Валютні обмеження: сутність, принципи, цілі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Валютні обмеження: сутність, принципи, цілі

1. Сутність та роль валютних обмежень в сучасному світі

Сучасні тенденції економічного розвитку характеризуються розширенням та укріпленням господарських зв'язків між країнами та регіонами світу. З поглибленням інтернаціоналізації господарського життя все більшу роль починає відігравати розвиток валютних відносин - як на національному, так і на міжнародному рівні. Валютні відносини виступають однією з найбільш динамічних форм економічних відносин. Головним їх призначенням є обслуговування всього комплексу економічних зв'язків між країнами, створення умов для їх інтеграції. Стан валютного ринку й особливості валютних відносин є важливим індикатором загального стану економіки як на національному, так і на світовому рівнях.

Валютні обмеження використовуються в якості однієї з форм валютної політики. «Валютні обмеження - законодавча та адміністративна заборона, лімітування і регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями».

Це складова частина валютного контролю, який забезпечує дотримання валютного законодавства шляхом перевірок валютних операцій резидентів і нерезидентів. При валютних обмеженнях в процесі валютного контролю перевіряється наявність ліцензій і дозволів, виконання резидентами вимог щодо продажу інвалюти на національному валютному ринку, обгрунтованість платежів в інвалюті, якість обліку та звітності за валютними операціями. При валютних обмеженнях функції валютного контролю покладаються зазвичай на центральний банк, а в деяких країнах створюються спеціальні органи (наприклад, у Франції після другої світової війни). В Україні дослідження системи валютного контролю здійснюється органами та суб'єктами банківської системи, яка складається з двох рівнів: Національного банку України та уповноважених банків.

Як правило, валютні обмеження запроваджуються з метою подолання валютно-фінансових криз, а також послаблення соціальної напруженості у суспільстві.

До основних переваг та недоліків валютних обмежень можна віднести:

1) Переваги:

· Ефективне регулювання попиту і пропозиції на валютному ринку

· Швидкий результат протягом короткого періоду застосування.

2) Недоліки:

· Спотворення міжнародної торгівлі.

· Дискримінація окремих економічних суб'єктів.

· Обмеження вибору споживачів щодо можливості купувати імпортні товари.

· Непрозорість заходів валютної політики і зростання валютного ризику.

· Існування чорного ринку.

· Збільшення адміністративних витрат, пов'язаних з видачею ліцензій, оформлення документів.

· Зростання корупції та бюрократії.

· Погіршення іміджу держави та загроза її міжнародної ізоляції.

Валютні обмеження застосовуються, як правило, у країнах з перехідною економікою та країнах, що розвиваються. Розвинуті країни практично повністю відмовляються від їх використання. [22]

Іноді на валютний ринок можна вплинути таким досить своєрідним інструментом, як «заговорювання курсу».

Заговорювання курсу - виступи керівництва центрального банку, уряду в засобах масової інформації з заявами, що мають на меті вплинути на валютний ринок.

Скажімо, коли виникає загроза розвитку кризових явищ у валютній сфері, урядовці можуть заспокоювати економічних суб'єктів, інформуючи про майбутні заходи валютної політики. Якщо лідери користуються довірою, то такі висловлювання можуть вплинути на валютний ринок. Також великий вплив на ситуацію мають оцінки та прогнози провідних експертів-аналітиків. Іноді ситуація починає розвиватися згідно з прогнозами більшості експертів.

Валютні обмеження як різновид валютної політики переслідують такі цілі:

1) вирівнювання платіжного балансу;

2) підтримання валютного курсу;

3) захист внутрішніх галузей;

4) недопущення валютних спекуляцій;

5) концентрація валютних цінностей у руках держави для вирішення поточних і стратегічних завдань.

Під час підготовки і ведення воєн валютні обмеження використовуються військово-промисловими комплексами для імпорту військово-стратегічних товарів за рахунок лімітування ввезення предметів цивільного призначення. Валютні обмеження відрізняються дискримінаційним характером, оскільки сприяють перерозподілу валютних цінностей на користь держави і великих підприємств за рахунок дрібних і середніх підприємців, ускладнюючи їм доступ до іноземної валюти. Тому не монополізований сектор звичайно виступає проти їх введення. Валютні обмеження зазвичай є складовою частиною політики протекціонізму і дискримінації торгових партнерів. Важливу роль в їх реалізації відіграють політичні мотиви.

З метою тиску на інші країни провідні держави застосовують валютну блокаду. Це економічна санкція у формі односторонніх валютних обмежень однієї країни чи групи країн по відношенню до іншої держави, що перешкоджають використанню його валютних цінностей з метою примусити його до виконання певних вимог і спрямованих на підрив її валютно-економічного становища.

Сутність валютної блокади полягає в заморожуванні валютних цінностей цієї держави, що зберігаються в іноземних банках, і застосуванні дискримінаційних валютних обмежень. «Під час і після другої світової війни Великобританія блокувала банківські рахунки, на яких зберігалася іноземна (в основному англійська) валюта країн стерлінгової зони. Кошти з цих рахунків можна було використовувати тільки для розрахунків між учасниками даного валютного угрупування. У зв'язку з націоналізацією Англо-Іранської нафтової компанії на початку 50-х років Банк Англії припинив оборотність фунтів стерлінгів на долари для Ірану і рекомендував Італії та Японії не вести розрахунки з цією країною у фунтах стерлінгів. У 1956 р. у відповідь на націоналізацію Суецького каналу банки Великобританії, США та Франції організували валютну блокаду щодо Єгипту, заморозивши його валютні рахунки».

Валютні обмеження передбачають:

1) регулювання міжнародних платежів і переказів капіталів, репатріації експортної виручки, прибутків, руху золота, грошових знаків і цінних паперів,

2) заборона вільної купівлі-продажу іноземної валюти;

3) концентрацію в руках держави іноземної валюти та інших валютних цінностей. У їх числі також платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви та інші), цінні папери, номіновані в іноземній валюті, дорогоцінні метали.

2. Принципи валютних обмежень в МЕВ

Відрізняються такі принципи валютних обмежень, що визначають їх зміст:

* централізація валютних операцій у центральному та уповноважених (девізний) банках;

* ліцензування валютних операцій - вимога попереднього дозволу органів валютного контролю для придбання імпортерами або боржниками іноземної валюти;

* повне або часткове блокування валютних рахунків;

* обмеження оборотності валют. Відповідно вводяться різні категорії валютних рахунків: вільно конвертовані, внутрішні (в національній валюті з використанням у межах країни), за двосторонніми урядовим угодами, клірингові, блоковані та ін.

Розрізняються дві основні сфери валютних обмежень: поточні операції платіжного балансу (торгові і «невидимі» операції) та фінансові (рух капіталів і кредитів, переказ прибутків, податкових та інших платежів).

Форми валютних обмежень відображають їх внутрішній зміст і структуру, розрізняються за сферами їх застосування. За поточними операціями платіжного балансу практикуються такі їх форми:

* блокування виручки іноземних експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатися цими коштами;

* обов'язковий продаж валютної виручки експортерів повністю або частково центральному та уповноваженим (девізним) банкам, що мають валютну ліцензію центрального банку;

* обмежена продаж іноземної валюти імпортерам (лише за наявності дозволу органу валютного контролю). У деяких країнах імпортер зобов'язаний внести на депозит у банк певну суму національної валюти для отримання імпортної ліцензії;

* обмеження на форвардні купівлі імпортерами іноземної валюти;

* заборона продажу товарів за кордоном на національну валюту;

* заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;

* регулювання строків платежів по експорту та імпорту у зв'язку з розвитком операцій «Лідз енд легз» в умовах нестабільності валютних курсів. Іноді контролюються авансові платежі імпортерів іноземним експортерам, встановлюються обмежені терміни продажу експортерами іноземної валюти на національну (30 днів), щоб ці кошти не були використані для спекулятивних операцій проти національної валюти;

* множинність валютних курсів - диференційовані курсові співвідношення валют за різними видами операцій, товарним групам і регіонам.

Вперше множинність валютних курсів стала застосовуватися в період світової економічної кризи 1929-1933 рр., Після скасування золотого монометалізму та введення валютних обмежень. Оскільки багато валютні рахунки були блоковані і ступінь вільного розпорядження ними була різна, знижки (дисконт) по відношенню до офіційного курсу валюти коливалися від 10 до 90% (у Німеччині).

«Після другої світової війни багато країн-членів МВФ у порушення його Статуту практикували множинність валютних курсів. У Франції було встановлено десять валютних курсів. До середини 60-х років в Туреччині поряд із завищеним офіційним курсом національної валюти (1 доларів США = 2,8 ліри) застосовувалися інші диференційовані курси: 9 лір з імпорту з метою його стримування; 4,9 ліри з експорту міді; 5,6 ліри з експорту родзинок і горіхів з метою стимулювання вивезення цих традиційних експортних товарів країни, 9 лір з вивезення інших товарів». [19]

Хоча в більшості промислово розвинених країн курс валют був уніфікований з введенням їх конвертованості, окремі держави періодично повертаються до практики множинних валютних курсів у формі подвійного валютного ринку.

Завищення курсу національної валюти на конкретні товари або операціями має на меті здешевити імпорт товарів першої необхідності, зменшити реальні виплати за зовнішнім боргом у даній валюті, зменшити експорт певних товарів. Заниження курсу переслідує протилежні цілі. Курсова різниця виступає як премія чи знижка по відношенню до офіційного курсу. Причому за множинністю валютних курсів нерідко приховується фактична девальвація (так, введення в Туреччині багатоступеневого курсу ліри в червні 1979 р. обернулося фактичним зниженням її курсу до долара на 43,6%). Ліцензійна система по імпорту обмежує можливість ввезення товарів. Незважаючи на рекомендації про скасування множинності валютних курсів, що включаються у стабілізаційні програми МВФ, деякі країни, що розвиваються продовжують використовувати їх для захисту національної економіки.

З метою економії іноземної валюти обмежується її обмін для резидентів, що виїжджають за кордон в якості туристів. Валютні обмеження поширюються на страхування, ліцензійні платежі, гонорари, комісійні винагороди, переказ прибутків і відсотків і інші «невидимі» операції. Форми валютних обмежень за фінансовими операціями залежать від напрямку регулювання руху капіталів.

3. Заходи, що застосовуються при валютних обмеженнях

При пасивному платіжному балансі застосовуються такі заходи щодо обмеження вивозу і «втечі» капіталу, стимулювання припливу капіталу з метою підтримки курсу валюти:

* лімітування вивезення національної та іноземної валюти, золота, цінних паперів, надання кредитів;

* контроль за діяльністю кредитного та фінансового ринків: операції здійснюються тільки з дозволу міністерства фінансів і при наданні інформації про розмір видаваних кредитів і прямих інвестицій за кордоном, залучення іноземних кредитів за умови попереднього дозволу органів валютного контролю (зокрема, на випуск облігаційних позик), щоб вони не вплинули на національний валютний ринок, ринок позичкових капіталів і зростання грошової маси в обігу;

* обмеження участі національних банків у наданні міжнародних позик в іноземній валюті;

* примусове вилучення іноземних цінних паперів, що належать резидентам, і їх продаж на валюту. До цього заходу вдавалися Німеччина перед другою світовою війною, Великобританія в період і після війни;

* повне або часткове припинення погашення зовнішньої заборгованості або дозвіл оплати її національною валютою без права переказу за кордон. У період світової економічної кризи 30-х років 25 країн припинили платежі за зовнішніми боргами, а Німеччина з 1933 р. погашала стерлінгову і доларову заборгованість німецькими марками, що зараховуються на блоковані рахунки без права розпорядження ними та обміну на іноземну валюту.

При надзвичайних обставинах об'єктом валютних обмежень є золото. Під час другої світової війни ринки золота були закриті: у Франції - до 1949 р., Великобританії - до 1954 р., В Нідерландах - до 1968 р. У США протягом 40 років з 1934 р. були заборонені операції із золотом для фізичних та юридичних осіб.

При активному платіжному балансі з метою стримування як припливу капіталів у країну, так і підвищення курсу національної валюти застосовуються такі форми валютних і кредитних обмежень з фінансових операцій:

* депонування на безпроцентний рахунку в центральному банку нових закордонних зобов'язань банків. У ФРН в 1978 р. мінімальні резерви кредитних установ, які вони зобов'язані зберігати в центральному банку, були підвищені до 100% приросту іноземних зобов'язань банків. У Японії ця норма була підвищена в березні 1978 р. з 50 до 100%, щоб призупинити приплив доларів в країну, а в грудні 1978 р. знижена до 50% після оголошення програми США з підтримки долара, з лютого 1979 р. скасована, за винятком 0,25%;

* заборона на інвестиції нерезидентів та продажу національних цінних паперів іноземцям. У Швейцарії в 1972-1974 рр.. частково, а з лютого 1978 р. до кінця 1979 р. майже повністю було заборонено продаж короткострокових швейцарських цінних паперів нерезидентам. У ФРН в січні 1978 р. було заборонено продаж іноземцям національних цінних паперів строком від 2 до 4 років. У Японії заборону на покупки нерезидентами короткострокових облігацій в ієнах був тимчасово введено в березні 1978 р.;

* обов'язкова конверсія позик в іноземній валюті в національному центральному банку (практикувалася в Швейцарії);

* заборона на виплату відсотків по строкових вкладах іноземців в національній валюті. Подібний заборона діяла в Швейцарії з листопада 1974 р.по лютий 1980 р. з метою перерозподілу капіталів з країни на ринок еврошвейцарскіх франків і зниження курсу національної валюти; [10]

* введення негативною процентної ставки за вкладами нерезидентів у національній валюті (від 12 до 40% річних). При цьому відсотки платить або вкладник банку, або банк, зацікавлений у залученні вкладів в іноземній валюті, виплачує сам державному валютному установі. Таку міру застосовували в різний час Бельгія, Нідерланди, ФРН, Швейцарія (в 1972-1979 рр.) З метою стримування припливу капіталів. Так, у Швейцарії в 1978 р. ставка «негативних» відсотків становила 10% у квартал за вкладами нерезидентів у швейцарських франках на суму понад 5 мільйонів франків;

* обмеження ввезення валюти в країну. Вперше цей захід було запроваджено у Швейцарії в 1976-1977 гг. Потім банківський закон 1979 р. заборонив банкам зберігати банкноти у швейцарських франках в сейфах, орендованих іноземцями, тримати чеки на великі суми, виписані на їх ім'я за наказом іноземних клієнтів;

* обмеження на форвардний продаж національної валюти іноземцям. У Швейцарії ці обмеження практикувалися з листопада 1974 р. по березень 1980 р., потім вони були пом'якшені: з продажу франків на строк до 10 днів ліміт був збільшений з 20 до 40% від суми угоди за станом на 31 жовтня 1974 р., з операцій на більш тривалий термін - з 50 до 80%;

* схема примусових депозитів. Ця міра застосовувалася в ФРН з березня 1972 р. по вересень 1974 р. Фірми, активно удавалися до єврокредитах, за якими ставки були нижче, ніж в країні, повинні були поміщати частину залучених капіталів на безпроцентний рахунок в Німецькому федеральному банку.

Таким чином, валютні обмеження в ряді випадків переплітаються з кредитними та торговим регулюванням. Їх арсенал різноманітний, неефективні форми замінюються більш пристосованими до особливостей валютно-економічного становища країни та конкуренції на світовому ринку. [9]

валютний депозит обмеження форвардний

Висновки

Оцінюючи вплив валютних обмежень на міжнародні економічні відносини загалом, потрібно сказати, що вони негативно впливають на товарообмін між країнами та значно ускладнюють розвиток експорту. Незважаючи на те, що валютні обмеження сприяють вирівнюванню платіжних балансів окремих країн, та зрештою вони все одно ускладнюють проблему їх балансування. Обмеження зворотності (конвертованості) валют фактично анулює принцип найбільшого сприяння, підсилює дискримінацію торгових партнерів застосуванням великої кількості валютних курсів.

Валютні обмеження зменшують можливість вільного розвитку експорту. Експортери, не маючи впевненості в отриманні іноземної валюти, прагнуть ухилитися від здавання валютного виторгу девізним банкам за невигідним для них офіційним курсом національної валюти, маніпулюючи цінами в рахунках-фактурах (наприклад, експортер за домовленістю з імпортером занижує офіційну ціну для проходження митного контролю порівняно з реальним валютним виторгом; різниця зараховується на рахунок фізичної особи чи підставної фірми в іноземному банку), продаючи товар в треті країни, чиї валюти не підлягають здаванню, застосовуючи хабарі. Органи валютного контролю стежать за дотриманням відповідного законодавства, щодо цін, рахунків, застосовуючи штрафи і санкції під час виявлення порушень. Але більшість юридичних і фізичних осіб воліють піддатися санкціям, ніж втратити вигідного контрагента. Об'єктивна необхідність зняття валютних бар'єрів у міжнародних економічних відносинах породжує тенденцію до міждержавного регулювання валютних обмежень.

Список джерел

1. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. - К.: Знання-Прес, 2002. - 311 с

2. Булатова Е.В. Развитие процесса глобализации на примере финансовых ресурсов мировой экономики // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект: Сборник научных трудов. - Донецк: ДонНУ, 2005. - С. 1057-1062.

3. Бутук О. Валютний контроль і конвертованість валют // Банківська справа. - 2005. - №1. - С. 45-53

4. Глобализация и национальные финансовые системы / Под ред. Дж.А. Хансона, П. Хонохана, Дж. Маджнони. Пер. с англ. - М.: Издательство «Весь Мир», 2005. - 320 с.

5. Данилова Е.И. Детерминанты выбора режима валютного курса для открытой экономики // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. Випуск 208: В 4 т. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. - Том 3. - С. 690-695.

6. Доронин И. Положение на фондовых и валютных рынках // Мировая экономика и международные отношения. - 1998. - №8. - С. 14-26.

7. Доронин И. Современные финансовые рынки: тенденции и перспективы // Мировая экономика и международные отношения. - 2003. - №6. - С. 23-35.

8. Економічні проблеми XXI століття: міжнародний та український виміри / Є.В. Савельєв, С.І. Юрій та ін.; За ред. С.І. Юрія, Є.В. Савельєва. - К: Знання, 2007. - 595 с.

Размещено на Allbest.ru