Інвестиційний клімат України

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Інвестиційний клімат України

1.1 Іноземні інвестиції як економічна категорія

Найвдаліше визначення поняття “інвестиції” містилось в “Основах законодавства про іноземні інвестиції в СРСР” від 5 липня 1991 року. Ними встановлювалося, що іноземні інвестиції - це всі види майна і майнових прав, у тому числі права на результати інтелектуальної діяльності та інші права, які не належать до речових, а також внески, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької діяльності з метою отримання прибутків і передачі знань.

На важливість розуміння поняття “інвестиції” з юридичної точки зору звертає увагу широковідомий російський правознавець-міжнародник професор М.М. Богуславський. На його думку, кожна інвестиція - це те, що є об'єктом права власності. Однак і в цьому разі він не ототожнює понять “іноземна власність” та “іноземні інвестиції”, оскільки власність взагалі та іноземна зокрема - це значно ширші поняття, ніж поняття “інвестиції” та “іноземні інвестиції”.

І все ж поняття “інвестиції”, образно кажучи, набуло прав громадянства лише з прийняттям Закону України “Про інвестиційну діяльність” у 1991 році.

Відповідно до статті 1 цього закону інвестиціями вважаються усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької й інших видів діяльності, в результаті яких створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Конструкція цього терміну була використана у Законі України “Про іноземні інвестиції” та у Декреті Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування”, а також у чинному Законі “Про режим іноземного інвестування”. Тим часом інвестиційні закони більшості країн СНД не пов'язують самих інвестицій із досягненням соціального ефекту. Таке визначення поняття “інвестиції” містять лише інвестиційні закони України, Білорусі, Вірменії і Таджикистану. Позиція законодавців країн СНД щодо визначення поняття “інвестиції”, які здійснюються лише з метою отримання прибутку, як виявляється, є принциповішою і реальнішою, оскільки отримання прибутку - це не лише її характерна ознака, а й основна мета будь-якого інвестора. Як уже зазначалося, ніхто із зарубіжних інвесторів не живе лише мрією примножити і зміцнити економічний потенціал України. Час Україні зрозуміти, що іноземні інвестори не можуть займатися доброчинністю, а іноземні фірми - це не гуманітарні фонди.

Широке тлумачення терміна “інвестиції” дається у двосторонніх угодах про заохочення і взаємний захист інвестицій, які Україна уклала з Угорщиною, Польщею та Словаччиною. Так, угодою між урядом України та урядом Республіки Польща “Про взаємне заохочення та захист інвестицій” від 12 січня 1993 року поняття “інвестиції” визначається як будь-яке майно, зокрема рухоме й нерухоме, інші майнові права, такі, як іпотека, застава, отримані акції, паї або будь-які інші види участі у товаристві, грошові вимоги, права інтелектуальної власності тощо (п. 2 ст. 1).

У цьому аспекті слід визначитися щодо питань загальної класифікації видів іноземних інвестицій залежно від джерела їх походження, обсягу, об'єктів вкладення, періоду інвестування тощо. Тут варто зазначити, що питанням класифікації інвестицій за різними ознаками приділяється чимало уваги перш за все в економічній літературі. Отже,

1.2 Проблеми залучення іноземних інвестицій в економіку України

В економічній літературі існують різні підходи до визначення інвестиційної привабливості, або інвестиційного клімату, держави як сукупності політичних, правових, економічних і соціальних умов, що забезпечують інвестиційну діяльність вітчизняних і закордонних інвесторів [10].

До числа найбільш відомих західних систем оцінок інвестиційної привабливості і ризику відносяться рейтинги Institutional Investor, Euromoney, Business Environment Risk Index (BERI).

Рейтинг Institutional Investor оцінює насамперед кредитоспроможність країн і складається при участі експертів 100 ведучих міжнародних банків.

Рейтинг Euromoney базується на дослідженні таких груп індикаторів: 1)ринкових -- 40%; 2) кредитних -- 20%; 3) політико-економічних, що включають у себе політичний ризик, економічне становище і прогноз економічного розвитку, -- 40 %.

У рейтингу BERI оцінюється політична стабільність, відношення до закордонних інвестицій, націоналізація, девальвація, платіжний баланс, темпи економічного росту, витрати по заробітній платі, продуктивність праці, інфраструктура, умови коротко - і довгострокового кредитування й ін.

Результати експертних оцінок, проведених у 1990-х роках, свідчать про досить низьку привабливість України як приймаючої країни. У різних рейтингах їй приділяється місце від 120-го до 150-го серед держав світу. Невисоке положення займає Україна і серед країн з перехідною економікою.

Міжнародна практика вибору країни-реципієнта крім оцінки загального інвестиційного клімату ґрунтується також на аналізі специфічних особливостей самого проекту, ступеня розвиненості даної держави. Так, при реалізації міжнародних проектів, зв'язаних з виконанням масштабних будівельних робіт, здійснюваних при сприянні Всесвітнього банку, фактори, що впливають на прийняття рішень, систематизуються по категоріях країн: що розвиваються, середнього рівня розвитку, розвинені. Аналіз дозволяє віднести Україну в цілому до категорії країн із середнім рівнем розвитку. За рівнем економічного потенціалу, як свідчать експертні оцінки, Україна входить у число перших п'яти країн Європи, а по ефективності його використання знаходиться в другій сотні країн світу [13].

Світовий досвід свідчить, що країни з перехідною економікою не в змозі самостійно вийти з економічної кризи без залучення й ефективного використання іноземних інвестицій. На жаль, слід констатувати, що в Україні дотепер має місце недостатнє розуміння того, який ефект можуть забезпечити іноземні інвестори для економіки країни, а також ролі державних органів при співробітництві з ними.

В Україні існує достатньо документів, які декларують позитивне ставлення до іноземних інвесторів. Це зазначалось в усіх програмах уряду України, наприклад, у програмі “Україна - 2010”, де одним із пріоритетних напрямків політики держави є сприяння широкому залученню іноземних інвестицій, але на практиці можна навести багато прикладів негативного ставлення державних органів влади до іноземних інвесторів. Українські органи державної влади бачать себе лише в ролі контролера, а не партнера підприємства. Подібне нерозуміння важливості іноземних інвестицій призводить до частих змін у законодавстві про інвестиції та нехтування зобов'язаннями перед іноземними інвесторами з боку вищих посадових осіб.

Досить часто українська сторона не дотримується умов міжнародних договорів. Так, німецька консультативна група наводить приклад, коли, незважаючи на Угоду про захист інвестицій між країнами, українська сторона наполягала на отриманні мита при ввезенні обладнання на територію України в рамках інвестиції.

Фактори правової системи в Україні можна назвати головною перешкодою для іноземних інвесторів. Для системи права в Україні притаманний ряд негативних рис, зокрема:

· як правило, відсутні чіткі механізми виконання діючих законів;

· поряд із законами існує велика кількість нормативно-правових підзаконних актів: постанов КМУ, наказів, листів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. При цьому нерідко одні правові акти суперечать другим;

· наявні протиріччя між прийнятими законами, що дає можливості як для зловживання деякими нормами з боку суб'єктів підприємництва, так і для зловживання службовим становищем і порушень діючого законодавства працівниками державних органів;

· не налагоджено чіткої взаємодії між органами державної влади.

У цілому в Україні не існує стабільної законодавчої бази, котра була б орієнтована на права приватної власності та ринкову економіку. Тільки про іноземні інвестиції починаючи з 1992 року була прийнята велика кількість законодавчих актів. Майже кожен закон містить численні підзаконні акти, зміни і доповнення, у яких іноземний інвестор не може розібратися. Виходячи з цього, він також не здатний розрахувати суму вкладень і оперувати кредитами. Додатковим джерелом нестабільності було додання законам і інструкціям зворотної сили. Така практика серйозно хвилювала іноземних інвесторів, особливо коли законодавство торкалося вже існуючих капіталовкладень.

Одним із найважливіших економічних факторів інвестиційного клімату можна визначити стабільність валютного курсу. В Україні починаючи з 1998 року спостерігається чітка тенденція до зниження курсу гривні. Так, курс одного долару у відношенні до гривні виріс фактично в 3 рази: з 1,8 до 5,5 грн. на кінець 2001 року. Це, безумовно, призводить до зниження інвестиційної активності й не сприяє іміджу України на світовому ринку інвестицій. І хоча на даний час курс гривні залишається більш-менш стабільним (5,3 - 5,4 грн. за 1 дол.), інвестори побоюються вкладати великі кошти в економіку України. Сьогодні замість режиму коридору валютного курсу діє вільний режим, тобто НБУ може встановлювати показники валютного курсу, але не зобов'язує комерційні банки їх дотримуватися. Така політика викликає у інвесторів побоювання щодо контролю України над валютним курсом, що також стримує прийняття інвестиційних рішень [СУ 2002 №3].

Іншими факторами інвестиційного клімату є відсутність розвиненої системи страхування інвестицій в державі, нерозвиненість банківського сектору та фондового ринку, недосконалість податкової політики, регулювання експорту-імпорту тощо. Сьогодні українські банки практично не задовольняють кредитування економіки з метою забезпечення її зростання. Окремі банки (у тому числі так звані великі) не мають ліцензій на кредитування юридичних осіб. Інші здійснюють або лише короткострокове кредитування, або середньострокове кредитування за умови наявності відповідних гарантій чи застави. За таких умов держава має подбати про створення потужного Інвестиційного банку. Відповідні пропозиції вивчаються на різних рівнях.

Було б доцільно створити державне агентство, яке б виконувало роль інвестора при недостатності коштів у нерезидента для реалізації інвестиційного проекту. Наприклад, таке агентство могло б фінансувати частину (але не більш ніж половину) окремого проекту на засадах партнерства. Ризик і результати інвестування розподіляються відповідно до вкладених у проект коштів. Агентство може продати свою частину у проекті іншому суб'єктові на будь-якому етапі або припинити інвестування [ФУ 2000 №12].

За даними, наведеними Гарвардською групою з макроекономічного розвитку, банківська система України, в яку входять понад 200 банків, забезпечує вкрай низький рівень мобілізації капіталу і є однією з найбільш слабких у світі. Слабкість банківської системи стримує економічний ріст у країні. Зокрема, на дуже низькому рівні залишається кредитування виробництва.

Важливим фактором створення інвестиційного клімату є податкова система у країні. В Україні податкова система характеризується такими особливостями:

§ численні зміни і поправки до діючих законів дуже часто суперечать діючому законодавству;

§ відсутність єдиної законодавчої бази оподаткування;

§ численність нормативних та підзаконних актів та їх несумісність з діючими законами;

§ наявність законів, які стосуються інших сфер, ніж податкова, але регулюють податкові питання;

§ правова невизначеність ряду проблем;

§ відсутність правових гарантій для учасників податкових відносин;

§ постійне збільшення числа необґрунтованих, з точки зору підприємницького клімату, податків та зборів;

§ ускладнена система ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, нарахування пені заднім числом;

§ фіскальний характер діяльності Податкової служби України, що призводить до зниження рентабельності та конкурентоспроможності суб'єктів підприємницької діяльності;

§ національний режим оподаткування для іноземних інвесторів.

Таким чином, для поповнення інвестиційних ресурсів необхідне створення стабільної ефективно функціонуючої податкової системи [СУ 2001 №3]. Але думка, що усі проблемні питання вдасться вирішити після прийняття Податкового кодексу, є хибною. Розвиток податкової системи має будуватися на науково обґрунтованих принципах і враховувати зарубіжний досвід. Іноземний інвестор має змогу порівнювати податкові режими різних країн, тому, можливо, їх можна залучати до розв'язання проблем удосконалення податкової системи. Слід домогтися, аби податки виконували усі властиві їм функції, у тому числі регулятивну і стимулюючу. Податки мають стимулювати інвестування, зокрема іноземне. Кількість податків та зборів слід скоротити, у першу чергу це стосується тих стягнень, яких не можна обґрунтувати з точки зору економічної теорії. Нерезиденту важко пояснити, чому при купівлі валюти він повинен сплачувати один відсоток до Пенсійного фонду.

Та головна проблема - забезпечення стабільності податкового законодавства. Це “головний біль” не тільки України, а й усіх країн із перехідною економікою. Не секрет, що попит на іноземні інвестиції значно перевищує пропозицію і усі країни ведуть гостру конкурентну боротьбу за кошти нерезидентів. Тому не дивно, що переважна більшість країн запроваджує ліберальні зміни, які стосуються діяльності нерезидентів. Вітчизняні органи регулювання, навпаки, намагаються контролювати майже усі господарські процеси, вимагають здійснювати багато зайвих процедур, на тлі бюджетного дефіциту запроваджують нові податки, видають нові й нові правові акти - а все це веде до нестабільності правового регулювання. Отже слід розробити стратегію взаємодії з іноземним інвестором. І не тільки розробити, а й виконувати її.

Важливим фактором в інвестиційному середовищі є також розвиток лізингових відносин у державі. У світовій практиці більше 20% інвестицій на обладнання фінансується через лізинг. В Україні проблема функціонування лізингових відносин пов'язана перш за все з відсутністю ефективної системи заставного права, недовірою інвестора до українських партнерів, відсутність гарантій договорів лізингу з боку держави. У цьому контексті особливу увагу слід приділити питанню створення мережі лізингових компаній та спеціалізованих лізингових фондів виробничих потужностей. Функціональне навантаження лізингових компаній та фондів очікується достатнім: виявлення лізингових потужностей та ведення їх реєстру; відбір заявок потенційних лізингоотримувачів, передача останнім об'єкта лізингу і, звичайно, контроль, координація ситуації на всіх етапах реалізації лізингових угод. В умовах великої капіталоємності українських підприємств лізинг може слугувати як інвестиційний трамплін залучення в господарський обіг значних капітальних ресурсів [ФУ 2000 №7]. Діючий закон України “Про лізинг” не відповідає вимогам сучасності і не дозволяє ефективно функціонувати лізинговим відносинам.

На сьогоднішній день в Україні відсутня система страхування від некомерційних ризиків відносно інвестиції, а саме від переказу валюти, порушення інвестиційного договору, девальвації національної валюти.

Важливим економічним фактором для залучення інвестиції є ставлення до власності у державі, зокрема, на земельні ділянки, природні ресурси та майно. В Україні відносини власності неможливо, нажаль, назвати привабливими для інвесторів [СУ 2001 №3]. Необхідно реформувати земельні відносини. Земля має бути об'єктом здорової купівлі-продажу. Звичайно, для цього слід створити відповідну нормативно-правову базу, аби процес торгівлі землею не став руйнівним для країни. Позитивне вирішення цього питання дало б: державі - додаткові значні фінансові ресурси, нерезиденту - впевненість у серйозності намірів з боку української сторони, резиденту - додаткові статутні ресурси при створенні підприємств та потужний засіб стимулювання банків у довгостроковому інвестуванні (завдяки розробленню механізму застави землі) [ФУ 2000 №12].

Так, у більшості інвестиційних проектів для інвестора важливе правоволодіння землею під об'єктом інвестування. Слід зазначити, що Земельний кодекс України та закон України “Про власність” дозволяють лише довгострокову оренду землі іноземними інвесторами. Передача землі у власність іноземним громадянам та юридичним особам забороняється. При цьому слід зазначити, що в Україні земля не є предметом застави для отримання кредитних ресурсів. Що також знижує інвестиційну привабливість економіки країни.

Більш-менш сприятливими факторами, з точки зору іноземних інвесторів, є соціальні фактори. Так, за даними німецької консультативної групи серед опитаних іноземних інвесторів усі дають високу оцінку українському персоналу. При цьому інвестори вважають, що український персонал готовий до підвищення ефективності праці, має високий рівень підготовки та кваліфікації. Таким чином, фактор персоналу можна визначити як перевагу України перед іншими країнами з перехідною економікою. Разом з тим можна визначити ряд негативних соціальних факторів відносно інвестиційного клімату в Україні. Насамперед, це розшарування населення на більш багатих і бідних. В Україні практично відсутній такий прошарок населення, як середній клас, оскільки він тільки починає формуватися. Тобто за умов збереження діючих тенденцій можлива поява соціальної напруженості та катаклізми на економічному ґрунті. Крім того, продовжує скорочуватися чисельність населення в Україні. У структурі населення зберігається високий рівень непрацездатного населення, зростає рівень безробіття. За останні три роки в Україні на 40% скоротилася чисельність наукових працівників. Питома вага бюджетних асигнувань на науку скоротилася з 3% у 1990р. до 0,7% ВВП у 1999 р. Таким чином, можна побачити, що , незважаючи на сприятливі обставини для інвестора сьогодні, в цілому набуває сили тенденція погіршення соціального середовища в Україні.

Державі перш за все необхідно приділити особливу увагу саме питанням узгодження умов соціального контракту держави з широкою громадськістю, що важливо для соціально-економічної стабільності суспільства.

Для реалізації стратегії переходу та створення сприятливого середовища для залучення іноземних інвестицій перш за все необхідно вжити заходів щодо максимального обмеження потенційно існуючої можливості масового “захворювання” населення України своєрідною “інвестиційною ксенофобією”, тобто за реалізації інвестиційної політики слід уникати створення таких умов, які сприяють формуванню у більшості населення недовіри до іноземних інвесторів або навіть повного неприйняття їх капіталу.

Реалізуючи економічну політику у зазначеному напрямі, необхідно чітко усвідомлювати, що навіть за сприятливих соціальних умов, коли значна частина населення з розумінням сприймає можливість реалізації ідеї залучення до процесу приватизації іноземного капіталу, громадяни можуть відчувати певне занепокоєння і з острахом ставитися до широкої потенційної можливості вільного розпродажу державної власності закордонним інвесторам.

Реалізація запропонованих напрямів може значною мірою сприяти покращенню інвестиційного середовища на Україні та збільшенню обсягів іноземних капіталовкладень, а це потребує додаткових зусиль усіх органів влади, в тому числі і Верховної Ради України, у напрямі розробки чітких орієнтирів структурних перетворень, регулювання інвестиційної діяльності, гарантування стабільності умов для активізації іноземних інвесторів. Потрібно усвідомити, що політика залучення іноземних інвестицій як складова частини зовнішньоекономічної політики держави є невід'ємним продовженням внутрішньої економічної політики [ПН 2002 №9].

Важливим моментом з огляду на залучення іноземних інвестицій та їх регулювання є екологічне законодавство України. У світовій практиці дотримуються Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транс регіональному просторі. За даними опитування іноземних інвесторів. Що його проводила німецька консультативна група, більшість з них відповіли, що законодавство про охорону навколишнього природного середовища в Україні недосконале. Отже, для забруднюючих виробництв склалася сприятлива ситуація. Норми законів України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про відходи” та інші нормативно-правові акти не відповідають світовій практиці. Найважливішими завданнями державної політики повинні стати подальший розвиток екологічного законодавства задля збереження екологічної безпеки держави і недопущення на її територію екологічно шкідливих виробництв.

З географічної точки зору Україна займає вигідне становище, оскільки знаходиться у самому центрі Європи і є транзитною державою. Разом з тим природні ресурси України не можна назвати багатими. Так, щорічно Україна імпортує біля 40 млн. тонн нафти, 90 млрд. куб. метрів газу, 35 млн. тонн коксівного вугілля, 75% лісоматеріалів. Слід зазначити, що в Україні є багатий потенціал для виробництва будівельних матеріалів, а також розвитку аграрного сектору та рекреаційного бізнесу тощо [СУ 2001 №3].

Отже, акумулюючи капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій і менеджменту, іноземні інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але і роблять динамічними інші фактори розвитку ринків товарів і послуг. Крім того, іноземні інвестиції сприяють заходам макроекономічної стабілізації, дозволяють вирішувати багато соціальних проблем цього періоду.

Кризовою можна охарактеризувати внутрішню інвестиційну сферу. Кращим показником привабливого інвестиційного клімату для іноземного інвестора є активні внутрішні інвестиції. В Україні відбувається абсолютне і відносне зменшення інвестиційних ресурсів, хоча, по оцінках фахівців, для стабільного економічного росту інвестиції повинні складати 20--25 % валового внутрішнього продукту. Так, розвинені країни мають середньорічну питому вагу капіталовкладень 16--22 % і темп приросту валового внутрішнього продукту 2--3 %. Світовий досвід показує, що іноземні інвестиції в країнах, що розвиваються, у 1990-х роках формують лише 2,0-4,5% загальних вкладень у національні економіки. В Україні ж цей показник складає 7-10%, тобто широкомасштабне залучення інвестицій з боку закордонних країн можливо лише за умови ефективного розвитку механізмів внутрішнього інвестування.

Не дивлячись на всі зусилля державних органів, приплив капіталу в Україну невеликий.

На Україні існує класична структурна криза. ЇЇ проявами є зниження норми прибутку, моральна застарілість техніки, падіння ефективності інвестицій, незавантаженість виробничих потужностей і їхній надлишок. Найбільшу питому вагу в українському потенціалі займають галузі паливно-енергетичного і металургійного комплексів - понад 35% основних виробничих фондів.

Застаріла економічна структура не дозволяє оптимально використовувати обмежені виробничі ресурси. Ефективному використанню сприятливих умов у сільському господарстві (якість землі, клімат) заважає відсталість технічної бази і нерозвиненість харчової промисловості. Інфраструктура - виробничому і невиробнича знаходяться на низькому рівні, з малою значимістю сектора послуг.

Крім того, відсутня фінансова стабілізація. Про це свідчать заборгованість по заробітній платі, недостатнє фінансування науки, освіти, охорони здоров'я, культури і дефіцит держбюджету. А фінансова стабілізація є основною при завоюванні довіри як іноземних, так і внутрішніх інвесторів.

За останні роки не вдалося прискорити вибуття застарілих основних виробничих фондів, коефіцієнт не перевищує 2% по народному господарству. У цілому 40% основних виробничих фондів функціонують понад 20 років, ще 40% - від 10 до 20 років. Ступінь їхнього зносу складає 43%, а для промисловості і капітального будівництва - відповідно 48% і 61%, у трохи кращому стані знаходяться підприємства машинобудування і військово-промислового комплексу, де ступінь зносу на початок 1996р. складала 30-35%, але також мала тенденцію до збільшення. При цьому потрібно відзначити, що це - середньогалузеві показники. Існують галузі, де знос фондів досягає 80%, а деякі підприємства через це функціонують під загрозою зупинки. Застарілі технології вимагають великої кількості сировини й енергії, що обумовлює високу собівартість продукції й у свою чергу - надмірний розвиток сировинної промисловості. Більшість виробничих потужностей вимагають реконструкції, модернізації і корінного відновлення, а отже - великих інвестицій [2].

Існує ще ряд негативних обставин, що істотно стримують закордонних інвесторів вкладати кошти:

· слабка конвертованість національної грошової одиниці України;

· низька платоспроможність підприємств і практикування ними бартеру, у якому не мають потреби західні партнери;

· повільні темпи приватизації, а також значна кількість заборонених об'єктів;

· ріст корупції і злочинності в економіці;

· низька купівельна спроможність населення;

· політика національних підприємців, що через страх утрати своїх засоби прагнуть помістити їх в іноземні банки. Західні бізнесмени, бачачи їхню непевність, уникають інвестування в Україні. Їх не можуть залучити навіть контракти, що обіцяють 15% прибутку. Тому потенціал закордонних інвесторів буде спрямований в Україну не раніше часу, коли вітчизняний капітал визнає національний клімат сприятливим;

· відтік національного капіталу за кордон;

Внутрішня ситуація обумовила фактичну відсутність процесу нагромадження капіталу і стимулювала його відтік. За даними, приведеними у Зверненні Верховної Ради України до урядів і парламентів Великобританії, Канади, Кіпру, США, Швейцарії від 13 січня 1999р., нелегальне валютне обертання в Україні досягло приблизно 12 млрд. дол., поза банками знаходиться понад 45-60% національної валюти. За 1992-1996р. у тіньовий сектор і за кордон відійшов 10-16 млрд. дол., на початок 1999р. обсяг вивезених за кордон капіталів оцінений у 20 млрд. дол. При чому ця цифра може бути і занижена. Істотну частину складають кошти, що перелічуються українськими фірмами українським банкам і далі нелегально відправляються за кордон [7].

2. Економічний аналіз зовнішньоекономічного інвестування

2.1 Пріоритетні напрямки інвестування в Україні

Проблема формування джерел інвестиційної діяльності в Україні сьогодні стоїть дуже гостро і підсилюється значними потребами в інвестиційних ресурсах для структурної перебудови економіки, що по підрахунках Міністерства економіки, складає 40-50 млрд. дол. США. Вважається, що ця цифра занижена. За різними оцінками , потреба в інвестиціях в Україні коливається в границях 30-70 млрд. дол. [1].

Географічна структура іноземного інвестування в економіку України формується під впливом двох взаємозалежних груп факторів. З одного боку, її розвиток визначається глибиною зовнішньоекономічних зв'язків із традиційними партнерами (країни СНД із домінуванням Росії, окремі східноєвропейські і західні країни), з іншого боку -- потребою диверсифікованості, у першу чергу міжнародної інвестиційної діяльності.

Аналіз і узагальнення потреб і можливостей дозволили виділити ряд пріоритетних напрямків для закордонного інвестування, що могли б бути вирішальними для України. До них належать:

· високотехнологічні наукомісткі галузі: літако- і машинобудування, порошкова металургія, надтверді матеріали, кераміка, электрозварювальне виробництво, космічні дослідження і запуски;

· транспорт (автомобільний, повітряний, розвиток аеропортів) і інфраструктура, оскільки вигідне географічне положення, транзитні перевезення і транспортування сировини по наявним нефто- і газопроводах складає значне джерело валютних надходжень;

· кораблебудування (цивільного і військового призначення);

· паливно-енергетичний комплекс (розвідка, видобуток корисних копалин, видобуток і транспортування нафти, газу, вугілля);

· енергозберігаючі технології;

· агропромисловий комплекс (у тому числі переробка сільськогосподарської продукції, виробництво мінеральних добрив);

· харчова промисловість (переробка, упакування і реалізація продуктів харчування);

· патентно-ліцензійна торгівля, «ноу-хау», інжиніринг, інформатика (телекомунікації, програмне забезпечення, інформаційні послуги);

· сфера послуг, особливо туризм;

· видобувні і металургійні галузі: кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат, що користуються стабільним попитом на світових ринках;

· виробництво товарів народного споживання;

· незавершене будівництво і законсервовані об'єкти;

· виробництво будівельних матеріалів;

· охорона здоров'я (фармацевтика, медичне устаткування, медичне страхування;

· охорона навколишнього середовища (ліквідація наслідків чорнобильської катастрофи, забруднення води) [2].

За період з 01. 07. 1997 року обсяги ПІІ в економіку України були дуже незначними . Загальний обсяг ПІІ, вкладених в економіку України, станом на 01.07.2002 року становив 4064,5 млн. дол., що дорівнює 113 % від показника минулого року. Слід зауважити, що динаміка залучення ПІІ позитивна, у 2001 році їх надійшло у 3,5 рази більше, ніж за 1997 рік.

Незважаючи на значні природні переваги, Україна має один із найнижчих серед країн Центральної та Східної Європи показників залучення ПІІ. Поточний обсяг залучення ПІІ на душу населення становить 83 дол. і перевищує аналогічний показник лише таких країн, як Білорусь, Узбекистан і Таджикистан [5].

Станом на 1 січня 2002 року., найбільшими інвестиційними донорами України виступали США (16,6% нагромадженого обсягу ПІІ), Кіпр (10,8%), Великобританія (9,5%), Нідерланди (8,4%), Росія (6,7%), Німеччина (5,7%) (табл. 2.1). Як свідчить аналіз, частка прямих іноземних інвестицій з офшорних зон займає в економіці України близько 22% всього їх обсягу.

Таблиця 2.1 Прямі інвестиції в Україну по країнах ( на початок року; млн. дол. США)

	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001
Всього США Кіпр Нідерланди Російська Федерація Сполуч. королівство Німеччина Британія Корея, Республіка Швейцарія Австрія Ірландія Швеція Ліхтенштейн Італія Польща Канада Угорщина Інші країни	483,5 96,6 28,5 11,8 19,1 33,8 101,3 0,8 - 21,3 8,2 14,2 3,6 1,7 14,6 13,1 14,8 13,7 86,4	896,9 183,3 51,5 46,6 50,0 53,9 156,9 5,0 0,1 38,4 16,4 25,2 19,1 19,3 19,2 20,5 19,4 20,0 152,2	1438,2 263,0 86,1 119,6 106,2 100,3 166,5 21,3 7,8 49,7 21,5 31,5 22,1 96,6 31,4 25,4 23,5 26,4 239,3	2063,6 385,0 126,3 213,1 152,6 151,4 179,2 37,6 16,8 80,5 44,8 42,5 40,8 111,4 51,5 37,1 35,6 35,7 321,7	2810,7 511,3 149,6 270,2 187,2 201,3 229.6 86,7 186,2 90,7 77,9 61,5 59,1 104,1 60,4 45,7 52,0 41,8 395,4	3281,8 589,5 211,2 302,9 287,9 246,1 228,5 156,6 171,2 133,0 87,9 56,2 64,8 84,1 69,9 54,5 57,8 45,0 434,7	3865,5 635,8 372,6 361,8 314,3 299,4 237,9 176,8 170,4 169,3 126,3 94,0 74,0 72,3 72,3 62,1 59,3 52,1 514,8

Структура іноземного інвестування по регіонах України характеризується традиційним залученням прямих інвестицій в економіку Києва, Одеських, Дніпропетровських, Донецьких, Львівської областей, Автономної Республіки Крим.

За даними Державного комітету статистики України на 01.01.2002 року іноземні інвестиції вкладено в 7680 підприємств України. Розподіл ПІІ за регіонами України є також не рівномірним, що зумовлено різною інвестиційною привабливістю. Майже три чверті усіх інвестицій здійснено у підприємства таких регіонів, як м. Київ - 1522,0 млн. дол., із них 430,1 млн. дол. (35,9%) - у внутрішню торгівлю, 175,9 млн. дол.(14,7%) - фінанси, кредит і страхування; Київська область - 351,1 млн. дол., із них 222,3 млн. дол.(73,6%) - у харчову промисловість; Донецька - 334,8 млн. дол., із них 115,7 млн. дол.(39,4%) - у чорну металургію, 52,5 млн. дол. (17,9%) - у харчову промисловість; Запорізька - 249,6 млн. дол., із них 162,4 млн. дол. (74,5%) - у машинобудування і металообробку; Полтавська - 146,1 млн. дол., із них 149,0 млн. дол. (70,6%) - у паливну промисловість; Одеська - 236,0 млн. дол., із них 36,6 млн. дол. (19,2%) - у внутрішню торгівлю, 30,3 млн. дол. (16,0%) - у транспорт, 24,0 млн. дол. (12,6%) - у харчову промисловість; Дніпропетровська - 311,9 млн. дол., із них 54,1 млн. дол. (29,3%) - у внутрішню торгівлю, 21,8 млн. дол. (11,8%) - у харчову промисловість [7]. Дані можна систематизувати в таблицю 2.2 [11].

Якщо розглядати ПІІ за секторами економіки, то інвестиційно найпривабливішими в Україні є такі галузі економіки:

§ харчова промисловість та перероблення сільгосппродукції - 803,5 млн. дол. (19,8% до загального обсягу інвестицій);

§ оптова торгівля і посередництво у торгівлі - 565,1 млн. дол. (13,9%);

§ машинобудування (виробництво машин, електричного, транспортного та електронного устаткування) - 331,7 млн. дол. (8,2%);

§ фінансова діяльність - 322,5 млн. дол. (7,9%);

§ транспорт - 276,6 млн. дол. (6,8%);

§ хімічна та нафтохімічна промисловість - 215,2 млн. дол. (5,3%);

Таблиця 2.2 Структура прямого іноземного інвестування по регіонах України (на 1 січня 2002 р.)

Регіони України	Обсяг ПІІ (млн. дол.)	Питома вага ПІІ (%)	ПІІ на душу Населення (дол.)	Капіталовкладення на душу населення у 2002 р. (грн.)
Всього у тому числі АРК, області та міста: Київ Київська Донецька Дніпропетровська Запорізька Одеська Львівська Харківська АРК Полтавська Закарпатська Черкаська Миколаївська Чернігівська Сумська Волинська Рівненська Івано-Франківська Херсонська Луганська Житомирська Кіровоградська Вінницька Тернопільська Хмельницька Севастополь Чернівецька	4406,2 1522,0 351,1 334,8 311,9 249,6 236,0 168,4 166,5 162,9 146,1 107,5 85,3 57,7 54,0 49,2 48,9 47,9 46,3 40,8 39,3 38,1 34,4 28,1 23,0 18,0 15,5 10,0	100,0 34,5 8,0 7,6 7,1 5,7 5,4 3,8 3,8 3,7 3,3 2,4 1,9 1,3 1,2 1,1 1,1 1,1 1,1 0,9 0,9 0,9 0,8 0,6 0,5 0,4 0,4 0,2	89,9 579 195 69 85 127 95 63 57 78 88 84 60 45 43 38 47 41 32 34 15 27 30 16 20 12 41 11	544 1809 604 658 642 607 670 395 554 434 753 343 202 404 393 611 448 420 523 217 443 199 281 222 203 309 313 206

Причому кожен з іноземних інвесторів знайшов для себе пріоритетну сферу вкладання капіталу. Так, у машинобудування та металообробку найбільші капітали спрямували із США, Німеччини та Великобританії. Росія освоїла ринки сільгосппродукції та опановує фінансовий ринок, Швейцарія - хімічну промисловість , Ірландія - транспорт, Нідерланди - харчову промисловість [1].

З огляду на причетність до колишнього єдиного економічного простору інтерес становить аналіз російського прямого інвестування регіонів України (табл. 2.3 ) [12].

Таблиця 2.3 Структура російського прямого інвестування по регіонах України (на 1 січня 2001 р.)

Регіони України	Російські інвестиції
	всього	З них у підприємства, які випускають продукцію
	обсяг (тис. дол.)	питома вага (%)	обсяг (тис. дол.)	питома вага (%)
Всього у тому числі АРК, області та міста: Полтавська АРК Київ Севастополь Рівненська Львівська Закарпатська Одеська Дніпропетровська Донецька Харківська Херсонська Тернопільська Житомирська Запорізька Кіровоградська Сумська Київська Волинська Миколаївська Івано-Франківська Луганська Черкаська Чернігівська Чернівецька Вінницька Хмельницька	314305,1 134441,0 816112,7 50683,5 11986,6 10656,2 3236,3 3148,2 3057,2 2975,7 2827,0 2094,8 1144,6 1135,6 1000,0 895,8 716,8 521,9 468,5 400,0 372,5 231,5 151,5 140,2 137,6 119,7 114,1 36,5	100 42,81 26,0 16,1 3,8 3,4 1,0 1,0 1,0 1,0 0,9 0,7 0,3 0,3 0,3 0,3 0,2 0,2 0,2 0,2 0,2 0,07 0,05 0,05 0,05 0,03 0,03 0,01	175388,0 134185,9 234,4 31516,9 50,0 142,0 23,4 697,2 658,4 809,0 2407,3 1151,7 0,0 404,9 767,1 619,6 700,0 267,6 105,2 89,7 69,5 211,7 145,5 123,4 0,0 0,0 0,0 7,7	55,8 99,9 0,3 62,1 0,4 1,3 0,7 22,2 21,6 26,8 8,5 52,4 - 35,1 77,0 69,2 99,0 51,9 21,3 22,5 18,9 92,0 96,0 87,8 - - - 21,1

Своєрідною є структура вкладень ПІІ в підприємства за критерієм форм власності. У підприємства акціонерної форми власності вкладено іноземних інвестицій на суму 2897,6 млн. дол. (71,3% до загального обсягу), у підприємства, що є власністю інших держав - 1103,1 млн. дол. (27,1%), державні підприємства - 24,9 млн. дол. (0,6%) та приватні підприємства - 27,9 млн. дол. (0,7%).

У цілому можна відзначити формування визначених тенденцій, що тією чи іншою мірою якісно характеризують розвиток іноземного інвестування в Україні:

* перевага партнерів із країн, що розвиваються, (по кількості інвестицій) і партнерів із промислово розвинутих країн (за обсягом інвестицій);

* поступове збільшення частки інвестицій із країн СНД;

* орієнтація підприємств з іноземними інвестиціями (ПІІ) на виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені (наприклад, комп'ютерна техніка визначених класів), і на сферу послуг;

* обережність західних партнерів щодо збільшення інвестицій, що обумовлено відсутністю надійних гарантій по їхньому захисті, наявністю прямого і непрямого контролю за такими інвестиціями, непродуманістю стратегії і тактики виходу на практично невідомий і раніше закритий ринок;

* активність малих закордонних фірм, що орієнтовані на швидку віддачу невеликих інвестицій або вигоду від разових операцій, по суті, посередницьких або відверто спекулятивних;

* нерівномірність розподілу інвестицій по галузях і регіонам України, їхня зосередженість у промислових центрах України, а саме в Києві;

* велика частка майнових внесків іноземних інвесторів у загальних обсягах інвестицій, слабке використання механізмів фінансового ринку для інвестування [14].

2.2 Українські інвестиції в економіку зарубіжних країн

Звертає увагу на себе той факт, що за явної нестачі іноземних інвестицій в Україні (загальна потреба в них оцінюється приблизно у 40 млрд. доларів) відбувається їх зворотний рух. Тобто має місце інвестування Україною економік інших країн.

Станом на 01.01.2002 року капітал резидента в економіці інших країн становив 98486,9 тис. дол. США, утому числі в країнах СНД та Балтії - 18954,5 тис. дол. (18,7%), в інших країнах світу - 79527,8 тис. дол. (81,3%) [7].

Аналіз інвестування українськими інвесторами економік інших країн дав змогу виявити, що найпривабливішими являються такі галузі, як транспорт - 65465,8 тис. дол. (66,5%), машинобудування та металообробка - 7517,0 тис. дол. (7,6%), охорона здоров'я, фізична культура і соціальне забезпечення - 4006,9 тис. дол. (4,1%), деревообробна і целюлозно-паперова промисловість - 3728,2 тис. дол. (3,8%), хімічна промисловість - 3299,1 тис. дол. (3,3%), паливна промисловість - 3082,7 тис. дол. (3,1%), будівництво - 3028,4 тис. дол. (3,1%), чорна металургія - 2292,4 тис. дол. (2,3%).

Якщо проаналізувати прямі інвестиції з України по країнах, то можна зробити висновок, що на початок 2002 року (98486,9 тис. дол.) спостерігається тенденція збільшення вкладання українського капіталу в економіку інших країн порівняно з 1996 роком (20253,9 тис. дол.). Найбільші обсяги інвестицій на початку 2002 року здійснені резидентами України в такі країни, як Панама (46833,0 тис. дол.), В'єтнам (16385,6 тис. дол.), Російська Федерація (15636,3 тис. дол.), Швеція (6487,8 тис. дол.), Кіпр (2358,8 тис. дол.), Греція (1569,8 тис. дол.), Естонія (1100,0 тис. дол.), Грузія (880,4 тис. дол.), Угорщина (823,4 тис. дол.), Індія (805,9 тис. дол.), США (700,5 тис. дол.).

Дані, отримані в результаті аналізу надходження інвестицій в економіку інших країн з галузей економіки України у 2001 році, можна систематизувати в таблицю 2.4 [11].

Основними формами вкладання українських інвестицій в економіку інших країн у 2001 році були грошові внески. Які становили 2201,1 тис. дол. США, внески у вигляді рухомого і нерухомого майна - 12,6 тис. дол. США. Водночас резидентами за 2001 рік вилучено капіталу на суму 1629,7 тис. дол.[14].

Таблиця 2.4 Прямі інвестиції з галузей економіки України в економіку інших країн у 2001 р.

	Капітал на кінець року, тис. дол. США	Частка у загальному обсязі, %
Всього Транспорт Машинобудування і металообробка Охорона здоров'я, фізична культура і соціальне забезпечення Деревообробна і целюлозно-паперова промисловість Хімічна промисловість Паливна промисловість Будівництво Чорна металургія Фінанси, кредит, страхування Наука і наукове обслуговування Внутрішня торгівля Житлово-комунальне господарство Управління Матеріально-технічне постачання і збут Кольорова металургія Геологія і розвідка надр, геодезична і гідрометеорологічна служби Електроенергетика Зовнішня торгівля Інші галузі	98486,9 65465,8 7517,0 4006,9 3728,2 3299,1 3082,7 3028,4 2292,4 1970,9 1483,2 814,7 457,9 361,5 292,0 281,1 90,0 77,4 67,1 170,6	100,0 66,5 7,6 4,1 3,8 3,2 3,1 3,1 2,3 2,0 1,5 0,8 0,5 0,4 0,3 0,3 0,1 0,1 0,1 0,1

2.3 Міжнародне співробітництво та внутрішні резерви інвестування в економіку України

Історичний період, який минув після проголошення Україною політичної незалежності, а також охопив її становлення як суверенного суб'єкта міжнародних відносин, характеризувався значними кроками на шляху створення демократичної держави з ринковою економікою. Однак економічний, технологічний та інтелектуальний потенціали, напрацьовані до 1990 р., не були задіяні повною мірою і не забезпечили швидкого, без кризового входження України до числа економічно розвинутих країн світу.

У процесі розбудови вітчизняної економіки на ринкових засадах обрано курс на посилення співпраці з міжнародними організаціями, іноземними державами і діловими колами світу. Практика господарювання країн, які вже досягли стабілізації в економіці, свідчить, що в умовах нестачі внутрішніх фінансових засобів як джерело розвитку економіки залучаються іноземні інвестиції та кредитні ресурси.

Після проголошення незалежності наша держава вперше дістала безпосередній доступ до таких джерел підтримки вітчизняної економіки , як ПІІ у промисловості, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства, іноземні кредити, портфельні інвестиції (акції, іноземні облігації, цінні папери), міжнародні позики, міжнародна економічна допомога.

Щоб побудувати правовий фундамент для залучення й використання іноземних інвестицій та кредитів, останнім часом в Україні створено відповідну нормативну базу і розроблено механізм обслуговування кредитів уповноваженими вітчизняними комерційними банками. З метою розвитку національного законодавства в напрямі зближення із законодавством ЄС у нашій державі прийнято Концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Допомогу становленню ринкових структур в Україні надають установи ООН і ЄС. Вона співпрацює з міжнародними фінансовими організаціями (зокрема - з МВФ, Світовим і Європейським банками реконструкції та розвитку), а також з окремими країнами-донорами.

Важливим елементом зовнішнього фінансування розвитку української економіки є співробітництво з Світовим банком (МБРР). На даний час реальна сума позик Світового банку по інвестиційних проектах для України становить 865,9 млн. дол.

На сьогодні в Україні завершено реалізацію 2 інвестиційних проектів - розвитку насінництва (позика - 32 млн. дол.) і підтримки соціального захисту населення (житлових субсидій) (позика - 2,6 млн. дол.). На стадії реалізації перебувають 6 інвестиційних, 1 гарантійний та 1 грантовий проекти - створення системи казначейства (позика - 16,4 млн. дол.), розвитку експорту (позика - 70 млн. дол.), реабілітації ГЕС і управління в системі ( позика - 114 млн. дол.), реабілітації та розширення централізованого теплопостачання Києву ( позика - 200 млн. дол.), згортання в Україні виробництва речовин, які руйнують озоновий шар ( грант Глобального екологічного фонду - 23,2 млн. дол.) тощо.

На кінець 2001 року портфель українських проектів, затверджених Радою директорів ЄБРР, складався з 36 проектів (загальний обсяг зобов'язань ЄБРР - понад 1,6 млрд. ЄВРО),з яких підписано 35 (відповідно, 1,15 млрд. ЄВРО). З підписаних проектів по 12 кошти надаються під державні гарантії, а по 23 - під гарантії комерційних банків. У вересні 2001 року Радою директорів ЄБРР затверджено нову стратегію цього банку в Україні, згідно з якою в найближчі 2 роки здійснюватиметься координація його діяльності в нашій державі.

Серед наймасштабніших проектів, які підтримуються ЄБРР, можна виділити: проект реконструкції Старобешівської ТЕС (загальна вартість - 162,2 млн. дол., позика ЄБРР - 113,2 млн. дол.), яким передбачено впровадження технологій з використанням низькосортного вугілля та відходів збагачувальних фабрик; кредитування київського заводу “Оболонь” (41 млн. дол.) і львівської кондитерської фабрики “Світоч” (8 млн. дол.), а також реконструкції аеропорту “Бориспіль” (загальна вартість проекту - 14,8 млн. дол., позика ЄБРР - 5,6 млн. дол.) та ін.

Як позитивний приклад міжнародної співпраці України з окремими іноземними фірмами можна навести діяльність у нас американської компанії “Каргілл”, яка за 10 років інвестувала в аграрну галузь української економіки 85 млн. дол.

Середньо- та довгострокові міжнародні кредити нерідко виступають у формі товарних, які надають змогу одержувати устаткування та технології походженням з країни-кредитора з відстроченням платежу. Вони мають ряд переваг порівняно із звичайними комерційними. Середня процентна ставка по них становить 7-8% річних, середній строк - від 5-8,5 до 10 років, а найважливіші комплексні проекти можуть розраховувати на триваліші кредити - до 12 років і більше. Товарні кредити дозволяють у порівняно короткий строк забезпечити покриття потреби у критичному імпорті (наприклад, для задоволення невідкладних сезонних потреб АПК або придбання життєво важливих медичних препаратів і техніки) з відстроченням платежу.

Однією з форм державної підтримки національного товаровиробника є іноземні кредитні лінії, що відкриваються шляхом укладання міждержавних угод про фінансове співробітництво і дають українським підприємствам можливість залучати іноземні товарні кредити та співпрацювати з іноземними партнерами з метою модернізації власного виробництва та закупівлі конкурентоспроможного устаткування. З 1992р. і понині Україною залучені та використовуються кредитні лінії Німеччини, Франції, Іспанії, Італії, Канади, Чехії, Фінляндії, США, Японії та Швейцарії.

Іноземні товарні кредити дозволили придбати устаткування для будівництва радіорелейних ліній і автоматичного телефонного зв'язку, що забезпечило введення нової цифрової телефонної станції в Києві та сучасного телефонного зв'язку для Києва, Ірпеня, Білої Церкви, Броварів і Вишневого. Закуплено субстанції інсуліну для виробництва вітчизняних інсулінів в одному з підрозділів ВАТ “Київський м'ясокомбінат”, а також технологічні лінії для виробництва і розливання рідких медичних препаратів у ВАТ “Фармак”.

На жаль, український товаровиробник не має можливості одержувати товарні кредити на дешевші аналогічні устаткування або техніку в країнах, які не відкрили кредитних ліній в Україні. Тому вітчизняні підприємства змушені закуповувати необхідні товари переважно у США або Німеччині.

Із загального обсягу залучених кредитних ресурсів 60% направлено на фінансування потреб АПК, близько 13% припадає на металургію, 12% - на медичну та мікробіологічну, а 3% - на легку промисловість.

Залучення і використання іноземних кредитів стимулювали збільшення ПІІ в економіку України. Про це свідчать приклади, коли спочатку устаткування завозилося до України за рахунок іноземного кредиту, а згодом іноземна компанія-виробник приймала рішення про створення СП з внесенням прямих інвестицій до його статутного фонду. Маються на увазі проекти створення СП з виробництва зернозбиральних комбайнів на Павлоградському механічному заводі, а також тракторів “Кейс-Магнум” на дніпропетровському заводі “Південмаш” (СП ЗАТ “Дніпро- Кейс).

До недавнього часу наймасштабніші та найважливіші міжнародні кредитні проекти підтримувалися державними гарантіями України. Погашення таких кредитів практично повністю перекладалося на державний бюджет: платежі за рахунок бюджету сягали 93% суми погашених зобов'язань.

Майже повна відсутність механізму гарантування і страхування ризиків Уряду від неповернення боргів позичальниками призвела до того, що, станом на березень 2002 року, заборгованість юридичних осіб - резидентів України перед державним бюджетом, яка виникла внаслідок невиконання ними зобов'язань щодо погашення і обслуговування іноземних кредитів, залучених державою або під державні гарантії, становила 1,07 млрд. дол.

Найбільшими боржниками перед державним бюджетом є корпорація “Украгротехсервіс” (заборгованість сягає 218,968 млн. дол.), корпорація “Украгропромбіржа” (відповідно, 119,15 млн. дол.), ВАТ “Макіївський металургійний комбінат” (79,858 млн. дол.), “Біомед” (75,727 млн. дол.), “Криворіжсталь” (54,156 млн. дол.), “Укрнафтопродукт” (50,634 млн. дол.), “Украгробіржа” (47,341 млн. дол.).

У рамках структурної перебудови фінансового сектора тривають розробка і створення сучасної адекватної системи управління державним боргом і пов'язаними з ним ризиками. З метою посилення вимог до фінансово-господарської діяльності вітчизняних суб'єктів господарювання статтею 15 Закону України “Про державний бюджет на 2002 рік” заборонено надання державних гарантій при одержанні ними кредитів від МФО.

З 1992 року започатковано надання Україні міжнародної технічної допомоги, яка в останні роки зберігає тенденцію до зростання: у 2000 р. її обсяг становив 407,7 млн. дол., у 2001 р. - 413,62 млн. дол., а за прогнозом на 2002 р. - 461 млн. дол.

Найвідоміші проекти щодо цього - побудова саркофага на ЧАЕС і котельні у Славутичі (30 млн. дол.), підтримання безпеки АЕС (25 млн. дол. щороку), створення майже 30 бізнес-центрів і бізнес-інкубаторів.

Важливим стратегічним напрямом реформування економіки України є розвиток підприємництва. Істотну підтримку малим та середнім підприємствам забезпечує співробітництво України з міжнародними організаціями та фондами.

У США розроблено спеціальні програми уряду, створено фонд підтримки підприємств у нових незалежних державах, фонд “Євразія”, Всесвітню раду кредитних спілок, проект Міжнародної фінансової корпорації з постприватизаційної підтримки малих і середніх підприємств, Програму Міністерства сільського господарства “КОХРАН”.

Виконується програма “Укрексімбанку” та німецької кредитної установи для відбудови (КфВ) щодо кредитного сприяння розвиткові малого і середнього підприємництва. З початку практичної реалізації програми всі питання, пов'язані з обслуговуванням кредитної лінії КфВ, вирішує “Укрексімбанк”. До нього надійшло близько 400 заявок на одержання кредиту. З початку 1999 р. за цією програмою надано кредити першим 7 українським підприємствам на загальну суму близько 3 млн. DМ.

Міжнародні програми щодо підтримки українських малих і середніх підприємств, реалізуються, головним чином, шляхом кредитної, організаційної, інформаційної, постприватизаційної, консультативної та навчальної підтримки. У цілому протягом останніх років у сфері сприяння розвиткові малого підприємництва в Україні діяли понад 70 міжнародних програм і проектів.

Україна не одержувала кредитів Світового банку з жовтня 1999 року. У вересні 2000 року Представництво Світового банку презентувало проект “Стратегія допомоги Україні”, яку було схвалено Радою директорів СБ. Ця стратегія передбачає на 2001-2003 роки виділення нашій державі кредитів на суму 1,8 млрд. дол. за умови успішного досягнення нею узгоджених орієнтовних показників у сфері управління. Виділення такого кредиту залежить від виконання українською стороною ряду головних вимог: скасування взаємозаліків, а також скорочення заборгованості по податках і за енергоносії; прийняття земельного, бюджетного та податкового кодексів; вирішення проблеми банкрутства; завершення адміністративної реформи; реорганізація системи соціального забезпечення. Ще однією серйозною умовою реалізації проекту стратегії є поновлення Міжнародним валютним фондом програми EFF для України.