектори з високим рівнем росту.

Наведений вище метод є одним з багатьох, якими можуть скористатися фірми у визначенні впливу стратегії на розподіл ресурсів. Розробивши інвестиційну стратегію фірми, можна потім оцінювати окремі проекти на предмет того, чи збігаються вони з довгостроковим стратегічним планом фірми. З цього стає зрозумілим, що оцінка проектів у разі нестачі капіталу або ранжування проектів відбувається не тільки відповідно до їх норми дохідності. Багато компаній відкидають проекти з високою нормою дохідності, оскільки вони перебувають поза сферою стратегічних інтересів фірми.

Бюджет капіталу має бути тісно пов'язаним з корпоративною стратегією, і, таким чином, кожний проект робить свій внесок у реалізацію певних елементів цієї стратегії.

Пропозиції по відсіву.

Неможливо і небажано здійснювати повномасштабну оцінку інвестиційних можливостей, поки вони чітко не визначені. Процес відсіву є важливим інструментом вибору тих проектів, які за тими або іншими параметрами не варті подальших інвестиційних досліджень. На фазі відсіву звертають увагу на таке:

Чи збігається інвестиційна можливість з інвестиційною стратегією? Чи потрапляє вона у сектор діяльності, призначеної для зростання, підтримки, відторгнення?

Чи достатньо ресурсів для реалізації проекту (досвід, кошти, інше)?

Чи здійснювана ця ідея технічно?

Чи є якісь свідчення на користь того, що цей проект може забезпечити очікувану дохідність?

Чи прийнятний рівень ризику проекту?

З огляду на те, що якість інформації, яка використовується у разі відсіву, є в цілому низькою, немає сенсу використовувати на цьому етапі складний фінансовий аналіз. І, відповідно, простий метод розрахунку окупності часто застосовується на цій стадії тому, що він дає змогу виконати приблизну оцінку прибутковості і рівня ризику проекту.

Конкретизація.

Інвестиційна пропозиція є невизначеною і безформною до тих пір, поки її чітко не визначено. На стадії конкретизації у процесі інвестиційного аналізу детальна специфікація інвестиційної пропозиції виконується з використанням підбірки інформаційних матеріалів, що описують її технічні та економічні характеристики. Для кожної пропозиції розробляється певна кількість альтернативних варіантів, які повинні бути деталізовані та оцінені з метою створення проекту, який має найпривабливіші фінансові показники. Навіть на цій ранній стадії виникає потреба в розподілі відповідальності. Вже сама по собі діяльність по збиранню інформації потребує спілкування з керівництвом, яке може або підтримати проект, або ж докласти певних зусиль для недопущення його реалізації. Було визначено, що обов'язки і відповідальність стосовно реалізації проекту розподіляються і перерозподіляються до тих пір, поки не виникне ситуація, яка призведе до неминучої реалізації проекту. Обсяг інформації, що збирається для оцінки інвестиційної пропозиції, значною мірою визначається інформацією, потрібною для отримання бажаного рішення, легкістю її опрацювання, а також тим, до якої міри особа, що висунула цей проект, нестиме відповідальність за подальшу діяльність, яка ґрунтуватиметься саме на цій інформації.

Класифікація інвестицій.

Необхідна інформація і метод аналізу змінюються залежно від природи проекту. Існує така усталена класифікація інвестиційних пропозицій:

заміщення;

скорочення витрат;

розширення або покращення;

нові продукти;

стратегія;

статутна діяльність і благодійність.

Пропозиції по заміщенню зумовлені перш за все потребою замінити активи, які вже майже виробилися або потребують надзвичайно високих витрат на підтримання їх у робочому стані. Від заміщення очікується мале покращення або його не очікується зовсім. Але ці витрати є необхідними для підтримання відповідного рівня виробничих потужностей або якості послуг. Аналіз фахівців-інженерів відіграє найбільшу роль при експертизі цих пропозицій.

Скорочення витрат. Пропозиція по скороченню витрат має на меті їх економію шляхом використання додаткового обладнання або модифікації вже існуючого. Начальники виробничих підрозділів і спеціалісти повинні регулярно переглядати виробничі операції з метою виявлення інвестиційних можливостей, які можуть призвести до скорочення витрат.

Пропозиції по розширенню і покращенню мають відношення до вже існуючих продуктів і спрямовані на збільшення обсягів виробництва, поліпшення сервісних і дистриб'ютерських можливостей; підвищення якості продукту або для підтримки чи зміцнення конкурентної позиції фірми.

Пропозиції щодо нових продуктів мають відношення до всіх капітальних витрат, що стосуються нових продуктів.

Стратегічні пропозиції генеруються на вищому управлінському рівні і включають витрати у нових сферах або у тих, де вигоди будуть отримані поза інвестиційним проектом як таким. Проект може пропонувати негативну чисту теперішню вартість, але у ширшому смислі створювати багатство. Продемонструємо це на таких трьох прикладах:

Диверсифікація проектів може спричинити ефект переходу компанії до менш ризикової категорії (тут мається на увазі важливість специфічного ризику, як у випадку з компанією, що контролюється однією сім'єю).

Патент може бути придбаний не для застосування на фірмі, а для того, щоб запобігти його використанню конкурентами.

У разі, коли важко отримати таку інформацію, як, наприклад, відомості про іноземні ринки, має сенс побудувати невелике, хоча й збиткове підприємство, що дасть фірмі змогу отримати реальну інформацію і бути готовою почати реалізовувати головний інвестиційний проект у найслушніший момент.

Статутна діяльність і благодійність зазвичай не дають фінансових надходжень, хоча й можуть принести фірмі користь іншим чином. Але головним при цьому є мінімізація витрат для досягнення певних цілей.

Кожна пропозиція повинна бути ранжована у кожній категорії за такими ознаками, як вплив на прибуток, ступінь її терміновості, а також, чи може вона бути відкладена або перенесена.

Критичні пропозиції -- це капітальні проекти, які повинні бути реалізовані у поточному році для того, щоб запобігти якихось надзвичайних ситуацій або відвернути значні грошові втрати.

Бажані пропозиції -- високоприбуткові проекти або проекти, які є надзвичайно важливими для фірми.

Необхідні пропозиції -- схожі на критичні пропозиції, за винятком того, що за часом проекти триваліші. Це означає, що вони можуть бути відкладені на один або кілька років до тих пір, поки не знайдуться необхідні кошти.

Список літератури

Шарп У., Александр Г., Бейли Дж. Инвестиции. / Пер. с англ. -- М.: ИНФРА-М, 1997. -- С. 207--219, 251--254.

Бирман Г., Шмидт С. Экономический анализ инвестиционных проектов. / Пер. с англ. под ред. Л. П. Белых. -- М.: Банки и биржы. ЮНИТИ, 1997. -- С. 25--49. інвестиційний програма капітал витрата

Брігхем Є. Основи фінансового менеджменту. / Пер. з англ. -- К.: «Молодь», 1997. -- С. 251--297.

Вітлінський В. В., Наконечний С. І. Ризик у менеджменті. -- К.: ТОВ «Борисфен-М», 1996. -- С. 261--269.

Золотогоров В. Г. Инвестиционное проектирование: Учебное пособие. -- Мн.: ИП «Экоперспектива», 1998. -- С. 128--142.

Нікбахт Є., Гроппеллі А. Фінанси. / Пер. з англ. -- К «Вік», «Глобус», -- 1992. -- С. 38--58.

Размещено на Allbest.ru