Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

За всіх часів суспільство не могло і не може обходитися без системи оподаткування. Завдяки податкам держава має можливість накопичувати матеріально-фінансові ресурси, необхідні для її функціонування. Податки є основою формування державного бюджету, інструментом стимулювання окремих видів господарської діяльності та обмеження розвитку інших.

Система оподаткування України є досить ліберальною відносно платників податків, чим значно відрізняється від податкових систем розвинутих держав. Однак сама по собі ця ліберальність не гарантує ефективності податкової системи, яка на даному етапі розвитку країни потребує реформування.

Метою даної курсової роботи є розкриття сутності та функцій податкового регулювання, визначення суті та механізмів податкового регулювання економіки, аналіз реалізації регуляторної функції податків на Україні,

Дана курсова робота включає вступ, 3 розділи, висновок, список використаної літератури..

Для написання курсової роботи були використані:

· підручники [3, 5, 10, 12]

· статистичний щорічник [13]

· матеріали періодики [1, 2, 6, 9, 11]

· автореферати [7]



РОЗДІЛ 1. Суть і значення податкового регулювання

1.1 Податкове регулювання; його особливості та місце в структурі податкового менеджменту

Однією з головних частин податкового менеджменту є податкове регулювання. Воно являє собою комплекс практичних дій щодо розробки загальної структури дохідної частини бюджету держави, досягнення оптимальності податкових платежів. На державному рівні під податковим регулюванням розуміють якісні зміни податкової політики та здійснення таких податкових заходів, які дають змогу досягти повноти та своєчасності виконання бюджетів усіх рівнів. На рівні підприємства податкова тактика -- це дії підприємства щодо прийняття оперативних рішень, пов'язаних зі змінами в законодавчій базі, а також реагування на зміни умов господарювання.

Податкове регулювання має свої особливості, які відрізняють його від регулювання господарської діяльності. Основною вимогою до податкового регулювання є здійснення економічної діяльності та виваженості його проведення.

Крім того, податкове регулювання -- наймобільніша частина податкового менеджменту. Його стрижнем є система економічних та організаційних заходів оперативного втручання в хід регулювання податкових обов'язків, причому особлива увага приділяється економічним методам.

Як і податкова політика, податковий менеджмент базується на чинній законодавчій базі держави -- Податковому кодексі держави, законах про податки тощо. Податкове регулювання являє собою найскладнішу частину в загальній системі податкових правовідносин, тому що воно стикається з інтересами не тільки платників податків, а й різних рівнів управління (наприклад, при розгляді повноважень в стягненні та розподілі податків на державному та місцевому рівнях).

Мета, завдання та зміст податкового регулювання визначаються регулюючою функцією податків, тобто цей процес необхідний і від нього залежить стан не тільки податкової політики, а й економічний стан держави. Значення цього складного елементу податкового менеджменту зростає ще й у зв'язку з тим, що воно дає змогу зменшити суперечності з фіскальною функцією податків. Велике значення мають конкретні методи, якими здійснюється податкове регулювання. Вони визначаються різними чинниками, насамперед метою податкового регулювання, його завданням, типом податків, суб'єктом оподаткування тощо. Серед методів, які застосовуються, найпоширенішими є такі:

* інвестиційні податкові кредити;

* податкові канікули;

* податкова амністія;

* відстрочка сплати податку;

* укладання угод між державами щодо уникнення подвійного оподаткування.

Конкретне податкове регулювання здійснюється різними способами, які умовно поділяються на дві групи:

* надання пільг щодо оподаткування;

* застосування різних штрафних санкцій

1.2 Методи податкового регулювання

Конкретне податкове регулювання здійснюється різними способами, які умовно поділяються на дві групи:

* надання пільг щодо оподаткування;

* застосування різних штрафних санкцій.

Необхідність податкового регулювання через систему пільг і санкцій пояснюється динамічним характером процесів відтворення. В економічній ситуації, яка склалася в державі, коли приймається той чи інший податковий закон упродовж дуже короткого часу, податкове регулювання може відігравати суттєву роль. Адже ситуація, яка складається на початок фінансового року, може бути зовсім іншою в кінці року. Для врахування усіх змін, що впливають або можуть вплинути на економічний стан, і потрібне відповідне податкове регулювання.

Найефективнішим напрямом податкового регулювання є надання пільг. Воно являє собою частину загальної податкової політики держави і найімовірніші можливості скоротити податкові платежі для підприємства. Податкові пільги встановлюються чинним законодавством по кожному податку.

Застосування пільг щодо оподаткування повинне проводитись відповідно до певних принципів. До головних з них належать (рис. 1):

Рис. 1. Принципи надання податкових пільг

1. Рівномірність надання. Надання податкових пільг не повинне мати вибірковий характер і залежати від власності підприємства (у тому числі і державної), виду діяльності, типу підприємства (товариства різних форм), суб'єктивної оцінки, ступеня взаємодії з різними політичними партіями тощо.

2. Необов'язковість застосування. Надання пільг не повинне мати примусовий характер і обов'язковість застосування. Воно має бути цілком добровільним і застосовуватись тільки при бажанні платника податку.

3. Вільний характер застосування. За своїм змістом і характером надання пільг не може мати адміністративно-командний характер застосування.

4. Спрямованість надання. Надання пільг повинне бути цільовим. Так, надання пільг або податкових інвестиційних кредитів повинне спрямовуватись на поліпшення інвестиційного клімату в державі, забезпечення її загальних і соціальних програм. Надаються такі пільги тим підприємствам, які можуть забезпечити нормальне й ефективне використання отриманих інвестицій.

5. Економічність. Надання пільг повинне приносити ефект. Неприпустима ситуація, коли наноситься шкода бюджету будь-якого рівня або підприємствам, які отримали ці пільги. Надання пільг має спрямовуватись на досягнення єдності інтересів усіх учасників цього процесу.

6. Законодавчий рівень затвердження пільг. Порядок надання пільг затверджується законодавчим органом -- Верховною Радою України. Вона може встановлювати податкові пільги, причому це стосується всіх законів і всіх пільг щодо податків незалежно від їх виду. На місцевому рівні надання пільг не може виходити за межі чинного законодавства.

Загалом податкові пільги мають бути спрямовані на зацікавленість підприємств у виробництві тієї продукції, яка потрібна державі, розвитку тих регіонів, які визначаються державою як регіони переважного розвитку, а також на підвищення конкурентоспроможності продукції та підприємств.

Пільги надаються, згідно з чинним законодавством, органами виконавчої влади, податковими органами в межах їх компетенції. При наданні пільг враховується багато чинників. До головних належать:

* джерела отримання податку;

* розмір об'єкта оподаткування;

* форма власності об'єкта оподаткування;

* категорія платника податку;

* держава, яка є територією суб'єкта оподаткування;

* вид виробу;

* розмір бюджетного дефіциту;

* пріоритети в розвитку економіки;

* можливі наслідки для соціальних витрат тощо.

Податкові пільги залежно від сфери застосування поділяються на:

* загальні, які надаються всім платникам певного податку без будь-яких винятків (наприклад, неоподатковуваний мінімум встановлюється для всіх громадян України незалежно від розміру доходу, соціального статусу, національності, віку тощо);

* особливі, що надаються тільки окремим платникам податків (як юридичним, так і фізичним особам). Здебільшого вони мають суб'єктивний характер, залежать від тих, хто їх надає, і при цьому можливе використання їх у корисливих цілях окремими платниками.

Форми надання податкових пільг показані на рис. 2.

Пільги у формі зниження податкових ставок спрямовані на скорочення податкової бази. Так, при визначенні податкової бази при сплаті прибуткового податку з громадян, ставка оподаткування може бути знижена на певний розмір матеріальної допомоги або при наявності дітей віком до 18 років тощо.

Рис. 2. Форми надання податкових пільг

Податкові знижки бувають двох видів:

* лімітні, коли розмір знижки обмежується;

* нелімітні, коли можна зменшувати базу оподаткування без будь-яких обмежень.

Розрізняють також пільги:

1. Стандартні. Вони надаються всім платникам податків і можуть виражатися в твердих розмірах або у відсотках. Так, при оподаткуванні громадян застосовуються такі знижки:

* базисні. Наприклад, неоподатковуваний мінімум;

* сімейні. Вони поширені за кордоном, коли пільги надаються залежно від сімейного стану платника;

* знижки для фізичних осіб, які мають особливі умови (наявність неповнолітніх дітей, інших осіб, які перебувають на утриманні платника тощо);

* знижки фізичним особам залежно від віку, стану здоров'я, інвалідам.

2. Нестандартні. їхній розмір залежить від витрат платника податку на різні доброчинні цілі, охорону навколишнього середовища тощо.

Податкові вилучення. Сутність цих пільг полягає в тому, що від оподаткування звільняються деякі об'єкти або окремі елементи чи види діяльності (наприклад, пільги при оподаткуванні прибутку релігійних організацій тощо).

Податковий кредит. Сутність цієї пільги полягає в зміні строку оплати податку від одного місяця до одного року. Особливого значення ця пільга набуває при наданні інвестиційного кредиту, коли головною метою стає стимулювання інвесторів у вкладання коштів у вітчизняне виробництво.

Умовно всі пільги можна поділити на дві групи: прямі та непрямі.

До прямих пільг належать ті, що регулюють ставки оподаткування. Серед найважливіших з них можна зазначити:

* зниження ставок оподаткування по окремих податках (наприклад, на податок на прибуток діють дві ставки: 30 % та нульова);

* надання підприємству податкового кредиту (але це належить до компетенції податкових органів);

* встановлення неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (при розрахунку прибуткового податку з громадян);

* повне звільнення платників податків (як юридичних, так і фізичних осіб) від сплати податку (наприклад, звільнення від сплати податку на прибуток підприємств, які утворені інвалідами, або звільнення від сплати деяких податків підприємця, який перейшов на спрощену систему оподаткування -- на єдиний або фіксований податок).

До непрямих податкових пільг належать ті, що надаються залежно від видів діяльності або інших умов:

* окремим видам підприємств;

* при здійсненні певних господарських операцій;

* при реалізації деяких видів товарів;

* на певні види витрат підприємства.

Іншим способом податкового регулювання є застосування до порушників податкового законодавства різних штрафних санкцій -- штрафів, пені, дорахування.

Як система надання пільг, так і система застосування штрафних санкцій повинні бути в будь-якій державі, але ефективність податкового регулювання визначається співвідношенням між цими двома типами. Найефективніша вона там, де більша питома вага надання пільг.

Усі податки, які сплачуються в державі, поділяються на дві групи: державні та місцеві. Але в деяких випадках загальна сума податків розподіляється у відповідних частках у державний та місцеві бюджети.

Важливе місце в системі податкового регулювання належить перерозподілу дохідної частини бюджету та різних податкових надходжень між бюджетами різних рівнів. Так, при нестачі коштів для покриття витрат місцевими бюджетами їм надаються різні дотації та допомога з державного бюджету, що також є одним із методів впливу на економіку регіону.

При проведенні податкового регулювання особливого значення набувають відносини власності, тобто відносини, що складаються між різними суб'єктами -- державою, підприємствами, громадянами. Від цього залежать і податкові відносини. Це пов'язано з тим, що значна частина податків стягується або з майна підприємств чи фізичних осіб, або з землі, яка є власністю, або з доходів від цієї власності. Особливе значення мають відносини держави з великими підприємствами, головним чином державних форм власності. Здебільшого вони є підприємствами-монополіста-ми, і надання їм будь-яких пільг, у тому числі й податкових, ставить ці підприємства в особливі умови й негативно впливає на розвиток ринкових відносин.

Сутність податкового регулювання, з теоретичного погляду, полягає в досягненні відносної рівноваги між головними функціями податків: фіскальною та регулюючою, тобто в досягненні найсприятливішого паритету. Це залежить передусім від градації податкових ставок. Процес оптимізації податкових ставок складний. Він починається з оптимізації державних витрат, встановлення співвідношення з можливостями реальної економіки. При визначенні загального валового продукту та державного бюджету враховують різні чинники (дефіцит бюджету, інфляцію, грошову готівку та її кількість тощо).

При визначенні методів податкового регулювання потрібен розрахунок соціальних наслідків проведення цього регулювання. Це дасть можливість державним органам прийняти обґрунтованіше управлінське рішення і вийти на створення раціональнішої податкової системи, а також своєчасно вносити необхідні корективи.

Податкове регулювання виконує не тільки поточні завдання, а може брати участь у майбутньому плануванні як окремих податків, так і цілих напрямів діяльності. Однією з найважливіших проблем для економіки України є розширення інвестиційної діяльності та залучення інвестицій з-за кордону. Для цього потрібно створити відповідний інвестиційний клімат, і насамперед податковий. Ефективним методом є надання інвестиційного податкового кредиту, що дає можливість оперативно керувати і визначати інвестиційний клімат країни.

Насамперед визначаються суб'єкти надання податкового кредиту. З урахуванням інтересів країни він надається тим іноземним підприємствам і кредиторам, які орієнтовані на найважливіші соціальні та економічні програми держави. Велике значення мають також довгострокові державні гарантії для підприємств-інвесторів. Ці гарантії повинні не тільки забезпечувати недоторканність інвестицій та їх повернення, а також створювати умови для розвитку цього напряму діяльності та адекватно реагувати на різні зовнішні чинники (інфляцію, зміну політичної ситуації, ринкової кон'юнктури тощо).

Важливим напрямом проведення інвестиційної державної політики має бути орієнтація її на середній та малий бізнес. При цьому постає проблема надання податкового інвестиційного кредиту. Підприємства малого та середнього бізнесу перебувають здебільшого у підпорядкуванні та податковій підзвітності місцевим органам самоврядування, які, як звичайно, отримують недостатні податкові надходження у свої бюджети. Тому виникає проблема з наданням податкових інвестиційних кредитів цими податковими органами.

У країнах з розвиненою ринковою системою надання податкового інвестиційного кредиту є одним із найважливіших методів податкового регулювання.

Суттєвим методом податкового регулювання виступає також податкове регулювання лізингових операцій. Ті підприємства, які займаються лізинговими операціями, можуть звільнятися від оподаткування, наприклад, своїх доходів, прибутку, отриманого від проведення цих операцій. Від сплати податку на додану вартість можуть звільнятися операції, пов'язані з наданням лізингових послуг. Якщо підприємство здійснює операції, пов'язані з міжнародним фінансовим лізингом, то йому можуть надаватися пільги при сплаті мита або інших податків.

Значного поширення в інших державах набула така форма інвестиційних податкових стимулів, як створення пайових інвестиційних фондів. Виділяють два типи податкових інвестиційних фондів:

* відкритого типу, для якого основною вимогою є те, що паї викуповуються у інвестора на першу вимогу;

* інтервальний тип, сутність якого полягає в тому, що паї викуповуються один раз на рік. Його економічна перевага в тому, що оподаткуванню підлягає майно.

Загалом надання пільг по окремих податках -- це дуже ефективний важіль впливу на економічний стан регіону. Але потрібно визначитися з цільовим наданням пільг. У більшості країн податкові пільги мають переважно підприємства-виробники, що дає змогу стимулювати виробництво тієї чи іншої продукції, підвищувати її конкурентоспроможність, збільшувати та розширювати питому вагу на ринку. Крім того, завдяки пільгам підприємство може не тільки вижити в складних умовах, а й налагодити серійне виробництво продукції.



РОЗДІЛ 2. Способи реалізації податкового регулювання

2.1 Сучасний стан податкових пільг як засобу податкового регулювання

13.05.2011 року Постановою Верховної Ради України № 3358-VI схвалено Основні напрями бюджетної політики на 2012 рік, де серед основних завдань бюджетної політики, визначено, зокрема, "… запровадження інструментарію оцінки ефективності отримання податкових пільг, забезпечення цільового їх використання та відповідальності отримувачів за порушення умов надання таких пільг".

Відповідно до пункту 30.6 статті 30 Податкового кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову "Про затвердження Порядку обліку сум податків та зборів, не сплачених суб'єктом господарювання до бюджету у зв'язку з отриманням податкових пільг" від 27 грудня 2010 року № 1233.

Згідно з положеннями зазначеної Постанови, суб'єкт господарювання, що не сплачує податки та збори у зв'язку з отриманням податкових пільг, веде облік сум таких пільг та складає звіт про суми податкових пільг. Цією ж Постановою затверджено форму звіту про суми податкових пільг.

Звіт подається суб'єктом господарювання за три, шість, дев'ять і дванадцять календарних місяців за місцем його реєстрації протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового періоду. У разі коли суб'єкт господарювання пільгами не користується, звіт не подається.

Також 28 лютого 2011 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову "Про затвердження Порядку використання коштів, вивільнених від оподаткування у зв'язку з наданням відповідно до пунктів 15, 17-19 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України пільг з податку на прибуток підприємств".

Відповідно до вказаної Постанови вивільнені кошти спрямовуються платниками податку виключно на збільшення обсягів виробництва (надання послуг), переоснащення матеріально-технічної бази, запровадження новітніх технологій, пов'язаних з основною діяльністю таких платників податку, та/або на повернення кредитів, використаних на зазначені цілі, і сплату процентів за ними.

Вивільнені кошти з метою ведення обліку і оподаткування відображаються в бухгалтерському обліку в установленому порядку на окремому субрахунку рахунку "Цільове фінансування і цільові надходження".

Платник податку за результатами кожного звітного (податкового) періоду:

- складає звіт про використання вивільнених коштів за формою, затвердженою Державною податковою службою;

- подає зазначений звіт відповідному органові державної податкової служби разом з декларацією з податку на прибуток підприємств.

У разі невикористання платником податку залишків вивільнених коштів станом на 1 квітня року, що настає за періодом звільнення від обкладення податком на прибуток підприємств, передбаченим пунктами 15, 17-19 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, його податкові зобов'язання із зазначеного податку за I квартал такого року підлягають збільшенню на суму залишку.

У проекті Податкового кодексу України, правовому регулюванню податкових пільг присвячено статтю 30. У ній визначено, податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 0 статті 30 проекту Податкового кодексу.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії.

Платник податків вправі відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з бюджету.

Податкові пільги, порядок та підстави їх надання встановлюються з урахуванням вимог законодавства України про захист економічної конкуренції виключно цим Кодексом, податковими законами, рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Суми податку та збору, не сплачені суб'єктом господарювання до бюджету у зв'язку з отриманням податкових пільг, обліковуються таким суб'єктом - платником податків. Облік зазначених коштів ведеться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Контролюючі органи складають зведену інформацію про суми податкових пільг юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та визначають втрати бюджету внаслідок надання податкових пільг.

Контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим використанням, за наявності законодавчого визначення напрямків використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги, використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті, повертаються до відповідного бюджету з нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

Податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2010 р. № 315 схвалено Декларацію цілей та завдань бюджету на 2011 рік (Бюджетну декларацію).

У вказаному нормативно-правовому акті передбачені основні напрями податкової реформи, серед яких, йдеться про забезпечення адаптації законодавства України з питань митного оподаткування до законодавства Європейського Союзу, зокрема недопущення надання тарифних пільг та преференцій за галузевим (суб'єктним) принципом, а також приведення митного законодавства у відповідність з Міжнародною конвенцією про спрощення і гармонізацію митних процедур.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 січня 2010 року № 110-р схвалено Концепцію Закону України „Про території перспективного розвитку". Метою прийняття даного закону є визначення шляхів законодавчого врегулювання активізації підприємницької діяльності на територіях, які внаслідок об'єктивних причин мають значні перешкоди для реалізації їх високого потенціалу соціально-економічного розвитку.

У вказаній Концепцій йдеться про те, що для створення правових засад активізації підприємницької діяльності на територіях, які внаслідок об'єктивних причин мають значні перешкоди для реалізації їх високого потенціалу соціально-економічного розвитку, проект Закону України „Про території перспективного розвитку", зокрема повинен передбачати:

запровадження особливого митного та пільгового режиму оподаткування в спеціальних митних зонах, створених у межах території перспективного розвитку;

запровадження податкових та митних пільг для суб'єктів господарювання, які провадять виробничу діяльність на території спеціальних митних зон;

поширення податкових та митних пільг тільки на суб'єктів господарювання, що утворені, розміщені на територіях спеціальних митних зон та виготовляють продукцію з метою експорту;

встановлення податкових та митних пільг для суб'єктів господарювання, які провадять виробничу діяльність на території спеціальних митних зон, на десять років з моменту введення в експлуатацію виробничих потужностей;

оподаткування на загальних підставах продукції, що вироблена суб'єктами господарювання, які провадять виробничу діяльність на території спеціальних митних зон, і реалізується на внутрішньому ринку.

2.2 Практика застосування штрафних санкцій як методу податкового регулювання

Відповідно до пункту 2 розділу XIX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України (далі - Кодекс) втратив чинність Закон України від 21 грудня 2000 року N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181-III).

Починаючи з 1 січня 2011 року, платники податків несуть відповідальність, передбачену нормами Кодексу, зокрема, у разі виявлення за результатами камеральних перевірок порушень.

Так, коли платник податку подає податкову декларацію (розрахунок) з порушенням граничних термінів подання податкової звітності, застосовується штрафна санкція у розмірах, передбачених пунктом 120.1 статті 120 Кодексу.

При цьому в акті перевірки фіксується факт порушення термінів подання податкової звітності, що встановлені Законом N 2181-III, та застосовується штрафна санкція у розмірі 170 гривень (пункт 120.1 статті 120 Кодексу) за кожну неподану (несвоєчасно подану) податкову декларацію, зазначену у такому акті.

У разі встановлення протягом року з дати винесення податкового повідомлення-рішення таких дій (несвоєчасного подання) повторно, штрафна санкція застосовується у розмірі 1020 гривень за кожне таке несвоєчасне подання.

Повторним порушенням, за яке передбачено штраф у розмірі 1020 гривень згідно з пунктом 120.1 статті 120 Кодексу, буде несвоєчасне подання податкової декларації (розрахунку) платником податків незалежно від виду податку, за яке до такого платника протягом року вже було застосовано штраф за неподання (несвоєчасне подання) податкової декларації (розрахунку) та у період до одного року (до 365 або 366 днів - для високосного року) винесено податкове повідомлення-рішення.

У випадку порушення платниками податків граничних термінів сплати податкових зобов'язань, передбачених податковим законодавством, з 1 січня 2011 року з урахуванням строку давності застосовується штрафна санкція у розмірах, встановлених статтею 126 Кодексу.

Тобто, у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, передбачених Кодексом, такий платник податків притягається до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Штрафна санкція, передбачена пунктом 7 підрозділу 10 розділу XX Кодексу, застосовується за порушення податкового законодавства виключно при обчисленні податкових зобов'язань за період з 01.01.2011 по 30.06.2011



РОЗДІЛ 3. Міжнародний досвід податкового регулювання

3.1 Регіональні та місцеві податки і збори в Російській Федерації

податковий менеджмент пільга штрафний

Бюджетна система Російської Федерації складається з бюджетів трьох рівнів [14]:

- перший рівень - федеральний бюджет і бюджети державних позабюджетних фондів;

- другий рівень - бюджети суб'єктів Російської Федерації і бюджети територіальних державних позабюджетних фондів;

- третій рівень - місцеві бюджети.

Регіональними податками визнаються податки, що встановлені Податковим Кодексом РФ [14] і законами суб'єктів Російської Федерації про податки й обов'язкові до сплати на територіях відповідних суб'єктів Російської Федерації.

Місцевими податками визнаються податки, що встановлені Податковим Кодексом і нормативними правовими актами представницьких органів муніципальних утворень про податки й обов'язкові до сплати на територіях відповідних муніципальних утворень.

Станом на кінець 2009 року згідно Податковому Кодексу РФ [14] до регіональних податків і зборів відносяться (стаття 14):

1) податок на майно організацій;

2) податок на нерухомість (не введений *);

3) транспортний податок;

4) податок на ігорний бізнес;

5) регіональні ліцензійні збори.

*) При введенні в дію податку на нерухомість припиняється дія на території відповідного суб'єкта Російської Федерації податку на майно організацій, податку на майно фізичних осіб і земельного податку.

Станом на кінець 2009 року згідно Податковому Кодексу РФ [14] до місцевих податків і зборів відносяться (стаття 15):

1) земельний податок;

2) податок на майно фізичних осіб;

3) місцеві ліцензійні збори.

а) Регіональний податок на майно організацій

Податок на майно організацій установлюється Податковим Кодексом РФ і законами суб'єктів Російської Федерації, вводиться в дію відповідно до Кодексу законами суб'єктів Російської Федерації і з моменту введення в дію обов'язковий до сплати на території відповідного суб'єкта Російської Федерації [64].

Встановлюючи податок, законодавчі (представницькі) органи суб'єктів Російської Федерації визначають податкову ставку в межах, установлених Податковим Кодексом РФ, порядок і терміни сплати податку, форму звітності по податку.

Податкова база визначається як середньорічна вартість майна, визнаного об'єктом оподатковування.

Податкові ставки встановлюються законами суб'єктів Російської Федерації і не можуть перевищувати 2,2 відсотки.

Допускається встановлення диференційованих податкових ставок у залежності від категорій платників податків і (або) майна, визнаного об'єктом оподатковування.

б) Регіональний транспортний податок

Транспортний податок встановлюється дійсним Кодексом і законами суб'єктів Російської Федерації про податок, вводиться в дію відповідно до дійсного Кодексу законами суб'єктів Російської Федерації про податок і обов'язковий до сплати на території відповідного суб'єкта Російської Федерації [14].

Вводячи податок, законодавчі (представницькі) органи суб'єкта Російської Федерації визначають ставку податку в межах, установлених дійсним Кодексом, порядок і терміни його сплати.

Об'єктом оподатковування визнаються автомобілі, мотоцикли, моторолери, автобуси й інші самохідні машини і механізми на пневматичному і гусеничному ході, літаки, вертольоти, теплоходи, яхти, вітрильні судна, катери, снігоходи, мотосани, моторні човни, гідроцикли, несамохідні (буксируємі суда) і інші водні і повітряні транспортні засоби, зареєстровані у встановленому порядку відповідно до законодавства Російської Федерації.

Податкові ставки встановлюються законами суб'єктів Російської Федерації відповідно в залежності від потужності двигуна, тяги реактивного двигуна або валової місткості транспортних засобів, категорії транспортних засобів у розрахунку на одну кінську силу потужності двигуна транспортного засобу, один кілограм сили тяги реактивного двигуна, одну реєстрову тонну транспортного засобу або одиницю транспортного засобу.

Податкові ставки можуть бути збільшені (зменшені) законами суб'єктів Російської Федерації, але не більш ніж у п'ять разів.

Допускається встановлення диференційованих податкових ставок у відношенні кожної категорії транспортних засобів, а також з урахуванням терміну корисного використання транспортних засобів.

в) Регіональний податок на ігорний бізнес

Для цілей оподатковування використовуються наступні поняття [14]:

- ігорний бізнес - підприємницька діяльність, зв'язана з отриманням організаціями або індивідуальними підприємцями доходів у виді виграшу і (або) плати за проведення азартних ігор і (або) парі, що не є реалізацією товарів (майнових прав), робіт або послуг.

Платниками податків податку на ігорний бізнес визнаються організації або індивідуальні підприємці, що здійснюють підприємницьку діяльність у сфері ігорного бізнесу.

Об'єктами оподатковування визнаються:

1) ігровий стіл;

2) ігровий автомат;

3) каса тоталізатора;

4) каса букмекерської контори.

Кожен об'єкт оподатковування підлягає реєстрації в податковому органі по місцю установки цього об'єкта оподатковування не пізніше ніж за два робочі дня до дати установки кожного об'єкта оподатковування.

г) Місцевий земельний податок

Земельний податок (далі в дійсній главі - податок) встановлюється Податковим Кодексом РФ (стаття 387) і нормативними правовими актами представницьких органів муніципальних утворень, обов'язковий до сплати на територіях цих муніципальних утворень [14].

При встановленні податку нормативними правовими актами представницьких органів муніципальних утворень (законами міст федерального значення Москви і Санкт-Петербурга) можуть також установлюватися податкові пільги, підстави і порядок їхнього застосування, включаючи встановлення розміру не оподатковуваної податком суми для окремих категорій платників податків.

Платниками податків податку (далі в дійсній главі - платники податків) визнаються організації і фізичних осіб, що володіють земельними ділянками на праві власності, праві постійного (безстрокового) користування або праві довіч-ного наслідуваного володіння.

Податкова база

1. Податкова база визначається як кадастрова вартість земельних ділянок, визнаних об'єктом оподатковування .

Податковим періодом визнається календарний рік. Звітними періодами для платників податків - організацій і фізичних осіб, що є індивідуальними підприємцями, визнаються перший квартал, півріччя і дев'ять місяців календарного року.

При встановленні податку представницький орган муніципального утворення (законодавчі (представницькі) органи державної влади міст федерального значення Москви і Санкт-Петербурга) вправі не встановлювати звітний період.

Податкові ставки встановлюються нормативними правовими актами представницьких органів муніципальних утворень (законами міст федерального значення Москви і Санкт-Петербурга) і не можуть перевищувати:

1) 0,3 відсотки у відношенні земельних ділянок:

- віднесених до земель сільськогосподарського призначення або до земель у складі зон сільськогосподарського використання в поселеннях і використовуваних для сільськогосподарського виробництва;

- зайнятих житловим фондом і об'єктами інженерної інфраструктури житлово-комунального комплексу (за винятком частки в праві на земельну ділянку, що приходитися на об'єкт, що не відноситься до житлового фондові і до об'єктів інженерної інфраструктури житлово-комунального комплексу) або наданих для житлового будівництва;

- наданих для особистого підсобного господарства, садівництва або тваринництва;

2) 1,5 відсотка у відношенні інших земельних ділянок.

Допускається встановлення диференційованих податкових ставок у залежності від категорій земель і (або) дозволеного використання земельної ділянки.

д) Податок на майно фізичних осіб

Платниками податків на майно фізичних осіб є громадяни Російської Федерації, іноземні громадяни й особи без громадянства (далі - фізичні особи), що мають на території Російської Федерації у власності майно, визнане Законом Російської Федерації "Про податки на майно фізичних осіб" об'єктом оподатковування [14].

Об'єктами оподатковування є, що знаходяться у власності фізичних осіб: житлові будинки, квартири, дачі, гаражі й інші будівлі, приміщення і спорудження (далі - будівлі, приміщення і спорудження);

Податковою базою для нарахування податку на будівлі, приміщення і спорудження є сумарна інвентаризаційна вартість об'єкта, обумовлена органами технічної інвентаризації.

Податок на будівлі, приміщення і спорудження сплачується щорічно по ставках, установлюваним нормативними правовими актами представницьких органів місцевого самоврядування в залежності від сумарної інвентаризаційної вартості. Ставки встановлюються в наступних межах:

Вартість майна Ставка податку

до 300 тис. руб. до 0,1 відсотка

від 300 тис.руб. до 500 тис.руб. від 0,1 до 0,3 відсотки

Понад 500 тис.руб. від 0,3 до 2 відсотків

Представницькі органи місцевого самоврядування можуть визначати диференціацію ставок у встановлених межах у залежності від сумарної інвентаризаційної вартості, типу використання і за іншими критеріями, тобто ставки можуть встановлюватися в залежності від того, житлове це приміщення або нежиле, використовується для господарських нестатків або комерційних, цегельні, блокові або з дерева будівлі, приміщення і спорудження і т.п.

3.2 Регіональні(департаментні) та місцеві податки і збори у Франції

Податкова система Франції є головним джерелом надходжень до центрального бюджету, податки складають понад 90% його прибуткової бази. Основними видами податків, що надходять до центрального бюджету, є непрямі і прямі податки, а також гербові збори (держмито). Протягом останніх 30 років домінуючими податками по сумі надходжень є непрямі, насамперед, податок на додану вартість (біля 50% від суми непрямих податків).

Існує жорсткий розподіл податків на ті, що надходять до центрального бюджету і на місцеві податки. Це пов'язано з політикою формування місцевих бюджетів на принципах самофінансування і бездефіцитності. Є лише поодинокі винятки, коли суми центральних податків частково розподіляються у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів. При цьому збір як центральних, так і місцевих податків здійснюється єдиною податковою службою. Місцеві податки складають трохи більше за третину від суми податків, що надходять до центрального бюджету.

Основні федеральні податки Франції: ПДВ, прибутковий податок з фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, мита на нафтопродукти, акцизи (крім звичайних продуктів до акцизного відносять: сірника, мінеральна вода, послуги авіатранспорту), податок на власність, мита, податок на прибуток від цінних паперів і ін. [15]

Основні місцеві податки Франції: туристський збір, податок на родину (складається з трьох податків: на житло, земельний податок на будинки і будівлі, податок на землю), податок на професію, податок на збирання території, податок на використання комунікацій, податок на продаж будинків. У цілому, місцеві податки складають 30% загального податкового тягаря, вони ж наповняють 40% місцевих бюджетів [19].

Французькі податки взаємопов'язані в цілісну систему, у якій існує механізм захисту від подвійного оподатковування. Місцеві органи мають досить широкі права в цій області, але обмежені поруч умов. Протягом ряду останнього років спостерігається тенденція зниження ставок з одночасним розширенням бази за рахунок скасування пільг і привілеїв.

Адміністративно-територіальна структура Франції включає 22 регіона, 95 департаментів і 36 000 комун. Це визначає наявність різних бюджетів і джерел їхніх надходжень. До прямих місцевих податків відносяться:

- один податок на підприємства (податок на професію)

- три податки на родину (на житло, на землю і на будинки).

Частка податків у місцевому бюджеті - 40%, дотації держави - 30%, інші 30% - власні надходження і позики.

Місцеві органи влади (комуни, об'єднання комун, департаменти і т.д.)

- важливі суб'єкти економічного життя. Загальні витрати місцевих адміністративних органів на початку 90-х років складали більш 10% валового внутрішнього продукту. Для порівняння помітимо, що в 1970 р. ця величина була в межах 7,3%. Загальна величина місцевих бюджетів доходить до 60% державного бюджету країни.

Із системи місцевих податків варто виділити чотири основних:

- земельний податок на забудовані ділянки;

- земельний податок на незабудовані ділянки;

- податок на житло;

- професійний податок.

Ставки цих податків визначаються місцевими органами влади (генеральними радами, муніципальними радами) при визначенні бюджету на майбутній рік. Причому ставки не можуть перевищувати законодавчо встановленого максимуму.

Крім чотирьох основних, місцеві органи керування можуть вводити й інші місцеві податки:

- податок на збирання територій;

- мито на утримання сільськогосподарської палати, стягнуте понад податок на незабудовані ділянки з того ж базису;

- мито на утримання торгово-промислової палати, внесена тими, хто сплачує професійний податок;

- мито на утримання Палати ремесел, що сплачується підприємствами, що зобов'язані бути включеними до реєстру підприємств і ремесел;

- місцеві збори на освоєння рудників;

- збори на установку електроосвітлення;

- мито на використовуване устаткування;

- податок на продаж будинків, що перелічується в бюджети департа-ментів;

- мито на автотранспортні засоби, що накладається на всі автотранспортні засоби;

- податок за перевищення припустимого ліміту щільності забудови;

- податок за перевищення межі питомої зайнятості площі;

- податок на озеленення, внесений у бюджети департаментів.

Основне джерело податкових надходжень місцевих бюджетах (43%) - податок на професію, що сплачується всіма підприємствами. База податку - вартість будинків, споруджень, машин, устаткування і фонд з/п. Розраховується в такий спосіб:

- вартість будинку: 8% від первісної вартості, щорічно робиться переоцінка;

- вартість устаткування і майна: 16% від первісної вартості, 18% від фонду оплати праці.

Три податки на сім'ю сплачують усі проживаючі на території місцевого органа керування. Кожна комуна голосує за свої ставки податку.

Податок на будинки і будівлі, в основі якого їхня вартість, сплачується усіма власниками цього виду власності. Він вноситься по диференційованих ставках у бюджет комуни (найбільша частина), департаменту (50% внеску в комуну) і регіону (3% від ставки комуни). Базою розрахунку податку на житло є оцінка житлового фонду (проводилася в 70 році). Виділяють 8 категорій жит-ла. Податок складається з тарифу за один кв. метр, надбавок за додаткові зруч-ності і поправочний коефіцієнт, зв'язаного з територіальним розташуванням. У країні нараховується 25 млн. чоловік - платників цього податку. Близько 20% з них одержують державну допомогу на оплату цього податку шляхом зниження прибуткового податку.

Податок на землю платять усі землевласники. База розрахунку - оцінка вартості 1 га чи землі можлива вартість орендної плати.

Місцеві податки виконують перерозподільні функції, однак бюджети кожної територіальної одиниці незалежний друг від друга. Місцеве керування має обмеження. Ступінь волі в прийнятті рішень базується на законних актах по оподатковуванню і директивах республіканських і регіональних органів. Самофінансування регіонів засноване на принципі бюджетної рівноваги, тобто місцевий бюджет не може бути прийнятий з дефіцитом чи надлишком. Тому первинним у бюджетному плануванні регіонів є визначення витрат. Перерозподіл засобів між комунами здійснюється департаментами, а з держбюджету виділяються цільові субсидії для вирівнювання економічного становища окремих територій. Допомога держави здійснюється шляхом надання пільг по сплаті податків.

3.3 Регіональні (префектурні) та місцеві податки і збори у Японії

Податкова система Японії характеризується множинністю податків. Усьо-го в країні налічується біля тридцяти державних і стільки ж місцевих податків. Вони розподілені на три основні групи [39].

1. Перша - це прямі прибуткові податки як з юридичних, так і з фізичних осіб.

2. Друга - прямі податки на майно.

3. Третя - прямі й непрямі споживчі податки.

Більшість японців є платниками одного з основних у країні податків - прибуткового. Цей податок з фізичних і юридичних осіб приносить найвищий дохід державі. Об'єктами оподатковування в рамках системи прибуткового податку є, крім усього іншого, трудовий дохід і дохід від допомоги при звільненні. В об'єкти цієї системи також входить цілий блок інших видів доходів, у тому числі:

- процентні доходи;

- доходи від дивідендів по акціях;

- авторські гонорари, гонорари за музичні твори;

- винагороди за види особистих послуг;

- винагороди, одержувані лікарями з фондів соціального страхування;

- оплата працівників мистецтв, професійних бейсболістів, футболістів, офіціантів у барах;

- прибуток від продажу акцій, зареєстрованих на фондових біржах.

Сплата державного прибуткового податку фізичними особами здійснюється по прогресивній шкалі, що має п'ять ставок: 10, 20, 30, 40 і 50 відсотків. Крім того, діє прибутковий префектурний податок по трьох ставках: 5, 10 і 15 відсотків, а так само існують місцеві прибуткові податки. Поверх того кожний незалежно від величини доходу сплачує податок на жителя в сумі 3200 ієн у рік. Рівень неоподатковуваних податкових пільг по прибутковому податку при середньорічному доході жителя Японії 2,5 - 7,0 млн.ієн може досягати 30 % , додатково не обкладаються підтверджені видатки на лікування й утримування багатодітної родини [85].

До прямих податків [90] ставляться прибутковий податок з юридичних і фізичних осіб, податок на майно, на спадщину, на доходи від операцій із цінними паперами й деякі інші. Податок на майно сплачують і юридичні, і фізичні особи по ставці 1, 4 % від вартості майна. Переоцінка майна провадиться один раз у три роки. В об'єкт оподатковування входять: все нерухоме майно, земля, відсотки по банківських депозитах [85]. При придбанні або продажу майна, тобто в момент переходу власності від одного власника до іншого, також сплачуються податки.

Серед непрямих податків в Японії основним виступає податок на споживання, що стягується по ставці 3 %. В 1997 році податок на споживання підвищений з 3 до 5 % "з метою поповнення доходів державного бюджету" [9]. Цей крок уряду вплинув на збільшення питомої ваги податку на споживання в 1997/98 фінансовому році в порівнянні з 1990/91 роком з 7, 4 % до 16, 5 % .

До непрямих податків також ставляться акцизи на спиртне, тютюнові ви-роби, нафту, газ, бензин; акцизи за послуги: за проживання в готелі, харчування в ресторанах. До цієї ж групи ставляться мита.

Дохідна частина місцевих бюджетів складається з податкових і неподаткових надходжень . В 2000 році загальні доходи місцевих органів управління склали 80, 41 трлн ієн. З них власні податкові надходження склали 33, 45 трлн ієн, або 41, 6 % дохідної частини місцевих бюджетів; 14, 33 трлн ієн, або 17, 8 %, дали відрахування від загальнодержавних податків; 10, 65 трлн ієн, або 13, 2 %, склали дотації держави на здійснення загальнонаціональних заходів; інші 21, 98 трлн ієн, або 27, 3 % доходів місцевих бюджетів, - це неподаткові надходження, включаючи позики [17].

Структура доходів місцевих органів влади Японії в 2000 році свідчить про те, що в Японії місцеві податки не домінують у місцевих бюджетах, становлячи менше половини їхньої дохідної частини. Це відрізняє японську податкову систему від Північно - американської, де місцеві податки перевищують 2/3 бюджету муніципалітетів [19].

Закон про місцеві податки визначає їх види й граничні ставки, і рамках яких керування ведеться місцевими органами влади. Усього в країні 30 місцевих податків. У місцевих податках вирішальна роль належить прямим податкам: в 1978 році на них доводилося 79 % [90]; в 2000 році - 87, 5 % [10]

Юридичні особи сплачують префектурний прибутковий податок у розмірі 12.3 % від державного, що дає ставку 1, 67 % від прибутку й міський (селищний, районний) прибутковий податок у розмірі 12, 3 % від державного, або 4.12 % від прибутку.

Крім того, прибуток служить джерелом виплати податку на підприємницьку діяльність, що надходить у розпорядження префектур; його ставка 10,7 % [10].

До прямих податків ставляться й деякі місцеві майнові податки. З місцевих непрямих податків слід зазначити податок на тютюн, бензин, на ресторани й бари, на споживання електрики й газу.



ВИСНОВОК

Підводячи підсумки проведених досліджень зазначимо його ключові моменти та отримані результати. Податкове регулювання - це заходи непрямого впливу на економіку та соціальні процеси через зміну податків, податкових ставок, зниження чи підвищення загального рівня оподаткування, відрахувань до бюджету. Є різні методи податкового регулювання, які реалізуються на практиці через систему податкових пільг та санкцій. Питання врегулювання податкових пільг є надзвичайно актуальним на сьогоднішній день.. Для виконання державою регулюючої та стимулюючої функцій податкові пільги є зручним та дієвим інструментом. Проте застосування податкових пільг потребує виваженого наукового підходу, обґрунтування їх доцільності. При цьому обґрунтування доцільності повинно здійснюватись, враховуючи як інтереси держави, так і інтереси платників податків. При обговоренні питання, пов'язаного з податковими пільгами, окрім доцільності існування пільг та їх розміру потрібно врегулювати ще й питання визначення бази оподаткування. Проаналізувавши динаміку надходжень до бюджету від штрафних санкцій, можна дійти висновку про нестабільність такого виду надходжень. Слід також зазначити, що на сьогоднішній день існує необхідність покращення роботи ДПА щодо стягнення штрафів та щодо проведення перевірок, які спрямовані на виявлення податкових правопорушень. Для вдосконалення податкового регулювання необхідно здійснити цілий комплекс заходів, в тому числі і щодо вдосконалення організаційної роботи з платниками податків. Сьогодні у рамках Проекту модернізації державної податкової служби України створюється сучасна система обслуговування платників податків. Головним завданням Інформаційно-довідкового департаменту є надання відповідей на запитання платників податків усіх регіонів України засобами телефонного та факсимільного зв'язку, електронною поштою, через web-сайт із використанням сучасних інформаційних технологій. Можливими стратегічними цілями вдосконалення податкового регулювання є: підвищення конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу, легалізація тіньового сектору, активізація інвестиційних процесів в економіці, простота та зрозумілість податкових норм для суб'єктів господарювання тощо. Варто зазначити, що реформувати податкову систему потрібно комплексно, оскільки зосередження уваги лише на одному елементі не дасть належного регулюючого впливу.



ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Бюджетний Кодекс України від 21 червня 2001 року № 2542-III // Із змінами і доповненнями, внесеними законами України станом від 16 квітня 2009 року N 1275-VI