Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

Проблеми фінансового забезпечення вищої освіти

Вступ

Навряд чи можна заперечувати, що в останні роки вища освіта в Україні зробила відчутний крок у своєму розвитку. Після прийняття законів «Про освіту», «Про вищу освіту» вживаються заходи щодо кращого забезпечення гарантованих Конституцією України прав громадян на здобуття вищої освіти. Удосконалюється мережа вищих навчальних закладів, посилюється їх автономія, підвищується якість освіти, демократія входить у навчальний процес. Дещо збільшилися державні видатки на освіту, поліпшено структуру і збільшено обсяг підготовки фахівців, здійснюються кроки для розширення доступу до здобуття вищої освіти. Чисельність студентів у розрахунку на 10 тис. населення зросла до 512.

Спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості студентів, які навчаються українською мовою, розробляються та впроваджуються нові освітні технології, нове покоління стандартів вищої освіти. Чимало робиться для активізації наукових досліджень, інтеграції науки з виробництвом.

Однак якщо зіставляти завдання, що стоять перед системою вищої освіти, з досягненнями, то маємо визнати відкрито, самокритично й чесно, що підстав для самозаспокоєння немає. Величезна кількість проблем, невирішених питань і недоречностей, як успадкованих від колишньої системи (а в нас була потужна освітня система), так і тих, які ми нажили вже за нинішніх умов, стримують інтеграцію вищої школи у світовий освітній простір, не сприяють істотному підвищенню її конкурентоспроможності, знижують суспільну роль освіти у перетвореннях, які нам потрібно довести до логічного завершення. Найбільша проблема існує в фінансуванні вищої освіти. Дане питання являється досить актуальним на сьогоднішній день.

Тому вибір теми курсової роботи став «Фінансування вищої освіти в Україні».

Метою написання курсової роботи являється вивчення проблеми фінансування вищої освіти в Україні.

Основними завданнями дослідження є:

1. Характеристика економічної класифікації видатків.

2. Характеристика порядку фінансування видатків на вищу освіту.

3. Аналіз фінансування видатків на вищу освіту в Україні.

4. Аналіз фінансування видатків на прикладі Чернівецького національного університету.

5. Аналіз проблеми фінансування вищої освіти та шляхи їх вирішення.

В роботі використано ряд законодавчих та нормативних актів та спеціальна література.

1. Теоретичні основи фінансування видатків на вищу освіту в Україні

1.1 Порядок планування видатків за економічною класифікацією видатків

Запровадження нової функціональної класифікації видатків бюджету викликане необхідністю приведення її у відповідність до міжнародних стандартів статистики державних фінансів з метою забезпечення міжнародної порівнянності показників бюджету. Видатки на фінансування вищої освіти також фінансуються згідно нової класифікації.

Нова класифікація видатків бюджету розроблена на основі класифікації функцій управління (КФУ), опублікованої статистичним відділом Організації об'єднаних націй. Класифікація має три рівні категорії (від 1 до 10), групи та класи.

Категорії - це загальні цілі державного управління, а групи і класи описують засоби досягнення цих загальних цілей.

Видатки бюджету класифікуються за чотирма ознаками:

1. Функціональна класифікація видатків бюджету (за функціями, з виконанням яких пов'язані видатки) (КФКВ).

2. Економічна класифікація видатків бюджету (за економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки) (КЕКВ).

3. Відомча класифікація видатків (за ознакою головного розпорядника бюджетних коштів) (КВКВ).

4. Програмна класифікація видатків бюджету (КПКВ).

Економічна класифікація видатків бюджету визначає конкретне спрямування коштів, тобто предметно-цільове їх призначення, і поділяється на:

1) поточні видатки (код 1000) - усі платежі бюджету, що передбачаються на поточні цілі;

2) капітальні видатки (код 2000) - платежі з метою придбання основного капіталу, створення державних запасів і резервів, землі і нематеріальних активів, а також капітальні трансферти.

3) нерозподілені видатки (код 3000) - це видатки з резервних фондів Кабінету Міністрів України та фондів непередбачених видатків Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних та місцевих адміністрацій, виконкомів місцевих рад;

4) кредитування з вирахуванням погашення (код 4000) - платежі бюджетів усіх рівнів з метою проведення економічної політики, в результаті яких у них виникають фінансові вимоги до інших суб'єктів господарської діяльності. При застосуванні категорії кредитування обов'язковою умовою є виникнення зобов'язання щодо повернення коштів.

Економічна класифікація видатків бюджету наедена в табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Економічна класифікація видатків бюджету

КЕКВ	Назва
1000	Поточні видатки
1100	Видатки на товари і послуги
1110	Оплата праці працівників бюджетних установ
1120	Нарахування на заробітну плату
1130	Придбання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг та інші видатки
1140	Видатки на відрядження
1150	Матеріали, інвентар, будівництво, капітальний ремонт та заходи спеціального призначення, що мають загальнодержавне значення
1160	Оплата комунальних послуг та енергоносіїв
1170	Дослідження і розробки, державні програми
1200	Виплата процентів (доходу) за зобов'язаннями
1300	Субсидії і поточні трансферти
1310	Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)
1320	Поточні трансферти органам державного управління інших рівнів
1340	Поточні трансферти населенню
1350	Поточні трансферти за кордон
2000	Капітальні видатки
2100	Придбання основного капіталу
2110	Придбання обладнання і предметів довгострокового користування
2120	Капітальне будівництво (придбання)
2130	Капітальний ремонт, реконструкція та реставрація
2200	Створення державних запасів і резервів
2300	Придбання землі і нематеріальних активів
2400	Капітальні трансферти
2410	Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям)
2420	Капітальні трансферти органам державного управління інших рівнів
2430	Капітальні трансферти населенню
2440	Капітальні трансферти за кордон
2450	Капітальні трансферти до бюджету розвитку
3000	Нерозподілені видатки
4000	Кредитування з вирахуванням погашення
4100	Надання внутрішніх кредитів з вирахуванням погашення
4110	Надання внутрішніх кредитів
4120	Повернення внутрішніх кредитів
4200	Надання зовнішніх кредитів з вирахуванням погашення
4210	Надання зовнішніх кредитів
4220	Повернення зовнішніх кредитів

Кожний напрямок видатків має цільове призначення. Наприклад, поточні видатки (1000) за цільовим призначенням спрямовувати: на оплату праці працівників бюджетних установ - 1100; нарахування на заробітну плату - 1120; видатки на відрядження - 1140, оплату комунальних послуг та енергоносіїв - 1160. Капітальні видатки (2000): придбання основного капіталу - 2100; створення державних запасів і резервів - капітальний ремонт - 2200. Надання внутрішніх кредитів з вирахуванням погашення (код 4100) передбачає кредитування (мінус погашення) органів державного управління інших рівнів, державних підприємств, фінансових установ і включає надання внутрішніх кредитів (код 4110) та повернення внутрішніх кредитів (код 4120). Надання зовнішніх кредитів з вирахуванням погашення (код 4200) включає кредитування та платежі в рахунок його погашення, які надаються зарубіжним країнам, міжнародним організаціям, підприємствам, приватним особам: при цьому надання зовнішніх кредитів має код 4210; повернення зовнішніх кредитів - код 4220).

видаток освіта фінансовий планування

1.2 Порядок фінансування видатків на вищу освіту

Фінансування видатків на вищу освіту в Україні здійснюється з Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів місцевого та реґіонального самоврядування та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

Здійснення операцій по видатках з державного та місцевого бюджетів на утримання закладів вищої освіти Міністерства освіти України забезпечується через органи Держказначейства.

МОН, як головний розпорядник бюджетних коштів, подає Головному управлінню Державного казначейства України (ГУДКУ) дані про територіальне розташування мережі підпорядкованих закладів і установ. Для проведення фінансування органами Держказначейства Міністерством складається та подається в ГУДКУ зведений кошторис доходів і видатків в розрізі підвідомчих закладів і установ.

Мінфіном України встановлюються помісячні ліміти асигнувань Державного бюджету України та доведяться МОН.

До розпорядників коштів нижчого ступеня Міністерством доводяться лімітні довідки, які є підставою для складання ними єдиного кошторису доходів і видатків.

При надходженні бюджетних коштів на єдиний казначейський рахунок на фінансування планових заходів, передбачених кошторисом, МОН подає ГУДКУ розподіл відповідних бюджетних асигнувань в розрізі підвідомчих закладів і установ-розпорядників нижчого ступеня. Складений розподіл коштів реєструється в Журналі реєстрації розподілу коштів.

Для фінансування Міністерства в ГУДКУ відкриті реєстраційні рахунки.

Фінансування видатків підвідомчих установ та закладів проводиться через систему територіальних органів Держказначейства на підставі поданих ГУДКУ розподілів бюджетних коштів.

На рис. 1.1 відображена схема руху коштів при фінансуванні вищих навчальних закладів, підпорядкованих Міністерству освіти України через територіальні органи Державного казначейства і уповноважені установи банків.

Рис. 1.1. Схема руху коштів при фінансуванні вищих навчальних закладів, підпорядкованих Міністерству освіти України через територіальні органи Державного казначейства і уповноважені установи банків

1. - доведення обсягів асигнувань Мінфіном;

2. - доведення Держказначейством затверджених обсягів фінансувань на території організаціям МОН;

3. - реєстри розподілу коштів по мережі від МОН;

4. - реєстри розподілу коштів на територіальні казначейства по мережі МОН;

5. - бюджетні кошти на території по мережі організаціям МОН через НБУ;

6. - бюджетні кошти на території від НБУ через уповноважені установи банків;

7. - виписки для НБУ про проходження коштів по мережі установ МОН;

8. - виписка банківська про зарахування коштів на реєстраційні рахунки по мережі установ МОН;

9. - виписки для ДКУ про перерахування коштів з НБУ по мережі установ МОН;

10. - платіжні доручення на оплату рахунків організаціям;

11. - перерахування коштів на оплату організаціям;

12. - виписки з банків про проведення оплати;

13. - казначейські виписки з реєстраційних рахунків про проведені проплати;

14. - звіти організацій про використання бюджетних коштів за квартал (рік);

15. - відсутні казначейські виписки про перерахування коштів на території для МОН;

а - затверджені кошториси установами МОН.

На підставі інформації територіальних управлінь про залишки коштів на рахунках, відкритих у відповідних органах Державного казначейства, платіжного календаря відповідної області Державне казначейство України видає розпорядження про перерахування коштів.

Механізм підкріплення коштами реєстрів під виділені бюджетні асигнування встановлюється у кожному конкретному випадку окремо відповідно до порядку, встановленого нормативними документами Державного казначейства України.

Територіальні органи Державного казначейства здійснюють видатки бюджету на фінансування вищої освіти в межах коштів, отриманих від вищестоящого органу згідно з реєстром на здійснення видатків.

Управління Державного казначейства на підставі реєстрів готує меморіальні документи щодо зарахування виділених бюджетних асигнувань на відповідні рахунки розпорядників коштів та/або одержувачів.

Органи Державного казначейства надають розпорядникам та/або одержувачам бюджетних коштів виписку з відповідного рахунку за результатами попереднього дня. Інші дії з перерозподілу виділених бюджетних асигнувань аналогічні операціям, які проводяться на рівні Державного казначейства України. [25, 48].

Облік здійснених операцій проводиться у щоденному режимі. Інформація подається до Державного казначейства України засобами електронної пошти у визначені терміни для формування бази даних.

На спеціальні реєстраційні рахунки розпорядників бюджетних коштів, відкриті в органах Державного казначейства, зараховуються кошти, що надходять від вищих та підвідомчих установ, юридичних та фізичних осіб на утримання, виконання певних доручень, здійснення видатків, поновлення касових видатків тощо.

Кошти, що надходять безпосередньо на рахунки розпорядників бюджетних коштів, вважаються доходами спеціального фонду державного бюджету або коштами, що відносяться на відновлення касових видатків.

Усі суми коштів, що надходять готівкою в каси установ, повинні бути зараховані на спеціальні реєстраційні рахунки установ, відкриті в органах Державного казначейства.

При внесенні готівки на ім'я розпорядників бюджетних коштів або одержувачів відправники коштів у розрахункових документах (квитанціях тощо) зазначають номери спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників коштів, що відкриті в органах Державного казначейства. Зарахування коштів органами Державного казначейства здійснюється на підставі платіжних доручень на вказані в них рахунки.

Кошти спеціального фонду, що надійшли як власні надходження установ та субвенції, зараховуються на спеціальні реєстраційні рахунки без конкретного віднесення до кодів економічної класифікації видатків. Однак здійснення видатків проводиться відповідно до кошторису доходів та видатків за конкретними кодами економічної класифікації видатків з урахуванням довідок про внесення змін до розпису за спеціальним фондом державного бюджету.

Усі інші дії щодо здійснення видатків із спеціальних реєстрацій них рахунків розпорядників бюджетних коштів спеціального фонду бюджету проводяться в тому самому порядку, що із здійснення видатків розпорядників коштів загального фонду державного бюджету.

Зі спеціальних реєстраційних рахунків, на яких обліковуються власні надходження установ, розпорядники бюджетних коштів можуть здійснювати перерахування коштів вищим та підвідомчим установам і організаціям, що не передбачені кошторисами доходів і видатків. Перерахування таких коштів здійснюється на підставі платіжних доручень, наданих розпорядниками бюджетних коштів, і відображається як отримання та/або зменшення доходів.

Державне казначейство України протягом трьох робочих днів з дня отримання розпису доводить витяги з річного розпису призначень та розпису асигнувань загального фонду державного бюджету до Ради Міністрів АР Крим, державних адміністрацій в областях, містах Києві та Севастополі, які є головними розпорядниками коштів державного бюджету, та копії до відповідних управлінь Державного казначейства.

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, державні адміністрацій в областях, містах Києві та Севастополі до початку бюджетного року надають відповідному управлінню Державного казначейства дані про територіальне розташування мережі установ вищої освіти, яким вони розподіляють кошти.

Разом з цим протягом п'яти робочих днів подають до відповідного управління Держказначейства розподіл показників зведених кошторисів доходів і видатків та планів асигнувань у розрізі розпорядників коштів нижчого рівня, а при внесенні змін, що виникають у процесі виконання Державного бюджету, в аналогічному порядку подають реєстр змін зведеного кошторису видатків та помісячних планів асигнувань загального фонду державного бюджету.

Державне казначейство України складає реєстри на виділення бюджетних асигнувань, які передає до територіальних управлінь Державного казначейства.

Управління Державного казначейства на підставі реєстрів на виділення бюджетних асигнувань готує меморіальні документи щодо зарахування виділених бюджетних асигнувань на відповідні рахунки розпорядників коштів та/або одержувачів, а також надають виписку з рахунків головним розпорядникам коштів за результатами операційного дня.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, державні адміністрації в областях, містах Києві та Севастополі надають обласному управлінню Державного казначейства розподіл виділених бюджетних асигнувань по територіях у розрізі розпорядників коштів нижчого рівня та одержувачів. Якщо виділення бюджетних асигнувань мають цільове призначення, то зазначений документ повинен ураховувати примітку щодо їх призначення. Подальше проходження документів здійснюється у звичайному порядку.

Кошти державного бюджету, які передбачаються для одержувачів, повинні бути враховані в показниках зведеного кошторису та плану асигнувань відповідного розпорядника коштів. Одержувачі бюджетних коштів включаються до мережі відповідного розпорядника коштів. На їхнє ім'я в органі Державного казначейства відкриваються відповідні рахунки. Розпорядник виділяє одержувачу бюджетних коштів річні призначення та помісячні плани асигнувань на відповідний період, що відображається в реєстрі змін до зведеного кошторису доходів і видатків та помісячних планів асигнувань розпорядника. Зазначені документи подаються до органів Державного казначейства в установленому порядку. [18, 141].

Одержувач подає до органів Державного казначейства план використання бюджетних коштів, погоджений з розпорядником коштів. Він є основним плановим документом, на підставі якого одержувачу перераховуються бюджетні кошти і надається право на їх використання.

При складанні цього документа застосовуються назви повної економічної класифікації видатків, але без зазначення їх цифрових кодів. Звітність одержувачами коштів складається тільки за тим кодом, за яким їм були передбачені кошти відповідним розпорядником бюджетних коштів.

Здійснення видатків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів відповідно до кошторисів доходів і видатків, планів асигнувань або планів використання бюджетних коштів органами Державного казначейства України з реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників бюджетних коштів проводиться шляхом проведення платежів з цих рахунків, відкритих в органах Державного казначейства. Відповідно до поставлених завдань Державне казначейство контролює цільове скерування бюджетних коштів на стадії проведення платежу на підставі документів, наданих розпорядниками бюджетних коштів.

Підставою для здійснення видатків розпорядників бюджетних коштів є платіжні доручення, підготовлені власниками рахунків, та документи, які підтверджують цільове направлення коштів (рахунки, рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, трудові угоди, договори на виконання робіт, акти виконання робіт, звіти про результати здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти тощо), порядок оформлення і подання яких органам Державного казначейства регламентується вимогами щодо обліку зобов'язань. Згідно з зобов'язаннями розпорядник коштів бюджету як споживач повинен сплатити належну суму виконавцю за умови реалізації цих зобов'язань.

Документи приймаються органами Державного казначейства від розпорядників бюджетних коштів:

- за загальним фондом та іншими доходами спеціального фонду - відповідно до зареєстрованих в органах Державного казначейства зобов'язань, згідно з кошторисними призначеннями та помісячними планами асигнувань, у межах залишку коштів на рахунку за всіма кодами економічної класифікації видатків;

- за спеціальним фондом (крім інших доходів спеціального фонду) - відповідно до кошторису призначень та у межах загального залишку коштів на спеціальному реєстраційному рахунку за всіма кодами економічної класифікації видатків.

Підставою для здійснення видатків одержувачів коштів є платіжні доручення, підготовлені власниками рахунків, та підтверджу вальні документи, які приймаються в межах зареєстрованих в органах Державного казначейства зобов'язань, відповідно до плану використання бюджетних коштів та в межах залишків коштів на рахунку.

Здійснення видатків інших клієнтів органами Державного казначейства проводиться на підставі платіжних доручень, підготовлених власниками рахунків, що приймаються в межах загального залишку коштів на їх рахунку, без додавання підтверджу вальних документів, за винятком деяких напрямків видатків, що визначаються Державним казначейством України та головними розпорядниками бюджетних коштів.

Платіжні доручення подаються до органів Державного казначейства в двох примірниках або в кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків. Дата платіжного доручення повинна відповідати даті його фактичного подання або даті наступного дня, якщо документи надійшли після операційного часу.

Подані розпорядниками бюджетних коштів, одержувачами та іншими клієнтами платіжні доручення перевіряються щодо правильності заповнення реквізитів та відповідності підписів і відбитка печатки зразкам. Відмітка про дозвіл на проведення оплати ставиться на першому примірнику платіжних доручень у вигляді відбитку штампу казначея «Підлягає оплаті». Після проведення платежу на платіжних дорученнях та підтверджувальних документах ставиться відмітка у вигляді відбитка штампа казначея «Оплачено».

Платіжні доручення та інші розрахункові документи містять такі реквізити:

- назву документа;

- номер документа, число, місяць, рік його складання;

- назви та коди (номери) установи платника та отримувача коштів, номери рахунків за дебетом та кредитом;

- назву установи банку, органу Державного казначейства України (отримувача та платника коштів) і номер коду;

- суму платежу (цифрами та літерами).

А у призначенні платежу зазначаються:

- назва/вид товарів (робіт, послуг), за які здійснюється оплата, номер і дата документа, на підставі якого здійснюється платіж (договір, рахунок, товарно-транспортний документ тощо), номера і дати, коди бюджетної класифікації;

- коди бюджетної класифікації доходів та видатків при здійсненні видатків із бюджету, перерахуванні коштів до бюджету або перерозподілі бюджетних коштів;

- додаткові реквізити, визначені Державним казначейством України.

Органи Державного казначейства визначають порядок та строки зберігання розрахункових документів згідно з чинним законодавством, забезпечують їх зберігання.

Строк дії платіжного доручення розпорядників бюджетних коштів, одержувачів та інших клієнтів установлений у межах 10 календарних днів з дня його виписки. День заповнення платіжного доручення не враховується.

Орган Державного казначейства при здійсненні видатків шляхом проведення платежів з рахунків розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів надає розпоряднику, одержувачу бюджетних коштів та іншому клієнту виписки за здійснені операції за результатами попереднього операційного дня.

Для оформлення документів на отримання заробітної плати, стипендії, допомоги, видатків на службові відрядження та інших коштів, що видаються на видатки, які не можуть бути проведені безготівковою оплатою, розпорядники бюджетних коштів, одержувачі коштів державного бюджету та інші клієнти подають до органів Державного казначейства заявку на видачу готівки.

Заявки подаються органам Державного казначейства в двох примірниках, один з яких, після видачі готівки, повертається розпоряднику бюджетних коштів, одержувачу коштів державного бюджету та іншим клієнтам з відповідним відбитком штампа казначея, зберігається як обов'язковий документ і є додатком до бухгалтерських регістрів, що підтверджують обсяг та цільове направлення бюджетних коштів.

При отриманні заробітної плати та прирівняних до неї платежів разом із заявкою на видачу готівки розпорядники бюджетних коштів, одержувачі коштів бюджету та інші клієнти повинні подавати платіжні доручення на одночасне перерахування платежів, утриманих із заробітної плати працівників та нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету і зборів до державних цільових фондів, або документально підтверджувати їх сплату раніше.

У заявках на видачу готівки вказуються суми прибуткового податку з громадян, суми нарахувань до Фонду соціального страхування України та суми страхових внесків до Пенсійного фонду України, інші податки і обов'язкові платежі, які утримані та нараховані на фонд заробітної плати відповідно до чинного законодавства.

Після отримання матеріальних цінностей, придбаних за готівку, до органів Державного казначейства України надаються документи, які підтверджують здійснені видатки та взяття на облік (при потребі) матеріальних цінностей (акт придбання матеріальних цінностей, прибуткова накладна, роздавальна відомість з підписами осіб, що отримали матеріальні цінності тощо).

На підставі перевіреної заявки органи Державного казначейства України виписують на уповноважених осіб, указаних у заявці, грошові чеки на отримання готівки.

Уповноважені особи розпорядників бюджетних коштів, одержувачів коштів бюджету та інших клієнтів, на підставі належно оформлених грошових чеків, отримують готівку з поточних рахунків, відкритих в установах банків на ім'я органів Державного казначейства України. Кошти на балансові рахунки зараховуються на підставі узагальнених заявок розпорядників коштів.

Грошові чекові книжки на отримання готівки в установах банків органами Державного казначейства України можуть передаватися розпорядникам бюджетних коштів, одержувачам коштів бюджету та іншим клієнтам за умови попередньої їх реєстрації в журналі реєстрації виданих чекових книжок із зазначенням номерів чеків та особи, яка отримала чекову книжку.

При застосуванні системи безготівкової виплати заробітної плати кошти перераховуються (за згодою працівників установ та організацій) на вкладні рахунки (рахунки фізичних осіб, які відкриті в установах банків). Обслуговування таких операцій здійснюється за окремим порядком, визначеним відповідним органом Державного казначейства України та погодженим з банком (який обслуговує ці операції). При цьому до органів Державного казначейства подаються платіжні доручення, до яких додається реєстр з переліком номерів рахунків фізичних осіб.

З метою своєчасного отримання готівки в установах банків органи Державного казначейства готують касові заявки на отримання готівки. Для цього за 55 днів до початку кварталу, розпорядники бюджетних коштів, одержувачі коштів державного бюджету та інші клієнти подають до органів Державного казначейства України, у яких їм відкриті реєстраційні (спеціальні реєстраційні) рахунки, касові заявки на отримання готівки, де вони звіряються з кошторисами доходів і видатків установ та узагальнюються. Зведена касова заявка передається до установ уповноважених банків не пізніше 45 днів до початку кварталу.

Отже, з впровадженням казначейської системи виконання бюджетів фінансування видатків на вищу освіту з бюджету здійснюється через органи Державного казначейства.

2. Аналіз фінансування видатків на вищу освіту в Україні

2.1 Основні показники фінансування вищої освіти

Мережа вищих навчальних закладів III-ІV рівнів акредитації налічує 313 закладів, в тому числі 220 державної форми власності. Серед них функціонує 98 університетів, 46 академій, 62 інститути. Статус національного мають 37 університетів та академій. Мережа забезпечує навчання 249 студентів на 10 тис. населення. В університетах, академіях інститутах навчається 1285 тис. студентів, серед них здобувають вищу професійну освіту 1086 тис. студентів віком від 17 до 24 років включно, ще складає 90 відсотків до загальної чисельності студентів. Потенціали вищої освіти у розрізі областей суттєво нерівномірні і формуються під впливом соціально економічної ситуації та інфраструктури виробничої та невиробничої сфери регіону.

Особливої державної уваги потребують на сьогоднішній день стан матеріально-технічної бази та проблема фінансування вищої освіти. Стаття 61 Закону «Про освіту» і стаття 34 Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність» визначають, що на освіту повинно витрачатися не менш як 10%, а на науку - не менш як 1,7% обсягу ВВП. Фактично ж в Україні фінансується освіти вдвічі менше, а науку - практично вчетверо менше від мінімальної потреби. Розглянемо табл. 2.1.

Таблиця 2.1. Фінансування вищої освіти в Україні протягом 2002-2005 років

	2002 рік	2003 рік	2004 рік	2005 рік
Загальні видатки зведеного бюджету	48 148,6	55 528,0	60 318,9	75 655,3
На освіту всього (млн грн)	7 085,5	9 557,1	12 269,0	14 956,6
частка ВВП (%)	4,2	4,3	4,8	5,6
На вищу освіту (млн грн)	2 285,5	3 046,6	4 167,0	4 619,8
частка загальних видатків (%)	4,7	5,5	6,9	6,1
частка ВВП (%)	1,3	1,5	1,9	1,8

Відмітимо, що провідні країни світу витрачають коштів значно більше середніх показників: Фінляндія спрямовує на ці цілі 3,5% ВВП, Швеція - 3,8%, Німеччина - 2,6%, Японія - 3%.

У структурі витрат на вищу школу частка держави зменшилася в Україні до 40%, при цьому плата за навчання сягнула 55%. Для порівняння проаналізуємо таблицю 2.2.

Таблиця 2.2. Фінансування вищої освіти з різних джерел, %

Країна	Структура бюджету вузів
	Видатки держави і місцевої влади	Плата за освіту	Інші надходження (в тому числі НДДКР)
Великобританія	62	12	26
Канада	70-85	11	29-4,0
Голландія	90	-	10
Німеччина	95	-	5
США - державні вузи	59	14	27
США - приватні вузи	20	38	42
Україна	40	55	5

У такій країні, як Канада, частка держави у фінансуванні університетів становить 70-85%, у Голландії - 90%, у Німеччині - 95%. При цьому частка плати за навчання у структурі бюджетів вузів у цих країнах є значно нижчою, ніж в Україні: у Великобританії - 12%, у Канаді - 11%, у Голландії, Німеччині, Фінляндії, Швеції та інших студенти взагалі не сплачують за навчання. Ми є рекордсменами по платному навчанню порівняно навіть із США, де у приватних вузах плата за навчання становить 38%, у державних - 14% усіх витрат, у нас - 55%, і це при тому, що дві третини громадян України - бідні люди.

Проаналізуємо таблицю 2.3. У ній порівнюються розміри річної середньої заробітної плати в Україні (селянина, вчителя, лікаря) з річною платою за навчання у вузах Києва. Навіть український професор не в змозі сьогодні сплатити за навчання свого сина чи доньки у престижному вузі, не кажучи вже про селянина чи робітника.

Таблиця 2.3. Порівняння розмірів річної середньої заробітної плати в Україні

Середня річна заробітна плата (грн) за станом на 1 березня 2004 року
Педагогічний працівник (вчитель)	5 280
Медичний працівник (лікар)	4 057
Працівник сільського господарства (агроном)	2 614
Працівник промисловості (інженер)	7 855
Професор	10 208
Річна плата за навчання (грн) у вищих навчальних закладах Києва (2005/2004 навчальний рік)
Юрист (КНУ ім. Т. Шевченка)	13 500
Економіст (КНЕУ)	6 000
Програміст (КПІ)	5 300
Вчитель (педуніверситет)	3 300
Лікар (медуніверситет)	7 200

Про безконтрольність уряду за наданням освітніх послуг свідчать дані діаграми (рис. 2.1). Так, за останні п'ять років обсяг освітніх послуг зріс у 6 разів, тоді як послуг зв'язку - у 3 рази, охорони здоров'я, транспорту - удвічі.

Слід відмітити, що підприємства взагалі не виділяють коштів на підготовку кадрів, вони з прибутку нічого не спрямовують на ці цілі. Нам необхідно змінити парадигму оподаткування підприємств і віднести видатки на освіту до валових витрат, як це робиться, скажімо, із заміною верстатів чи запасних частин. Витрати підприємств на освіту становлять лише 0,3% видатків роботодавців на робочу силу.

Платне навчання у вищій школі приводить до таких негативних наслідків: появу псевдоосвіти, цілих вузів, які імітують навчальний процес, зниження якості знань, купівля екзаменів і таке інше. Штовхаючи вищу школу на шлях самовиживання, виконавча влада, та й законодавча, породжують умови для корупції й хабарництва.



Рис. 2.1. Середня заробітна плата у вищих навчальних закладах України (грн./місяць)

Середній розмір посадових окладів наукових і науково-педагогічних працівників на сьогодні становить 573 грн. Тобто викладач отримує нині 40% того, що передбачено статтею 57 Закону «Про освіту».

Отже, все це свідчить про необхідність розробки заходів щодо покращення фінансування вищої освіти.

2.2 Фінансування видатків на вищу освіту на прикладі Чернівецького національного університету

Проаналізуємо фінансування видатків на вищу освіту на основі даних Чернівецького університету. Дані для аналізу беремо з Кошторисів доходів та витків цієї установи та звітів про виконання кошторисів доходів та видатків. Для аналізу фінансування видатків використаємо дані табл. 2.4.

Таблиця 2.4. Видатки згідно кошторису доходів та видатків Чернівецького університету за 2002-2004 роки, тис. грн.

Показник	Код економічної класифікації	2002 рік	2003 рік	2004 рік	Відхилення 2004 р., +/-
					від 2002 р.	від 2003 р.
Поточні видатки	1000	10707,9	13130,9	17118,2	6410,3	3987,3
Оплата праці працівників бюджетних установ	1110	5446,5	6816,2	8515,3	3068,8	1699,1
Нарахування на заробітну плату	1120	1934,4	2427,5	3064,4	1130,0	636,9
Придбання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг та інші видатки	1130	78,5	91,6	121,8	43,3	30,2
Оплата комунальних послуг та енергоносіїв	1160	308,5	557,3	509,4	200,9	-47,9
Субсидії і поточні трансферти	1300	2940,0	3268,2	4877,3	1937,3	1609,1
Капітальні видатки	2000			30,0	30,0	30,0
Всього по кошторису	Х	10707,9	13160,9	17118,2	6410,3	3957,3

Слід відмітити, що у 2004 році загальна сума видатків кошторису доходів та видатків Чернівецького університету зросла на 6410,3 тис. грн. проти 2002 року та на 3957,3 тис. грн. проти 2003 року.

Слід відмітити, що найбільшу питому вагу в структурі видатків Чернівецького університету у 2004 р. становили видатки на оплату праці - 49,7%. Нарахування на заробітну плату склали 17,9%. На оплату комунальних послуг та енергоносіїв спрямовувалось - 3,0% коштів, придбання предметів постачання та матеріалів - 0,7%. Така стаття як субсидії та поточні трансферти становили в 2004 р. - 28,5%. Капітальні видатки в попередніх роках зовсім не проводились, а в 2004 році становили 0,5% всіх видатків.

З табл. 2.4 можемо також зробити висновок, що у 2004 році поточні видатки Чернівецького університету значно зросли в порівнянні з попередніми роками. Так, проти 2002 року вони зросли на 6410,3 тис. грн., а проти 2003 року - на 3957,3 тис. грн. Капітальні видатки зменшились проти 2002 та 2003 року на 30,0 тис. грн.

Також, аналізуючи дані табл. 2.4, можемо відмітити, що в 2002 та 2003 році видатки по Чернівецького університету включали в себе тільки поточні, капітальні видатки в цих роках не проводились, а в 2004 році здійснювались як поточні, так і капітальні видатки.

Покажемо структуру видатків в розрізі поточних та капітальних за допомогою табл. 2.5.

Таблиця 2.5. Структура видатків згідно кошторису доходів та видатків Чернівецького університету за 2002-2004 роки, %

Показник	Код економічної класифікації	2002 рік	2003 рік	2004 рік	Відхилення, +/-
					від 2002 р.	від 2003 р.
Поточні видатки	1000	100,0	100,0	99,5	-0,5	-0,5
Капітальні видатки	2000	-	-	0,5	+0,5	+0,5
Всього видатків	Х	100,0	100,0	100,0	-	-

Звичайно, така низька питома вага капітальних видатків є негативним явищем, адже корпуси Чернівецького університету потребують капітальних вкладень, так як їх основний капітал має досить високий показник зношеності. Тому владі необхідно звернути увагу на підвищення рівня капітальних видатків на освіту.

Отже, можемо зробити наступні висновки. На основі проведених досліджень на прикладі даних державного бюджету по м. Чернівці та Чернівецького університету ми побачили, що в Україні з кожним роком покращується ситуація з фінансуванням видатків розпорядників бюджетних коштів. Тобто держава почала приділяти більше уваги цьому актуальному питанню. Адже від того, наскільки ефективно фінансуються такі галузі як освіта, охорона здоров'я, соціальний захист тощо, залежить майбутнє нашої держави.

3. Проблеми фінансування вищої освіти та шляхи їх вирішення

Важливим соціально-економічним питанням є працевлаштування випускників вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації. Так у 2000 році вищими навчальними закладами було випущено 396 тис. фахівців, з яких понад 240 тис. - випускники університетів, академій, інститутів. Незважаючи на складні умови, частка молоді, яка навчалася за кошти державного бюджеі працевлаштована становить 81 відсоток. Серед вищих навчальних закладів, підпорядкованих Міністерству освіти і науки України, 80 університетів, академій, інститутів мають показник працевлаштування понад 80 відсотків, а у 26 - 95 відсотків. Існуючий дисбаланс економічної і соціальної сфери держави визначає необхідність проведення оперативного аналізу явищ, процесів і тенденцій, що дасть можливість реагувати на державному рівні в реальному масштабі часу для упередження прояву негативних явищ і розв'язання проблем, що виникають у сфері працевлаштування випускників.

Для розв'язання цих проблем необхідно:

- законодавчо розширити сферу використання випускників, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності;

- впровадити механізм економічного стимулювання підприємств, що створюють і бронюють робочі місця для молодих фахівців;

- підвищити ефективність цільової підготовки фахівців в частині, що стосується подальшого працевлаштування випускників, які навчалися за цільовим направленням;

- посилити відповідальність підприємств, організацій та установ за забезпечення соціально-побутових умов для молодих фахівців, особливо забезпечення житлом у сільській місцевості, збільшити частку місцевих бюджетів і коштів галузей у структурі фінансування вищої освіти;

- удосконалювати механізм довгострокового пільгового кредитування навчання молоді у вищих навчальних закладах.

Міністерство освіти і науки України прагне більш повно врахувати процеси регіоналізації освіти. Суть цих процесів обумовлена прагненням молоді отримувати освіту якомога ближче до місця проживання Тому підтримується ініціатива вищих навчальних закладів щодо створення позабазових підрозділів.

За останній рік створено 49 таких підрозділів. Таким чином досягнуто вирівнювання освітніх потенціалів регіонів за кількістю студентів на 10 тисяч населення. А кращі вищі навчальні заклади наблизились до місць проживання абітурієнтів.

Створені факультети і центри стимулюють діяльність місцевих вищих навчальних закладів, дають можливість їх випускникам навчатися за програмами більш високого рівня.

Для розширення доступу до вищої освіти було введено квоту цільового прийому сільської молоді за спеціальностями, то визначають соціально-економічний розвиток села. В основному, це спеціальності сільгоспвиробничі, екологічні, правознавство, економічні та педагогічні.

На жаль, збільшення обсягів квотування не стало ефективним фактором кадрового забезпечення села, особливо вчительських кадрів. Як вихід, ми вбачаємо об'єднання зусиль з органами управління на місцях, педагогічними закладами у вирішенні питань профорієнтаційної роботи з молоддю. Не менш важливими є і створення необхідних умов для закріплення випускників за місцем роботи.

Висока динаміка змін попиту населення та запровадження багатоканального фінансування вимагають подальшого вдосконалення принципів формування і розподілу державного замовлення.

Із введенням ступеневої освіти державне замовлення формується окремо на підготовку бакалавра і окремо на підготовку за програмами спеціаліст, магістр.

Кожен рік Міністерство освіти і науки України докладає чимало зусиль, щоб не зменшити кількість бюджетних місць.

Чітко проявляється тенденція збільшення обсягів прийому за кошти фізичних і юридичних осіб. З точки зору Міністерства освіти і науки України це надзвичайно позитивне явище, адже на додаток 90 тисяч бюджетних студентів близько 160 тисяч отримали можливість здобувати вищу освіту. Крім цього, фактично держава отримала додаткові інвестиції в освіту від фізичних і юридичних осіб.

Реалізація новітнього, досконалого змісту освіти неможлива без відповідного науково-методичного забезпечення навчального процесу. На сьогодні склалася складна ситуація із забезпеченням та створенням нових підручників та навчально-методичної літератури і, особливо, україномовної, що негативно позначається на якості підготовки фахівців, утвердженню державної мови у навчальних закладах та запроваджені новітніх технологій навчання. Так, протягом 1998-2000 років із 479 запланованих назв було видано лише 66, що складає 13,8 відсотків. Така критична ситуація пов'язана із відсутністю державного фінансування За останні два роки із передбачених 14,2 млн грн отримано тільки 1,1 млн. грн, які повністю витрачено на часткове покриття боргів попередніх років. На сьогодні залишок боргів складає 5,0 млн. грн.

З другого боку, набула широкого розповсюдження практика масового створення вузівської навчальної літератури, що у свою чергу приводить до нераціонального використання позабюджетних коштів та підготовки не завжди якісної друкованої продукції.

Для вирішення зазначеної проблеми необхідно:

- розробити концепцію і створити міжгалузеву цільову комплексну програму «Навчльна книга вищої школи» на період 2005-2010 роки, де передбачити підготовку і видання начальної літератури з нормативних навчальних дисциплін та словниково-довідкової лтератури, виробити порядок видання навчальної літератури вищими навчальними закладами, передбаивши механізм координації видань та контролю їх змісту;

- розробити механімзабезпечення вищих навчальних закладів навчально-методичною літературою, визначити роль і місце бібліотек у цій системі, виробити механізм фінансування цільової комплексної програми через залучення позабюджетних коштів та коштів міністерств і відомств, яким підпорядковані вищі навчальні заклади, а також надходжень від вітчизняних і зарубіжних інноваційних та благодійних фондів.

Серед основних напрямків поліпшення розвитку вищої освіти необхідно виділити наступні:

- Подальша трансформація мережі вищих навчальних закладів на задоволення потреб особистості і регіонів відповідно де вимог ринкової економіки. Це дасть можливість вирівняти потенціали мережі вищих навчальних закладів у розрізі регіонів, зменшити міграційні потоки молоді за освітнім фактором в регіони з високим освітнім потенціалом, пом'якшити ситуацію, що складається у сфері працевлаштування молоді.

- Реалізація принципів універсального підходу до розвитку вищої освіти. Це необхідно тому, що універсальність освіти забезпечує здобуття молоддю, яка має необхідні здібності, мотивацію та адекватну підготовку до всіх етапів життєвого шляху, вищої освіти; поєднання функцій навчання і виховання; використання різних форм роботи в задоволенні освітніх потреб усіх і на усіх етапах життя; етичну роль в період кризи цінностей в суспільстві; сприяти культу злагоди і миру в суспільстві.

- Забезпечення відповідності вищої освіти сучасним вимогам і умовам, за яких потреби розвитку держави і регіонів будуть в центрі політичного бачення і рішень. Це дозволить комплексно визначити свої завдання у сфері підготовки та перепідготовки кадрів, наукових досліджень й надання освітніх послуг, мати відповідні для цього ресурси, передбачити розвиток духу підприємництва, сприяти підвищенню рівня економічної активності громадян.

- Поліпшення системи ступеневої освіти, сприяння розвитку інтеграційних процесів. Це підвищить ефективність функціонування вищої освіти.

- Функціонування міцного «освітнього ланцюжка» забезпечить безперервну систему освіти громадян, а також, створення умов для застосування більш гнучких програм, які сприяють доступності вищої освіти протягом усжиття людини, включаючи самоосвіту.

- Формування демократичних відносин між викладачами і студентами. Такий підхід забезпечить управління цими відносинами на принципах рівності, здібностей і взаємної поваги, створить умови для формування майбутнього громадянина, здатного до професійної діяльності у соціальне орієнтованій економіці.

- Адаптація змісту вищої освіти через Державні стандарти (освітньо-кваліфікаційні характеристики, освітньо-професійні програми) до потреб суспільства. Це дозволить створити на базі підготовки фахівців широкого профілю механізм гнучкої адаптації випускників до умов ринкової праці, підвищити їх академічну і професійну мобільність, зорієнтувати трудовий потенціал на продуктивну професійну діяльність в певних сферах, механізм безперервного оновлення змісту вищої освіти.

- Диверсифікація структури та обсягів підготовки, навчальних планів і програм. Це необхідно в умовах динамічного формування інфраструктури виробничої і невиробничої сфери, ринку праці. Збалансованість пропозицій ринку праці буде сприяти розв'язанню ряду проблем, пов'язаних з працевлаштуванням молоді, її соціального захисту. Вища професійна освіта за своїм змістом буде більше відповідати вимогам ринкової економіки, допоможе молоді знаходити свою нішу на ринку праці.

- Вирішення проблем працевлаштування випускників вищих навчальних закладів. Це дасть змогу пом'якшити соціальну напругу серед молодих людей, що мають дипломи про вищу освіту в умовах масовості вищої освіти, що породжує протиріччя. Збільшення осіб, що мають вищу освіту, зменшує імовірність їх працевлаштування Тому вирішення всіх проблем, що виникає в цій сфері, повинно базуватися на принципах соціального партнерства всіх, хто причетний до справи працевлаштування молоді.

- Реформування системи післядипломної освіти - як забезпечення освіти протягом усього життя. Це дасть можливість в умовах радикальних соціально-економічних перетворень і формування ринкових відносин в Україні постійно проводити роботу по забезпеченню високого рівня кваліфікації та компетентності спеціалістів, робітників, керівних працівників різних галузей виробництва, освіти, науки та культури Адаптації незайнятого населення до професійної діяльності чи її оновлення шляхом перепідготовки і переорієнтації, реальною включення дорослого населення в Україні в систему ринкових відносин.

- Створення ефективної системи соціального захисту працівників вищої освіти та мотивація їх педагогічної, навчально-методичної, науково-дослідної діяльності.

Висновки

Проаналізувавши стан фінансування вищої освіти в Україні, можемо зробити висновок, що воно є незадовільним. Як ми визначили в роботі фінансування вищої освіти потребує удосконалення.

Реалізуючи перспективні плани та констатуючи певні успіхи в розвитку вищої освіти, ми водночас розуміємо, до далеко не всі проблеми знаходять своє розв'язання. Для їх вирішення необхідно вжити наступних заходів:

Перше. Необхідно продовжувати політику нарощування обсягів фінансування вищої освіти. Мова повинна йти про його подвійне зростання вже в найближчий період з тим, щоб забезпечити конкурентоспроможність української освіти у європейському і світовому просторі, а відповідно і конкурентоспроможність випускника університету України. Зокрема, особливу увагу слід приділити оновленню матеріально-технічної, технологічної бази навчального процесу, створенню власної індустрії виробництва навчальних засобів. Саме це передбачено здійснити програмою «Навчальне обладнання», що вже підготовлена Міністерством освіти і науки і невдовзі буде розглянута урядом за дорученням Президента України. Передбачається щороку виділяти як мінімум 130 млн грн.

Друге. Слід здійснити радикальні кроки щодо поліпшення умов проживання, харчування та відпочинку студентів. Підвищення стипендій вдвічі відповідно до указу Президента України, а також започаткування соціальних стипендій для недостатньо забезпечених студентів та стипендій талановитим студентам для навчання за кордоном є суттєвими і важливими кроками. Потрібно продовжити цю роботу, в тому числі й через надання пільгових кредитів не лише на навчання, а й на проживання студентів.

Третє. Необхідно зробити все для створення умов плідної співпраці студентів, роботодавців і університетів з питань працевлаштування та практичної підготовки, приведення у відповідність переліку напрямів і спеціальностей з державним класифікатором процесій.

Четверте. Розширення доступу до вищої освіти, а значить і збільшення контингенту студентів не завжди супроводжується адекватним зростанням кількості висококваліфікованих викладачів. Головною причиною є недостатній рівень оплати праці. Хоч за минулий рік і початок цього року вона збільшена на 45%, але цього явно недостатньо. Кардинальним кроком у вирішенні кадрової проблеми повинно стати виконання в повному обсязі норм статті 57 Закону України «Про освіту».

П'яте. Економічна ефективність системи вищої освіти неможлива за умов існування малопотужних вузів та їх розпорошеності за підпорядкованістю. Необхідно розробити програму поетапного впорядкування мережі вузів та системи управління ними.

Шосте. Невід'ємно складовою захисту особи і суспільства є боротьба з корупцією і хабарництвом у системі вищої освіти. Сьогодні вже введено нормативно-правові норми, що розширюють права абітурієнтів та зменшують ризик суб'єктивного підходу до проведення вступних випробувань та оцінювання знань (вони відомі, вже існують кілька років). Впроваджується зовнішнє незалежне тестування навчальних досягнень учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Змінено порядок формування апеляційних комісій, тепер до їх складу будуть входити провідні вчителі шкіл, які не беруть участі в роботі предметних комісій. І ці дії необхідно продовжити.

Сьоме. Демократизація суспільного життя в нашій державі вимагає запровадження нових принципів управління, залучення до нього всіх учасників навчально-виховного процесу. Тому нагальним завданням є розвиток автономії вищих навчальних закладів та студентського самоврядування. Зміни до законів, внесені на розгляд народних депутатів, суттєво розширяють права університету щодо фінансово-господарської діяльності та прав органів студентського самоврядування. Зі свого боку Міністерство освіти і науки уклало договір з органами студентського самоврядування і вже відчуває позитивний ефект від спільної праці.

Список використаних джерел