Валютний ринок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Етапи становлення валютного ринку України

2. Проблеми, перспективи та тенденції розвитку валютного ринку України

3. Статистичні дані Національного банку України

Висновок

Список літератури

Вступ

Валютний ринок та його регулювання займає провідне місце в економічній політиці держави. В залежності від мети валютне регулювання може стимулювати або стримувати економічний розвиток в країні та відповідно впливати на стан окремих секторів, галузей та підприємств, а також на місце держави на світовому ринку. Інтеграція України до світового співтовариства зумовлює необхідність вдосконалення функціонування її валютного ринку як механізму, що забезпечує взаємозв'язок між вітчизняною та світовою фінансовою системою. Таким чином, проблеми підвищення ефективності функціонування вітчизняного валютного ринку та перспективи його розвитку набувають особливої актуальності.

Зростання продуктивних сил, створення світового ринку, поглиблення міжнародного поділу праці, формування світової системи господарства, інтернаціоналізація та глобалізація господарських зв'язків призвели до розвитку міжнародних валютних відносин, які за своєю сутністю є складною та багатогранною системою відносин, що прямо чи опосередковано пов'язані зі сферою зовнішньоекономічної діяльності.

Валютний ринок - це, з одного боку, сукупність відносин щодо здійснення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, інших валютних цінностей, цінних паперів у іноземній валюті та руху іноземних капіталів; з другого боку, сукупність інститутів та інституційних механізмів, за допомогою яких здійснюються операції з іноземною валютою; з третього боку, офіційні фінансові центри, в яких зосереджено здійснення валютних операцій. Стабільна діяльність валютнoгo ринку і надійний кoнтрoль за ним є неoбхідними для фoрмування пoвнoціннoї ринкoвoї екoнoміки. Умoви рoзвитку екoнoміки України є нестабільними, щo вимагає пoсиленoї уваги дo валютних віднoсин - важливoї сфери ринкoвoгo гoспoдарства. Глoбальний характер валютнoгo ринку вимагає пoшуку мoжливoстей вдoскoналення та підвищення ефективнoсті йoгo діяльнoсті.

1. Етапи становлення валютного ринку України

Система валютного регулювання в Україні формувалась у складних і суперечливих соціально-економічних умовах. Вони характеризувалися різким падінням обсягів виробництва, розривом традиційних господарських зв'язків між республіками СРСР та колишньої Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), гіперінфляцією, посиленням ентропійних (хаотичних) процесів у економіці. Ознакою валютного ринку на перехідному етапі була також відсутність національної системи валютного регулювання в Україні. Серед негативних явищ у валютній сфері, які були характерні для цього етапу розвитку валютного ринку в Україні, слід назвати: організаційну слабкість банківської системи; низький рівень державних валютних резервів; кризу неплатежів у безготівковому обігу з країнами СНД, в першу чергу з Росією; відсутність заборони на проведення будь-яких обмежень на продаж іноземної валюти юридичним особам та системи обов'язкового продажу іноземної валюти; нерозробленість системи контролю за проведенням валютних операцій та порядку переміщення валюти через кордон України; широке використання іноземних валют у внутрішньому обігу, яке істотно підірвало стабільність і без того слабкої грошової одиниці -- купона; постійний дефіцит платіжного балансу у відносинах з країнами СНД та загострення економічної та енергетичної кризи.

До моменту виходу із зони рубля, єдиним платіжним засобом в Україні залишався рубль, а також діяла радянська система множинних курсів для різних типів балансів за поточними операціями і за балансом руху капіталу. Як відомо, у цей період Україна не мала власного валютного законодавства, тому суб'єкти господарювання діяли відповідно до законодавства СРСР. Основою цього законодавства був порядок обов'язкового розподілу виторгу в іноземній валюті між союзним і республіканським валютними фондами та валютним фондом безпосередньо підприємства (у пропорції 50 % на 50 %). Валютний виторг викуповувався до союзного (республіканського) фонду державою у суб'єктів господарювання за штучно завищеним курсом рубля. Усе це сприяло створенню «тіньового» сектора валютного ринку. За різними джерелами, відплив коштів до нього становив за вказаний період 12--20 млрд дол. США.

Нормативно-правові передумови управління валютною сферою в Україні як незалежній державі були закладені прийняттям 16 квітня 1991 р. Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Обов'язковому розподілу підлягав виторг в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності всіх суб'єктів цієї діяльності, які мали постійне місцезнаходження або постійне місце проживання на території України (резиденти) незалежно від місця реєстрації та форм власності, крім тих, що створені за участю іноземного капіталу.

10 січня 1992 р. в Україні були запроваджені в обіг готівкові купоно-карбованці Національного банку України, які виконували функції засобу платежу разом з рублевими банкнотами. У червні 1992 р. Україна здійснила формальну уніфікацію обмінного курсу рубля відносно інших іноземних валют на рівні ринкового курсу.

Наступним кроком у становленні в Україні системи валютного регулювання стало проведення грошової реформи. Її перший етап розпочався 16 листопада 1992 р. на підставі Указу Президента України «Про реформу грошової системи України». Були введені досить високі податки на товари експортерів та вимога обов'язкового здавання експортерами усього валютного виторгу державі. Введення податку на валютний виторг значно обмежило валютний ринок України і призвело до відхилення курсу національної валюти від паритету купівельної спроможності. Унаслідок цього жорсткого нормативного регулювання податкові надходження від підприємств протягом 1992 р. різко скоротилися.

Згідно з Указом Президента України передбачалося використання на території України як законного засобу платежу українського карбованця. Офіційний курс українського карбованця встановлювався на рівні 1, 45 українського карбованця за 1 російський рубль.

До листопада 1992 р. Національний банк України встановлював обмінні курси грошової одиниці України відносно долара США, а з 19 листопада 1992 р. також до валют країн рублевої зони. Наприкінці грудня 1992 р. карбованець був девальвований до рівня 1, 54 українського карбованця за 1 російський рубль; курс до долара США становив уже 638 карбованців.

Подібна девальвація виявилася недостатньою для забезпечення на валютному ринку необхідної кількості іноземної валюти (як у готівковій, так і в безготівковій формі) для виконання зобов'язань резидентів за імпортними контрактами. Особлива увага уряду та Національного банку України була звернена на розвиток мережі обмінних пунктів. Будь-які обмеження на ввіз та вивіз готівкових російських рублів були скасовані, а це призводило до того, що їх власники не бажали здійснювати обмін російських купюр на карбованці.

Розуміючи необхідність створення умов для підтримання курсу національної грошової одиниці, Національний банк України наприкінці 1992 р. розпочав роботу щодо створення Офіційного валютного резерву України. Ситуація залишалася незмінною до березня 1993 р., коли набуло чинності нове валютне законодавство, яке дещо лібералізувало валютний ринок. Воно регулює операції з валютними цінностями, визначає статус валюти України, встановлює загальні принципи валютного регулювання, функції кредитних установ під час здійснення валютних операцій; порядок використання надходжень в іноземній валюті, а також відповідальність за порушення валютного законодавства резидентами. Було передбачено встановлення Національним банком України валютного (обмінного) курсу національної грошової одиниці на підставі результатів торгів на міжбанківському валютному ринку України. Проте лібералізація рестриктивної системи відбувалася досить повільно.

У квітні 1993 р. стали проводитися щотижневі купівлі і продажі німецької марки і російського рубля. Курси решти валют установлювалися НБУ на основі котирувань на світових валютних біржах. Визначені таким чином курси були обов'язковими для проведення угод в іноземних валютах протягом наступного тижня, тобто до моменту наступного аукціону.

З метою вгамування інфляції, стабілізації витрат на оплату критичного імпорту (зокрема нафти та газу) у серпні 1993 р. НБУ прийняв рішення про жорстку фіксацію обмінного курсу українського карбованця до долара США, німецької марки та російського рубля.

Множинність валютних курсів (унаслідок введення якої офіційний курс був відокремлений від курсу, що встановлювався на УМВБ) за умови існування паралельних валютних ринків призвела до відтоку капіталів за межі України. Причини цього відомі: послаблений контроль з боку державних органів (розпад апарату контролю і примусу), відсутність макроекономічної стабільності, що виявлялася, зокрема, у високій інфляції, у від'ємній реальній процентній ставці, а також у великій відмінності між офіційним і ринковим курсами карбованця до іноземних валют.

Як наслідок, пропозиція конвертованих валют різко скоротилася, що збільшило розрив між офіційним курсом і курсом на УМВБ. Причина розриву міжбанківського і ринкового курсів полягала в обмеженому доступі комерційних банків до валютних аукціонів НБУ, а також у відборі контрактів, що допускалися до торгів.

На другому етапі розвитку валютного регулювання, що тривав з жовтня 1994 р. до вересня 1996 р., основним напрямом валютної політики, передбаченим програмою економічних реформ Президента України, було здійснення заходів щодо поступової лібералізації і децентралізації валютного ринку України, а саме:

-- створення умов, які б найбільшою мірою наближали курс національної валюти до його реального значення (розформування Тендерного комітету, визначення курсу українського карбованця на підставі відновлених торгів на УМВБ);

-- забезпечення пріоритету національної валюти як платіжного засобу через поступове обмеження готівкового та безготівкового обігу іноземної валюти в Україні;

-- здійснення децентралізації внутрішнього валютного ринку (створення незалежних валютних бірж у різних регіонах країни, зняття обмежень на здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку з купівлі-продажу іноземної валюти щодо поточних операцій);

-- здійснення лібералізації внутрішнього валютного ринку (поступове скорочення обмежень щодо використання валюти та форми платежів).

Досягнення фінансової стабілізації у 1996 р., у тому числі завдяки відповідному валютному регулюванню, дало змогу у вересні цього самого року здійснити грошову реформу, яка стала початком третього етапу розвитку валютного регулювання в Україні. Вона мала неконфіскаційний, прозорий характер і передбачала заміну карбованця новою грошовою одиницею -- гривнею у співвідношенні 1 грн. до 100 тис. крб. З 2 вересня було встановлено офіційний обмінний курс гривні до іноземних валют.

Розвиток валютного ринку в Україні, забезпечення внутрішньої конвертованості та певна стабілізація національної валюти створили передумови для того, щоб Україна у травні 1997 р. могла заявити про приєднання до статті УПІ Статуту МВФ. Це означає, що з юридичного погляду у рамках світової валютної системи гривня є вільно конвертованою валютою за поточними операціями.

Перша половина 1998 р. характеризувалася постійною девальвацією української валюти. Влітку темпи девальвації прискорились, що поставило під загрозу стабільність гривні й спонукало Національний банк вжити ряд заходів, спрямованих на поліпшення ситуації на валютному ринку. Зокрема, у вересні знову був уведений обов'язковий продаж 50 % валютних надходжень резидентів від здійснення операцій, розширено межі валютного коридору.

2. Проблеми, перспективи та тенденції розвитку валютного ринку України

Багаторічні зусилля НБУ, спрямовані на розбудову і зміцнення валютного ринку України, дали можливість забезпечити:

* створення відповідної моделі валютного ринку, розвиток його інфраструктури та механізмів проведення торгів і режимів курсоутворення;

* поступовий розвиток валютного ринку - диверсифікацію валютної структури та залучення в обіг усе зростаючих обсягів валютних коштів;

* накопичення та підтримання на необхідному рівні золотовалютних резервів Національного банку України для проведення дієвої девізної політики;

* можливість своєчасного отримання (купівлі) іноземної валюти вітчизняними підприємствами-імпортерами та її продажу експортерами тощо. валютний іноземний банк ринок

Проаналізувавши валютно-курсову політику НБУ та зміну курсу національної грошової одиниці можна виділити основні завдання та проблеми, що потребують подальшого вирішення для його перспективного розвитку.

Основними завданнями розвитку валютного ринку України є:

1) зміцнення позиції національної валюти України на світових валютних ринках;

2) інтеграція національної грошової одиниці у світову та регіональні валютні системи відповідно до світових стандартів;

3) покращення стану і структури платіжного балансу України;

4) скорочення і ліквідація міжнародної кредитної заборгованості;

5) визначення оптимальної позиції гривні в зонах "євро" і "рубля".

Основні проблеми розвитку валютного ринку України:

· наявність тенденції до поступової девальвації гривні стосовно іноземних валют, що негативно вплине на економічний розвиток і темпи інфляції у країні у майбутньому.

· значне підвищення попиту на іноземні валюти у населення внаслідок ослаблення довіри до національної грошової одиниці, що призвело до зростання рівня доларизації у країні.

· необхідність стимулювання розвитку валютного ринку України з проведенням відповідних заходів і внесенням змін до діючого валютного законодавства.

Таким чином, враховуючи вище сказане можна прийти наступного висновку:

1)Для зниження валютних ризиків та рівня доларизації у країні є доцільним введення мораторію на видачу кредитів в іноземній валюті населенню, а також підприємств, що не мають постійних надходжень виторгу від реалізації продукції в іноземній валюті.

2)Позитивний ефект на розвиток міжбанківського валютного ринку матиме й введення плаваючого курсу, оскільки це призведе до зменшення участі Національного банку України на ньому. Однак здійснення переходу на гнучкий режим курсоутворення повинно відбуватися на тлі загального економічного розвитку країни та контролю рівня інфляції.

3)Розвитку валютного ринку України також сприятиме лібералізація валютного регулювання у сфері експортно-імпортних операцій, а саме: пом'якшення вимог щодо строків надходження виторгу за цими операціями, проведення інших валютних операцій підприємствами, а також зменшення загальної кількості операцій, що підлягають обов'язковому ліцензуванню, й надання їм повідомного характеру.

До числа інших заходів, які сприятимуть подальшому розвитку валютного ринку України, відносяться наступні:

1. Зменшення ролі центрального банку як маркет-мейкера, включаючи встановлення ним курсів купівлі та продажу, тому що виконання подібної функції зменшує сферу діяльності інших учасників ринку. Замість цього центральний банк може стимулювати розвиток ринку, скоротивши до мінімуму власні операції з банками та приймаючи ринкові ціни, що сформувалися.

2. Збільшення обсягу ринкової інформації про джерела іноземної валюти та її використання, а також про тенденції зміни платіжного балансу країни для того, щоб учасники ринку могли сформувати власну обґрунтовану думку про валютний курс і майбутню грошово-кредитну політику й ефективно оцінювати валютні курси.

3. Розробка НБУ спеціальної політики, що визначає мету, терміни й обсяги валютних інтервенцій для ефективного регулювання попиту та пропозиції на валютному ринку.

4. Поступове скасування правил, що обмежують ринкову діяльність, таких як податки і додаткові збори з валютних операцій, а також обмеження на міжбанківські угоди.

5. Максимально можлива лібералізація системи валютного регулювання та валютного контролю.

6. Уніфікація та спрощення валютного законодавства, недопущення частих або спеціальних змін. Чітко встановлені, прості та зрозумілі закони і норми валютного регулювання дозволять підвищити прозорість ринку і зменшити операційні витрати.

7. Сприяння розвитку ринку інструментів хеджування ризику (валютних деривативів) шляхом поступового скасування заборони та контролю над проведенням строкових валютних операцій.

3. Статистичні дані Національного банку України

¹ Із 2006 року - 100 азербайджанських манатів; ² Із 2005 року - 100 турецьких лір; ³ Із 2009 року - 100 туркменських манатів; ⁴ Із 01.01.2011 на території Естонії замість естонської крони в якості нової грошової одиниці введено в обіг євро; ⁵ Із 01.01.2014 на території Латвії замість латвійського лата в якості нової грошової одиниці введено в обіг євро.

Висновок

Отже, сучасний валютний ринок - система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют. Як можна побачити, виявлення проблем становлення валютного ринку України, певних тенденцій розвитку, дає можливість спрогнозувати очікувані перспективи існування валютного ринку та шляхи досягнення потрібних результатів. Аналізуючи стан розвитку та функціонування валютного ринку в Україні, можна сказати, що існуючий адміністративний валютний режим курсоутворення потребує зміни на ринковий валютний режим, який забезпечить вільний рух капіталів і робочої сили. Висновком може слугувати те, що пoліпшення функціoнування валютнoгo ринку України мoжливo дoсягти шляхoм: зменшення рівня дoларизації українськoї екoнoміки через підвищення привабливoсті гривневих активів; удoскoналення правил рoбoти учасників ринку та дoтримання чітких принципів і прoцедур; вдoскoналення структури внутрішньoгo ринку з урахуванням міжнарoднoї практики та запрoвадження нoвих видів міжнарoдних рoзрахунків; забезпечення стабільнoсті нoрмативнoї бази НБУ; пoсилення рoбoти з мoнітoрингу валютних ризиків, удoскoналення механізмів кoнтрoлю та прoтидії спекуляціям, застoсування прoцедур для упередження валютних ризиків та недoпущення фoрмування інших дисбалансів, пoв'язаних із здійсненням oперацій капітальнoгo характеру в інoземній валюті; стимулювання експoрту та забезпечення рівнoваги платіжнoгo балансу; oптимізація механізмів взаємoзв'язку між пoпитoм на націoнальну та інoземну валюту, яка має передбачати спрямування гривневих пoтoків насамперед у реальний сектoр екoнoміки, вагoмими важелями чoгo мають бути інструменти фінансoвoї пoлітики.

Список літератури

1. Арбузов С. Г. Банківська енциклопедія / С. Г. Арбузов, Ю. В. Колобов, В. І. Міщенко, С. В. Науменкова. - К. : Центр наукових досліджень Національного банку України: Знання, 2011. - 504 с.

2. Белінська Я. Можливості і наслідки валютно-фінансової лібералізації в Україні // Вісник НБУ. -2006. -№1. -С.28-34.

3. Валютне регулювання: зарубіжний досвід та пропозиції щодо України. К.: Українсько-європейський консультативний центр, 2002 рік.

4. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" N 959-XІІ від 16 квітня 1991 року.

5. Кабанов В. Г. Сучасний стан валютного ринку України та шляхи стабілізації негативних явищ в умовах кризи / В. Г. Кабанов // Зовнішня торгівля: право та економіка. - 2009. - № 4. - с. 53-58.

6. Макаренко О. Валютний контроль як інструмент стабілізації валютного ринку в Україні //Вісник НБУ - 2002. - №9.

7. Механізм інтеграції України до світового валютного ринку / Є.О. Пашко; Донец. нац. ун-т. -- Донецьк, 2004. -- 226 с.

8. Cайт Національного банку України. - [Електр. ресурс]. - Режим доступу: http://www.bank.gov.ua

9. Янушевич Я. Валютний контроль в Україні //Вісник податкової служби України. -2003. -№9.

Размещено на Allbest.ru