Основи бюджетного планування

Виділяють такі форми фінансування:

1)фінансування господарських суб'єктів;

2) кошторисно-бюджетне фінансування.;

3)бюджетні позики підприємствам;

4)міжбюджетні трансферти.

Витрати господарських суб'єктів фінансуються головним чином за рахунок власних коштів. Це дозволяє поставити виробничий і соціальний розвиток підприємств у пряму залежність від результатів їхньої діяльності, від зароблених трудовим колективом коштів. Бюджетне фінансування госпрозрахункових підприємств і організацій, як правило, виключене і зберігається тільки для реалізації найбільш великих проектів і програм. Разом з тим ще зберігається значна кількість збиткових підприємств (близько 70 тис.) Ліквідація збитковості - найважливіше завдання, що повинно бути вирішене найближчим часом. Підставою для фінансування державних витрат госпрозрахункових підприємств і організацій є фінансовий план.

Кошторисно-бюджетне фінансування - надання державою коштів на утримання установ, що знаходяться на бюджетному фінансуванні, яке здійснюється на підставі кошторисів. За рахунок цього виду фінансування утримуються установи освіти, охорони здоров'я, культури, служби безпеки, МВС, органи законодавчої і виконавчої влади, правоохоронні органи.

Згідно з Бюджетним кодексом виділяють наступні види міжбюджетних трансфертів:

1) дотацію вирівнювання;

2) субвенцію;

3) кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

4) інші дотації.

Дотація вирівнювання - міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує;

Коефіцієнт вирівнювання - коефіцієнт, що застосовується при розрахунку обсягу дотації вирівнювання та коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, з метою зміцнення доходної бази бюджетів місцевого самоврядування.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості - гарантований державою в межах наявних бюджетних ресурсів рівень фінансового забезпечення повноважень місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів місцевого самоврядування, що використовується для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів.

Субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

4.2 Джерела фінансування видатків бюджетних установ

Видатки бюджету - це економічні відносини, що виникають у зв'язку з розподілом централізованих грошових фондів та їх використанням за призначенням. Напрямки бюджетних видатків, їх структура обумовлені такими чинниками:

функціями держави, їх природою;

функціями органів місцевого самоврядування;

рівнем соціально-економічного розвитку як окремих регіонів, так і країни в цілому;

адміністративно-територіальним устроєм держави;

державним устроєм;

формами надання бюджетних коштів.

Поєднання наведених вище факторів створює відповідну систему видатків Державного та місцевих бюджетів. Перехід до розбудови бюджетної системи за умови розвитку ринкових відносин у суспільстві вимагає внесення змін до напрямків руху коштів бюджетної системи.

За рахунок Державного бюджету фінансуються видатки на:

розвиток виробництва (відповідно до державних програм розвитку окремих галузей господарства);

утримання державного апарату;

утримання армії, органів державної безпеки та правопорядку;

забезпечення невиробничої сфери (освіта, наука, охорона здоров'я, соціальне забезпечення);

здійснення державних програм підвищення життєвого рівня населення та соціального захисту.

Крім основних напрямів використання бюджетних ресурсів існує потреба у використанні коштів Державного бюджету:

пов'язана з фінансуванням та кредитуванням місцевих органів влади, тобто офіційні міжбюджетні трансферти;

пов'язана із формуванням резервів - резервний фонд Кабінету Міністрів України (в розмірі 1% обсягу видатків загального фонду Державного бюджету);

¦ для забезпечення можливості покриття тимчасових розривів касових надходжень при виконанні Державного бюджету, тобто оборотна касова готівка (в розмірі 1% обсягу видатків загального фонду Державного бюджету).

Видатки місцевих бюджетів можлна згрупувати за такими цілями:

фінансування закладів та установ культури, освіти, охорони здоров'я, соціального захисту;

утримання органів влади та місцевого самоврядування;

фінансування підприємств житлово-комунального господарства та заходів з благоустрою поселень.

У місцевих бюджетах також створюються резервні фонди й фонди оборотної касової готівки (в розмірі 1% обсягу видатків загального фонду місцевого бюджету).

Залежно від впливу на процес розширеного відтворення видатки можуть бути поточними й капітальними. Вони бувають відплатними (тобто здійсненними в обмін на товар чи послугу) та невідплатними (односторонніми).

Поточні видатки пов'язані з наданням бюджетних коштів юридичним особам на їх утримання та покриття поточних потреб. Ці видатки включають витрати на державне споживання (утримання економічної та соціальної інфраструктури, державних підприємств, закупівлю товарів та послуг цивільного та військового характеру, поточні витрати бюджетних установ), поточні субсидії нижчестоящим органом влади, державним підприємствам, виплати відсотків за державними й місцевими позиками.

Капітальні видатки являють собою грошові витрати, пов'язані з вкладеннями в основний капітал виробничого й невиробничого призначення та приріст запасів. Вони включають капіталовкладення за рахунок бюджету в різноманітні галузі виробництва, інвестиційні субвенції, довгострокові бюджетні кредити державним та приватним підприємствам, місцевим органам влади.

Видатки бюджету можлна охарактеризувати за якісною і кількісною ознаками. Якісна ознака видатків відбиває їх суспільне призначення, а кількісна - загальний обсяг видатків. За наявності широкого спектра якісних ознак відповідних суспільних потреб їх кількісна характеристика може бути недостатньою для повного задоволення відповідних потреб держави. Таке становище призводить до недофінансування видатків, які затверджуються на відповідний бюджетний період, виникнення дефіциту бюджету, зростання державного боргу.

Механізм бюджетного фінансування тісно пов'язаний з доходами бюджету, що полягає в їх кількісній відповідності - при максимальній мобілізації доходної бази бюджету є можливість профінансувати своєчасно і в повній мірі загальний обсяг бюджетних видатків.

4.3 Визначення обсягів фінансування (витрат)

Обсяг витрат за кошторисами розраховують самі установи й організації. При цьому за основу беруть показники економічного та соціального розвитку, виходячи з мережі та контингентів цих установ: по школах -- кількість учнів, по вузах -- кількість студентів. по лікарнях -- кількість ліжок. У прогнозі економічного і соціального розвитку мережа та контингенти затверджуються на кінець планового року, а по середніх та вищих навчальних закладах передбачаються показники прийому та випуску учнів і студентів.

При визначенні обсягу витрат за кошторисами використовують середньорічні показники. Їх розраховують самі установи, виходячи з даних на початок планового року і середньорічного приросту (зниження). Показники на початок планового року визначають за даними на останню звітну дату з урахуванням їхніх змін у період, що залишився до кінця року. Середньорічний приріст (зниження) розраховують за формулою

Rс = K + KпМ1 - KкМ2

де КnКk - мережа чи контингент бюджетного закладу на початок і кінець року, чол;

М1 М2 -- кількість місяців функціонування цих контингентів.

Для навчальних закладів і установ, у яких господарський рік не збігається з бюджетним, розрахунок середньорічного контингенту здійснюється так:

Rс = KпМ1 - KкМ2

Наприклад, якщо кількість учнів у сільській школі на 1 січня планового року становить 800, а на 1 вересня 840, то середньорічний контингент учнів дорівнює:

800х8 + 840х4 = 813 чол.

Крім планових, установи й організації розраховують ряд показників, не передбачених планом. Це кількість педагогічних ставок, ліжко-днів, дитино-днів тощо.

Практика засвідчує, що кошторисний порядок планування і фінансування установ та організацій потребує вдосконалення. Це зумовлено насамперед тим, що розширилися джерела фінансування і частка бюджету в ньому знижується.

Всі установи соціальної сфери на всіх рівнях управління мають складати фінансовий баланс за формою балансу доходів і витрат. Основою для його складання мають бути показники економічного та соціального розвитку установ і системи в цілому. У методичному плані за основу має бути взято підхід, за яким усі види діяльності установ і міністерств слід розглядати при плануванні в тісному зв'язку з метою повного обліку всіх джерел фінансування та збалансованого забезпечення фінансовими ресурсами всіх видів діяльності.

Це сприятиме підвищенню ефективності та якості їхньої роботи, концентрації зусиль на вирішенні ключових проблем розвитку, підвищенні науково-практичного рівня їхньої діяльності. У зв'язку з цим доцільно у складі показників розвитку організацій та установ соціальної сфери розробляти фінансовий план, що складається з п'яти розділів:

1. Джерела формування та надходження коштів.

2. Приріст активів установи, організації.

3. Повернення залучених коштів.

4. Витрати за категоріями видатків.

5. Витрати, пов'язані з внесенням обов'язкових платежів до

бюджету та державних цільових фондів.

Форма фінансового плану наведені в табл. 1.

Таблиця 1. - Фінансовий план бюджетної установи

Показники	Код рядка	Плановий рік, усього	У тому числі за кварталами
			І	II	III	IV
1	2	3	4	5	6	7
І. Джерела формування та надходження коштів
Доходи від господарської діяльності
Доходи від надання послуг
Надходження коштів за виконані науково-дослідні роботи
Надходження коштів в порядку благодійної, спонсорської допомоги
Довгострокові кредити банків
Короткострокові кредити банків
Суми авансів, одержаних за виконання робіт, послуг
Товари, роботи, послуги, отримані на умовах відстрочки платежу
Цільове фінансування і цільові надходження, усього
У тому числі:
Асигнування з бюджету (розшифрувати)
Інші трансферти з бюджету (розшифрувати)
Кошти спеціальних цільових фондів (розшифрувати)
Інші джерела (розшифрувати)
II. Приріст активів установи, організації
Капітальні інвестиції, усього
У тому числі:
Капітальне будівництво
Придбання основних засобів
Придбання інших необоротних активів
Придбання нематеріальних активів
Модернізація, модифікація (добудова, дообладнання, реконструкція) основних засобів
Приріст оборотних активів організації, установи
Інші витрати (розшифрувати)
III. Повернення залучених коштів
Всього
У тому числі:
Довгострокові кредити банків
Короткострокові кредити банків
Повернення позик, кредитів та інших коштів, отриманих на поворотній основі з бюджету
Відшкодування витрат бюджету, пов'язаних з виконанням гарантійних зобов'язань
IV. Витрати за категоріями видатків
Оплата праці працівників бюджетних установ
Нарахування на заробітну плату, придбання предметів постачання, матеріалів і послуг
Видатки на відрядження
Оплата послуг з утримання бюджетних установ
Витрати на оплату комунальних послуг та енергоносіїв
Дослідження і розробки, державні програми
V. Витрати, пов'язані з внесенням обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів
Сплата поточних податків та обов'язкових платежів до бюджету
Внески до державних цільових фондів
Інші обов'язкові платежі (розшифрувати)

Фінансові плани соціальної сфери мають стати важливою ланкою фінансового планування в державі, сприяти повному задоволенню потреб соціального розвитку у фінансових ресурсах.

Запитання і завдання для самостійної роботи

1. Які особливості організації фінансової діяльності соціально-культурних закладів?

2. Дайте характеристику кошторису бюджетної установи.

3. Як визначаються обсяги фінансування бюджетних установ?

Сформулюйте визначення основних понять: бюджетні призначення; бюджетні асигнування; бюджетні зобов'язання; планування обсягів фінансування; кошторис бюджетних установ.

Тема 5. Планування витрат на утримання бюджетних установ

5.1 Кошторис бюджетної установи

Кошторис бюджетних установ є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік, відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис має дві складові:

загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій;

спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.

План асигнувань є невід'ємною частиною кошторису і затверджується разом з цим кошторисом.

План асигнувань із загального фонду бюджету - це помісячний розподіл асигнувань, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов'язань протягом року.

Бюджетні асигнування - повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.

У бюджетному плануванні розрізняють такі види кошторисів:

індивідуальні кошториси доходів та видатків бюджетної установи;

загальні кошториси доходів та видатків;

зведені кошториси доходів та видатків.

Установа для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси і плани асигнувань за кожною виконуваною нею бюджетною програмою (функцією).

Зведені кошториси і зведені плани асигнувань - це зведення показників індивідуальних кошторисів і планів асигнувань розпорядників коштів бюджету нижчого рівня, що складаються головним розпорядником для подання Мінфіну, місцевим фінансовим органа.

Загальні кошториси складаються за однотипними малими установами (наприклад, за клубами, фельдшерсько-акушерськими пунктами, дитячими садками, школами) з невеликим обсягом фінансування або за однотипними великими установами, обслуговування яких здійснюється централізовано. Установам можуть виділятись бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів і планів асигнувань. Установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, що встановлені затвердженими кошторисами і планами асигнувань.

5.2 Порядок складання проектів кошторисів бюджетними установами

Відомості про граничні обсяги видатків загального фонду проекту відповідного бюджету на наступний рік є підставою для складання проектів кошторисів І доводяться до головних розпорядників Мінфіном України, місцевими фінансовими органами.

Для забезпечення правильного і своєчасного складання проектів кошторисів головні розпорядники:

встановлюють для розпорядників нижчого рівня граничні обсяги видатків із загального фонду бюджету, термін подання проектів кошторисів і дають вказівки щодо їх складання;

розробляють і повідомляють розпорядникам нижчого рівня інші показники, яких вони повинні додержуватись відповідно до законодавства і які необхідні для правильного визначення видатків у проектах кошторисів;

забезпечують складання проектів кошторисів на бюджетні програми (функції), що виконуються безпосередньо головними розпорядниками.

Головні розпорядники з метою складання проектів зведених кошторисів розглядають показники проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня щодо:

законності й правильності розрахунків;

доцільності запланованих видатків;

правильності їх розподілу за економічною класифікацією;

повноти надходження доходів;

додержання діючих ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів та ін.

На основі проектів зведених кошторисів головні розпорядники формують бюджетні запити, які подаються Мінфіну, іншим фінансовим органам для включення до проектів відповідних бюджетів.

Проекти кошторисів складаються усіма установами на наступний бюджетний рік. У дохідній частині проектів кошторисів зазначаються планові обсяги надходжень, які передбачається спрямувати на покриття видатків установи із загального та спеціального фондів проектів відповідних бюджетів. У процесі складання та затвердження проектів кошторисів залишки коштів за спеціальним фондом кошторисів не плануються.

Під час визначення обсягів видатків розпорядників нижчого рівня, головні розпорядники повинні враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників; її контингентів, які встановлюються для установ (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності реалізації окремих програм і накреслених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді.

Обов'язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установ. Під час визначення видатків у проектах кошторисів установи повинен забезпечуватись строгий режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатись тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатись лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості.

Показники видатків, що включаються до проекту кошторису повинні бути обґрунтовані відповідними розрахунками за кожним кодом економічної класифікації.

Після затвердження Державного та місцевих бюджетів проекти зведених кошторисів приводять у відповідність з показниками цих бюджетів.

5.3 Порядок розгляду і затвердження кошторисів

Стаття 51 Бюджетного кодексу України визначає затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів як одну із стадій виконання бюджетів за видатками. Порядок розгляду та затвердження кошторисів визначено постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228.

З метою коригування проектів кошторисів відповідні фінансові органи доводять до головних розпорядників лімітні довідки про бюджетні асигнування у тижневий термін після затвердження відповідного бюджету.

Лімітна довідка про бюджетні асигнування - це документ, який містить затверджені або встановлені бюджетні призначення та їх помісячний розподіл, а також інші показники, що згідно із законодавством повинні бути визначені на основі нормативів. Показники лімітної довідки доводяться до відома головних розпорядників, розпорядників нижчого рівня для уточнення проектів кошторисів і складання проектів планів асигнувань.

Розпорядники нижчого рівня уточнюють проекти кошторисів, складають проекти планів асигнувань і подають ці документи головним розпорядникам для уточнення показників проектів зведених кошторисів і складання проектів зведених планів асигнувань.

Розпорядники свої витрати приводять у відповідність з бюджетними асигнуваннями та іншими показниками, що доведені лімітними довідками. Для цього чисельність працівників установи, що пропонується до затвердження за штатним розписом, має бути приведена у відповідність з визначеним фондом оплати праці, а інші витрати - у відповідність з іншими встановленими асигнуваннями таким чином, щоб забезпечити виконання покладених на установу функцій. Форма штатного розпису установи встановлюється окремо для кожної галузі.

Головні розпорядники під час розгляду проектів кошторисів і планів асигнувань зобов'язані:

забезпечити строге виконання вимог законодавства, а також вказівок щодо складання кошторисів на наступний рік;

додержуватись режиму економії, не допускати включення до кошторисів асигнувань, не обумовлених потребою;

забезпечити в проектах кошторисів і планів асигнувань додержання доведених у лімітних довідках річних обсягів асигнувань та їх помісячного розподілу з урахуванням термінів проведення окремих заходів і можливості здійснення відповідних видатків протягом року;

не допускати прийняття в кошторисах сум, не підтверджених розрахунками та економічними обґрунтуваннями.

Уточнені проекти зведених кошторисів та проекти зведених планів асигнувань у двотижневий термін після одержання лімітних довідок подаються розпорядниками фінансовим органам для складання і затвердження річного розпису асигнувань відповідних бюджетів та помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних бюджетів.

Мінфін надсилає для реєстрації, обліку та виконання затверджений річний розпис асигнувань Державного бюджету та помісячний розпис асигнувань загального фонду Державного бюджету Державному казначейству, яке протягом трьох робочих днів від дня затвердження доводить до головних розпорядників витяги із зазначених документів, які є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань усіма розпорядниками та планів використання бюджетних коштів одержувачами.

Кошториси, плани асигнувань повинні бути затверджені протягом ЗО календарних днів з дня затвердження розпису бюджету.

Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи затверджуються керівником відповідної вищестоящої установи.

Плани використання бюджетних коштів одержувачами затверджують їхні керівники за погодженням з розпорядниками, через яких вони одержують бюджетні кошти.

Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи установ, які не мають вищої установи (центральні районні, центральні міські лікарні тощо), затверджують райдержадміністрації або виконавчі органи відповідних місцевих рад.

Процедуру затвердження документів, що застосовується у процесі виконання бюджету, схематично зображено на рис. 3.

Кошториси і плани асигнувань, передбачені на проведення централізованих заходів, затверджують окремо на кожний захід керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, держадміністрацій і виконавчих органів місцевих рад, які запланували ці заходи.



Рис. 1.- Порядок затвердження документів, що застосовуються у процесі виконання бюджету: 1 - надання річного розпису призначень державного бюджету та розпису асигнувань загального фонду; 2 - надання витягів з річного розпису призначень і розпису асигнувань; 3 - подання розподілу показників зведених кошторисів і розподілу показників зведених планів асигнувань у розрізі розпорядників коштів нижчого рівня за територіями; 4 - формування річного розпису призначень державного бюджету та щомісячного розпису асигнувань загального фонду за територіями в розрізі розпорядників коштів нижчого рівня; 5 - надання витягів з річного розпису призначень і щомісячного розпису асигнувань; 6 - подання затверджених кошторисом доходів і видатків і планів асигнувань

Для проведення кожного конкретного заходу не пізніше як за місяць складають окремий кошторис на підставі календарних планів.

Кошториси і плани асигнувань підписують керівник установи (централізованої бухгалтерії) і керівник її фінансового підрозділу або головний (старший) бухгалтер.

Водночас з кошторисом затверджують план асигнувань і штатний розпис установи, в тому числі структурних підрозділів, які утримуються за рахунок власних надходжень. Ці документи подають і затверджують у двох примірниках, один з яких повертається установі, а другий залишається в установі, керівник якої їх затвердив.

Кошторис затверджують за загальним і спеціальним фондами на рік без розподілу за періодами в обсягові, який дорівнює сумі цих фондів.

Кошторис, плани асигнувань і штатні розписи установ затверджує керівник установи, уповноваженої затверджувати такі документи, підпис якого скріплюється гербовою печаткою, із зазначенням дати.

Головні розпорядники у тижневий термін після затвердження штатних розписів подають Мінфіну, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам зведені показники за мережею, штатними розписами і контингентами установ та одержувачів за формами, встановленими Мінфіном.

Установи, які відповідно до законодавства самостійно затверджують кошториси, плани асигнувань і штатні розписи, у тритижневий термін після ухвалення державного бюджету на відповідний рік подають Мінфіну затверджені кошториси, розрахунки до них, календарні плани, плани асигнувань і штатні розписи.

Затвердження кошторисів і планів асигнувань, а також здійснення видатків на суму, що перевищує встановлені бюджетні призначення, розглядається як бюджетне правопорушення і передбачає відповідальність згідно із законодавством.

Мінфін, голови КРУ, місцеві фінансові органи щороку в межах своєї компетенції після ухвалення відповідних бюджетів перевіряють правильність складання та затвердження кошторисів і планів асигнувань.

На підставі матеріалів перевірок правильності складання кошторисів проводиться скорочення завищених асигнувань. Вивільнені асигнування спрямовують на проведення інших пріоритетних заходів, що плануються розпорядником, шляхом внесення змін у встановленому порядку до його кошторису за рішенням Мінфіну, місцевого фінансового органу на підставі обґрунтованого подання головного розпорядника.

5.4 Основні вимоги до виконання кошторису

Для здійснення контролю за відповідністю асигнувань, що визначені у кошторисах та затверджені річним розписом асигнувань Державного бюджету, органи Державного казначейства проводять реєстрацію та ведуть облік зведених кошторисів і планів асигнувань розпорядників вищого рівня в розрізі розпорядників нижчого рівня та одержувачів.

Розпорядники мають право проводити діяльність виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисами і планами асигнувань, за наявності витягу, доведеного органом Державного казначейства, що підтверджує відповідність цих документів даним казначейського обліку. З цією метою розпорядники, які отримали від органів Державного казначейства витяг, повинні подати цим органам дані про розподіл показників зведених кошторисів і планів асигнувань у розрізі розпорядників нижчого рівня та одержувачів. Зазначені показники доводяться до відповідних органів Державного казначейства за місцем розташування розпорядників нижчого рівня та одержувачів.

У разі невідповідності кошторисів і планів асигнувань витягу, отриманому від відповідних органів Державного казначейства, розпорядники повинні перезатвердити зазначені документи згідно з витягом.

Здійснення видатків установ та одержувачів без затверджених у встановленому порядку кошторисів, планів асигнувань і планів використання бюджетних коштів припиняється через 30 календарних днів після затвердження річного розпису асигнувань і щомісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних бюджетів.

До затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань і планів використання бюджетних коштів підставою для здійснення видатків є проекти кошторисів, планів асигнувань і планів використання бюджетних коштів, засвідчені підписами керівника установи і головного бухгалтера.

У разі, коли бюджетний розпис на наступний рік не затверджений в установлений законодавством термін, в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси, які затверджуються їх керівниками. При цьому зведені тимчасові кошториси не складаються.

Під час складання річного розпису асигнувань бюджету, щомісячного розпису асигнувань загального фонду бюджету, кошторисів і планів асигнувань установ на наступний рік ураховують видатки, проведені згідно з тимчасовим розписом бюджету та тимчасовими кошторисами.

Установи мають право брати зобов'язання щодо видатків загального фонду бюджету відповідно до кошторису і плану асигнувань, виходячи з потреби в забезпеченні виконання пріоритетних заходів та з урахуванням здійснення платежів для погашення зобов'язань минулих періодів.

Зміни до кошторису і плану асигнувань вносяться у разі:

Ш потреби в перерозподілі асигнувань розпорядника;

Ш прийняття нормативного акта про передачу повноважень і бюджетних асигнувань одного розпорядника іншому;

Ш прийняття рішення про розподіл нерозподілених бюджетних асигнувань між розпорядниками;

Ш необхідності збільшення видатків спеціального фонду бюджету внаслідок перевищення надходжень до цього фонду у порівнянні з надходженнями, врахованими у бюджеті на відповідний рік;

Ш прийняття рішення про скорочення видатків загального фонду бюджету в цілому на рік;

Ш внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет).

Обсяг бюджетних зобов'язань, узятих упродовж року, повинен забезпечити зменшення рівня заборгованості за бюджетними зобов'язаннями минулих періодів і недопущення виникнення заборгованості за бюджетними зобов'язаннями у поточному році.

Якщо впродовж року відбувається скорочення асигнувань, то мають бути вжиті заходів з ліквідації або скорочення обсягу бюджетних зобов'язань, які перевищують уточнені плани асигнувань.

Бюджетна установа не має права здійснювати позичання в будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним і фізичним особам.

Виконання кошторисів і планів асигнувань здійснюється наростаючим підсумком з початку року.

Звіти про виконання кошторисів, планів асигнувань і планів використання бюджетних коштів подаються у порядку та за формами, встановленими Державним казначейством.

5.5 Фінансові норми і нормативи

Важливою складовою частиною складання кошторисів є нормування витрат. За економічним змістом нормування є методом планового впливу на склад і структуру витрат бюджетної установи. Воно має забезпечити однаковий рівень задоволення однотипних потреб установ.

При складанні кошторису бюджетної установи чи організації застосовується саме нормативний метод бюджетного планування. Загальна сума видатків бюджетної установи визначається як добуток розрахункових одиниць і норми видатків. Розрахункові одиниці, що застосовуються при нормативному бюджетному плануванні, визначають, виходячи з даних про мережу та контингент бюджетних установ відповідного профілю, які затверджуються міністерствами, держадміністраціями на кінець планового року. Наприклад, один вихованець дошкільної установи, один учень, один клас, одне лікарняне ліжко тощо. Норма видатків - величина витрат на одну розрахункову одиницю, що затверджується відповідними установами.

У практиці бюджетного планування використовують матеріальні, фінансові й бюджетні норми. Матеріальні норми ґрунтуються на кількості матеріальних цінностей, які витрачаються на одиницю виміру, наприклад, кількість палива для опалення 1 м3 приміщення, електроенергії на 1 м3 площі, набір продуктів харчування на день на одного хворого чи дитину в дитячому садку тощо.

Матеріальна норма, переведена за діючими цінами у вартісну, є фінансовою нормою, наприклад, вартість харчування одного хворого на день.

Якщо бюджет є єдиним джерелом фінансування, то фінансова норма є одночасно і бюджетною. За наявності, крім бюджету, інших джерел фінансування фінансову норму поділяють на дві частини -- бюджетну і позабюджетну. За методами побудови фінансові норми поділяють на індивідуальні, комбіновані й укрупнені. Індивідуальні норми встановлюють на окремі види витрат: опалення, освітлення, водопостачання, їх використовують при складанні індивідуальних кошторисів бюджетних установ. Комбінована норма об'єднує різні види витрат: канцелярських, навчальних тощо. Укрупнені норми відображають вартість утримання однієї установи: бібліотеки, клубу, здоровпункту. Комбіновані та укрупнені норми застосовують при зведеному плануванні.

За способом застосування норми поділяють на обов'язкові та розрахункові. До обов'язкових належать норми забезпечення інвентарем, норми харчування, ставки заробітної плати тощо. Розрахункові норми визначає сама установа, виходячи зі звітних даних за минулі періоди.

Запитання для самостійної роботи

1. Які складові має кошторис бюджетної установи?

2. Дайте визначення плану асигнувань бюджетної установи.

3. Охарактеризуйте порядок складання та розгляду проектів кошторису бюджетних установ.

4. Які види фінансових норм Ви знаєте?

Тема 6. Планування спеціального фонду кошторису бюджетних установ

6.1 Перелік власних надходжень бюджетних установ

Власні надходження бюджетних установ поділяються на дві групи:

¦ перша - плата за послуги, що надаються бюджетними установами.

Цю групу утворюють надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законами та нормативно-правовими актами.

Такі надходження мають постійний характер і обов'язково плануються в бюджеті.

Перша група розподіляється на такі підгрупи:

а) плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх функціональними повноваженнями, тобто це кошти, які надійшли бюджетним установам як плата за послуги, надання яких пов'язане з виконанням основних функцій та завдань бюджетних установ;

б) надходження бюджетних установ від господарської або виробничої діяльності - кошти, які отримують бюджетні установи від господарсько-виробничої діяльності допоміжних, навчально-допоміжних підприємств, господарств, майстерень; квартирна плата та плата за гуртожиток; від працевикористання спецконтингенту; відрахування від заробітку або іншого доходу спецконтингенту за харчування, майно, комунально-побутові та інші надані йому послуги тощо. У разі створення для провадження господарської діяльності госпрозрахункових підрозділів, які мають статус юридичної особи, їх доходи та видатки не є власними надходженнями бюджетної установи і не включаються до спеціального фонду бюджету;

в) плата за оренду майна бюджетних установ, що їм належить, якщо інше не передбачено законом;

г) надходження бюджетних установ від реалізації майна -кошти, які отримують бюджетні установи від реалізації необоротних активів (крім будівель і споруд) та інших матеріальних цінностей, у тому числі списаних, за здані як брухт і відходи чорні, кольорові, дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння у розмірах, що згідно із законодавством залишаються у розпорядженні установи.

Надходження перших двох підгруп формуються за видами, визначеними переліками послуг, що можуть надаватись бюджетними установами за плату, затверджуваними Кабміном України для відповідної галузі. Такі переліки складаються відповідно до груп власних надходжень із зазначенням конкретних напрямів використання коштів, які отримують бюджетні установи за надання цих послуг;

¦ друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

Цю групу утворюють кошти, перераховані бюджетним установам для виконання окремих доручень, а також благодійні внески, гранти й дарунки. Такі кошти не мають постійного характеру і плануються тільки у випадках, що попередньо визначені рішеннями КМУ, укладеними угодами, в тому числі міжнародними, календарними планами проведення централізованих заходів тощо. Друга група поділяється на такі підгрупи:

а) благодійні внески, гранти й дарунки - всі види добровільної безповоротної та безоплатної допомоги як передача будь-яких видів майна, благодійні внески, гранти й дарунки, в тому числі внески від спонсорів та меценатів. Гранти надаються на безповоротній основі й спрямовуються на реалізацію цілей, визначених програмою їх надання, проектом міжнародної технічної допомоги тощо;

б) кошти, які отримують бюджетні установи для виконання окремих конкретних доручень від підприємств, організацій чи фізичних осіб, від інших бюджетних установ, а також інвестиції, які згідно із законодавством надходять до бюджетних установ, у тому числі на спорудження житлових будинків. Власні надходження бюджетних установ використовуються відповідно до закону про Державний бюджет чи рішення про місцевий бюджет за такими напрямами:

Ш перша група:

підгрупа 1 - на покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням зазначених у підгрупі послуг;

підгрупа 2 - на організацію зазначених у підгрупі видів діяльності, а також на господарські видатки бюджетних установ;

підгрупа 3 - на утримання, обладнання, ремонт майна бюджетних установ;

підгрупа 4 - на ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів (крім будівель і споруд) та матеріальних цінностей, на покриття витрат, пов'язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти, на преміювання осіб, які безпосередньо зайняті збиранням відходів і брухту, а також на господарські потреби бюджетних установ;

Ш друга група:

підгрупа 1 - за спеціально визначеними напрямами в разі надходження таких коштів.

6.2 Планування спеціального фонду й основні вимоги щодо його використання

Формування доходної частини спеціального фонду проекту кошторису здійснюють на підставі розрахунків доходів, які складають за кожним джерелом доходів, що плануються на наступний рік. У процесі складання та затвердження проектів кошторисів залишки коштів за спеціальним фондом кошторисів не планують.

За основу цих розрахунків беруть такі показники:

ѕ обсяг надання тих чи інших платних послуг, а також інші розрахункові показники (площа приміщень і вартість обладнання та іншого майна, що здається в оренду, кількість місць у гуртожитках, кількість відвідувань музеїв, виставок тощо) та розмір плати в розрахунку на одиницю показника, який повинен встановлюватися відповідно до законодавства;

ѕ прогнозне надходження зборів (обов'язкових платежів) до спеціального фонду бюджету.

На підставі цих показників визначають суму доходів на наступний рік за кожним джерелом їх надходження з урахуванням конкретних умов роботи установи. Під час формування показників, на підставі яких визначають доходи планового періоду, обов'язково враховують рівень їх фактичного виконання за останній звітний рік, а також очікуваного виконання за період, що передує плановому. Показники повинні наводитися в обсязі, зазначеному в розрахунку, і повністю відповідати показникам бухгалтерської звітності за відповідні періоди. Під час формування спеціального фонду проекту кошторису планування власних надходжень бюджетних установ здійснюється за групами йпідгрупами відповідно до правил, визначених законодавством для цієї категорії доходів бюджету. Спеціальний фонд проекту кошторису передбачає зведення показників за всіма джерелами надходження коштів до цього фонду та відповідними напрямами їх використання. Розподіл видатків спеціального фонду проекту кошторису проводиться винятково в межах і за рахунок відповідних надходжень, запланованих на цю мету в зазначеному фонді. Видатки бюджетних установ за рахунок власних надходжень (спеціальний фонд бюджету) планують у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов'язань за спеціальним і загальним фондами кошторису та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, не забезпечених (або частково забезпечених) видатками загального фонду. Розпорядник бюджетних коштів коригує обсяги взятих бюджетних зобов'язань за загальним фондом кошторису для проведення видатків з цих зобов'язань зі спеціального фонду кошторису відповідно до бюджетного законодавства.

Перелік груп власних надходжень бюджетних установ, вимоги щодо їх утворення та напрями використання встановлено, виходячи з необхідності забезпечення належного складання державного та місцевих бюджетів, їх виконання, і спрямовано на визначення єдиних підходів до утворення та використання власних надходжень бюджетних установ з урахуванням ст. 29, 69 Бюджетного кодексу України в частині зарахування до доходів Державного бюджету плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету, до доходів місцевих бюджетів власних надходжень бюджетних установ, які утримуються за рахунок відповідних бюджетів, та ст. 13 цього Кодексу в частині включення до спеціального фонду бюджету призначень на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень (див. табл. 2).

Таблиця 2 - Джерела формування та напрямки використання власних надходжень бюджетних установ

Джерела формування	Напрямки використання
плата за послуги, надання яких пов'язане з виконанням основних функцій та завдань надходження від господарської або виробничої діяльності плата за оренду майна бюджетних установ надходження від реалізації майна благодійні внески, гранти та дарунки кошти, які отримують бюджетні установи для виконання окремих конкретних доручень від підприємств, організацій чи фізичних осіб, від інших бюджетних установ	на покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням зазначених у підгрупі послуг на організацію зазначених у підгрупі видів діяльності, а також на господарські видатки на утримання, обладнання, ремонт майна бюджетних установ на ремонт, модернізацію чи придбання нових матеріальних цінностей, господарські потреби бюджетних установ за спеціально визначеними напрямами у разі надходження таких коштів

Запитання для самостійної роботи

1. Які види надходжень існують у бюджетних установах?

2. На які групи поділяються власні надходження бюджетних установ?

3. За рахунок яких коштів формується доходна частина спеціального фонду?

Тема 7. Планування діяльності установ освіти

7.1 Склад видатків на освіту

Освіта -- це суспільне явище, що впливає на всі сфери економічного життя суспільства і є вагомим елементом на шляху досягнення високих темпів економічного зростання та добробуту суспільства. Вона являє собою специфічну галузь сфери духовного виробництва, яка займається формуванням знань та вмінь підростаючого покоління, його вихованням, підготовкою кадрів.

Перехід до ринкових відносин в Україні ставить зростаючі вимоги перед сферою освіти, вимагає постійного підвищення якісного рівня загальноосвітньої та професійної підготовки кожного працівника. Освіта має значний вплив на відтворення робочої сили. Це насамперед вплив на підвищення якості робочої сили, її здатності вчасно пристосуватися до нових вимог, які ставить ринок. Адже зростання освітнього рівня робітників виступає суттєвою передумовою кращої їх адаптації до праці в умовах прискореного розвитку науки, техніки та сучасних технологій. Розвиток творчого потенціалу працівника, який залежить від системи загальної та професійної освіти, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів є суттєвими факторами зростання продуктивності праці, а також економічного зростання держави.

Саме завдяки постійному зростанню витрат на освіту розвинуті країни зберігають провідне становище у світовій економіці. При цьому досвід багатьох країн засвідчує той факт, що в більшості з них у структурі вкладень в освіту переважає державна частка. Основною причиною цього є те, що освіта -- це той фактор, котрий громадянин може використовувати для підвищення свого життєвого рівня. Гарантований рівний чи у крайньому разі мінімальний доступ до освіти слугує цілям забезпечення рівних прав та соціальних свобод населенню тієї чи іншої країни.

Іншою важливою причиною державної підтримки освіти е суспільно-корисна цінність витрат на освіту. Вигоду від наявності громадян з високим рівнем освіти отримує не тільки окремо взята людина, але й суспільство в цілому. Інакше кажучи, суспільна вигода від освіти перевищує суму тих вигод, які отримують окремі громадяни, саме тому держава в більшості випадків не залишає питання про визначення рівня освіти на розсуд ринку, тому що ринок не завжди правильно враховує потреби та інтереси всього суспільства, тим більше, що послуги освіти, як правило, мають довгостроковий характер, а отже, й від них залежить довгострокова перспектива економічного й соціального розвитку країни в цілому.

На розвиток системи освіти в Україні спрямовуються значні матеріальні й фінансові ресурси. Основним джерелом фінансування витрат на освіту є державний та місцеві бюджети. Система освіти в нашій країні є єдиним комплексом послідовно зв'язаних між собою ланок виховання і навчання: дошкільне виховання, загальна середня освіта, позашкільне виховання, професійно-технічне навчання, середня спеціальна і вища освіта. Це закріплено в Законі України "Про освіту", прийнятому 23 травня 1991 року, та у змінах і доповненнях від 17.06.2004 р., де серед основних принципів державної політики в галузі освіти визначені такі:

-- доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

-- рівність умов для повної реалізації кожною людиною її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

-- гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

-- органічний зв'язок зі світовою і національною історією, культурою, традиціями;

-- незалежність освіти віл політичних партій, громадських і релігійних організацій.

Видатки на освіту здійснюються за такими групами закладів і заходів:

1. Дошкільна освіта:

-- дошкільні заклади освіти.

2. Загальна середня освіта:

-- загальноосвітні школи (в тому числі школа--дитячий садок, інтернат при школі), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми;

— вечірні змінні школи.

3. Заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації:

-- загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати санаторного типу;

-- загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків;

-- дитячі будинки (в тому числі сімейного типу, прийомні сім'ї);

-- спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи та інші заклади освіти для дітей з вадами у фізичному чи розумовому розвиткові;

-- загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

-- допомога на дітей, які знаходяться під опікою, піклуванням.

4. Позашкільна освіта:

-- позашкільні заклади освіти, заходи з позашкільної роботи з дітьми.

5. Професійно-технічна освіта:

-- професійно-технічні заклади освіти;

-- професійно-технічні училища соціальної реабілітації.

6. Вища освіта:

-- вищі заклади освіти І і II рівнів акредитації;

-- вищі заклади освіти III і IV рівнів акредитації.

7. Післядипломна освіта:

-- заклади післядипломної освіти III -- IV рівнів акредитації (академії, інститути, центри підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення);

-- інші заклади і заходи в галузі післядипломної освіти.

8. Інші заклади й заходи в галузі освіти:

-- придбання підручників:

-- методична робота, інші заходи з освіти;

-- служба технічного нагляду за будівництвом і капітальним ремонтом;

-- централізовані бухгалтерії;

-- групи з централізованого господарського обслуговування:

-- інші заклади освіти.

У сучасних умовах особлива увага приділяється вдосконаленню змісту освіти з урахуванням нових соціально-політичних реалій суспільства, сучасного рівня науки і техніки. Розроблено концепції мовно-літературної освіти, трудової підготовки, професійно-технічної освіти, нові навчальні програми з природничо-математичних предметів для середньої школи, а також освітні програми підготовки бакалаврів, спеціалістів, магістрів.

Важливим елементом державної політики в галузі освіти має стати визначення державних вимог до змісту, рівня та обсягів освіти і на пій основі вжиття заходів для поліпшення якості навчально-виховного процесу, забезпечення рівня освіти, достатнього для технічного, економічного і соціального прогресу країни.

При збереженні орієнтації в основному на державне фінансування освіти навчальним закладам надано широкі права для того, щоб вони самостійно заробляли гроші на своє утримання, вишукуючи і використовуючи альтернативні, позабюджетні кошти.

Фінансування установ, закладів та заходів освіти здійснюється на нормативній основі за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів, галузей економіки, підприємницьких структур, а також додаткових джерел фінансування.

7.2 Видатки на загальноосвітні школи

Розмір витрат на утримання шкіл визначається кошторисом школи. Вихідною базою для визначення розміру асигнувань за основними кодами кошторису школи є кількість учнів і класів. Їх відображають у кошторисі на дві дати: на 1 січня і 1 вересня планового року. Кількість учнів і класів на 1 січня беруть за фактичним станом на останню звітну дату. Кількість учнів на 1 вересня планового року визначають відповідно до плану прийому і випуску учнів, а кількість дітей, які підуть до школи в наступному навчальному році, -- за даними спеціального обліку, який веде школа.

Кількість учнів на 1 вересня планового року розраховують по І -- IV і V -- XП класах відповідно до кількості учнів, яких планується прийняти, та наповнення класів, а по інших класах -- на основі плану переходу учнів з класу до класу. Наповнюваність класів загальноосвітньої школи не повинна перевищувати 30 учнів відповідно до Закону України „Про загальну середню освіту” від 23 червня 1999 р.

Після складання кошторису розраховують кількість педагогічних ставок по школі за трьома показниками: кількості класів, кількості годин навчальних занять, норми навчального навантаження учителів на тиждень.

Передбачається така кількість обов'язкових навчальних годин на тиждень: для І -- IV класів -- 21-24; для V -- IX -- 27 -36; для X -- XП -- 38.

Загальну кількість годин для кожного класу беруть при складанні директором школи тарифікаційного списку за станом на 1 вересня кожного року. За даними про кількість класів і навчальних годин на тиждень для кожного класу, а також за нормою навчального навантаження учителя визначають кількість педагогічних ставок для груп класів: 1 -- IV, V -- IX, X -- XП і на один клас. Норма навчального навантаження учителя на тиждень становить для І -- ХП -- 18 годин.

Після цього розраховують витрати за економічними категоріями.

До коду 1111 "Оплата праці працівників бюджетних установ" включають заробітну плату учителів, оплату за перевірку зошитів, заробітну плату навчально-виховного і адміністративно-обслуговуючого персоналу, додаткові види оплати та інші види заробітної плати. Заробітна плата становить приблизно 70 відсотків загальних витрат на утримання школи. Рівень заробітної плати учителів залежить від освіти, категорії та тарифного розряду (див. табл. 3).

З 1 вересня 2005 р. розпочався перший етап впровадження Єдиної тарифної сітки, на основі якої оплачуватимуть працю працівників бюджетної сфери відповідно до додатку 1 до постанови КМУ від 22 серпня 2005 р. № 790.(див. додаток 7). На це в державному бюджеті передбачено 1,4 млрд.грн. Усього таких етапів буде три - два наступні буде запроваджено за окремими рішеннями Кабінету Міністрів.

Єдиною тарифною сіткою розрядів і коефіцієнтів (ЄТС) передбачено 25 розрядів з діапазоном крайніх розрядів 1:3,35. На основі тарифної ставки (окладу) працівника першого розряду і відповідних тарифних коефіцієнтів розраховуються розміри посадових окладів інших категорій працівників. Кабінет Міністрів установив розмір тарифної ставки працівника першого розряду на рівні прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб - 332 грн. на місяць.

Для кожного тарифного розряду є тарифний коефіцієнт підвищення. Так, для 18-го тарифного розряду тарифний коефіцієнт становить 2,37. Ставку заробітної плати учителя обчислюють множенням прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб - 332 грн. на коефіцієнт - 2,37. Аналогічно визначають заробітну плату інших працівників.