Державний борг України

Особливості формування державного боргу в Україні, державних запозичень та гарантій. Управління державним боргом в Україні та напрямки його вдосконалення. Новації, уніфікації, конверсії, консолідації, відстрочки погашення або анулювання державного боргу.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 22.09.2013
Размер файла 66,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Сутність і структура державного боргу

Особливості формування державного боргу в Україні

Управління державним боргом в Україні та напрямки його вдосконалення

Висновки

Список використаних джерел

Сутність і структура державного боргу

Державний борг -- об'єктивне економічне явище, зумовлене залученням державою додаткових фінансових ресурсів на умовах кредиту для забезпечення реалізації функцій і завдань, покладених на неї.

Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення.

За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг.

Внутрішній державний борг - сукупність зобов'язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації).

Державний внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов'язань.

Зовнішній державний борг - сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.

Державний зовнішній борг складається з:

* позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;

* позик на підтримку національної валюти;

* позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

* гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;

* державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.

Відповідно до Закону України про Державний бюджет на відповідний рік, визначається граничний розмір дефіциту бюджету та джерела його покриття за рахунок внутрішнього та зовнішнього фінансування, а також встановлюється граничний розмір державного внутрішнього та зовнішнього боргу України на 1 січня наступного за бюджетним роком з визначенням напрямів використання фінансових ресурсів.

Прийняття бездефіцитного державного бюджету на 2000 та 2001 рр. дещо стабілізувало ситуацію. Але основні причини та джерела дефіциту, і насамперед, незбалансованість державного споживання і фінансових можливостей, залишалися. Це може призвести у перспективі до подальшого зростання державного боргу.

За формою залучення коштів державний борг поділяється на державні запозичення та гарантії.

Державні запозичення - залучення державою в особі Кабінету Міністрів України, через Міністерство фінансів України грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення.

Розрізняють: державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку; державне зовнішнє запозичення - державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.

Державне запозичення може здійснюватись лише з метою:

* фінансування дефіциту державного бюджету;

* підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів;

* на інші цілі, встановлені законом України в кожному окремому випадку. Державна гарантія - зобов'язання держави в особі Кабінету Міністрів

України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником, іншим німе Україна, зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.

Формою надання державної гарантії є державна порука. Основними способами реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути:

* випуск (емісія) державних цінних паперів;

* укладення угод про позику та гарантійних угод;

* інші способи, передбачені законодавством України.

При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов'язань позичальника, за якими держава була гарантом[2].

За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній та іноземній валюті.

Внутрішній борг переважно формується в національній валюті. Для залучення коштів емітуються цінні папери, які розміщуються на внутрішньому фондовому ринку. Державний борг в іноземній валюті виникає в результаті здійснення безпосереднього запозичення коштів в урядів зарубіжних країн, міжнародних фінансово-кредитних організацій, іноземних банків, а також розміщення державних боргових зобов'язань на міжнародних ринках капіталів.

Залежно від терміну залучення коштів розрізняють: короткостроковий борг (з терміном погашення до одного року), середньостроковий (від одного до п'яти років), довгостроковий (від п'яти років і більше).

Державний борг можна поділити також на:

- капітальний, який включає всю сукупність боргових зобов'язань держави на певну дату;

- поточний, що складається з платежів по зобов'язаннях, які позичальник повинен погасити у звітному періоді.

Основними причинами виникнення та зростання державного боргу в Україні є дефіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу країни. Для фінансування дефіциту Державного бюджету України залучаються кошти міжнародних фінансових організацій[3].

Проте залучення державних позик для фінансування капітальних вкладень може застосовуватися і за нормальних умов суспільного відтворення. Реалізація інвестиційних проектів за участю держави сприяє задоволенню суспільних потреб, економічному зростанню і водночас має забезпечувати повернення позикових коштів, залучених на їх фінансування.

Іншим механізмом впливу державних позик на економічний розвиток є збільшення зайнятості виробничих факторів. В економіці, яка характеризується неповною зайнятістю виробничих факторів, додаткові державні видатки, фінансовані позиками, дають поштовх внутрішньому виробництву, що, в свою чергу, сприяє повнішому завантаженню матеріальних факторів виробництва й підвищенню рівня зайнятості.

Важливо також зазначити, що, допускаючи бюджетний дефіцит, держава стимулює внутрішнє виробництво через підтримання сукупного попиту. Адже дефіцит бюджету є елементом сукупного попиту, тому скорочення дефіциту або балансування бюджету веде до скорочення внутрішнього попиту.

Зовнішня заборгованість, зокрема, дає змогу країні здійснювати більші сукупні витрати, ніж вироблений національний дохід.

Зазначена рівність свідчить про те, що від'ємне сальдо поточного рахунка може фінансуватися чи то нарощуванням зовнішнього боргу, чи то зменшенням міжнародних резервів.

Оскільки мета забезпечення стабільності національної валюти не допускає зменшення офіційних валютних резервів, то інтенсифікація імпорту капітальних товарів, що необхідна для забезпечення економічного зростання, та імпорту споживчих товарів із метою недопущення падіння споживання, пропорційного скороченню виробництва, часто спирається на зростання зовнішньої заборгованості країни.

Джерелом приросту міжнародних резервів є або позитивне сальдо поточного рахунка платіжного балансу, або приріст зовнішньої заборгованості. Оскільки можливості швидкого нарощування експорту в середньостроковому періоді обмежені зовнішньою конкурентоспроможністю країни, а зростання імпорту необхідне для оновлення технологічної бази виробництва, то накопичення міжнародних резервів як важливої складової політики стабілізації у багатьох випадках фінансується за рахунок зовнішніх кредитів і позик.

По суті, залучення зовнішніх фінансових ресурсів дає змогу державі вийти за межі замкненого кола: слабкий динамізм економічного розвитку -- недостатність національних заощаджень -- звужене відтворення суспільного виробництва -- нагромадження кризових явищ в економіці.

Тобто дефіцит бюджету фінансується внутрішніми позиками та кредитами Центрального банку, а також зовнішніми кредитами і позиками. Відомо, що залучення кредитів Центрального банку, як правило, обертається зростанням цін, а внутрішні запозичення витісняють приватних інвесторів через зростання відсоткових ставок. Тому фінансування дефіциту бюджету значною мірою потребує використання зовнішніх фінансових ресурсів.

Внутрішній і зовнішній державний борг є суверенним боргом і являє собою абсолютне й безумовне зобов'язання держави. Держава несе повну майнову відповідальність згідно з умовами емісії державних цінних паперів, кредитних угод та позик.

Усі зобов'язання, які складають внутрішній та зовнішній державний борг, однакові й рівні за статусом, незалежно від дати їхнього виникнення та юридичної форми. Визнання одних зобов'язань пріоритетними щодо інших забороняється.

Основним завданням для здійснення запозичень є дотримання сальдо фінансування - дефіциту або профіциту державного бюджету, затвердженого законом про державний бюджет на відповідний рік.

В разі зменшення або збільшення обсягів погашення у відповідному році допускається зменшення або збільшення обсягів державних запозичень з метою дотримання затвердженого в Законі про Державний бюджет на відповідний рік обсягу дефіциту або профіциту державного бюджету.

Кабінет Міністрів України має право брати зобов'язання від імені України, пов'язані із здійсненням запозичень, у тому числі щодо відмови від суверенного імунітету в можливих судових справах, пов'язаних із поверненням позик та звільненням платежів згідно з угодами від будь-яких комісій, податків та інших обов'язкових платежів, протягом часу дії зобов'язання з повернення запозичених коштів.

Заборгованість Національного банку України перед Міжнародним валютним фондом за кредитами, отриманими з метою підтримки платіжного балансу та реалізацією грошово-кредитної політики, відноситься до гарантованого державою боргу[7].

Звичайно, щоб Україна відчула практичний вплив стимулювального ефекту зовнішніх і внутрішніх запозичень, уряду необхідно проводити обґрунтовану й зважену боргову політику, яка має враховувати ймовірні макроекономічні наслідки, пов'язані з процесом управління державним боргом. Основним фактором, що викликає зростання державної заборгованості й нівелює позитивний вплив державних запозичень в Україні, є нецільове використання запозичених фінансових ресурсів і відсутність урядового контролю за рентабельністю їх залучення у виробничий процес.

Отже, Україні необхідно дотримуватися "золотого правила" державних фінансів: розмір бюджетного дефіциту (сума випущених боргових зобов'язань уряду) має дорівнювати сумі державних інвестицій.

Особливості формування державного боргу в Україні

державний борг запозичення гарантія

Формування та нагромадження внутрішнього та зовнішнього державного боргу є органічною складовою функціонування економік переважної більшості країн світу, потужним важелем макроекономічного регулювання та інструментом реалізації економічної стратегії. На жаль, в Україні в ході трансформаційних процесів формування державного боргу відбувалося значною мірою хаотично.

Таким чином, сам розмір державного боргу України не є надто загрозливим для економіки. Проте обтяжливість боргу посилюється короткостроковістю більшості запозичень, що перевищує можливості бюджету обслуговувати їх та спонукає до нових запозичень.

Негативне сальдо залучень-виплат свідчить про те, що упродовж останніх п'яти років позичкові кошти повністю спрямовувалися на погашення і обслуговування існуючих боргових зобов'язань. Більше того, внаслідок недостатності позичкових коштів, на обслуговування зовнішніх зобов'язань (покриття негативного сальдо запозичень) спрямовувалася також частина ресурсів внутрішнього споживання та інвестування, отримана як позитивне сальдо торговельного балансу та профіцит державного бюджету. Це обумовило практичну відсутність позитивного ефекту зовнішніх та внутрішніх запозичень для завдань розвитку[16].

Прийнятна величина нагромадженого державного боргу України дає підстави для здійснення нових запозичень. Проте в умовах стрімкого економічно зростання державні запозичення, як внутрішні, так і зовнішні, здатні позитивно вплинути на всю економіку країни, тільки якщо вони спрямовані на вирішення стратегічних завдань радикального підвищення ефективності використання інтелектуального і кадрового потенціалу України на шляху переходу від сировинного до наукомісткого інноваційного розвитку, а саме:

- розвиток енергетичного потенціалу і переведення країни на енергозберігаючий шлях розвитку;

- створення умов для розширеного відтворення природних ресурсів;

- розвиток системи технічного регулювання, адекватної особливостям національної економіки, та забезпечення відповідності продукції українського виробництва світовим стандартам безпеки і якості;

- підвищення конкурентоспроможності транспортної системи України і реалізація її потенціалу країни;

- створення умов для формування на території України єдиного інформаційного простору, інтеграції до світового ринку інформаційно-комунікаційних технологій.

Дієвим важелем підвищення спрямованості боргової політики України на завдання економічного розвитку може стати інституційне розмежування запозичень, отримуваних з метою обслуговування та погашення державного боргу, та запозичень на цілі розвитку шляхом виведення бюджетних видатків розвитку в окремий розділ бюджету, виконання якого знаходитиметься у компетенції Державного Банку реконструкції і розвитку[19].]

Відтак, надзвичайно актуальним як з точки зору забезпечення майбутніх боргових виплат у повному обсязі, так і стимулювання прискорених темпів економічного зростання у середньо- та довгостроковій перспективі є підвищення віддачі від державних інвестицій. Це потребує:

- оптимізації та скорочення переліку державних цільових програм;

- складання програми державних інвестицій на середньострокову перспективу (3-5 років);

- застосування методології аналізу "затрати - вигоди" до державних інвестиційних проектів та розробки комплексної системи моніторингу виконання бюджетних інвестицій;

- розробки економічних критеріїв відбору бюджетних інвестицій для фінансування.

Збереження можливості звертатися до інструментів позичкового фінансування в умовах депресії та стагнації вимагає скористатися періодом економічного зростання, яке відбувається під впливом активної зовнішньої кон'юнктури, з позитивним сальдо поточного рахунку платіжного балансу та зростанням надходження прямих іноземних інвестицій, для зменшення обсягів зовнішньої заборгованості України. Відтак, економічна стратегія держави має бути спрямована на пошук альтернатив позичковому фінансуванню. Пріоритетними напрямками такої політики мають бути:

- збільшення наповнення бюджету держави завдяки послідовній оптимізації податкового навантаження та детінізації економіки;

- зменшення потреби в прямих бюджетних видатках внаслідок децентралізації фінансування відповідних завдань (впровадженню страхових механізмів фінансування соціальних видатків, залучення до їх підрядного виконання завдань, які належать до сфери компетенції держави та місцевої влади на тендерній основі приватних компаній та суб'єктів підприємництва тощо);

- заохочення комерційного кредитування суб'єктів господарської діяльності, насамперед - тих, які сьогодні обґрунтовано отримують державну фінансову підтримку у вигляді податкових та інших пільг, субсидій, дотацій тощо;

- заохочення розвитку механізмів випуску корпоративних облігацій, розрахованих як на внутрішній, так і на зовнішній ринки;

- залучення до економічного обороту золотовалютних резервів у якості гарантійного фонду для залучення інвестиційних кредитів та фонду довгострокового рефінансування банківської системи;

- продаж тимчасово вільних коштів з рахунків Держказначейства, на ринку міжбанківських кредитів з метою зменшення потреби в державних запозиченнях та збільшення кредитного потенціалу економіки;

- розширення місцевих позик, розробка ефективного регулятивного механізму управління місцевими запозиченнями.

Таким чином, оптимізація боргової політики України потребує розробки та впровадження цілісної стратегії, яка поєднуватиме завдання удосконалення нормативно-правового та інституційного забезпечення боргової політики, коротко- та середньострокові орієнтири управління державним боргом, інструменти радикального підвищення ефективності інвестиційної складової бюджетних видатків та довгострокові завдання переорієнтації боргової політики, зменшення боргового тягаря та розвитку альтернативних, непозичкових інструментів фінансування бюджетних видатків.

Можна виділити п'ять етапів формування та розвитку державного внутрішнього боргу України.

Перший етап (1992-1993 рр.). Період характеризується хаотичністю та відсутністю узгодженої політики у сфері зовнішніх запозичень. Початковий державний зовнішній борг витік унаслідок залучення позик у рамках кредитних ліній, відкритих під гарантії Кабінету Міністрів України. В 1992 році під держанні гарантії залучено іноземних кредитів на загальну суму близько 396 мли. доларів США.

Протягом 1993 року обсяг державного зовнішнього боргу України зріс у 8 разів -- і 0,396 млрд. до 3.624 млрд. доларів. До цього спричинилися дна основних фактори:

1) збільшення майже на 500 млн. доларів гарантованого боргу за експортними (токарними) кредитними лініями;

2) врегулювання простроченої заборгованості перед Росією (2.704 млрд. доларів).

Державний борг України перед Росією оформлено міжурядовою угодою під 26 травня 1993 року. За угодою заборгованість мала погашатися впродовж 1996--1998 років у сумі 416,7 млн. доларів щорічно. У 1996 році погашено першу частку (416.7 млн. доларів), решту відповідно до міжурядової угоди від 20.03.1995 р. реструктуризовано. У червні 1993 року підписано угоду про державний кредит на 1993 рік, згідно з якою уряд Росії надавав державний кредит Україні на суму 203.9 млн. доларів. У 1996 році за цією угодою погашено 67.9 млн., а 136.0 млн. доларів -- реструктуризовано.

Борг України перед Молдовою відповідно до міжурядової угоди від 01.06.1993 р. становив 28.44 млн. доларів. Його повністю погашено упродовж 1995-1996 рр.

На кінець першого стану зовнішній державний борг України становив 3.624 млрд. доларів США, або 12.2% від ВВП. Причому 74.6% від загальної суми боргу припадало па заборгованість перед Росією. В ході цього етапу Україна не вдавалася до позик міжнародних організацій економічного розпитку та комерційних запозичень, а показники, які характеризують боргову залежність держави, залишалися на низькому рівні.

Другий етап (1994--1996 рр.). Упродовж цього періоду темпи зросту зовнішнього державного боргу України були надзвичайно високими. За три роки сума боргу зросла майже в 2.5 рази. Таке зростання значною мірою зумовлено початком освоєння позик міжнародних організацій економічного розпитку (Світового банку. Міжнародного валютного фонду. Європейського банку реконструкції та розвитку). Борг перед такими організаціями досяг майже 3.5 млрд. доларів, або близько 39% загальною зовнішнього боргу країни. Слід наголосити, що одержання кредитів віл МВФ для підтримки платіжного балансу є головною передумовою надання зовнішніх позик для фінансування бюджетного дефіциту та інвестиційних проектів. Можливість залучення позик безпосередньо залежить від виконання погоджених із МВФ критеріїв ефективності (таких, як рівень чистих міжнародних резервів НБУ, монетарні показники, дефіцит консолідованого бюджету тощо).

Загальна сума заборгованості України за іноземними кредитами піддержанні гарантії упродовж другого етапу майже не змінилася і становила на кінець 1996 року 860 млн. доларів.

Третій США (1997 р. -- вересень 1998 р.). Характерною ознакою нього періоду є початок залучення зовнішніх комерційних позик. Тому дослідження боргу із нього часу слід проводити у розрізі трьох основних елементів:

¦ позик міжнародних фінансових організацій -- Світового банку, Європейського співтовариства, Європейського Банку реконструкції та розвитку, Міжнародного валютного фонду;

¦ комерційних кредитів іноземних банків, фінансово-кредитних та інших установ;

¦ позик та кредитних ліній іноземних держав.

Залучення коштів міжнародних організацій для фінансування дефіциту державного бюджету в 1997 році становило лише 311 млн., або 33% від запланованих 1.145 млрд. доларів. Основна причина зменшення надходжень від міжнародних фінансових організацій полягала в гальмуванні виконання Україною заходів щодо докорінного реформування економіки.

Недонадходження коштів, які можна було отримати на некомерційних засадах (на пільгових умовах), частково компенсовано залученням комерційних позик. На комерційних засадах кошти мобілізувалися через уповноважених агентів та під гарантії іноземних інвестиційних компаній. Першу комерційну позику, яку отримала Україна, організовано компанією Nomura Internationalу серпні 1997 року. Розмір позики -- 397 млн. доларів, термін погашення -- 1 рік. Наприкінці 1997 року отримано ще одну аналогічну позику, надану банком Chase Manhattan на суму 99 млн. доларів із терміном погашення 1 рік.

У лютому 1998 року випущено еврооблігації, номіновані в німецьких марках, на суму 750 млн. марок терміном на 3 роки. У квітні дорозміщено облігацій ще на 250 млн. марок. У березні 1998 року випущено українські єврооблігації, номіновані в євро, обсягом 500 млн. екю терміном на 2 роки.

Четвертий етап (вересень 1998 р. -- початок 2000 р.). Період після серпневої фінансової кризи 1998 року характеризується такими особливостями:

¦ суттєвим обмеженням доступу України до іноземних ринків капіталів, обумовленим, з одного боку, фінансовою кризою в Росії, Азії та на інших світових фінансових ринках, а з другого -- браком економічних реформ;

¦ перманентною загрозою настання випадку неплатоспроможності країни (дефолту) та проблемою збереження вітчизняної фінансової системи як такої;

¦ основним завданням системи управління державним боргом було забезпечити тимчасовий "перепочинок" у здійсненні платежів з обслуговування та погашення державних боргів, щоб мати час, необхідний для проведення перетворень в економіці;

¦ необхідні відстрочки платежів за своїми зобов'язаннями країна отримала завдяки успішній реструктуризації державного боргу як перед внутрішніми, так і перед зовнішніми кредиторами.

Обсяг державного зовнішнього боргу за цей період зріс більш як на 1 млрд. доларів і на початок 2000 року перевищив 12.4 млрд. доларів США, що стани вило близько 40.4% від ВВП. За міжнародними стандартами така частка боргу не свідчить про його критичний рівень, однак із точки зору ліквідності (відношення поточних платежів до наявних резервів та доходів бюджету) Україну найближчими двома роками очікувала напружена ситуація. Якби не було проведено реструктуризацію, то для виконання своїх зовнішніх зобов'язані. у 2000 році уряд мав би спрямувати близько 40% запланованих доходів бюджету, або майже 250% наявних валютних резервів.

П'ятий етап -- із початку 2000 р. - до сьогодні. Головна його ознака -- прагнення України реалізувати на практиці довгострокові механізми вирішення боргової проблеми. оскільки короткострокові заходи, дії яких вдавалися протягом четвертого етапу, призвели лише до загострення ситуації. Вирішення проблеми боргового навантаження 2000--2001 років здійснюється за трьома напрямами:

¦ реструктуризація боргу перед комерційними кредиторами;

¦ створення умов для падання Україні кредиту від МВФ у рамках програми розширеного фінансування, що і необхідною передумовою реструктуризації боргу перед Паризьким клубом;

¦ залагодження проблеми боргу перед Паризьким клубом і Туркменістаном.

У результаті вжитих заходів у рамках активного управління зовнішнім боргом (про вдалу реструктуризацію зовнішнього комерційного боргу "Вісник Національного банку України" писав у № 5 за 2000 р.) Україні вдалося вирішити проблему пікового навантаження платежів із обслуговування та погашення боргу, які припадали на 2000--2001 рр., зменшити протягом першого кварталу 2000 р. обсяг державного зовнішнього боргу на 1.5 млрд. доларів, а також створити передумови для відновлення програми співробітництва з МВФ та іншими міжнародними організаціями економічного розвитку.

Найближчі кроки у сфері управління державним боргом:

¦ досягнення домовленості з Міжнародним валютним фондом про відновлення програми співробітництва з Україною;

¦ реструктуризація боргу перед Паризьким клубом кредиторів.

Управління державним боргом в Україні та напрямки його вдосконалення

Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність державних заходів, що пов'язані з випуском і погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів і виплатою доходу за державними цінними паперами, встановленням ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів.

Дослідивши механізм управління державного боргу, зазначимо, що загрозу економіці становить не стільки державний борг як такий, особливо якщо він не дуже відхиляється за своїми параметрами від узагальнених макроекономічних показників, скільки зростання суми витрат на його обслуговування.

Мінімізація вартості обслуговування державного боргу є стратегічним завданням управління державним боргом, а в ширшому розумінні -- всієї бюджетно-податкової політики. Це завдання узгоджується не лише з чисто фіскальними інтересами, а й з потребами стимулювання інвестиційної активності, а також із довгостроковим поліпшенням добробуту населення, адже економія поточних витрат на обслуговування боргу знижує податковий тягар для майбутніх поколінь.

Для оптимізації витрат, пов'язаних з фінансуванням дефіциту державного бюджету, держава здійснює управління державним боргом. Під управлінням державним боргом слід розуміти комплекс заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення і погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів[27].

Державний борг можна розглядати з двох позицій: з одного боку, державне запозичення сприяє економічному зростанню; з іншого - борг збільшує навантаження на державний бюджет. Тому необхідно знайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням та внутрішнім і зовнішніми запозиченнями. Умови залучення нових позик мають оцінюватися з урахуванням здатності країни обслуговувати внутрішній та зовнішній борг за раніше прийнятими зобов'язаннями.

Управління державним боргом в цьому контексті може розглядатися в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні, під управлінням державним боргом мається на увазі формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у вигляді позичальника і гаранта. Під управлінням боргом у вузькому розумінні мається на увазі сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщення боргових зобов'язань держави, надання гарантій, а також проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань.

У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в країні; рівень інфляції; ділову активність суб'єктів підприємницької діяльності; ступінь ризику країни щодо неповернення боргу.

Для ефективного управління державним боргом, розв'язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов'язань держави використовують різноманітні методи. Одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію держави-позичальника. її досягнення та підтримка являється важливим фактором для успішного управління державним боргом. На сьогодні репутація позичальників на світовому фінансовому ринку виражається в рейтингах, які присвоюються певній державі спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування[29].

З позиції інвесторів, найбажанішим варіантом є повне, безумовне і своєчасне виконання державою своїх зобов'язань. Однак за умови неспроможності держави через певні причини забезпечити погашення позик і виплат за ними процентів, можуть прийматися рішень щодо новації, уніфікації, конверсії, консолідації, відстрочки погашення боргів або ж анулюванні державного боргу.

Новація - домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни зобов'язання по певному фінансовому кредиту іншим зобов'язанням.

Уніфікація позик - об'єднання декількох раніше випущених позик. При цьому облігації та сертифікати раніше випущених позик обмінюються на облігації та сертифікати нової позики.

Конверсія - одностороння зміна доходності позики, коли держава заявляє про зниження для кредиторів дохідності по позиках, отриманих державою.

Консолідація - зміна умов обертання позик в частині терміну їх погашення, тобто рішення про перенесення дати виплати по зобов'язаннях на пізніший термін.

Обмін облігацій за регресивним співвідношенням - кілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації.

Відстрочення погашення позик - провадиться, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше випущених позик

Анулювання боргу - відмова держави від усіх зобов'язань щодо раніше випущених позик. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави або політичними мотивами.

Х'юстонські умови, які введені в дію у 1990 році, дозволяли країнам - боржникам Паризького клубу із середнім рівнем доходу на душу населення проводити конверсію відповідних боргів на акції, національну валюту чи обмінювати борги за ринковим курсом для їх вкладення у національні фонди на різноманітні доброчинні цілі.

Таким чином, однозначного способу розв'язання боргової проблеми не існує. Використання різноманітних методів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які застосовуються у світовій практиці, дає можливість країнам-боржникам, з одного боку, значно полегшити свій борговий тягар перед міжнародними фінансовими організаціями, а з другого, у них з'являються можливості отримати нові кредити. Необхідною передумовою забезпечення максимально сприятливих умов врегулювання зовнішнього боргу, при цьому, є створення переконливої програми дій, спрямованої на продовження і прискорення ринкових реформ у державі, поліпшення інвестиційного клімату, зміцнення демократичних інститутів.

Уряди усіх рівнів при управлінні боргом ставлять завдання досягнення оптимальної структури боргу з точки зору вартості й строків погашення облігаційних сертифікатів, а також прагнуть дотримуватися "золотого правила" державних фінансів: збільшення довгострокових позик при скороченні питомої ваги короткострокових позик.

Обслуговування боргу -- це комплекс заходів із погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Обслуговуванням внутрішнього боргу займаються звичайно емісійні банки країн, які виступають фінансовими агентами казначейства або Міністерства фінансів[32].

Мінімізація поточної вартості обслуговування боргу передбачає, що дохідність якісно однорідних зобов'язань не повинна значно відрізнятися. Якщо якийсь цінний папір забезпечує відносну економію для бюджету, потрібно розширювати його емісію, наприклад шляхом дорозміщення, і, навпаки, вилучати з обігу невигідні випуски. Це правило має поширюватися як на внутрішні, так і на зовнішні облігації.

Методами управління державним боргом є конверсія, рефінансування або консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики.

У ряді країн до управління державним боргом належать і спроби обмежити його зростання шляхом встановлення ліміту.

Важливою є сфера управління державним боргом, пов'язана з визначенням умов і випуском нових позик. При визначенні умов емісії позик, головними з яких є рівень дохідності цінних паперів для кредиторів, строк дії позик, спосіб виплати доходів, держава має керуватися не лише інтересами досягнення максимальної фінансової ефективності позик, а й враховувати реальну кон'юнктуру на фінансовому ринку. Успіх нових позик може бути забезпечений лише за умов правильного визначення реального стану економіки, стану грошового обігу, рівня дохідності й терміну чинних позик, пільг, які надаються кредиторам, а також багатьох інших факторів. Операції з управління державним боргом у низці країн із розвинутими ринковими відносинами тісно пов'язані з касовим виконанням бюджету і здійснюються зазвичай емісійними банками. Ці банки беруть участь у випуску позик, виплаті процентів за ними, а також проводять оплату облігацій, які підлягають викупу. Часто суми процентів, що сплачуються за державним боргом, перевищують суми його чистого приросту.

Управління внутрішнім державним боргом у країнах із розвинутим ринком тісно пов'язане з операціями центральних банків із проведення відповідної монетарної політики. Як відомо, інструментами й засобами здійснення грошової політики в цих країнах є так звані обов'язкові резервні виплати, маніпулювання центрального банку дисконтною ставкою та операції центрального банку на відкритому ринку.

Брак попиту на державні цінні папери за наявності значних зобов'язань із їхнього погашення змусив уряд застосувати конверсію ОВДП. У другому півріччі 2005 року проводилася конверсія наявного портфеля облігацій із метою подовження терміну їх обігу на період від двох до п'яти з половиною років із застосуванням різних механізмів конверсії для трьох категорій одержувачів облігацій: для резидентів, нерезидентів і Національного банку України.

Проведена конверсія дала можливість через заміну облігацій внутрішньої державної позики подовжити термін повернення залучених коштів, а також зменшити виплати за облігаціями в 2005 році на загальну суму 1,2 млрд. гривень і в 2006 році на 659 млн. гривень. Завершення процедур конверсії ОВДП дало змогу знизити навантаження з обслуговування і погашення державного боргу. У конверсії для резидентів України взяли участь 16 комерційних банків, які конвертували ОВДП на 35% від усієї суми облігацій, якими володіли українські банки. За результатами конверсії для нерезидентів було замінено ОВДП на суму 1,07 млрд. гривень ОВДП, що належать нерезидентам, було конвертовано у дворічні єврооблігації з гарантованою валютною дохідністю 22% річних.

Унаслідок об'єктивних обставин і помилок, які були допущені у політиці залучень фінансових ресурсів за допомогою випуску ОВДП, сформувалася нераціональна структура внутрішнього боргу України. Вона полягала в тому, що більша частина державного внутрішнього боргу була короткотерміновою, що обмежувало результативність політики оптимізації управління та обслуговування державного боргу. Збільшення внутрішнього боргу в умовах економічної нестабільності призвело до виникнення ряду проблем, таких, як спекулятивні тенденції у розвитку ринку облігацій внутрішніх державних позик; невідповідність між рівнями дохідності державних облігацій та ефективністю використання залучених коштів. Ці проблеми змусили уряд вдатися до перегляду засад функціонування вітчизняного ринку державних зобов'язань[36].

Стратегічним завданням управління державним боргом є мінімізація вартості його обслуговування. При нарощуванні розмірів державного внутрішнього боргу всі зусилля слід спрямовувати на зменшення реальної вартості його обслуговування і на співвідношення динаміки заборгованості з темпами економічного зростання.

Отже, погашення та обслуговування державного боргу здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов'язань перед кредитором щодо погашення основної суми боргу, сплати відсотків та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами.

Погашення боргу - виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, тобто суми позики, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів.

Обслуговування боргу - це комплекс заходів держави з погашених позик, виплати процентів за ними, уточнення і змін умов погашених позик. Проценти - це дохід, що сплачується на користь кредитора за умовами угоди про позику або про випуск державних цінних паперів.

Погашення та обслуговування державного боргу може здійснюватися в грошовій формі, а за згодою кредитора - шляхом поставки товарів (послуг), заліку зустрічної вимоги та іншими шляхами відповідно до чинного законодавства України.

Основними джерелами погашення та обслуговування боргу можуть бути: кошти, отримані державою в процесі приватизації; державні запозичення; кошти бюджету; золотовалютні резерви.

Розробка стратегії та боргової політики пов'язана з:

* вивченням макроекономічного становища України з точки зору боргового навантаження та визначення оптимальної середньо- та довгострокової боргової політики;

* визначенням нових боргових інструментів та підготовкою нормативної бази їх застосування;

* вдосконаленням структури державного боргу в розрізі інструментів позичання, ринків розміщення, валют позичання, відсоткових ставок та строків погашення;

* організацією роботи щодо підвищення кредитного рейтингу України.

Висновки

Останніми роками у фінансовій системі України суттєву роль почали відігравати державні позики, що застосовувалися як метод мобілізації грошових ресурсів до державного бюджету, інструмент регулювання грошово-кредитної сфери й платіжного балансу країни. Державний борг є невід'ємною і важливою складовою державних фінансів. Під державним боргом розуміють непогашену основну суму безумовних фінансових зобов'язань держави, що виникають унаслідок державного запозичення і державних гарантій, які набирають чинності, перед суб'єктами права у грошовій формі.

Сьогодні можна сказати, що наша банківська система вистояла й утримала від обвалу економіку, соціальну сферу, звела до мінімуму втрати суспільства від кризи. Валютні резерви НБУ зросли майже вдвічі у порівнянні з тим, що було на початку кризи, і становлять 1,6 млрд. доларів. Тому нині дуже важливим для влади і суспільства є недопущення банківської кризи. Не можна не звертати уваги на те, що банківська криза негайно призведе до розвитку виробничої кризи, падіння обсягів виробництва ВВП до критичної межі й загострення бюджетної кризи.

Запорукою уникнення нового загострення кризи в Україні є:

-- конверсія ОВДП тільки на добровільних засадах;

-- мораторій на зміну умов обслуговування банками бюджету протягом двох років;

-- мораторій на виведення банківського нагляду з організаційної структури НБУ;

-- активізація роботи уряду на зменшення адміністративного тиску на підприємництво, вдосконалення системи оподаткування, підвищення ділової активності в країні;

-- передбачення у бюджеті на 2007 рік коштів на погашення боргів уряду перед банками;

-- припинення з 2006 року практично прямого кредитування Національним банком Міністерства фінансів;

-- припинення негативного інформаційного впливу на адресу банківської системи.

На нинішній момент зроблено багато, а саме: Національний банк високопрофесійно реалізував антикризові заходи за сприяння уряду та МВФ. Уряд не допустив дефолту і знайшов вихід із вкрай складної ситуації, а українські банкіри довели, що здатні впливати на відповідальні рішення в країні.

Список використаних джерел

1. Закон України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" // Фінанси України. -- 2006.-№3. -С. 21

2. Базилевич К.С., Царук О.В. Моделювання взаємозв'язків дефіциту державного бюджету України із показниками макроекономічної динаміки // Банківська справа -2002. -№3, с.24-29.

3. Барановський О. Державний борг України в системі економічної безпеки/ // Вісник Національного банку України. - 1997. - № 4. - C. 42-46

4. Барановський О. Державний борг України: на критичній межі? // Економічні реформи сьогодні. - 2000. - № 31. - C. 23-30

5. Башинська О. Формування та обслуговування державного зовнішнього боргу// Фінанси України. - 2000. - № 12. - C. 67-77

6. Бондарук Т. Зовнішній державний борг України та механізми його обслуговування // Фінанси України. - 1999. - № 5. - C. 94-102

7. Бондарук Т. Механізм управління та обслуговування державного боргу // Фінанси України. - 2003. - № 4. - С.14-18

8. Василишин Р. Взаємозв'язок бюджетного дефіциту і державного боргу// Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 1999. - № 4 . - C. 200-207

9. Василишин Р. Методика аналізу державного боргу України // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2000. - № 1. - C. 79-85

10. Вахненко Т. Граничний розмір державного боргу України // Банківська справа. - 2004. - № 4. - C. 33-45

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Теоретичні аспекти проблеми державного боргу, його вплив на економіку держави та види. Принципи та методи управління державним боргом. Характеристика державного боргу в Україні. Структура та динаміка державного боргу. Аналіз реструктуризації боргу.

    курсовая работа [684,9 K], добавлен 11.06.2014

  • Державний борг як одна з важливих складових державних фінансів. Характеристика, поняття та структура державного боргу країни, формування державного зовнішнього та внутрішнього боргу. Сучасний стан зовнішньої заборгованості України та шляхи її погашення.

    реферат [293,2 K], добавлен 01.02.2012

  • Економічна природа державного боргу. Моніторинг внутрішнього державного боргу в Україні. Структура державного внутрішнього боргу України. Специфіка внутрішнього боргу держави. Управління та обслуговування державного внутрішнього боргу.

    дипломная работа [239,5 K], добавлен 21.02.2003

  • Державний борг, його види та аналіз поточного стану. Динаміка державного боргу в Україні. Шляхи вирішення та методи управління державним боргом. Міжнародний досвід врегулювання боргових проблем. Вплив державного боргу на темпи економічного зростання.

    контрольная работа [64,7 K], добавлен 04.02.2012

  • Основні тенденції в розвитку державного боргу України. Аналіз принципів формування державного боргу та механізму його обслуговування. Місце і роль держави на фінансовому ринку. Короткостроковий зовнішній борг України за залишковим терміном погашення.

    курсовая работа [242,0 K], добавлен 18.02.2012

  • Аналіз складових аспектів формування зовнішнього державного боргу і проблем його регулювання. Дослідження суті і інструментів державного боргу при оцінці стратегії і політики державних запозичень України. Способи оптимізації боргової політики держави.

    дипломная работа [334,5 K], добавлен 12.02.2011

  • Поняття, структура та види державного боргу. Економічна сутність державних запозичень. Управління державним боргом в Україні. Оцінка боргової безпеки України. Державні гарантії, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів.

    курсовая работа [171,5 K], добавлен 28.05.2014

  • Виявлення основних проблем управління державним боргом в Україні на основі аналізу його сучасного стану. Дослідження джерел погашення внутрішнього та зовнішнього боргу. Огляд заходів держави з виплати відсоткових доходів кредиторам і погашення позик.

    реферат [26,2 K], добавлен 14.12.2012

  • Сутність державного боргу як складової державних фінансів. Виявлення тенденцій і специфічних особливостей формування державного боргу в Україні, аналіз механізму управління ним в умовах перехідної економіки. Способи погашення державної заборгованості.

    курсовая работа [1,8 M], добавлен 27.11.2014

  • Загальна характеристика державного боргу, його економічна сутність та види. Державний борг України на сьогодняшній день та прогнози на майбутнє. Особливості нормативного регулювання державного боргу в Україні. Аналіз загального обсягу державного боргу.

    реферат [22,7 K], добавлен 04.12.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.